Л. І. Недбайло утворення іменників жіночого роду – назв осіб за професією



Скачати 66.48 Kb.
Pdf просмотр
Дата конвертації11.05.2017
Розмір66.48 Kb.

Л. І. НЕДБАЙЛО
УТВОРЕННЯ ІМЕННИКІВ ЖІНОЧОГО РОДУ – НАЗВ ОСІБ ЗА ПРОФЕСІЄЮ

Більшість іменників сучасної української мови — назв осіб за професією — має парні утворення чоловічого і жіночого роду або виявляє потенціальну можливість утворювати родові пари, коли для цього виникають відповідні умови морфологічного і семантичного характеру.
Утворенню іменників жіночого роду сприяє, з одного боку, морфологічна будова слова, наявність у мові продуктивних словотворчих моделей, а з другого, — зовнішні чинники, позалінгвістичні фактори, до яких належать суспільні зрушення, що сталися в нашій країні після Великого Жовтня, зміни у відношеннях між людьми.
В українській мові послідовно вживаються іменники жіночого роду на означення тих професій і занять, у яких переважає участь жінок: вчителька, вихователька, акушерка,
друкарка, телефоністка, стенографістка, офіціантка, домогосподарка, покоївка, доярка,
свинарка, прибиральниця, гардеробниця, буфетниця. Окремі види діяльності настільки закріпились за жінками, що навіть не мають особових назв чоловічого роду. Наприклад:
друкарка, покоївка, домогосподарка, перекупка, прибиральниця, служниця. Щоправда, є слово друкар, але іменники друкар друкарка в сучасній українській мові різняться не тільки граматичною категорією роду, але й лексичними значеннями. Іменник друкар означає особу (чоловіка і жінку), що працює в друкарні, а словом друкарка називається жінка, що друкує на друкарській машинці. Така ж лексична невідповідність спостерігається і в
іменниках секретар секретарка. Слово секретар означає людину за її офіційною посадою (найчастіше виборною) типу секретар райкому, секретар сільради, секретар
правління і іменником секретарка не замінюється, хоч на цій посаді працює й жінка. А
іменник секретарка означає дівчину або жінку, що працює технічним секретарем.
На означення осіб за професією, в якій зайняті як чоловіки, так і жінки, загальнонародна українська мова має паралельні іменники чоловічого і жіночого роду від переважної більшості назв осіб: артистартистка, колгоспник колгоспниця, вчитель —
вчителька, спортсмен спортсменка, робітник робітниця, кранівник кранівниця,
продавець продавщиця, тракторист трактористка, письменник письменниця.
Широко побутують назви жіночого роду в усному мовленні, оскільки там майже повністю витримується родовий поділ іменників. Мовці, називаючи особу за професією, намагаються заодно повідомити, хто це — чоловік чи жінка (лікарка прийшла, агітаторка
переписує, лекторка читає).
Дані анкет
1
, зібраних на території Київщини і частково Черкащини, показують, що в усному мовленні мовці максимально дотримуються розрізнення іменників за родовими ознаками. Тільки зрідка для називання професій жінок використовуються іменники чоловічого роду (акушер, продавець, лаборант, кондуктор), зле в цілому переважають
іменники жіночого роду: лікарка (лікарша), фельдшерка (фельдшерша), секретарка
(секретарша), історичка, мовничка (мовниця), фізичка, математичка, хімічка, бригадирка
(бригадирша), бухгалтерша, огородничка (огородниця), рахівничка, завучка, завпедка
(завпедша), екзаменаторка (екзаменаторша), лекторка (лекторша), редакторка
(редакторша), агітаторка (агітаторша), доповідачка, ревізорша, касирка (касирша).
Іменники вчителька, співачка, колгоспниця, свинарка, доярка вживаються у всіх випадках (100%), тоді як жінок, які працюють шоферами, мулярами, малярами, переважно називають іменниками чоловічого роду (88%). Решту (12%) становлять форми шоферка,
шоферша, мулярша, малярша. Цілком очевидно, що тут відбилася традиція суспільної практики. Жінки до недавнього часу шоферами не працювали, і зараз небагато жінок працює на цій роботі, тому в багатьох місцях немає потреби називати жінок за цією професією. Але там, де така потреба виникає, використовують продуктивні словотворчі моделі на -к(а), -
ш(а).
1
За допомогою анкет опитано близько 500 осіб.

Досить повно представлені іменники жіночого роду (назви осіб за професією), утворені за допомогою суфіксів -к(а), -иц(я), і в писемній мові, зокрема в художньо- белетристичному і публіцистичному стилях. Прагнучи наголосити, що дійовою особою, виконавцем, є саме жінка, автори газетних і журнальних статей використовують іменники жіночого роду. Наприклад: «Шагінян — белетристка, майстриня психологічного аналізу;
Шагінян — ессеїстка, авторка класичних зразків у жанрі нарису; Шагінян — дослідниця, з- під пера якої вийшли своєрідні книги про Шевченка і Гете» («Літературна Україна»). Пор. також у художній літературі: «І прийшла зі степів України маленька ніжна дівчинка, вже
бригадирка з бавовняних ланів» (Довженко); «Незабаром у передпокій увійшла рішучою ходою немолода лікарка» (Стельмах); «Я — кореспондентка» (Галан).
У науковому і офіційно-діловому стилях іменники жіночого роду на означення професії вживаються рідко. Очевидно, це можна пояснити тим, що для мови наукової і технічної літератури важливе не чітке логічне розрізнення іменників за родо-статевими ознаками, а сам процес дослідження якогось явища, його результати, наукова вартість.
Офіційно-діловому стилю властиві мовні штампи, стійка традиція використання іменників чоловічого роду на позначення осіб жіночої статі.
У мовознавчій літературі
2
відзначаються випадки, коли іменники чоловічого роду вживаються у функції іменників жіночого роду. Найчастіше це назви офіційних посад, наукових звань тощо. Пор.: «Галина Пудовникова — солістка танцювальної групи колективу художньої самодіяльності тресту «Київміськбуду». Талановита дівчина працює
ізолювальницею, вчиться на третьому курсі Ленінградського політехнічного інституту.
Недавно молода будівельниця закінчила університет марксизму-ленінізму. Вона секретар
комсомольської організації і наймолодший комуніст четвертого будівельного управління...»
(«Вечірній Київ»); «Рецептуру київської паляниці — так названо новий хліб — розробили головний інженер Київського тресту хлібопекарської промисловості В. Андреєва,
завідуючий лабораторією підприємства Г. Кащеєва та старший майстер хлібозаводу № 9
В. Філіпова» («Вечірній Київ»). Але щоденна мовна практика засвідчує цілком закономірні хитання в роді іменників, зокрема там, де іменники можуть мати форми чоловічого і жіночого роду. Наприклад: «Бібліотекарка Демидова героїчними зусиллями врятувала бібліотеку» (Смолич); «Довідка, підписана завідувачкою Гребінківської бібліотеки І. Дибою, свідчить...» («Літературна Україна»); «Старша наукова співробітниця лабораторії Н. Й.
Нагорна розповідає про умови, при яких онкогенний вірус починає діяти» («Радянська
Україна»).
Необхідність чіткого розмежування іменників чоловічого і жіночого роду особливо відчувається в спортивно-фізкультурній лексиці, оскільки там існують неоднакові норми виконання завдань для чоловіків і жінок. Не можна сказати про жінку «чемпіон із шахів», чи
«чемпіон із плавання», якщо ні ім’я, ні прізвище, ні форма присудка не вказують на те, що це жінка. Адже «чемпіон із шахів», «чемпіон із плавання» може бути й чоловік.
Розгляньмо чотири типи словосполучень: чемпіон із шахів Надія Хмельницька,
чемпіон із шахів серед жінок, чемпіон із шахів приїхала, чемпіонка з шахів.
В трьох перших словосполученнях використовується іменник чоловічого роду
«чемпіон» (в подібних випадках можна сказати, що це слово за змістом спільного роду), а на жіночий рід того, хто має титул чемпіона, вказують у першому словосполученні ім’я і прізвище, у другому — прийменник з іменником «жінка», а в третьому — узгодження присудка у формі жіночого роду. Це аналітичний спосіб вираження роду іменників. Останнє словосполучення «чемпіонка з шахів» не може обійтися без іменника жіночого роду
«чемпіонка», бо воно позбавлене тих слів і їх граматичних форм, які в попередніх словосполученнях вказували на жіночий рід особи. В цьому словосполученні рід іменника виражається самим словом «чемпіонка», отже, синтетичним способом.
2
Див.: І. І. Фекета, Жіночі особові назви в українському усному літературному мовленні, «Мовознавство»,
1968, № 5, стор. 73; «Морфология и синтаксис современного русского литературного языка. Социолого- лингвистическое исследование», М., 1968, стор. 23—25.

Серед спортивної лексики поширеними є форми типу гімнастка, волейболістка,
баскетболістка, чемпіонка, акробатка, спортсменка, рекордсменка, альпіністка,
гандболістка, парашутистка, планеристка, стрибунка. Наприклад: «Німецькі спортсменки
виявилися краще підготовленими і зуміли завдати поразки чемпіонкам світу — 13:9»;
«Польські гандболістки перемогли команду Болгарії...»; «Першу велику нагороду завоювала
і молода київська радистка Н. Яшук» («Вечірній Київ») ; «Ось уже вибула з боротьби лідер сезону Рита Шмідт з НДР, мимоволі стали глядачами інші сильні стрибунки» («Україна»);
«Всесвітню славу своєю відвагою завоювали парашутистки Москви, Харкова, Києва»
(«Фізичне виховання»).
Іменники на -ів + к(а) означають належність до спортивного клубу. Цілком звичними
є назви спартаківка, динамівка: «Найбільшого успіху серед дівчат добилися київські
спартаківки» («Вечірній Київ»). Проте від багатьох назв клубів («Авангард», «Буревісник»,
«Колгоспник») такі іменники не утворюються.
Іменники жіночого роду на означення осіб за професією творяться переважно від основи іменників чоловічого роду за допомогою суфіксів. У сучасній українській мові найчастіше виступає в цій ролі суфікс -к(а)
3
: аспірант аспірантка, студент
студентка, практикант практикантка, лікар лікарка.
Серед назв жіночого роду з суфіксом -к(а) є такі, що сприймаються нами як літературна норма (вчителька, студентка, практикантка, вихователька) і такі, що не визнаються нормою літературної мови, наприклад: директорка, мовничка, хімічка, завпедка,
адміністраторка, регістраторка.
Тут, безперечно, вирішальну роль відіграє традиція вживання кожного слова. Так, слово вчителька давно ввійшло в літературну мову як загальновживане, загальнозрозуміле, поширене на всій території України. До того ж саме на цій ділянці людської праці участь жінок була великою ще й до Жовтневої революції. Швидко ввійшли в літературну мову й
іменники комсомолка, активістка, вихователька, трактористка. Значна частина іменників жіночого роду — назв осіб з суфіксом -к(а) — настільки часто використовується і в писемній мові, що претендує на право літературної норми.
Мабуть, уже немає підстав вважати не літературним слово касирка
4
, адже в літературній мові воно дуже поширене, майже скрізь витіснило іменник касир, звичайно, коли йдеться про жінку, що виконує цю роботу. Наприклад: «Біля конторки сидить молоденька касирка» (Яновський); «Та втримався, щоб не змушувати касирку визирати з віконця» (Ле); «Квитанційку випишу сам, касирка сьогодні захворіла» (Донченко).
Те саме стосується і слів лікарка, лаборантка, пасажирка, бібліотекарка та ін.
Наприклад: «Бігав свекор до лікарки — нема дома» (Марко Вовчок); «Лікарки немає, а без неї не приймають» (Гончар); «Колись ти була бібліотекаркою в полку» (Руденко); «До столу підійшла сива жінка, колишня бібліотекарка» («Літературна Україна»).
На другому місці щодо продуктивності і частоти використання в іменниках жіночого роду — назвах за професією — суфікс -иц(я). Іменники жіночого роду з цим суфіксом творяться від суфіксальних іменників чоловічого роду на -ник: колгоспник колгоспниця,
тваринник тваринниця, працівник працівниця, робітник робітниця, верстатник
верстатниця.
Значну кількість іменників жіночого роду на -иц(я) становлять назви жінок за їх участю у сільськогосподарському і промисловому виробництві: арматурниця,
багатоверстатниця,
в’язальниця,
вишивальниця,
ізолювальниця,
емалювальниця,
крутильниця,
комплектувальниця,
монтажниця,
намотувальниця,
різальниця,
розмотувальниця, регулювальниця, приймальниця, полільниця, прядильниця, сортувальниця,
штампувальниця та ін. Наприклад: «У цьому велика заслуга... різальниці А. Урман,
приймальниці О. Омельчук»; «Софію Вербицьку, крутильницю комбінату хімічного волокна,
3
Див.: И. Ф. Протченко, О родовой соотноситсльности названий лиц, стор. 133; «Развитие грамматики и лексики современного русского язьїка», М., 1964, стор. 133.
4
Див.: А. П. Коваль, Культура української мови, К., 1964. стор. 86.
в Дарниці знають, мабуть, усі»; «Я запропонував кожному з монтажників, монтажниць,
барабанщиків... жовтобоких яблук» (Яновський).
У співвідношенні особових назв чоловічого і жіночого роду у шеститомному
Українсько-російському словнику серед назв осіб за професією переважають іменники чоловічого роду. Пояснюється це тим, що є переважно чоловічі професії. Пор.: відбійник,
сапер, мінер, штурман, косар, сталевар, водолаз, міліціонер, електромеханік. До того ж
іменники чоловічого роду мають більший обсяг значення, вони можуть позначати особу за професією незалежно від роду, тоді як форми жіночого роду такого узагальнюючого значення не мають. Тому значну групу утворюють іменники, в яких рід у кожному конкретному випадку виражається аналітично: авіаційник, агент, агроном, адвокат,
адміністратор, академік, археолог, архітектор, астронавт, балетмейстер, бібліограф,
біограф, біолог, бухгалтер, геолог, Герой Радянського Союзу, головлікар, гравер,
декламатор, директор, диригент, доктор філологічних наук, доцент, драматург, економіст,
інженер, інспектор, інструктор, капітан, командир, комісар, коментатор, композитор,
комсорг, контролер, краєзнавець, майстер, механізатор, музикознавець, оператор, педагог,
плановик, посол, прокурор, юрист.
Крім традиції вживання форм чоловічого та жіночого роду, можна помітити, що можливість утворення назв жіночого роду залежить і від морфологічної, фонетичної будови слова. Так, від основи іменника чоловічого роду, яка закінчується важким для вимови сполученн
ЯМ приголосних, наприклад, кт, тр, рг, не може утворюватись назва жіночого роду із суфіксом -к(а). Пор.: ад’юнкт, арбітр, драматург, комсорг, металург, педіатр,
психіатр, фізорг.
Складні іменники чоловічого роду з другою частиною -зна́вець (мовознавець,
літературознавець, музикознавець, театрознавець) не мають таких фонетичних бар’єрів.
Здавалось би, легко можна утворити мовознавець мовознавка, як і стахановець
стахановка. Але іменники жіночого роду від них не творяться. Очевидно, за цими
іменниками традиційно закріпилось вживання їх тільки у формі чоловічого роду.
Іноді можливість творення іменника жіночого роду від назви чоловічого залежить від лексичного значення останньої.
Так, іменник майстер може називати: 1) людину, що займає певну офіційну посаду
(майстер механічного цеху); 2) людину, що досягла високої майстерності в роботі.
Відповідний іменник жіночого роду може творитися тільки від слова майстер, вжитого у другому значенні. Наприклад: «Виставка творів майстрині народного декоративного розпису М. Примаченко відбулася у приміщенні Спілки письменників України»
(«Вітчизна»); «Коли наступає осінь, у хатах ставлять верстати, і на них майстрині
виробляють чудові рушники, скатерті, доріжки, килими» («Вечірній Київ»).
Перше значення слова майстер закріпилося за офіційно-діловою сферою, де переважають у назвах осіб за професією іменники чоловічого роду.
Іменник жіночого роду від слова майстер з цим значенням не твориться. Наприклад:
«Іван Юхимович зумів згуртувати партбюро, куди ввійшли ініціативні виробничники
Олексій Писаренко, робітниця штапельної дільниці Катерина Томашевська,.. майстер
Галина Сухарєва» («Вечірній Київ»).


Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал