Курс лекцій з дисципліни «Вища освіта України і Болонський процес»



Pdf просмотр
Сторінка2/4
Дата конвертації09.12.2016
Розмір0.8 Mb.
ТипКурс лекцій
1   2   3   4
Тема 3. Принципи, шляхи і засоби адаптації європейської системи
вищої освіти у вищу освіту України.

3.1.

Стратегічні завдання розвитку освіти України
Перехід від індустріального виробництва до науково-інформаційних технологій, а потім і формування суспільства знань, тобто суспільства високого
інтелекту, об’єктивно висуває науку як найбільш пріоритетну сферу, що продукує нові знання та освіту, долучає до цих знань суспільство в цілому і кожну людину зокрема. Саме від рівня інтелектуального розвитку людини більшою мірою залежатиме успіх будь-якої діяльності і, взагалі, життєдіяльності. А із зростанням тенденцій глобалізації і загострення конкуренції між державами-націями стає очевидним, що лише країна, яка забезпечить адекватний вимогам часу розвиток освіти і науки, може сподіватись і виборювати достойне місце у світовому співтоваристві.
Тому перша стратегічна мета у розвитку освіти і науки – утвердження у суспільстві розуміння пріоритетності цих сфер та фактичне забезпечення цього.
Це і заробітна плата, стипендії студентам; це і сучасне обладнання для всіх сфер освіти, тобто державне забезпечення конкурентоспроможності.
Друга стратегічна мета – модернізація освітянської діяльності, щоб готувати фахівця, здатного до ефективної життєдіяльності у ХХІ столітті. Для досягнення її треба вирішити такі завдання:
1.
Суттєво скоригувати спрямованість освітнього процесу. Навчальний процес отримує завдання навчити самостійно навчатися, оволодівати інформацією і вміти знайти її. Світ вступив у період, коли зміна ідей, технологій, знань відбувається швидше, ніж зміна поколінь людей. Звідси очевидно, що навчити дитину на все життя не можна, тому не треба зводити навчання лише до засвоєння учнем чи студентом певної суми знань. Окрім цієї функції навчального процесу з'являється завдання навчити самостійно навчатися, оволодівати новою інформацією, виробити в учня, студента життєво важливі для нього компетенції. Освіта повинна готувати людину, здатну сприймати зміни, творити їх, розцінювати змінність як органічну складову власного способу життя. Інноваційний характер сучасної цивілізації та сучасної економіки потребує людину інноваційного типу, яку може сформувати лише
інноваційна за своєю сутністю освіта.
2.
Модернізація освіти. Система взаємовідносин складнішає і масштабнішає, що ускладнює життєву поведінку людини. Освіта повинна готувати особистість, яка б керувалася у житті власними переконаннями і самостійним свідомим аналізом. Це вимагає перейти від авторитарної педагогіки до педагогіки толерантності, де б навчання і виховання здійснювалося з урахуванням природних здібностей і психологічних особливостей кожної особистості. Без формування самодостатньої особистості неможливе ні стабільне демократичне суспільство, ні ефективна ринкова економіка, яка вимагає дієвого, активного, відповідального громадянина.
3.
Переведення матеріально-технічної бази навчального процесу на сучасний рівень. Навчання у сучасності має відповідати модернізації освіти.

24 4.
Здійснення мовного прориву. По-перше, забезпечення знання державної мови. По-друге, забезпечення вивчення іноземних мов, бо в сучасному глобалізованому світі людина не може діяти максимально ефективно, не може підтримувати своєї професійної компетентності без можливості широкого спілкування зі світом.
Отримання вищої освіти створює у суспільстві необхідний інтелектуальний потенціал і передумови для впровадження науково-інформаційних технологій, переходу до інноваційної економіки.
Вища школа зазнає і певних структурних змін. Так, на початку становлення нашої державності практика залучення технікумів до структури вищої освіти, з одного боку, привела до самодискредитації вітчизняної вищої освіти, а з іншого – зменшила можливості для успішної роботи самих технікумів. Тому планується вилучити технікуми зі складу вищої освіти і створити на їхній основі самостійний напрямок – базову професійну освіту, яка продовжить підготовку молодших спеціалістів і буде знаходитися між профтехосвітою і вищою освітою.
Проблеми науки слід визначити як системні труднощі і бар'єри на шляху
інноваційного розвитку у контексті науково-технічної діяльності. Вони зводяться до таких позицій:
- попит на наукову вітчизняну продукцію у країні та за її кордоном;
- активізація фінансових інституцій на інвестування інновацій;
- недостатній досвід дієвого захисту інтелектуальної власності;
- створення адекватної системи підвищення кваліфікації.
Тільки тоді можливі структурно-інноваційна перебудова економіки та забезпечення сталого розвитку українського суспільства.
3.2.

Завдання щодо удосконалення вищої освіти України
у контексті вимог Болонського процесу
Україна чітко визначила орієнтир на входження в освітній простір Європи.
Це вимагає вирішення відповідних завдань всіма ланками системи освіти. Це зустрічає розуміння і підтримку з боку Генерального директорату Ради Європи і учасників Болонського процесу. Що стосується завдань вищої школи, то це – розробка: навчальних планів, співпраці закладів освіти, схем мобільності та
інтегрованих програм навчання, практичної підготовки і наукових досліджень. За період з 1993 по 2003 рік ВНЗ України виконали з провідними університетами
Європи 105 проектів у рамках TEMPUS/TACIS з подальшим запровадженням спільних навчальних програм, нових принципів управління ВНЗ, підготовкою сучасних підручників і т.ін.
Головне завдання – органічно поєднати принципи вітчизняної та світових структур вищої освіти, створивши умови, за яких більша кількість людей зможе бути мобільною на ринку праці. Разом з тим Лісабонська угода декларує наявність і цінність різноманітних освітніх систем і ставить за мету створення умов, за яких більша кількість людей, скориставшись усіма цінностями і здобутками національних систем освіти і науки, зможуть бути мобільними на
європейському ринку праці. Громадянам нової Європи повинні бути доступними спільні цінності освіти, науки і культури всіх її країн, тому Болонський процес, як

25 такий, має бути спрямований на зближення, а не на уніфікацію вищої освіти в
Європі. Як модель пропонується двоступенева система освітньо-кваліфікаційних рівнів, де 1-ий етап (бакалавр) повністю забезпечує доступ до 2-го (магістр), який, у свою чергу, дає право продовжувати післядипломну освіту і здобути ступінь доктора наук (доктора філософії), еквівалентом якого у нас є кандидат наук.
Важлива і складна з огляду на практичну реалізацію вимога визнання кваліфікації бакалавра на ринку праці в Україні. В Європі 85% фахівців мають рівень освіти – бакалавр. Це повноцінна освіта і на таких випускників є попит, хоча є проблеми у певних предметних галузях, наприклад, в інженерних науках.
Не можна допустити, щоб програми підготовки бакалаврів ставали суто професійними, без елементів наукової підготовки.
Сьогодні в Україні вже затверджено систему стандартів з кожного кваліфікаційно-освітнього рівня та профілю підготовки, які містять усі вимоги до компетентності, кваліфікаційну характеристику і системи діагностики якості знань. Розвиваючи Болонський процес, пропонується крім національного диплома видавати також міжнародний диплом єдиного для Європи зразка, який повинен визнаватися роботодавцями на європейському ринку праці. Важливий момент запровадження акумулюючої кредитної системи – можливість врахувати всі досягнення студента, а не тільки навчальне навантаження, наприклад, участь у наукових дослідженнях, конференціях, предметних олімпіадах тощо.
Важливо наголосити, що для досягнення єдиного освітнього простору – замало формального запровадження його принципів. Потрібні прозорі та зрозумілі всім методології проектування і контролю якості знань. Обов’язковою вважається наявність внутрішніх та зовнішніх державних і громадських систем контролю якості освіти і ліцензування та/або акредитація. (Внутрішній контроль – ректорський, зовнішній – Державна інспекція, експертні ради ДАК.).
Складові національної системи гарантії якості включають:
- визначення відповідальності органів та навчальних закладів;
- оцінку програм закладів, яка поєднує внутрішній контроль, зовнішню перевірку, участь студентів та публікацію результатів;
- систему акредитації, сертифікації або подібні процедури;
- міжнародну участь, співробітництво та створення спілок, що опікуються перевіркою якості.
На європейському рівні міністри домовилися про розробку узгоджених стандартів, процедур та рекомендацій із питань гарантії якості, а також щодо впровадження системи рівноправного розгляду та акредитації агенцій чи органів, які цим займаються.
Перелічене можна розглядати як певну програму дій щодо удосконалення наявних в Україні систем внутрішнього (ректорський контроль) та зовнішнього
(Державна інспекція, експертні ради ДАК) контролю.
Ще одним напрямком роботи є залучення студентства до конструктивної участі у реалізації принципів Болонської конвенції в цілому та до контролю якості освіти зокрема. Сформовано перелік необхідних умов для запровадження
кредитно-модульної системи організації навчального процесу у
навчальних закладах ІІІ-ІУ рівнів акредитації.

26
До цього переліку належать:
1.
Наявність структурно-логічних схем підготовки фахівців за усіма напрямами та спеціальностями.
2.
Запровадження модульної системи організації навчального процесу, системи тестування та рейтингового оцінювання знань студентів.
3.
Організація навчального процесу на базі програм навчання, які формуються як набір залікових кредитів, що передбачає відхід від традиційної схеми: «навчальний семестр - навчальний рік - навчальний курс» для нас це поки що не є реалізованим.
4.
Розроблення індивідуальних графіків навчального процесу з урахуванням особливостей кредитно-модульної системи організації навчального процесу.
5.
Наявність необхідного навчально-методичного, матеріально-технічного та
інформаційного забезпечення кредитно-модульної системи організації навчального процесу.
6.
Введення граничного терміну навчання за програмою, включаючи граничний термін бюджетного фінансування.
7.
Формування програм навчання усіх освітньо-кваліфікаційних рівнів на основі освітньо-кваліфікаційних характеристик випускників та освітньо- професійних програм підготовки, які передбачають можливі зміни співвідношення обсягів кредитів освітньої та кваліфікаційної складових підготовки.
8.
Дозвіл Міністерства освіти і науки України на частковий відхід від галузевих стандартів вищої освіти (для напрямів і спеціальностей, для яких вони затверджені).
9.
Введення інституту викладачів-кураторів індивідуальних програм навчання.
10. Зарахування на навчання до вищого навчального закладу здійснюється тільки за напрямами підготовки.
3.3.
Формування інноваційного освітнього середовища у ВНЗ у контексті
вимог Болонського процесу
Мета вищої освіти сьогодні – це підготовка фахівців, здатних забезпечити перехід від індустріального до інформаційно-технологічного суспільства через новаторство у навчанні, вихованні та науково-методичній роботі. Сьогодні наголос все більше робиться на якості освіти, універсальності підготовки випускників та його адаптованості до ринку праці, на особистісній орієнтованості навчального процесу, його інформатизації, визначальній важливості освіти у забезпеченні сталого людського розвитку.
Основні принципи цих реформ полягають:
1.
у підготовці висококваліфікованого фахівця як наскрізної, послідовної, цілісної системи: учень – студент – фахівець (бакалавр, магістр).
2.
реалізація стандартів освіти сучасності в їх змістовому й організаційному вираженні здійснюється на таких позиціях:
базовий принцип: самостійність і творча активність студента і викладача, які навчаються та удосконалюють свій фаховий рівень протягом усього життя;

27
зміст: гуманність, фахова глибина і досконалість;
методи: інноваційні технології.
3.
інтеграція освітньої діяльності в європейський і світовий
інформаційний простір, що є вимогою як досягнутого рівня науки, так і її подальшого розвитку. Тому основним змістом діяльності вищого навчального закладу повинно стати формування інноваційного освітньо-виховного середовища, що передбачає: зміну в організації і змісту освіти з метою інтеграції у світовий освітній простір з урахуванням нових досягнень науки і їхній вплив на відповідну сферу знань; оптимізацію кадрового забезпечення; комплексне удосконалення професійної майстерності педагогів через опанування
інноваційними і дослідно-експериментальними видами діяльності.
Сучасні підходи до формування змісту підготовки фахівців вимагають розробки відповідних структурно-логічних схем – організаційних алгоритмів реалізації освітньо-професійних програм, навчальних планів, навчальних і робочих навчальних програм дисциплін у
їхній
єдності та взаємопідпорядкованості. В основу їх покладено принципи випереджувального навчання, неперервності, послідовності та наступності навчання, навчання "впродовж життя". Такий навчальний процес має враховувати інваріанти, що дають можливість або продовжити освіту у будь-якому ВНЗ, в т.ч. за кордоном, або отримати відповідну кваліфікацію на основі певного закінченого циклу освіти, в т.ч. за кордоном.
3.3.1. Місце і роль самостійної роботи в організації навчального процесу
Організація навчального процесу у сучасному університеті базується на принципах достатності наукового, пізнавального, інформаційного і методичного забезпечення, що здатне закласти основу для самостійного творчого опанування і осмислення знань та прояву творчої та дослідницької ініціативи. Тому законодавчими документами сьогодні його визначено в таких межах: бакалавр – не більше 30 годин на тиждень; спеціаліст – 24 години; магістр – 18 годин на тиждень. Навчальний процес включає аудиторну, індивідуальну, самостійну роботу, консультації тощо.
В навчальних планах спеціальностей все чіткіше реалізується тенденція до скорочення аудиторних годин та збільшення їх кількості, що відводяться на самостійну роботу студента (50 – 60 % навчального плану). Останнім часом традиційна організація самостійної роботи доповнилася можливостями комп’ютера, в тому числі Інтернет. Ефективність цієї роботи цілковито залежить від студента і його розуміння, що творча (евристична), наближена до наукового осмислення та узагальнення робота можлива лише як результат організації самостійного навчання з обов’язковою присутністю в ній цілепокладання та його досягнення за допомогою ефективних технологічних схем самоосвіти. Крім того, така робота повинна бути індивідуалізованою з урахуванням рівня творчих можливостей студента, його навчальних здобутків, інтересів навчальної активності тощо, тому для оптимізації самостійної роботи студентів потрібні
нові її форми.

28
Як відомо, сьогодні методологією процесу навчання та, відповідно, оцінювання знань студента визначено його переорієнтацію з суто лекційно-
інформативної на індивідуально-диференційовану, особистісно-орієнтовану форму.
3.3.2. ІНДЗ – характеристика, мета, зміст, структура, порядок подання
та захисту
Сучасний етап інформаційного забезпечення зводить суть лекції до консультативно-оглядового означення проблеми та аналізу можливих напрямків її вирішення, тому завданням для педагога сьогодні є допомога студентові в організації навчання та інших видів діяльності з чітким розмежуванням аудиторної та позааудиторної роботи. Важливим завданням є навчити студента вчитися, бо весь масив інформації при високому бажанні не може бути озвученим під час аудиторного заняття, і сама думка йти таким шляхом є хибною. Пошук у цьому напрямку привів до ідеї використання у навчальному процесі
індивідуальних навчально-дослідних завдань (ІНДЗ). Це вид позааудиторної роботи студента навчального, навчально-дослідного чи проектно- конструкторського характеру. ІНДЗ використовується у процесі вивчення програмного матеріалу навчального курсу і завершується разом зі складанням підсумкового заліку чи іспиту з даної навчальної дисципліни.
Мета створення ІНДЗ: Самостійне вивчення частини програмного матеріалу (систематизація, поглиблення знань, узагальнення і закріплення їх і розвиток навичок самостійної роботи).
Зміст: ІНДЗ – це завершена теоретична або практична робота у межах навчальної програми курсу, яка виконується на базі знань, одержаних у процесі аудиторних занять і охоплює декілька тем або зміст навчального курсу в цілому.
Структура: включає всі аспекти завершеної роботи (вступ, теоретичне обґрунтування, методи, основні результати роботи, висновки, список використаної літератури).
Порядок подання та захисту ІНДЗ: звіт про виконання подається у вигляді зошита (реферату) викладачеві, що читає даний курс не пізніше, ніж за 2 тижні до заліку чи іспиту. Можливим є захист завдання (усно протягом 5 хвилин). Оцінка є обов’язковим компонентом екзаменаційної оцінки, питома вага її у загальній оцінці від 30 до 50 %.
1.
ІНДЗ – це змістовий модуль, який виконується самостійно й оцінюється як частина навчального курсу. Це робить ІНДЗ вартісним.
2.
ІНДЗ визначає зміст і технологію самостійної роботи студента та структурує її.
3.
ІНДЗ – це саме індивідуальна робота студента, а не плагіат, результат списування і т.д.
4.
ІНДЗ, включаючи елементи пошукової та творчої роботи, виступає чинником залучення студента до науково-дослідницької діяльності, яка може бути продовжена через виконання курсової, дипломної, магістерської роботи тощо.

29
Поряд з організаційними заходами проблемою залишається і змістовне наповнення роботи студентів. Важливим завданням є індивідуалізація навчання студента, що вимагає удосконалення організації навчання і методичного забезпечення його й суттєво залежить від інформаційного забезпечення сучасними знаннями, новітніми досягненнями науки і техніки, тобто глобальної
інформатизації життєдіяльності студента загалом.

3.4. Студент у Болонській системі організації вищої освіти
Виховна робота є важливим компонентом навчально-виховного процесу.
Кожен навчальний заклад повинен мати “Концепцію виховної роботи”, в якій визначено теоретичні засади формування студента – національно свідомого громадянина і фахівця, ідеалом якого має бути високо досвідчена, гармонійно розвинена, творча, юридично та соціально обізнана активна людина. У ВНЗ склався інститут кураторів. Не відкидаючи цієї ідеї, варте уваги зміщення акцентів у виховній роботі з колективно-організаційної форми на індивідуальну роботу зі студентом. Згідно з вимогами ECTS функції куратора поєднують виховний, консультативний та координуючий зміст.
Змістовими компонентами виховної роботи є національно-патріотичне виховання як чільний компонент формування громадянської позиції, відповідальності за Батьківщину, за її майбутнє. Аналіз результатів наукових досліджень свідчить про те, що сьогодні у системі цінностей студентської молоді відбуваються суттєві зміни. У значної кількості студентів спостерігається негативне ставлення до навчальної, громадської та будь-якої іншої суспільно- корисної діяльності. Такий стан зумовлений, насамперед, зниженням мотивації до такої діяльності у попередні роки та невисоким рейтингом більшості професій у
їхній суспільній ієрархії.
Виховна робота серед студентів, на жаль, не завжди є системного. Вона не завжди наповнена пошуком таких підходів та форм, які б структурно поєднували таку роботу у систему цілеспрямованих заходів, які б поєднували побажання і професорсько-викладацького складу, і самих студентів. Сьогодні склався орган під назвою студентське самоврядування.

3.4.1. Студентське самоврядування
Студентське самоврядування – це форма управління, за якої студенти на рівні академічної групи, факультету, гуртожитку, курсу, спеціальності, студентського містечка, іншого структурного підрозділу ВНЗ мають право самостійно вирішувати питання внутрішнього управління. Головна мета діяльності органів студентського самоврядування полягає передусім у створенні умов самореалізації молодих людей в інтересах особистості, суспільства і держави, у захисті прав студентів. Студентське самоврядування є важливим фактором розвитку і модернізації суспільства, виявлення потенційних лідерів, вироблення у них навичок управлінської та організаторської роботи з колективом, формування майбутньої еліти нації.
Отже, студентське самоврядування є засобом реалізації студентською громадою своїх прав, обов'язків та ініціатив через прийняття рішень і їхнього

30 впровадження за допомогою власних ресурсів у сфері, що визнається адміністрацією, та у співпраці з нею, а також гарантії брати участь через своїх представників у вирішенні питань, які стосуються студентства.
Студентське самоврядування потрібне студентству, тому що це – практична школа для тих, хто бажає спробувати себе у ролі керівника, адміністратора, лідера. ОСС – це можливість реалізувати спільно значущі проекти, що підуть на користь усій студентській громаді. Студентське самоврядування можна сміливо назвати однією з перших сходинок до громадянського суспільства, коли громада висуває своїх лідерів та вчиться контролювати їхні дії. Студентське самоврядування покликане захищати права студентів і бути їхнім представником в адміністраціях ВНЗ.
Звісно, сьогодні ми ще не можемо говорити про цей орган як такий, що функціонує у повному обсязі завдань, що стоять перед ним, і озброєний знанням всіх шляхів вирішення їх; зустрічає взаєморозуміння з боку усіх учасників процесів, які на сьогоднішньому етапі навіть не можуть бути перелічені. Як завжди шлях становлення вкритий “камінням” і спочатку потребує проторення.
Це можливо тільки у співпраці, коли є бажання адекватно поставитися до цієї потреби. Тільки такий шлях є демократичним, тобто не таким, коли студент призначає себе "демократом", а представник ВНЗ, який у чомусь бачить перешкоду і не сказав слово "Так", бо таки треба попередньо вирішити і іншу проблему, визнається консерватором, не демократом чи ким там ще.

3.5. Роль університетів у сучасній освіті
3.5.1. Наукова діяльність студентів як один із шляхів адаптації європейської
та української систем вищої освіти
Науково-дослідна робота в університеті має статус пріоритетної у діяльності викладачів і студентів. Вона спрямовується на розв'язання таких завдань:
- забезпечення теоретико-концептуальних, психолого-педагогічних і науково- методичних засад навчального процесу і приведення підготовки фахівців у відповідність з сучасними вимогами та найновішими досягненнями вітчизняної і зарубіжної науки та техніки;
- дослідження актуальних науково-дослідних тем з пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки;
- підготовка науково-педагогічних і наукових кадрів;
-
інтенсифікація наукових досліджень на факультетах, кафедрах, у наукових школах, науково-дослідних центрах і лабораторіях, а також забезпечення їх високої якості та збільшення числа наукової продукції;
- розширення та зміцнення науково-інформаційної бази наукової діяльності університету;
- зміцнення зв'язків університетської науки з науково-дослідною роботою провідних ВНЗ і наукових установ України та інших країн.


31
3.5.2. Міжнародне співробітництво
Міжнародне співробітництво сучасного ВНЗ здійснюється за такими напрямками і формами:
- організація міжнародних наукових і науково-технічних конференцій, симпозіумів, конгресів, семінарів, круглих столів;
- участь у міжнародних освітніх і наукових програмах та фондах;
- участь науковців у міжнародних конкурсах на здобуття грантів;
- співпраця з інформаційними центрами ЮНЕСКО та України;
- проведення спільних наукових і науково-технічних досліджень із зарубіжними лабораторіями і вищими навчальними закладами;
- участь у програмах обміну студентами, аспірантами, науково-педагогічними
і науковими працівниками;
- відрядження за кордон науково-педагогічних кадрів для викладацької та наукової роботи на основі прямих договорів університету із зарубіжними вищими навчальними закладами та отриманих грантів.
Міжнародна співпраця та зв'язки повинні базуватися на довготривалій договірній основі з вузами-партнерами і на співпраці з міжнародними освітніми та науковими установами.
Так, міжнародне співробітництво факультету іноземних мов Харківського національного університету спрямоване на розвиток кадрового потенціалу та
інституційне зміцнення закладу з метою забезпечення світових стандартів якості навчальних програм та відповідної підготовки студентів.
Розвиток кадрового потенціалу забезпечується підвищенням кваліфікації викладачів та спеціалістів університету за кордоном, їхньою участю у міжнародних комунікативних заходах, стажуванням студентів, аспірантів, докторантів, спільним проведенням наукових досліджень, запрошенням
іноземних фахівців для проведення лекцій та консультування. Такими гостями факультету були за останні роки Г. Міллер, І. Вьорляйн, професори Е. Келлер та
Ф. Дуайє з Німеччини, професори Карасик В.І., Фесенко Т.І. та Прокоф'єв В.О. з
Росії та інші. Факультет співпрацює з ДААД та Будинком Нюрнберга,
Французьким альянсом, отримуючи відповідну допомогу, бо, звісно, наш факультет не може існувати без контактів з носіями мови, але приймаючи все через призму свого світогляду та своєї методики викладання, яка виправдовує себе протягом багатьох років.
Міжнародне співробітництво закладу ґрунтується на міжнародних договорах, нормативно-правових актах України, міжнародних програмах технічної допомоги, угодах університету із зарубіжними партнерськими організаціями та закладами.
Основним шляхом нашого ознайомлення зі світовим досвідом є проведення конференцій і семінарів з залученням представників інших країн до їхнього проведення та часткового фінансування, обміну досвідом та стажування за кордоном.

32
Є й конкретні результати співпраці. Так, результатом роботи групи авторів
(каф. нім. філол.), що отримали грант Німецької служби академічних обмінів
DAAD на написання підручника для студентів-германістів став підручник Login I.
Deutsch für Germanistikstudenten. Lehrbuch. (
О.В. Сидоров, Л.Р. Безугла, С.І.
Сотникова, М.Ю. Мірошниченко та ін.) (посібник, рекомендований МОН України для студентів вищих навчальних закладів), який став одним з перших в Україні
НМК, в якому представлені модулі на всі навички і який відповідає міжнародним стандартам підручників для тих, що вивчають іноземні мови як фах. На даний час проводиться робота над підготовкою до видання ІІ-ої частини даного підручника.
Факультет своєчасно отримує інформацію про гранти та стипендії для студентів та викладачів. Так, тільки за 2007-2008 н.р. мовне та наукове стажування у країнах мови, що вивчається, проходили 17 студентів: у ФРН, у
США, Франції, Швейцарії, а також у Польщі, Угорщині, Італії; постійні контакти налагоджені з ВНЗ Німеччині та Франції, завдяки чому викладачі кафедр романської філології та перекладу і німецької філології та перекладу щорічно запрошуються на стажування, навчання і т.ін.
Подальший розвиток та зміцнення зв’язків з ВНЗ Харкова, України та зарубіжних країн є одним з пріоритетних напрямків роботи факультету і можна впевнено говорити як про вагомий внесок науковців факультету до світової науки, так і про великий потенціал, який позначається на подальшому розвитку факультету. Про це свідчить постійне зростання кількості аспірантів та здобувачів, які захищають свої дисертаційні дослідження у спеціалізованій раді із захисту кандидатських дисертацій. Звісно, такими є не тільки представники нашого факультету, але ми говоримо про тих представників нашого факультету, які закінчили його, працюють на кафедрах факультету викладачами, або отримують можливість за результатами навчання та здібностями до наукової діяльності поступати до аспірантури факультету. Хочу зазначити, що кожного року серед студентів V курсу у нас наявні студенти, які беруть участь як у предметних олімпіадах, так і у науковій діяльності: готують доповіді на конференції, пишуть наукові статті, тобто продовжують наукові традиції факультету.

33


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал