Лекція 1 Предмет І метод економічної теорії. Економічні потреби, виробничих можливості та ресурси



Скачати 268.71 Kb.
Дата конвертації17.02.2017
Розмір268.71 Kb.
ТипЛекція
ЛЕКЦІЯ 1

Предмет і метод економічної теорії. Економічні потреби, виробничих можливості та ресурси.

У політичній економії немає, можливо, жодного предмета, пояснення якого було б таким важливим, як потреби. Як би ви не обмежували їх коло, вони все-таки залишатимуться в її межах і притому в тих межах, до яких, як до центру, тяжітимуть усі висновки науки.

Володимир Вернадський

    1. Виникнення та основні етапи розвитку економічних знань.
    2. Предмет економічної теорії

    3. Методи економічних досліджень. Економічні закони

4. Функції економічної теорії.

5. Сутність та структура економічних потреб суспільства

6. Економічний закон зростання потреб

7. Економічні інтереси, їхня класифікація та взаємодія


8. Сутність суспільного виробництва, його фази та фактори

    1. Виникнення та основні етапи розвитку економічних знань

Вагомий внесок у розвиток економічної науки зробили мислителі Давньої Греції. Першим термін "економіка" вжив відомий давньогрецький філософ Ксенофонт у своїй праці, яку назвав "Економікос". Він розглядав економіку як науку про збагачення господарства.

Цілісну систему знань про цю сферу суспільного життя створив Арістотель і ввів поняття "економіка" у науковий обіг. Цей термін складається з двох грецьких слів: "ойкос" - дім, господарство і "номос" - вчення, знання. У буквальному перекладі - знання про ведення господарства. Арістотель був прихильником натурального рабовласницького господарства і обгрунтував економічні принципи його здійснення. Він поділив багатство на два види. З одного боку, це були натуральні блага, а з іншого - гроші, золото і срібло. Перший вид багатства, на думку Арістотеля, є природним, бо створюється у процесі виробництва, А другий належить до протиприродного, бо виникає у процесі обігу.



Першою школою політичної економії став меркантилізм. Основним у меркантилізмі було вчення про джерело багатства. Його вбачали у сфері обігу, оскільки багатство ототожнювалось із грошима. Чим більше грошей у країні, тим вона багатша. Тому потрібно вести справи у державі так, щоб більше продавати своїх товарів і менше купувати чужих. А для цього держава повинна створити сприятливі умови своїм підприємцям для вивозу товарів і перешкоджати ввезенню у країну чужих товарів. Крім А. Монкретьєна, відомими представниками цієї школи були У. Стаффорд (1554-1612), Томас Мен (1571-1641), А. Серра (дати життя невідомі).

Схема 1.1. Етапи розвитку економічної теорії



етапи розвитку економічної теорії

Другу школу політичної економії представляли фізіократи. Цей напрям виник у Франції в середині XVIII ст. як реакція на меркантилізм. Його засновником був Франсуа Кене (1694-1774), а відомими представниками - А. Р. Тюрго (1727-1781), В. Мірабо (1715- 1789), П. Дюпон де Немур (1759-1817). На відміну від меркантилістів, фізіократи вважали, що багатство створюється не в обміні, торгівлі, а працею у сфері виробництва. При цьому збільшення багатства здійснюється, з їхньої точки зору, лише в одній сфері виробництва, а саме - у сільському господарстві, де забезпечується надлишок створених благ над витратами на їх виробництво.

Працями Адама Сміта (1723-1790) та Давида Рікардо (1772- 1823) було започатковано третій напрям економічної науки - класичну політичну економію. Головні її принципи викладені в книзі А. Сміта "Дослідження про природу та причини багатства народів". В ній доводиться, що праця є основою багатства незалежно від сфери її застосування. Ця теза долала обмеженість підходу фізіократів. Важливим фактором зростання багатства є поділ праці, бо він підвищує її продуктивність та робить її плодотворнішою. В той же час поділ праці породжує обмін і поглиблює його. Критерієм обміну товарами виступає праця.

Водночас слід зазначити, що класичній економії притаманні і внутрішні суперечності, які привели до того, що на її основі сформувались два напрями економічної теорії - марксистська і немарксистська післякласична політична економія. Важливим етапом розвитку політичної економії став марксизм. Засновником цього напряму економічної науки був К. Маркс (1818-1883), який виклав основи цієї теорії у праці "Капітал". Спираючись на класичну політичну економію, Маркс довів до досконалості теорію трудової вартості, обґрунтувавши двоїстий характер праці, що створює товар. Внеском Маркса у політичну економію є і досконала теорія грошей. Серцевиною його теорії є вчення про додаткову вартість, існування якої він доводить, спираючись на теорію трудової вартості.

Важливе місце посідає і обґрунтування механізму суспільного відтворення, що нерідко називають найбільшим відкриттям Маркса. Економічна теорія вченого являє собою всебічний аналіз закономірностей розвитку капіталістичної економіки і використовується в сучасних умовах як прибічниками марксизму, так і його супротивниками. Однак заради справедливості слід зазначити, що не всі її положення витримали перевірку практикою. Ряд із них, зокрема про чисто експлуататорський характер капіталістичного ладу, про погіршення становища людей найманої праці з розвитком капіталізму, про загострення його суперечностей і неминучість зміни новою системою історичним ходом людського суспільства не підтвердились. Проте, тим не менш, Маркс залишається одним із най відоміших і най видатніших економістів світу.

Другим напрямом розвитку після класичної політичної економії є неокласична економічна теорія. Вона була започаткована в останній третині XIX ст. представниками так званої австрійської школи - Карлом Менгером (1840-1921) і Ойгеном Бем-Баверком (1851- 1914). На відміну від класиків, вони приділяли увагу поведінці споживачів товарних благ, тобто суб'єктивному фактору в економіці. Узагальнення цього напряму економічної теорії зробив англійський економіст Альфред Маршал. Він обгрунтував новий підхід до визначення вартості (цінності) товару, яка, на його думку, виражає відносини між двома речами і визначається в обміні через співвідношення попиту і пропозиції. Він виявив функціональні залежності між ціною і попитом та ціною і пропозицією.

Здійснення А. Маршалом оновлення економічної теорії позначилося і на її найменуванні. Він вважав, що потрібно відмовитися від назви "політична економія". Свою працю він назвав "Принципи економіко". Відтоді термін "економіко" вживається на позначення неокласичного напряму економічної теорії. Він включає маржиналізм, монетаризм та неолібералізм. Маржиналізм - це теорія, за якою економіка є комплексом індивідуальних господарств, дослідження законів якого базується на аналізі господарських рішень індивідів, а саме - споживача, що прагне максимізувати корисність наявних у його розпорядженні благ, та виробника, який бажає одержати максимум прибутку з даних ресурсів або мінімізувати витрати за наявних цін. В основу цього аналізу покладено використання граничних величин із широким застосуванням економіко-математичних методів і моделей.



Монетаризм - це теорія, що базується на встановленні вирішального впливу на економічні процеси грошової маси. Його представники вважають, що гроші є головним і визначальним елементом ринкового механізму. Тому регулювання економіки повинно відбуватись через контроль держави над грошовою масою, випуском грошей, кількістю грошей, що перебувають в обігу і запасах. Прихильники цієї теорії також вважають, що в інші сфери економіки втручання держави повинно бути обмеженим.

До неокласичного напряму сучасної економічної теорії належить і неолібералізм. Його прибічники прагнуть обгрунтувати необхідність поєднання державного регулювання економіки із здійсненням принципів вільної конкуренції. Найновішу та найбільш систематизовану розробку теорії неолібералізму зробили західнонімецькі економісти, серед яких найвизначнішими були В. Ейкен (1891-1950), А. Ростоу (1916-1987) і Л. Ерхард (1897-1977). На переконання представників цього напряму, вільна конкуренція створює найефективніший механізм економічної діяльності, оскільки забезпечує формування системи цін, що визначаються під впливом попиту та пропозиції, і, виконуючи роль регулятора господарських процесів, зумовлює раціональний розподіл економічних ресурсів та повне задоволення потреб споживачів. Тому держава у цей механізм не повинна втручатись, її роль, на погляд неолібералістів, повинна лише підтримувати сприятливі умови для конкуренції та свободи ціноутворення, а в господарську та комерційну діяльність держава не повинна втручатися.

Важливе місце в післякласичній економічній теорії належить кейнсіанству. Його засновником був один із найвидатніших економістів світу англієць Джон Кейнс (1883-1946). У Його праці "Загальна теорія зайнятості, відсотка та грошей", що вийшла друком у 1936 р., викладено його теорію та програму державного регулювання ринкової економіки. Поява цієї теорії зумовлена насамперед економічною кризою 1929-1933 рр., яка показала, що в нових історичних умовах ринковий механізм саморегулювання не спроможний забезпечити нормальне функціонування ринкової економіки, бо нездатний усунути кризу та забезпечити повну зайнятість. Тому держава повинна взяти на себе певні економічні функції щодо регулювання економіки. Д. Кейнс обґрунтував і механізм такого регулювання, основними складовими якого є зайнятість, сукупний попит, сукупна пропозиція, сукупні інвестиції, процентна ставка, мультиплікатор та ін. Д. Кейнс виходив з того, що ринковий механізм не здатний забезпечити постійну рівновагу сукупного попиту і сукупної пропозиції. Недостатній споживчий попит гальмує зростання обсягів виробництва, а отже, негативно позначається на загальній зайнятості. Причину цього він вбачав у тому, що при високому рівні процентної ставки збереження невигідно перетворювати на інвестиції, що має негативні наслідки для сукупного попиту. Тому держава повинна впливати на зазначені фактори та забезпечувати сприятливі умови для економічного зростання і високої зайнятості. Запропонована Д. Кейнсом теорія отримала назву кейнсіанство. У сучасних умовах існують різні варіанти кейнсіанства, зокрема, посткейнсіанство. Його прихильники критикують традиційне кейнсіанство і намагаються відновити теорію Кейнса, адекватну сучасним умовам розвитку економіки. Вони виступають за застосування поряд із кредитно-грошовою і бюджетною політикою так званої політики доходів, за скорочення воєнних витрат, перерозподіл доходів на користь менш забезпечених прошарків населення.

У сучасній економічній науці поширеною є і така теорія як інституціоналізм. Його засновником був американський економіст Т. Веблен. а відомими представниками - У. Мітчелл, Д. Гелбрейт, Я. Тінбергер. Вони розглядають економіку як складну систему, в якій взаємодіють економічні, соціальні та соціально-психологічні фактори. Під інститутами розуміли корпорації, профспілки та державу, а також правові, морально-етичні та психологічні явища. Прибічники цієї теорії піддають критиці негативні явища капіталістичної економіки і виступають за розширення соціальних програм, забезпечення гарантованого доходу всім членам суспільства, пропонують з цією метою насамперед використовувати фінансово-бюджетну систему. Важливе місце в цій теорії відведено проблемі перетворення, трансформації сучасного суспільства.

Економічна думка розвивалась і в Україні. її витоки знаходимо у період Київської Русі. Відома "Руська правда" Ярослава Мудрого захищає феодальне землеволодіння і закріплює тодішню соціальну диференціацію. В інтересах князя вона охороняє купців від сваволі лихварів, а кредиторів - від недобросовісних позичальників. Певні положення щодо регулювання господарства містяться у таких документах, як "Повчання" Володимира Мономаха, "Повість минулих літ", "Києвекая летопись", "Галицько-Волинський літопис". Після поневолення нинішньої території України спочатку Польщею, а згодом - Росією економічна думка спрямовувалась на захист національної незалежності українських земель. Суттєвого розвитку вона набула в Києво-Могилянській колегії (згодом - академії). Відомий український мислитель Г. Сковорода (1722-1794) був рішучим борцем проти кріпосництва. Він обстоював потребу в утворенні демократичної республіки, в якій би не було місця кріпосництву, а панували б свобода і братство між людьми.

У період становлення капіталізму економічна думка формувалася в університетах України. Викладачі Харківського, Київського та Новоросійського університетів дотримувались поглядів класиків політичної економії. Вони наголошували на позитивній ролі ринку та конкуренції, вважали приватну власність природною умовою економічного прогресу. Наприкінці XIX ст. в Україні з'явилися прихильники марксистської політичної економії. Першим серед них був професор Київського університету М. І. Туган-Барановський (1865- 1919). Він досліджував проблеми теорії ринків, промислових криз та циклів, розподілу, був засновником однієї з теорій грошей, обґрунтував особливу роль кооперації в капіталістичному суспільстві як зародку нового, досконалого типу соціального устрою. Значне місце в спадщині Туган-Барановського посідає передбачення ряду складних проблем побудови післякапіталістичного суспільства.

За радянського періоду в Україні було створено чимало економічних закладів, в яких певною мірою здійснювалося дослідження економічного життя суспільства. Це, насамперед, Інститут економіки, що став центром економічної науки в Україні. Після здобуття незалежності економічні дослідження проводяться у ряді інститутів HAH України, а також у провідних університетах країни. Серед відомих економістів, що досліджують економічні процеси, можна назвати В. М. Гейця, І. І. Лукінова, Ю. М. Пахомова, А. А. Чухна, Е. К. Лібанову, А. С. Гальчинського та інших.

Отже, економічна теорія як наука має тривалу історію. Розглянемо її предмет.


1.2. Предмет економічної теорії


В наш час термін «економіка» означає:

1. Господарство якої-небудь країни, а також його складові (підприємства, галузі виробництва) або міжнародна економіка.

2. Наука, сукупність знань про національне і світове господарство та господарську діяльність людей, про використання обмежених ресурсів з метою забезпечення життєвих потреб людей і суспільства; про відносини, що виникають між людьми в процесі господарювання.

Найбільш поширені трактування предмету економічної теорії:

— виробничі відносини у взаємодії з продуктивними силами і політичною надбудовою;

— економічні закони, що керують виробництвом, розподілом, обміном і споживанням на різних етапах розвитку людського суспільства;

— фундаментальні економічні знання, які втілюються в економічні категорії та закони;

— об'єктивні економічні явища та процеси як базис суспільного життя і розвитку;

— явища економічних відносин між людьми з приводу виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ та послуг;

наука про те, як використовуючи обмежені ресурси задовольнити безмежні потреби людей;

— вивчає закони розвитку економічних систем, які виникають з приводу виробництва й привласнення товарів і послуг.



Класики вважали, що це наука про багатство, його виробництво та розподіл. А. Сміт назвав свою працю "Дослідження про природу та причини багатства народів". Послідовники класиків політичної економії вважали, що ця наука повинна вивчати і ту сферу суспільного життя, в якій відбувається обмін матеріальними благами та послугами.

Отже, предмет економічної теорії надзвичайно складний, багатоманітний. Вибір варіантів використання економічних ресурсів, формування та використання доходів від економічної діяльності, здійснюється багатьма її суб'єктами, як на рівні окремого підприємства чи галузі, так і на рівні національної економіки. Тому в економічній теорії виділяють дві складові - мікроекономіку та макроекономіку. Той розділ економічної теорії, в якому досліджується діяльність окремих економічних суб'єктів, називається мікроекономікою. Тут досліджується поведінка таких суб'єктів економічної діяльності, як домогосподарства, підприємства (фірми), галузі, аналізуються окремі ринки, товари та послуги, ціни на них. У цьому розділі економічної теорії економічна діяльність вивчається на мікрорівні, встановлюються закономірності визначення витрат виробництва, формування цін на рівні окремої фірми, оптимальний розмір підприємства, формування і використання доходів окремих домогосподарств і фірм. Тобто висвітлюються принципи поведінки суб'єктів господарювання на нижчому (первинному) рівні економіки, рівні окремого суб'єкта господарювання.



Другим розділом економічної теорії є макроекономіка. У ньому досліджуються закономірності функціонування економічної діяльності в межах усього суспільства. В цьому розділі висвітлюються закономірності оцінки створеного в рамках національної економіки продукту, формування і використання доходів населення, зайнятості і безробіття, функціонування грошового обігу, кредитної та фінансової системи суспільства, економічного зростання, здійснення зовнішньоекономічної діяльності. Тут аналізується і економічна роль держави, методи її впливу на економіку. Слід також зазначити, що поділ на мікроекономіку та макроекономіку певною мірою умовний. Вони перебувають у нерозривній єдності, у взаємозв'язку. Тому і обидва розділи необхідно вивчати в єдності.

Залежно від того, щодо якого часу функціонування економіки здійснюється її аналіз, розрізняють позитивну і нормативну економічні теорії. Позитивна економічна теорія - це той її розділ, в якому здійснюється аналіз фактів або даних з метою обґрунтування наукових узагальнень тих економічних процесів, що відбуваються в даний період часу. Тобто цей розділ економічної теорії вивчає той стан економіки, в якому вона вже перебуває. Вона фіксує ті факти та явища, які існують реально. Нормативна економічна теорія - це напрям, що базується на оціночних міркуваннях щодо того, якою повинна бути економіка в майбутньому періоді. Вона включає міркування стосовно того, які конкретні умови чи аспекти економіки бажані або небажані.

1.3. Методи економічних досліджень. Економічні закони


Метод — із грецької — шлях до чогось, шлях пізнання.

Метод — це спосіб або шлях наукового пізнання предмета відповідної науки.

Метод економічної теорії — це сукупність прийомів, засобів, принципів та інструментів, за допомогою яких здійснюється дослідження закономірностей і законів розвитку і функціонування економічних систем.

Головні елементи методу економічної теорії:

— філософські та загальнонаукові принципи;

— закони діалектики;

— категорії філософії;

— закони і категорії економічної теорії;

— засоби й методи економічного аналізу.

До філософських належать принципи матеріалізму, розвитку, саморуху, відображення, суперечності, детермінізму, взаємодії, об'єктивності тощо.

До загальнонаукових принципів і методів — принцип системності, структурно-функціональний підхід, методи аналізу і синтезу, індукції та дедукції тощо.



Основні закони діалектики — закон єдності та боротьби протилежностей, закон кількісно-якісних змін і закон заперечення. Інструментом економічного дослідження є такі категорії філософії, як кількість і якість, сутність і явище, зміст і форма тощо.

Вихідним елементом у системі діалектики є метод абстракції. який передбачає відмову від поверхових, несуттєвих сторін явища для розкриття його внутрішніх, суттєвих, сталих і загальних зв'язків, дійсної тенденції руху.

Результатом абстракції (поряд з використанням інших елементів діалектики) є обґрунтування економічних категорій.


Дуже важливою методологічною проблемою є правильне встановлення взаємозв'язку економічної теорії з правовими науками:

1. Економічні відносини носять первинний, суттєвий характер, а право закріплює в законодавчому порядку відносини, які складаються у виробництві обміну, розподілу та споживанні матеріальних благ та послуг.

2. Вивчення законодавчих та інших державно-правових актів є обов'язковою і важливою умовою більш глибинного пізнання сутності економічних відносин суспільства; як вимоги економічних законів проявляються в юридичних актах, виявляють причини їх прийняття і наслідки.


1.4. Функції економічної теорії.


1.5 Сутність та структура економічних потреб суспільства

Потреби як визначальний чинник доцільної поведінки економічних суб'єктів є однією з фундаментальних категорій економічної науки.

Потреба - це нужда в чому-небудь, об'єктивно необхідному для підтримки життєдіяльності і розвитку людини, колективу, нації, суспільства в цілому; внутрішній збудник активності.

Потреби відбивають внутрішні спонукальні мотиви діяльності людей і утворюють складну систему, яку можна структурувати за різними критеріями. У найзагальнішому вигляді визначають:



- фізіологічні потреби, зумовлені існуванням і розвитком людини як біологічної істоти (їжа, одяг, житло тощо);

- соціальні потреби, зумовлені соціальною (суспільною) природою людини (спілкування, суспільне визнання, самореалізація тощо);

- духовні потреби, зумовлені розвитком людини, як особистості (творчість, самовдосконалення, самовираження тощо).

Зазначена класифікація є умовною, оскільки фізіологічні, соціальні та духовні потреби переплітаються і взаємодіють між собою, утворюючи цілісну систему.

За критерієм нагальності потреб та іерархічності взаємозв'язків між ними вирізняються моделі Ф. Герцберга, А. Маслоу, К. Альдерфера.

Так, "піраміда потреб" А. Маслоу ілюструє стійку ієрархію переваг, відповідно до якої кожна наступна група потреб виявляється та задовольняється після задоволення потреб попереднього рівня (рис. 2.1).



http://pidruchniki.ws/imag/politec/baz_ekteo/image016.jpg

Благо - будь-яка корисність (предмет, явище, процес), яка задовольняє людську потребу.

Розрізняють такі блага:



- неуречевлені (сонячне світло, здоров'я, спілкування, знання) й уречевлені (дари природи, а також продукти праці: їжа, одяг, житло тощо);

- неекономічні (дарові, необмежені, надані природою без зусиль людини; їхні обсяги перевищують наявні людські потреби) та економічні ( обмежені; такі, що є результатом чи об'єктом економічної діяльності; їхні обсяги обмежені порівняно з існуючими потребами).

Економічні потреби - це потреби в економічних благах.

Задоволення економічних потреб виступає внутрішнім спонукальним мотивом виробництва, розподілу, обміну та споживання у рамках певної системи соціально-економічних відносин.

Важливо зазначити, що економічні потреби утворюють структурну підсистему всього комплексу потреб суспільства. Відтак рівень їхнього розвитку та ступінь задоволення залежить від рівня розвитку інших підсистем, у т. ч. культурних, духовних, моральних потреб суспільства.

Носіями економічних благ є найрізноманітніші товари та послуги. В їх сукупності розрізняють:



- споживчі блага (товари та послуги, призначені для безпосереднього задоволення людських потреб) івиробничі блага (товари та послуги, призначені для виробництва споживчих благ);

- матеріальні блага (товари та послуги сфери матеріального виробництва) і нематеріальні блага(створюються у сфері нематеріального виробництва);

- теперішні блага (перебувають у безпосередньому користуванні економічними суб'єктами) імайбутні блага (товари та послуги, якими економічні суб'єкти зможуть скористатися в майбутньому) тощо.

Всебічне комплексне вивчення системи економічних потреб зумовлює необхідність їхньої класифікації за такими критеріями:

I. За характером виникненнях

- первинні (базові), пов'язані із самим існуванням людини: їжа, одяг, безпека, житло тощо;

- вторинні, виникнення та зміна яких зумовлені розвитком цивілізації: модний одяг, комфортне житло, інформація та ін.

II. За засобами задоволеннях



- матеріальні (потреби в матеріальних благах);

- нематеріальні (духовні потреби).

III. За нагальністю задоволеннях



- першочергові (предмети першої необхідності);

- другорядні (предмети розкоші).

IV. За можливостями задоволеннях



- насичені, вгамовні (мають чітку межу і можливість повного задоволення);

- ненасичені, невгамовні (не можуть бути задоволені повністю, не мають меж насичення).

V. За участю у відтворювальному процесі:



- виробничі (потреби у засобах виробництва);

- невиробничі (потреби у споживчих благах).

VI. За суб'єктами виявух



- особисті (виникають і розвиваються у процесі життєдіяльності індивіда);

- колективні, групові (потреби групи людей, колективу);

- суспільні (потреби функціонування та розвитку суспільства в цілому).

VII. За кількісною визначеністю та мірою реалізації:



- абсолютні (перспективні потреби, які мають абстрактний характер і є орієнтиром економічного розвитку);

- дійсні (формуються залежно від досягнутого рівня виробництва і є суспільною нормою для певного періоду);

- платоспроможні (визначаються платоспроможним попитом);

- фактичні ( задовольняються наявними товарами та послугами).

Система економічних потреб є складною і постійно розвивається. Структура потреб, їхній обсяг, способи та рівень задоволення безперервно змінюються: модифікуються, ускладнюються, вдосконалюються у процесі історичного розвитку людської цивілізації.


1.6 . Економічний закон зростання потреб


Закон зростання потреб - процес задоволення певних потреб на основі розвитку суспільного виробництва є одночасно процесом виникнення нових потреб, що вимагають свого задоволення.



Складний механізм взаємодії потреб і виробництва забезпечує безперервність суспільного відтворення.

http://pidruchniki.ws/imag/politec/baz_ekteo/image017.jpg

Рис.. Взаємовплив потреб і виробництва

1.7 Економічні інтереси, їхня класифікація та взаємодія


"Економічні відносини кожного суспільства проявляються насамперед як інтереси" - ці слова належать Ф. Енгельсу. Усвідомлення потреб і прагнення задовольнити їх зумовлюють мотивацію поведінки людини, спонукаючи її до певної цільової дії. У реальній дійсності потреби набувають конкретної форми інтересів.

http://pidruchniki.ws/imag/politec/baz_ekteo/image019.jpg

Рис.  Взаємозв'язок потреб та інтересів

Інтерес (від лат. іпteresse - мати важливе значення) - форма вияву потреби, усвідомлене прагнення людини до її задоволення.

Економічні інтереси є сутнісною характеристикою рушійних сил формування та розвитку економічних суб'єктів.



Економічні інтереси - усвідомлене прагнення суб'єктів господарювання до задоволення економічних потреб, що є об'єктивним спонукальним мотивом їхньої господарської діяльності.

За своєю сутністю економічні інтереси є об'єктивними. Вони відображають місце і роль суб'єктів господарювання у системі суспільного поділу праці та економічних відносин. Водночас економічні інтереси є суб'єктивними і завжди мають своїх носіїв.



Суб'єкти економічних інтересів - окремі індивіди, домогосподарства, колективи (групи) людей, суспільство в цілому.

Об'єкти економічних інтересів - економічні блага (товари, послуги, інформація тощо).

Економічні інтереси суспільства можуть бути класифіковані за різними критеріями, а саме:

За суб'єктами:

- особисті;

- колективні, групові;

- суспільні.



За нагальністю, важливістю:

- головні, першочергові;

- другорядні.

За часовою ознакою:

- поточні;

- перспективні. 

За об'єктами:

- майнові;

- фінансові;

- інтелектуальні тощо.



За ступенем усвідомлення:

- дійсні;

- уявні.

За можливостями реалізації:

- реальні;

- утопічні.

Суб'єкти економічних відносин є виразниками специфічних економічних інтересів. У ринковій економіці:



- економічні інтереси домашніх господарствспрямовані на максимізацію загальної корисності з урахуванням існуючих ціні доходів;

- економічні інтереси підприємців спрямовані на максимізацію прибутку, зниження витрат і підвищення конкурентоспроможності продукції;

- економічні інтереси держави спрямовані на реалізацію потреб суспільства в цілому.

1.8 Сутність суспільного виробництва, його фази та фактори

Суспільне виробництво – це сукупна організована діяльність людей із перетворювання речовин і сил природи з метою створення матеріальних і не матеріальних благ, необхідних для існування та розвитку.

Види суспільного виробництва:

  1. Матеріальне виробництво – сукупність галузей і сфер, які виробляють матеріально-речові блага й надають матеріальні послуги.

(- Промисловість, сільське та лісове господарство, будівництво, особисте, ремісниче виробництво.

- Комунальне господарство і побутове обслуговування, які надають матеріальні послуги.

- Транспорт, зв”язок, торгівля(в частині обслуговування процесу виробництва)


  1. Нематеріальне виробництво – сукупність галузей і сфер, що виробляють нематеріальні блага і послуги, які задовольняють духовні й соціальні потреби людей.

(- Охорона здоров”я.

- Освіта, інформатика.

- Культура, мистецтво.

- Спорт, туризм Духовне виробництво)



Фази суспільного виробництва

1. Виробництво

Предметів споживання

Засобів виробництва

4. Споживання

2. Розподіл

Особисте

Виробниче

Робочої сили

засобів виробництва


Продукту

Забезпечує перетворення продукту в об”єкт привласнення і споживання

Встановлює пропорцію кожного члена суспільства у виробленому продукті

3. Обмін

Діяльністю

Продуктами

Доставляє вироблені продукти до споживача згідно з його часткою, отриманою при розподілі

Фактори виробництва:

  • Капітал

  • Праця

  • Підприємницькі здібності

  • Земля

  • Наука

  • Інформація

  • Екологія

Фактори виробництва це всі необхідні елементи, які використовуються для виробництва матеріальних і духовних благ

СВ Мотиви та стимули ефективного господарювання


Як зазначав великий німецький мислитель Г. Гегель, "найближчий розгляд історії переконує в тому, що дії людей випливають з їхніх потреб, пристрастей, інтересів... і лише вони відіграють головну роль".

Забезпечення високої мотивації господарської діяльності є однією з найважливіших економічних проблем. В історії економічної думки сформувались різні підходи до її вирішення.



Таблиця. Проблема мотивації господарської діяльності в історії економічної думки

Трактування проблеми мотивації господарської діяльності

Представники

1

2

Проблема мотивації господарської діяльності мас релігійно-етичний характер і зумовлена тим, що людина, на відміну від тварини, повинна працювати, забезпечуючи своє існування та розвиваючи свої фізичні й духовні здібності шляхом подолання бездіяльності

Ф. Аквінський (1226-1274)

Проблема мотивації найманих робітників пов'язана з проблемою тієї частки суспільного продукту, яку вони отримують у формі заробітної плати. Оскільки людина лінива за своєю природою, то перевищення заробітною платою фізіологічного мінімуму неминуче викликає зниження трудової активності найманих робітників (теорія мінімальної заробітної плати)

Меркантилісти, деякі представники класичної школи

(XV-ХУЛІ ст.)



Цілісна концепція мотиваційного механізму ринкового господарства ґрунтується на моделі "економічної людини" (пріоритетності особистого інтересу як могутнього стимулу прогресивного розвитку суспільства) та концепції "невидимої руки ринку" (механізму стихійної координації економічної поведінки і узгодження економічних інтересів суб'єктів господарювання за умов ринкової конкуренції та взаємодії попиту і пропозиції)

А. Сміт (1723-1790)

Економічне присилування має біологічну основу і є головним мотивом господарської діяльності індивідів. Наймані робітники приречені на мінімальну заробітну плату не внаслідок їх лінощів чи несправедливого суспільного устрою, а в результаті дії закону народонаселення

Т. Мальтус (1766-1884)

У процесі становлення капіталістичного способу господарювання, пов'язаного з епохою початкового нагромадження капіталу, важливу роль відіграє позаекономічне приневолення та присилування. Подальший розвиток капіталізму, пов'язаний з гонитвою за додатковою вартістю, заснований на економічному присилуванні, проявом якого є відсутність у робітників гарантій зайнятості. Формування мотиваційного механізму майбутнього комуністичного суспільства пов'язане з позаекономічним примусом (трудовими повинностями) та альтруїзмом (зміною психології людей)

К. Маркс (1820-1895)

Спонукальні мотиви господарської поведінки людини є предметом дослідження економічної науки. Найстійкішим стимулом до господарської діяльності є бажання отримати дохід від неї

А. Маршалл (1842-1924)

Водночас у сучасній економічній теорії виокремились два напрями дослідження проблем мотивації:

- змістовні теорії, що акцентують увагу на причинах, які спонукають суб'єкти господарювання до певної діяльності, та акцентують увагу на потребах й інтересах як визначальних чинниках економічної мотивації;

- процесні теорії, автори яких досліджують механізм мотивації економічної поведінки з урахуванням сприйняття суб'єктами господарювання певної ситуації та очікування ними можливих наслідків від обраного варіанта господарської діяльності.

Діалектична єдність потреб, інтересів і стимулів породжує мотивацію як внутрішнє спонукання людини до конкретної дії (рис. 2.7). Таким чином, економічні потреби та економічні інтереси лежать в основі стимулювання - економічного спонукання суб'єктів господарювання до певних дій шляхом застосування економічних стимулів.



Стимул (від лат. stimulos - збуджую, заохочую) - подразник, який викликає ту чи іншу реакцію, спонукання до дії.

http://pidruchniki.ws/imag/politec/baz_ekteo/image022.jpg

Рис. Взаємозв'язок потреб, мотивів, стимулів та інтересів

Першоосновою господарської діяльності є потреби, які у свідомості людини перетворюються на інтерес і мотив спонукальної цільової дії.



Мотив (від лат. тоvео - рухаю, штовхаю) - спонукальна причина дій і вчинків людини. Спонукання економічних суб'єктів до певних дій породжує конкретний результат у вигляді задоволення, часткового задоволення або незадоволення потреби, утворюючи таким чином логічний ланцюжок активної діяльності (рис. 2.8).

http://pidruchniki.ws/imag/politec/baz_ekteo/image023.jpg

Рис.  Потреби та інтереси як джерело активності економічних суб'єктів

Отже, суперечлива взаємодія виробництва та споживання, інтересів, потреб і стимулів є рушійною силою соціально-економічного розвитку. Водночас стимулююча роль економічних потреб, інтересів і сформованих на їхній основі мотивів господарської поведінки визначається соціально-економічним середовищем та специфічними рисами конкретної економічної системи.





Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал