Л. В. Завгородня т е к с т о з н а в с т в о




Сторінка2/3
Дата конвертації25.12.2016
Розмір0.67 Mb.
1   2   3






















 
















































-



















й



































НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ
Т ЕК СТО ЗНАВ С ТВ О 6 1 Тема ОСНОВНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ ТЕКСТУ
У різних дослідженнях називається неоднакова кількість ознак
(характеристик, конституційних факторів) тексту. Зупинимося на головних властивостях цього феномену. Дискретність
Межі тексту як семіотичного знака, визначає така характеристика, як дискретність (з лат. discretus – роздільний,
перервний).
Текст – самодостатня одиниця, що має початок і кінець, тобто свої межі і характеризується певною мірою замкнутістю. Водночас текст становить собою неавтономне повідомлення, а відкриту структуру.
Зовнішню дискретність тексту забезпечують) публікування тексту окремою книгою на окремому аркуші,
виділення лінійками тощо) наявність окремої назви (заголовка) зазначення імені автора, інших вихідних даних.
Завершеним текст є у плані форми. А ось щодо змісту, то це відкрите утворення. Водному й тому ж тексті різні читачі виявляють різні смисли. Тобто текст відкритий для читача, зрештою, він його передбачає і потребує.
Крім того, про закритість тексту можна говорити лише умовно,
адже текст включений у найрізноманітніші контексти. Цілісність або когерентність
Цілісність тексту дуже влучно характеризує народна сентенція:
«Із пісні слів не викинеш».
Цілісність тексту забезпечують тема, задум автора (ідея, пафос
(сатиричний, драматичний).
За цілісність тексту відповідає його композиція. У тексті
послідовно подаються події, процеси, явища, факти, ідеї. Вони розгортаються у певному просторі і часі.
ЛЕКЦІЯ інакше читач нічого не розумів би. Коли код знакової системи не є
кодом членів аудиторії, комунікація стає неефективною. Автор не досягає мети – ефекту гумору, інформування, переконування. А
різні коди реципієнтів створюють підстави для різних інтерпретацій.
Тому той самий текст може бути оцінений як зрозумілий або незрозумілий, нудний або цікавий. В есе Семіотичні дослідження телевізійних повідомлень Умберто Еко стверджує, що аберантне
(довільне) декодування є природним для мас-медіа.

НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ
Т ЕК СТО ЗНАВ С ТВ О 8 1 структурної зв’язності належить займенникам.
Стилістична зв’язність полягає в однорідності стилістичної
системи тексту, у підпорядкованості його певному стилю, підстилю,
жанровому різновиду. Стилістична зв’язність забезпечується співмірністю стилістично нейтральних і стилістично маркованих одиниць, прямих (автологічних) і переносних (тропеїчних) значень слова.
Не важко помітити, що поняття «зв’язність» і цілісність дуже подібні, проте нетотожні. Під цілісністю розуміють змістову зв’язність тобто внутрішню спаяність. Натомість зв’язність – це формальна пов’язаність елементів тексту, тобто зовнішня спаяність.
Але, беручи до уваги положення про нерозривну єдність змісту
(розгортання теми) і форми (оформлення теми, можлива взаємозаміна понять цілісності й зв’язності.
До засобів зв’язності зараховують) лексичні (повтори, синоніми, антоніми, тавтології) граматичні (сполучники, займенники, вставні слова) синтаксичні (порядок слів, частини, фрагментів) стилістичні (еліпсис, питальні речення, градація) інтонаційна (пауза, наголос).
Зв’язність тексту уможливлює сприймання і розуміння його адресатом. Членованість
Текст – не хаотичне нагромадження одиниць різних мовних рівнів, а упорядкована система, в якій усе взаємопов’язано та взаємообумовлено. Це, однак, не означає, що текст представляє
собою нечлинимий моноліт. Його системність та структурованість не заперечує, а, навпаки, передбачає можливість його формального
(архітектонічного) та змістового (композиційного) членування.
Так, твори великих розмірів (книги) поділяються на частини,
розділи, абзаци, що розробляють свої локальні теми і тому мають певну формальну та змістову самостійність. Вона виявляється,
наприклад, у можливості публікації, або сценічного виконання окремого фрагменту з роману, повісті, драми. Але подібна автосеманція текстового відрізку має відносний характер, тому що вимагає обов’язкової опори на цілий текст.
Членування та зв’язність тексту безпосередньо співвідносяться з дією його відцентрових та доцентрових сил. Дійсно, з одного боку, текст неоднорідний в ньому розробляються різні сюжетні
Внутрішня цілісність тексту є результатом трьох типів відношень між його одиницями) парадигматичних, тобто нелінійних відношеннях, при яких одиниці одного рівня пов’язуються лише асоціативно) синтагматичних, тобто лінійних, послідовних відношень між елементами) інтегративних, тобто відношень, які ґрунтуються на тому, що одиниці вищого рівня інтегрують інші, які входять до їхнього складу як частини.
Таким «інтегрантом» виступає в тексті семантика, або тема.
У будь-якому тексті можна виявити декілька видів цілісності) змістова (єдність всіх змістових складників) комунікативна (єдність мети і намірів спілкування) формально-граматична (узгодження граматичних формі звязків).3. Зв’язність, або когезія
Ця характеристика тексту тісно пов’язана з попередньою ознакою. Розрізняють два види зв’язності:
1) лінійну (послідовну, що забезпечується горизонтальним контекстом) вертикальну (пучковидну), що забезпечується вертикальним контекстом.
У тексті можна розмежувати такі типи зв’язності:
1) логічну) образну) асоціативну) композиційну) стилістичну) ритмотвірну.
Логічна зв’язність проявляється у причиново-наслідкових відношеннях, у розгортанні індукції і дедукції при аналізі і синтезі
частин тексту.
Асоціативну зв’язність породжують домінантні теми, ключові
слова, метафори, синтаксичні паралелізми тощо.
Образна зв’язність формується системою образів тексту,
особлива роль при цьому належить ключовим образам.
Композиційна зв’язність утілюється в будові тексту, у диспозиції
(розміщенні) його частину підпорядкуванні одних композиційних елементів іншим. Важлива роль у створенні композиційно-

НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ
Т ЕК СТО ЗНАВ С ТВ О 0 2 а) змістовно-фактуальну інформацію, що містить події,
факти, процеси, які відбуваються в реальному світі, виражені
вербально у предметно-логічних значеннях на основі досвіду.
Можна сказати, що ЗФІ відповідає на питання, що відбувається утворі. Усі засоби, що оформлюють ЗФІ, доступні відкритому спостереженню та сприйняттю. У зв’язку з цим недосвідчений читач нерідко обмежується зменшенням лише одного інформаційного шару, який лежить на поверхні, що збіднює та перекручує
інтерпретацію твору;
б) змістово-концептуальну інформацію – індивідуально авторське розуміння відношень між явищами, що описані засобами попереднього типу інформації, задум автора, ідея твору, його
інтенція, сприймання читачем зв’язків причині наслідку, їхньої
значущості у соціальному, політичному, культурному житті народу.
Запитання навіщо, для чого воно відбувається. ЗКІ розгортається поступово і неритмічно. Одні фрагменти тексту дають для її
формування більше, є концептуально важливими, ЗКІ тут може виходити на поверхню, наприклад, у вигляді відкритих декларацій автора (згадаємо Драйвера, Діккенса, Толстого, Теккерея); інші,
навпаки, виступають у якості багатосторінкової ілюстрації до одного з положень автора;
в)
змістово-підтекстову інформацію – імпліцитний зміст тексту, що ґрунтується на здатності одиниць мови породжувати асоціативні та конотативні значення, а також на здатності додавати певні смисли.
Особливим різновидом інформативності в тексті є підтекст.
За тлумачним словником, підтекст – це внутрішній зміст висловлювання, що не виражається словами, а передається додатковими стилістичними значеннями мовних одиниць, їхньою конотацією (Українська мова. Короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів. – К, 2001). Підтекст рідко, але обов’язково,
виходить на поверхню і включає в ЗФІ свої сигнали. Часто вони мають більше значення для формування концепту, ніж експлікована лінійна оповідь.
Засоби, що створюють підтекст лексичні (метафора, метонімія, перифраз, порівняння, образи- символи тощо ситуативні засоби (факти, події, раніше згадані асоціативні засоби (поняттєві, емоційні зв’язки, що виникають між тим, про що йде мова, і досвідом реципієнта);
лінії, перехрещуються теми, змінюються кути зору, вводяться різностильові засоби – текст розрихлюється, домінують сили відцентрові.
З іншого боку, все це підпорядковане виконанню єдиного глобального завдання розсипані по тексту різні відрізки об’єднуються однією темою і / або одним персонажем, одним просторово-часовим континуумом, тобто активно включаються сили доцентрові. Наявність цих двох протилежно направлених сил пояснюється онтологічно властивою тексту невідповідністю між його розгортанням, яке носить лінійний характер, та відображеною дійсністю, яка багатовимірна. Описати одночасно дію, що відбувається, можна лише послідовно переходячи від одного до
іншого: автор немовби кидає одне і починає інше, використовуючи звичні сигнали одночасності а в цей час, а між тим тощо.
Можливе також членування тексту й за іншими параметрами) змістове (членування за змістовими частинами) і технічне
(членування за главами, параграфами, абзацами) концептуальне (членування на теми, ідеї, судження, поняття)
і методичне (членування, підпорядковане навчальній меті, тобто таке членування, що сприяє глибшому засвоєнню тексту, його аналізу) глибинне (відтворює етапи втілення задуму) і поверхове
(членування за формально видимими ознаками, наприклад,
паузами).
Категорія членованості тісно пов’язана із категорією зв’язності.
Якщо перша категорія співвідноситься із відцентровими силами тексту, коли текст розпадається на декілька тем, то друга – із доцентровими, коли всі ці теми підпорядковуються виконанню
єдиного завдання, поєднуються у цілісність однією головною темою. Інформативність
Ця характеристика тексту пов’язана з його здатністю передавати, формувати знання. Саме інформативністю текст орієнтований на читача.
Відомий дослідник тексту І. Гальперін зазначає, що тексти здатні передавати не лише те, що має буквальну інтерпретацію,
але й те, що втягнуто в текст асоціаціями й конотаціями, часом неусвідомлюваними (Гальперин И. Р. Текст как объект лингвистического исследования / И. Р. Гальперин. – МС. З огляду на це він розрізняє три типи інформації в тексті:

НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ
Т ЕК СТО ЗНАВ С ТВ О 2 2 Тема КОНТЕКСТ. ІНТЕРТЕКСТ. ДИСКУРС. Поняття контексту
З лат. слово контекст (contextus) означає тісний зв’язок,
поєднання. Поняття контексту вживається у широкому і вузькому значеннях.
У вузькому значенні під контекстом розуміють мовне оточення слова, особливості вживання його поряд з іншими словами.
У широкому значенні контекст тлумачать як різноманітні умови створення й функціонування тексту.
Отже, можемо говорити про контекст словосполучення,
речення, уривка тексту, всього тексту, декількох текстів, усієї
творчості автора, культури в цілому. Останню можна розглядати як сукупність умов, які забезпечують процес народження текстів, їх сприймання та розуміння.
Контекстом можна називати і життєвий досвіді знання просвіті ті події, які визначають зміст тексту, й у ньому відбиваються,
і час, коли відбувається розуміння тексту. По суті контекст безмежний, ним виступає все, що сприяє розумінню висловлювання, тексту.
«Текст узагалі, – зазначає Юрій Лотман, – не існує сам по собі.
Він неминуче включається в який-небудь (історично-реальний чи уявний) контекст. Види контексту
Розмитість меж поняття контекст зумовлює різні підходи до його класифікації. Єдиної типології контекстів такі не вироблено.
Усі класифікації контексту виходять із тієї вихідної тези, що текст це структура з внутрішньою організацією, елементи якої значимі
не тільки самі по собі, алей у своїх відношеннях з іншими елементами, утому числі з елементами позатекстовими. З огляду на це насамперед розрізняють лінгвістичний контексті контекст стилістичний.
Лінгвістичний контекст – це сукупність умов уживання й поєднання різних планів контраст.
Сприймання читачем підтексту передбачене не лише суб’єктивними ознаками, ай творчою майстерністю автора, точністю авторської стратегії щодо адресата, урахуванням адекватності
читацьких асоціацій. Модальність
Ця ознака онтологічно притаманна текстові, тому що він є
результатом суб’єктивно-авторського осмислення дійсності і,
звичайно, відтворює непросто світа світ побачений очима автора.
Кожен з нас будує картину світу вибірково. Ніхто не здатен охопити всі ознаки всіх явищі предметів, і кожен відбирає із цієї безкінечної
множини лише ті, що притаманні власному світосприйняттю. Отже,
модальність тексту виявляється не тільки і не стільки в наявності
спеціальних модальних і оцінних стилів (що саме по собі також дуже важливо для виявлення напрямку авторської модальності),
скільки у відборі характеристик, що репрезентують представлені в тексті об’єкти, і у відборі самих об’єктів оповіді, які репрезентують навколишній світ автора.
Модальність тексту починається ще до вибору теми і постановки проблеми. Вона обумовлює всі щаблі добору екстралінгвістичного та лінгвістичного матеріалу. Прагматична спрямованість
З модальністю тексту дуже щільно пов’язується і взаємодіє
його прагматична спрямованість – спонукання до зворотної
реакції читача. Всі текти всіх жанрів і функціональних стилів розраховані на зворотною дію адресата, на перлокутивний ефект.
Ця зворотня дія може бути зовні вираженим вчинком, мовленнєвою дією або вербально невираженим порухом душі, тобто зміною в думках, почуттях, поглядах, переконаннях. Прагматична спрямованість виявляється через таку організацію всіх елементів текстової системи, яка, оптимально, найкращим чином забезпечує
залучення читача набік автора, переконує його у справедливості
авторського концепту і не обов’язково через систему авторських прямих доказів, а частіше через актуалізацію тих елементів текстової
структури, які можуть зробити найбільший вплив на читача,
активізувати його інтелектуальні та емоційні реакції, направивши
їх потрібним для автора шляхом.
ЛЕКЦІЯ 4 – 5

НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ
Т ЕК СТО ЗНАВ С ТВ О 4 2 За Ю. Лотманом, функція стилістичного контексту, на відміну від лінгвістичного, полягає невтому, щоб зняти багатозначність,
а, навпаки, додати нові значення, створити комбінаторні
прирощення смислу.
Для сприймання тексту, наголошував Ю. Лотман, особливу вагу має фон традицій і культури. Сприймання тексту, відірваного від позатекстового фону, – писав він – неможливе. Навіть у тих випадках, коли для нас такий фон не існує (наприклад, сприймання окремого тексту абсолютно чужої, невідомої нам культури, ми насправді антиісторично проектуємо текст на фон наших сучасних уявлень…»
Поміж інших різновидів контексту виділимо) контекст ситуації (охоплює учасників комунікації, їхні словесній несловесні дії) контекст спілкування (середовище, час, особливості каналу комунікації та інші умовив яких проходить конкретне спілкування) контекст культури (різні знання автора та читачів, що стосуються тексту) соціокультурний контекст (це та інформація, яка пов’язана певними асоціаціативними зв’язками із змістом тексту, іншими текстами, подіями, фактами, героями) зовнішній контекст (час, історичні, соціальні, політичні,
культурні умови створення тексту) психологічний контекст (знання про автора тексту) глобальний контекст (він є поєднанням усіх попередніх видів контекстів. Інтертекст як система міжтекстових відношень і зв’язків
Інтертекстуальність (з франц. і – міжтекстовість)
належить до понять, які останнім часом активно вживаються у філологічних науках.
Терміни «інтертекстуальність» та «інтертекст» обґрунтувала й увела в обіг відома французька дослідниця Юлія Крістева.
Цим поняттям вона позначила всі прояви міжтекстуальних відношень.
На думку дослідниці, будь-який текст завжди є складовою частиною культурного тексту. В окремо взятому тексті
перетинаються та взаємодіють різні тексти, коди, голоси.
Свою теорію інтертексту Ю. Крістева розробила спираючись на концепцію двоголосся. Нагадаємо, що за М. Бахтіним двоголосся лінгвістичне оточення мовної одиниці, що дає змогу вибрати потрібне значення. Іншими словами лінгвістичним контекстом називаємо все те, що знімає неоднозначність, сприяє адекватному розумінню.
Однак цим значення лінгвістичного контексту не вичерпується.
Він не лише допомагає відібрати одне з уже відомих читачеві
значень полісемантичного слова, ай установити прирощення
(конотації) – додаткові семантичні або стилістичні значення, відтінки,
які накладаються на основне значення і надають висловлюванню емоційно-експресивного забарвлення (урочистості, іронічності,
невимушеності, фамільярності тощо. Таку появу в слові додаткових значень називають гіперсемантизацією, і, навпаки, утрату словом деяких компонентів значення називають десемантизацією.
Розрізняють лінгвістичний мікро- та макротексти.
Мікроконтекст – це мінімальне оточення одиниці, в якому вона реалізує своє значення (словосполучення, речення).
Макротекст – це максимальне оточення одиниці, що уможливлює визначення її значення в цілому тексті.
Лінгвістичний контекст також ще іменують горизонтальним контекстом. Але цього контексту часто недостатньо для розуміння елементів тексту. Тоді виникає потреба в так званому вертикальному
(екстралінгвістичному) контексті – знання культурно-історичних реалій, менталітету тощо.
Теорію стилістичного контексту найбільш повно розробили французький вчений Мішель Ріффатер і російський Юрій Лотман.
М. Ріффатер своє розуміння стилістичного контексту пов’язав з декодуванням та кодуванням. На думку дослідника, стиль – це підкреслення в тексті важливих елементів смислу. Як відомо, у процесі читання читач обов’язково пропускає багато чого із того,
що міститься в тексті, і неточно заповнює пропущене. Ось чому автор повинен спрямовувати вже самим закодовуванням повідомлення процес його декодування. А для цього кодування треба організувати так, щоб увага читача затримувалась на важливих смислових моментах. У цьому полягає сутність стилістичного контексту за М. Ріффатером. Неважко помітити, що
М. Ріффатер тлумачить контекстне як оточення (те, що оточує
одиницю), а як саму цю одиницю разом з оточенням.
Цікавою є концепція контексту, запропонована Ю. Лотманом.
Для нього контекст – це механізм появив словах тексту нових смислів і додаткових конотацій.

НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ
Т ЕК СТО ЗНАВ С ТВ О 6 2 між життєрадісним гімном сонцеві у новелі «Intermezzo» Михайла
Коцюбинського (Сонце я тобі вдячний. Ти сієш у мою душу золотий засіві прокляттям сонцеві у новелі На селі Валер’яна
Підмогильного (Я ненавиджу тебе, пекуче сонце Ти теплом своїм маниш до себе людей. Антитетичні ремінісцентні перегуки відчуваються нарізних рівнях обох творів на сюжетному рівні (втеча від міської цивілізації на лоно природи – виїзду село задля вивчення теорії соціалізму зустріч з незнайомцем серед безлюдного степу зустріч з незнайомкою на молодіжній вечірці, нарівні символічного часу (день – ніч) і простору (безлюдний степ – шкільна кімната, на тематичному рівні (політична – еротична тема).
Парафраза (з грец. Paraphrasis – опис, переказ) – переказ чижих думок своїми словами. Парафразою називають і переробку великих творів (як-от роман Франсуа Рабле «Ґарґантюа і
Пантагрюель» в адаптації Ірини Тешенко), і мистецький образ іншого літературного образу, як-от парафраза творів Шевченка у поемі
Андрія Малишка «Прометей»:
І вже бреде сліпий кобзар,
Вже Гонта кличе на пожар,
Кавказькі гори, в млу повиті,
Важкою кровію политі,
Шпилями зводяться до хмар.
Близьким до парафрази є наслідування конкретного твору.
Д.Дюришин вважає парафразою численні варіації Міньйони Ґете,
які розвивають психологічний мотив мрії про чудову країну за допомогою паралелізму де – там. Поетичною парафразою верлібрового пророцтва Ісаї є відомий твір Шевченка «Ісаія. Глава, що його сам автор визначив як «подражаніє», тобто
«наслідування»:
Книга пророка Ісаї 35
«Ісаія. Глава 35» Т. Шевченка І буде там бита дорога та путь І не верствовії,
і будуть її називати дорога свята, А вольнії, широкії
не ходитиме нею начистий,
Скрізь шляхи святії
і вона буде належати народові його;
Простеляться; і не найдуть не заблудить також нерозумний,
шляхів тих владики,
як буде тією дорогою йти.
А раби тими шляхами Не буде там лева,
Без ґвалту і крику
і дика звірина не піде на неї,
Позіходять докупи не знайдеться там,
Раді та веселі.
а будуть ходити лиш викуплені.
І пустиню опанують І Господні викуплені вернуться
Веселії села.
та до Сіону зо співом увійдуть,
виступає характерною ознакою будь-якого тексту. Текст завжди звернений до когось. У ньому кожне слово має сліди («маркери»)
чиєїсь сказаності, сліди цитувань.
Виходячи з цього, Ю. Крістева тлумачить інтертекст не як сукупність цитата просто сходження всіляких цитацій. Цитата це лише частковий випадок цитацій. У конкретному тексті крім цитат
є алюзії, ремінісценції, парафрази тощо.
Цитата (нім. Zitat, від лат. cito – викликаю, проголошую,
називаю) – це більш чи менш дослівно наведений у тексті уривок з претексту, яким може бути висловлювання іншого мовця або попереднє висловлювання автора цього ж тексту. Наприклад, І.
Франко цитує автора Божественної комедії у циклі «Тюремні
сонети»:
Ви, що, попавши в западню ту, хтіли
Найти в ній людський змисл і людські ціли,
Lasciate ogni speranca, – мовив Данте.
А. М. Рильський – відому поезію Я. Щоголіва:
Ніби на гравюрі Хокусаї
Ліс грабовий золотом цвіте,
Гоголівське небо нависає
Над землею – синє, танете .Алюзія (з лат. allusio – жарт, натяк) – це натяк на загальновідомий історичний чи літературний факт, заздалегідь продумане відсилання читача до певного сюжету чи образу світової
літератури. Автор розраховує нате, що читач знає джерело алюзії
і розшифрує її значення, спираючись на попередні свої знання. В
алюзії наявна миттєва спонука до асоціації з тим чи тим мотивом джерела, хоча зв’язок переважно нерозгорнутий. Численні натяки на шекспірівські сюжети й ситуації, відсилання до «Гамлета»,
постійний творчий перегук з іншими творами Шекспіра дослідники помічають у романістиці Айріс Мердок. Зокрема, роман Чорний принц містить багатющі шекспірівські алюзії, твір наскрізь пронизаний символічним образом Гамлета.
Ремінісценція (з лат. reminiscentia – згадка, спогад) – це неусвідомлений автором відгомін творів інших письменників, що виявляється у запозичені тем, образів, окремих виразів, деталей тощо. Іноді ремінісценцію важко відрізнити від алюзії. Композиційні,
образні, концептуальні ремінісценції Божественної комедії відчутні
в поемі Юрія Клена Попіл імперій, а форма і дух Дантових терцину могутньому пролозі до поеми Мойсей Івана Франка.
Іронічне забарвлення простежується у ремінісцентному зв’язку

НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ
Т ЕК СТО ЗНАВ С ТВ О 8 2 Майстер і Маргарита (1928 – 1940) Михайла Булгакова, Диво) Павла Загребельного.
Термін колаж (франц. collage – наклеювання) запозичено зі
словника образотворчого мистецтва на означення твору, що складений (склеєний) з різнорідних фрагментів інших текстів,
справжніх або імітованих документів, а також ілюзій, цитат тощо.
Колажна техніка змішування різнорідних цитаті ремінісценцій притаманна творчості Гійома Аполлінера («Каліграми», 1918), Езри
Павнда («Cantos», 1917 – 1968), сюрреалістів (поети Луї Араґон,
Поль Елюар, маляри Пікассо, Сальвадор Далі) тощо.
Постмодерні теоретики Ролан Барт, Мішель Фуко, Умберто Еко,
Жак Дерріда та їхні послідовники витлумачили світ сучасної культури як загальний, всеохопний інтертекст, а окремий текст – як мереживо, зіткане з попередніх текстів – символів, мотивів, міфем,
образів, знаків, фразем, афоризмів.
Існує спроба розмежувати поняття «інтертекстуальність» та
інтертекст.
Усі зазначені вище прийоми можна розглядати як
інтертекстуальність.
Інтертекстуальність як невід’ємна ознака будь-якого зв’язного й цілісного тексту, відображується в понятті «інтертекст».
Інтертекст – це елементи іншого тексту, які є в смисловій структурі тексту, що розглядається.
Цей інший текст, який передував виникненню того чи того тексту називається прототекстом. Це поняття дає змогу встановити витоки (джерела) інтертекстуальності.
Тексти більшою чи меншою мірою формуються з прототекстів,
які зберігаються у досвіді автора і впливають на процес створення ним власного тексту.
Є тексти, які включають прототекст повністю (це явище дістало назву тексту тексті, наприклад, Майстер і Маргарита, «Гамлет»,
або являють собою компіляцію (з лат. compilatio – крадіжка, грабіж),
колаж (з фр. collage – наклеювання ).
Прототексти залучаються до тексту для того, щоб підсилити оригінальний авторський матеріал, зробити його більш виразним,
яскравішим, впливовішим на читача. З цією метою використовуються цитати у заголовках, епіграфи тощо.
Важливе значення має інтертекстуальність для створення додаткових смислів, зокрема підтексту.
і радість довічна на їхній голові!
Веселість та радість осягнуть вони,
а журба та зітхання втечуть!
Окремим видом інтертексту є варіації ( з лат. variatio – зміна),
тобто використання чужого тексту шляхом його переробки,
зберігаючи при цьому окремі структурні риси оригіналу.
Травестія – перенесення героїв і сюжетів у невластиву для них обстановку для створення комічного ефекту. Перелицювання твору із героїчним змістом на «сміховий» лад має давню історію.
«Батрахоміомахія» – це ще в античні часи перелицьована «Іліада».
Оригінальною – в рамках світової літератури – травестією стала
«Енеїда» Івана Котляревського. Тут сплутано історичні епохи
(Античність і XVIII ст.), перемішано географічні простори (води і
береги Середземномор’я і українські степи й хутори Карфаген і
Полтава, Сицилія і Київ тощо. Бурлескно-травестійна логіка цього твору має наметі очуднити образ, надати йому незвичного освітлення і викликати комічне враження.
У постмодернізмі різні форми наслідування, зокрема пародійність (спотворення за допомогою засобів сатири і гумору першоджерела, стали непросто засобом, а однією із засад поетики й мистецької ідеології. Згадаймо поезію Олександра Ірванця
«Любіть Оклахому або Віктора Неборака Мені тринадцятий рік минав, очима я сідниці пас чи оповідання Богдана Жолдака, які
занурюють читача в нудотно соковиту стихію сучасного східноукраїнського суржика.
Любіть Оклахому Вночі і в обід,
Як неньку і дедді достоту.
Любіть Індіану. Й так само любіть
Північну й Південну Дакоту.
Любіть Алабаму в загравах пожеж,
Любіть її в радощі й біди.
Айову любіть. Каліфорнію теж.
І пальми крислаті Флоріди.
Монтаж (франц. montage – збирання) – це добір і зведення в
єдине ціле окремих сцен та епізодів, які зберігають свою фрагментарність. Цей композиційний прийом руйнує природні
зв’язки між зображуваними предметами, встановлюючи натомість
інтелектуальні асоціації між ними. Провідним він ставу творчій практиці авангардистів, а також представників інших естетичних орієнтацій. За принципом монтажу поєднано епізоди різних сюжетних ліній у романах Контрапункт (1928) Олдоса Гаслі,

НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ
Т ЕК СТО ЗНАВ С ТВ О 0 3 Дискурс включає в себе також паралінгвістичний супровід тексту
(міміку, жести тощо. Іншими словами дискурс – це текст,
«занурений ужиття Якщо текст – це абстрактна, формальна знакова конструкція,
то дискурс – це актуалізація цієї конструкції, її живе втілення.
Соціолінгвіст Майкл Стабс виділяє такі розрізнювальні ознаки цих понять) текст може бути написаний, тоді як дискурс промовляється) текст може не бути інтерактивним, тоді як дискурс
інтерактивний (завжди у зв’язку з чимось – з біографією, з часом,
з читачем) текст може бути коротким або довгим, тоді як дискурс передбачає певну довжину) текст послідовний на поверхні, тоді як дискурс наділений глибинною послідовністю.
К. Серажим, проаналізувавши погляди різних науковців на сутність і співвідношення понять тексті дискурс, дійшла висновку, що дискурс – це своєрідне віддзеркалення тексту у свідомості конкретного індивіда в конкретній ситуації в конкретний момент часу».
Ще одна суттєва ознака дискурсу полягає втому, що він, на відміну від тексту, нездатний нагромаджувати інформацію,
виступати її носієм. Він – лише спосіб її передавання.
Тому дискурс не можна записувати, як текст, повністю.
Складним є питання класифікації дискурсу. Скажімо,
французький вчений Цветан Тодоров виділяє такі дискурси:
· науковий повсякденно-практичний;
· епістолярний офіційно-діловий;
· літературно-художній, що має жанрові дискурси: поезію, прозу,
драматургію.
Кожен із дискурсів, за словами Цв. Тодорова, має свої норми,
правила, особливості мовленнєтворення.
Найповнішу класифікацію дискурсів розробив Георгій
Почепцов. Він відокремлює теледискурс;
· радіодискурс;
· газетний дискурс театральний дискурс. Тексті дискурс розмежування понять
Розмежування понять тексті дискурс – одна з наріжних проблем філологічної науки загалом і текстознавства зокрема. Цій проблемі присвячуються окремі розвідки, як от монографія
Катерини Серажим Дискурс як соціолінгвальне явище (Київ, Особливого значення зазначена проблема набула в постструктуралізмі.
Дискурс (з фран. discours – мовлення, промова, виступ, від лат. – disscursus – міркування, бесіда, розмова) належить до понять,
які, на відміну від тексту, не піддаються чіткому, однозначному,
зрозумілому визначенню.
Термін дискурс уперше вжито бельгійським лінгвістом
Бюіссансом, який до сосюрівського протиставлення мови (і мовлення (parole) додав проміжний третій елемент (Якщо мова – це абстрактна система, а мовлення – індивідуальне застосування цієї системи, то дискурс – це ті різноманітні комбінації
мови, використовуючи які суб’єкт (мовець) перетворює мову у мовлення. Тобто дискурс – це те, що дане вже післямови, перед мовленням.
Термінологічного значення слову дискурс надав французький лінгвіст Еміль Бенвеніст. Дискурсом він назвав мовлення, яке присвоюється тим, хто говорить. Крім того, він протиставив дискурс, як те, що відбувається тут і зараз, об’єктивному повіствуванню, тобто тому, про що мовиться. Дискурс відрізняється від об’єктивного повіствування насамперед комунікативними установками.
Найзагальніше визначення дискурсу запропонував Мішель
Фуко. На його думку, дискурс – це просто мова в процесі її
застосування, чи то письмового, чи то усного.
Поширене також визначення дискурсу як наділеного значенням фрагмента усної або писемної мови. Причому це такий фрагмент мови, який відбиває соціальну, пізнавальну, риторичну практику певної групи мовців. Як фрагмент мови, дискурс довший, аніж одне речення. Це ж визначення, як бачимо, має багато спільного з текстом. Тому поняття дискурсі текст часто вживають взаємозамінно. Проте існує тенденція ці поняття розмежовувати.
Так, Лінгвістичний енциклопедичний словник (Москва, тлумачить дискурс непросто як звичайний текст, а «зв’язаний тексту сукупності з екстралінгвістичними – прагматичними,
соціокультурними психологічними та іншими факторами…».

НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ
Т ЕК СТО ЗНАВ С ТВ О 2 3 Тема ПРИРОДА ЖУРНАЛІСТСЬКОГО ТЕКСТУ. Поняття журналістського тексту
Журналістський текст – складний феномен, для осмислення якого важливий, не лише комунікативний аспект, ай аспект лінгво- соціо-психологічний.
Насамперед журналістський текст – засіб масової комунікації.
Звідси він є не тільки філологічним, ай соціальним явищем, оскільки створюється на матеріалі суспільного життя і для суспільства.
Журналістський текст непросто несе інформацію про суспільство,
а й інформацію, що впливає і перетворює суспільство. Якість журналістського тексту прямо залежить від того, як в ньому реалізовано найважливіший соціальний принцип – здатність подати невикривлену картину подій. Якщо для механічного запису матеріалу і його візуального представлення (набір газетних статей,
верстка номера) достатньо символічних письмових знаків, то для передавання і сприймання суті публікації необхідні знаки соціального факту».
Поняттям журналістського тексту об’єднують не лише писемні
(газетно-журнальні) тексти, ай тексти усного мовлення (теле-,
радіотексти). У це поняття також включають зображувані матеріали
(малюнки, фотознімки, карикатури. Підставою для поширення поняття тексту на графічній інші матеріали, є те, що вони, які звичайні вербальні тексти, передають інформацію від комунікатора до аудиторії, але не за допомогою природної мови, а мови особливої. Така широка амплітуда можливих варіантів текстового матеріалу дозволяє досягти особливо високого рівня відображення всіх сторін життя. У цьому і полягає унікальність журналістського тексту як універсального і максимально ефективного засобу комунікації. Параметри журналістського тексту
Величезну вагу при аналізі журналістського тексту мають його змістові достоїнства. Це зумовлено тим, що основою кінодискурс;
· літературний дискурс рекламний дискурс політичний дискурс релігійний дискурс дискурсу сфері РR.
Але ця систематика побудована нарізних принципах класифікації.
К. Серажим розмежовує дискурс ситуативно-зумовлений і
дискурс ситуативно-вільний. Перший зумовлений конкретною ситуацією (наприклад, лекція. Другий вільний від ситуації,
самодостатній.
Існує і ряд інших типологічних схем дискурсу.
ЛЕКЦІЯ 6

НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ
Т ЕК СТО ЗНАВ С ТВ О 4 3 5 3 рівень сприйнялися тільки емоції, лід передача незнайомою мовою рівень сприйнялася вся інформація, яка була докладена комунікатором.
5 рівень відбувся аналіз повідомлення рівень роблять висновки щодо мотивів, якими керувався комунікатор при написанні повідомлення.
Ще однією посутньою ознакою журналістського тексту, яка посилює його вплив, виступає його популярність (масовість,
доступність, інформації).
Зрештою журналістський текст ідеологічно орієнтований, тісно пов’язаний з політичним життям, панівною ідеологією. Це продиктовано обов’язковим існуванням певного, відповідного для окремого суспільства і часу, дискурсу. Публіцистичний твір тією чи тією мірою завжди інтегрований зважливим сегментом загального дискурсу – політичним дискурсом, що несе в собі ідеологічний зміст.
Ідеологічний аспект текстотворення містить у собі
впорядкований склад текстових джерел, набір тем, за якими висловлюється масова інформація, прогнозі організацію аудиторії.
Отже, журналістський текст – досить неординарне поняття, що має свої специфічні параметри, якими виокремлюється серед масиву інших текстів.
журналістського тексту є інформація про події, яка в тексті
представлена через факти. Різниця між фактом і подією полягає втому, що остання існує в реальній дійсності, а факт виступає
результатом перероблення цієї події та існує у свідомості. На основі
події можна констатувати декілька фактів. Факт передбачає повну об’єктивність. Але нема нічого легшого, ніж оббрехати щось або когось непотрібно видумувати фактів, потрібно лише звернути увагу переважно на ті факти, які підтверджують зарані сформовану думку, закриваючи очі на ті, які суперечать цій думці.
Крім соціального аспекту, відбиття дійсності у конкретному тексті, важливим є також те, яким каналом масової інформації
передаються конкретні тексти. Адже, як зазначає Валерій Іванов,
«специфіка каналу безпосередньо відбивається на специфіці
тексту».
Так само ефективність журналістського тексту великою мірою залежить від особливостей аудиторії, тобто соціального досвіду читача, рівня його освіти, вікових характеристик, психологічних,
гендерних характеристик, історичних традицій і т.п. Саме для актуалізації уваги читача в журналістський текст включають реалії
дійсності (факти, постулати ідеології, норми моралі, образи культури, історичні аналогії тощо. Аудиторія журналістського тексту становить собою велику і розпорошену групу людей. Автор журналістського тексту починає бачити свого майбутнього читача,
намагається підготувати для нього текст, зайняти по відношенню до читача максимально лояльну позицію, намагається знайти в ньому однодумця. Для того, щоб впливати на аудиторію журналістський текст повинен бути актуальним, тобто виражати злободенність і сучасність.
Також потрібно враховувати й інформаційні запити аудиторії,
відповідність журналістського тексту інформаційним потребам та
інтересам аудиторії, тобто його релевантність. Інформативність характеризує неабсолютну кількість інформації в тексті, не загальну його інформаційну насиченість, а тільки ту інформацію, яка найімовірніше буде адекватно сприйнята реципієнтом. Харківський дослідник виділяє шість рівнів аналізу тексту реципієнтом:
нульовий рівень прийом повідомлення зовсім не відбувається рівень реципієнт ознайомився з текстом, але не сприйняв його як інформацію рівень повідомлення вже сприйнялося як таке, але його зміст залишився темним.

НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ
Т ЕК СТО ЗНАВ С ТВ О 6 3 ТЕОРІЯ ТЕКСТУ ЯК НАУКОВА ДИСЦИПЛІНА
Мета: Розширити й закріпити здобуті під час лекційних занять відомості про текстознавство, його понятійно-категоріальний апарата також дотичних до текстознавства суміжних галузей знання домогтися правильного розуміння міждисциплінарної
інтеграції, наукової теорії формувати теоретичне мислення, уміння комплексно аналізувати явища.
Термінологічний мінімум теорія тексту, об’єкт текстознавства,
предмет теорії тексту, текст, герменевтика, риторика, інвенція,
диспозиція, елокуція, неориторика, поетика, семіотика, знак,
семантика, синтагматика, прагматика, природна (первинна) мова,
вторинна мова, пам’ять, програма, знак-індекс, знак-ікона, знак- символ, теорія інформації, інформація, значення, смисл, джерело
інформації, передавач, канал, приймач, адресат, квант, код,
тезаурус, повідомлення, сигнал, шум.
Питання для обговорення. Становлення науки про текст. Текст як об’єкт текстознавства.
3. Основні текстові категорії як предмет теорії тексту. Головні завдання й підходи у вивченні тексту. Інтеграція текстознавства із герменевтикою. Зв’язок теорії тексту з риторикою та поетикою. Семіотичне знання у текстознавстві. Текст як знакова система. Використання досягнень теорії інформації у текстознавчих студіях.
Завдання:
Прочитати працю Михайла Бахтіна Проблема тексту в лінгвістиці, філології та інших гуманітарних науках. Сформулювати й записати основні тези цієї праці.
Запитання для самоперевірки. Які об’єктивні чинники сприяли становленню науки про текст. Що може бути об’єктом (матеріалом) текстознавства?
3. Яка етимологія слова текст. Що можна кваліфікувати як текст. Що становить предмет теорії тексту. Які головні завдання текстознавства?
7. У яких аспектах можливе вивчення тексту. На яких рівнях ведеться дослідження тексту. Які основні розділи має текстознавство?
10. Об’єктом вивчення яких наук є текст. У яких значеннях уживається поняття герменевтика. Які категорії герменевтики використовують у теорії тексту. Що таке риторика Як вона причетна до текстознавства?
14. Які складові риторичної схеми побудови тексту. Що є предметом неориторики?
16. Що вивчає поетика. Як називається наука про знакові системи. Як трактується тексту семіотиці. Які основні риси тексту як знака. Які два плани має знак-текст?
21. У яких аспектах вивчають тексту семіотиці. Які підстави для тлумачення культури як цілісного тексту. Результатом дії яких фундаментальних механізмів культури виступає текст. Які підходи покладено в основу класифікації текстів. У чому виявляється спорідненість теорії тексту з теорією
інформації?
26. Що таке інформація. У чому полягає різниця між значенням і смислом. У яких аспектах можна вивчати поняття смислу. Які стадії проходить інформація. Якими складовими доповнив Клод Елвуд Шеннон традиційну тричленну схему інформації. Що розуміють під поняттям квант. Що являє собою код. Що називають повідомленням. У чому виявляється матеріальність сигналу в словесному тексті?
ЦИКЛ ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ
ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ № 1 – 2 (4 год.)

НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ
Т ЕК СТО ЗНАВ С ТВ О 8 3 ТЕКСТ ЯК ЗНАКОВА СТРУКТУРА
Мета: поглибити й закріпити здобуті теоретичні відомості про визначальні ознаки тексту формувати уявлення про текст як складне багатоаспектне утворення виробляти навички системно- цілісного підходу до тексту.
Термінологічний мінімум дискретність, форма і зміст,
цілісність, парадигматичні відношення, синтагматичні відношення,
інтегративні відношення, семантика, тема, когезія, членованість,
відцентрові сили тексту, інформативність, змістово-текстульна
інформація, змістово-концептуальна інформація, змістово- підтекстова інформація, підтекст, модальність, прагматична спрямованість, перлокутивний ефект.
Питання для обговорення. Межі тексту. Відкритість / закритість текстової структури. Чинники цілісності тексту. Види й засоби зв’язності тексту. Рівні членування тексту. Текст як інформативне повідомлення. Об’єктивне і суб’єктивне в тексті. Двосуб’єктність тексту. Тлумачення текстових суб’єктів у вивченні М. Бахтіна.
8. Поліструктурованість тексту (за В. Різуном).
Завдання:
1. За працею Володимира Різуна Аспекти теорії тексту (у кн.:Різун ВВ. Нариси про текст / ВВ. Різун, А. Мамалига,
М. Д. Феллер. – К, 1998. – С – 32) самостійно з’ясувати питання про багатосуб’єктну авторську й перцептину структури тесту.
Опрацьований матеріал узагальніть у вигляді таблиці Текст як багатовимірна структура. У довільно обраному тексті з місцевої періодики визначте різні типи його структури й опишіть їх, спираючись на зазначену. Чому при передачі сигнал зазнає спотворень. Які існують канали передачі інформації?
Література:
А. Основна
Див.: Список літератури до лекційного курсу.
Б. Додаткова
1.
Бахтін М. Проблема тексту в лінгвістиці, філології та інших гуманітарних науках / М. Бахтін // Слово. Знак. Дискурс Антологія світової
літературно-критичної думки XX ст. / за ред. М. Зубрицької]. – Львів, 1996.
– С. 318 – 323. Або Бахтин М. Эстетика словесного творчества / М. Бахтин.
– МС 300.
2.
Почепцов Г. Г. Теорія комунікацій / Г. Г. Почепцов. – [2-ге вид.,
доповн.]. – К, ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ № 3 (2 год.)

НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ
Т ЕК СТО ЗНАВ С ТВ О 0 4 ТЕКСТІ СУМІЖНІ КАТЕГОРІЇ
Мета: поглибити й закріпити теоретичні відомості про суміжні
із текстом категорії формувати уявлення про внутрітекстові й позатекстові відношення виробляти навички контекстуального й
інтертекстуального аналізу.
Термінологічний мінімум контекст, лінгвістичний контекст,
стилістичний контекст, конотація, гіперсемантизація,
д есе ман ти за ці ямі крок о н текст, мак роко нтек ст,
інтертекстуальність, цитата, алюзія, ремінісценція, парафраза,
інтертекст, тексту тексті (Ю. Лотман), прототекст, компіляція,
колаж, дискурс.
Питання для обговорення. Значення контексту для сприймання й розуміння тексту. Типологія контекстів. Концепції контексту, запропоновані
Ю. Лотманом і М. Ріффатером.
3. Складові інтертекстуальності. Сутність поняття тексту тексті. Поняття дискурсу як теоретична проблема текстознавства.
5. Підходи до класифікації дискурсів.
6. Критерії розмежування понять тексті «дискурс».
Завдання:
1. За книгою Михайла Кочергана Слово і контекст, а також матеріалами лекцій складіть таблицю Види контекстів».
Приклад оформлення таблиці:
ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ № 4–5 (2 год.)


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал