Л. В. Корінної. – Житомир: жоіппо, 2008. – С. 78-89. О



Скачати 95.08 Kb.
Pdf просмотр
Дата конвертації05.04.2017
Розмір95.08 Kb.

Обдарованість: сутність, структура, технології розвитку // Шляхи і
методи
забезпечення
подальшого
творчого
зростання
обдарованої молоді: наук.-метод. зб. / За заг. ред.. І.І. Якухна,
Л.В. Корінної. – Житомир: ЖОІППО, 2008. – С. 78-89.

О
.Є. Антонова,
кандидат педагогічних наук, доцент
(Житомирський державний університет імені Івана Франка)
Обдарованість
: сутність, структура, технології розвитку
Сучасна українська загальноосвітня та вища школа повинна забезпечувати всебічний розвиток
індивідуальності людини як особистості та найвищої цінності суспільства на основі виявлення її задатків, здібностей, обдарованості і талантів. В Україні прийнято цілий ряд законів і програм (зокрема Закон
України “Про освіту”, Державна цільова програма „Вчитель”, національна програма “Діти України” та
інші), які спрямовані на створення загальнодержавної мережі навчальних закладів для обдарованої молоді.
Сутність проблеми полягає в тому, що традиційна система підготовки вчителя орієнтована на середнього студента і певним чином нівелює його індивідуальні особливості. Сучасні запити суспільства і держави вимагають реформування даної системи у напрямку розвитку дослідницьких властивостей, творчого потенціалу майбутніх педагогів. Тому одним з пріоритетів модернізації освіти визнається підготовка нової генерації педагогів-дослідників, здатних виявляти і розвивати здібності та обдарування дитини.
Досвід та успіхи найбільш розвинених країн світу у галузі науки, виробництва, розвитку нових технологій, культури та освіти свідчать про необхідність радикальної перебудови національної системи освіти у напряму створення умов для обдарованої особистості вільно проявляти свої особливості, розвиватися відповідно до своїх схильностей. Проте у нашій країні до останніх років виявлення та розвиток обдарованої молоді здійснювалися стихійно, спираючись лише на регіональні можливості та на власну ініціативу окремих учителів, учених, митців. Перед сучасною вищою школою постало завдання максимального розкриття і розвитку потенціалу кожної особистості, формування молодої людини як суб’єкта соціального та професійного життя, підготовки її до самовдосконалення, самовизначення та самореалізації. А ці завдання актуалізують проблему спеціальної підготовки вчителя до роботи з обдарованими дітьми, як напрям професійної підготовки майбутнього вчителя та післядипломної освіти педагогів. Саме тому великої уваги надається вдосконаленню педагогічної майстерності та розвитку педагогічної обдарованості кожного педагога.
На основі проведеного у попередніх підрозділах дисертації аналізу теоретичних підходів до вивчення феномену обдарованості, а також враховуючи результати здійсненого нами категорійного аналізу базових понять дослідження, було сформульовано робоче визначення поняття обдарованості як індивідуальної потенційної своєрідності внутрішніх (задатки), зовнішніх (сприятливе соціальне середовище) та особистісних (позитивна „Я”-концепція, наявність відповідних вольових якостей, спрямованості, наполегливості тощо) передумов для розвитку здібностей особистості до рівня вище за умовно „середній”, завдяки яким вона може досягти значних успіхів у певній галузі діяльності.
Враховуючи відомі у світі моделі обдарованості, зокрема моделі Дж. Гілфорда, Ф. Монкса,
Дж. Рензуллі, російських дослідників Д.Б. Богоявленської, Н.С. Лейтеса, О.М. Матюшкіна, В.Д. Шадрикова, вітчизняних – В.О. Моляка, О.І. Кульчицької, О.Л. Музики, нами було запропоновано структуру моделі обдарованості (рис. 1), яку можна уявити у вигляді системи, що охоплює такі складові:

основні компоненти обдарованості, її ядро, яке охоплює здібності (загальні та/або спеціальні), розвинені на рівні вищому за середній; креативність; спрямованість особистості до певного виду діяльності;

чинники
, що впливають на рівень прояву (реалізації) основних компонентів ядра обдарованості
(внутрішні: спадкові дані, особливості емоційно-вольової сфери, наявність системи цінностей; зовнішні: середовище, виховні впливи, досвід виконуваної діяльності, випадковість).
Отже, структура розвиненої обдарованості включає три основних підструктури: 1) високу пізнавальну активність, яка спирається на високо чутливу сенсорику (увага, сприймання, пам'ять) та дивергентне мислення (оригінальність, критичність, здатність до узагальнення, прогнозування); 2) творчу інтерпретацію пізнавального досвіду (вміння порівнювати, зіставляти, аналізувати, бачити нове, реконструювати раніше створене, оригінальний підхід до рішення проблем, варіативність у рішенні задач); 3) емоційну захопленість діяльністю (інтерес, енергетичність, висока харизма, впевненість у досягненні успіху, "відновлення" в разі неуспіху). Така єдність високого рівня перцептивних, інтелектуальних та емоційно-вольових якостей і їх позитивна моральна спрямованість й забезпечує успіх у діяльності [1, с. 112-118].
У Житомирському державному університеті імені Івана Франка здійснюється комплексне дослідження розвитку творчої особистості. У контексті розв'язування цієї проблеми дослідниками [2, с. 5] проведено аналіз характеристик соціальних очікувань керівників гуртків, де займалися обдаровані (зокрема, технічно обдаровані) підлітки. У результаті факторного аналізу методом головних компонент із
застосуванням Varimax-ротації було виділено 8 факторів, що охоплюють 76% дисперсії. Першим, найбільш значимим фактором, що пояснює 27% дисперсії, було названо "наполегливість", оскільки ця риса має найвищий коефіцієнт кореляції з ним – 0,87. Обдарованим підліткам притаманні такі риси, як працелюбність
(0,72), інтерес до справи (0,69), терпіння (0,60), активність (0,56), які з найбільшим навантаженням увійшли до даного фактора.
Другий за значимістю фактор дістав назву "самоствердження". Він пояснює 14% дисперсії і охоплює такі якості: прагнення до ідеалу (0,82), схильність до лідерства (0,79), прагнення до самоствердження (0,75), орієнтація на схвалення (0,71). Досить значний зв'язок з даним фактором має конструкт схильність до ризику (0,49).
Отже, два провідні чинники, що пояснюють 42% дисперсії пов'язані з розумінням обдарованості не як константної причини високих досягнень, а як процесу, що супроводжується розвитком здібностей.
Те, що на перше місце вийшли дієво-інструментальні якості, такі як працелюбність, наполегливість, активність тощо, цілком закономірно, оскільки саме ці якості відображають зусилля обдарованої особистості для досягнення мети і, разом з тим, в розвитку своїх здібностей. Фактор "природні здібності"
(8% дисперсії) – на третьому місці. Зазначимо, що він виявляється тісно пов'язаним з такими "не вродженими", а набутими якостями, як оригінальність у роботі (0,72%), орієнтація на процес роботи
(0,66%), орієнтація на результат роботи (0,64%), терпіння (0,55%). До того ж цей фактор виявився несамостійним, оскільки тісно корелює з першим фактором "наполегливість" (0,62%). Отже, підлітки з "природними здібностями" – це, перш за все, ті, що багато, наполегливо і творчо працюють [2, с. 5]. Як бачимо, дані факторного аналізу підтверджують висновки Н.С. Лейтеса, який стверджує, що обдаровані особистості – це перш за все великі трудівники.
Зважаючи на викладені вище міркування щодо структури обдарованості та враховуючи результати факторного аналізу нами запропоновано робочу модель обдарованості (див. рис. 1), яка охоплює такі компоненти:
1)
ядро
обдарованості:

здібності (загальні та/або спеціальні), розвинені на рівні вищому за середній – як сукупність
індивідуально-психологічних особливостей, що є умовою успішного, високоякісного виконання людиною певної діяльності і зумовлюють різницю у динаміці оволодіння необхідними для неї знаннями, вміннями та навичками;

креативність – як здатність до творчого пошуку, нестандартного розв’язування задач, що характеризується за цілим рядом параметрів (дивергентне мислення, вміння бачити проблему, здатність генерувати нові, оригінальні ідеї, відчуття витонченості організації ідей, здатність до синтезу та аналізу, швидкість мислення, розвинута інтуїція, здатність до ризику, гнучкість у мисленні та діях);

спрямованість особистості до певного виду діяльності – як бажання працювати саме у цій сфері, отримування задоволення від діяльності, потреба постійно повертатися до неї.
2) чинники, що впливають на рівень прояву (реалізації) основних компонентів ядра обдарованості

спадкові дані – біофізіологічні, анатомо-фізіологічні особливості організму (задатки) – які є передумовою розвитку відповідних здібностей;

середовище (освітній простір) – стимулююче оточення, що сприяє розвитку відповідних здібностей (родина, школа, держава та ін.);

виховні впливи – цілеспрямований розвиток здібностей та обдарувань за умови єдності у діяльності сім’ї, загальноосвітнього закладу, позашкільних закладів освіти;

Рис. 1.
Загальна модель обдарованості

досвід виконуваної діяльності – включення людини у різні види діяльності щодо оволодіння суспільним досвідом i вміле стимулювання її активності у цій діяльності, що здатне здійснити дієвий розвиток її потенційних можливостей;
Середовище

Мікросередовище;
мезосередовище,
макросередовище.
Приклад та вплив родичів, вчителів; залучення до певного виду діяльності у
ЗОШ; позашкільна діяльність; цілеспрямовані впливи у ВНЗ. загальні; спеціальні.
гуманістична;
пізнавальна;
професійна тощо
здатність до здійснення творчого підходу у певному виді діяльності
(креативність); здатність постійно розвивати творчий досвід; здатність формувати та
Біофізіологічні, анатомо-фізіологічні особливості організму (задатки)
– які є передумовою розвитку здібностей.
Особистісні якості як
порядної,
інтелігентної цілеспрямованої, рішучої наполегливої, творчої, оригінальної старанної, ділової людини тощо.
Ціннісні

орієнтації

Зустріч із „своїм”
Учителем; доленосний випадок, ситуація
Я-концепція;
внутрішня
мотивація до діяльності – покликання; ціннісні змісти
індивідуальної свідомості; самодостатність; спрямованість у майбутнє
Виховні
впливи
Випадковість

Особливості
емоційно-
вольової
сфери
Спадкові

дані

Д
ос
в
ід
в
и
к
о
н
ан
н
я

д
ія
л
ь
н
ос
т
і
Креативність

Спрямованість

до діяльності
Д
ос
в
ід
в
и
к
о
н
ан
н
я

д
ія
л
ь
н
ос
т
і
Здібності
, розвиток яких вище за середній
Внутрішні
чинники


особливості емоційно-вольової сфери, які проявляються у наполегливості щодо виконання завдань, у прагненні до змагань, упевненості у своїх силах і здібностях, повазі до інших, емпатійному ставленні до людей, терпимості до особливостей інших людей, схильності до самоаналізу, толерантному ставленні до критики, незалежності у мисленні і поведінці, почутті гумору тощо;

наявність системи цінностей – що відображається у реалістичній „Я”-концепції, внутрішній мотивації, яка зумовлюється ціннісними змістами індивідуальної свідомості, автономністю, самодостатністю, незалежністю від ситуативних чинників, спрямованістю у майбутнє;

випадковість – опинитися у потрібному місці у потрібний час, зустріч зі Своїм Учителем, спроможним розкрити унікальність індивідуальності дитини і створити умови для самостійного пошуку себе і свого шляху, самовираження у продуктах творчості тощо.
Отже, рівень розвитку, якісна своєрідність і характер обдарованості – це завжди результат взаємодії спадковості (природних задатків) і соціального середовища (освітнього простору), опосередкованого діяльністю самої людини. Сама же обдарованість – складне інтегральне утворення, в якому своєрідно поєднані пізнавальні, емоційні, вольові, мотиваційні, психофізіологічні й інші сфери психіки.
Обдарованість багатогранна, її прояви залежать від віку і характеризуються значною
індивідуальністю, що визначається виключно своєрідним поєднанням різних сфер психіки обдарованої людини. Дослідники виділяють шість галузей чи сфер обдарованості (таланту): академічних досягнень,
інтелектуальну, творчість (креативність), спілкування і лідерства, художньої діяльності, рухову. Обдарована особистість, як правило, характеризується високими досягненнями у сфері, що відповідає її обдарованості, а процес її розвитку і результати її діяльності мають унікальний характер.
Для оцінки обдарованості та диференціації її проявів використовуються певні критерії, серед яких виокремлюються як якісні, так і кількісні аспекти. Наявність якісних характеристик обдарованості передбачає виділення різних якісно своєрідних її видів відповідно до специфіки психічних можливостей людини та особливостей їхнього вияву в певних видах діяльності. Аналіз кількісних характеристик
обдарованості дозволяє описати ступінь вираженості психічних можливостей людини [3, с. 306].
Види обдарованості можуть бути визначені за такими критеріями, як: особливості вікового розвитку; форма прояву; міра сформованості обдарованості; широта прояву в різноманітних видах діяльності; вид діяльності й сфери психіки, що її забезпечують [3, с. 307].
Для нашого дослідження важливого значення набуває типологія обдарованості відповідно до широти
її прояву та типу виконуваної діяльності. За широтою прояву можуть бути виділені загальна та спеціальна обдарованість [4, с. 8]. Ці види обдарованості виокремлюються відповідно до того, що у конкретно- психологічній характеристиці різних здібностей виділяються як загальні якості, що відповідають вимогам кількох видів діяльності, так і специфічні, які відповідають вузькому колу вимог певної діяльності. Загальна
обдарованість проявляється стосовно різних видів діяльності і виступає як основа їхньої продуктивності.
Психологічним ядром загальної обдарованості є розумові здібності (чи загальні пізнавальні здібності), навколо яких вибудовуються емоційні, мотиваційні і вольові якості особистості. Спеціальна обдарованість проявляється у конкретних видах діяльності і може бути визначена лише щодо окремих галузей діяльності
(музика, живопис, спорт і т.д.). Отже, спеціальна обдарованість розглядається сучасними вітчизняними психологами, зокрема В.О. Моляком, як прояв визначених домінантних якостей та особливостей, що характеризують специфіку творчості у конкретній сфері людської діяльності. Вивчення спеціальних видів обдарованості повинно, на його думку, відбуватися через вивчення цих конкретних видів творчої діяльності,
і навпаки [5, с. 13].
Саме тому спеціальна обдарованість безпосередньо пов'язана із видами обдарованості, виокремленими згідно провідного типу діяльності, до яких належать інтелектуальна, творча, художня, психомоторна (спортивна), конструкторська, лідерська (організаторська) та ін. [3, с. 307]. Виділення видів обдарованості за цим критерієм здійснюється, як правило, в межах п'яти видів діяльності, до яких належать практична, теоретична, художньо-естетична, комунікативна і духовно-ціннісна. Це дозволяє відійти від життєвого уявлення про обдарованість як кількісного ступеня вираженості здібностей і перейти до її розуміння як системної якості. При цьому діяльність, її психологічна структура виступає як об'єктивне підґрунтя інтеграції окремих здібностей, слугує матрицею, що формує склад здібностей, необхідних для її успішної реалізації. Отже, обдарованість виступає як інтегральний прояв різних здібностей з метою конкретної діяльності. Згідно з цим підходом можуть бути виділені таки види обдарованості: у практичній
діяльності: обдарованість у ремеслах (професійна), спортивна (психомоторна), організаційна (лідерська); у
теоретичній діяльності: інтелектуальна обдарованість різної спрямованості; у художньо-естетичній
діяльності: хореографічна, сценічна, літературно-поетична, образотворча, музична; у комунікативній
діяльності: лідерська, атрактивна; у духовно-ціннісній діяльності: створення нових духовних цінностей і змістів, служіння людям.
Узагальнення досвіду провідних західних держав світу, дозволяє зазначити, що у теорії й практиці навчання обдарованих дітей у цих країнах використовують 2 основних підходи: кількісний (обсяг, темп,
інтенсивність) та якісний (характер викладу навчального матеріалу).
Серед стратегій навчання, що базуються на кількісних змінах, виділяються такі: 1) „стратегія
прискорення”, тобто збільшення темпу опанування навчального матеріалу та можливість для обдарованої дитини опановувати програму окремого класу (класів) екстерном; 2) „стратегія інтенсифікації”, яка
пов'язана із накопиченням обсягу засвоєного матеріалу. Стратегія інтенсифікації передбачає поділ на
„горизонтальну” та „вертикальну”. „Горизонтальна” означає доповнення навчального плану новими курсами та предметами, а „вертикальна” – оволодіння вищим рівнем засвоєння матеріалу та орієнтацією на якісно новий рівень розвитку особистості. Найхарактернішою рисою такої інтенсифікації є поглиблене вивчення спеціалізованого блоку навчальних предметів.
Стратегія навчання обдарованих дітей, яка розрахована на якісні зміни у змісті освіти, базується на його модернізації таким чином, щоб він відповідав меті розвитку дитячої обдарованості. Найбільшу популярність отримали три види збагачення навчальних програм: спрямованість на розширення світогляду дитини та вибір нею найпривабливішого виду навчальних занять за своїм уподобанням; розвиток мислення, вдосконалення пізнавальних здібностей, що дає можливість учневі проводити власні дослідження; розвиток
творчих здібностей учнів та їх самовдосконалення шляхом раціонального спланованого навчального процесу і використання власного внутрішнього інтелектуального потенціалу.
Порівняльний аналіз організації навчання та виховання обдарованих дітей у зарубіжній школі дозволяє систематизувати форми, за яких ця діяльність відбувається найбільш ефективно: створення
спеціальних шкіл і спеціальних класів для обдарованих дітей зумовлене тим, що обдаровані діти краще почуваються з рівними собі за інтелектуальним розвитком. Проте більшість зарубіжних учених вважають такий поділ недоцільним, оскільки за такої форми навчання певною мірою відбувається соціальна дезінтеграція обдарованих особистостей: навчання ізольовано від ровесників може мати подальші негативні наслідки для їх загального, соціального та емоційного розвитку; диференціація навчання передбачає розподіл дітей на однорідні групи (потоки). У групах діти не відчувають дискомфорту, спричиненого конкуренцією, темп навчання відповідає їх здібностям, для вчителя створюється більше можливостей для надання необхідної допомоги. Але з часом ці групи знову стають неоднорідними, виникають проблеми, зумовлені внутрішньою диференціацією. Серед негативних рис такого підходу – відбір за соціальними критеріями, зниження мотивації у навчанні, послаблення змагальності у класі; збагачення навчання використовують у роботі з класами, в яких навчаються діти з різними здібностями; прискорення навчання – оволодіння змістом освіти інтенсивним курсом за спеціальними програмами; поглиблення навчання – більш
ґрунтовне вивчення навчальних дисциплін з певних галузей знань; проблемність навчання – стимулювання особистісного розвитку учнів в умовах застосування педагогами дослідницьких методів у процесі навчання;
індивідуалізація навчання; спеціальні міжшкільні курси для обдарованих дітей, літні школи; гнучкість
навчального розкладу; використання сучасних технічних засобів, передусім комп'ютерів, тощо.
Робота з обдарованими дітьми відбувається за спеціальними програмами, які акцентують увагу на певних сильних сторонах особистості (підсилююча модель), або на слабких (коригуюча модель), посилюють сильні сторони, щоб компенсувати слабкі (компенсуюча модель).
Вибір форми навчання залежить від можливостей викладацького колективу, його здатності й уміння організувати навчання відповідно до результатів діагностичного обстеження дітей, стимулювати їх когнітивні здібності, індивідуальні особливості кожної дитини.
Список
використаної літератури:
1.
Кульчицька О.І. Соціально-психологічні фактори формування таланта // Неперервна професійна освіта: теорія і практика: Наук. – метод. журнал. – 2004. – Випуск 3. – С. 112-118.
2.
Музика О.О. Мотивація творчої обдарованості // Обдарована дитина. – 2003. – № 3. – С. 2-9.
3.
Соціальна робота: технологічний аспект / За ред. проф. А.Й. Капської. – К.: ДЦССМ, 2004. – 364 с.
4.
Савенков А.И. Основные подходы к разработке концепции одарённости // Педагогика. – М., 1998. –
№ 3. – С. 24-29.
5.
Моляко В.А. Проблемы психологии творчества и разработка подхода к изучению одарённости
// Обдарована дитина. – 2002. – № 4. – С. 19-25.




Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал