Лазебний В. С., Розорінов Г. М., Толюпа С. В. Основи інтелектуальної власності та її захисту Київ 2011 Click here to buy




Сторінка3/15
Дата конвертації22.12.2016
Розмір0.58 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   15
Мадридська угода про міжнародну реєстрацію знаків, яку було укладено у Мадриді 1891 року.
Мадридську угоду було укладено для того, щоб запобігти нанесенню помилкових або таких, що вводять в оману, позначок на товарах, що визначають їх походження. Учасники угоди повинні
забороняти використовувати будь-які позначки на товарних знаках,
що можуть увести громадськість в оману щодо походження товарів
і мають рекламний характер.
Click here to buy
A
B
B
Y
Y
PD
F Transfo
rm
er
2
.0
w
w
w .A
B B Y Y.
c o
m
Click here to buy
A
B
B
Y
Y
PD
F Transfo
rm
er
2
.0
w
w
w .A
B B Y Y.
c o
m

Мадридська угода переглядалася кілька разів. Зокрема, на 1
січня 1994 р. до угоди приєдналася 31 країна. На початок 2000 р. у
Мадридській угоді брало участь більш як 50 держав, хоча деякі
індустріально розвинуті країни, наприклад, США, Японія,
Великобританія, не приєдналися до Мадридської угоди.
Суть угоди полягає в тому, що на всі товари, що містять помилкові чи неправдиві позначки щодо походження продукції, які
безпосередньо або опосередковано вказують на одну з держав- учасниць або місце походження в державі-учасниці угоди, має бути накладено арешт у разі їхнього ввезення на територію держави- учасниці або має бути заборонено вивезення цих товарів з території
держави-учасниці.
У порівнянні з попередніми умовами Паризької конвенції
новим є те, що органи митної адміністрації зобов'язані повідомляти зацікавленій стороні про факт затримки товару, на якому проставлено помилкові або хибні позначки. Це необхідно для того,
щоб зацікавлена сторона мала можливість ужити заходів із запобігання подальшого незаконного використання позначень.
Основні переваги участі країн у Мадридській угоді такі:
- можливість одержати в усіх країнах-учасницях правову охорону товарного знака, зареєстрованого в країні походження, на підставі однієї заявки, поданої в МБ ВОІВ через національне патентне відомство. Охорона прав набувається протягом року з дати внесення заявки до Міжнародного реєстру, тоді як у багатьох країнах, що не є членами угоди, цей термін складає від 3 до 5 років;
- спрощення процедури оформлення заявки на реєстрацію товарного знака, що подається на типовому бланку французькою мовою, замість оформлення окремих заявок у всіх країнах, де просять охорони, відповідно до законодавств цих країн;
- уніфіковані мита за реєстрацію і продовження терміну дії
товарного знака в єдиній валюті – швейцарських франках;
- відсутність внесків за членство в союзі. При цьому за реєстрацію іноземних товарних знаків країни-учасниці одержують на своїй території певні відрахування.
З 1995 року діє Протокол до Мадридської угоди,
учасницями якого є близько 50 країн. У порівнянні з Мадридською угодою, Протокол дозволяє подавати й обґрунтовувати міжнародну заявку не тільки на підставі реєстрації знака в країні походження, а
Click here to buy
A
B
B
Y
Y
PD
F Transfo
rm
er
2
.0
w
w
w .A
B B Y Y.
c o
m
Click here to buy
A
B
B
Y
Y
PD
F Transfo
rm
er
2
.0
w
w
w .A
B B Y Y.
c o
m
й на підставі національної заявки в країні походження. Термін ухвалення рішення за заявкою подовжується до 18 місяців. Країни- учасниці можуть вибирати оподаткування як за міжнародною так і
за національною митною системою.
У 1957 році у м. Ніцца було укладено іще одну угоду
-
Угоду про міжнародну класифікацію товарів і послуг для реєстрації товарних знаків. Заснована цією угодою міжнародна класифікація товарів і послуг (МКТП) складається з переліку класів
(34 класи товарів і 11 класів послуг) і алфавітного покажчика товарів і послуг (більше 110000 найменувань товарів і послуг).
Зараз діє 8-а редакція МКТП.
На початок 2000 р. до цієї угоди приєдналися 50 країн.
Україна також є учасницею угоди.
У 1958 р. було укладено Лісабонську угоду про охорону найменувань місця походження та їхню міжнародну реєстрацію. Її
мета
- забезпечити охорону географічних назв, однозначно пов'язаних у свідомості споживачів з одним із товарів,
виготовлених у даній місцевості.
У статті 2 Лісабонської угоди найменування місця походження визначається як географічна назва країни, місцевості
чи регіону, що визначає місце походження продукції, виробленої у цьому місці, якість і характеристики якого значним чином обумовлено місцевими умовами, включно з природним і людським фактором.
МБ ВОІВ здійснює реєстрацію таких найменувань (ст. 5
угоди) на підставі заявки країни-учасниці Лісабонської угоди. МБ
ВОІВ повідомляє інші держави-учасниці угоди про реєстрацію найменування місця походження товарів. Усі країни-учасниці
зобов'язані забезпечити правову охорону будь-якому зареєстрованому найменуванню місця походження на час дії такої
охорони у країні походження.
У 1994 р. було проведено 730 міжнародних реєстрацій найменувань місць походження. У рамках Лісабонської угоди створено відповідний союз (Лісабонський союз). У 2000 р.
членами Лісабонського союзу були 17 країн.
1.4.3. Бернська конвенція
Click here to buy
A
B
B
Y
Y
PD
F Transfo
rm
er
2
.0
w
w
w .A
B B Y Y.
c o
m
Click here to buy
A
B
B
Y
Y
PD
F Transfo
rm
er
2
.0
w
w
w .A
B B Y Y.
c o
m

Бернською конвенцією про охорону літературних і
художніх творів встановлено основні принципи авторсько-правової
охорони (1886р.). Правова охорона в країнах-учасницях Бернського союзу базується на таких засадах (принципах):
- право національного режиму;
- принцип автоматичної охорони, за яким національний режим не залежить від будь-яких формальних умов;
- принцип незалежності охорони.
Встановленням права національного режиму цієї угоди передбачається, що літературні та художні твори, створені в одній
із країн-учасниць Бернського союзу, мають одержувати в усіх
інших країнах союзу таку саму охорону, яку ці країни надають творам своїх власних громадян. Тобто, літературні та художні
твори однаково охороняються в усіх країнах-учасницях Бернської
конвенції.
Об'єктом правової охорони Бернська конвенція проголошує
будь-які літературні, мистецькі або наукові твори, незалежно від форми і способу їх подання. Перелік творів, що мають охоронятися національним законодавством і яким надається охорона даною конвенцією, невичерпний. Це можуть бути твори будь-якого рівня,
жанру, призначення.
Зокрема (ст. 2 Бернської конвенції), до літературних і
художніх творів віднесено усі твори у сфері літератури, науки і
мистецтва як-от:
- книги, брошури, інші письмові опуси;
- лекції, звернення, проповіді тощо;
- драматичні і музично-драматичні твори;
- хореографічні композиції та пантоміми;
- музичні твори з текстом і без тексту;
- кінематографічні твори, до яких прирівнюються твори,
виражені способом, аналогічним кінематографії;
- малюнки, твори живопису, архітектури, скульптури,
графіки і літографії;
- фотографічні та аналогічні фотографії твори;
- витвори прикладного мистецтва;
Click here to buy
A
B
B
Y
Y
PD
F Transfo
rm
er
2
.0
w
w
w .A
B B Y Y.
c o
m
Click here to buy
A
B
B
Y
Y
PD
F Transfo
rm
er
2
.0
w
w
w .A
B B Y Y.
c o
m

- ілюстрації, географічні карти, плани, ескізи і пластичні
композиції, що стосуються географії, топографії чи архітектури.
У разі, якщо національне законодавство містить певні
категорії творів з наведеного переліку, які не охороняються законом, на національному рівні має бути наведено чіткий і
вичерпний перелік творів, яким правова охорона не надається.
Правовий режим офіційних текстів законодавчого,
адміністративного і судового характеру мають бути визначені
національними законодавствами. Похідні твори (переклад іншою мовою, аранжування музичного твору тощо) за Бернською конвенцією охороняються нарівні з оригінальними. Збірники літературних і художніх творів, наприклад, енциклопедії і
антології, що є результатом інтелектуальної творчості стосовно підбору та розташування матеріалів, також охороняються як твори без утиску прав авторів творів, що ввійшли до зазначених збірників. Усі вказані твори набувають правової охорони у кожній
із країн-учасниць Бернського Союзу.
Відповідно до принципу автоматичної охорони,
національний режим не призводить до виникнення будь-яких додаткових формальних умов, тобто охорона надається автоматично (якщо її вже надано у країні-учасниці) і не зумовлена реєстрацією, депонуванням, іншими формальними умовами. Твір українського письменника, виданий у Франції, підлягає такій самій охороні, як і твори французьких письменників, оскільки обидві
країни є членами Бернського союзу.
Третій принцип Бернської конвенції
- принцип незалежності охорони
- полягає в тому, що права іноземного автора із країни-учасниці союзу мають бути захищені. Вони охороняються в іншій країні-учасниці союзу, незалежно від того,
чи охороняються вони на батьківщині походження твору.
Суб'єктами прав на твори науки, літератури і мистецтва визнаються автори та їх правонаступники. Авторами можуть бути будь-які фізичні особи. Правовій охороні підлягають як випущені,
так і не випущені у світ твори за умови, що їх автори є
громадянами однієї із країн-членів союзу або вони мають постійне місце проживання у ній.
Click here to buy
A
B
B
Y
Y
PD
F Transfo
rm
er
2
.0
w
w
w .A
B B Y Y.
c o
m
Click here to buy
A
B
B
Y
Y
PD
F Transfo
rm
er
2
.0
w
w
w .A
B B Y Y.
c o
m

Бернською конвенцією чітко встановлено поняття особистих "немайнових прав" і "майнових прав" авторів. До особистих немайнових прав за конвенцією належить право авторства і право протидіяти будь-якому перекрученню твору, його спотворенню, а також будь-якому посяганню на твір, що може завдати шкоди честі і репутації автора.
Майновими правами авторів є право на переклад і
відтворення творів будь-яким способом і в будь-якій формі (що включає будь-який звуковий або візуальний запис
- ст. 9
конвенції), право на публічне виконання драматичних, музично- драматичних і музичних творів (ст. 11), право на передавання в ефір або оприлюднення засобами безпроводового і проводового зв'язку, за допомогою гучномовця або іншого подібного апарата, а також право на публічне читання, переробку, аранжування та інші
зміни твору (ст. 12).
На початок 70-х років минулого сторіччя, Бернська конвенція, не зважаючи на численні її перегляди, у певних своїх принципових положеннях уже не відповідала соціально- економічним і технічним перетворенням сучасності. Тому до
Бернської конвенції було розроблено і додано додатковий розділ,
який передбачає певні пільги для країн, що розвиваються.
Узаконено цей розділ було на зустрічі країн-учасниць Бернського союзу в м. Париж у 1971 році, тому цей розділ дістав назву
Паризького акта до Бернської конвенції.
Країн, що стали незалежними, стало багато і з ними не можна було не рахуватись. Передусім, Паризьким актом було полегшено вступ цих країн до Бернського союзу, тобто їх приєднання до Бернської конвенції. Зазначеним країнам було надано також пільги щодо перекладу і відтворення творів
іноземних авторів.
Додатковий розділ до конвенції істотно розширив перелік винятків із загального правила про виключність прав автора. Ним було передбачено обов'язкові не виключні ліцензії на переклад і
відтворення творів іноземних авторів з метою освіти (передачу яких іншим особам заборонено). Цей додатковий розділ використовується і зараз як Паризький акт Бернської конвенції.
Click here to buy
A
B
B
Y
Y
PD
F Transfo
rm
er
2
.0
w
w
w .A
B B Y Y.
c o
m
Click here to buy
A
B
B
Y
Y
PD
F Transfo
rm
er
2
.0
w
w
w .A
B B Y Y.
c o
m

1.4.4. Всесвітня конвенція про авторське право (Женевська конвенція)
Описані вище умови охорони інтелектуальної власності за
Бернською конвенцією в основному було розраховано на розвинуті
країни Західної Європи. На початку другої світової війни членами
Бернської конвенції іще не були США та низка інших країн. США з
їх потужною поліграфічною промисловістю та величезним книжковим ринком, таким чином, випадали з орбіти Бернського союзу. Тому відразу після закінчення другої світової війни почалися пошуки шляхів охоплення США та інших країн міжнародною конвенцією з авторського права.
Такою конвенцією і стала Женевська конвенція.
Принципової різниці між Бернською і Женевською конвенціями немає. Є відмінності в окремих положеннях. Женевська конвенція не містить широкого переліку творів науки, літератури і мистецтва,
що підпадають під її охорону. Немає у цій конвенції і детальної
регламентації охорони окремих об'єктів авторського права. У ст. 1
угоди наведено лише приблизний перелік творів науки, літератури
і мистецтва, що підпадають під правову охорону. Всесвітня конвенція нічого не говорить про твори прикладного мистецтва і
фотографії.
Разом з тим, всесвітня Женевська конвенція також базується на принципі національного режиму. Водночас, ця конвенція містить специфічні норми щодо формального оформлення авторських прав, виходячи з того, що багато країн у своїх національних законодавствах містять такі норми. Згідно з конвенцією прийнято компромісне рішення, за яким формальності,
передбачені національним законодавством (депонування примірників, виробництво або випуск у світ твору на території
даної держави тощо), вважаються виконаними щодо будь-якого твору, який користується конвенційною охороною, якщо буде дотримано формальностей, встановлених самою конвенцією.
Строки охорони об'єктів авторського права визначаються
Женевською конвенцією терміном не менше 25 років після смерті
автора. На відміну від Бернської, цією конвенцією не передбачено охорони особистих немайнових прав.
Click here to buy
A
B
B
Y
Y
PD
F Transfo
rm
er
2
.0
w
w
w .A
B B Y Y.
c o
m
Click here to buy
A
B
B
Y
Y
PD
F Transfo
rm
er
2
.0
w
w
w .A
B B Y Y.
c o
m

Після підписання Женевської конвенції 6 вересня 1952 p., її
положення було переглянуто в Парижі
- 24 липня 1971 р. На
Паризькій конференції виникла тривала дискусія з приводу проблеми охорони особистих немайнових прав. Проте,
позитивного рішення не було прийнято, оскільки ряд держав, у тому числі і США, не визнають особистих немайнових прав.
До переглянутої в Парижі в 1971 р. Женевської конвенції
колишній СРСР приєднався в 1973 р. Прийняття цієї конвенції
дозволило зблизити норми законодавства про авторське право країн Західної Європи, Америки, соціалістичних країн, і країн, що розвиваються. На сьогодні участь України у Женевській конвенції
становить інтерес тільки тому, що надає правову охорону українським громадянам і юридичним особам у тих країнах конвенції, що не входять до Бернського союзу.
Норми Всесвітньої конвенції не застосовуються і правова охорона не надається творам, які на момент набуття конвенцією чинності, перестали охоронятися або взагалі ніколи не охоронялися на території держави-члена конвенції. Конвенція встановлює
спеціальний режим і щодо не випущених у світ творів. Автори таких творів користуються охороною в державах-учасницях конвенції, в яких ця охорона є правовою формою реалізації
авторських прав. Отже, постає питання охорони суміжних прав.
1.4.5. Римська конвенція
Першою міжнародною угодою стосовно охорони суміжних прав стала Римська конвенція. Статтею 1 Римської конвенції
визначено, що охорона суміжних прав має здійснюватись у такий спосіб, щоб не зашкодити авторським правам. Об'єктами охорони
Римської конвенції є права на виконання творів, права виробників фонограм та права організацій ефірного мовлення на свої передачі
(програми). Суб'єктами зазначених прав є виконавці, виробники фонограм та організації ефірного мовлення.
Конвенція передбачає можливість надавати охорону суб'єктам суміжних прав, незалежно від того, чи охороняються літературні
і художні твори, використані виконавцями,
виробниками фонограм та організаціями ефірного мовлення.
Click here to buy
A
B
B
Y
Y
PD
F Transfo
rm
er
2
.0
w
w
w .A
B B Y Y.
c o
m
Click here to buy
A
B
B
Y
Y
PD
F Transfo
rm
er
2
.0
w
w
w .A
B B Y Y.
c o
m

Членами Римської конвенції можуть стати лише члени
Бернської або Женевської конвенції, які є одночасно і членами
ООН. Основним принципом цієї конвенції також є принцип національного режиму, за яким виконавцям, виробникам фонограм та організаціям ефірного мовлення з однієї держави-учасниці
конвенції в іншій державі-учасниці надається така сама правова охорона, як і власним громадянам та юридичним особам. Проте,
конвенцією встановлюється мінімальний рівень охорони, нижче якого опускатися не можна.
Римська конвенція визначає чіткі критерії застосування національного режиму. Національний режим виконавцям надається за таких умов:
- виконання має місце в іншій договірній державі;
- воно включено до фонограми, що охороняється конвенцією;
- виконання транслюється в живому виконанні у передачі,
що є об'єктом правової охорони конвенції;
- незалежно від того, до якої держави належить виконавець, де мало місце виконання.
За Римською конвенцією встановлено низку критеріїв надання прав національного режиму.
Національний режим надається виробнику, якщо він є
громадянином
іншої договірної держави (критерій
національності) або першу фіксацію було здійснено в іншій договірній державі (критерій фіксації), або фонограма була вперше чи одночасно випущена у світ в іншій договірній державі
(критерій випуску у світ).
Національний режим надається організаціям ефірного мовлення за умови, що постійне місцезнаходження цієї організації
перебуває в іншій договірній державі (принцип національності)
або, якщо передача транслювалася з передавача, розташованого в
іншій договірній державі, незалежно від розташування первинної
організації ефірного мовлення (принцип територіальності).
Договірні держави можуть заявити, що вони забезпечать охорону радіо- і телепередач лише у тому разі, якщо задовольняються критерії національності та територіальності відносно однієї і тієї ж договірної держави.
Click here to buy
A
B
B
Y
Y
PD
F Transfo
rm
er
2
.0
w
w
w .A
B B Y Y.
c o
m
Click here to buy
A
B
B
Y
Y
PD
F Transfo
rm
er
2
.0
w
w
w .A
B B Y Y.
c o
m

Римська конвенція містить також і певні обмеження прав виконавців, виробників фонограм і організацій ефірного мовлення.
Деякі з них встановлено самою конвенцією, деякі встановлюються національним законодавством договірної держави. Мінімальний строк охорони, який передбачено Римською конвенцією, становить
20 років, починаючи від кінця року, в якому було здійснено фіксацію, що стосується фонограм і виконання, які було включено до цих фонограм; або, якщо у тому році мало місце виконання даного твору, яке не було включено до фонограми; або, якщо фіксацію здійснено у вигляді радіо- чи телепередачі.
Таким чином, Римська конвенція є першим міжнародним документом у галузі суміжних прав, що активно розвиваються, і
тому потребують більш детального правового регулювання.
Крім зазначених, Україна бере участь також у багатьох
інших міжнародних угодах у сфері інтелектуальної власності.
Зокрема, діють двосторонні угоди з питань охорони промислової
власності з Російською Федерацією, Казахстаном, Грузією, іншими країнами.
1.5. Європейська регіональна патентна система
До Європейського союзу входять країни, у яких уже протягом тривалого часу існують системи охорони інтелектуальної
власності. Країни-учасниці ЄС та керівні органи ЄС у сфері
інтелектуальної власності мають на меті виконання таких завдань:
а) посилити охорону інтелектуальної власності;
б) запобігати застосуванню прав на інтелектуальну власність для здійснення недобросовісної конкуренції;
в) здійснити гармонізацію (всебічне узгодження)
законодавства у сфері інтелектуальної власності;
г) зменшити рівень дублювання зусиль національних патентних служб та структур для захисту товарних знаків.
Для вирішення зазначених завдань ЄС застосовує низку механізмів, а саме:
1) видання обов’язкових керівних документів (директив);
2) участь у роботі основних міжнародних організацій та підготовці відповідних угод;
Click here to buy
A
B
B
Y
Y
PD
F Transfo
rm
er
2
.0
w
w
w .A
B B Y Y.
c o
m
Click here to buy
A
B
B
Y
Y
PD
F Transfo
rm
er
2
.0
w
w
w .A
B B Y Y.
c o
m

3) підготовка угод для країн, що прагнуть приєднатись для країн-членів ЄС;
4) створення власних інституцій, зокрема Європейського патентного бюро з товарних знаків
Робота патентних відомств різних країн має однаковий характер, тому логічною була би організація єдиного патентного відомства для ряду країн, що забезпечила би приймання і
реєстрацію охоронних документів, що діють на території цих країн.
Вперше таку ідею було реалізовано в Європі, у зв'язку з рухом європейських країн до економічної інтеграції. У 1973 р. в м.
Мюнхен (Німеччина) 16 країн підписали Європейську патентну конвенцію. У 1977 р. було створено Європейське патентне відомство (ЄПВ), що приймає заявки на європейський патент.
На 1994 р. учасницями європейської регіональної патентної
системи було 17 країн. У ЄПВ брали участь: Австрія, Бельгія,
Швейцарія, Німеччина, Данія, Іспанія, Франція, Великобританія,
Греція, Ірландія, Італія, Ліхтенштейн, Люксембург, Монако,
Нідерланди, Португалія і Швеція.
ЄПВ
- повністю самооплатна організація. Її очолює
Президент ЄПВ, що має п'ять заступників
- віце-президентів. До складу відомства входять спеціалізовані директорати: "Пошук",
"Експертиза", "Скарги", "Адміністрація", "Міжнародні відносини",
а також апарат Президента.
Країни-учасниці
Європейської патентної конвенції
одержують низку переваг: раціоналізацію функціонування і
запобігання дублюванню робіт, кооперацію у сфері патентної
документації й інформації.
Використання європейської патентної системи дає переваги
і заявнику, а саме такі:
- економія часу і коштів на патентування;
- єдиний варіант патенту для всіх країн-учасниць, що спрощує захист прав;
- одержання «сильного» патенту, тому що європейський патент видається тільки після експертизи в установленому порядку,
тоді як у ряді країн національне законодавство передбачає явочну систему експертизи.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   15


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал