Лекція №1. Тема. Поняття «моделі» та «моделювання» Мета



Скачати 448.36 Kb.

Сторінка1/3
Дата конвертації02.02.2017
Розмір448.36 Kb.
ТипЛекція
  1   2   3

Лекція. Лекція №1.
Тема. Поняття «моделі» та «моделювання»
Мета.
Сформувати поняття моделі, моделювання;сформувати уявлення про різновиди моделей їх класифікацію; моделювання як метод пізнання;
Базові поняття й терміни: модель, моделювання.
Вступ.
Людина у будь-якій діяльності постійно користується моделями. Діти грають іграшками — зменшеними копіями реальних об'єктів. Для гри використовують не тільки готові моделі, а й створені власними руками з пластиліну, деталей конструктора. У школі діти ознайомлюються з іншими моделями: аплікація, рисунок, креслення, глобус, моделі фізичних пристроїв тощо. У по­дальшому житті люди також використовують моделі — макет
(проект) будинку, автомобіля, моделювання фізичних, хімічних явищ та процесів.
План.
1.Поняття «моделі» та «моделювання»
2.Типи моделей. Моделювання як метод до­слідження об'єктів
3.Моделі та способи їх зображення
Зміст лекції.
1.Поняття «моделі» та «моделювання»
Термін «модель» широко вживаний не лише в науковій літературі, причому залежно від ситуації в нього вкладається різний зміст. Слово «модель» походить від латинського «modulus», що означає міра, мірило, зразок, норма.
У найширшому сенсі під словом «модель» розуміють деякий образ об’єкта
(зокрема, умовний чи уявний), що нас цікавить, або, навпаки — прообраз деякого об’єкта чи системи об’єктів. Наприклад, глобус — модель Земної кулі, фотографія — модель зображеного на ній об’єкта; карта — модель місцевості і т. ін. Що ж до розуміння моделі як прообразу, то можна згадати, наприклад, модель автомобіля, експоновану на виставці, за якою надалі поч­неться масове виготовлення таких автомобілів.
Під моделюванням розуміють дослідження об’єктів пізнання не безпосередньо, а непрямим шляхом, вивченням деяких інших допоміжних об’єктів.
Аналогією називають судження про будь-яку подібність у деякому сенсі двох об’єктів. Визначення ступеня істотності подібності чи відмінності об’єктів є
умовним і відносним. Істотність подібності (відмінності) залежить від погляду спостерігача і визначається конкретною задачею. Сучасна наукова гіпотеза створюється, як правило, на підставі аналогії з виконаними на практиці науковими дослідженнями. Отже, аналогія пов’язує гіпотезу з експериментом.
Гіпотези й аналогії, що відбивають світ, який реально, об’єктив­но існує, мають бути наочними і зводитися до зручних для дослідження логічних схем. Такі логічні схеми, що спрощують міркування та логічні побудови або дають змогу проводити експерименти для уточнення природи явища, називаються моделями.
Іншими словами: модель — це деякий об’єкт-замінник об’єкта-оригіналу, що забезпечує вивчення деяких істотних, з погляду дослідника, властивостей оригіналу.
Заміщення одного об’єкта іншим із метою здобуття інформації про найважливіші властивості об’єкта-оригіналу за допомогою об’єкта-моделі називається моделюванням. Таким чином, моделювання полягає в заміні об’єкта моделлю з метою дістати інформацію про цей об’єкт, виконуючи експерименти з його моделлю. Теорія заміщення одних об’єктів (оригіналів)
іншими (моделями) і дослідження властивостей об’єктів на їхніх моделях називається теорією моделювання.
Якщо результати моделювання підтверджуються і можуть бути основою для прогнозування процесів, що відбуваються в об’єкті-оригіналі, то говорять, що модель адекватна об’єктові. При цьому адекватність моделі залежить від мети моделювання і прийнятих критеріїв.
Перше й основне запитання, що постає у процесі моделювання: на якій підставі за властивостями моделі можна робити висновки про властивості об’єктів, що нас цікавлять? Єдиної відповіді на це запитання не існує. У кожному окремому дослідженні необхідно доб­ре усвідомити, на чому ґрунтується впевненість і можливість перенесення здобутих у дослідженні результатів із моделі на оригінал.
Друге запитання — а навіщо потрібно використовувати якісь допоміжні об’єкти
(моделі) і навіщо розв’язувати складну проб­лему адекватності, якщо, можливо, простіше було б досліджувати об’єкт безпосередньо?
Передусім із практичних міркувань: моделі вибираються таким чином, щоб вони були значно простіші для дослідження, ніж об’єкти, що нас цікавлять.
Більш того, деякі об’єкти взагалі не вдається досліджувати суто експериментально. Особливо це стосується економічних об’єктів та систем.
Наприклад, пізнавальний експеримент на базі економіки будь-якої країни
практично неможливий, а коли б його й здійснили, то наслідки були б дуже сумними. Окрім того, моделювання дає змогу виявляти найістотніші фактори, що впливають на поводження оригіналу.
2.Типи моделей. Моделювання як метод дослідження об'єктів.
Основні типи моделей. Натурні моделі. У разі натурного моделювання оригінал
(об’єкт) і модель тотожні. Такі моделі широко використовуються в техніці з метою випробувати окремі види продукції чи агрегатів: на стадії складання певну частину виробів (електронних мікросхем, двигунів, автомобілів тощо) піддають тестуванню.
Фізичні моделі. Фізичне моделювання передбачає, що об’єкт і модель мають однакову фізичну природу. Саме такими є, скажімо, літак і його геометрична модель. На цій підставі за результатами продування моделі в аеродинамічній трубі роблять висновки про аеродинамічні якості літака. Зв’язок між характеристиками літака та його моделі встановлюється згідно з теорією подібності.
Аналогові моделі. Аналогове моделювання ґрунтується на аналогії явищ, що мають різну фізичну природу, але описуються однаковими математичними рівняннями. Найпростіший приклад: вивчення механічних коливань за допомогою електричної схеми, фізичні процеси в якій описуються тими самими диференціальними рівняннями, що й коливання.
Знакові моделі. У знаковому моделюванні моделями є знакові утворення деякого виду. Розглядають вербальні моделі, схеми, графи, графіки, креслення, математичні вирази, формули тощо, причому знакові утворення та їхні елементи завжди задаються разом із тими законами (правилами), відповідно до яких ними можна оперувати.
Математичні моделі. Найважливішим видом знакового моделювання є математичне моделювання, коли моделі будуються (описуються) засобами математики і логіки.
Для економічної кібернетики найбільшу практичну цінність становить економіко-математичне моделювання, спрямоване на дослідження економічних систем засобами математичного моделювання з урахуванням специфіки економіки та використанням здобутків економічних дисциплін (економічної теорії, макро- та мікроекономіки, менеджменту тощо).
Модель — зменшена копія об'єкта.
Моделювання — процес створення моделі.

3.Моделі та способи їх зображення
Спробуємо дати означення поняттю «модель».
Модель (від лат. modulus — міра, зразок, норма) — це прообраз, опис або зображення якогось об'єкта.
Моделлю може бути будь-який об'єкт, явище або мисленнєвий образ, за допомогою яких вивчають більш складні об'єкти.
Моделі використовують тоді, коли безпосередньо дослідити від­повідні об'єкти-оригінали складно або й неможливо. В іншому ви­падку моделі використовують для дослідження ще й неіснуючих об'єктів.
Крім матеріальних моделей (іграшки, глобуса, макета будин­ку), існують абстрактні моделі: описи, формули, зображення, схе­ми, креслення, графіки тощо. За допомогою математичних формул описують, скажімо, арифметичні операції, співвідношення в гео­метрії, закони руху і взаємодії тіл, хімічні діаграмами, можна відображати різноманітні явища, процеси закономірності і залежності реального світу.
Усі абстрактні моделі, які можна подати за допомогою набору знаків
(геометричних фігур, символів, фрагментів тексту), — це знакові моделі. Для побудови знакової моделі потрібно знати зна­чення знаків, що використовуються.
Абстрактні моделі, одержані внаслідок висновків, висловів на­зивають вербальними (від лат. verbalis — усний).
Наведена класифікація моделей — це одна з найпростіших кла­сифікацій за способом створення. Можливі й інші класифікації мо­делей, наприклад за предметною ознакою: фізичні, хімічні, моделі будівельних конструкцій, різних механізмів тощо.
Інформаційні моделі .Під час вивчення інформатики вивчають інформаційні моделі, тобто такі, що стосуються інформаційних процесів. До якої із зазначених вище множин можуть належати ці моделі? По-перше, інформаційні моделі мають бути абстрактними, оскільки, як відомо, інформація — це нематеріальна категорія. По-друге, інформаційні моделі мають бути знаковими, тому що повідомлення зображують у вигляді знаків. Знакові моделі прийнято поділяти на математичні й інформаційні.
Математична модель — це модель, що описує об'єкт, явище чи процес мовою математики.

Інформаційна модель — це модель, що описує інформаційні процеси або містить інформацію про властивості і стан об'єктів, процесів, явищ.
До інформаційних моделей належать тексти довідкових видань, енциклопедій.
Висновки.
Наведена класифікація моделей — це одна з найпростіших кла­сифікацій за способом створення. Можливі й інші класифікації мо­делей, наприклад за предметною ознакою: фізичні, хімічні, моделі будівельних конструкцій, різних механізмів тощо.
Література.
1.Брухин С. Н. Моделирование и его использование в теории педагогики. –
Тула: ТГПУ, 1996. – 42 с. Веников В. А. Принципы моделирования и высшее образование // Вестник высшей школы. – 1962. – № 11.
2.Корнещук В. В. Моделювання в системі підготовки професійно надійного спеціаліста: теоретичний аспект / В. В. Корнещук // Гуманітарний вісник ДВНЗ
,,Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія
Сковороди": [науково-теоретичний збірник]. - Переяслав-Хмельницький, 2008.-
Вип. 14. - 354 с. - C. 14 -
16.
Запитання.
1.Чим проект відрізняється від моделі?
2.Що передує — модель чи проект?
3.Чому б не досліджувати сам об'єкт, для чого створювати модель?
Практичне завдання.
Закінчіть речення: «Модель — ...»
Студенти записують власні думки, читають та аналізують отримані вислови.
►► Мозковий штурм
Лекція. Лекція № -3
Тема. Моделі успішного фахівця: складові та напрями реалізації в умовах
конкурентних відносин.

Мета. Встановлення основних складових, що входять до моделі фахівця на основі проведення досліджень різних наукових підходів щодо розробки моделі фахівця.
Вступ. На теперішній час, розвиток становлення української держави залежить від підготовки висококваліфікованого персоналу в різних сферах економіки.
Основним завданням нашої держави є прагнення до інтеграції в європейський освітній простір, в центрі уваги якого перебуває концепція якості системи вищої освіти. Одним з шляхів становлення України, як держави – лідера, є вирішення науково-практичної проблеми з підготовки в умовах швидкозмінних вимог сьогодення якісних висококваліфікованих кадрів. Одним з шляхів вирішення цієї проблеми є розробка рекомендацій щодо моделювання професійної та соціальної діяльності фахівців – розробка моделі фахівця, відповідно до якої повинна бути організована діяльність ВНЗ, щодо його підготовки.
План
1. Конкурентне середовище як умова формування моделей успішного фахівця.
2.Класифікація моделей конкурентної поведінки фахівця у соціальному середовищі.
3.Методи реалізації моделей спішного фахівця в умовах конкурентних відносин.
Зміст лекції.
1.Конкурентне середовище як умова формування моделей успішного
фахівця.
Метою лекції є встановлення основних складових, що входять до моделі фахівця на основі проведення досліджень різних наукових підходів щодо розробки моделі фахівця. В якості поняття «модель фахівця» розуміється опис того, до чого має бути придатний фахівець, тобто до виконання яких функцій він повинен бути підготовлений та які якості повинен мати. Виходячи з цього поняття, модель фахівця виступає, як певний перелік всіх тих вимог, які висуває практика до випускника вузу . Така модель безпосередньо впливає на структуру навчального процесу та на процеси управління якістю навчального процесу при підготовці конкурентоспроможних випускників вузу. В ході проведених досліджень встановлено, що модель фахівця можна представити трьома окремими моделями (підмоделями), взаємодоповнюючих одна одну: модель діяльності фахівця, модель особистості фахівця, модель підготовки
фахівця. Визначено фактори що впливають на кожну з них: ринок праці (запити роботодавців), вимоги до кваліфікації (на нормативному рівні), прогноз на майбутнє (зона найближчого розвитку кваліфікації), можливості освітньої установи (наявність необхідної технічної бази і педагогічних кадрів), фактори зовнішнього середовища (економічні, соціальні, політичні, культурні, технологічні). Під впливом саме цих факторів формуються основні складові моделі фахівця: знання, уміння, навички та детальний опис усіх особистісних якостей спеціаліста, які необхідні для вирішення складних професійних завдань в реальних економічних, екологічних і соціокультурних умовах. Встановлено, що для здійснення високоякісної підготовки фахівців в сучасних умовах необхідно використовувати інструментарій моделювання його професійної, соціальної та особистої діяльності. На осонові експертних оцінок запропонована система факторів, що впливають на моделі фахівця та встановлено ступень їх впливу при реалізації моделювання конкретної діяльності фахівця.
2.Класифікація
моделей конкурентної поведінки фахівця у
соціальному середовищі
У зв’язку з прагненням Україні приєднатися до європейського суспільства, з’явився перелік напрямків підготовки фахівців, спеціальностей та професійних рівнів, що відповідають як національним, так і Міжнародним стандартам класифікації професій (ISSO). Це принципово змінює вимоги до підготовки і роботи сучасних фахівців у всіх галузях і потребує нової моделі сучасного фахівця [7]. Як зазначають дослідники, модель фахівця є описовим аналогом його діяльності, в якій відбиті її найважливіші характеристики. Цей опис дається у формі вимог до знань, навичок та особистих якостей, притаманних фахівцю, або на мові його діяльності (функцій). Ця модель призначена для того, щоб при відборі претендента на посаду роботодавці мали певні орієнтири, а сам претендент знав вимоги до своєї майбутньої діяльності.
Виходячи з цього, у вищій професійній школі, у тому числі в інституті післядипломної освіти, викладач кожної дисципліни повинен готувати студентів і слухачів до певної професійної діяльності засобами своєї дисципліни, спираючись саме на модель спеціаліста. Як правило, модель фахівця повинна відображати такі вимоги до нього, які обумовлені його початковою посадою, профілем вузу, професійно важливі уміння та знання у своїй галузі, а також обізнаність у тій галузі, до якої спеціаліста готує ВУЗ [12].
Морально-психологічні якості та властивості фахівця, насамперед, повинні відображати світоглядні характеристики, які орієнтують фахівця на розв’язання найважливіших завдань нашого суспільства та світового співтовариства. У
моделі також повинен бути перелік специфічних соціальних
і психофізіологічних властивостей і якостей, які забезпечують ефективну, успішну професійну діяльність випускника вищої професійної школи. Таким чином, вимоги до фахівця треба розглядати у функціональному аспекті, тобто через перелік професійних функцій та посадових обов’язків, які забезпечують його професіоналізм. У сучасній літературі, наприклад, при акмеологічному підході [5], професіоналізм розуміється не лише як умова досягнення високих професійних результатів, але і в широкому сенсі – як успішність реалізації людини в житті. Професіоналізм розуміється як своєрідність психологічної організації особистості, зокрема як ставлення людини до праці і стану своїх професійно важливих якостей [5]. Тому можна розрізнити дві сторони професіоналізму: стан мотиваційної сфери людини (мотиви, сенси, цілі, задоволеність працею) і стан операційної сфери (прийоми, засоби діяльності, здібності, знання, уміння, навички) . Інтеграція вищезгаданих складових виражається в понятті «модель фахівця». Розрізняють модель фахівця і моделі підготовки фахівця, моделі початківця, досвідченого, успішного фахівця.
-
Модель особистості фахівця з управління (професії типу «людина- людина») Об’єм і структура професійних і соціально-психологічних якостей, знань, умінь і навичок людини відбиваються у моделі фахівця. Модель фахівця може включати компоненти: професіограму (опис психологічних вимог професії до діяльності і особистості людини); професійно-посадові вимоги
(
опис конкретного змісту діяльності спеціаліста, його професійних завдань в умовах конкретної посади - на даному робочому місці; кваліфікаційний профіль
(
поєднання необхідних видів професійної діяльності і ступеня їх кваліфікації, кваліфікаційні розряди). Типову схему моделі спеціаліста розробити надто важко, оскільки професії відповідно до існуючих класифікацій мають дуже великі відмінності. Таким чином, з професійною приналежністю людини пов'язані найзагальніші психологічні утворення: образ світу, смислові реальності, ціннісні орієнтації, спрямованість, способи психофізичної регуляції та ін. Все це необхідно враховувати викладачам вузів, особливо тим, що працюють у системі післядипломної освіти.
При цілеспрямованому вивченні різних аспектів трудової діяльності людини з метою її раціоналізації і оптимізації необхідно мати комплекс знань про професію в цілому . Це дозволяє вирішувати науково-практичні завдання у різних галузях знань. У психології праці вивчення професій здійснюється в основному в двох основних напрямах. Представники першого напряму свої зусилля концентрують на описі і психофізіологічному аналізі професій для вирішення завдань профвідбору, профконсультації, профнавчання,
раціоналізації робочого місця, профілактики стомлення. Дослідники, які представляють другий напрям, займаються класифікацією професій з метою
їхнього проектування. В результаті спільних зусиль виділився новий науковий підхід – професіографія, під якою розуміють описово-технічну і психофізіологічну характеристику різних видів професійної діяльності [3].
Результатом є складення професіограми, яка, на думку А. К. Маркової, включає
і психограму [13]. У професіограмі містяться знання про професію і організацію праці. Це узагальнена модель успішного фахівця в даній області, в якій представлені науково обґрунтовані норми і вимоги професії до якостей особистості фахівця, що дозволяють йому ефективно працювати. Психограма є психологічним «портретом» професії. Це психологічний аналіз структури професійної діяльності людини, що відбиває соціальну функцію професії. За визначенням Є.С.Романової [11], професіограма - це опис психофізіоло-гічних вимог професії до діяльності і особистості людини. Вона повинна врахову- ватися у професійній підготовці у навчальних закладах різного рівня. Саме на неї повинні орієнтуватися як викладачі, так і студенти, слухачі інституту після- дипломної освіти при формуванні і удосконаленні професійно необхідних якос- тей.
З цією метою нижче представлені кілька професіограм.
Необхідність підготовки фахівців, спроможних працювати в умовах ринкової економіки потребує вирішення цілої низки принципових питань: якими якостями повинен володіти випускник вищої школи, що він повинен знати і уміти, які межі його професійної діяльності? Спроби отримати відповіді на поставлені питання приводить до необхідності створення сучасної моделі фахівця на всіх трьох етапах його підготовки. В загальному вигляді така модель сприймається як ідеал, еталон, образ, який потрібно реалізувати в процесі терміну навчання. Якщо виходить з того, що вища школа готує високоосвічених людей, які повинні знайти своє місце на ринку праці, то така модель, згідно з законами маркетингу, що вивчає ринок, повинна формуватися з урахуванням зовнішніх і внутрішніх факторів, які на неї впливають, а також вимог самої професії. З нашої точки зору така модель повинна включати три блоки: - зовнішніх факторів міжнародного ринку праці; - внутрішніх факторів державного впливу; - вимог професії; Перший блок моделі відображає те, що має бути включено в поняття “сучасний фахівець, що відповідає міжнародним стандартам”. Перехід до ринкових відносин вимагає впровадження нових вимог до випускників вищої школи. В умовах інформаційної насиченості, швидкого старіння знань необхідно впроваджувати перманентну освіту, коли молодий фахівець повинен бути підготовленим до самостійного добування нових знань.
Для цього найперше, що потрібно зробити - це навчити майбутніх спеціалістів вчитися. Уміння вчитися включає декілька видів навчальної діяльності, різних
за своїм призначенням: - пошук нової інформації, який потребує уміння працювати в бібліотеці, конспектувати, аналізувати; - засвоєння знань за допомогою розв’язання типових задач, тестів, контроль за процесом розв’язання, корегування при виникненні помилок; - готовність до колективної діяльності, набуття знань з теорії та практики управління колективом, які відповідають вимогам міжнародного менеджменту. На формування вимог
першого блоку моделі впливають економічні, політичні, соціальні, культурні, технічні, правові умови та фактори, які складаються на міжнародному ринку праці з урахуванням попиту та конкуренції. Другий блок моделі передбачає, що молодий фахівець повинен відповідати вимогам державного стандарту, який включає: - високий рівень політичної культури, що дозволяє організувати роботу колективу, який складають працівники з різними політичними поглядами; - професійну компетентність, уміння використовувати теоретичні знання у виробничій діяльності; - організаційні здібності, уміння створювати мотиви діяльності, визначати пріоритети, володіти основами знань про підприємливість; - уміння використати національну спадщину в галузі загальноприйнятих людських цінностей; - особисті якості: високий рівень освіченості, культури, воля, справедливість, тактовність тощо. Третій блок моделі визначає конкретний склад умінь, які можна об’єднати в три групи: а) дозволяючих вести дослідження; б) необхідних для вирішення практичних задач; в) забезпечуючих готовність до педагогічної роботи. В різних вищих навчальних закладах співвідношення цих груп не однакове. Якщо в університетах провідне місце займає підготовка до дослідницької і педагогічної діяльності, то в технічних закладах - до рішення переважно практичних задач і рідше дослідних та педагогічних. Для постановки конкретних цілей навчання кожну групу умінь потрібно аналізувати у відповідності з профілем підготовки фахівця. Таким чином, модель фахівця може бути представлена як педагогічний проект діяльності, взятий у її цілісній єдності і сукупності професійних функцій і особистих якостей фахівця. Вона повинна орієнтуватися на роботу в умовах ринкових економічних відносин, модель повинна бути адекватною реальністю. Зважаючи на те, що випускники ВНЗ будуть працювати на підприємствах з різною формою власності і їх підготовка має відповідати кон’юктурі ринку праці, модель повинна бути адаптованою до таких умов, сприяти підготовці конкурентоспроможного фахівця. При розробці моделі фахівця слід використовувати маркетингові методи: аналіз реальної практики використання фахівців даного профілю, попит на них на різних ринках і сегментах; експертний метод; прогноз сфери діяльності, до якого готується фахівець. Побудова моделі фахівця суттєво полегшується професіограмами, які включають сукупність характеристик спеціальності,
соціальних, соціально-психологічних і санітарно-гігієнічних характеристик. На основі моделі фахівця створюються кваліфікаційні характеристики, які орієнтують вищу школу на формування у майбутніх фахівців цілісну систему професійної діяльності, світоглядної, гуманітарної і загальнокультурної підготовки. В основу методології побудови кваліфікаційних характеристик покладено синтез системних і системно-діяльних підходів до формування якості фахівців визначеного профілю.
ПЕДАГОГІЧНА МОДЕЛЬ ВІТЧИЗНЯНОГО ФАХІВЦЯ Гуманістичні якості: - соціальна позиція; - гуманне відношення до підлеглих; - демократичний стиль спілкування; - політична культура. Професійні і ділові якості Знання: Уміння: - техніки; - технології; - організації виробництва; - економіки; - права; - психології та педагогіки; - теорії управління. - бачити перспективу; - вирішувати технічні проблеми; - підбирати кадри; - мотивувати людей до праці; - відстоювати інтереси колективу; - керувати виробництвом.
Особисті якості Психологічні: Моральні: - воля; - увага; - кмітливість; - пам’ять; - реакція; - витриманість ... - чесність; - справедливість; - ввічливість; - тактовність; - чуйність; - самокритичність ... Відповідно до Стандарту вищої освіти “Освітньо-кваліфікаційна характеристика” - це документ, в якому узагальнюється зміст освіти, відображаються цілі освітньої та професійної підготовки, визначається місце фахівця в структурі господарства держави і вимоги до його компетентності, інших соціально важливих властивостей та якостей. Цей стандарт є складовою галузевої компоненти державних стандартів вищої освіти, в якій узагальнюються вимоги з боку держави, світового співтовариства та споживачів фахівців до змісту освіти і навчання. ОКХ відображає соціальне замовлення на підготовку фахівця з урахуванням аналізу професійної діяльності та вимог до змісту освіти і навчання з боку держави та окремих замовників. ОКХ встановлює галузеві кваліфікаційні вимоги до соціально-виробничої діяльності фахівця з певних спеціальностей та освітньо- кваліфікаційного рівня і державні вимоги до властивостей і якостей особи, яка здобула певний освітній рівень відповідного фахового спрямування. Стандарти
ОКХ використовуються при: визначенні первинних посад фахівців та умов їх використання; визначенні об’єкту, цілей освітньої та професійної підготовки; розробці та корегуванні освітньо-професійної програми підготовки фахівців; розробці засобів діагностики рівня освітньо-професійної підготовки фахівців; визначення змісту навчання як бази опанування новими спеціальностями та кваліфікаціями; атестації випускників ВНЗ та сертифікації фахівців; укладання угод або контрактів щодо підготовки фахівців; професійної орієнтації здобувачів фаху; визначення критеріїв професійного відбору; прогнозуванні потреби у фахівцях та освітньо-
кваліфікаційного рівня при плануванні їх підготовки; обгрунтуванні переліків спеціальностей та спеціалізацій; визначенні кваліфікації фахівців; розробці та аналізу використання фахівців. При складанні ОКХ використовують такі основні терміни та визначення: Вид діяльності - це характеристика професійної діяльності з точки зору способів і форм її здійснення. Визначається станом взаємодії фахівця з об’єктом діяльності - системою, що характеризується однаковою узагальненою метою (продуктом) діяльності. Виробнича функція (трудова, службова тощо) - це коло обов’язків, які виконує фахівець у відповідності до займаної посади і які визначаються посадовою інструкцією або кваліфікаційною характеристикою. Галузь - це сукупність усіх виробничих одиниць, які беруть участь переважно в однакових або подібних видах виробничої діяльності. Задача діяльності - це мета діяльності, що задана в певних умовах і може бути досягнута в результаті визначеної структури діяльності, до якої віднесено: - Предмет діяльності (праці) - це те, що суб’єкт має до початку своєї діяльності і що підлягає трансформації в продукт; -
Процедура діяльності (праці) - це технологія (спосіб, метод) одержання бажаного продукту. Інформація про спосіб діяльності фіксується у вигляді програми або алгоритму на деяких матеріальних носіях; - Умови діяльності
(
праці) - це характеристика оточення суб’єкта в процесі діяльності
(
температура, склад повітря, рівень акустичних шумів, пристосованість приміщення до праці, меблі, а також соціальні умови та час); - Продукт
діяльності (праці) - це те, що одержано в результаті трансформації предмета в процес діяльності. Є три види задач діяльності: - професійні задачі - це задачі діяльності, що безпосередньо спрямовані на виконання завдання (завдань), яке
(
які) поставлено (і) перед фахівцем як професіоналом; - соціально-виробничі задачі - це задачі діяльності, що пов’язані з діяльністю фахівця у сфері виробничих відносин у трудовому колективі (наприклад, інтерактивне та комунікативне спілкування тощо); - соціально-побутові задачі - це задачі діяльності, що виникають у повсякденному житті і пов’язані з домашнім господарством, відпочинком, родинним спілкуванням, фізичним і культурним розвитком тощо і можуть впливати на якість виконання фахівцем професійних та соціально-виробничих задач. Здібність - це психологічні особливості
індивіда, що забезпечують можливості успішного виконання певного виду продуктивної діяльності. Здібності пов’язані із загальною спрямованістю особи, з її нахилом до тієї чи іншої діяльності. Зміст вищої освіти - це вимоги до системи знань, умінь і навичок, до світогляду, громадянських і професійних якостей майбутнього фахівця, що формуються у процесі навчання. Зміст навчання - це структура, зміст і обсяг навчальної інформації з урахуванням особливостей її вивчення та засвоєння, а також комплекс завдань і вправ, що
мають бути виконані. Економічна діяльність - це процес поєднання дій, які призводять до отримання відповідного набору продукції чи послуг. Кваліфікація - це здатність особи виконувати завдання або обов’язки відповідної роботи.
Кваліфікація вимагає відповідного освітньо- кваліфікаційного рівня. Клас задачі діяльності - ознака рівня складності задач діяльності, що вирішується фахівцем. Всі задачі діяльності розподіляються на три класи: - стереотипні задачі діяльності - передбачають діяльність відповідно до заданого алгоритму, що характеризується однозначним набором добре відомих, раніш відібраних складних операцій, і потребує виконання обмежених масивів оперативної та раніше засвоєної інформації; - діагностичні задачі діяльності - передбачають діяльність відповідно до заданого алгоритму, що містить процедуру часткового конструювання рішення по застосуванню відповідних операцій, і потребує використання значних масивів оперативної та раніше засвоєної інформації; - евристичні задачі діяльності - передбачають діяльність за складним алгоритмом, що містить процедуру конструювання рішень, і потребує використання великих масивів оперативної та раніше засвоєної інформації. Навичка - дії, що виконуються при здійсненні певної діяльності, які, завдяки численним повторенням, стають автоматичними і виконуються без свідомого контролю. Напрям підготовки за професійним прямуванням у вищій освіті - група спеціальностей із спорідненим змістом освіти. Обєкт діяльності - процеси або (та) явища або (та) матеріальні об’єкти, на які спрямована діяльність фахівця (наприклад, технологія галузі, організаційно-економічна система тощо). Освітній рівень вищої освіти - характеристика вищої освіти за ознакою рівня сформованості якостей людини, що забезпечують її всебічний розвиток як особистості і є достатнім для здобуття відповідної кваліфікації. Встановлено такі освітні рівні: - базова вища освіта - освітній рівень, що базується на освітньому рівні “повна загальна середня освіта” і передбачає формування особистих якостей людини та засвоєння обсягу і рівня, визначених державним стандартом вищої освіти; - повна вища освіта - освітній рівень, що базується на освітньому рівні “базова вища освіта” і передбачає формування особистих якостей людини, встановлених державним стандартом вищої освіти. Освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти - характеристика вищої освіти за ознаками здатності особи виконувати відповідні фахові завдання чи обов’язки певного кваліфікаційного рівня. Фахівець освітньо-кваліфікаційного рівня молодшого спеціаліста, який здобув спеціальні уміння та завдання, призначений для виконання певних виробничих функцій і здатний перенести свою діяльність з одного предмета праці на інший. Клас задач діяльності, що вирішуються молодшим спеціалістом, припускає вибір готових рішень з набору стандартних
загальноприйнятих рішень, що мають алгоритмізований характер. Фахівець освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра, який отримав освітній рівень

базова вища освіта”, здобув спеціальні уміння та завдання, призначений для виконання обмеженої кількості виробничих функцій, пов’язаних з циклом
існування об’єкту його діяльності. Клас задач діяльності, які вирішує бакалавр, припускають діяльність відповідно до заданого алгоритму, що містить або не містить процедуру часткового конструювання відповідних операцій. Фахівець освітньо-кваліфікаційного рівня спеціаліста, який отримав освітній рівень

повна вища освіта”, здобув спеціальні уміння та завдання, призначений для виконання всіх виробничих функцій, пов’язаних з циклом існування об’єкту його діяльності. Клас задач діяльності, які вирішує спеціаліст, припускає діяльність за складним алгоритмом, що містить процедуру конструювання рішень. Освітньо-професійна програма підготовки - державний нормативний документ, в якому узагальнюється зміст навчання, встановлюються вимоги до змісту, обсягу і рівня освітньої та професійної підготовки фахівця з даної спеціальності даного освітньо-кваліфікаційного рівня. Предмет діяльності
(
праці) - те, що суб’єкт має до початку діяльності і що підлягає трансформації у продукт. Продукт діяльності (праці) - те, що отримано в результаті трансформації предмета в процесі діяльності. Процедура діяльності (праці) - це технологія (спосіб, метод) одержання бажаного продукту. Інформація про спосіб діяльності фіксується у вигляді програми або алгоритму на деяких матеріальних носіях. Професія - здатність виконувати подібні роботи, які вимагають від особи певної кваліфікації. Професія вимагає визначеного кола знань та умінь. Робота - певні завдання та обов’язки, що виконані, виконуються чи повинні бути виконані однією особою. Спеціальність - категорія, що характеризує: у сфері освіти - спрямованість і зміст навчання при підготовці фахівця (визначається через об’єкт діяльності фахівця і відображає, насамперед, вид його діяльності і сферу застосування його праці); у сфері праці - особливості спрямованості і специфіку роботи в межах професії (зміст задач професійної діяльності). Навчання за спеціальністю освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавр, спеціаліст або магістр передбачає вивчення узагальненого об’єкта діяльності фахівця, виробничих функцій та типових складових структури професійної діяльності таких, що задовольняють вимогам сфери праці до спеціальності. Навчання за спеціальністю освітньо-кваліфікаційного рівня молодший спеціаліст передбачає вивчення виробничих функцій та типових складових стуктури професійної діяльності.
Спеціалізація спеціальності - категорія, що характеризує відміни окремих задач діяльності фахівця за ознаками різниці засобів або (та) продуктів або (та) умов діяльності в межах спеціальності. Ці окремі задачі характерні для відносно невеликих груп
фахівців в межах спеціальності. Типова задача діяльності - узагальнена задача діяльності, що є характерною для більшості виробничих або соціальних ситуацій і не містить конкретних даних, а , отже, не має конкретного рішення
(
можуть бути визначені тільки шляхи вирішення). Узагальнений об’єкт діяльності фахівця з вищою освітою - природна чи штучна система, що розвивається. Характерні етапи цього розвитку - це цикл взаємодії фахівця і системи. Уміння - здатність людини виконувати певні дії при здійсненні тієї чи
іншої діяльності на основі відповідних знань. Уміння поділяються за видами: продметно-практичні - уміння виконувати дії щодо переміщення об’єктів у просторі, зміну його форми тощо. Головну роль у регулюванні предметно- практичних дій виконують перцептивні образи, що відображають просторові, фізичні та інші властивості предметів і забезпечують керування робочими рухами відповідно до властивостей об’єкта та завдань діяльності; предметно- розумові - уміння щодо виконання операцій з розумовими образами предметів.
Ці дії вимагають наявність розвиненої системи уявлень і здатність до розумових дій (наприклад, аналіз, класифікація, узагальнення, порівняння тощо); знаково-практичні - уміння щодо виконання операцій зі знаками та знаковими системами. Прикладами цих дій є письмо, прокладання курсу по карті, одержання інформації від пристроїв тощо; знаково-розумові - уміння щодо розумового виконання операцій зі знаками та знаковими системами.
Наприклад, дії, що є необхідними для виконання логічних та розрахункових операцій. Ці дії дозволяють вирішувати широке коло задач в узагальненому вигляді. Цикл існування об’єкту діяльності - період, протягом якого існує об’єкт діяльності фахівця від “зародження” (проектування) до його ліквідації.
Період існування об’єкту діяльності розподіляється на окремі етапи: - проектування, протягом якого вирішуються питання щодо конструкції або змісту; - експлуатація, протягом якої об’єкт використовується за призначенням;
- відновлення (ремонт, удосконалення тощо); - утилізація та ліквідація. Кожний етап існування об’єкту діяльності фахівця має свої ознаки, які визначаються за спільністю типових задач діяльності, пов’язаних безпосередньо з об’єктом, та відмінністю типових задач від задач іншого етапу. На підставі цілей і завдань, для вирішення яких призначені ті або інші описові системи професій,
Є.М. Іванова виділяють наступні типи професіограм:
1.
Інформаційні професіограми
(
призначені для використання в профконсультационной та профорієнтаційної роботи для інформування клієнтів про ті професії, які викликали у них інтерес).
2.
Орієнтовно-діагностичні професіограми (служать для виявлення причин збоїв, аварій, низької ефективності праці і організовуються на основі
зіставлення реальної роботи даної людини або робочої групи з необхідними ефективними зразками організації трудової діяльності).
3.
Конструктивні професіограми (служать для вдосконалення ергатичної системи, на основі проектування нових зразків техніки, а також підготовки та організації праці самого персоналу).
4.
Методичні професіограми, які можна було б назвати і методологічними, оскільки вони служать для підбору адекватних методів дослідження даної ергатичної системи, тобто спрямовані на рефлексію і подальшу організацію праці самого фахівця, що становить Профессиографічеськоє опис конкретної роботи.
5.
Діагностичні професіограми, метою яких є підбір методик для профвідбору, розстановки та перепідготовки кадрів (наприклад, організація роботи за схемою складання аналітичної професіограми, де спочатку досліджується професія на нормативно-описовому, технологічному і "бюрократичному" рівні, а потім все це переводиться на мова необхідних для успішної роботи професійно-важлиих компетенцій (ПВК), для яких і підбираються відповідні психодіагностичні методики).
6.
Аналітичне професіогамування включає два основних етапи: 1) аналіз операціонально-технологічної структури праці і 2) аналіз власне психологічної структури діяльності суб'єкта праці. По суті, психолог повинен спочатку вивчити дану професійну діяльність на основі аналізу існуючої нормативної документації (на "бюрократичному" і "технологічному" мовою), а потім все це перевести на мову психології, що й дозволяє йому виділити на основі психологічних характеристик дій самі професійно важливі компетенції (ПВК). І вже до цих якостей (до найбільш важливих для даної професії) підбираються конкретні психодіагностичні методики – тести.
Висновки.
Таким чином, враховуючи попередній досвід, зауваження і рекомендації розробників компетентнісного підходу, компетентнісна модель випускника розуміється нами як наукова основа результату і процесу вузівської підготовки, виражена системною якістю – компетентністю, що забезпечує готовність і здатність випускників до успішної (продуктивної) діяльності в професійній і соціальній сферах, змістовно поданої складом (структурою) загальних і професійних компетенцій.
Література.

1.
Биков В. Ю. Моделі організаційних систем відкритої освіти: Монографія −
К.: Атіка, 2009. − 684 с.
2.
Бусленко Н. П. Моделирование сложных систем − М.: Наука, 1978. − 399 с.
3.
Вища освіта України і Болонський процес: Навчальний посібник / За редакцією В. Г. Кременя / М. Ф. Степко, Я. Я. Болюбаш, В. Д. Шинкарук, В. В.
Грубінко, І. І. Бабін.- Тернопіль: Навчальна книга − Богдан, 2004. − 384 с.
4.
Виленский М.Я., Образцов П.И., Уман А.И. Технологии профессионально- ориентированного обучения в высшей школе – М.: Педагогическое общество
России, 2004. – 144с.
5.
Гончаренко С. У. Український педагогічний словник − К.: Либідь, 1997. − 376 с. 6. Гуржій А. М., Жук Ю. О., Волинський В. П. Засоби навчання: Навчальний посібник, − К.: ІЗМН, 1997. − 208 с.
Запитання.
1.Назвіть складові моделі успішного фахівця.
2. Охарактеризуйте умови конкурентної поведінки фахівця у соціальному середовищі.
Спробуємо провести класифікацію моделей: іграшка, макет будинку, правила для студентів, твір на тему «Якби я був президен­том», запис структури молекули води, відповідь на запитання: «Чи є життя у Всесвіті?».
Лукція. Лекція №3


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал