Лекція 19. Соціально-рольове спілкування. Соціально-психологічний клімат колективу



Скачати 131.91 Kb.
Pdf просмотр
Дата конвертації01.01.2017
Розмір131.91 Kb.
ТипЛекція

209
Репрезентація – показність, міра можливості відновити, відтворити уявлення загалом по його частині або міра можливості розповсюдити уявлення про частину на включаючу цю частину ціле.
Рефлексія – усвідомлення діючим індивідом того, як він сприймається партнером по спілкуванню.
Сінектика – своєрідний алфавіт рухів людини, що допомагає повністю розкрити смислову сторону інформації.
Фасцінація – сукупність засобів, що допомагають прийняттю інформації, і ослаблююча дія фільтрів довіри і недовіри.
Лекція 19. Соціально-рольове спілкування.
Соціально-психологічний клімат
колективу
Вивчивши тему лекції, ви повинні уміти
• розкрити наступні поняття соціальна роль міжособистісна роль внутрішньогрупова роль індивідуальна роль ;
• дати визначення соціально-психологічному клімату колективу і розкрити динаміку його розвитку
• проаналізувати міжособистісні конфлікти, причини їх виникнення та розвитку
• пояснити проблему лідера й управління колективом.
Соціально-рольове спілкування
Одним з ключових у психології людського спілкування є уявлення про особистість. Людина – не хамелеон, що міняє своє забарвлення залежно від ситуації, і не папуга, який в різних ситуаціях повторює одні і ті ж завчені слова. Однак можливості конкретного індивіда обмежені діями інших людей – і тих, з якими він вступає у певні відносини, й інших, їх попередників, чий досвід, звички і забобони засвоїло нинішнє покоління. Особистість живе і діє в певній структурі, її поведінка зумовлена культурою (соціальним досвідом) певного конкретно-історичного співтовариства. Важливими аналітичними одиницями, що дозволяють моделювати життєдіяльність людини, є соціальна роль і її власне Я.
Соціальна роль
Розділ 5. Особистість

210
Загальна психологія Соціальну роль можна було б визначити як функцію елементу соціальної системи (індивіда або групи людей, зумовлену його об’єктивним положенням всередині даної системи. Індивіди, які складають суспільство, приходять і йдуть, але їх певні функції продовжують здійснюватися поколіннями, які змінюють одне одного. Кожний рік оновлюється склад того або іншого вузу, але завжди в ньому є ректор, професори, доценти, асистенти і допоміжний склад. Деякі вважають, що людина як актор просто отримує роль ззовні і слухняно її виконує. Однак у складних умовах реального життя, що швидко змінюються, жорстка регламентація і буквальне виконання згубно позначилися б на результатах справи. На відміну від робота, що функціонує за закладеною ззовні програмою, людина завжди залишається самокерованою істотою – не стільки об’єктом контролю, скільки суб’єктом діяльності. Вона може нічого не підозрювати про наказану їй функцію. Вона діє виходячи з власних уявлень про ситуацію, про найкращий для неї спосіб вирішення проблем, які виникають. Як буде діяти індивіду скрутній ситуації, залежить від багатьох чинників. Безсумнівно, однак, що він не стане ігнорувати досвід розв’язання подібних проблем іншими людьми. Минулі покоління відібрали і передали нинішньому зразки поведінки в типових соціальних ситуаціях. Зразки поведінки засвоюються завдяки цілеспрямованому інструктуванню або внаслідок випадкового навчання (діти копіюють інших дітей і дорослих. Обидві ці форми можуть діяти спільно. Ми живемо в суспільстві. Це означає, що кожен з нас виконує безліч соціальних функцій. Наприклад, службові начальник, підлеглий, рядовий співробітник, фахівець, учень, ревізор. Або життєві функції квартиронаймач, клієнт, покупець, сусід. Або сімейні функції годувальник, утриманець, чоловік, дружина, син, родич тощо. Виконувати деяку соціальну функцію означає робити те, що належить наданому місці приданих обставинах. Належить – це, з одного боку, встановлено законами, з іншого – традиціями, звичаями. Всьому, що належить, нас вчать з дитинства, а коли робимо що не належить – карають. Зрештою дитина не тільки навчиться слідувати зразкам, але і дізнається, що інші люди адресують їй певні

211
очікування, яким повинна відповідати її поведінка, і сама навчиться чекати і вимагати від інших певних реакцій. В основі формування очікувань лежить власний досвід. Оскільки тому, що належить, вчили не мене одного, будь-яка людина має право чекати від мене виконання моїх соціальних функцій, іншими словами, суспільство покладає на мене певні соціальні ролі. Діючи згідно з цими очікуваннями, я виконую свою соціальну роль. Звичайно, моє розуміння того, що я зобов’язана і що не зобов’язана робити вданій соціальній ролі, може розійтися зрозумінням інших. Ця обставина викликає постійні дискусії в суспільстві, а іноді приводить до конфліктів між людьми (негативні ролі, кримінальні. Ролі безособові вони залежать невід особистості виконавця, а лише від ролі, що виконується ним. Це створює відомі незручності хоче людина чині, вона повинна (звідси і слово посада) діяти на загальних засадах відповідно доправ і обов’язків, обумовлених позицією, що займається нею. Якщо вона стала чоловіком, їй доведеться тепер відмовитися від багатьох молодецьких забав. Людина стає тією, за кого її приймають оточуючі. І. Кон, найавторитетніший фахівець, помічає у своїй роботі Відкриття Я, що здаватися – це також бути, але тільки не для себе, а для інших. Боягуз, який зуміє досить довго здаватися хоробрим, може зрештою стати ним. Не треба зводити роль до зовнішнього уявлення. Поцілунок не завжди продиктований удаванням. Роль містить у собі почуття, думки, прагнення. Важливо, що всі вони були визначені ще до того, як з’явився конкретний виконавець. Велику частину життя індивід проводить в кооперації з іншими людьми, і кожна його дія, суворо кажучи, є лише елементом більш масштабної системи спільної діяльності. Звідси дві важливі для нашого міркування особливості людини відчуття індивідом особистої відповідальності перед партнером і пильне спостереження за його поведінкою. Спостереження небайдуже, а емоційно забарвлене. Отже, соціальна роль – це вироблена суспільством і засвоєна індивідом система думок і почуттів, намірів і дій, належних вданій ситуації людині, що займає певне соціальне положення. Розділ 5. Особистість

212
Загальна психологія
Міжособистісна роль
Крім соціальних ролей, ми граємо ролі міжособистісні. У кожного є коло людей, з яким він стикається з дня вдень. Відносно однієї людини я виступаю в ролі Друга, відносно іншого – в ролі Ворога. Хтось для мене Підопічний, хтось Заступник, хтось Мучитель, хтось Партнера хтось – предмет обожнювання. Розподіл міжособистісних ролей між мною і кимось іншим пов’язаний з нашими почуттями один до одного із передісторією нашої взаємодії. Але оскільки ролі розподілені, у мене є очікування до Івана Івановича, а у нього – до мене. Міжособистісна роль – це та поведінка, яка очікується від мене іншою людиною згідно зі сталими між нами відносинами. Якщо я нехтую рольовими очікуваннями партнера, наші відносини міняються і міжособистісні ролі розподіляються по-новому. Вступаючи у спілкування з ким бито не було, ми повинні виконувати одночасно і свою соціальну роль, і міжособистісну. Причому на першому плані – роль соціальна. І нерідко вони розходяться. Таке розходження між соціальною і міжособистісною роллю робить нас акторами мимоволі. Неспроста соціологи так люблять посилатися на Шекспіра Весь світ – театр. Крім соціальних і міжособистісних ролей, ми граємо ще внутрішньогрупові. Наприклад, роль Лідера, роль Суперника або Союзника.
Внутрішньогрупові й індивідуальні ролі. Власне Я
Внутрішньогрупова роль – це поведінка, яка очікується від мене членами групи, куди я входжу, відповідно до репутації, що склалась у мене в цій групі. Людина входить одночасно і послідовно у багато груп. І в кожній з них її внутрішньогрупова роль може виявитися різною. Лідер водному середовищі може вважатися Диваком в іншому тощо. Внутрішньогрупові ролі, що виконуються нами з дитинства, вирішальним образом формують наш характер. Згідно з теорією дзеркального Я Чарльза Кулі, думка групи про суб’єкта формує у нього відповідне уявлення про себе, або “Я-образ”. Але ми, як вже говорилося, належимо на кожному етапі життя до багатьох груп

213
відразу. І тому в нашій пам’яті відкладається цілий набір “Я-образів”. Поводитися відповідно до будь-якого з “Я-образів” – значить виявляти себе або грати індивідуальну роль. Це та поведінка, яку я чекаю від самого себе (згідно зі своїм авторитетом) за певних обставин, що відтворюють минулий досвід пристосування до соціального середовища (групи. Безліч “Я-образів” віднесені в нашій голові до єдиного пункту самосвідомості. Вони ніби нанизані на одну вісь. З дитинства у нас формується особлива психологічна інстанція, завдання якої – інтегрувати різні “Я-образи”, нанизувати їх на цю вісь. Цю інстанцію можна назвати Психологічний автопортрет – під таким ім’ям вона фігурує в роботах грузинських психологів школи Узнадзе. Психологічний автопортрет використовує два вельми цікаві механізми для своєї інтегративної діяльності. Перший з них – витіснення, другий – компенсація.
Витіснення полягає втому, що з моїх “Я-образів” вилучається все, що суперечить один одному або травмує моє самолюбство.
Компенсація полягає втому, що суперечливі і травмуючі риси моїх “Я-образів” стають несуперечливими завдяки моїй фантазії. У відносинах, крім соціальної і міжособистісної ролі, я граю також внутрішньогрупову. При всьому цьому я граю і якусь зі своїх індивідуальних ролей, слідуючи певному “Я-образу”, що зберігається в пам’яті. Більше того, ви вгадуєте інші мої “Я-образи” за інтонаціями, за манерою рухатися, за костюмом тощо. І всі ролі, які я одночасно виконую перед вами, складаються в мою актуальну роль, тобто роль, вибрану мною для даного комунікативного акту.
Перевірте свої знання
1. Що таке соціальна роль
2. Вірно або невірно У більшості випадків людина вибирає свою соціальну роль добровільно.
3. Виберіть правильну відповідь.
Соціальні ролі пов’язані:
а) з соціальним положенням
б) з поведінкою, якої чекають від людини інші члени групи
Розділ 5. Особистість

214
Загальна психологія
в) з фактичною поведінкою людини
г) всі відповіді вірні.
Література
Андреенкова Н.В. Проблемы социализации личности // Социальные исследования.
– М, 1970. – Вип. 3.
Берне Э.Я. Концепция и воспитание. – МС.
Кон И.С. Открытие ЯМС.
Столин ВВ. Самосознание личности. – МС.
Тилинский Я.И. Стадии социализации индивида // Человек и общество. – Л, 1971.
– Вип. 9. – С. 20-21.
Соціально-психологічний клімат колективу.
Що таке колектив
У попередніх питаннях даної теми була розглянута психологія міжособистісних відносин з позицій індивідуальної і соціальної ідентичності. Індивідуальна ідентичність – це образ Я, зумовлений психофізіологічними, інтелектуальними, вольовими і духовно- етичними якостями особистості. Соціальна ідентичність формується з тих сторін образу Я, які витікають зі сприйняття індивідом себе як члена визначеної соціальної групи колективу. У колективі складається особливий, специфічний характер міжособистісних відносин. Розглянемо ж деякі його характерні риси. Передусім уточнимо, що жми розуміємо під терміном колектив.
Колективом називається різновид соціальної спільності і сукупності індивідів, певним чином взаємодіючих один з одним, що усвідомлюють свою належність доданої спільності і визнаються її членами з точки зору інших. На відміну від іншої соціальної спільності, колектив характеризується наступними основними рисами
1) стійкою взаємодією, яка сприяє міцності і стабільності його існування у просторі і часі 2) виразно вираженою однорідністю складу, тобто наявністю ознак, властивих колективу 3) відносно високою мірою згуртованості на основі єдності поглядів, установок, позицій членів колективу 4) структурованості – певною мірою чіткістю і конкретністю розподілу функцій, праві обов’язків, відповідальністю між членами колективу 5) організованістю, тобто впорядкованістю, підлеглістю колективу певному порядку виконання

215
спільної колективної життєдіяльності 6) відвертістю, тобто готовністю до прийняття нових членів.
Поняття “соціально-психологічний клімат колективу
Якісні і кількісні показники всіх цих основних рис з’єднуються поняттям “соціально-психологічний клімат колективу. На думку відомого російського психолога БД. Паригіна, поняття “соціально-
психологічний клімат колективу відображає характер взаємовідносин між людьми, переважаючий тон суспільного настрою в колективі, пов’язаний із задоволенням умовами життєдіяльності, стилем і рівнем управління й іншими чинниками.
Соціально-психологічний клімат колективу пов’язаний з певним емоційним забарвленням психологічних зв’язків колективу, виникаючих на основі їх близькості, симпатій, збігу характерів, інтересів і схильностей. Вчені відмічають подвійну природу соціально-психологічного клімату колективу. З одного боку, він являє собою деяке суб’єктивне відображення в груповій свідомості всієї сукупності елементів соціальної обстановки, всього навколишнього середовища. З іншого боку, виникаючи як результат безпосереднього й опосередкованого впливу на групову свідомість об’єктивних і суб’єктивних чинників, соціально-психологічний клімат набуває відносної самостійності, стає об’єктивною характеристикою колективу і починає впливати зворотним чином на колективну діяльність і окремих осіб.
Соціально-психологічний клімат – це нестатичне, а вельми динамічне утворення. Ця динаміка виявляється яку процесі колективоутворення, такі в умовах функціонування колективу. Вчені зафіксували два основні етапи процесу колективоутворення. На першому етапі головну роль грає емоційний чинник. У цей період йде інтенсивний процес психологічної орієнтації, встановлення зв’язків і позитивних відносин. На другому етапі все більше значення набувають когнітивні процеси. У цей період кожна особистість виступає не тільки як потенційний або реальний об’єкт емоційного спілкування, але і як носій певних особистісних якостей соціальних нормі установок. Саме на цьому етапі відбувається формування загальних поглядів, ціннісних Розділ 5. Особистість

216
Загальна психологія орієнтацій, нормі символів. Іншою стороною, що характеризує динаміку соціально- психологічного клімату колективу є так звані кліматичні обурення. До кліматичних обурень відносять природні коливання емоційного стану в колективі, періодично виникаючі підйоми і спади настрою у більшості його членів, які можуть відбуватися як протягом одного дня, такі протягом більш тривалого періоду. Вони пов’язані зі зміною умов взаємодії всередині групи або зміною навколишнього середовища. Термін кліматичні обурення несе в собі як негативне, такі позитивне забарвлення, оскільки ці обурення можуть заважати, а можуть і сприяти життєдіяльності колективу.
Міжособистісні конфлікти
причини виникнення і динаміка розвитку
Одним зважливих показників соціально-психологічного клімату в колективі є конфліктні ситуації. Конфліктність або соціально- психологічна напруженість в колективі негативно відбивається на всіх сторонах його життєдіяльності. Дослідження показують, що час післяконфліктних емоційних переживань, розладів, розладнаності людських відносин, порушення ділового контакту, як правило, у багато разів здатні перевищувати час самого конфлікту. В основі конфлікту лежать зіткнення людей, їх думок, позицій, поглядів, характерів, інтересів з точки зору психічного стану протидіючих сторін, конфлікт виступає одночасно і як захисна реакція, і як емоційно забарвлена реакція у відповідь. Сучасна конфліктологія досить детально описала динаміку протікання конфліктів. Більшість конфліктів назріває поступово і спочатку знаходиться в так званому інкубаційному, прихованому латентному) стані, при якому конфліктуючі сторони виражають приховано свої претензії, як говориться, заочі. При цьому, як правило, робляться спроби задоволення цих претензій мирним шляхом. Якщо такий спосіб не викликає позитивної реакції, ігнорується або наштовхується на відмову, конфлікт переходить у відкриту форму. Ця стадія розвитку конфлікту називається конфліктною поведінкою. Конфліктна поведінка – це дії, направлені нате, щоб прямо або непрямо блокувати досягнення ворожою стороною її цілей, намірів, інтересів. Конфлікт в цій фазі приймає форму гострих розбіжностей, які індивіди не тільки прагнуть врегулювати, але і всіляко посилюють, продовжуючи руйнувати колишні структури нормальних взаємозв’язків, взаємодій і відносин. В емоційній сфері ця стадія характеризується наростанням агресивності, переходом від упереджень до неприязні і відвертої ворожості, яка психологічно закріплюється в образі ворога. Таким чином, конфліктні дії різко загострюють фон протікання конфлікту, емоційний же фон, в свою чергу, стимулює конфліктну поведінку.
Конфліктна поведінка це піку розвитку конфлікту. Вона не може тривати вічно, і зрештою конфліктуючі сторони повинні будуть вибирати одну з двох програм поведінки 1) знизити рівень напруженості, але зберігати саму конфліктну ситуацію, переводячи її в приховану форму за рахунок часткових поступок протилежній стороні
2) шукати способи повного вирішення конфлікту. Якщо вибрана друга програма, то наступає стадія вирішення конфлікту. Вирішення конфлікту здійснюється як через зміну об’єктивної ситуації, такі через суб’єктивну, психологічну перебудову, тобто зміну суб’єктивного образу ситуації, який склався у ворогуючих сторін. Образ ворога поступово трансформується в образ партнера, а психологічна установка на боротьбу змінюється орієнтацією на співпрацю. Орієнтація на співпрацю передбачає прагнення індивідів у конфліктній суперечці враховувати інтереси суперника, шукати компроміс, що влаштовує обидві сторони.
Управління колективом
Вивчення закономірностей функціонування колективів показує, що навіть у найменших, неорганізованих колективах, як правило, виникає розподіл влади між членами. Колектив ділиться на рядових членів і лідерів. Лідерство це здатність впливати на окремих індивідів і колектив загалом, зокрема, направляти їх зусилля на досягнення будь-яких цілей. Розрізнюють неформальних і формальних лідерів. Неформальний лідер – це член колективу, що добровільно прийняв на себе значно Розділ 5. Особистість

218
Загальна психологія більшу відповідальність, ніж це вимагають формальні розпорядження і норми. У соціальній психології існує ряд теорій, що пояснюють природу неформального лідерства. Теорія рис пояснює висунення лідера на основі особистісних якостей (ініціативи, хоробрості, знань тощо. Ситуаційна теорія пояснює ініціативну поведінку особистості потребами ситуації, що склалася, особливостями сфери колективної діяльності, специфікою групових цілей, завдань тощо. Неформальні лідери різними методами впливають на членів колективу. Одні з них прагнуть нав’язати колективу певну лінію поведінки силовими методами, інші ж діють методами переконання. У всякому організованому колективі є формальний лідер.
Формальний лідер це носій адміністративної влади. Його завдання полягає в організації спільної взаємодії і відносин членів колективу для досягнення його цілей. Для цього керівник повинен володіти психофізіологічними характеристиками, а також знаннями, навичками, уміннями і якостями. До психофізичних якостей керівника як особистості відносяться вольові дані, професійне сприйняття, загострена увага, об’ємна і точна пам’ять, емоційна стійкість, компетентність і інші. Особливе
значення мають вольові якості керівника. Вольового керівника, як правило, характеризує розумна наполегливість, рішучість, енергійність, завзятість у досягненні мети, висока самодисципліна, цілеспрямованість, тобто здатність спрямовувати всі свої знання, навички і почуття на досягнення поставлених цілей, уміння доводити почате до кінця, зібраність, відсутність страху приймати рішення у відповідальних ситуаціях і не прагнути перекласти відповідальність на інших. Важливе значення для керівника має контактність
товариськість, інтерес до людей, здатність викликати прихильність до себе, вислуховувати, розуміти і переконувати людей, здатність поглянути на проблему очима іншого. Важливою психологічною характеристикою є також стресостійкість інтелектуальна й емоційна захищеність у проблемних ситуаціях, самовладання і тверезість мислення при прийнятті індивідуальних і колективних рішень. У масі невід’ємних психологічних якостей керівника є

219
домінантність, яку потрібно розуміти як властивість владності. Ці якості передбачають прагнення до особистої незалежності в будь-яких обставинах, готовність до безкомпромісної боротьби за свої права, відсутність схиляння перед авторитетами, самоповага, здатність сусідствувати з високою самооцінкою, високий рівень домагань. Серед ділових якостей виділяються знання й уміння. Так, наприклад, для керівника підприємства важливі знання в області техніки і технології, організації виробництва, економіки і права, психології і педагогіки, менеджменту. Як найбільш важливі навички уміння) відмічаються уміння бачити перспективу, знайти головну ланку в роботі, вивчати, підбирати і розставляти кадри, піти на виправданий ризик, своєчасно ухвалювати рішення і провести їх вжиття, делегувати повноваження, спонукати людей до праці, організовувати свою роботу, відстоювати інтереси свого колективу. До ділових навичок і умінь тісно приєднуються також
професіонально-організаторські риси, оскільки однією з основних завдань керівника є створення команди однодумців, тобто формування умов для оптимізації процесу самоорганізації трудового колективу, з цієї точки зору важливими якостями керівника є такі, як діловитість, науковий системний підхід до розв’язання проблем. Завзятість і діловитість передбачає уміння керівника глибоко і всебічно аналізувати економічні процеси і напрями науково-технічного прогресу в своїй сфері діяльності, передбачати і визначати їх результати, приймати на основі цього аналізу кращий варіант рішень. А це, в свою чергу, передбачає здібність до логічного роздуму, здатність розкласти кожну проблему на складові частини, визначити вагомість кожного з чинників, що є, і на основі їх комбінації робити висновок, здатність сприймати ідеї і досвід інших. Не менш важлива для керівника комунікабельність: здатність спрацьовуватися з людьми, налагоджувати взаємовідносини з людьми всіх рангів – керівниками і підлеглими, здатність гуртувати, об’єднувати різних людей, налагоджувати їх спільну роботу. Важливе значення для соціально-психологічного клімату колективу мають також особливості стилю керівництва колективу. Під стилем керівника розуміється комплекс прийомів, методів і способів впливу керівника на колектив з метою ефективного і якісного Розділ 5. Особистість

220
Загальна психологія виконання управлінських функцій. Визначення стилю керівництва колективами здійснюється за основними функціями управління прийняття рішень, організація виконання рішень, здійснення контролю виконання, способи спонукання виконавців до діяльності, використання системи стимулювання діяльності виконавців. У соціальній психології є різні класифікації стилів керівника. Найбільший фахівець в цій області знань А.Л.
Журавльов розрізнює три основні стилі керівництва директивний автократичний, демократичний консультативний) і ліберальний (поблажливий. Дамо короткий опис цих стилів
1. Директивний (автократичний). При суворому застосуванні цього стилю керівництва керівник будує свою поведінку відповідно до принципів формальної структури. Такий керівник тримає дистанцію по відношенню до колективу, намагається уникати неформальних контактів. Він бере на себе всю повноту влади і відповідальності зате, що відбувається в організації, намагається особисто контролювати весь об’єм відносин в організації, звертаючи увагу не тільки на результат, але і на процес. Рішення приймаються ним одноосібно, працівники отримують лише найнеобхіднішу для виконання роботи інформацію. Керівник такого типу, як правило, владний, вимогливий, орієнтований тільки на цільову функцію.
2. Демократичний (консультативний). Цей тип керівництва поєднує у своїй роботі орієнтацію як на формальну, такі на неформальну структуру взаємовідносин керівника з підлеглими, підтримує з ними товариські стосунки, не допускаючи при цьому фамільярності. Прагне розділити владу між собою і підлеглими, при прийнятті рішень враховує думку колективу, прагне контролювати тільки кінцевий результатне вдаючись у подробиці процесу. Працівники у такого керівника отримують досить повну інформацію про своє місце у виконанні загального завдання, про перспективи свого колективу. Ліберальний (поблажливий) стиль керівництва максимально орієнтований на підтримку неформальних

221
відносин зі співробітниками, делегування ним своїх повноважень і відповідальності. Керівник надає підлеглим повний простір, вони самостійно організують свою діяльність, рішення приймаються колегіально. Керівник лише у разі необхідності втручається у виробничий процес, здійснює контроль, стимулює роботу. Чисті стилі керівництва далеко не завжди виявляються в діяльності підприємств. Як правило, має місце поєднання будь-яких двох стилів керівництва. Тому при дослідженні стилю керівництва у кожного конкретного керівника визначається міра вираженості кожного з трьох стилів і виявляються домінуючі. Потрібно також зазначити, що не існує універсального оптимального стилю керівництва колективом, здатного забезпечити рішення поставлених перед ним завдань і нормальний соціально-психологічний клімат. У різних конкретних ситуаціях ефективним може виявитися той або інший стиль або їх гармонійне поєднання.
Перевірте свої знання
1. Які основні риси колективу
2. Що таке соціально-психологічний клімат колективу і які умови його формування
3. Що таке соціально-психологічний конфлікті яка динаміка його розвитку
4. У чому полягають основні функції керівника колективу
5. Які якості керівника сприяють підтримці гарного соціально-психологічного клімату в колективі
6. Відповівши на запропоновані запитання (варіанти відповідей Повністю задовольняє, Задовольняє, Швидше не задовольняє, Не задовольняє, Абсолютно не задовольняє, оцініть характер взаємовідносин у своєму колективі і роль в цих взаємовідносинах вашого керівника.
Опитувач
1. Хто з членів Вашого колективу вносить найбільший

222
Загальна психологія внесок у розробку і виконання всіх завдань, поставлених перед колективом
2. Хто з членів Вашого колективу вносить найбільший внесок у розвиток товариських стосунків
3. Хто з членів Вашого колективу володіє найбільшою ерудицією відносно завдань, що вирішуються Вашим колективом
4. Хто з членів колективу найбільш симпатичний Вам
5. Хто з членів колективу вносить найбільший внесок у розробку ідей, у пошук найбільш оптимальних рішень цих завдань у зв’язку із цілями, що стоять перед Вашим колективом
6. Хто з членів Вашого колективу прагне першим допомогти своїм товаришам по роботів розв’язанні їх
особистих проблем
7. Хто з членів Вашого колективу вносить найбільший внесок у кращу організацію справи
8. З ким з членів Вашого колективу Ви готові поділитися своїми думками, турботами, відчуваєте себе найбільш невимушено
9. Хто з членів Вашого колективу найбільш авторитетний Вам з точки зору професійних знань, майстерності
10. З ким з членів колективу Вам більш усього приємно спілкуватися поза робочим часом
11. Вас задовольняє характер ділової атмосфери в колективі
12. Вас задовольняє характер емоційних міжособистісних відносин в колективі Сума балів, отриманих на кожного члена колективу, включаючи керівника, з питань 1, 3, 5, 7 і 9 дозволяє визначити рангову структуру ділового лідерства і місце керівника в ній. Сума балів, отриманих на кожного члена колективу, включаючи керівника, з питань 2, 4, 6, 8 і 10 дозволяє визначити рангову структуру емоційного лідерства і місце керівника в ній.

223
Література
Бородкин ДМ, Коряк НМ. Внимание, конфликт! – Новосибирск,
1983. Дмитра А, Кудрявцев В, Кудрявцев Г. Введение в общую теорию конфликтов. – М, 1993.
Донцов А.И. Психология коллектива. – М, 1984.
Журавлев В.Л. Общая деятельность как область социально- психологических исследований // Общая деятельность / Под ред.
А.Л. Журавлева и др. – М, 1988.
Журавлев Н.Л. Факторы формирования стиля руководства производственным коллективом // Социально-психологические проблемы производственного коллектива. – М, 1993.
М’ясоїд ПА. Загальна психологія Навч. посібник. – К, 2000. – С.
225-242. Психологія Підручник / Ю.Л. Трофімов та ін. – К, 1999. – С. 468-
511.


Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал