Курсова робота з правознавства Злочинність неповнолітніх та її особливості. Втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність Вступ



Сторінка2/6
Дата конвертації01.01.2017
Розмір0.9 Mb.
1   2   3   4   5   6

Латентна злочинність
Уявлення про злочинність як явище були б неповними, якщо не мати на увазі її латентності, тобто прихованості, невиявленості, неявної її частини, інформація про яку в державні органи не надходила й, отже, у статистику не потрапила. Існує кілька визначень латентності (латентної злочинності). Одні автори вважають, що латентна злочинність – це сукупність злочинів, що залишилися невиявленим, невідомими органам внутрішніх справ і суду (Булатов Г., Майоров Н.). На думку інших, латентним варто вважати злочин, схований від одного з органів, якому, за законом, надане право розслідувати або розглядати справи про скоєні злочини (Шляпочніков А.С., За брянський Г.І.). Хоча ці визначення й відрізняються один від одного, але в них наголос робиться на те, що злочини не зареєстровані у відповідних державних органах. Однак справа в тому, що є злочини, інформація про які (повною мірою або частково) надходить у правоохоронні органи, але вона, з різних причин, не реєструється. Так буває при прихованні органами міліції злочинів від обліку. Інформація надійшла і зникла – а злочин скоєний. Можуть бути й інші ситуації. Ймовірно, латентною варто вважати злочинність, відомості про яку не потрапили в офіційні звітні дані. І отут ми стикаємося із суб'єктивними оцінками латентної злочинності (цифрою латентних злочинів). Експертні оцінки цієї цифри найрізноманітніші й досить відмінні одна від одної. Обережні експерти вважають, що співвідношення зареєстрованих і латентних злочинів становить приблизно 1:3 або 1:5. Менш обережні говорять про співвідношення 1:10, а то й більше. Західні вчені, наприклад вчені США, вважають, що якщо офіційна цифра злочинності в їхній країні дорівнює 13-15 млн., то латентна - 30 млн. і дещо більше. У нас у країні такі оцінки не виводилися. Ми, звичайно, нічим від інших країн не відрізняємося, і латентність у нас настільки ж велика, особливо якщо врахувати існуючу багато років практику «прикрашання» стану злочинності.

У той же час, говорячи про латентну злочинність, варто мати на увазі, що деякі її види більш латентні, інші - менш. Це залежить як від особливостей конкретних видів злочинності, так і від позиції держави та поведінки населення, що не завжди ставить компетентні органи до відома про скоєні злочини. Так, найменш латентні тяжкі злочини, зокрема, вбивства. Їх реєструється в Росії приблизно 10-150 тисяч на рік. Однак навіть дана цифра при такій динаміці не є справжньою. Зокрема, тому що чимало вбивств кваліфікується наслідком (і проходить у судах), як тяжкі тілесні ушкодження, наслідком яких стала смерть. Робиться це для того, щоб вирівняти показники. Тисячі людей у рік зникають без звістки й перебувають у розшуку. Вибіркові дослідження показують, що приблизно половина з них були вбитими.

Найбільш латентні крадіжки, переважно не дуже великі, і розкрадання, особливо в системі кооперації та приватних фірм. Хуліганство - теж керований злочин, цифри якого стрибають, залежно від різних, далеких від інтересів боротьби зі злочинністю, міркувань. Приклади можна було б продовжити.

Тим часом, боротьба зі злочинністю може бути успішною лише тоді, коли відоме справжнє положення справ. До речі, приховуючи злочинність, органи міліції й суду обкрадають і себе: вони втрачають можливості просити в держави засоби, необхідні для боротьби із злочинністю. А несумлінних політиків і керівників це влаштовує двічі: не треба витрачати зайві гроші й можна спитати за неправду (ними ж ініційовану) і за неналежну роботу. Так сфера боротьби зі злочинністю стає ареною для політиканства та обману населення. Мабуть, латентність завжди буде високою. Занадто багато інтересів - політичних, корисливих, кар'єристських тощо - стикаються в цій, здавалося б специфічній, проблемі. Населення ніколи не буде знати справжню цифру злочинності. Однак, в інтересах справи, необхідно осягати, за допомогою наявних методів і засобів, ту цифру злочинності, яка хоча б наближалася до справжньої. У конкретних регіонах це цілком реальне завдання.

Виявляти латентність злочинності можна за допомогою науково організованих опитувань населення, передбачуваних потерпілих від злочинів (такий метод називається методом віктимологізації). Саме в цьому випадку можна встановити (хоча б приблизно) співвідношення між зареєстрованою та незареєстрованною злочинністю.

Відомості про рівень прихованих тілесних ушкоджень можна одержати в бюро судово-медичної експертизи, у клініках і лікарнях, травмпунктах.

Про розміри розкрадань, наприклад будівельних матеріалів, можна судити на основі аналізу співвідношення потреб у них населення, необхідних для індивідуального будівництва з фактичною витратою будівельних матеріалів. Якщо в районі стоїть підприємство, недобудоване, через недостачу дахового заліза, а навколо частина будинків покривається даховим залізом, можна дійти висновку - іде велике розкрадання, яке повинні виявляти компетентні органи. Перехід на ринкові відносини істотно збільшило латентність злочинності у всіх сферах виробництва та розподільних відносин.

Методом виявлення латентної злочинності може бути й метод експертних оцінок. У необхідних випадках, можна запрошувати експертів, для зіставлення їхніх думок.

Іншими словами, латентність злочинності - більша соціальна проблема, підхід до розробки джерел якої дозволить виявляти більш наближену до істини цифру злочинності, знаходити додатково вузькі місця в соціальній практиці, а виходить, і більш реально підходити до розробки засобів попередження злочинності.
1. Злочинність неповнолітніх як девіантне явище, її профілактика
Останнім часом через нестабільність суспільства й інтенсивних соціальних перетворень посилилися негативні тенденції, що провокують девіантну поведінку, деградацію й саморуйнування особистості. Нездоровий спосіб життя, розмивання ціннісних орієнтирів є тим фундаментом, на якому продовжують поширюватися алкоголізм, паління, наркоманія, токсикоманія. Усе більш широке поширення одержує відступ від загальнолюдських норм моральної поведінки, глибоко спустошується і руйнується духовний світ людини.

Концепція девіантної поведінки була започаткована французьким соціологом Е. Дюркгеймом, який досліджував причини порядку і безпорядку в суспільстві.

Окрім Е. Дюркгейма дослідженням даної проблеми займалися й інші вчені. Зокрема, психологічне пояснення цієї проблеми висунув Фрейд. Його теорія психоаналізу пояснює виникнення девіації конфліктами властивими особистості. У свою чергу Шоу й Маккей запропонували соціологічне пояснення даної проблеми. Їхня концепція "соціальної дезорганізації" припускає, що девіація багатьох видів виникає тоді, коли культурні цінності, норми й соціальні зв'язки відсутні, послабляються або стають суперечливими й не адекватними. Такі дослідники, як Турк, Квінні, Тейлор, Уолтон й Яні у своїй теорії "радикальної кримінології" стверджують, що девіація є результатом протидії нормам сучасного західного суспільства з його домінуванням над капіталом У теорії аномії Мертона джерело девіації вбачається в розриві між цілями суспільства й соціально схвалюваленими способами їхнього досягнення. Селлін, Міллер, Саттерленд, Клауард й Охлін висунули соціокультурні гіпотези. Вони бачать причину девіації в конфліктах між нормами субкультури й пануючою культурою.

Отже, девіантна поведінка є соціально-психологічним і правовим фактором у житті суспільства й досліджується різними науками.

Динамізм соціальних процесів, зміни в багатьох сферах громадського життя приводять до збільшення девіації серед такої групи суспільства як підлітки. Аналіз даної проблеми говорить про різке збільшення і подальше зростання підліткового нігілізму, жорстокості, агресії, злочинності. Зокрема у 2004 році в Україні кожна десята викрита у злочині особа - неповнолітній, а загалом неповнолітніми у цей період скоєно 31 тис. злочинів, з яких 67% належать до тяжких і особливо тяжких [1;6].

Проблема девіантної поведінки неповнолітніх досліджується багатьма галузями науки, зокрема психологією, соціологією, юриспруденцією як в Україні так і в інших державах. Серед вітчизняних дослідників доцільно відмітити О.М. Джуджу та С.М. Корецького, які досліджували проблеми співвідношення девіантної та деліквентної поведінки. Автори виділяли наступні види поведінки з відхиленнями від соціальної норми: девіантна (відхилення від моральних норм), деліквентна (дрібні правопорушення) та злочинна поведінка [2]. Також С.М. Корецький аналізував процес профілактики девіантної поведінки неповнолітніх, який він запропонував поділити на три етапи: профілактика девіантних дій, профілактика деліктів та профілактика злочинів. Перший этап пов'язаний з педагогічним впливом, два наступні характеризуються державним примусом, відповідно адміністративно-правовим та кримінально-правовим у поєднанні з педагогічним [3]. Васильєв В.В. розглядав проблему групової злочинності неповнолітніх та мотиви деліквентної поведінки. Основою у підлітковому віці є самоствердження для підлітка. Якщо це не відбувається через суспільно-корисну працю, то виникає антисуспільна поведінка. Також автор в залежності від ступеня шкоди, що завдається інтересам, соціальній групі, суспільству в цілому, а також від виду порушень класифікував девіантну поведінку неповнолітніх на такі види: деструктивна, при якій шкода завдається лише девіанту (мазохізм); асоціальна - шкода завдається особі та соціальним інститутам (сім'я, сусіди) і проявляться в алкоголізмі, наркоманії, самогубстві тощо; протиправна (деліквентна) поведінка, яка являє собою порушення як моральних так і правових норм [4]. Максименко Е.В. у своїй праці розглядає виникнення девіації у підлітків під впливом мікросередовища, а також на основі соціальної спадковості, тобто відтворенню як позитивних так і негативних сторін способу життя суспільства. Автор наголошує на недостатності сімейного виховання [5].

Отже, сім'я - це перша соціальна структура для людини в якій значною мірою проходить її формування як особистості. Психологи вважають, що вже у п`ять років характер людини сформований принаймні на три чверті, з урахуванням успадкованих моментів. Однак, риси характеру і біологічна спадщина ще не визначають майбутню криміналізацію особи. Дуже важливо, яку систему соціальних цінностей, а на їх фундаменті - і потреб вибудує для себе юний громадянин.

Численні дослідження показують, що у своїй переважній більшості неповнолітні злочинці мали неблагополучну, занедбану сім'ю. Ця занедбаність на практиці буває досить різноплановою. Часто це загальна атмосфера неповаги батьків одне до одного, до дітей, оточуючих, образливі висловлювання на адресу близьких людей, в тому числі - дітей, биття дітей, жорстокість стосовно них, демонстративна байдужість, зайнятість батьків власними проблемами, дух цинізму і зажерливості, який властивий сім'ї, ну і, зрозуміло, пияцтво одного чи обох батьків. Таким чином, неблагополучною може бути і сім'я, в якій панує злиденність, і забезпечена.

Батьки, які правильно розуміють свій батьківський обов`язок щодо виховання дітей, навіть якщо між подружжям відносини далекі від нормальних, не дають приводу дітям спостерігати за цим. Вони дотримуються рівних стосунків між собою, не п`ють спиртні напої при дітях, не ведуть розмови на теми, які дітям недоцільно чути. Але це потребує певного рівня вихованості, освіченості, відповідальності батьків перед суспільством і своєю совістю. На жаль, не можна сказати, що більшість батьків відповідають цим вимогам повною мірою.

Відзначимо і такий негативний фактор, як неповна сім'я, в основному - материнська. Мати вимушена працювати, і діти залишаються без її впливу та нагляду. Зрозуміло, йдеться про ті випадки, коли й сама мати характеризується позитивно. Але так буває не завжди. Як результат - до 40 % неповнолітніх злочинців - з неповних сімей , до 5 % взагалі не мали батьків.

Сказане щодо проблем сім'ї призводить до того, що дитина часто почуває себе у своїй сім'ї непотрібною, чужою, стає жорстокою, шукає контактів поза родиною і на противагу їй, переносить свій негативний досвід і накопичену озлобленість на оточуючих, нерідко тим самим висловлюючи помсту суспільству за своє занедбане дитинство.

Істотний вплив на формування особистості неповнолітнього покликані здійснювати середні навчальні заклади: загальноосвітні школи, профтехучилища, технікуми. Однак вони далекі від того, чого від них очікують.

На жаль, певна частка вчителів мають низький рівень культури, професійної підготовки, знань предмета, що викладають. Такі вчителі не користуються авторитетом у учнів. Часто-густо вони перебувають під пресом вимог про благополучні показники. Все це породжує формалізм, відсоткоманію, відмову від індивідуального підходу. Доповнюють картину невисока зарплата вчителів, відсутність бажання у частини учнів одержувати реальні знання. При цьому кращі вчителі часто переходять до елітних шкіл (ліцеїв, гімназій).

Все це відчужує дитину від школи, вона втрачає до неї інтерес, багато хто ходить туди лише за примусом. Багатьох школярів охопив бум збагачення, всю свою увагу вони приділяють купівлі та продажу, обміну, потягу до легких заробітків, подібних до миття скла в автомашинах, яке все більше переростає у ледь приховане здирництво. Багато дій учнів по збагаченню балансують на межі злочинного. Кумирами у частині підліткового середовища стають удачливі бізнесмени, які розбагатіли будь-якою ціною. При цьому успіх у житті, як правило, напрямки не пов'язуються з необхідністю набуття знань.

У вкрай скрутному становищі опинилася система профтехосвіти. Значна кількість профучилищ ліквідована або злита з іншими навчальними закладами, не забезпечена достатнім фінансуванням. Між тим там, перебувають десятки тисяч дітей з неблагополучних сімей, таких, які вимагають постійного нагляду.

Культурне дозвілля, розвиток творчих здібностей, спорт все більше втрачають своє виховне значення, тому що комерціалізуються, здебільшого не мають виховного напрямку, більше того, репертуар, що пропонується носить здебільшого низькопробний характер: це однаково стосується і кінофільмів, книг, дискотек тощо.

Однією з причин злочинності неповнолітніх є їх незайнятість. Щорічно тисячам випускників середніх шкіл та профтехучилищ не вдається працевлаштуватись і багато підприємств відмовляються брати на роботу підлітків. Не можуть знайти постійної роботи і багато "відсіяних" зі шкіл. Як результат - до половини неповнолітніх злочинців ніде не вчилися і не працювали. На жаль неповнолітні робітники виштовхуються у першу чергу, бажаючим працювати відмовляють у прийомі на роботу. I це незважаючи на те, що в законі України "Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні" держава гарантує працездатній молоді надання першого робочого місця на строк не менше двох років після закінчення або припинення навчання у середніх загальноосвітніх, професійних навчально-виховних і вищих навчальних закладах.

Говорити про виховний вплив на працюючих підлітків безпосередньо на виробництві сьогодні практично не доводиться, хоча в деяких місцях профспілки намагаються цим займатися.

Підлітки, які не відчувають інтересу до себе і для себе в сім'ї та школі тягнуться до неформальних угруповань, до однолітків, з якими проводять більшу частину дозвілля. Знайшовши для себе референтну групу, підліток дуже дорожить своїм становищем у ній. Однак часто він не в змозі критично осмислити ситуацію. Груба сила, цинізм, нахабність, знущання над слабшими, які іноді пропонує йому така група, сприймаються ним як еталон поведінки, яку потрібно наслідувати. Авторитетами тут є особи, які нерідко вже досягли повноліття, раніше судимі, мають кримінальний досвід. Накопичувана внутрішня негативна напруга шукає виходу, розрядки, задоволення найнижчих спрямувань. Звідси хуліганство, вандалізм, зґвалтування тощо.

Якщо розглядати злочинні угруповання неповнолітніх, то треба зазначити, що вони змінюють орієнтацію з агресивно-насильницької на корисливу і агресивно-корисливу.

Ситуація швидко "перевиховує" деліквентів. За ті ж самі вбивства, насильства погрози зараз можна "заробити" непогані гроші. I тут роль дорослих щодо втягнення підлітків у злочинну діяльність прослідковується особливо яскраво, хоча за останній рік втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність, порівняно з попереднім 2003 роком зменшилось на 47,7%.

Ряд недоліків спостерігається в роботі правоохоронних органів по профілактиці злочинності неповнолітніх. Інколи безпідставний лібералізм, своєрідну данину моді, виявляють ті прокурори, які не беруть під варту під час проведення досудового слідства тих обвинувачуваних неповнолітніх, які скоїли тяжкі і неодноразові злочини, і ті судді, які виносять невиправдано м'які вироки, де покарання не пов'язане з позбавленням волі, коли це явно потрібно. Звичайно, треба бути досить обережними при вирішенні питання про позбавлення волі неповнолітнього, але ж відомо, що деякі злочинці-підлітки не менш небезпечніші для суспільства, ніж їх дорослі "колеги". Адже значною мірою від всепрощення народжується рецидивна злочинність неповнолітніх.

Слабо працює у профілактичному напрямку частина підрозділів Кримінальної міліції у справах неповнолітніх (КМСН), орієнтуючись головним чином на розкриття вже скоєних злочинів. Іноді спостерігаються факти, небажання співробітників утруднювати себе напруженою роботою відсутність наступальності, активності у виявленні підлітків, яких потрібно ставити на облік, невміння вести індивідуальну профілактичну роботу, її формалізм. Нерідко відсутня необхідна взаємодія у роботі правоохоронних органів на цій ділянці. Що ж до служби в справах неповнолітніх, то її працівники сьогодні не в змозі широко займатися профілактичною роботою: не вистачає кадрів, фінансування.

Все це призводить до того, що неповнолітній правопорушник стверджується у своїй безкарності, вважає, що відповідати повинен хто завгодно за його гріхи, та тільки не він особисто.

З метою профілактики злочинної поведінки підлітків перш за все необхідно створити умови для нормального і повноцінного розвитку сім'ї в якій виховується дитина, по-друге, необхідно реформувати систему освіти у такому напрямку, який давав би кожній дитині можливість самореалізуватися у будь-якій сфері, у якій вона має здібності. По-третє, школа повинна виковувати не лише освітню, але й виховну роль. Звісно це невеликий комплекс профілактичних заходів, але, на нашу думку, він є найнеобхіднішим на початковому етапі профілактичної діяльності. Зазначені профілактичні заходи являють собою первинну профілактику. Звісно у тому випадку, якщо особа скоїла правопорушення або ж злочин - вищезгаданих заходів недостатньо. Необхідно застосовувати державний вплив з метою перевиховування особи, який в більшості випадків виконує протилежну роль.

Таким чином, дослідження проблеми девіантної поведінки підводить нас до висновку про те, що, по-перше, це соціально-гуманітарна проблема, якою повинні займатися соціологи, психологи, юристи, лікарі; по-друге, девіантна поведінка, це серйозна наукова проблема, яку необхідно вирішувати комплексним методом всім наукам; по-третє, девіантна поводження не завжди визначається економічною зрілістю держави і також вимагає свого дослідження з боку соціально-економічної проблематики цього питання.



  1. Поняття та кваліфікація втягнення неповнолітнього у злочинну та іншу антигромадську діяльність

Суспільна небезпечність передбачених ст.. 304 КК дій полягає в згубному впливі на неповнолітніх, можливості заподіяння шкоди їх моральному благополуччю.

Об’єкт злочину – нормальний моральний розвиток неповнолітніх. Якщо він не ставиться в небезпеку заподіяння шкоди і при цьому відсутня суб’єктивна спрямованість дій винної особи на цю соціальну цінність, вчинене не підпадає під ст.. 304 ( наприклад, при використанні немовляти під час заняття жебрацтвом).

Стаття 304. Втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність

Втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність, у пияцтво, у заняття жебрацтвом, азартними іграми - карається обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк.

Для кваліфікації вчиненого не має значення поведінка неповнолітнього до втягнення його в злочинну або в іншу антигромадську діяльність, а також використання для цілей паразитичного існування – раніше вже вчинив злочин, вживав спиртні напої, тощо.

Об’єктивна сторона злочину виявляється у вчиненні хоча б однієї з дій, описаних у ст.. 304 КК – втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність , у пияцтво, у заняття жебрацтвом, проституцією, азартними іграми, а так само їх використання для цілей паразитичного існування. Потерпілим може бути і один неповнолітній, тобто особа, якій не виповнилося 18 років.

Вживані в диспозиції ст.. 304 КК слова «втягнення … у злочинну діяльність» характеризують можливу різноманітність злочинів, а не їх множинність у кожному конкретному випадку. Втягнення неповнолітнього у злочинну діяльність виявляється в діях дорослої особи, пов’язаних із безпосереднім психічним чи фізичним впливом на неповнолітнього і вчинених з метою викликати в нього прагнення взяти участь в одному чи кількох злочинах. Втягнення передбачає всі види фізичного насильства і психічного впливу: переконання, залякування, підкуп, обман, розпалювання почуття помсти, заздрості або інших ницих спонукань, пропозиція вчинити злочин, обіцянка придбати або збути викрадене, дача порад про місце й способи вчинення або про приховання слідів злочину, розпиття спиртних напоїв із неповнолітнім з метою полегшити схиляння його до вчинення злочину тощо.

Втягнення неповнолітнього у злочинну або іншу антигромадську діяльність передбачає ініціативу і поведінку винного, пов’язану з впливом на неповнолітнього для залучення його до участі в злочині як співвиконавця, посібника або схиляння його до вчинення злочину.

У випадках , коли втягнення неповнолітнього у злочинну діяльність супроводжувалось заподіянням тілесних ушкоджень, побоями, погрозами вчинити вбивство або іншими діями, що утворюють самостійний склад злочину, відповідальність має наставати за сукупністю вчинених злочинів – за ст.. 304 та відповідною статтею КК про злочини проти особи.

Злочин, передбачений ст.. 304 КК вважається закінченим з моменту вчинення винним дій, спрямованих на втягнення неповнолітнього у злочинну або іншу антигромадську діяльність незалежно від того чи вчинив неповнолітній злочин або або інші правопорушення, зазначені в законі.

Кримінально караним втягненням неповнолітнього у пияцтво визнаються дії дорослого, що дістають вияв у неодноразовому спільному з неповнолітнім вживанні спиртних напоїв, придбанні для нього таких напоїв тощо. Неодноразовість передбачає вчинення двох або більше разів вказаних, а також інших дій, спрямованих на спонукання або примушування неповнолітнього до вживання будь-яких спиртних напоїв (коньяку, горілки, самогону, вина, пива тощо). Результатність таких дій, а так само ступінь сп’яніння неповнолітнього на кваліфікацію дій винної особи не впливають. Поодинокий випадок доведення неповнолітнього до стану сп’яніння тягне адміністративну або кримінальну відповідальність, передбачену в КК.

Під втягненням заняття жебрацтвом розуміють схиляння неповнолітнього до систематичного випрошування грошей чи інших матеріальних цінностей у сторонніх осіб. Схиляння може виявитися у підмовлянні або примушуванні неповнолітнього до самостійного заняття такою антигромадською діяльністю або в залученні його до участі в ній разом із дорослим.

Використання неповнолітнього для цілей паразитичного існування полягає в тому, що дорослий намагається існувати хоча б частково на засоби від злочинної або іншої антигромадської діяльності, або чесної трудової діяльності підлітка (наприклад, за рахунок використання його праці в своєму господарстві). Якщо використання неповнолітнього для цілей паразитичного існування поєднується з підмовлянням його до вчинення якого-небудь злочину, відповідальність настає за сукупністю злочинів.

Суб’єктивна сторона всіх різновидів злочину, передбаченого ст. 304 КК, характеризується прямим умислом. Винний усвідомлює, що своїми діями втягує неповнолітнього у злочинну діяльність, у пияцтво, у заняття жебрацтвом, проституцією, азартними іграми або використовує його для цілей паразитичного існування, і бажає так чинити. При використанні неповнолітнього для паразитичного існування конститутивною ознакою суб’єктивної сторони є така мета, як здобуття нетрудових доходів. («цілі паразитичного існування»).

Наприклад у абз. 2 п. постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 1983 р. № 6 роз’яснюється, що особа підлягає кримінальній відповідальності за ст.. 208 КК як тоді, коли вона знала про вік втягнутого, так і тоді, коли за обставинами справи могла й повинна була це передбачити.

Суб'єктом є особа, яка на момент вчинення злочину досягла 18 років.

Дії дорослого учасника злочину, який втягнув у його вчинення неповнолітнього, мають кваліфікуватися за ст. 304 КК і статтею що передбачає відповідальність за вчинений разом з неповнолітнім злочин. Дорослий учасник злочину, який втягнув у нього неповнолітнього, що не досяг віку кримінальної відповідальності, має розглядатися незалежно від форми його участі у злочині як виконавець цього конкретного злочину, а його дії, крім того мають, кваліфікуватися за ст.. 208 КК.

Якщо дорослий втягнув неповнолітнього, який досяг віку кримінальної відповідальності, у конкретний злочин, не будучи при цьому його виконавцем, то він несе відповідальність за підмовництво до вчинення цього злочину. Якщо неповнолітній лише намагався вчинити злочин, дорослий відповідає за ст.. 304 КК і за співучасть у замаху на вчинення конкретного злочину. Це положення поширюється і на випадок, коли неповнолітній добровільно відмовився від вчинення злочину. Якщо неповнолітній не робив спроби вчинити злочин і не готувався до його вчинення, дорослий несе відповідальність за ст..304 КК і за готування до вчинення конкретного злочину, для вчинення якого він умисно створював умови, що виявилося у невдалому підмовлянні неповнолітнього до його вчинення.



  1. Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал