Лекція №14 тема: особливості методики навчання та вдосконалення техніки фізичних



Скачати 200.14 Kb.

Дата конвертації23.02.2017
Розмір200.14 Kb.
ТипЛекція

ЛЬВІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ
Кафедра теорії і методики фізичного виховання

ЛЕКЦІЯ № 14

ТЕМА:
ОСОБЛИВОСТІ
МЕТОДИКИ
НАВЧАННЯ
ТА
ВДОСКОНАЛЕННЯ
ТЕХНІКИ
ФІЗИЧНИХ
ВПРАВ
ДОРОСЛИХ. РЕАЛІЗАЦІЯ ЗАГАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНИХ І
СПЕЦИФІЧНИХ
ПРИНЦИПІВ
ФВ
В
РОБОТІ
З
ДОРОСЛИМ НАСЕЛЕННЯМ. з дисципліни “ТіМФВ” для студентів 4 курсу факультет фізичного виховання




Виконавець: доцент Соловей А.В. доцент Маланчук Г.Г.



Лекція обговорена і затверджена на засіданні кафедри теорії і методики фізичного виховання (протокол № ___ від “___” ______________ 2010 року).
Зав. кафедрою, к.пед.н., доцент Ю.В. Петришин


2
Мета: Розширити знання студентів про особливості методики навчання та вдосконалення техніки фізичних вправ дорослого населення.
Завдання: Навчити вмінню реалізовувати загально-педагогічні і специфічні принципи фізичного виховання в роботі з дорослим населенням.
Вдосконалити знання особливостей методики навчання та техніки фізичних вправ дорослого населення.
Наочність: мультимедійне забезпечення.
ПЛАН
1. Формування мотивації до рухової активності та фізкультурних знань у дорослих.
2. Особливості методики ФВ осіб І та ІІ зрілого віку.
3. Особливості методики ФВ осіб похилого та старшого віку.
4. Реалізація загально-педагогічних та специфічних принципів ФВ в роботі з дорослими.
ЛІТЕРАТУРА
1. Цільова комплексна програма “Фізичне виховання - здоров’я нації” -К,
1998. - 48 с.
2. Бальсевич В.К. Физическая культура для всех и каждого. -М: ФиС, 1986. -
128 с.
3. Матвеев Л.П. Теория и методика физической культуры. Учеб. для ин-тов физ. культуры. - М: ФиС, 1991. - 543 с.
4. Теория и методика физического воспитания. Под общ. ред. Л.П.Матвеева,
А.Д.Новикова. Изд. 2-е испр. и доп. Т.ІІ. - М: ФиС, 1976. - 256 с.
5. Шиян Б.М. Теорія і методика фізичного виховання. Частина І - Тернопіль:
Навчальна книга - Богдан, 2001 - 272 с.
6. Настанова з фізичної підготовки у збройних силах України (НФП-97). -
130 с.

3
В с т у п.
Методика фізичного виховання (ФВ) - це упорядкована сукупність
методів, методичних прийомів, засобів і форм фізичного виховання. Але перше ніж розглянути питання методики ФВ окремих вікових груп дорослого населення необхідно розглянути теоретичні основи формування у них мотивації до систематичних занять фізичними вправами, до активної рухової діяльності впродовж багатьох років і десятиліть.
Як свідчать соціологічні дослідження у переважної більшості осіб молодіжного та І зрілого віку відсутня мотивація до занять фізичними вправами.
Саме тому в Цільовій комплексній програмі “Фізичне виховання - здоров’я нації” ставиться завдання формування наукових підходів до визначення рівнів мотивації різних верств населення щодо застосування засобів ФВ для профілактики захворювань, зміцнення здоров’я, активного дозвілля.
1. Формування мотивації до рухової активності та фізкультурних знань
у дорослих.
Термін “мотивація” пов’язаний із терміном “мотив”. Останній як свідчить “Словник іншомовних слів” за ред. О.С.Мельничука (Київ, 1974. -
776 с.) походить від латинського слова “movco”, що означає “рухаю”.
Мотивувати будь кого - означає привести його в рух, створити основу для його руху.
Нагадаємо сутність деяких базових понять, пов’язаних із мотивацією: потреби, мотив, інтерес, стимул, звичка. Вони вивчалися у курсі психології, управління фізичною культурою, ТіМФВ (на молодших курсах). Без чіткого уявлення суті вказаних понять неможливо усвідомити зміст даного питання лекції.
Потреба - це фізіологічне або психологічне відчуття нестачі чогось.
Фізіологічні потреби як правило вроджені (первинні) психологічні потреби
(вторинні) усвідомлюють з досвідом. Потреба займатися фізичними вправами є соціогенною, але одночасно вона базується і на фізіологічних потребах.
Формування потреби займатися фізичними вправами є головним
виховним завданням процесу ФВ.
З потребою пов’язаний мотив. У загальному розумінні мотив - це те що, визначає, стимулює, побуджу людину до якої-небудь діяльності. Отже,
мотив - це спонукальна причина діяльності і вчинків людини, яка пов’язана
із задоволенням її потреби.
Встановлено, що одним із, найсильніших мотивів до діяльності виступає інтерес.
Інтерес - це активна пізнавальна спрямованість людини на певний предмет або явище дійсності. Психологи стверджують, що інтерес включає в себе 3 компоненти:
* знання, якими володіє людина в галузі, що її цікавить;

4
* практична діяльність людини в цій галузі;
* емоційне задоволення від знань і діяльності в цій галузі.
Спонукає людину до діяльності певні стимули. Якщо спосіб життя, поведінка дії людини стають постійними, то це свідчить про формування у людини звички. Відношення вищезгаданих базових понять мотивації наведено на мал. 1.
Рис. 1. Схема формування звички
ПОТРЕБА МОТИВ
ІНТЕРЕС СТИМУЛ
ЗВИЧКА
Мотивація - складна багаторівнева система збудників, що включає потреби, мотиви, інтереси, прагнення, емоції і т.п.
Відсутність у дорослого населення звички до фізичної активності у сучасних умовах можна пояснити:
 відсутністю належної пропаганди здорового способу життя і цінностей
ФК іС;
 недостатньою освітньою та виховною спрямованістю ФВ у середній і вищій школі;
 недосконалою методикою ФВ у вказаних ланках фізкультурного руху;
 відсутністю стимулів до систематичної фізичної активності.
Результати досліджень свідчать, що для формування потреби у фізичній активності різних верств населення необхідно:
* виховання позитивного ставлення та інтереси до занять фізичними вправами;
* озброєння спеціальними знаннями і формування на їх основі переконань у необхідності систематичної фізичної активності;
* формування відповідних умінь та навичок;
* залучення до систематичних занять фізичними вправами у побуті, в режимі навчального або робочого дня, у вільний час.
Інтереси людини у вільний час зводяться до чотирьох мотиваційних сфер:
1) розрядка, спокій, здоров’я та гігієна;
2) спілкування, комунікації, партнерство;
3) забави, розваги, естетичне задоволення;

5 4) культура, освіта та навчання (Н.Кізло, В.Кізло, С.Самойлин,
2002 р.).
Перша сфера пов’язана із відновленням сил, витрачених в процесі навчання, роботи. Друга сфера охоплює більше коло людей і пов’язана із активною організацією вільного часу. Рухова активність у вигляді забав, розваг також є привабливою для багатьох людей, культура, освіта, навчання - передбачають як активний так і пасивний відпочинок.
Як вже було зазначено і розвиток інтересу і формування потреби людини залежать від володіння нею спеціальними знаннями. Саме на основі знань формуються переконання людини у необхідності фізичної активності.
Спрямованість інформації, що надається дорослому населенню, в першу чергу обумовлена віком, статтю, рівнем їх освіти, характером професійної діяльності. В.К.Бальсевич, В.А.Запорожанов (1987) ввели у
ТіМФВ таке поняття як “контрольні якісні показники рівня фізичної культури”, складовою частиною яких є певні знання з питань ФКіС.
Так для осіб молодого і середнього віку (молодіжний і зрілий вік) контрольні якісні показники повинні включати наступні знання і вміння:
 знання основ організації та методики самостійного фізичного тренування і вміння застосовувати в практиці власної фізичної активності;
 знання анатомо-фізіологічних особливостей організму людини зрілого віку;
 впевнене володіння методами діагностики власного фізичного стану, самоконтролю та дозування фізичних навантажень;
 знання основ загартування та вміння їх вірно застосовувати для постійного підтримання рівня резистентності свого організму;
 уміння користуватись тренажерами та проводити за їх допомогою самостійні заняття;
 вміння організовувати виконання дітьми домашніх завдань з ФК;
 знання основних людей спортивного життя області, країни та за кордоном.
На нашу думку, ці знання необхідно ще доповнити. Так, для успішної трудової діяльності (підтримання та відновлення працездатності) необхідні знання з професійно-прикладної ФК. Батьки повинні надавати дітям не лише допомогу у виконанні домашніх завдань, а мати знання про форми ФВ в сім’ї, види сумісної з дітьми фізичної активності.
Контрольні якісні показники рівня фізичної культури осіб похилого віку за Бальсевичем та В.А.Запорожановим включають наступні знання і вміння:
 знання особливостей організації фізичної активності в похилому віці;
 впевнене володіння методиками діагностики власного фізичного стану;

6
 знання методів профілактики захворювань і старіння організму засобами фізичної активності та загартування і вміння їх застосовувати у повсякденному житті;
 надання допомоги у ФВ дітей в сім’ї та за місцем проживання;
 знання основних подій спортивного життя району, міста, країни та за кордоном.
На нашу думку необхідні ще знання про характер інволюційних змін в організмі людини, роль компенсаторно-адаптаційних механізмів в процесі старіння, значення рухової активності у досягненні творчого довголіття.
Необхідні дорослому населенню знання могли би надаватися у школах здоров’я, через засоби масової інформації, шляхом введення спеціальних рубрик у газетах, передач на радіо і телебаченні. Доцільно скористуватися і зарубіжним досвідом видання спеціальних книжок типу самовчителів із основ здорового способу життя.
У пропаганду фізкультурних знань повинні долучатись також і спеціалісти галузі ФВіС.
2. Особливості методики ФВ осіб І та ІІ зрілого віку.
Вказане питання в підручниках з ТіМФВ розглядається у розділі під назвою “ФВ в основний період трудової діяльності”.
Дійсно люди зрілого віку - основний контингент населення, зайнятий продуктивною працею тому фізична активність людини 1-го зрілого віку організовується не тільки з урахуванням стану здоров’я і фізичної підготовленості статі, а і характер трудової діяльності.
Як було зазначено на попередній лекції, вік 30-40 років припадає на етап відносної стабілізації або відносно повільного зменшення функціональних можливостей організму.
Як свідчать дослідження І зрілий вік - це пік творчої діяльності людини. Так вчені - математики, фізики і спеціалісти в галузі електроніки зробили найбільш видатні відкриття у віці 30-34 роки, генетики і психологи у віці 30-39 років, астрономи, геологи, бактеріологи у віці 35-39 років. У цьому віці були створені видатні музичні твори - вік авторів симфоній 30-34 роки, авторів камерної музики 35-39 років. Але у той же час у людини І зрілого віку починається зворотній розвиток фізичних і моторних здібностей. Так, вже після 20-30 років збільшується латентний період рухової реакції, як на світлові, так і на слухові подразники, зменшується швидкість рухів у більшості досліджуваних м’язів (крім рухів пальцем, кістю руки та підошвенним згинанням стопи). Змінюються і показники динамометрії правої та лівої руки, станова сила, але більш помітне зменшення цих показників виявлено у осіб старше 40 років.
Важливою психологічною особливістю людини І зрілого віку є добре самопочуття, впевненість у благополуччі, відчуття величезного запасу сил та витривалості. Тому необхідна спеціальна роз’яснювальна робота з метою виховання людей цього віку потреби у фізичній активності.



7
Завдання ФВ осіб І зрілого віку.
1. Збереження досягнутого рівня здоров’я, стійкості організму до несприятливих факторів впливу зовнішнього середовища, фізичної і розумової працездатності і на цій основі сприяння творчому довголіття.
2. Підтримання на достатньо високому рівні рухових вмінь, навичок і фізичних якостей стосовно до вимог професій та умов сучасного побуту.
3. Поглиблення спеціальних знань про вплив фізичних вправ, що використовуються в процесі виробництва і в режимі вільного часу.
Форми організації ФВ осіб І зрілого віку - це індивідуальні та групові заняття, що властиві до фізкультурно-гігієнічного, оздоровчо-рекреативного напрямку ФВ. Вони охоплюють також заняття масовими видами спорту в оздоровчих цілях. Вибір засобів фізичного виховання осіб І зрілого віку, обумовлені таким інтегральним показником як рівень фізичного стану людини.
Для збереження і зміцнення здоров’я рекомендуються циклічні вправи
(біг, плавання, їзда на велосипеді, ходьба на лижах, веслування), оздоровчі види гімнастики, спортивні ігри. Оптимізація режимів фізичних навантажень досягається шляхом систематичної зміни видів фізичних вправ і досягнення тренувального ефекту при обмежених за обсягом та інтенсивністю фізичних навантаженнях. У цьому віковому періоді рекомендується сезонна зміна видів фізичних вправ мінімум - два, максимум - чотири рази на рік.
Існує думка, що з особами першого зрілого віку оздоровчо- фізкультурні заняття необхідно проводити не більше трьох разів на тиждень з додатковим заняттям рекреаційного характеру.
Разом з різноманітними формами фізичної активності в цей період життєвого циклу людини необхідно приділяти особливу увагу загартовую чим процедурам, психічний саморегуляції, масажу та іншими елементами здорового способу життя.
Після досягнення людиною 40 років (другий період зрілого віку), як свідчать результати клінічних обстежень, в організмі людини наступають вікові зміни: звужуються судини та знижується їх еластичність. Це призводить до погіршення кровопостачання життєво важливих органів: серця, мозку, печінки, нирок, селезінки. Як у чоловіків, так і у жінок сповільнюються відновлювальні процеси, слабнуть м’язи спини та живота; стають більш тонкими, відносно тулуба, кінцівки. Як наслідок - формується
інший зовнішній вигляд людини.
На думку фахівців у другому періоді зрілого віку чоловіки потребують особливої уваги. У них дуже висока продуктивність праці, особливо розумової. Досвід, накопичений протягом 40 років, починає
“приносити відсотки”. Але саме тоді формується протиріччя: фізичний стан не відповідає інтелектуальному рівню. Мозок ще працює добре, а у фізичній структурі чоловічого організму все більше помітні несприятливі зміни, обумовлені процесом старіння.
Відомо, що у жінок між 40 і 55 роками наступає період клімаксу, який триває 5-7 років. В цей час перебудовується гормональна система, наступає менопауза. Жінки в цей період швидше втомлюються, страдають головними

8 болями, безсонням, іншими порушеннями нервово-емоційної сфери.
Фізична активність здатна до мінімум звести симптоми клімаксу, особливо вправи на витривалість.
Завдання ФВ осіб ІІ зрілого віку.
1. Забезпечення оптимального рівня рухової активності з метою збереження, зміцнення або відновлення здоров” я, протидії віковим змінам, підтримання необхідного рівня дієздатності організму, сприяння творчому довголіттю.
2. Забезпечення належного рівня важливих рухових вмінь і навичок необхідних в щоденному побуті.
3. Поглиблення знань про значення фізичних вправ, їх оздоровчої спрямованості і на цій основі стимулювання інтересу до самостійних або організованих занять в режимі дня.
Форми фізичного виховання для осіб ІІ зрілого віку не змінюються у порівнянні із попереднім віковим етапом за виключенням занять спортом.
Люди старше 40 років активно включаються у заняття в фізкультурно- оздоровчі групи різного типу. При виборі фізичних вправ для самостійних занять перевага надається вправам на витривалість (табл. 1) крім циклічних вправ застосовуються спортивні ігри (волейбол, бадмінтон, теніс) гімнастичні вправи.
Таблиця 1.
Раціональне співвідношення фізичних вправ різної спрямованості в
оздоровчому тренуванні осіб різного віку.
Обсяг вправ (%)
Спрямованість вправ
20-39 років
40-59 років
Загальна витривалість
Швидкісна витривалість
Швидкісно-силова витривалість
Гнучкість
40 14 27 19 58 0
19 23
Всього
100 100
Дослідження свідчать, що особи зрілого віку навіть при відсутності занять фізичними вправами здатні довгі роки зберігати рухові навички, особливо в циклічних видах вправ. Спостереження за формуванням нових навичок показали, що у осіб другого зрілого віку процес навчання іде досить успішно. За виключенням вправ на координацію і точність рухів. Необхідно вказати, що у практиці роботи фізкультурно-оздоровчих груп для осіб зрілого віку дотримуються іншої періодизації оздоровчих занять, ніж в оздоровчому тренуванні, а задачі занять в цих групах значно ширші, ніж досягнення певного рівня фізичного стану.
Фізкультурно-оздоровчі групи комплектуються в залежності від статі, рівня фізичної підготовленості (ФП), стану здоров’я, віку і професій.
Доцільно створювати окремі групи для чоловіків і жінок першої, другої і третьої медичних груп. До першої групи відносяться практично здорових людей, які мають хороший рівень ФП; до другої - з незначним відхиленням в

9 стані здоров’я; до третьої - з постійним або тимчасовим розладами здоров’я
(задовільне виконання трудової діяльності).
Осіб зрілого віку рекомендують комплектувати в групи наступним чином: а) чоловіки - 30-40 років, 41-51 років, 51-60 років; б) жінки - 25-35 років, 36-45 років, 46-55 років.
Виділяють три групи фізкультурно-оздоровчих груп:
 до першого типу відносяться групи ЗФП, в тому числі: a) загальні для чоловіків (до 40 років) і жінки (до 35 років), які відносяться до 1-ої медичної групи; b) групи чоловіків старших 40 років і жінок 30 років віднесених до 2- ої медичної групи; c) групи тих, хто займається - різного віку, але приблизно з однаковим рівнем ФП.
 до другого типу відносяться групи спеціальної фізичної підготовки або спеціалізовані групи (групи атлетичної гімнастики, загартування, зимового плавання, бігу, туризму, спортивних ігор тощо); в цих групах за виключенням атлетизму можуть займатись люди любого віку, які відносяться до 1-ї і 2-ї медичної групи за призначенням лікаря.
 основне спрямування фізкультурно-оздоровчих груп 3-го типу - реабілітація морфофізіологічних функцій організму. Сюди входять групи: а) ранкової гігієнічної гімнастики, якою займаються особи різного віку, статі, професій, медичних груп; б) реабілітаційної (відновлювальної) гімнастики для осіб різної статі, другої і третьої медичних груп; в) лікувальної гімнастики (загальні) для осіб різного віку і різної статі, які відносяться до 2-ї і 3-ї медичних груп.
Існують також інші різновиди фізкультурно-оздоровчих груп, які ще нажаль, не одержали широкого поширення (наприклад “сімейні”, де батьки займаються фізичними вправами разом з дітьми), профільовані групи здоров’я на виробництві.
Зміст занять у фізкультурно-оздоровчих групах комплексний. Вони включають: теоретичні знання; загальнорозвиваючі вправи; гімнастика; рухливі і спортивні ігри; лижний і велосипедний спорт, плавання, туризм тощо.
Заняття у фізкультурно-оздоровчих групах планують у 3 етапи.
Тривалість етапів обумовлена належністю осіб, що займаються до певної медичної групи.
Таблиця 2.
Етапи занять
Медичні групи
І
ІІ
ІІІ
І
2 3
7
ІІ
2 4
6
ІІІ
4 6
8

10
Завдання І етапу - організація і комплектування груп, визначення рівня фізичної підготовленості, поступова адаптація організму осіб зрілого віку до фізичних навантажень.
На ІІ етапі ставляться завдання покращення функціонального стану
ССС та дихальної системи, активізації обмінних процесів, відновлення і вдосконалення основних рухових навичок.
На
ІІІ
етапі вирішуються завдання попереднього стану, підтримується досягнутий рівень здоров’я та фізичної підготовки, виправляються дефекти постави засобами спеціального впливу, відновлюються і вдосконалюються рухові якості - витривалість, сила, швидкість. У цей період вдосконалюються навички прикладного характеру
(плавання, ходьба на лижах, туристичні походи), проводиться навчання членів груп більш складним координаційним навичкам. У наступні роки занять ставиться завдання зберегти на тривалий період рівень здоров’я і працездатності.
Методика занять в фізкультурно-оздоровчих групах добре обґрунтована вітчизняними фахівцями (В.М.Баранов, 1983; Р.І.Рапітін,
В.В.Бованенко та ін. 1987). Але питання методики фізичного виховання осіб зрілого віку, які стосуються особливостей навчання техніці фізичних вправ, раціонального використання фізичних вправ для підтримки рухових якостей, потребують подальшого вивчення і наукового обґрунтування.
3. Особливості методики ФВ осіб похилого та старшого віку.
В процесі ФВ осіб похилого віку та старшого віку необхідно врахувати наступні вікові особливості людини.
Після 50 років починає зменшуватися збудливість кори головного мозку та рухливість нервових процесів, знижується сила процесів збудження та гальмування, що пов’язано зі швидким виснаженням нервових клітин.
Тому в похилому і старшому віці необхідний більш тривалий відпочинок після фізичної та розумової праці. Фізичні вправи на швидкість, які виконуються з великою напругою, призводять до втоми й негативно впливають на організм. Знижується еластичність і міцність опорно-рухового апарату, що при неправильному виборі фізичних вправ може призвести до травм (розриви м’язових волокон та зв’язок).
Вік впливає на структурні зміни м’язової тканини серця, на кровопостачання серцевого м’язу, на еластичність стінок його судин. При значній недостатності кровопостачання серцевого м’яза фізичні вправи викликають задишку й болі в серці. У процесі старіння стає більш тривалою стадія впрацьовування організму на початковому етапі праці, збільшується тривалість відновлювальних процесів. Можливості серцево-судинної та дихальної систем пристосовуватись до умов напруженої м’язової діяльності значно обмежені.
Вікові морфо-функціональні зміни призводять до зниження працездатності і окремих фізичних якостей. Падають показники швидкості і точності рухів, менш досконалою стає координація рухів, поступово зменшується їх амплітуда. Так, у осіб похилого віку значно зменшуються

11 показники психомоторної реакції і частоти рухів (табл. 3), погіршуються силові показники (табл. 4).
Таблиця 3.
Показники прояву бистроти у людей різного віку
Особи чоловічої статі
Особи жіночої статі
Вік, роки
Час реакції,
МЛС
Частота рухів
(темпінг-тест за 10 сек)
Час реакції,
Мл сек
Частота рухів
(темпінг-тест за 10 сек)
20-29 174,6 ± 35 64,6 ± 13 201,9 ± 6,3 61,0 ± 10 30-39 177,1 ± 39 65,7 ± 14 211,3 ± 7,5 63,6 ± 13 40-49 185,4 + 52 64,1 ± 12 231,6 ± 2,7 60,4 ± 12 55-65 199,3 ± 108 59,4 ± 16 269,7 ± 19,2 65,3 ± 13
Таблиця 4.
Показники станової сили людей різного віку
Станова сила, кг
Вік, роки
Особи чоловічої статі
Особи жіночої статі
20-29 134 ± 28 56,5 ± 21 30-39 118 ± 32 60,7 ± 21 40-49 112 ± 29 53,8 ± 18 55-65 88 ± 42 43,4 ± 23
Разом з тим, цілеспрямоване раціонально організоване тренування може сприяти збереженню високого розвитку загальної витривалості на довгі роки життя.
Взагалі фізична активність повинна допомагати уповільнити темпи старіння і збільшити різницю між біологічним (функціональним) і календарним віком на користь першого.
Дослідження в галузі психології свідчать, що у процесі старіння відбувається загальне зниження пам’яті, але ступінь вікових зрушень різних видів пам’яті не є однаковою. Найменші зміни характерні для моторної пам’яті . Так, особи віком 70-97 років пам’ятали впродовж 60 днів, могли відтворити комплекс послідовних рухів. Але текст, у якому був відсутній смисловий компонент відтворювали погано. У процесі старіння суттєво знижується обсяг уваги, здатність до концентрації уваги з віком змінюється менше. Серед важливих особливостей психіки осіб похилого віку треба відзначити підвищену здатність до психогенних реакцій і підвищену психоматичну ранимість, що потребує від фахівців ФВ особливо відношення до старших людей.
Завдання ФВ осіб похилого та старшого віку.
 Використовувати можливості, які надає фізична культура для збереження активної життєвої позиції.
 Сприяти збереженню загальної та фізичної працездатності: профілактиці захворювань, протидії віковій інволюції.

12
 Реалізувати фізкультурно-освітні знання, уміння та навички для продовження фізичного самовиховання та участі у фізичному вихованні підростаючого покоління.
Засоби ФВ. Багато із засобів ФВ, які були застосовані людиною у зрілому віці, можна використовувати у наступні періоди життя. Але якщо особа похилого віку після закінчення школи або ВНЗ вела малорухливий спосіб життя і вирішила займатися фізичними вправами лише на схилі років
(що є типовим явищем), то для неї найбільш доцільні вправи на витривалість.
Для початківців, недостатньо фізично підготовлених осіб похилого віку, програма фізичної активності повинна включати гігієнічну гімнастику й дозовану ходьбу, а згодом – дозований біг.
Через 9-12 місяців необхідно урізноманітнити програми оздоровчого тренування лижними та велосипедними прогулянками, плаванням, веслуванням, грою в теніс, бадмінтон. Особливо корисними вважаються такі циклічні вправи, як веслування та їзда на велосипеді. Вони ніби спеціально створені для людей похилого та старшого віку. Наприклад, під час їзди на велосипеді фактично повністю розвантажений хребет – одна з найбільш слабких ланок в організмі старої людини. Веслувальні рухи створюють чудові умови для інтенсифікації кровообігу в ділянці шиї та спини, що має велике позитивне значення для профілактики та лікування остеохондрозу – однієї з найбільш поширених хвороб, старших 60 років.
Форми ФВ. Фізичне виховання осіб похилого та старшого віку реалізується в індивідуальних та групових формах занять. На Україні у 80- роках ХХ століття був широко розповсюджений досвід організації для осіб пенсійного віку груп здоров’я, групи ЗФП на спортивних базах, за місцем проживання, в місцях масового відпочинку населення (парках культури і відпочинку, зонах здоров’я).
Типові риси методики ФВ
Першочергова увага при конкретизації завдань ФВ і регулюванні фізичних навантажень повинна приділятися реалізації принципу доступності та індивідуалізації. Психологічні особливості осіб похилого віку потребують також особливої уваги до реалізації принципу свідомості і активності. В процесі групових занять фізичними вправами необхідно акцентувати увагу на значення вправ, які використовуються на занятті, розкривати вплив цих вправ на організм. Дослідження свідчать, що це суттєво підвищує ефективність занять, швидко виховує позитивне відношення до них. В заняттях зменшується частка нових вправ, які повинні бути засвоєні.
Найбільш доступними для засвоєння є вправи типу локомоцій, на рівновагу і координацію рухів (при задовільному стані вестибулярної функції).
Успішному та стійкому оволодінню особами старше 55-60 років новими фізичними вправами сприяють концентроване навчання впродовж тривалого періоду, забезпечення постійних умов навчання, постановка вузьких рухових завдань, застосування підвідних вправ, роз’яснення значення вправ та її елементів.

13
Особлива увага в заняттях фізичними вправами повинна приділятися дозуванню навантажень. Слід пам’ятати, що під впливом занять вже через 2-3 тижні особи похилого віку можуть відчути бадьорість, прилив сил. Підвищений емоційний стан може послабити суб’єктивне почуття втоми, тому старіюча людина може себе переоцінити.
При дозуванні фізичних навантажень необхідно дотримуватися наступних методичних правил:
 Фізичні вправи повинні бути суворо дозовані за кількістю повторень, темпом виконання та амплітудою рухів;
 Вправи із силовою напругою (еспандером, еластичним бинтом, гантелями) необхідно чергувати з вправами на розслаблення;
 Після кожної серії з 3-4 вправ загально розвиваючого характеру необхідно виконувати дихальні вправи;
 Для виконання вправ слід обирати найбільш зручне вихідне положення;
 З метою уникнення перевантаження доцільно дотримуватися принципу “розсіювання” навантаження, тобто чергувати вправи для верхніх кінцівок з вправами для ніг або для тулуба, вправи для м’язів-згиначів із вправами для м’язів-розгиначів.
В заняттях урочного типу особами похилого та старшого віку обов’язково збільшують тривалість підготовчої та заключної частин заняття.
В основну частину заняття включають паузи для активного та пасивного відпочинку.
Якщо об’єктивні показники (ЧСС) і суб’єктивні (самопочуття) свідчать про те, що відповідні фізичні вправи виконуються легко, то навантаження у заняттях поступово підвищується за рахунок збільшення тривалості заняття (із включенням при необхідності пауз для відпочинку). У похилому і старшому віці процес відновлення після фізичних навантажень
істотно уповільнюється, тому групові заняття з особами пенсійного віку проводяться не більше 2-3 разів на тиждень . Фізична активність у період
інволюційних змін в організмі буде ефективною при умові сполучення її х
іншими складовими здорового способу життя.
На думку фахівців оздоровчого тренування для оволодіння технікою фізичних вправ в оздоровчих цілях достатньо два тижні. Саме цей період вважається підготовчим періодом в оздоровчому тренуванні. Період у 8 тижнів вважається в оздоровчому тренуванні достатнім для досягнення тренувального ефекту (при умові систематичних занять і відповідності фізичного навантаження функціональним можливостям людини).

4. Реалізація загально-педагогічних та специфічних принципів ФВ.
4.1. Принцип гармонійного розвитку людини передбачає дотримання двох основних вимог:
1. Вирішення задач фізичного виховання повинно здійснюватися в органічному зв'язку з трудовим, розумовим, моральним естетичним вихованням.

14
Інетелектуальний розвиток.
Ряд явищ, що відбувається в навколишньому світі можна зрозуміти тільки в результаті рухової активності.
Наприклад створення уяви про час, простір, тривалість, темп, ритм, а також поверхню і масу тіл, можливості власного тіла. Окрім цього, заняття фізичними вправами здійснюють вплив на розвиток таких властивостей
інтелекту:
 уваги - при оволодінні складнокоординованими рухами створюються умови для розвитку концентрації уваги на рухах і відчуттях, що виникають.
 спостережливості - оскільки залучається дія аналізаторів,
 орієнтування в середовищі, що змінюється.
 мислення - необхідно вести пошук причин вдалих і невдалих ру хів.
Найбільш продуктивним і позитивним для організму людини є такі види і режими роботи, при яких відбувається зміна навантаження, зміна зусиль і груп працюючих м'язів. Сєченов експериментально довів, що працездатність відновлюється швидше і повніше не при пасивному відпочинку, а коли виконуються спеціально організовані рухи іншими не стомленими частинами тіла. Саме на цей сєчєновський феномен активного відпочинку і опираються рекомендації щодо застосування засобів фізичної культури для підтримання і відновлення розумової і фізичної працездатності протягом робочого дня (фізкульт-хвилинки тощо).
Воля, як і м'язи, розвивається тільки в процесі і в результаті діяльності та долання об'єктивних і суб'єктивних труднощів. Розвинута в умовах тренувальних занять, воля може проявлятися і в інших сферах життя: праці, навчанні. Необхідно, враховуючи індивідуальні особливості осіб, які займаються, створювати умови, в яких проявляються і закріплюються сильні сторони характеру.
Емоційнa сферa. З автоматизацією виробництва, виходом на пенсію значно зростає вільний час осіб. І більшість з них не знає що ж робити з новоутворени часом. Екзистенційний вакуум (за Віктором Франклом) причина поширеного в наш час явища- алкоголізму, юнацької злочинності, а також кризи літніх людей. При тривалій циклічній роботі в кров виділяються ендоморфіни - речовини наркотичної природи, які викликають стан задоволення. При регулярному застосуванні виникає залежність. На деякийчас виникає бажання ще раз відчути цей стан ейфорії. Під час виконання вправ можуть зникати ознаки поганого самопочуття. Покращенню емоційного стану сприятиме виконання вправ на красивій місцевості, спілкування між людьми.
Естетичне виховання. Формування в осіб, що займаються - краси рухів,
-поведінки, -формування красивої тілобудови. Оволодіння тими сторонами техніки, які визначають досконалість, красу руху. Таким чином заняття фізичними вправами стають чинниками формування естетики рухів.Збільшуючи масу мязів, регулюючи жирові вдкладення, покращуючи поставу, оздоровлюючи шкіру досягається естетичний ефект у зовнішності людини. В 23% підлітків і 19% дорослих осіб на першому місці покращення тілобудови серед мотивів до занять. Формування в глядачів естетичної уяви.

15
Друге положення принципу. Зміст фізичного виховання слід планувати так, щоб забезпечувалися: "пропорційний" розвиток усіх фізичних якостей і достатньо різнобічне формування рухових вмінь і навичок, спеціальних знань. Тобто цей принцип вимагає, щоб фізичне виховання було всебічним не тільки стосовно зв'язку з іншими видами виховання, але і за своїм специфічним змістом.
4.2. Принцип зв'язку з трудовою і оборонною діяльністю.
Трудова, оборонна і фізкультурна діяльність мають ряд спільних моментів:
1. І в праці і в оборонній діяльності і в фізичному вихованні оволодіння руховими діями досягається за рахунок активної взаємодії індивідуальних властивостей особистості.
2. В усіх видах діяльності людина діє в колективі. В функціонуванні колективу є багато спільного: наявність мети, задач, прав, обов’язків членів колективу, режиму діяльності і взаємин між людьми.
3. Навчання руховим діям і виховання людини здійснюється на основі тих самих закономірностей: теорії пізнання, теорії утворення тимчасових умовних зв’язків, теорії інформації і теорії довільних рухів.
4. Успіх у трьох видах діяльності залежить від таких умов: свідомого і активного ставлення до обраної діяльності, стану здоров'я, фізичної і розумової працездатності, досвіду, рівня розвитку здібностей.
4.3. Принцип оздоровчої спрямованості зобов’язує викладача, методиста, інструктора так організовувати фізичне виховання, щоб воно виконувало і профілактичну і розвиваючу функції. Це значить, що з допомогою ФВ необхідно:
-компенсувати дефіцит ФА, що виникає в умовах сучасного життя;
- вдосконалювати функціональні можливості організму, підвищуючи його працездатність і резистентність негативним впливам.
Реалізація цього принципу виконується шляхом дотримання таких вимог:
1.
Засоби і методи ФВ застосовувати такі, які мають наукове обгрунтування їх оздоровчої цінності. Встановлено, що з віком зменшується частка засобів швидкісного, а потім силового спрямування, зі зростанням долі засобів для розвитку аеробної витривалості. Найбільшу оздоровчу цінність мають динамічні, циклічні, аеробні, глобального характеру вправи.
Нетрадиційні засоби ФВ (фітотерапія, загартовування, різновиди масажу, науково обгрунтовані авторські системи оздоровлення тощо).
2.
Фізичне навантаження слід планувати у відповідності до можливостей осіб, що займаються. Індивідуальний підхід в залежності від статі, віку (біологічного), рівня ФП, самопочуття. Значення самоконтролю.
3.
Лікарсько-педагогічний контроль - обов’язковий елемент процесу
ФВ. Його значення зростає з віком осіб, що займаються. Оскільки з роками зменшуються адаптаційні можливості організму, зростає захворюваність.
4.
Дотримання санітарно-гігієнічних норм щодо чистоти, температури повітря, освітлення, дотримання особистої гігієни (харчування, одягу) тощо.

16 5.
Раціональне використання сил природи. Ніж старша особа, тим більшого значення у фізичному вихованні набувають оздоровчі сили природи. Тому що використання їх позитивного впливу відбувається пасивно.
Реалізація дидактичних принципів фізичного виховання
Свідомості. Реалізація принципу пов'язана з:
-розумінням особами мети і задач фізичного виховання.
-вмінням оцінювати свої успіхи і аналізувати дії, причини помилок тощо.
-осмисленим відношенням до матеріалу занять.
Самоконтроль - важливий показник принципу свідомості. Встановлено, що аналіз вправ, які виконуються, пришвидшує процес навчання, відсутність контролю з боку особи, що займається - уповільнює.
Активності. Активність витікає не стільки з розуміння небхідності виконання навантажень, скільки від потреби особи в руховій активності і прагнення нею вдосконалення. Для реалізації принципу активності педагог повинен сприяти самостійності, ініціативності, творчості осіб, які займаються.
Велике значення для активності має задоволення. Воно може розглядатися в кількох аспектах (умови занять, взаємини, особисті досягнення).
Задоволення, як правило, підвищує активність осіб, незадоволення - понижує. В дітей оцінка задоволення генералізована. Ніж більш зріла особа, тим більш диференційованою стає її оцінка задоволення.
(Л.В. Ліхачов).
Вищою формою активності на заняттях є перехід до творчості.
З кожним віковим етапом самоосвіта і самовиховання повинні займати все більше місце. В студентському віці рекомендовано ширше застосовувати проблемні способи навчання.
Науковості. Методика фізичного виховання в нормі базується на вірогідних наукових даних і в цьому відношенні повинна бути раціональною.
Доступності. Давно доведено, що матеріал, який пропонується для засвоєння повинен бути не стільки і не скільки доступний, скільки оптимально доступним. Вправа повинна бути достатньо легкою, щоб гарантувати вільну. розкуту роботу над нею, але, одночасно і достатньо складною, щоб кинути виклик здатностям людини, яка її виконує, стимулюючи тим самим певну мобілізацію інтелектуальних, фізичних можливостей.
Встановити міру доступності у фізичному вихованні дозволяє застосування контролю. Якщо посильна міра навантаження перевищується, виникає загроза здоров'ю особи. Тобто замість оздоровчого впливу отримуємо негативний вплив. Тому дотримання принципу доступності забезпечує принцип оздоровчої спрямованості.
Реалізація принципу досягається при дотриманні таких вимог:
Послідовності: від відомого до невідомого, від засвоєного до незасвоєного
Поступовості: від простого до складного, від легкого до важкого

17
Застосування підготовчих і підвідних вправ полегшує процес навчання.
Полісенсорності. Фахівці наголошують не стільки на застосуванні зримого образу дії, але і усього концептуального образу, який влючає в себе і змістовну, і, особливо, сенсомоторну інформацію про рух, яку "збирають" усі чотири органи чуттів.
Зі степеню оволодіння рухом змінюється значення різних форм наочності. На початковому етапі найважливішу роль відіграють зорові сприйняття. В подальшому різко зростає роль рухового аналізатора. З розширенням досвіду осіб зростає роль слова, як чинника опосередкованої наочності у фізичному вихованні. Ніж багатший досвід, тим більше можливостей для створення потрібних рухових уяв за допомогою слова.
Послідовності. Зупинка прогресу фізичного стану може виникати не тільки від принципово невірного вибору засобів і методів фізичного виховання, але і через їх одноманітність.
Міцності
Надмірна ступінь автоматизації елементів навички призводить до того, що навичка важко піддається корекції, розвитку. Тому добиваючись достатньої міцності рухової навички, потрібно зберегти необхідну пластичність. Постійне вдосконалення виробничого процесу, необхідність, в зв'язку з цим, регулярного оволодіння новими рухами вимагає формування в дорослих осіб, зайнятих на виробництві, пластичності навичок.
Специфічні принципи фізичного виховання.
Принцип адекватності.
Закономірності: 1. Висока соціальна значущість здоров’я, фізичної працездатності членів суспільства.
2.
Систематичне підвищення вимог ФП.
3.
Єдність соціального і біологічного в людині.
4.
Необхідність розробки індивідуальних моделей ФП і здоров’я людини.
Принцип адекватності означає необхідність такої організації тренуючих впливів, яка враховувала б готовність систем організму людини до сприйняття інформації певного типу. Вміле дотримання принципу адекватності є ознакою оздоровчої спрямованості ФВ.
Методичні положення:
1. Висока ступінь
індивідуалізації (індивідуальний підхід
із врахуванням індивідуальних відмінностей, здібностей, формування інд. ФК).
2. Імовірнісний характер адаптації людини
3. 4 фази реактивності людини
Принцип систематичності
Закономірності: - безперервність процесу життєдіяльності,
- теорія адаптації.
Принцип циклічності
Закономірності:
- наявність біоритмічних особливостей в діяльності людини (добові, тижневі, місячні біоритми).


Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал