Л. В. Завгородня т е к с т о з н а в с т в о



Pdf просмотр
Сторінка1/3
Дата конвертації25.12.2016
Розмір0.67 Mb.
  1   2   3
ЧЕРКАСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО
Кафедра видавничої справи, редагування і теорії інформації
Л.В. Завгородня
Т Е К СТО ЗНАВ С Т В О
НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО КУРСУ
Черкаси
«БРАМА-УКРАЇНА»
2009

НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ
Т ЕК СТО ЗНАВ С ТВ О МЕТА І ЗАВДАННЯ ДИСЦИПЛІНИ,
ЇЇ МІСЦЕ У НАВЧАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ
Курс «Текстознавство» займає одне з провідних місць у фаховій підготовці студентів спеціальностей Видавнича справа та редагування і «Журналітика». Значимість інформаційних технологій у всіх галузях суспільного життя робить актуальною проблему вивчення теоретичних засад комунікативних параметрів тексту. Тож метою вивчення дисципліни є отримання студентами теоретичних знань про текст а також вироблення практичних навичок редакторської роботи з текстом.
Завдання вивчення дисципліни засвоїти методи та прийоми текстологічної роботи ввести студентів у систему категоріального знання текстознавства;
· оволодіти прийомами аналізу текстів художніх та публіцистичних творів з метою їх правильного розуміння, критичної
перевірки, виправлення та друкування сприяти засвоєнню основних положень курсу, вивчення загальних і специфічних закономірностей, які діють у журналістській науці.
У процесі вивчення курсу студенти повинні оволодіти певною системою знань, умінь та навичок, зокрема побачити комплексну природу тексту отримати знання про механізм процесу текстотворення.
Міждисциплінарні зв’язки. Для вивчення «Текстознавства»
студентам потрібно оволодіти рядом дисциплін основи мовної
комунікації, риторика, літературознавство, текстологія, лінгвістика тексту, теорія тексту, історія української літератури, аналіз художнього твору.
Форми контролю знань та критерії оцінки. Контроль та оцінювання теоретичних знань і практичних навичок студентів протягом навчального семестру відбувається за результатами усних відповідей на практичних заняттях, під час перевірки виконання творчих ситуаційних вправа також за результатами письмових контрольних робіт протягом семестру. Остаточний контроль відбувається під час проведення усного заліку.
Під час контролю викладачем оцінюється те, як студент розуміє
зміст курсу
“Текстознавство”, його спроможність застосовувати отримані знання, науковий підхід до вирішення конкретних завдань,
З-13
Рекомендовано до друку Вченою радою Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького
(Протокол №11 від 3 липня 2006 року)
Рецензенти:
В. І. Кухарева-Рожко кандидат філологічних наук, доцент кафедри українського мовознавства Черкаського державного технологічного університету;
Н. І. Зражевська кандидат філологічних наук, доцент кафедри видавничої справи,
редагування і теорії інформації Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького
УДК 801.73
Завгородня Л. В.
Текстознавство : навчально-методичні рекомендації до курсу Л. В. Завгородня. – Черкаси : Брама-Україна, 2009. – 84 с Курс «Текстознавство» призначений для отримання студентами теоретичних знань про текст а також вироблення практичних навичок редакторської роботи з текстом. Теоретичні засади «Текстознавства»
ґрунтуються на вивченні таких дисциплін як основи мовної комунікації,
риторика, літературознавство, текстологія, лінгвістика тексту, теорія тексту,
історія української літератури, аналіз художнього твору.
Курс призначений для фахової підготовки студентів спеціальностей
«Видавнича справа та редагування і «Журналітика».
УДК 801.73
ISBN 978-966-5428-88-3
© Завгородня Л. В, 2009
© Підгайний Є, дизайн обкладинки, 2009
З-13

НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ
Т ЕК СТО ЗНАВ С ТВ О Тема НАУКА ПРО ТЕКСТ ЯК МІЖДИСЦИПЛІНАРНА ГАЛУЗЬ ЗНАНЬ. Загальні зауваження
Знання про текст є фаховим знанням для представників багатьох гуманітарних професій, оскільки подібні знання визначають характер діяльності зі словом. Без знань про предмет діяльності
немає самої діяльності. Журналіст, наприклад, не напише досконалого матеріалу, редактор не відредагує його, якщо вони не знають законів організації тексту. Щоб знати правила побудови конкретних текстів (конкретного жанру, стилю, треба знати загальні
закони текстотворення.
Вивчення тексту в різних країнах в різний час мало різні назви:
герменевтика, риторика, поетика, текстологія тощо. Тому давно визрівала ідея створення єдиної теорії тексту. І ось така міждисциплінарна наука постала у другій половині ХХ століття.
Незважаючи нате, що теорія тексту синтезувала в собі досягнення цілого ряду інших наук, інших галузей знання лінгвістики,
стилістики, поетики, риторики, герменевтики, семіотики, текстології
вона є новою самостійною дисципліною зі своїм онтологічним статусом і межами.
На самому початку теорія тексту мислилась як спроба поєднати розмаїті підходи, що виробились в науках гуманітарного циклу до аналізу текстів, для побудови загального цілісного вчення про цей складний культурний феномен.
Виникнення сучасної теорії тексту як напряму наукового пошуку в царині філології зумовлені декількома чинниками.
По-перше, поява теорії тексту – результат об’єктивного й закономірного розвитку науки взагалі, що, як відомо, проходить три періоди:
«а) хаотичне нагромадження матеріалу;
б) класифікація і накопичення безлічі дрібних законів;
в) узагальнення і зведення до небагатьох загальних законів»
(Акишина А. А. Структура целого текста / А. А. Акишина. – М. Прогрес, 1979. – С. ТЕКСТИ ЛЕКЦІЙ
ЛЕКЦІЯ а також уміння систематизувати та чітко викладати теорію.
Робоча програма передбачає використання поетапного контролю знань. Поточний контроль. Студенти виконують навчальну програму з курсу, відвідують практичні заняття, розв’язують практичні вправи,
формують наскрізний практикум зі спецкурсу (письмові звіти за результатами вирішення аудиторних творчих завдань) та отримують підсумкові бали, що є дозволом до складання екзамену. Вихідний контроль. За результатами проведеної роботи усні
відповіді на практичних заняттях, опрацювання завдань самостійної
роботи, виконання індивідуальних завдань, ведення словника,
знання термінологічного мінімуму, написання модульної
контрольної роботи студенти отримують залік.

НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ
Т ЕК СТО ЗНАВ С ТВ О З лат. textum – тканина, одяг, зв’язок, поєднання, побудова, стиль.
Така розлога етимологія слова текст дає підстави зараховувати до тексту найрізноманітніші явища, що, зрештою, й зробили представники постструктуралізму.
Існує твердження, що у тексті має бути хоча б два слова. Але така теза позбавлена логіки. Текст, як відомо, є одиницею операційною (комунікативною, тому він не може сегментуватися на слова, які не виражають закінченої думки, текст сегментується на речення.
Таким чином, текст складається із речень, кількість яких не може бути меншою ніж одне речення.
Найчастіше текст визначають як певним чином упорядковану множинність речень, об’єднаних єдністю комунікативного завдання.
І хоча можливе розуміння тексту як продукта усної, такі писемної комунікації, проте його зазвичай трактують як відрізок писемного мовлення. Звідси об’єктом текстознавства служить писемний текст.
Предметом вивчення теорії тексту є. Атрибутивні текстові ознаки (ті, за якими він розпізнається) цілісність або когерентність (від лат. cohaerentia – зв’язок,
зчеплення);
2) зв’язність або когезія (від лат. cohaesus – зчеплений) членованість або сегментованість (від лат. segmentum відрізок, смуга, відріжу, розсікаю) лінійність) інформаційність) завершеність) комунікативна напрямленість (спрямованість. Текстові категорії) зчеплення) інтеграція) прогресія) образ автора) хронотоп;
6) детермінованість. Різновиди текстів за комунікативними параметрами, стилями тощо. Структурні одиниці (елементи, засоби) тексту. Зв’язок тексту з іншими спорідненими поняттями дискурсом,
твором, висловлюванням, контекстом тощо).
Якраз під час переживання останнього періоду відбувається становлення єдиної теорії тексту.
По-друге, саме на 60 – ті рр. ХХ століття припадає
усвідомлення того, що іманентний опис тексту, сам по собі
відокремлений та ще у рамках тої чи тої науки обмежений, не відображає багатогранних зв’язків тексту зчисленними контекстами.
По-третє, починаючи зсередини минулого століття одна за одною виникають так звані порубіжні галузі знання, утверджуються комплексні методології та системний підхід до вивчення будь-яких явищ світу. Значення програми досліджень міждисциплінарного типу полягає втому, що вони усюди приводять до результатів, які
відповідають на інші питання, які спочатку навіть не ставились»
(Мейзерский В. М. Философия и неориторика: монография В. М. Мейзерский. – К. : Лыбидь, 1991. – С. 181). Так само і в текстознавчих теоріях, побудованих на перетині лінгвістики,
літературознавства, філософії, культурології, побачили продуктивній перспективні шляхи осмислення феномена тексту.
Ще одним важливим джерелом оформлення теорії тексту як самодостатньої науки стали ті кардинальні методологічні зрушення,
які відбулися в гуманітаристиці ХХ століття. Мається на увазі
утвердження доктрин структуралізму, трансформація їх у семіотику,
а затим перехід у постструктуралізм з його ідеєю світу як тексту.
Загальний інтерес до вивчення тексту викликаний також прагненням пізнати природу комунікативної діяльності, її закони,
складові комунікативного акту, вплив різних чинників на процес спілкування.
Крім того, виникнення теорії тексту – результат повороту від лінгвістики мови до лінгвістики мовлення, від атомізму й класифікаційних (таксономічних) методів вивчення мовних одиниць до цілісного вивчення зв’язного тексту.
Таким чином, становлення текстознавства як самостійної науки обумовлене всім ходом розвитку сучасної філології та зміною методологічних настанов. Об’єкт, предметі завдання теорії тексту
Об’єктом текстознавства може бути будь-яка знакова послідовність, однак головним матеріалом все ж виступає
вербальний текст.
Утім, складним є питання проте, що ж саме вважати текстом.

НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ
Т ЕК СТО ЗНАВ С ТВ О У рамках текстознавства сформувалися три основні розділи) загальна теорія тексту) теорія конкретного тексту (наукового, художнього,
публіцистичного);
3) типологія текстів.
Усе це свідчить про надзвичайну розгалуженість предмета науки про текст, її інтегративну природу й міждисциплінарний характер. Суміжні з текстознавством наукові дисципліни
Текст, як уже зазначалося, є об’єктом вивчення цілого ряду наук герменевтики, риторики (неориторики), поетики, семіотики,
теорії інформації, теорії комунікації та ін. Коротко з’ясуємо сутність цих дисциплін.
Герменевтика – поняття багатозначне. Первісно так називалося мистецтво тлумачити (з гр. hermeneutikos oзначає той,
хто пояснює, витлумачує. Назва походить від імені героя грецької
міфології Гермеса (Hermes) – олімпійського вісника, що розтлумачував смертним веління богів. З часом обсяг терміну значно розрісся. Тепер ним позначають теорію, методологію та практику тлумачення будь-яких текстів науку про розуміння смислу висловлювання й індивідуальності,
яка з ним стоїть, тобто автора, а також інтерпретатора (того, хто розуміє провідний напрям сучасної філософії, започаткований німецьким мислителем Мартіном Гайдеґером і розвинутий Гансом
Ґеорґом Ґадамером.
Наука про текст надзвичайно тісно співпрацює з герменевтикою, збагачується її продуктивним досвідом тлумачення розмаїтих пам’яток духовної культури, зафіксованих у писемних текстах Біблії, міфології, фольклору, історії, філософської та наукової
прози, політичних і юридичних документів і т. п.
Основними поняттями герменевтики, пов’язаними з вивченням тексту, виступають інтерпретація, розуміння, діалогічність, смисл.
Риторика (з гр. rhetorike – ораторське мистецтво) – наука про красномовство, мистецтво прозового мовлення. Під риторикою розуміють уміння створювати гарні тексти. Риторика розробляє
основні методи і прийоми ораторського мистецтва, описує й класифікує різноманітні засоби впливу на слухача (читача. Риторика вчить, як зробити повідомлення (текст) більш впливовим, як логічно
До головних завдань текстознавства належать вивчення тексту, як одиниці найвищого порядку аналіз тексту нарізних рівнях – від найзагальнішого і
найвищого (текст як фраґмент мовної картини світу) до найнижчого
і найпростішого (текст первинного мовленнєвого жанру висловлювання дослідження структурних елементів тексту побудова універсальної типології текстів;
·виявлення і опис специфічних текстових категорій і
властивостей;
· відстеження функціонування в тексті різноманітних мовних одиниць нижчих рівнів, які інтегруються текстом дослідження інтертекстуальних зв’язків (включення одного тексту в інший вивчення психології створення й сприймання тексту побудова загального вчення про розуміння та інтерпретацію тексту як культурного феномена.
Надзвичайно складна природа тексту потребує розмаїтих аспектів його вивчення) онтологічного (з’ясування характеру існування тексту, його статусу) гносеологічного (з’ясування об’єктивної дійсності у тексті) рецептивного (вивчення характеру сприйняття тексту) герменевтичного (вивчення характеру розуміння тексту) прагматичного (встановлення характеру ставлення автора тексту досвіту, тобто до того, що він відтворює, осмислює й оцінює
у тексті) психологічного аспекту (дослідження психології
текстотворення).
Вивчення тексту можливе нарізних рівнях комунікативно-прагматичному (вивчення тексту як одиниці і
результату комунікації (спілкування культурно-лінгвістичному (розгляд тексту як відбиття архетипів,
міфологем, символів, менталітету, культурних концептів усе це утворює відповідний культурно-історичний простір текстової
комунікації);
· соціолінгвістичному (текст розглядається як фраґмент суспільно-соціальної дійсності, що має свої просторові (локальні)
та часові (темпоральні) межі, ціннісні орієнтації, прагматичні
настанови тощо.

НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ
Т ЕК СТО ЗНАВ С ТВ О 0 1 Цікавиться поетика й питаннями функціонування текстів, зв’язку між автором (відправником повідомлення) і читачем (сприймачем).
У поле зору поетології потрапляють і такі поняття, як контекст, код,
із якими тісно пов’язане сприймання тексту.
Семіотика, або семіологія (від лат. semion – знак) – наука, що вивчає структуру та функціонування різних знакових систем.
Об’єктом семіотики є знак, тобто матеріальний предмет, який чуттєво сприймається і служить замінником іншого предмета.
Семіотика трактує вербальний текст як знаку знаковій системі
мови. Текст, які будь-який знак, використовується для одержання,
збереження, перетворення й передачі інформації.
Основними рисами тексту як знака є) матеріальність, або чуттєва сприйманість) позначення того, що знаходиться поза знаком, тобто денотата чи референта) інформативність (здатність нести певну інформацію й виконувати комунікативну мету) системність (знак-текст входить у ширшу знакову систему).
Знак-текст має два плани – план вираження (форма) і план змісту (значення. Ці дві сторони в текстові органічно взаємопов’язані: зміст тексту неможливий поза формою
(акустичним і графічним вираженням, а форма завжди є
змістовною.
Однак існує й інший погляд на текст, згідно з яким значення не входить до тексту, а міститься у свідомості того, хто сприймає
текст, тобто зміст надає повідомленню читач.
Семіотика вивчає тексти як знакові системи втрьох аспектах семантики (відношення знака до того, що він позначає, тобто реальності або референту синтагматики (відношення знака до іншого знака прагматики (відношення знака до тих, хто його використовує,
по суті, це відношення «знак-людина»).
Перший аспект передбачає вивчення того, що в тексті
відтворено, другий – вивчення тексту як такого, третій – вивчення функціонування тексту в суспільстві. Усі ці аспекти важливі для розуміння феномену тексту.
Тексти творяться із природної мови, універсального засобу спілкування, тому вони є вторинними. Текст складається із низки
інших знаків – речень, сполучень, слів. У свою чергу той чи той текст входить у величезний текст – знакову систему культури. Текст–
правильно розкрити в ньому тему. Недарма одне із сучасних визначень поняття риторики звучить так Сучасна лінгвістична теорія, яка досліджує тексту зв’язку з його інтенціями і функціями».
Логічна схема побудови тексту містить. Інтенцію (invention), тобто пошук теми, добір матеріалу з обраної теми. Диспозицію (disposition), тобто розташування, синтаксичне розгортання й оформлення знайденого матеріалу. Диспозиція стосується композиції тексту. Антична риторика встановлювала чотиричленну композицію) вступ) розповідь, або виклад) повістування, або спосіб переконування) висновок.
Нині композиція, як правило, складається із трьох частин) передмова, або вступ, який вводить читача (слухача) в тему твору, знайомить із метою мовлення) основна частина, або виклад, розміщення фактичного матеріалу, який інформує й переконує читачів (слухачів) висновок, або резюме всьому тому, про що йшла мова в попередніх частинах.
3.
Елокуцію (elocution) – втілення думок у слова,
прикрашування, оздоблення мовлення за допомогою тропів, фігур.
Як бачимо, класична риторика має важливе значення для створення текстів. ЇЇ положення використовуються сучасним текстознавством.
У 50 – ті рр. класична риторика дістала друге дихання в неориториці. Терміном «неориторика» окреслюють правила побудови текстів, відношення між внутрітекстовими елементами,
а також соціальне функціонування текстів як цілісних знаків.
Відтепер предметом риторики стала смислотвірна знакова діяльність, зокрема теорія тексту. Неориторика зосереджена на аналізі дискурсивних практик, внутрілінгвістичних і поза лінгвістичних параметрів комунікації, пов’язаних з мовою,
мисленням, культурою загалом.
Поетика (грец. poietike – поетичне мистецтво) – наука про структуру словесно-художніх текстів, їхні жанри, типи. Поетика вивчає форми, види, засоби й способи організації текстів. Іншими словами поетика розглядає всі складові тексту тематику,
композицію й архітектоніку, стилістику, ритмічну організацію.

НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ
Т ЕК СТО ЗНАВ С ТВ Ознак, визначає індексі вчить, засвоює значення символів.
Відбиток ноги, знайдений Робінзоном Крузо, слугував йому
індексом того, що на його острові є якась істота, а той самий відбиток ноги, висічений у гранітному монументі слави, будучи символом, збуджує в нас ідею людини взагалі.
За іншою класифікацією знаки розпадаються на словесні і
несловесні.
За способом сприйняття людиною знаки поділяються на:
а) візуальні;
б) аудіальні;
в) кінестетичні;
г) смакові) нюхові.
За своїми властивостями журналістський текст-знак є:
а) штучним;
б) вербальним;
в) символічним;
г) акустично-оптичним.
Оскільки наріжною ознакою будь-якого тексту є
інформативність, то текстознавство використовує дані такої галузі
знання як теорія інформації.
Ця наука вивчає різноманітні інформаційні процеси. Серед термінів цієї дисципліни є цілий ряд понять безпосередньо причетних до теорії тексту. Це поняття інформація, «код»,
«кодування», повідомлення, сигнал, квантування, «тезаурус»
та ін. Розкриємо побіжно сутність зазначених понять.
Інформація (з лат. informatio – роз’яснення) – це непросто сума якихось відомостей, а внутрішній зміст процесу, відтворення одних об’єктів дійсності у формі інших об’єктів.
Інформація як повідомлення оформлюється і передається за допомогою вербальних і невербальних текстів. У вербальному тексті
інформація пов’язується із значенням і смислом.
Останні поняття дуже важливі для розуміння текстів, тож зупинимося на них більш детально.
Часто поняття значення і смисл ототожнюють. Утім це хоч і
близькі, проте різні явища. Уперше ці терміни розвів німецький філософ Готліб Фреґе. Значенням він назвав предметне значення знака або його денотат (предмет світу. Смисл, за Фреґе, – це
інформація, що міститься в імені, спосіб представлення позначуваного предмета в знакові. А це означає, що в знакові, а складова культури, засіб її вивчення.
Тексти, як стверджував відомий учений Юрій Лотман, є
результатом дії двох фундаментальних механізмів культури:
а) пам’яті (тексти продукуються для зберігання інформації);
б) програми (тексти є динамічною системою, яка непросто консервує інформацію, відтворює її, ай породжує нові значення).
Для того, щоб функціонувати, наголошують представники семіотики, текст потребує іншого тексту.
Текст як знак передає не лише інформацію про якісь факти, ай ставлення автора до них, тобто містить оцінку дійсності.
Крім цих ідей семіотики, текстознавство використовує й принципи класифікації знакових систем.
Найпершою і найвідомішою класифікацією текстів-знаків є
класифікація, запроваджена американським філософом Чарльзом
Сандерсом Пірсом (1839 – а) знаки-ікони (копії) – це зображення, що зберігає подібність до реального об’єкта, зокрема, фотографії, малюнки, скульптури,
пам’ятники, карти;
б) знаки-індекси – характеристика об’єкта через вказівку на спосіб його прояву, наприклад, дим може означати вогонь, біль це симптом хвороби, сльози – вияв туги і страждання, мамина усмішка для дитини – знак комфорту, захищеності. Семіотичний зміст індексального знака полягає у його причетності до розкриття внутрішньої сутності через зображення результату, наслідку, деталі.
Через індексальні знаки ведуть діалог тіло і душа, зовнішність і
характер. Зокрема, тілесне, поведінкове стає дзеркалом душі. У
текстуальному, структурному аналізі індексами називають додаткові
елементи, які впорядковують основні композиційні блоки тексту;
в)
знаки-символи – немотивовані знаки, репрезентація об’єкта відбувається на основі матеріальної форми, яка є довільною щодо зображуваного. Знак-символ не зберігає прямого предметного зв’яку із об’єктом чи концептом, які репрезентує, і
тому слугує узагальненню. Символи – це найчисленніша група знаків цифри, власні імена, назви предметів і понять.Їхнє значення вважають результатом суспільної згоди, конвенції.
Знаки-символи є штучними, умовними, вони мають свого відправника і отримувача та виконують комунікативно-прагматичну функцію.
Принципову різницю між різними видами знаків видно через відмінність у способі їхнього засвоєння людина бачить іконічний

НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ
Т ЕК СТО ЗНАВ С ТВ О 4 1 5 2) функціонування (як смисл функціонує);
3) розуміння, або інтерпретації.
Будь-яка інформація проходить три стадії) вироблення) передачі і зберігання) сприйняття.
Цю тричленну схему американський учений, засновник теорії
інформації Клод Шеннон (Shannon) розширив, виділивши п’ять її
частин:
1) джерело інформації, яке створює повідомлення, котре має
бути передане комусь) передавач, який певним чином перероблює повідомлення в сигнали) канал, тобто середовище, яке використовується для передавання сигналу від передавача до приймача) приймач, який відтворює повідомлення за сигналами) адресат – це та особа, якій адресується повідомлення, для якої воно призначене.
Якщо прикласти цю схему до вербального тексту то вона матиме такий вигляд:
Джерело передавач канал приймач адресат
Реальна дійсність автор текст читач суспільство
Усю інформацію про щось передати просто неможливо, тому передаються лише кванти (від. лат. quantum – скільки ), тобто певні
порції інформації, за якими читач відтворює ціле.
Код становить собою систему знаків і правил їхнього поєднання для передачі повідомлення по наявному каналові. Головним кодом вербального тексту є природна мова. Інші коди виконують зазвичай допоміжну роль, наприклад, код символів.
Для того, щоб декодувати текст, читач повинен володіти тезаурусом. Під тезаурусом розуміють зміст пам’яті читача його знання лексичних значень слів, його досвід, тобто всю ту
інформацію, яку читач має до моменту читання того чи того тексту.
Тезаурус у кожного читача індивідуальний, адже до нього входять особистісні переживання, спадкові риси, освіта, життєвий і
читацький досвід.
Коди, якими володіє читач, повинні збігатися із кодами автора,
відповідно і в текстові, може бути декілька смислів притому предметі, що цим знаком позначаються. Наприклад, прізвище
Шевченко може мати декілька смислів найвидатніший український поет-романтик», автор Кобзаря, національний пророк».
Одним із найбільш відомих визначень смислу є визначення відомого психолога Лева Виготського. Смисл слова, – писав учений, – це сукупність усіх психологічних факторів, які виникають у нашій свідомості завдяки слову <…> Значення є тим нерухомим
і незмінним пунктом, який залишається стійким при всіх змінах смислу слова в різному контексті. Слово, взяте окремо в лексиконі
має тільки значення. Але це значення є не більш як потенція, що реалізується в живому мовленні, в якому це значення є лише каменем у будові смислу…» (Цит. за Кочерган М. П. Слово і контекст М. П. Кочерган. – Львів, 1980. – С. Загалом відмінність між значенням і смислом така:
Творення тексту розглядають як процес розгортання смислу.
Таке твердження передбачає, що смисл – не лише вихідний
«продукт» комунікації, її інформаційний метаефект, ай, чималою мірою, дотекстова даність, пружина задуму, інтенціональна програма, що визначає добір мовних одиниць і «траєкторію»
основної думки у процесі написання твору.
Смисл тексту може виявлятися втрьох аспектах) виробництва (як смисл народжується);


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал