Л-ра 9 клас г сковорода (1722–1794). „Всякому місту – звичай І права”. Байки Г. Сковороди «Бджола та Шершень» Поняття про афоризм. Творча спадщина Г. Сковороди — це збірка поезій «Сад божественних пісень»



Скачати 62.59 Kb.
Дата конвертації05.02.2017
Розмір62.59 Kb.
Л-ра 9 клас

Г Сковорода (1722–1794). „Всякому місту – звичай і права”.Байки Г.Сковороди «Бджола та Шершень» Поняття про афоризм.

     


Творча спадщина Г. Сковороди — це збірка поезій «Сад божественних пісень» (ЗО творів), збірка «Байки харківські» (ЗО байок) і філософські трактати (Трактат — наукова праця, у якій докладно розглянуто якесь конкретне питання чи проблему. Збіркою прозових байок Г. Сковорода, по суті, започаткував в українському письменстві цей літературний жанр. 

Байка — невелике (віршоване або прозове) алегоричне оповідання, що має повчальний зміст. Цей літературний жанр належить до ліро-епосу. Байки Г. Сковороди мають свої особливості: деякі з них за змістом подібні до античних, але більшість мають оригінальні сюжети з життя. Байки Г. Сковороди стислі й лаконічні, вони складаються з двох частин: у першій — коротко розповідається про якийсь випадок, а в другій — подано мораль, яку автор називає «силою». Інколи друга частина байок — «сила» — у кілька разів об'ємніша за основну й сприймається як філософський трактат. Головне в байках Сковороди — глибокий зміст, про це він сказав так: «Байка тоді нікчемна та баб'яча, коли в простому та чудному лушпинні своєму не ховає зерна істини». 

     Одна з найвідоміших байок Г. Сковороди «Бджола та Шершень» у формі діалогу між Бджолою й Шершнем розкриває одвічну тему суперечності між трудовим способом життя й паразитичним існуванням. Образи Бджоли й Шершня алегоричні: Бджола — «герб мудрої людини, що в природженому тілі трудиться», а Шершень — «образ людей, що живуть крадіжкою чужого й родилися на те тільки, щоб їсти й пити». Бджола бачить своє щастя лише в «сродній праці», тобто праці за покликанням: «Нам незрівнянно більша втіха збирати мед, ніж споживати. До цього ми народжені». Шершень цього збагнути не може й зарозуміло наділяє Бджолу такими характеристиками: «ти така дурна», «багато у вас голів, та безглузді». Ідея байки: праця має стати для людини природною потребою і «найсолодшою поживою», лише тоді вона «потрібне робить неважким, а важке — непотрібним». У силі байки автор убачає щастя людини в «природженому ділі», яке є справді «найсолодшим бенкетом». 

Байки Г. Сковороди мають такі особливості: • прозова форма;• імена алегоричних образів звірів і птахів часто не українські, а запозичені з античної літератури чи Біблії (Тітир, Левкон, Фірідан);• мораль автор називає «силою», підкреслюючи цим словом суть і повчальність байки;• часто «сила» більша за обсягом, аніж основна частина байки (фабула), і нагадує уривок із філософського трактату.

Байку Г. Сковорода називав «передусім мудрою іграшкою, яка приховує в собі внутрішню силу».

Сковорода-поет

     До поетичної спадщини Г. Сковороди належить збірка «Сад божественних пісень», до якої ввійшло тридцять віршів, які автор називає піснями. Деякі твори із цієї збірки стали народними піснями, зокрема «Всякому місту — звичай і права», «Гей, поля, поля зелені», «Ой пташино жовтобока» і «Стоїть явір над водою». Популярність збірки «Сад божественних пісень» зумовлена тим, що зміст її творів був зрозумілим і близьким простій людині того часу: ліричний герой перебуває в пошуках правди й добра; він, як і Сковорода, любить народ і закликає людину жити в єдності з природою; журба, тривога, розмірковування завжди зворушували чутливу душу людини з народу

     Уважний читач, мабуть, одразу відчуває в наведених рядках вплив фольклору: звертання з вигуком «ой» («ой пташино жовтобока»); зменшувально-пестливі форми («на лужку, на моріжку»); зображення переживань ліричного героя через олюднення природи та ін.


Одним із найпопулярніших поетичних творів Г. Сковороди є вірш «Всякому місту — звичай і права», у якому автор засуджує здирників і бюрократів, розпусників і пияків, ледарів і підлабузників. Ліричний герой вірша думає не про маєтки й чини, а про те, щоб мати чисту совість, жити мудро й померти з ясним розумом. Перемогти смерть здатна лише людина з чистою совістю й помислами, перед смертю всі рівні — і мужик, і цар:

Знаю, що смерть — як коса замашна,

Навіть царя не обійде вона.

Байдуже смерті, мужик то чи цар, —

Все пожере, як солому пожар.

Хто ж бо зневажить страшну її сталь?

Той, в кого совість, як чистий кришталь.

 Кожна шестирядкова строфа побудована на антитезі: у перших чотирьох рядках автор указує на суспільні вади, а останніми двома протиставляє їм (недолікам суспільного життя) ідеал чистої совісті. Останній рядок кожної строфи, окрім завершальної, є рефреном, у якому сконденсований неспокій митця: «Лише одне непокоїть мій ум».

Проблеми, порушені у творі, були насущними в той час, а отже, і близькими простолюду, тому вірш «Всякому місту — звичай і права» зажив великої популярності, ставши народною піснею: відомо понад 50 її варіантів.

Сковорода-філософ

«Вступні двері до християнської добронравності»

 До найвідоміших філософських праць Г. Сковороди належать такі: «Розмова, звана Алфавіт, чи Буквар світу», «Кільце», «Вдячний Еродій», «Убогий Жайворонок» і «Вступні двері до християнської добронравності». Філософія — наука про найзагальніші закони розвитку природи, суспільства та мислення. За Г. Сковородою, «філософія, або любов до мудрості, скеровує усе коло діл своїх до тієї мети, щоб дати життя духу нашому, благородство серцю, світлість думкам, яко голові всього. Коли дух людини веселий, думки спокійні, серце мирне, — то й усе світле, щасливе, блаженне. Оце і є філософія».

У 1766 р. Г. Сковорода написав курс лекцій з християнської етики «Вступні двері до християнської добронравності». Дослідник його творчості зазначає, що ці двері вели не в похмурий світ церковних догм і обрядів, а кликали молодь у царину оновлених істин, критичного розуму й світлого духу. У своєму «десятисловії» Г. Сковорода не знаходить місця навіть для головної християнської молитви «Отче наш». Легко здогадатися, що чекало єретика (Єретик — людина, яка відступає від загальноприйнятих поглядів, правил, положень) Сковороду з таким тлумаченням християнської моралі. Єпископ Самуїл Миславський, процензурувавши лекції Сковороди, «обурився на нього з гонінням», після чого філософ і поет змушений був покинути колегіум, на цей раз назавжди.

Філософ Сковорода по-своєму пояснює ключове значення поняття Бога й Божої премудрості, показує, у чому полягає щастя людини, істинна віра, відмінність між благочестям і церковними церемоніями, пристрастями й гріхами, любов'ю та щиросердечністю, яку порівнює з чудовим садом, що «повний тихих вітрів, солодко-духмяних квітів і втіхи, у якому процвітає дерево життя».

У курсі лекцій із християнської етики Г. Сковорода виклав основні філософські положення: філософія серця й любові; учення про двоїстість буття; філософія щастя через самопізнання.

1. Філософія серця й любові. Пізнати себе й Бога людина може лише через серце: «Царство Боже всередині нас. Щастя в серці, серце в любові, любов же — у законі вічного». Філософ радить людині перемагати згубні пристрасті, приборкувати інстинкти, саме тоді вона буде щасливою, а пізнання людського серця й наповнення його людяністю — це і є шлях до загального щастя.

2. Двоїстість буття. За Г. Сковородою, буття — двоїсте, воно поєднує зміст (дух, Бог) і форму (матерію), «весь світ складається з двох натур: одна видима, друга — невидима. Ця невидима натура, чи Бог, усю твар прозирає й утримує; скрізь завжди був, є і буде. Наприклад, тіло людське видно, але презирливого й утримуючого його розуму не видно».

3. Філософія щастя через самопізнання. Узагалі, Г. Сковорода вважав, що світ складається із трьох світів: Всесвіту (макрокосмосу), людини (мікрокосмосу) й Біблії (світу символів). Саме через символи Біблія «невидиме робить видимим». Григорій Сковорода вважав людину найвищим і найпрекраснішим Божим створінням, вона має пізнати себе, що й буде для неї щастя: «Численні тілесні необхідності чекають тебе, і не там щастя, а для серця твого єдине є на потребу, і саме там Бог і щастя — недалеко воно. Близько воно. У серці і в душі твоїй».

 У трактаті «Вступні двері до християнської добронравності» Г. Сковорода не радить шукати щастя «в Америці, чи на Канарських островах, чи в азійському Єрусалимі, чи в царських палацах», для цього не треба їздити за моря, адже щастя «завжди і всюди з тобою».

Філософ залишив нам багато афоризмів, якими треба керуватися кожній людині, не залежно від віри, віку, статі чи національності. Ці короткі влучні оригінальні вислови містять глибоку й узагальнену думку. Прочитайте їх і прокоментуйте.

Не все те отрута, що неприємне на смак.

Бери вершину і матимеш середину.

З усіх утрат втрата часу найтяжча.

Скільки зла таїться всередині за гарною подобою.

Визначай смак не по шкаралупі, а по ядру.

Тоді лише пізнається цінність часу, коли він утрачений.

Як нерозумно випрошувати те, чого можеш сам досягти.

Солодке пізнає пізніше той, хто може проковтнути неприємне.

Не за обличчя судіть, а за серце.

Ні про що не турбуватися — значить, не жити, а бути мертвим.

Не розум від книг, а книги від розуму створились.

Чи може людина, сліпа у себе вдома, стати зрячою на базарі?

Демон проти демона не свідчить, вовк вовчого м'яса не їсть.

Людина — коваль свого щастя.

Не все те невірне, що тобі незрозуміле.

О книги, найкращі порадники, найвірніші друзі!



Не суди лиця — суди слово.


Дом завдання : вивчити вірш , підготуватися до роботи ( Величковський, Сковорода)

Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал