Лекція № Тема лекції: Поняття мистецтва як частини культури



Сторінка3/3
Дата конвертації01.01.2017
Розмір0.49 Mb.
ТипЛекція
1   2   3

Література

  1. Боннар А. Греческая цивилизация / Пер. с фр. - М.: Искусство, 1991. - Т.1: От Антигоні до Сократа.- 334 с.

  2. Боннар А. Греческая цивилизация / Пер. с фр. - М.: Искусство, 1992. - Т.3: От Еврипида до Александрии. - 398 с.

  3. Керам К. Боги, гробницы, учёные: Роман археологии / Пер. с нем. - М.:ИИЛ, 1963. - 399 с.

Питання

  1. Написати реферат-презентацію «Моя улюблена антична скульптура»

ЛЕКЦІЯ № 4.

Мета: Етруське мистецтво. Давньоримське мистецтво

План лекції



Вступ



1. Етруське мистецтво.



2. Давньоримське мистецтво.



Література



Питання

Вступ

Із глибин тисячоліть дійшли до нас твори античних митців. Антична культура була передумовою дальшого розвитку світового мистецтва. Говорячи про значення античності, Іван Франко у праці "Данте" писав: "... з безмірно багатої греко-римської культури лишилися лише нужденні відломки та шматочки", але вони, за словами поета, мали силу "обновити європейську людність... Вони й досі не перестали запліднювати нашого духу й творять непохитну основу нашої цивілізації".



1. Етруське мистецтво.
Мистецтво етрусків, які жили у першому тисячолітті до н. (кінець 8-1 стт. до н.е.) на території Апеннінського півострова, залишило значний слід в історії світової культури і сильно вплинуло на давньоримську мистецьку діяльність. Твори етруського мистецтва створювалося переважно в районі, обмеженій з півночі рікою Арно, а з півдня Тібром, але існували і значні художні майстерні в етруських поселеннях на північ і на південь від цих кордонів. Етруски відомі сучасному людству саме своїм мистецтвом, ніж якимись іншими формами діяльності. 
Освоєння різних видів образотворчого мистецтва у етрусків йшло тим самим шляхом, що і в інших народів. Відчуття пропорцій, ритмів, числових співввідносин знаходило відображення в архітектурі - про це свідчать етруські храми. гробниці, фортечні споруди. У монументальній та камерній скульптурі, які прикрашали храми, гробниці, саркофаги, поховальні урни, культові та побутові предмети - триніжники, дзеркала, браслети, фібули, кільця- отримало прояв відчуття пластичної форми. Етруські скульптори зверталися до портретних образів, знайомим їм був і рельєф різних видів. Відбиток етруських смаків зберегла кераміка своєрідних форм, прикрашена рельєфом та живописом. Етруський поховальний живопис дає найбільш повне уявлення про характер античного живопису першого тисячоліття до н.е.
Для етрусків не були характерними мнументальні і громадянські памятники, які ми бачимо у грецьких містах. В етруській скульптурі нема статуй, які б набагато перевищували людський зріст, але часто зустрічаються скульптури божеств, героїв, воїнів, спеціально зменшені. На багатьох теракотових статуетках і рельєфах збереглися рештки фарб, часто використовувалася бронза або вапняк, золото і коштовне каміння. З імен скульпторів до нас дійшло тільки імя Вулкі. який жив в кінці 6-початку 5 ст. до н.е., згаданий римським письменником Плінієм. 
Вже у 18 ст. зявилися перші фундаментальні роботи про мистецтво етрусків, виникла Етруська Академія для збирання і зберігання матеріалів про цей народ, а в місті Вольтерра було створено перший музей. Найвідомішими є гробниця Реголіні-Галассі та Франсуа біля вульчі, які зберегли безліч творів мистецтва. Найвизначніші памятки мистецтва зберігаються у Ватіканському музеї та Музеї вілли Джулія, в Археологічному музеї Флоренції, музеях Болоньї, Вольтерри.
На ранню художню культуру етрусків сильний вплив зробили народи Східного Середземноморря, і вважається, що етруски прибули в Італію з малоазійської області Лідія. Їх тоді греки називали тірренами. Пізніше сильний вплив на етрусків мав фінікійський Карфаген. З 6 ст. до н.е. культура стала сильно зазнавати впливу Греції, і останні віки етруського мистецтва визначаються як "елліністичні".
В кінці 8 ст. до н.е. політично мугутніми стали берегові і розташовані на північ від Риму міста Ветулонія, Тарквінії і Вейї. Південніше Риму розквітла Капуя, зростали звязки з еллінами, які заснували в Італії свої колонії - Куми, Сібаріс, Сіракузи, Катанья, Мегара. Вже в кінці 7 ст. до н.е. етруські божества сильно були уподібнені до грецьких: бог Тінія - Зевсові, богиня Уні - Гері, Мінерва - Афіні, Туран - Афродіті, Турмс - Гермесові, Нептун - Посейдонові, Маренс - Аресові. Імена богів часто знаходять на дзеркалах та керамічних виробах. Проте верховним богом вважався Вольтумна, більш близький до фінікійського Ваала.
Група альбанських посвячених-етрусків (лукумонів) з гострими чорними бородами утворила в Римі трибу Luceres ("світлі"), сабіняни - Tities (від імені сабінського царя Тіта Татія), а власне римляни - Ramnes. Виникає особливий римський орден - Курія, члени якого іменуються "кардиналами" - маючими право закривати або відкривати cardo - ворота в інший світ. Це цілком в дусі античності Європи. Наприклад, у елліністичному світі виникають клуби (асоціації) з власними храмами, котрі об'єднували представників різних полісів для задоволення релігійних або професійних потреб (клуб Ергетів у Афінах, Епіктетів у Фере), зокрема для натуралізації чужоземців та їх релігій і ремесел у полісі. Крім того, ряд масонських традицій вважає, що наступний цар Риму етруск Нума Помпілій в 715 р. до н.е. удосконалив організацію "будівельників мостів", які мали своїм покровителем Діоніса і прибували в Італію з центрів своїх навчань в Сирії та Лівані, і організував колегії зодчих. Надалі члени цих колегій мандрували за римськими легіонами, споруджуючи скрізь мости, дороги, акведуки, храми, амфітеатри тощо. 
Вважається, що саме латинське слово "майстер" ("магістр") походить від етруського імені Мастарна, яке носив римський цар Сервій Туллій (VI ст. до н.е.), який встановив майновий ценз, розприділив політичні права, ввів військовий обов'язок, обвів Рим безпечними фортечними стінами. Саме Мастарна Сервій Туллій був підступно вбитий, на його місце прийшов тиран Тарквіній Гордий, якого, зрештою, римляни вигнали і скасували владу царів, встановивши в себе республіку.
Лукумоном був саме Тарквіній Древній, засновник етруської династії царів у Римі (616-509 рр. до н.е.), син корінфянина Демарата, який отримав посвячення в Етрурії, а потім переселився в Рим, де став мужем знаменитої пророчці Танаквіл. Він став засновником страхітливого для майбутніх римських істориків-республіканців культів потойбічних божеств на чолі з Дітом та його батьком Мантуєм (від його імені походить латин. mundus "заглиблення"), а палац царя (Регіум) вмістилищем жахливих чуд. Зокрема, як і єгиптяни, етруски будували собі при житті гробниці, встановили неймовірне свято, під час якого необхідно було вбивати немовля тощо.
Також саме для етруськів був характерним звичай спорудження монументальних підземних гробниць, в яких виявлено предмети мистецтва не тільки етрусків, але й Фінікії та Єгипту, написи на яких дають точне датування знахідок.
Оригінальні і своєрідні кришки поховальних етруських урн-каноп з глини. Це як правило фігурки жінок в довгому до пят одязі, з довгою косою за спиною, з піднятою правою рукою в "арійському" салюті, а ліву з браслетом на лікті притиснула до грудей, звернувши до неба широко розкриті очі. По краях урни розташовані скульптурки плакальщиків і голови грифів, які покликані оберігати від злих сил попіл померлих.
Крім того етруски споруджували саркофаги з фігурною кришкою. Знаменитим є терракотовий саркофаг с Черветері (Цере), із зображенням подружньої пари. Чоловік і жінка напівлежать на мякій постелі, спираючись ліктями на подушки. Чоловік лагідно поклав праву руку на плечі жінки, яка притулилася плечем до його грудей. Майстрові вдалося передати настрій спокою і почуття глибокої внутрішньої злагоди цих людей. Цей сюжет відомий і в етруському живописі. Інший саркофаг, з Вульчі, увінчаний зображенням подружжя, накритого одним покривалом, які обіймають один одного за плечі. а обличчя один одного виражають взаємне піклування, на них нема печалі, вони серйозні та спокійні. Етруські майстри набули великої досконалості у зображенні рис людського обличчя та почуттів на ньому.
Високим розвитком відзначалася етруська кераміка. Від тривалого випалювання кераміка набувала чорного кольору - звідси і назва її "буккеронеро" ("італ. "чорна земля"). Після випалювання вазу полірували гарячим каменем і прикрашали малюнками, рельєфами або ліпними фігурками. 
Живопис у етрусків був як фрескового характеру (тобто наносився на сиру штукатурку), так і з сухою основою. Серед фарб використовувалися переважно теплі - коричневі, червоні, жовті, а рідко використовувалися холодні - сині, зелені, блакитні. Розписувалися не тільки стіни, але й стеля. Улюбленими були зображення сфінксів, вершників, биків, а також еротичні сюжети, танці, потойбічні бенкети у присутності богів Гадеса і Прозерпіни. В той час як у греків настінний розпис був слабо розвинений у звязку з пластичною системою світогляду. а не ілюзорно-живописною, у етрусків вона була розвинена досить широко, і саме це вплинуло на римлян, викликавши у них розвиток фресок, котрій було надалі суджено стати панівною в Європі.
З часом етруски частиною мігрували на північ де заселили Альпи і стали відомі під іменем ретів (їх релікт - сучасний народ рето-романці Швейцарії), частиною були асимільовані латинянами. З етруського роду походять багато дружин римських імператорів, етрусками були покровитель митців Меценат з міста Ареццо, байкар Флакк з Вольтерри, друг Ціцерона Авл Цеціна. Мистецтв ж етрусків увійшло невідємною частиною до римської культури, і мистецтво Риму виросло на грунті високої цивілізації Етрурії.
2. Давньоримське мистецтво.
Звязок римської культури з грецькою був природним: Рим пройшов той самий історичний процес, що й Греція, тільки на новому, вищому щаблі. Мистецькі та ідейні форми греції знайшли в Римі другу батьківщину, але були пристосовані до нових потреб, трансформовані до національного характеру, звичаїв і дальшого розвитку суспільства.
Визначають наступну періодизацію римського мистецтва:
- архаїчний період (VIII-ІІІ ст. до н.е.);
- республіканський елліністичний період (ІІІ-І ст. до н.е.);
- доба імперії (І ст. до н.е. - V ст. н.е.).
Еллінізація Риму розпочалася дуже давно. Найбільш помітні зміни відбулися у житлі і повсякденному житті. У будинках підлога почала вкриватися мозаїкою, а стіни - розписом, прекрасні зразки котрих до нас донесли Геркуланеум і Помпеї. Найбільший інтерес представляють фрески з помпейської "Вілли містерій". Тут є багатофігурна композиція про містеріальне посвячення. Художник з великою майстерністю передав почуття учасників містерії: страх молодої жінки. яку посвячують у супутниці бога Діоніса, натхненну пристрасть молодої вакханки, що виявляється у її танці. Фрески з "Вілли містерій" належать до найкращих з античного живопису.
Награбовані шедеври звозилися з усього світу. Художня література почала зароджуватися в ІІІ ст. до н.е. Спочатку постали театр і епічна поезія. Трагедія і комедія замінили примітивні місцеві драматичні форми, письменники мавпували грецькі пєси та сюжети. Вся римська література відрізняється від грецької тільки мовою, на якій вона написана. Найвідомішими драматургами були Плавт (250-184 рр.), Теренцій (195-159 рр.), письменники Ціцерон (106-43), Лукрецій (99-55 рр.), поети Катулл (87-54), Вергілій (70-19 рр.), Горацій (65-8 рр.), Овідій (43 р. до н.е. - 18 р. н.е.), романіст І ст. н.е. Петроній, сатирики Марціал і Ювенал, уродженець Африки Апулей (125-180 рр.)
Не менше еллінізувалася архітектура і скульптура. Культ предків сприяв розвиткові портрету, одночасно зявилися барельєфи на історичні теми. Великі класичні твори Греції часто копіювалися римськими скульпторами. Найвідомішим був скульптор Паситель (І ст. н.е.), який розробляв національні теми, але був вірний уроками минулого. Основоположником римського живопису вважається Фабій Піктор (300 р. до н.е.), який у храмі на Квіріналі зобразив епізоди війни із самнітами. Кераміка як правило імітувала рослинний еліністичний орнамент (білий на чорному фоні) або чаші з рельєфом. До числа найбільш поширених скульптур відносяться портрети римського полководця Помпея. На одному з них його зображено з безпощадною правдивістю: некрасиве обличчя військового політика з хитруватою посмішкою і глибоко схованими очима. Портрет дає максимальне уявлення про особисті якості Помпея. В імперську епоху скульптури використовувалися для прославлення імператорів, поєднуючи ідеалізацію образів з правдивістю в передачі натури. Взірцем такого типу статуї є мармурова скульптура імператора Октавіана Августа. Найвідомішою також є кінна статуя імператора-філософа Марка Аврелія (170 р. н.е.), який, зодягнений у солдатський плащ, вітає військо. 
Центральна площа Риму - Форум імператора Траяна - була розбудована в 109-113 рр. знаменитим архітектором Аполлодором з Дамаску. Архітектурний ансамбль складався з ряду будівел, розташованих на одній осі, за вхід слугувала тріумфальна Арка, площу замикала базиліки. за якою - римська і грецька бібліотеки. Між бібліотеками - 30-метрова колонна, встановлена статуя Траяна із золоченої бронзи, а на самій колоні рельєф присвячений переможній війні римлян з дунайськими племенами. 
Грандіозний цирк, названий Колізеєм (від грец. "колосеум" - колосальний), будувався в 75-82 рр. У плані Колізей являє собою еліпс, в центрі якого - арена, де відбувалися гладіаторські бої і травля звірів. Колізей уміщував до 50 тисяч глядачів.
У 125 р. був споруджений Пантеон - храм всіх богів, зодчим якого деж був Аполлодор, у плані - ротонда, перекрита гігантським куполом, а в 216 р. знамениті лазні - терми імператора Каракалли. які мали 12 га і одночасно вміщували 1500 чоловік. оздоблені прекрасною мозаїкою. 
Своєрідних особливостей надало архітектурі християнство, яке з 313 р. стало панівною релігією Риму. Християнство виробило основний тип храму - базилікальний. Форма християнських базилік нагадувала форму античних судово-адміністративних будинків. Вони були прямокутні, внутрішній простір поділявся рядом колон на нефи. Середній неф був ширшим і вищим від бічних. Всередині базиліки оздоблювалися мармуром і мозаїкою. До ранніх типів християнських храмів належать базиліки святих Марії Великої, Петра і Павла. 
Всесвітню славу здобув станковий портретний живопис з некрополя Фаюмського оазису (Єгипет). Тут традиції елліністичного мистецтва переплилися зі східними і римськими. Портрети виконувалися на дощечках, часом на полотні у техніці воскового живопису (енкаустики), де за допомогою світлотіні досягається майже скульптурного об'єму. 
Література

  1. Сидорова Н.А., Чубова А.П. Искусство римской Африки. - М.: Искусство, 1979.

  2. Соколов Г.И. Искусство этрусков. - М.: Искусство, 1990.

Питання

  1. Підготувати реферат-презентацію «Помпеї як музей римського мистецтва»


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал