Курс лекцій з економічної теорії для неекономічних спеціальностй



Pdf просмотр
Сторінка1/30
Дата конвертації27.01.2017
Розмір5.73 Mb.
ТипКурс лекцій
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   30

1
Курс лекцій

з економічної теорії

для неекономічних спеціальностй







































2

Тема 1. Економічна терія як наука
1. Виникнення та основні етапи розвитку економічних знань
2. Предмет економічної теорії
3. Методи економічних досліджень. Економічні закони
4. Функції економічної теорії. Економічна політика
1. Виникнення та основні етапи розвитку економічних знань
Життя людей в будь-якому суспільстві складне і багатоманітне. Воно охоплює різні сфери життєдіяльності: виробництво матеріальних благ і послуг, науку, культуру, політику, ідеологію тощо. Але історичний довід показав, що однією з найважливіших сфер є та, в якій здійснюється виробництво матеріальних і нематеріальних благ, тобто та сфера, де люди створюють ці блага, розподіляють їх, обмінюють і споживають. Це сфера суспільного виробництва, або сфера економіки. Вона відіграє вирішальну роль у будь-якому суспільстві, бо саме в ній створюються основні умови його
існування. Як зазначив одн із класиків економічної теорії, будь-яке суспільство загинуло б, якби призупинило своє виробництво хоча б на декілька тижнів. Тому люди з найдавніших часів проявляли інтерес до сфери економіки, прагнули з'ясувати її рушійні сили та закони розвитку.
Чим зумовлене бажання людей встановити закономірності функ- ціонування цієї сфери людської життєдіяльності? Відповідь – в особливостях організації життя homo sapiens. Такою формою є суспільство, що породжує найхарактернішу відмінність цієї форми організації життя від усіх інших форм організації живих істот. Вона полягає у тому, що суспільство як форма організації життя людей зумовлює виникнення потреб, задовольнити які люди не можуть за допомогою благ, створених природою. Це примушує людство здійснювати притаманний лише суспільству вид діяльності – перетворення навколишньої природи з метою задоволення потреб суспільства. Але при цьому виявилось, що потреби людей безмежні, їх задоволення потребує дедалі більшої кількості створюваних благ. Водночас ресурси, за допомогою яких створюються блага для задоволення потреб, у кожен даний момент є обмеженими. Виникає суперечність між безмежними потребами суспільства і обмеженими ресурсами їх задоволення. Потреба у розв'язанні цієї суперечності і зумовила інтерес людства до визначення тих закономірностей, які регулюють сферу використання обмежених ресурсів, тобто сферу суспільного виробництва. Саме необхідність пізнання цих закономірностей для забезпечення найкращого використання обмежених ресурсів спричинила зародження та розвиток науки, що отримала назву економіка.
Поняття економіка (від гр. oikonomike, буквально – мистецтво ведення домашнього господарства) в сучасних умовах застосовують у чотирьох значеннях:
1)
народне господарства певної країни, групи країн або всього світу;

3 2)
сфера господарської діяльності людини, у якій створюються, розподіляються і споживаються життєві блага;
4) економічна наука, що вивчає різноманітні економічні явища і процеси, які відбуваються в суспільстві;
3) сукупність економічних відносин між людьми у сфері виробництва, розподілу, обміну і споживання продукції, що утворюють певну економічну систему.
Економіка як складна різноманітно структурована система є об'єктом вивчення спеціальної науки – економічної науки.
Економічна наука – це сфера розумової діяльності людини, функцією
якої є пізнання та систематизація об'єктивних знань про закони і
принципи розвитку реальної економічної дійсності.
Перші спроби вивчення окремих сторін економічних процесів відомі ще з праць стародавніх грецьких та римських мислителів (Ксенофонта,
Арістотеля, Платона, Катона, Варрона, Сенеки, Колумелли), а також мислителів Стародавнього Єгипту, Китаю та Індії. Вони досліджували проблеми ведення домашнього господарства, землеробства, торгівлі, багатства, податків, грошей тощо.
Економічна наука як система знань про сутність економічних процесів та явищ почала складатися лише в XVI–XVII ст., коли ринкове господарство почало набувати загального характеру. Основні етапи розвитку економічної науки показано на рис. 1.
Рис.1.1. Етапи розвитку економічної теорії
Першою школою політичної економії став меркантилізм. Основним у меркантилізмі було вчення про джерело багатства. Його вбачали у сфері обігу, торгівлі, а саме багатство ототожнювалось із накопиченням металевих грошей
(золотих і срібних). Чим більше грошей у країні, тим вона багатша. Тому потрібно вести справи у державі так, щоб більше продавати своїх товарів і менше купувати чужих. А для цього держава повинна створити сприятливі умови своїм підприємцям для вивозу товарів і перешкоджати ввезенню у
Розвиток економічної науки
(з ХVI –ХІХ ст.)
Меркантилізм (ХVІ–ХVІІ ст.)
Фізіократи (ХVІІ–ХVІІІ ст.)
Класична політекономія (ХVІІІ–
ХІХ ст.)
Марксизм (ХІХ–
ХХст.)
Маржиналізм
(ХІХст.)

4 країну чужих товарів. Погляди представників цієї школи відображали інтереси торгової буржуазії в період первісного нагромадження капіталу та розвитку зовнішньої торгівлі. Крім А. Монкретьєна, відомими представниками цієї школи були У. Стаффорд (1554-1612), Томас Мен (1571-1641), А. Серра
(дати життя невідомі), Д. Юм.
Розрізняють ранній і пізній меркантилістів. Ранні меркантилісти (період великих географічних відкриттів) ототожнювали багатство з грошима, гроші –
із золотом та сріблом, а головною їхньою ідеєю була ідея "грошового балансу", то пізні меркантилісти під багатством розуміли надлишок продуктів, які обмінюють на зовнішньому ринкові на гроші, а ідеальним уважали позитивний торговельний баланс. В економічній політиці заохочували вивезення готових виробів в інші країни, а в зовнішній торгівлі – протекціонізм.
Другу школу політичної економії представляли фізіократи. Цей напрям виник у Франції в середині VIII ст. як реакція на меркантилізм. Його засновником був Франсуа Кене (1694-1774), а відомими представниками – А.
Р. Тюрго (1727-1781), В. Мірабо (1715- 1789), П. Дюпон де Немур (1759-
1817). На відміну від меркантилістів, перенесли акценти дослідження зі сфери обігу безпосередньо в сферу виробництва. Фізіократи вважали, що джерелом багатства вважали тільки працю у сільськогосподарському виробництві, землеробстві. Вважали, що промисловість, транспорт і торгівля – безплідні сфери, а праця людей у цих сферах лише покриває витрати на їхнє існування і не прибуткова для суспільства.
Важливим етапом розвитку політичної економії став марксизм, що досліджував систему законів капіталістичного суспільства з позиції робітничого класу. Засновником цього напряму економічної науки був
К. Маркс (1818-1883) і Ф. Енгельс, який виклав основи цієї теорії у праці
“Капітал”, перший том вийшов у світ 1867 р. Спираючись на класичну політичну економію, Маркс довів до досконалості теорію трудової вартості, обґрунтувавши двоїстий характер праці, що створює товар. Внеском Маркса у політичну економію є і досконала теорія грошей. Серцевиною його теорії є вчення про додаткову вартість, існування якої він доводить, спираючись на теорію трудової вартості. Важливе місце посідає і обґрунтування механізму суспільного відтворення, що нерідко називають найбільшим відкриттям
Маркса. Отже, продовжуючи дослідження трудової теорії вартості, зробили аналіз розвитку форм вартості, запропонували свої концепції додаткової вартості, грошей, продуктивності праці, відтворення, економічних криз, земельної ренти.
Однак заради справедливості слід зазначити, що не всі її положення витримали перевірку практикою. Ряд із них, зокрема про чисто експлуататорський характер капіталістичного ладу, про заперечення приватної власності і ринку, про єдиний фактор формування вартості, про погіршення становища людей найманої праці з розвитком капіталізму, переваги суспільної

5 власності, неминучість краху капіталізму не мали належної наукової обґрунтованості й не знайшли практичного підтвердження. Тому нині вони піддаються справедливій науковій критиці. Проте, тим не менш, Маркс залишається одним із найвідоміших і найвидатніших економістів світу.
Маржиналізм – це теорія, за якою економіка є комплексом
індивідуальних господарств, дослідження законів якого базується на аналізі господарських рішень індивідів, а саме – споживача, що прагне максимізувати корисність наявних у його розпорядженні благ, та виробника, який бажає одержати максимум прибутку з даних ресурсів або мінімізувати витрати за наявних цін. Теорія маржиналізму пояснює економічні процеси і явища, виходячи з універсальної концепції використання граничних, крайніх ("maх" чи "min") величин, які характеризують не внутрішню сутність самих явищ, а
їхню зміну у зв'язку зі зміною інших явищ. Дослідження маржиналістів
ґрунтуються на таких категоріях, як "гранична корисність", "гранична продуктивність", "граничні витрати" і т. ін.
В основі маржиналізму покладено використання граничних величин із широким застосуванням кількісного аналізу, економіко-математичних методів
і моделей, в основі яких лежить суб’єктивно-психологічні оцінки економічних дій індивіда. Представники маржиналізму – К. Менгер, Ф. Візер, У. Джевонс,
Л. Вальрас.
У сучасній економічній науці існують різні напрями, течії, школи, типологія яких відрізняється як за методами аналізу, так і за розумінням предмета й мети дослідження. Концептуально відрізняються і підходи до вирішення економічних проблем. Однак цей поділ значною мірою умовний, тому всю сукупність сучасних течій і шкіл можна згрупувати у такі чотири основні напрями: неокласицизм, кейнсіанство, інституціоналізм, неокласичний
синтез.
Основні напрями сучасної економічної теорії показано на рис. 1.2
Рис. 1.2. Основні напрямки сучасної економічної теорії
Неокласицизм. Досліджує та розвиває ідеї класичної політекономії з урахуванням сучасних умов. Заперечує необхідність втручання держави в економіку, розглядає ринок як саморегульовану економічну систему, здатну самостійно встановити необхідну рівновагу між сукупним попитом та сукупною пропозицією. Узагальнення цього напряму економічної теорії зробив англійський економіст Альфред Маршал. Він обґрунтував новий підхід
Сучасні напрямки економічної теорії
Неокласицизм
Кейнсіанстко
Інституціоналізм
Неокласичний синтез

6 відносини між двома речами і визначається в обміні через співвідношення попиту і пропозиції. Він виявив функціональні залежності між ціною і попитом та ціною і пропозицією. Засновники теорії – К. Менгер, О. Бем-
Баверком, А. Маршалл і А. Пігу. Послідовники – Л. Мізес, Ф. Хайєк, М. Фрідмен,
А. Лаффер, Дж. Гілдер, Ф. Кейган та ін.
Неокласичний напрям охоплює багато різних концепцій і шкіл:
монетаризм, теорію економіки пропозиції, теорію раціональних очікувань та ін.
Особливою популярністю користується концепція монетаризму, визнаним теоретиком якої є американський економіст Мілтон Фрідмен. Прихильники монетаризму: Ф. Найт, Дж. Стиглер, Ф. Кейган, А. Голдмен.
Монетаризм – це теорія, яка пропонує відмову від активного втручання держави в економіку і приписує грошовій масі, що перебуває в обігу, роль визначального фактора у формуванні економічної кон’юнктури, розвитку виробництва і зміні обсягів валового національного продукту (ВНП). Його представники вважають, що гроші є головним і визначальним елементом ринкового механізму. Тому регулювання економіки повинно відбуватись через контроль держави над грошовою масою, випуском грошей, кількістю грошей, що перебувають в обігу і запасах. За правилом монетаризму приріст грошової маси (монетарної бази) має бути скоординований з темпами зростання товарної маси, динамікою цін і швидкістю обертання грошей за такою схемою (рис.1.3).

Рис. 3. Монетарні важелі регулювання ВНП
Прихильники цієї теорії також вважають, що в інші сфери економіки втручання держави повинно бути обмеженим.
Важливе місце в післякласичній економічній теорії належить
кейнсіанству. Його засновником був один із найвидатніших економістів світу англієць Джон Кейнс (1883-1946). У його праці “Загальна теорія зайнятості, відсотка та грошей”, що вийшла друком у 1936 р., викладено його теорію та програму державного регулювання ринкової економіки. Його ідеї широко застосовувались провідними країнами світу в практиці регулювання ринкової економіки, що дало їм змогу відносно швидко подолати кризові явища, досягти стабільних темпів економічного зростання і динамічної рівноваги.
Зростання товарного попиту (ΔQ)
Приріст грошової маси (ΔМ)
ВНП (Р ·Q)
Динаміка цін (ΔР)

7
Поява цієї теорії зумовлена насамперед економічною кризою 1929-1933 рр., яка показала, що в нових історичних умовах ринковий механізм саморегулювання не спроможний забезпечити нормальне функціонування ринкової економіки, бо нездатний усунути кризу та забезпечити повну зайнятість. Тому держава повинна взяти на себе певні економічні функції щодо регулювання економіки. Д. Кейнс обґрунтував і механізм такого регулювання, основними складовими якого є зайнятість, сукупний попит, сукупна пропозиція, сукупні інвестиції, процентна ставка, мультиплікатор та
ін. Д. Кейнс виходив з того, що ринковий механізм не здатний забезпечити постійну рівновагу сукупного попиту і сукупної пропозиції. Недостатній споживчий попит гальмує зростання обсягів виробництва, а отже, негативно позначається на загальній зайнятості. Причину цього він вбачав у тому, що при високому рівні процентної ставки збереження невигідно перетворювати на інвестиції, що має негативні наслідки для сукупного попиту. Тому держава повинна впливати на зазначені фактори та забезпечувати сприятливі умови для економічного зростання і високої зайнятості. Запропонована Д. Кейнсом теорія отримала назву кейнсіанство. У сучасних умовах існують різні варіанти кейнсіанства, зокрема, посткейнсіанство. Його прихильники критикують традиційне кейнсіанство і намагаються відновити теорію Кейнса, адекватну сучасним умовам розвитку економіки. Вони виступають за застосування поряд
із кредитно-грошовою і бюджетною політикою так званої політики доходів, за скорочення воєнних витрат, перерозподіл доходів на користь менш забезпечених прошарків населення.
Отже, кейнсіанство це одна із провідних сучасних теорій, яка обґрунтовує об'єктивну необхідність активного втручання держави в регулювання ринкової економіки шляхом стимулювання сукупного попиту й
інвестицій через проведення певної кредитно-бюджетної політики.
Прихильники і послідовники Кейнса (Дж. Робінсон, П. Сраффа,
А. Хансен, Н. Калдор, Р. Лукас та ін.) виступають за активну участь держави у структурній перебудові економіки, визначають за необхідне запровадження антикризового та анти циклічного регулювання, перерозподілу доходів, збільшення соціальних виплат.
У сучасній економічній науці поширеною є і така теорія як
інституціоналізм. Його засновником був американський економіст Т. Веблен, а відомими представниками – У. Мітчелл, Д. Гелбрейт, Я. Тінбергер,
Г. Мюрдаль. Вони розглядають економіку як систему, в якій відносини між господарюючими суб'єктами складаються під впливом як економічних, так і правових, політичних, соціологічних і соціально-психологічних факторів.
Об'єктами вивчення для них є "інститути", під якими вони розуміють державу, корпорації, профспілки, а також правові, морально-етичні норми, звичаї,
інстинкти і т. ін.
Прибічники цієї теорії піддають критиці негативні явища капіталіс- тичної економіки і виступають за розширення соціальних програм,

8 забезпечення гарантованого доходу всім членам суспільства, пропонують з цією метою насамперед використовувати фінансово-бюджетну систему.
Важливе місце в цій теорії відведено проблемі перетворення, трансформації сучасного суспільства.
Неокласичний синтез – узагальнююча концепція, представники якої
(Д. Хікс, Дж. Б'юкенен, П. Самуельсон та ін.) обґрунтовують принцип поєднання ринкового і державного регулювання економічних процесів, наголошують на необхідності руху до змішаної економіки. Дотримуються принципу раціонального синтезу неокласичного і кейнсіанського напряму економічної теорії.
Школа неолібералізму – ідея абсолютного невтручання держави в процеси економіки.
Математична школа – засновник Вальрас, основна ідея – всі економічні процеси можна пояснити на основі математичної формули.
Економічна думка розвивалась і в Україні. Її витоки знаходимо у період
Київської Русі. Відома “Руська правда” Ярослава Мудрого захищає феодальне землеволодіння і закріплює тодішню соціальну диференціацію. В інтересах князя вона охороняє купців від сваволі лихварів, а кредиторів – від недобросовісних позичальників. Певні положення щодо регулювання господарства містяться у таких документах, як “Повчання” Володимира
Мономаха, “Повість минулих літ”, “Киевская летопись”, “Галицько-
Волинський літопис”. Після поневолення нинішньої території України спочатку Польщею, а згодом – Росією економічна думка спрямовувалась на захист національної незалежності українських земель. Суттєвого розвитку вона набула в Києво-Могилянській колегії (згодом – академії). Відомий український мислитель Г. Сковорода (1722-1794) був рішучим борцем проти кріпосництва. Він обстоював потребу в утворенні демократичної республіки, в якій би не було місця кріпосництву, а панували б свобода і братство між людьми.
У період становлення капіталізму економічна думка формувалася в університетах України. Викладачі Харківського, Київського та Но- воросійського університетів дотримувались поглядів класиків політичної економії. Вони наголошували на позитивній ролі ринку та конкуренції, вважали приватну власність природною умовою економічного прогресу.
Наприкінці XIX ст. в Україні з'явилися прихильники марксистської політичної економії. Першим серед них був професор Київського університету М. І.
Туган-Барановський (1865-1919). Він досліджував проблеми теорії ринків, промислових криз та циклів, розподілу, був засновником однієї з теорій грошей, обгрунтував особливу роль кооперації в капіталістичному суспільстві як зародку нового, досконалого типу соціального устрою. Значне місце в спадщині Туган-Барановського посідає передбачення ряду складних проблем побудови післякапіталістичного суспільства.

9
За радянського періоду в Україні було створено чимало економічних закладів, в яких певною мірою здійснювалося дослідження економічного життя суспільства. Це, насамперед, Інститут економіки, що став центром економічної науки в Україні. Після здобуття незалежності економічні дослідження проводяться у ряді інститутів НАН України, а також у провідних університетах країни. Серед відомих економістів, що досліджують економічні процеси, можна назвати В. М. Гейця, І. І. Лукінова, Ю. М. Пахомова, А. А.
Чухна, Е. К. Лі банову, А. С. Гальчинського та інших.
Отже, економічна теорія як наука має тривалу історію. Розглянемо її предмет.

2. Предмет економічної теорії
У кожної науки є свій предмет, тобто коло тих явищ та процесів, що виступають об'єктом її дослідження. Не є винятком і економічна теорія. Що ж вона вивчає? На це просте запитання однозначної відповіді немає. Як уже зазначалося раніше, економічна наука тривалий час, починаючи з XVII ст., розвивалась під назвою “політична економія’. Цей термін сприйняли і класики, і марксисти. Однак предмет науки трактували неоднаково.
Класики вважали, що це наука про багатство, його виробництво та
розподіл. А. Сміт назвав свою працю “Дослідження про природу та причини багатства народів”. Послідовники класиків політичної економії вважали, що ця наука повинна вивчати і ту сферу суспільного життя, в якій відбувається обмін матеріальними благами та послугами.
К. Маркс і його послідовники вбачали предмет політичної економії не у
виробництві і розподілі багатства, а у відносинах, що виникають і
функціонують у тій сфері людського суспільства, де виготовляються та
споживаються матеріальні блага, тобто у сфері суспільного виробництва.
Ця сфера є основою життя людей у будь-якому суспільстві. Щоб жити, люди повинні мати їжу, одяг, взуття, житло та інші життєві блага й послуги.
Оскільки їх у готовому вигляді у природі не існує, то люди, використовуючи природу, навколишнє середовище, своєю працею повинні створювати ці блага, пристосовуючи природні багатства для задоволення своїх потреб. Цей процес двобічний. З одного боку, виробляючи блага, люди вступають у взаємодію з природою, впливають на неї своєю діяльністю. Одночасно, щоб створювати блага, люди вступають у певні відносини між собою, здійснюють взаємозв'язки. Це другий бік суспільного виробництва, що називається виробничими відносинами. Це відносини з виробництва, розподілу, обміну та споживання матеріальних благ та послуг. Саме ці відносини прибічники економічної теорії Маркса і вважають предметом політичної економії, яка, на
їх погляд, є наукою про закони, що управляють виробництвом, розподілом, обміном та споживанням матеріальних благ і послуг у людському суспільстві.

10
А. Маршалл – як вивчення нормальної життєдіяльності людського суспільства: дослідження багатства і частково людини, точніше, стимулів до дії й мотивів до праці.
Представники кейнсіанського напрямку предметом економічної теорії вважали функціонування національної економіки як одного цілого.
Інший підхід до визначення предмета мають представники сучасної
економічної теорії. Вони називають економічну теорію “економікс” і при
визначенні її предмета виходять з того принципового положення, що
економічна, господарська діяльність здійснюється в умовах обмеженості або
(за їх термінологією) рідкості ресурсів, що використовуються для такої
діяльності. Тому при здійсненні господарської діяльності кожен її суб'єкт повинен постійно вибирати між різними варіантами їх можливого використання. Вибір між альтернативними варіантами при обмежених ресурсах є однією з основ економічної поведінки людей, підприємств і держави. Розв'язання подібних завдань з розвитком економіки, розширенням обсягів продукції, що виробляється, вимагає визначення принципів поведінки суб'єктів економічної діяльності з тим, щоб вибір здійснювався на користь найефективнішого використання ресурсів, що перебувають у розпорядженні кожного суб'єкта господарювання, який здійснює такий вибір. Тому
представники “економікс” і визначають її предметом не економічні
відносини, а поведінку людей в процесі економічної діяльності в умовах
обмеженості її ресурсів. Один із найвідоміших сучасних економістів Пол
Самуельсон, підручник якого за назвою “Економікс” є одним із найпопулярніших у сучасному світі, дає таке визначення: “Економіка є наукою про вибір. Вона досліджує, як люди та суспільство вибирають спосіб використання дефіцитних ресурсів, які можуть мати багатоцільове призначення, для того, щоб виробити різноманітні товари і розподілити їх зараз або в майбутньому для споживання різних індивидів та груп суспільства”. Отже, П. Самуельсон вважав, що економічна теорія займається
питаннями підприємництва у виробництві та торгівлі. Подібне визначення дають і автори іншого відомого у світі підручника “Економікс” американські професори Кемпбелл Макконнелл і Стенді Брю. “Економікс, – зазначають вони, – досліджує проблеми ефективного використання обмежених виробничих ресурсів або управління ними з метою досягнення максимального задоволення матеріальних потреб людини”.
Як бачимо, різні течії та школи економічної теорії неоднаково трактують предмет цієї науки. Але при відмінності цих підходів безперечним є одне: усі вони пов'язують його з тією сферою людського суспільства, в якій здійснюється господарська, економічна діяльність, або зі сферою економіки.
Але представники одного напряму акцентують увагу на дослідженні тієї складової частини цієї сфери, яка називається економічними, виробничими відносинами. Представники іншого напряму пов'язують предмет цієї науки із дослідженням поведінки людей при здійсненні економічної діяльності. Такі

11 розбіжності якраз і пов'язані з тим, що предмет цієї науки надзвичайно складний і багатоманітний, бо відображає складну і багатоманітну діяльність у тій сфері людського суспільства, яка іменується економікою.
Проте слід зазначити, що на сучасному етапі розвитку людства, коли все більшу роль відіграють загальнолюдські цінності, більшість економістів схиляються до думки, що економічна теорія є універсальною наукою про
проблеми вибору ресурсів та економічну поведінку людей. Один із відомих російських економістів С. Меньшиков у підручнику “Нова економіка” визначає економічну теорію як науку, шо “вивчає процеси і закономірності розподілу ресурсів між альтернативними цілями її використання, механізми формування доходів основних прошарків населення, процеси їх збереження і нагромадження, умови систематичного економічного зростання та способи оплати послуг держави в усіх його проявах”.
Із всіх цих висловів можна синтезувати таке визначення предмета економічної теорії. Економічна теорія вивчає, як суспільство використовує обмежені ресурси, найповніше забезпечуючи задоволення потреб людей, як потрібно організовувати виробництво, розподіл та споживання вироблених товарів і послуг.
Отже, предметом економічної теорії по-перше є вивчення соціально- економічних відносин, які відповідають певній формі власності на засоби виробництва. Другим обов'язковим елементом предмета економічної теорії є організаційно-економічні відносини. До них належать форми і методи господарювання, характерні для всіх галузей економіки. Третьою складовою предмета економічної теорії вважають техніко-економічні та інноваційні відносини, що визначаються науково-технічним та технологічним прогресом, який супроводжує розвиток продуктивних сил суспільства. В сукупності ці три складові предмета економічної теорії – це економічні виробничі відносини, безпосередньо пов'язані з продуктивними силами суспільства і основними напрямами науково-технічного прогресу та динамікою
інноваційного розвитку.
Об’єктом економічної теорії є економічне життя суспільства, тобто його економіка, а економіка – суспільне виробництво.
Економічна теоріяце суспільна наука, яка вивчає закони розвитку
економічних систем, діяльність економічних суб'єктів, спрямовану на
ефективне господарювання в умовах обмежених ресурсів, з метою
задоволення своїх безмежних потреб.
Разом з еволюцією визначення предмета еволюціонувала і назва економічної науки (рис. 1.2).
(сучасні назви)
Економія
Політична економія
Економічна теорія
Економікс

12
Рис.1.2. Еволюція назви економічної науки
Термін “економія” (від гр. oikonomika) ввели в обіг давньогрецькі мислителі Ксенофонт і Арістотель. У перекладі з грецької він буквально означає “мистецтво ведення домашнього господарства”, “домоводство”
(“ойкос” – дім, домашнє господарство; “номос”– вчення, закон). Арістотель був прихильником натурального рабовласницького господарства і обгрунтував економічні принципи його здійснення. Він поділив багатство на два види. З одного боку, це були натуральні блага, а з іншого – гроші, золото і срібло. Перший вид багатства, на думку Арістотеля, є природним, бо створюється у процесі виробництва. А другий належить до протиприродного, бо виникає у процесі обігу. З огляду на це вчений поділив науку про багатство на дві частини: економіку (знання про те, як виробляти натуральні блага) і трематистику, тобто знання про те, як створювати і збільшувати гроші.
Арістотель висловив геніальні припущення щодо закономірностей розвитку ринкової економіки. Він обгрунтував основи обміну товарів і наголосив, що це повинно здійснюватися на еквівалентній основі. Значну увагу вчений приділив виясненню суті грошей.
Справжнього розвитку економічна наука як систематизоване знання про суть та закономірності функціонування економічного життя суспільства набула в умовах становлення капіталізму як системи, що базується на товарному виробництві та обігу. В цей період, початок якого припав на XVI ст., відбулися великі географічні відкриття, зародилися і почали розширюватися ринки, активізувалася зовнішня торгівля, сформувалася і почала розвиватися ринкова економіка. Всі ці процеси зумовили посилення
інтересу до встановлення закономірностей сфери економічного життя суспільства, розвитку економічної науки. Відтоді вона отримала і нову назву –
політична економія.
Термін "політична економія" був уперше застосований французьким меркантилістом Антуаном Монкретьеном (1575-1621) у праці "Трактат політичної економії", написаній у 1615 р. З грецької "політикос" перекладається як державний, суспільний. Політична економія, на думку
Монкретьєна, повинна навчити мудрого ведення економічної діяльності держави. Отже, цей термін у поєднанні з терміном "економія" означає науку про ведення господарства в державі, суспільстві. З того часу за наукою, що вивчала процеси суспільного господарювання, закріпилася назва політична
економія.
В економічній науці термін “політична економія” домінував до кінця
XIX ст. – часу виходу (1890 р.) праці відомого англійського економіста А.
Маршалла “Принципи економікс”. Економікс – це неокласичний напрям в економічній науці, який має за мету синтезувати класичну політичну економію і маржиналізм. В сучасних умовах у більшості країн світу (особливо англо-американських) політична економія функціонує під назвою “економікс”, в ряду інших – як “економічна теорія” або як “політична економія”. Кожна з

13 них має свій аспект дослідження і викладення. Проте вони по суті є назвами однієї і тієї самої економічної науки, що постійно розвивається та досліджує економічні явища і процеси на різних етапах розвитку людського суспільства.
Еволюція термінів “економія”, “політична економія”, “економікс”,
“економічна теорія’ об'єктивно зумовлена розвитком самої економічної науки
і об'єкта її досягнення – економічної системи.
Отже, предмет економічної теорії надзвичайно складний, багато- манітний. Вибір варіантів використання економічних ресурсів, формування та використання доходів від економічної діяльності, здійснюється багатьма її суб'єктами, як на рівні окремого підприємства чи галузі, так і на рівні національної економіки. Тому в економічній теорії виділяють такі розділи:
основи економічної теорії (політекономія), мікроекономіка, мезоекономіка,
макроекономіка, мегаекономіка.
Основи економічної теорії (політекономія) – це фундаментальна, методологічна частина економічної науки, яка розкриває сутність економічних категорій, законів та закономірностей функціонування і розвитку економічних систем у різних історичних епохах.
Той розділ економічної теорії, в якому досліджується діяльність окремих економічних суб'єктів, називається мікроекономікою. Тут досліджується поведінка таких суб'єктів економічної діяльності, як домогосподарства, підприємства (фірми), галузі, аналізуються окремі ринки, товари та послуги, ціни на них. У цьому розділі економічної теорії економічна діяльність вивчається на мікрорівні, встановлюються закономірності визначення витрат виробництва, формування цін на рівні окремої фірми, оптимальний розмір підприємства, формування і використання доходів, прибутку окремих домогосподарств і фірм, заробітної плати, попиту і пропозиції. Тобто висвітлюються принципи поведінки суб'єктів господарювання на нижчому
(первинному) рівні економіки, рівні окремого суб'єкта господарювання.
Макроекономіка досліджує закономірності функціонування економічної діяльності в межах усього суспільства, тобто на рівні національної економіки. В цьому розділі висвітлюються закономірності оцінки створеного в рамках національної економіки продукту, формування і використання доходів населення, зайнятості і безробіття, інфляція та її причини, функціонування грошового обігу, рух процента, податкова політика, кредитно-банківська система, економічного зростання, здійснення зовнішньоекономічної діяльності. Тут аналізується і економічна роль держави, методи її впливу на економіку.
Мезоекономіка вивчає окремі галузі й підсистеми національної економіки (агропромисловий комплекс, військово-промисловий комплекс, торговельно-промисловий комплекс, територіально-економічні комплекси, вільні економічні зони та ін.).
Мегаекономіка
вивчає закономірності функціонування
і розвиткусвітової економіки в цілому, тобто на глобально-планетарному рівні.

14
Зауважимо, що загальна економічна теорія не є механічною сумою її складових.
Слід зазначити, що пожділ на частини певною мірою умовний. Усі її складові перебувають у нерозривній єдності та органічному взаємозв'язку, що забезпечує цілісне сприйняття економіки як самодостатньої та динамічної системи, яка функціонує на національному і загальносвітовому рівнях.
Економічна теорія залежно від функцінальної мети поділяється на
позитивну і нормативну економічні теорії.
Позитивна економічна теорія ставить за мету всебічне пізнання економічних процесів та явищ, розкриває їхні взаємозв'язки та взаємозалежність, які зумовлюються реальною дійсністю. Тобто вона досліджує економічну дійсність і відповідає на запитання: яка вона є?
Нормативна економічна теорія з'ясовує об'єктивні процеси, дає їм оцінку, робить висновки та розробляє рекомендації щодо вдосконалення економічної системи, переходу її на вищий ступінь розвитку. Вона відповідає на запитання: як повинно бути, що для цього треба зробити?
Отже, узагальнюючи, слід зауважити, що предмет економічної теорії надзвичайно складний і багатогранний, бо пов'язаний з такою динамічною сферою людського життя, якою є економіка. І кожна школа економічної теорії відображає певну сторону, грань цієї сфери, здійснюючи певний вклад в економічну науку. Пол Самуельсон наголошує, що визначення теоретичної економіки як науки розкривають її предмет з різних сторін. У міру розвитку економічного життя суспільства предмет економічної теорії ускладнюється, що позначається і на її назві. Так, наука зародилася під назвою “економіка”, але на наступних етапах свого становлення змінила найменування на
“політична економія”. Збагачення шкіл економічної науки привело до появи назви “економікс”, яка широко використовується в англомовних країнах. У
Греції і Іспанії ця наука називається економіка, у Франції – політична економія, у Німеччині – вчення про народне господарство, у Туреччині та
Швеції – національна економіка. В Україні, як і в Росії, після здобуття незалежності цю науку іменують економічною теорією. Вона розкриває загальні закономірності цієї сфери, обґрунтовує поведінку суб'єктів економіки щодо ефективного використання обмежених ресурсів для виробництва матеріальних благ і послуг та розподілу їх до споживання.
3. Методи економічних досліджень. Економічні закони
Сфера економічного життя суспільства надзвичайно складна. Якщо її досліджувати без будь-якого керованого начала, то одержимо не систему знань про економіку, а хаотичне нагромадження не пов'язаних між собою фактів і понять. Щоб визначити систему знань про економіку, потрібно бути озброєним науковими методами, з допомогою яких і можна встановити внутрішні закономірності економіки. Лише застосування правильних, наукових методів дає можливість проникнути у суть явищ.

15
Термін “метод” походить від грецького слова “методас”, що буквально
означає шлях до чогось, шлях до пізнання. Це певна сукупність або система
прийомів, засобів і операцій, за допомогою яких у мисленні відтворюються
явища, що вивчаються. Тобто метод – це знаряддя пізнання того кола явищ, що становить предмет науки.
Метод економічної теоріїце сукупність прийомів засобів і
принципів, за допомогою яких досліджуються категорії і закони
функціонування та розвитку економічних систем.
Дослідження економіки, як і будь-якої іншої природної чи соціальної системи, насамперед передбачає певну технологію, тобто послідовність цього дослідження. В економічній теорії дослідження має чотири стадії. На першій відбувається накопичення фактів, шо характеризують певні економічні явища.
Це здійснюється шляхом спостереження. На другій стадії аналізуються та узагальнюються зібрані факти. Здійснюється їх класифікація, з них відбираються найістотніші факти. Третя стадія зводиться до встановлення взаємозв'язків між проаналізованими фактами, визначення узагальнень, на підставі яких формуються певні поняття та закони, тобто створюється теорія.
Завершальна стадія передбачає перевірку правильності розроблених теоретичних висновків шляхом співставлення їх з реальністю, тобто тим, що відбувається в економічному житті. Критерієм істинності виступає відповідність створених теоретичних конструкцій реаліям життя.
Фундаментальним принципом методології економічної теорії є системність. Окремі явища та процеси економічної сфери суспільства в реальній дійсності перебувають у нерозривному взаємозв'язку і взаємодії, функціонують як єдиний організм, цілісність. Тому і дослідження внутрішніх причинно-наслідкових, структурно-функціональних прямих і зворотних зв'язків має здійснюватись системно. Завдання процесу пізнання і полягає в тому, щоб систематизувати отримані знання та висновки, виявити між ними взаємозв'язки, встановити координацію і субординацію, які були б адекватні цілісному економічному організму, що реально функціонує.
Економічна теорія застосовує як загальнонаукові, так і специфічні методи пізнання економічних процесів і явищ.
Отримання істинного знання про економіку передбачає обов'язкове використання
діалектичного
методу, основи якого закладені давньогрецькими мислителями і детально розкриті Гегелем. Метод діалектики спирається на певні принципи. По-перше, всі явища та відносини реального життя перебувають у процесі постійного розвитку та змін. По-друге, розвиток будь-якого явища відбувається від простого до складного, від нижчих форм до вищих. Складне відношення чи форма можуть проявитись лише тоді, коли отримало розвиток те відношення чи явище, на основі яких виникло складне відношення чи явище. По-третє, рушійною силою розвитку, що зумовлює перехід від простого до складного, є єдність та боротьба протилежностей, внутрішні суперечності явища. Застосування діалектичного методу в

16 економічній теорії передбачає, що процеси та явища у сфері економічного життя суспільства перебувають у постійному русі, виникають, розвиваються і зникають, ніколи не знаходяться у стані спокою.
Діалектика як метод – загальний для всіх наук метод пізнання, у тому числі і для економічної теорії. Він базується на використанні законів і принципів філософії, обґрунтованих видатним німецьким філософом Георгом Гегелем, сутність яких полягає у пізнанні економічних явищ і процесів у їхньому взаємозв'язку та взаємозалежності, у безперервному розвитку, у розумінні того, що накопичення кількісних змін зумовлює зміни якісного стану, що джерелом розвитку є єдність і боротьба протилежностей.
Наукова абстракція як метод полягає в поглибленому пізнанні реальних економічних процесів шляхом виокремлення основних, найсуттєвіших сталих сторін певного явища, очищених (абстрагованих) від всього випадкового, неістотного. Результатами застосування методу наукової абстракції є
формування понять, економічних категорій, виявлення і формування законів.
Аналіз і синтез як метод дослідження застосовується в єдності двох його складових.
При аналізі об'єкт дослідження розкладається на складові частини, кожна з яких вивчається окремо; при синтезі відбувається об'єднання різних елементів, сторін об'єкта в єдине ціле з урахуванням взаємозв'язків між ними.
Індукція і дедукція. Індукція – це метод пізнання від окремого до загального, від знання нижчого ступеня до знання вищого ступеня. Дедукція – метод пізнання від загального до одиничного. Метод індукції і дедукції забезпечує діалектичний зв'язок одиничного, особливого і всезагального.
Економічне існування суспільства є постійно змінюваним процесом, що здійснюється як у просторовому, так і у часовому вимірах. Тому і дослідження його потрібно здійснювати в тій історичній послідовності, в якій відбувався розвиток економіки. Такий підхід забезпечується історичним методом, суть якого полягає у порівнянні досліджуваних явищ на різних етапах історичного розвитку і врахування результатів такого порівняння при формуванні теоретичних висновків щодо його стану на досліджуваному етапі. Історичний
метод вивчає ці процеси у тій історичній послідовності, в якій вони виникали, розвивалися і змінювалися один за одним у житті. Цей метод широко використовує як класична, так і марксистська політекономія.
Але історичний підхід до аналізу господарської діяльності має й певні недоліки. Велика кількість описового матеріалу і випадкових історичних явищ може ускладнити серйозне вивчення економіки. Таким шляхом неможливо виявити типові риси економічних систем. Тому необхідно використовувати
логічний метод, який дозволяє правильно застосовувати загально значимі думки (поняття, судження, висновки) і засоби мислення (визначення, закони мислення, що обґрунтовують правила переходу від одних понять і висновків до інших). Логічний метод досліджує економічні процеси в їхній логічній

17 послідовності, прямуючи від простого до складного, звільнячись при цьому від історични випадковостей, зигзагів і подробиць, не властивих цьому процесові.
Поцеси, що відбуваються в економіці, мають як якісні, так і кількісні параметри. Тому їх дослідження зумовлює і використання статистичних
методів як методів кількісного аналізу. Вони необхідні тому, що логічні висновки і узагальнення неможливо зробити, не переконавшись, насамперед, що досліджуване явище чи процес є масовим або типовим. Суть цих методів полягає у порівнянні економічних величин, що випливають з якоїсь теоретичної моделі, з дійсними кількісними характеристиками, зумовленими практикою життя.
З методом економічного експерименту тісно пов’язаний метод
економічного моделювання – це формалізований опис і кількісне вираження економічних процесів і явищ за допомогою економіко-математичних способів, що формалізовано відображають реальну картану економічного життя. Види економічних моделей: макро- і мікроекономічні; абстрактно-теоретичні і конкретно-економічні; статичні і динамічні; графічні, математичні, статистичні, комп'ютерні. Економічні моделі дають можливість з погляду науки дослідити основні риси і закономірності реальної економічної діяльності.
Важливу роль у дослідженні економічної сфери суспільства відіграє
метод порівняння. Його використання зумовлено тим, що жодне явище економіки не можна оцінити окремо. Все пізнається лише у порівнянні, бо пізнати невідоме можна , лише використавши як критерій те, що вже відоме, пізнане раніше. Саме способом порівнянь можна виявити як окремі ознаки досліджуваного предмета, так і їх взаємодію та форми прояву на різних етапах розвитку.
У сучасних умовах розвитку економіки нерідко застосовується метод
економічного експерименту. Він полягає у теоретичному обґрунтуванні певних закономірностей і напрямків розвитку економіки чи її окремих складових. За великих маштабів економічної діяльності реалізація обґрунтованих положень у межах усієї економіки у разі їх помислоковості може призвести до великих збитків. Щоб цього уникнути і водночас на практиці визначити істинність теоретичних висновків і рекомендацій, здійснюється їх апробація на певному числі об’єктів економічної діяльності.
Такий підхід дає змогу апробувати теоретичні моделі практикою економічного життя.
Отже, дослідження предмета економічної теорії здійснюється багатьма методами. Результатом їх застосування є створення категорій та законів.
Економічна категорія – логічне поняття, що відображає в
узагальненому вигляді певні сторони або процеси економічного життя
суспільства. Вона відображає родові ознаки економічних явищ.У кожній економічній категорії відображається діалектична взаємодія соціально-

18 економічних зв’язків і відносин між людьми з техніко-економічними зв’язками й відносинами, з речовою формою процесу праці, з відносинами людини та природи. Прикладом таких категорій є товар, ціна, гроші, капітал, прибуток, витрати виробництва, заробітна плата, ринок, робоча сила, тощо.
Категорії істинні доти, поки існують економічні явища, які відображаються в категорії. При відмиранні таких явищ зникає і потреба в економічних категоріях, оскільки вони будуть неправильними. Категорія – це нижчий ступінь пізнання економічних явищ.
Завдання будь-якої науки не зводиться лише до встановлення категорій.
Необхідно визначити такі взаємозв'язки та залежності, що існують між ними.
Вони знаходять прояв у законах, які виражають глибинну суть явищ, їх внутрішній, типовий, необхідний зв'язок і взаємозалежність, і є вищим ступенем пізнання економічних явищ. Економічні законице реальні,
постійно відновлювані, причинно-наслідкові зв'язки між економічними
явищами і процесами, які відбуваються незалежно від волі й свідомості
людей. Вони є законами економічної життєдіяльності людей. Гегель писав про політичну економію як про науку, що стикається з масою випадковостей і встановлює їх закони. Економічні закони мають об'єктивний характер( рис.1.3). Вони, як і закони природи, діють в об'єктивній реальності, поза свідомістю людей. Тому люди не можуть змінити чи скасувати ці закони. Але на відміну від законів природи, що є вічними, економічні закони мають
історичний характер. Вони можуть проявлятися, реалізовуватися лише через господарську діяльність людей, через їхні економічні стосунки.
В той же час, закони природи можуть діяти поза людським суспільством (наприклад, закон всесвітнього тяжіння); діють довічно і завжди; відкриття та їх використання відбувається відносно спокійно, не викликаючи суттєвих соціально-економічяних суперечностей.






Загальні властивості
Економічні закони, як і закони природи, мають об'єктивний характер, тобто, виникають та існують незалежно від волі і свідомості людей. Вони обумовлюються наявними соціально-економічними умовами
Відмінності
Економічні закони:
– є законами господарської діяльності людей
і поза нею не існують;
– мають історично минущий характер;
– відкриттю та використанню їх людиною протидіють сили суспільства, що сходять з
історичної арени
Закони природи:

є законами природи і можуть діяти поза людським суспільством
(наприклад, закон всесвітнього тяжіння);
– діють довічно і завжди;

відкриття та використання відбуваються відносно спокійно, не викликаючи суттєвих соціально-економічних суперечностей

19
Рис.1.3. Загальні властивості та відмінності економічних законів і законів природи
Залежно від періоду дії економічні закони можна поділити на
всезагальні, загальні, специфічні та стадійні.
Всезагальними є економічні закони, притаманні усім без винятку
історичним епохам. Вони виражають поступальний процес розвитку економіки, підвищення його ефективності. До цих законів належать закони економії праці, зростання продуктивності праці, нагромадження, відтворення, зростання потреб, суспільного поділу праці.
Загальними економічними законами називають ті, що діють
протягом декількох епох,в декількох економічних системах, де є умови їх дії.
Прикладом є закон вартості (цінності), закон ринкової економіки, закон попиту, закон пропозиції.
Специфічні законице закони розвитку конкретних історично
визначених форм господарювання, тобто функціонують лише в межах однієї
економічної системи. Ця група охоплює переважну більшість законів економіки в сучасних умовах. Найголовніший з них основний економічний закон, який виражає найбільш глибинні зв’язки між продуктивними силами і виробничими відносинами, відносинами власності у взаємодії з розвитком продуктивних сил.
Стадійні закони, що діють лише на одній стадії суспільного способу виробництва (закон породження монополії концентрацією виробництва, який діє на вищій смтадії розвитку капіталізму).
Економічні принципи – теоретичні узагальнення, що містять певні допущення, усереднення, які відображають загальні тенденції розвитку економічної системи. Вони також, як і економічні закони віддзеркалюють взаємозв’язки економічних явищ, але менш стійкі і мають менш обов’язковий характер.
Розрізняють дві форми пізнання та використання економічних законів рис.1.4.
Рис.1.4. Форми пізнання та використання економічних законів
Форми пізнання та використання економічних законів
Емпірична, коли люди, не знаючи сутності економічних законів, використовують їх несвідомо, інтуїтивно у своїх практичній діяльності
Наукова, коли люди, пізнавши і розкривши сутність економічних законів, використовують їх свідомо, а отже, більш ефективно у своїй економічній діяльності

20
Об'єктивний характер економічних законів не виключає їх пізнання та використання в практиці господарювання. Пізнання економічних законів
означає з 'ясування тих причинно-наслідкових зв 'язків, що існують у певних
економічних процесах. Це дає змогу відтворити ці зв'язки в мисленні, обґрунтовувати механізми їх використання в практичній господарській діяльності.
Професори П. С. Єщенко і Ю. І. Палкін виділяють три рівні пізнання
економічних законів. На першому рівні виявляються економічні закони як закони економічного життя суспільства, що об'єктивно існує. Встановлюються ті сталі, причинно-наслідкові зв'язки, які існують між економічними явищами.
На другому рівні, виходячи з виявлених зв'язків, формується теоретичне відображення об'єктивних економічних законів, які реально існують, що про- являється в науковому описі законів, формулюванні їх як законів економічної науки. При цьому слід зауважити, що не можна ставити знак рівності між об'єктивними економічними законами і законами економічної теорії. Перші є об'єктивними і виражають зв'язки, які реально існують в економічній дійсності. А закони науки можуть не завжди відповідати об'єктивним законам, бо вони є відображенням останніх у свідомості людини. І не завжди таке відображення істинне.
Завершальним етапом пізнання економічних законів є їх апробація на практиці. Якщо закон науки вияснено істинно, то у господарській діяльності заходи, пов'язані з використанням економічного закону, матимуть передбачувані результати. В іншому випадку результат не відповідатиме запланованому, що свідчить про недостатнє пізнання економічних законів і потребу подальшого дослідження відповідної сфери економіки.
Водночас слід зазначити, що у сфері економічного життя суспільства, крім економічних законів, діють і суб'єктивно-психологічні чинники та закони. Вони безперечно впливають на економіку. Суб'єкти економічної
діяльності – це люди, наділені свідомістю. Здійснюючи економічну діяльність, вони проявляють певну волю, визначають свої потреби та інші риси поведінки у сфері економіки, тобто формують певну економічну психологію, певний економічний спосіб мислення. Особливо важливу роль цей фактор відіграє в умовах ринкової економіки, коли кожен її суб'єкт самостійно приймає рішення щодо своїх дій в цій сфері. На поведінку цих суб'єктів суттєво впливають психологічні закони.

1.4. Функції економічної теорії. Економічна політика
Економічну теорію оцінювали відомі в усьому світі вчені, письменники та громадські діячі. Видатний філософ Гегель вважав політичну економію філософією господарювання. Письменник Марк Твен зазначав: “Знання політичної економії – першооснова вмілого керівництва державою.
Наймудріші люди усіх часів присвячували... цьому предмету всю велич свого генія, життєвий досвід, пізнання”. Український мислитель Григорій Сковорода

21 називав політичну економію божественною економією. Жорж Сіменон, відомий письменник, писав: “Я давно передбачав, що настане день, коли політична економія стане на чолі усіх наук”. Цей перелік висловлювань щодо ролі і значення економічної теорії можна продовжити. Але і наведені вислови переконливо свідчать про ту оцінку, яку має наука про закономірності економічного життя суспільства.
Роль економічної теорії у суспільному житті проявляється через її функції (див. рис. 1.5).
Рис. 1.5. функції економічної теорії
Як і будь-яка наука, економічна теорія насамперед відіграє пізна-
всиїьну функцію. Реалізується через дослідження форм, сутності економічних явищ і процесів та взаємозв'язків між ними. Розкриваючи і формулюючи економічні категорії і закони, економічна теорія тим самим збагачує знання людей, примножує інтелектуальний потенціал суспільства, розширює науковий світогляд людей, сприяє науковому передбаченню економічного розвитку суспільства.
Таке вивчення починається з розгляду фактів, масових економічних явищ, поведінки суб'єктів економічної діяльності. В західній економічній літературі все це визначають як описову науку, що займається збиранням і накопиченням відповідного фактичного матеріалу. Відбір таких фактів має надзвичайно важливе значення для обгрунтованості наукового дослідження.
Економічна теорія зберігає науковий характер, поки спирається на факти.
Останні повинні бути достовірними і типовими для досліджуваних явищ економічного життя. Такими фактами можуть бути статистичні матеріали, документи, інформація про певні економічні події, авторитетні висловлювання вчених та досвідчених практиків економіки. Тільки на основі масиву фактів можна отримати достовірні, обгрунтовані висновки і узагальнення. Водночас практика виступає також критерієм істинності теорій. “Підпорядкування даним спостереження, – зазначав відомий французький економіст Моріс Алле,
– золоте правило, від якого залежить будь-яка наукова дисципліна. Якою б не була теорія, та якщо вона не підтверджується даними дослідження, вона не має практичної цінності і повинна відкидатись”. Значення пізнавальної функції полягає в тому, що теоретичний аналіз економічного життя дає ключ
Функції економічної
теорії
Практична
Прогностична
Пізнавальна, або гносеологічна
Світоглідна, або
ідеологічна
Методологічна

22 до розуміння тих процесів та закономірностей, що відбуваються у сфері економіки.
З пізнавальною функцією тісно пов'язана прогностична. Вона полягає в
тому, що на підставі отриманих знань про економіку обґрунтовуються
наукові основи передбачень перспектив її розвитку в майбутньому. Ця функція часто передбачає обгрунтування перспективних критеріїв та показників, а також розробку планів та прогнозів розвитку економіки.
Причому важливість цієї функції проявляється як на рівні національної економіки, так і при визначенні перспективи розвитку окремих суб'єктів господарювання. Економічне передбачення, пов'язане із прогностичною функцією, дає змогу приймати раціональні довгострокові рішення, що базуються на правильному врахуванні майбутніх виробничих затрат та вигод.
Важливою функцією економічної теорії є практична. Вона полягає у
використанні економічних знань для обгрунтування заходів здійснення
господарської діяльності як окремими одиницями господарювання, так і
державою. Остання на кожному етапі розвитку суспільства визначає цілі свого впливу на економіку, вибираючи їх з альтернативних варіантів соціально-економічного розвитку. І тоді економічна теорія буде критерієм того, настільки можливі та сумісні поставлені цілі. Саме спираючись на економічну теорію, можна оцінити, наскільки використовувані засоби дійсно придатні та ефективні для здійснення поставлених завдань. Знання закономірностей функціонування економіки дасть можливість розробити різні варіанти економічного розвитку, що передбачають неоднакове використання ресурсів і одержання відповідних соціально-економічних результатів.
Особливої уваги такий підхід набуває в сучасних умовах, коли суттєво збільшуються масштаби економічної діяльності, а науково-технічний прогрес відкриває великі можливості. Тому економічна теорія відіграє дедалі більшу роль в обгрунтуванні прогресивних перетворень в усьому світі. На це звернув увагу видатний економіст Д. Кейнс.
“Ідеї економістів та політичних мудреців, – зазначав він, – і коли вони мають рацію, і коли помиляються, – значно могутніші, ніж зазвичай вважають.
Насправді саме вони і керують світом. Державні мужі, які вважають себе абсолютно непідвладними жодним інтелектуальним впливам, зазвичай є рабами якого-небудь економіста минулого”. Особливого значення такий підхід до практичної функції економічної теорії набуває нині в Україні з її перехідною економікою. Саме при обгрунтуванні заходів державного регулювання перехідних процесів потрібно спиратись на здобутки економічної науки.
Практична функція економічної науки проявляється і у сфері підприємництва. Економічні знання дають змогу підприємцю приймати належні рішення при формуванні власного бізнесу, виборі своєї ніші на ринку.
Знання законів функціонування економіки допоможуть йому раціональніше

23 використати власні ресурси, здійснювати цінову політику, максимізувати прибуток, реалізувати інвестиційні проекти.
Економічна теорія виконує також і світоглядну, або ідеологічну,
функцію. Суть її полягає в тому, що знання законів розвитку формує у людей
певну систему поглядів на цю сферу суспільства. Особи, що мають знання в галузі економіки, можуть правильніше вибрати місце роботи, визначити, наскільки справедливо оплачуються результати їх праці та здійснюються різного роду соціальні виплати. Вони доцільніше і ефективніше планують свій бюджет, зрештою, такі люди беруть активнішу участь у соціально- політичному житті. Дуже влучно світоглядну функцію економічної теорії охарактеризував лауреат Нобелівської премії, всесвітньо відомий Пол
Самуельсон: “Хоч економічну теорію і не вивчають з метою отримання суто професійної освіти, особа з широким світоглядом і глибшим розумінням великих соціальних сил сучасної економіки, з більшою вірогідністю в резуль- таті досягне більшого матеріального успіху, ніж нетерплячий юнак, який намагається відразу набути практичного досвіду”.
Економічна теорія відіграє ще одну важливу функцію – методологічну.
Вона є теоретичною основою цілого комплексу економічних наук, серед яких виділяють галузеві економіки, функціональні економічні дисципліни (фінанси, кредит, грошовий обіг та ін.), а також науки, безпосередньо пов 'язані з економікою: наприклад, економічна кібернетика, менеджмент, маркетинг. Для
всіх цих наук економічна теорія відіграє роль теоретичного фундаменту та
виконує щодо них методологічну функцію.
Економічне мислення – це сукупність поглядів, уявлень та суджень
людини про реальну економічну дійсність, які визначають їі господарську
поведінку.
Є два види економічного мислення: буденне і наукове.
Буденне мислення – поверхове, однобічне і безсистемне сприйняття людиною реальних економічних процесів, на підставі чого вона робить суб'єктивні, часом помилкові, висновки і судження щодо економічних проблем.
Наукове мислення – всебічне і глибоке пізнання людиною економічної дійсності на основі використання наукових методів дослідження, що дозволяє розкрити сутність економічних процесів, об'єктивно оцінити їхню суспільну значущість і прогнозувати тенденції розвитку в майбутньому.
Розрізняють три етапи формування наукового економічного мислення:
Перший – спостереження і відображення у свідомості людини реальної економічної дії.
Другий – обробка і осмислення одержаної економічної інформації і вироблення на цій основі наукових знань, категорій і законів економічного розвитку.
Третій – реалізація, впровадження людиною одержаних економічних знань у своїй господарській діяльності.

24
Значення економічної теорії проявляється і через ту роль, яку вона відіграє у формуванні економічної політики. Остання є системою заходів,
здійснюваних державою або іншими особами і спрямованих на регулювання
економічних процесів. Економічна політика покликана впливати на економічну поведінку людей. Вона включає постановку тих чи інших цілей і визначення шляхів та методів їх досягнення. Дієвість економічної політики насамперед залежить від її наукової обґрунтованості, тобто від того, наскільки поставлені цілі та методи їх досягнення відповідають тим реальним умовам, на які вони спрямовані. Надійним фундаментом такого обгрунтування і виступає економічна теорія. При визначенні цілей економічного розвитку та обґрунтуванні шляхів їх реалізації необхідно передусім спиратись на об'єктивні економічні закони, реальну оцінку стану економіки, її ресурсів і можливостей. Передусім потрібно чітко визначити мету, якої бажано досягти, а далі – передбачити можливі наслідки заходів, спрямованих на досягнення поставленої мети. І нарешті, треба дати оцінку ефективності обраних економічних заходів. Завдяки цій оцінці можна вдосконалювати
інструментарій економічної політики. Зробити це можна лише на основі тих знань, які дає економічна теорія.
Формування економічної політики починається з визначення стратегічних цілей розвитку економіки. І тут ніяк не обійтись без позитивної економічної теорії, бо саме вона дає реальну картину стану економіки, її досягнень і суперечностей. А визначення шляхів реалізації цих цілей повинно спиратись на нормативну економічну теорію, бо саме вона дає змогу вибрати найоптимальніший варіант. Саме тут використовується прогностична функція економічної теорії. Лише та економічна політика, що спирається на положення та висновки економічної теорії, може бути ефективною, виступати важливим засобом забезпечення ефективного розвитку як усієї економіки, так і її окремих складових частин.
Економічна політика, будучи системою заходів впливу на господарське життя, є засобом поєднання економічної теорії з правом. Останнє, як сукупність загальнообов'язкових норм поведінки, виступає важливим засобом впливу на суб'єктів господарського життя. Право встановлює загальні правила поведінки суб'єктів господарювання, регламентуючи їх дії через законодавство, що містить правові норми такого регулювання. Слід також зазначити, що ефективність правового регулювання залежить від того, наскільки правові норми відповідають тим об'єктивним умовам економічної діяльності, на вплив на які вони розраховані. Невідповідність між правом і економікою може бути подвійна: з одного боку, правові норми випереджають реальні економічні відносини, а з іншого – безнадійно від них відстають. В обох випадках ефективність економічної політики буде невисокою, оскільки передбачені нею заходи правового впливу на господарське життя не можуть суттєво позначитися на економічних процесах. Ця залежність помітно проявляється в економіці нашої країни. Частина законодавчих актів застаріла і

25 не відповідає новим економічним реаліям, проте значний масив таких актів суттєво випереджає стан економіки, адекватний іншому рівню її розвитку. В обох випадках ефективність економічної політики, що будується на таких правових нормах, невисока.
Отже, за сучасних умов, коли наша країна здійснює перехід до якісно нового стану економіки, роль економічної теорії суттєво підвищується. Щоб змінити умови нашого життя, зробити його кращим, необхідно розпізнавати природу економічних взаємозв'язків та взаємозалежностей, вивчити механізми використання економічних законів.
Для умов розвинутої ринкової економіки економічна теорія виробила і пропонує такі традиційні цілі: Економічне зростання. Потрібно забезпечити виробництво більшої кількості високоякісних товарів і послуг, що дає змогу досягти вищого рівня життя. Повна зайнятість. Відповідну роботу треба надати всім, хто бажає і здатний працювати. Економічна ефективність.
Потрібно за мінімальних витрат; одержати максимальну віддачу від обмежених виробничих ресурсів, що перебувають у розпорядженні суспільства. Стабільний рівень цін. Потрібно уникати значного підвищення або зниження загального рівня цін, тобто інфляції та дефляції. Економічна
свобода. Керівники підприємств, працівники і споживачі мають користуватися високим ступенем свободи в економічній діяльності.
Справедливий розподіл доходів. Жодна група громадян не повинна злидарювати, коли інші надмірно розкошують. Економічна забезпеченість.
Треба забезпечити гідне існування хронічно хворих, непрацездатних, недієздатних, літніх і всіх тих, хто не спроможний заробити принаймні мінімального доходу. Торговельний баланс. Кожна країна має підтримувати раціональний баланс міжнародної торгівлі та міжнародних фінансових операцій. У різних країнах і в різні періоди є свої особливості. Зокрема для
України, яка розбудовує державність і формує власну економічну систему, досягнення першої мети передбачало передусім припинення глибокого економічного спаду, перебудову структури виробництва й підпорядкування його задоволенню потреб народу. Особливості властиві й іншим цілям економічної політики. Надзвичайно актуальне для України, яка зазнала
Чорнобильської катастрофи, поліпшення стану довкілля. Деякі цілі доповнюють одна одну, оскільки з реалізацією однієї можна досягти й інших.
(Наприклад, досягнення повної зайнятості (друга ціль) означає ліквідацію головної причини низьких доходів (шоста) та економічної незахищеності
(сьома). Інші можуть суперечити одна одній або й бути взаємно неприйнятними. Наприклад, вирівнювання доходів може послабити стимули до праці й підприємницького ризику і цим сповільнити економічне зростання).
У цьому випадку суспільство змушене визначити пріоритети у виконанні завдань, які воно ставить перед собою. Сьогодні в Україні актуальними завданнями економічної теорії є виявлення шляхів економічного зростання і забезпечення його сталості; обґрунтування політики структурної перебудови

26 економіки.
Дуже важливим
є також формування національного господарського комплексу, забезпечення створення, розвиток, ефективне функціонування ринкової інфраструктури, захист інтересів споживача, зайнятість та ін.



Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   30


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал