Курсова робота



Скачати 449.37 Kb.
Сторінка1/3
Дата конвертації03.03.2017
Розмір449.37 Kb.
  1   2   3
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ
ДОНЕЦЬКИЙ ОБЛАСНИЙ ІНСТИТУТ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ

ПЕДАГОГІЧНОЇ ОСВІТИ
Факультет перепідготовки та спеціалізації
Відділ культури та естетики


КУРСОВА РОБОТА
Кіномистецтво як складова художньої культури

Виконала


слухач курсу спеціалізації

"Художня культура та

образотворче мистецтво"

Ільясова Наталія Іванівна
Керівник

завідувач відділу культури та

естетики Донецького обласного

інституту післядипломної

педагогічної освіти

Лобинцева Світлана Миколаївна

Донецьк – 2013
Анотація

Ільясова Н.І. Кіномистецтво як складова художньої культури: Курсова робота. – Донецьк, Донецький облІППО, 2013. – 40 ст.

У даній роботі розкрито історичні передумови, розвиток кінематографу, досліджено та проаналізовано психологічний вплив кіно на глядача, та диференційовано цей вплив.

Особливу увагу в роботі приділено визначенню виховного впливу кіно та врахування цього у навчанні та вихованні учнів.

В роботі виділяється проблема ролі кінематографу як засобу масової комунікації, його місця у "масовій" культурі.

Бібліогр. – 17 найм.

Ильясова Н.И. Киноискусство как составная часть художественной культуры: Курсовая работа. – Донецк, Донецкий облИППО, 2013. – 40 стр.

В данной работе раскрыты исторические предпосылки, развитие кинематографа, изучено и проанализировано психологическое воздействие кино на зрителя, и дифференцировано это воздействие.

Особенное внимание в работе уделено определению воспитательного влияния кино и учета этого в обучении и воспитании учащихся.

В работе виделяется проблема роли кинематографа как средства массовой коммуникации, его места в "массовой" культуре.

Библиогр. –17 наим.

ЗМІСТ


ВСТУП………………………………………………………………………..….4 РОЗДІЛ І. ІСТОРИЧНІ ПЕРЕДУМОВИ ТА РОЗВИТОК

1.1. Народження кіно…………………………………………………..……….7

1.2 Особливості розвитку кінематографу в США…………………………..11

1.3. Розвиток кінематографу в країнах Західної Європи та Азії…………..19

РОЗДІЛ ІІ. КІНО ЯК МАСОВЕ МИСТЕЦТВО

2.1. Причини "масовості" кіно з точки зору психології…………………….27

2.2. Кінематограф як засіб масової комунікації……………………………..32

ЗАКЛЮЧЕННЯ…………………………………………………………………38

БІБЛІОГРАФІЯ

ДОДАТКИ


4

ВСТУП


Кінематограф - відносно новий вид мистецтва. Його історія, в порівнянні з тисячолітньою історією музики, живопису, театру, дуже коротка. Але це не заважає кіно залишатися вже протягом кількох десятків років наймасовішим видом мистецтва. Великий англійський режисер Альфред Хічкок одного разу сказав: «Фільм – це життя, з якої вивели плями нудьги». Дійсно, хороше кіно зачаровує, дивує, змушує замислитися про події, що відбуваються в житті людини . Так само як книга для письменника, музика для музиканта або картина для художника, кіно для режисера - це спосіб вираження власних думок, почуттів і бажань. Найчастіше кіно показує нам ідеальне життя, життя, про яке мріють багато людей, життя, яке для багатьох недосяжне. Кінематограф є своєрідним мотивом, спонукальною
дією до активного втручання в своє життя і зміни її на краще
на шляху до ідеалу. Як відомо у терміна «мистецтво» є три основних визначення:
1) мистецтво - це художня творчість в цілому - література,
архітектура, скульптура, живопис, музика і т.д.;
2) мистецтво - це лише образотворче мистецтво;
3) мистецтво - це високий ступінь майстерності в будь-якій сфері
діяльності.
На мій погляд, сьогодні не можна загалом говорити про кіно як мистецтво в широкому розумінні цього слова. Щодня мільйони глядачів заповнюють зали кінотеатрів, ще більше людей дивляться кінофільми по телебаченню. Кожен рік з'являється новий фільм, який встановлює новий рекорд за касовими зборами і, часом, цей показник стає вирішальним в очах пересічного громадянина в момент прийняття рішення про перегляд нового фільму. Сьогодні «хорошим» вважається те кіно, яке виявилося найбільш вигідним для його виробників з комерційної точки зору.
В наш час кіно можна назвати мистецтвом лише в тому випадку, якщо

5
відштовхуватися від визначення мистецтва як високого ступеня майстерності в цій сфері. Адже в технічному відношенні кіно йде в ногу зі світовим прогресом. З чорно-білого німого ролика початку XX століття кіно перетворилося на феєричне видовище ХХІ століття, яке вже немислиме без комп'ютерної графіки, головною метою якого стає максимальне занурення глядача в дію кінофільму.

Сьогодні кінематограф – це, насамперед, індустрія, галузь економіки,
яка приносить величезний прибуток розвиненим державам. Кінодіячі опиняються на місці художника, який отримує гонорар за виконання саме тієї
роботи, яка сподобається замовникові, навіть якщо сам живописець розуміє, що з художньої точки зору ця робота нічого не важить.
Все спрямоване на задоволення «опосередкованих бажань» більшої частини
суспільства.
З народженням телебачення кіно почало прогресувати «семимильними
кроками». Одним з видів кіномистецтва є документальне кіно.
Завдяки документальному кіно, яке в простій, стислій і наочній
формі розповідає нам про природу, культуру, історію та науку, поповнюється наша «скарбничка знань». В цьому полягає позитивна роль кінематографа, за рахунок якого пересічна людина отримує величезну кількість інформації, не втрачаючи на її отримання та обробку свій дорогоцінний час. Підвищується загальний рівень культури.
У цій роботі я ставлю за мету розповісти про історію розвитку світового кінематографу, показати те, як він вплинув на життя людства і спробувати знайти відповідь на питання про причини масовості «масового кіно» як явища.
6

РОЗДІЛ І. ІСТОРИЧНІ ПЕРЕДУМОВИ ТА РОЗВИТОК

1.1.Народження кіно

Хвиля романтизму вкрила Європу в середині XIX століття. Прагнення панувати захопило в цю епоху всіх - промисловців, які накопичували багатства, створювані простим людом передмість, фізиків і


хіміків, які в своїх лабораторіях прагнули розгадати таємниці природи.
Перші локомотиви загуркотіли по щойно прокладених залізних рейках. Нове газове світло замерехтіло ночами в столицях. Парові машини запрацювали на ткацьких і прядильних фабриках. Стало очевидним, що всюди техніка розвивалася так раптово і так стрімко, так що
заговорили про необмежений прогрес, який забезпечить повне оволодіння
силами природи, панування розуму над світом. І тому не дивно, що
одним з улюблених міфів романтизму, зліт якого збігається з розвитком
техніки, був міф про Прометея, який вкрав небесний вогонь для того, щоб
оживити глиняну статую.

В епоху мрій про «нового Прометея» не став дивним і вчинок Жозефа


Плато, молодого бельгійського професора, який в один із сонячних
літніх днів 1829 року не відриваючись дивився протягом 25 секунд на
розпечений диск полуденного сонця, намагаючись вирвати у світила його таємницю, бажаючи дізнатися межу опору сітківки людського ока, і -
засліп. Протягом наступних днів, які він змушений був провести в
темній кімнаті, Плато нічого не бачив, крім нав'язливого і болючого
образу сонця, відбитого на його сітківці. Поступово до нього
повернувся зір. З необачним запалом він негайно відновив свої роботи з оптики і, зокрема, дослідження здатності людського ока зберігати зображення.
Ще в 1680 р. Ісаак Ньютон спробував провести експеримент, подібний
досвіду Плато. Знаменитий англійський фізик під час одного зі своїх дослідів
подивився правим оком на відображення сонця в дзеркалі. Після цього він

7

був змушений провести три дні в темній кімнаті і виправився лише за


кілька тижнів. Більше великий англійський учений цей досвід не повторював.
Плато пожертвував зором заради своїх дослідів. В 1842 р. він остаточно
осліп. Але за десять років до цього йому вдалося зробити дуже важливе відкриття: у 1832 р. Плато побудував фенакистископ - маленький лабораторний прилад, з якого виросло все сучасне кіно. Показуючи серію нерухомих зображень, що швидко змінювалися, фенакистископ створював у спостерігача ілюзію руху, зміни зображення. Це був прилад, що дозволив простим обертальним способом отримувати ілюзію руху намальованих фігурок.
У 1872 р. англійського фотографа Едварда Мьюбриджа запросили приїхати на коневодницьке ранчо в штаті Каліфорнія, США. Господар ранчо заключив парі з приятелем і попросив Мьюбриджа допомогти виграти його. Для цього потрібно було сфотографувати момент, коли кінь, що йде риссю, відриває від землі всі чотири ноги. Мьюбридж встановив на іподромі 48 фотокамер і з допомогою годинникового механізму послідовно зробив знімки. Вийшов послідовний ряд фото, який довів, що господар ранчо прав, і він виграв парі.

Ефект збереження на сітківці ока сліду побаченого зображення, а також з'єднання окремих, швидко змінюваних зображень в єдине ціле, буцімто рухоме, був відомий ще стародавнім єгиптянам, про нього писав Лукрецій, його досліджував Леонардо да Вінчі. Пізніше були винайдені прилади, що зливали рух зображених предметів. Вони стали науковими апаратами та дитячими іграшками - зоотропами, мутаскопами, тауматропами. У XVII столітті був винайдений «чарівний ліхтар» - апарат, що відбивав зображення світловим променем на віддалений екран. У середині XIX століття австрієць Ухациус поєднав зоотропи з «чарівним ліхтарем»: на екрані з'явилися рухомі малюнки -майже кіно.

8
У 1839 році французи Дагер і Ньєпс винайшли фотографію. Стрімко поширюючись, вона вийшла на рівень мистецтва, особливо в портреті. Наукові експерименти англійця Мьюбриджа, французів Маре і Демміні дозволили знімати серії фотографій з предметів,що рухалися. Маючи такі
фотографії на стрічках, француз Рейно показував ці «фільми» з
1892 року в музеї Гревен. Але паперова стрічка рвалася. Незабаром хімік Болдирєв винайшов целулоїдну стрічку. Та удосконалення посипалися як з рогу достатку: американець Лат створив амортизуючу петлю, німець Аншютц - демонстрацію з тремтячим світлом, Грейфер - спеціальну вилку, що ритмічно просмикувала плівку перед об'єктивом. З'явилися і різні
попередники кіноапарату від різних творців: англійця Пола, поляка Прушинського, француза Фриз-Гріна, росіян Тимченка, Самарського, Акімова. Багато з цих апаратів залишилися в наукових лабораторіях, в безвісті. Далі від усіх пішов великий Томас Альва Едісон. До свого блискучого фонографу, механізму,що вперше заговорив людським голосом, він зі своїм асистентом Діксоном сконструював кінетоскоп - ящик з маленьким екраном, глянувши в який через об'єктив, можна було побачити і почути чоловічка.

Будь-яке зображення, сприйняте нашим оком, за мить зникає.


Якщо ж окремі зображення руху предмету швидко змінюють одне
одного, то мозок сприймає цей предмет як такий, що рухається безперервно. На цьому явищі грунтується принцип кінематографу.
У 1894 р. французи брати Люм'єр - Огюст і Луї - почули про
кінетоскоп. Глядач, дивлячись в кінетоскоп, бачив рух різних
предметів. Брати побудували свій власний прилад - «кінематограф» (від
грецьких слів «кинема» - рух і «графо» - пишу, записую), який
проектував зображення на екран.

28 грудня 1895 р. в Парижі на бульварі Капуцинок відбувся перший


кіносеанс. Глядачі, яких привабило незвичайне рекламне оголошення, стали

9
свідками дива: на білому екрані виникали примарні, чорно-білі, але


цілком впізнавані та реальні картини. Історія не зберегла вражень
найперших кіноглядачів. Але навряд чи хтось з них підозрював, що
буквально в них на очах народжується мистецтво, що визначить обличчя ХХ
століття.
Відтепер «оптична ілюзія» стала надбанням багатьох глядачів. Один і
той самий фільм могли переглянути десятки, сотні, тисячі людей. Можна було зняти будь-яку сцену і показати її на екрані. Коротенькі фільми Люм'єрів на багато не претендували: вихід робітниць з воріт фабрики, гра в карти, годування немовляти, прибуття поїзда на перон. Але успіх був величезний. Всі фільми братів Люм'єр були «картинками з життя» на найрізноманітніші теми: видовищні фільми, фільми, де зняті свята, ходи, молебні, катастрофи, картини, де люди спеціально розігрували перед камерою певні дійства. Так на самому початку кіно розділилося на два види: фільми документальні та ігрові.

Кіно потроху знаходило свою мову - історії ставали усе складнішими та


довшими, ділилися на безліч окремо знятих шматків. Але одноманітність вже
приїдалася; іноді камера похитувалася в руках оператора, коли актори
тікали до краю кадру. Камера прагнула прийти в рух.
Кінематографічна розповідь вимагала пошуку нових виразних засобів.
У знаменитому «Прибутті поїзду» ми можемо спостерігати зміну головних
планів. Незважаючи на те, що камера стоїть на одному місці, простір кадру
активний. Спочатку до нас здалеку мчить потяг, потім швидко йдуть люди. Ми бачимо їх так само, як бачили б, знаходячись на пероні. Глядача не залишає відчуття, що камера от-от зрушить з місця. Саме про цей фільм
ходила легенда, ніби вразливі парижанки настільки злякалися
потягу, який їхав просто на них, що кинулися тікати з зали або впали в
істерику. Розповідей свідків цього випадку історія не зберегла, так що
він цілком може виявитися красивою казкою, придуманої тим, хто дуже

10
хотів висловити свої переживання від перегляду.


Доведеться розлучитися і з дуже красивою легендою про те, що знаменита
стрічка «Прибуття поїзда» була найпершим фільмом в історії людства.
Насправді цієї стрічки не було навіть у програмі першого кіносеансу. Але
у кожної легенди є свої причини. «Прибуття поїзда» відзначили і запам'ятали
не тільки глядачі, але і критики, тому що цей короткий фільм був
справжнім відкриттям. Екран зафіксував не просто побутову сценку - був створений справжній художній образ світу.

Як відомо, будь-який винахід розвивається еволюційно і поступово


удосконалюється в технічному відношенні. Це ж спостерігається і у випадку з кінематографом. У 30-х роках XX століття в кіно з'являється звук, а зображення стає кольоровим. Починається ера телебачення.

11

1.2. Особливості розвитку кінематографу в США.



Майже сто років тому, на початку 1908 р., перші американські
кіновиробники потягнулися з колиски національної кіноіндустрії - Нью-
Йорка на Західне узбережжя, в Каліфорнію. Так з'явився Голівуд - велика
фабрика мрій і столиця ілюзій. Слово Hollywood утворено від англійських
слів holly - гостролист і wood - ліс. У 1886 р. якась Дейда Уілкінс з
Канзас-Сіті разом зі своїм чоловіком купила ділянку землі в околицях Лос-
Анджелеса, назвавши його Hollywood. Через кілька років подружжя стали здавати землю в оренду, а до 1930 р. навколо ранчо виросло ціле селище,
приєднане до Лос-Анджелесу на правах передмістя. Першим
кінематографістом, який ступив на землю Голівуду, був Вільям Зеліг, який
купив частину землі, щоб розмістити на ній філію своєї чиказької
кінокомпанії.
Найпотужніший у світі центр кіновиробництва виник у результаті так
званої патентної війни. Всі, хто користується результатами чужих
відкриттів, повинні за це платити. Кінотеатри на початку XX століття росли, як гриби після дощу: до кінця першого десятиліття їх налічувалося в Америці понад десять тисяч - трохи чи не більше, ніж у всій Європі. Вони називалися нікель-одеонами (п'ятицентовими кінотеатрами і приносили хороший прибуток: ділок, що купив нікель-одеон за дві тисячі доларів, вже через три місяці повертав свої гроші. Коли фірма Томаса Едісона почала відчувати фінансові труднощі, винахідник вирішив поправити справи, змусивши платити тих, хто користувався його апаратами. Однак власники кінотеатрів і прокатники не поспішали розлучатися з грошима. На кожне звернення Едісона до суду вони відповідали зустрічними позовами. Так розгорілася юридична патентна війна. Щоб виграти, фірма Едісона об'єдналася з іншими компаніями, які також володіли рядом патентів. Виникла Моушн Пікчерз Патент Компані (МППК -
часто цю компанію називали просто Патентним трестом). Вона спробувала

12
повністю взяти під свій контроль виробництво і прокат фільмів. 24 грудня


1908 р. на вимогу тресту поліція Нью-Йорка закрила в місті більше
п'ятисот нікель-одеонів, що не платили за свою діяльність. Цей день увійшов
в історію американського кіно під назвою «Чорне Різдво».
Через кілька місяців трест поширив свій вплив на велику
частину американського кіноринку. Непідкорені кинопідприємці (їх
стали називати «незалежними») теж об'єдналися. Між МППК і
«незалежними» почалася справжня сутичка. Агенти компанії, не
задовольняючись судовими заходами, ламали проекційні апарати, заливали
сірчану кислоту в баки для проявки плівки, на зйомках кілька акторів
потрапили до лікарні з серйозними пораненнями.
Кіновиробництво зосереджувалося тоді в Нью-Йорку і Чикаго. Щоб
уникнути переслідувань з боку МППК, «незалежні» в кінці 1907 -
на початку 1908 р. стали перебиратися подалі від цих міст - на Західне
узбережяі. Їм сподобався Голлівуд завдяки м'якому клімату, великій кількості необхідних для зйомки сонячних днів, мальовничості навколишніх пейзажів: гір, лісів, пустель, де можна було б розігрувати різноманітні
сюжети. У 1909 р. в Голлівуді зросли павільйони першої стаціонарної
кінофабрики.
Саме Голлівуд створив сучасну систему кінозірок. До 1912 року у
рекламах нових фільмів не вказувалися імена акторів, писали просто
«Байограф герл», «Зайтаграф герл» - за назвою кінокомпанії, яка знімала
цей фільм. Але все змінилося в 1912 році, коли колишній торговець хутром
Адольф Цукор оголосив у титрах французької картини «Королева Єлизавета», випущеної на екран його фірмою «Фэймос Плейерс», ім'я актриси - Сара Бернар. Зрозуміло, кінорежисери і актори - виконавці перших ролей були незадоволені знеособленими стандартами МППК. Глядач теж став вимогливішим: він бажав бачити тільки своїх улюбленців. Цукор в 1904 році відкрив перший кінотеатр-палац «Кришталевий зал» і засвідчив гасло:

13

«Глядач завжди правий». Незалежні кіноділки підтримали Цукора і зробили ставку на акторів. Після цього всі зірки пішли до незалежних виробників. Публіці це сподобалося. Верховному суду США довелося розпустити МППК.



В 1913 році вже голлівудські кіновиробники вирішили об'єднати свої компанії. Переслідувалися дві мети: диктувати кінопрокатникам на всій території США свої умови, і знизити зарплати акторів, які отримували астрономічні гонорари. Переговори велися в повній секретності. Однак суперзірки Голлівуду відчули недобре. Імпульсивний Чарлі Чаплін здивувався байдужості до себе директорів компанії «First National», якій його фільми «Собаче життя» і «На плече!» принесли величезні прибутки. Він поділився своїми спостереженнями з Дугласом Фербенксом, своїм найкращим другом, і виявилося, що Дуглас стривожений тим, що студія «Paramount» не продовжує з ним контракт, його майбутня дружина Мері Пікфорд - «кохана попелюшка» Америки була в тій же ситуації. Для того, щоб дізнатися плани директорів кінобізнесу, друзі найняли приватного детектива. Незабаром детектив повідомив про підготовку до майбутнього об'єднання компаній. Було вирішено провалити об'єднання компаній, заявивши про створення своєї власної кінокомпанії. Звіт детектива був терміново показаний патріарху американського кіно Девіду Гріффіти. Він підтримав бунтарів. В обстановці абсолютної секретності був розроблений план операції. Перед нарадою голів голлівудського кінобізнесу велика четвірка розмістилася за одним столиком в ресторані готелю «Олександрія». Шок від однієї цієї картини перевершив всі очікування - бізнесмени, які зібралися в цьому ж готелі, були вкрай здивовані. Актори ж холоднокровно становили колонки з астрономічних цифр. За спогадами Чапліна, «варто було кому-небудь з продюсерів увійти в зал, як Дуглас раптом починав розмову про різні дурниці: - В даний час вельми важливі капуста плюс арахіс та бакалійні товари плюс свинина, - оголошував він привселюдно».

14
Гріффіти здалося, що Дуглас з'їхав з глузду, але продюсери буквально


вибігали з зали. Пресі люб'язно повідомили, що вільні панове створюють
незалежну кінокомпанію «United Artists». Газети надрукували заяву на
перших шпальтах. Від претендентів на пост президента фірми з помірною
платнею не було відбою. Спробував щастя і Адольф Цукор, засновник і
президент студії «Paramount». Взяли Джозефа Шенка, на прізвисько «Чесний
Джо». Ось тоді віртуальний проект вирішено було здійснити на ділі, і в
1919 році з'явилася «United Artists Corporation». Її прибуток довгий час становив 40-50 мільйонів доларів на рік. Але в 40-і роки XX століття акції «United Artists» впали. Власниками кінокомпанії з боргом в мільйон доларів виявилися тільки Мері Пікфорд і Чарлі Чаплін, які змушені були її продати.
Це був унікальний досвід незалежності (більше 30 років), але вже в 1922
році «акулам кінобізнесу» вдалося створити потужну Асоціації кінопродюсерів і кінопрокатників Америки, яка отримала до своїх рук практично всі необхідні ресурси для створення високоприбуткових картин.
Створення ігрових фільмів в 1920-ті роки було досить нелегкою справою, і
ті, хто цим займався, повинні були вміти не тільки розважати публіку, але
й спілкуватися з нею. Хоча система кіностудій надавала мало можливостей
для самовираження митця (на відміну від європейського кінематографа), вона, тим не менш, породила безліч талановитих режисерів. Деякі з них,
такі, як Джон Форд або Кінг Відор, зайняли визначне місце в звуковому кіно,
інші, як Джеймс Круз, Рекс Інгрем, Льюїс Вебер і Фред Нібло, канули в
небуття.
Американські «кіномоголи» високо цінували витонченість і артистичність європейського кіно і запрошували до Голлівуду багатьох режисерів, технічних фахівців і акторів з Європи. Вплив німецької кінематографії чітко помітний у класичному стилі освітлення, декорацій та операторського мистецтва Голлівуду 1930-х років. Але не багато європейців залишалися в США, оскільки їм було важко пристосуватися до потокового

15 методу виробництва картин голлівудських кіностудій. Вони поверталися на Батьківщину, щоб там вкласти свій внесок до скарбниці світового кіномистецтва.


У 1927 р. фільмом А. Кросленда «Співак джазу» почалася ера звукового
кіно, і інтерес до німих фільмів став стрімко падати. До кінця 20-х рр.
XX століття все американське кіновиробництво остаточно перебралося до Лос-Анджелеса. Першими на появу звуку відгукнулися компанії «Warner Bros.», «The 20th Century Fox» і «Paramount». Студії переобладнали під кінотеатри зі звуком. За підрахунками, це обійшлося Голівуду в півмільярда доларів.
Інтерес до німого кіно протримався близько трьох років. Вибухнула
економічна криза і за нею послідувала Велика депресія 1929-1933 рр., які
немов обійшли кіноіндустрію стороною. Щоб подивитися звуковий фільм, люди охоче віддавали в каси кінотеатрів останні гроші.

За три роки завдяки звуку в кінематографі з'явились такі жанри, як


гангстерський фільм, фільм жахів, драма, в яких мова персонажів
чергувалася з пострілами, вереском автомобільних гальм і горловими
вигуками нападників індіанців. У 30-х рр. американське кіно було на підйомі. Провідні студії виробляли в середньому по п'ятсот картин на рік. Недарма цей час називають золотим століттям Голлівуду.
«Справжній вестерн», на думку американців, може бути знятий лише в США, оскільки нерозривно пов'язаний з історією країни. У другій половині 60-х рр. XIX століття, після закінчення Громадянської війни, почалося заселення земель на захід від Міссісіпі - раніше вони належали індіанцям. В цей час і відбувається дія всіх вестернів. Їх сюжети, як правило, нескладні:
«хороші хлопці» (ковбої або землепрохідці - трапери) борються проти поганих і перемагають. Для створення жанру не менш важливим, ніж ця боротьба, виявився фронтир (в перекладі з англійської frontier - межа). Вже перший значний фільм, створений в Америці - «Велике пограбування

16

потягу» (1903 р., режисер Едвін Стентон Портер) – був вестерном. «Диліжанс» (1939 р.; в радянському кінопрокаті «Подорож буде



Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал