Курс лекцій у схемах для студентів напряму підготовки 030402 «Правознавство» усіх форм навчання



Сторінка13/14
Дата конвертації25.12.2016
Розмір1.94 Mb.
ТипКурс лекцій
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   14

Лекція 15

ПРИЗНАЧЕННЯ ПОКАРАННЯ

Ключові слова: призначення покарання, принципи призначення покарання, індивідуалізація покарання, ознаки особи, що вчинила злочин, обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання, сукупність злочинів, сукупність вироків.

План лекції

1. Принципи та загальні засади призначення покарання.


2. Призначення більш м’якого покарання ніж передбачено законом.
3. Призначення покарання за сукупністю злочинів та за сукупністю вироків.

  1. Принципи та загальні засади призначення покарання

Принципи призначення кримінального покарання – закріплені в нормах кримінального та кримінально-процесуального права положення, що встановлюють підстави, умови та порядок застосування заходів кримінального покарання

Принципи кримінального покарання



Принцип справедливості

Індивідуалізація покарання

Принцип гуманізму

виражається забороною повторного засудження особи за вчинення одного злочину, знаходить своє втілення відповідно до покарання суспільній небезпеці вчиненого діяння та особі винного


полягає в урахуванні всіх факторів, які характеризують діяння та особу винного. Індивідуалізація покарання: в законі та в суді. Індивідуалізація покарання в законі носить абстрактний характер і зобов’язує суддю враховувати всі обставини, перелічені в ст. 65 КК України. Індивідуалізація покарання в суді – це застосування положень Загальної та Особливої частини КК України під час призначення покарання конкретній особі з урахуванням особливостей особи винного та вчиненого діяння

втілюється у можливості суду мінімізувати покарання, тобто призначити строк ув’язнення (розмір штрафу) менше, ніж передбачено санкцією статті




Загальні засади призначення покарання (ст. 65 КК)



1) Суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин

у відносно-визначеній санкції, де вказані найменший та найбільший розміри покарання, суддя має право призначити покарання в указаних межах

у відносно-визначеній санкції, де вказаний лише найбільший розмір покарання, суддя керується положеннями Загальної частини КК про мінімальний та максимальний розміри для даного виду покарання

в альтернативних санкціях суд повинен вирішити питання про можливість виправлення особи, що вчинила злочин, без ізоляції від суспільства та лише у разі, коли таке виправлення не можливе, призначити покарання у вигляді позбавлення волі

2) Суд призначає покарання відповідно до положень Загальної частини КК

1) додержання вимог Загальної частини КК про цілі покарання

2) додержання вимог Загальної частини КК про систему та види покарання

3) додержання вимог Загальної частини КК про стадії вчинення злочину

4) додержання вимог Загальної частини КК про співучасть у злочині

3) Суд враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання

cтупінь тяжкості вчиненого злочину залежить від положень ст. 12 КК, яка виділяє злочини невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі злочини

особа винного ( існують такі поняття, як суб’єкт злочину (ст. ст. 18, 22 КК), особа, що вчинила злочин (ст. 86 КК), засуджений (ст. 87 КК)

обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання – різноманітні фактори, що стосуються особи винного та вчиненого ним діяння, і які відповідно зменшують або підвищують суспільну небезпечність вчиненого діяння і особи, що його вчинила



Сукупність ознак особи, що вчинила злочин



1. Ознаки суб’єкту злочину

2. Ознаки, які характеризують особу злочинця

вік кримінальної відповідальності, осудність, певні ознаки спеціального суб’єкту (службове становище, наявність родинних зв’язків та ін.) та ознаки, що характеризують попередню злочинну діяльність особи

психологічні та соціальні властивості особи, фізичний та психічний стан особи, яка вчинила злочин, її соціальний та правовий статус

Фізичні властивості особи – стать, вік, стан здоров’я, наявність інвалідності та ін.

Психічні властивості особи – темперамент, характер, спрямованість злочинця та інші обставини.

Правовий статус особи – такі обставини, як досягнення віку, з якого наступає кримінальна відповідальність, наявність судимостей та ін.

Соціальний статус особи – посада, професія; відношення до праці, навчання, суспільного та державного обов’язку, колег по роботі, поведінка на виробництві, у суспільстві, у побуті; виконання встановлених у суспільстві порядку та дисципліни, моральних принципів.

Обставини, що суд повинен враховувати під час призначення покарання, що стосуються особи винного



Умови неправильного морального формування

Обставини, які характеризують особу в момент вчинення злочину


Обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання – різноманітні фактори, що стосуються особи винного та вчиненого ним діяння, і які відповідно зменшують або підвищують суспільну небезпечність вчиненого діяння і особи, що його вчинила.

Обставини, що пом’якшують покарання (ст. 66 КК)



1) з'явлення із зізнанням, щире каяття або активне сприяння розкриттю злочину

2) добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди

2-1) надання медичної або іншої допомоги потерпілому безпосередньо після вчинення злочину

3) вчинення злочину неповнолітнім

4) вчинення злочину жінкою в стані вагітності

5) вчинення злочину внаслідок збігу тяжких особистих, сімейних чи інших обставин

6) вчинення злочину під впливом погрози, примусу або через матеріальну, службову чи іншу залежність

7) вчинення злочину під впливом сильного душевного хвилювання, викликаного неправомірними або аморальними діями потерпілого;

8) вчинення злочину з перевищенням меж крайньої необхідності

9) виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації, поєднане з вчиненням злочину у випадках, передбачених КК

При призначенні покарання суд може визнати такими, що його пом'якшують, і інші обставини, не зазначені в ст. 66 КК.



Обставини, що обтяжують покарання (ст. 67 КК)



1) вчинення злочину особою повторно та рецидив злочинів

2) вчинення злочину, групою осіб за попередньою змовою

3)вчинення злочину на ґрунті расової, національної чи релігійної ворожнечі або розбрату

4) вчинення злочину у зв'язку з виконанням потерпілим службового або громадського обов'язку

5) тяжкі наслідки, завдані злочином

6) вчинення злочину щодо малолітнього, особи похилого віку або особи, що перебуває в безпорадному стані

7) вчинення злочину щодо жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності

8) вчинення злочину щодо особи, яка перебуває в матеріальній, службовій чи іншій залежності від винного

9) вчинення злочину із використанням малолітнього або особи, що страждає психічним захворюванням чи недоумством

10) вчинення злочину з особливою жорстокістю

11) вчинення злочину з використанням умов воєнного або надзвичайного стану, інших надзвичайних подій

12) вчинення злочину загальнонебезпечним способом

13) вчинення злочину особою, що перебуває у стані алкогольного сп'яніння або у стані, викликаному вживанням наркотичних або інших одурманливих засобів

При призначенні покарання суд не може визнати такими, що його обтяжують, обставини, не зазначені в ст. 67 КК.

2. Призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом

Норма про призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом підпорядкована принципові індивідуалізації покарання. Наявність у справі декількох обставин що пом’якшують покарання, дає суду змогу звільнити особу, що вчинила злочин, від відбування із випробуванням, призначити більш м’яке покарання, ніж передбачено санкцією статті, в альтернативних санкціях обрати більш м’який вид покарання, та призначити мінімальний строк передбачений санкцією статті.



Призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом (ст. 69 КК)



За наявності декількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може за особливо тяжкий, тяжкий злочин або злочин середньої тяжкості призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті Особливої частини КК або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті за цей злочин

Суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для даного виду покарання в Загальній частині КК

Суд також може не призначати додаткового покарання, що передбачене в санкції статті Особливої КК як обов'язкове

Дані умови виключають злочини невеликої тяжкості



Призначення покарання більш м’якого, ніж передбачено законом:



Призначення покарання нижчого від найнижчої межі

Перехід до іншого, більш м’якого виду покарання

суддя обирає вид покарання, що передбачено в санкції статті (альтернативна санкція), і у разі, коли визначені мінімальний та максимальний розміри покарання, суддя може призначити покарання менше, ніж мінімальний розмір покарання, передбачений у даній статті


перехід до іншого, більш м’якого виду покарання, ніж передбачено законом можливий з урахуванням положень
ст. 51 КК, де визначена система кримінальних покарань. Згідно даної системи суд має право перейти до більш м’якого покарання згідно ієрархічної побудови системи покарань

3. Призначення покарання за сукупністю злочинів та за сукупністю вироків

Призначення покарання за сукупністю злочинів (ст. 70 КК)



При сукупності злочинів суд, призначивши покарання (основне і додаткове) за кожний злочин окремо, визначає остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим або шляхом повного чи часткового складання призначених покарань

Під час складання покарань остаточне покарання за сукупністю злочинів визначається в межах, встановлених санкцією статті Особливої частини КК, яка передбачає більш суворе покарання

Якщо хоча б один із злочинів є умисним тяжким або особливо тяжким, суд може призначити остаточне покарання за сукупністю злочинів у межах максимального строку, встановленого для даного виду покарання в Загальній частині КК

Якщо хоча б за один із вчинених злочинів призначено довічне позбавлення волі, то остаточне покарання за сукупністю злочинів визначається шляхом поглинання будь-яких менш суворих покарань довічним позбавленням волі

До основного покарання, призначеного за сукупністю злочинів, можуть бути приєднані додаткові покарання, призначені судом за злочини, у вчиненні яких особу було визнано винною



Призначення покарання за сукупністю вироків (ст. 71 КК)



Якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив новий злочин, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком

При складанні покарань за сукупністю вироків загальний строк покарання не може перевищувати максимального строку, встановленого для даного виду покарання в Загальній частині КК

При складанні покарань у вигляді позбавлення волі загальний строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю вироків, не повинен перевищувати п'ятнадцяти років, а у випадку, якщо хоча б один із злочинів є особливо тяжким, загальний строк позбавлення волі може бути більшим п'ятнадцяти років, але не повинен перевищувати двадцяти п'яти років

При складанні покарань у вигляді довічного позбавлення волі та будь-яких менш суворих покарань загальний строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю вироків, визначається шляхом поглинення менш суворих покарань довічним позбавленням волі

Остаточне покарання за сукупністю вироків має бути більшим від покарання, призначеного за новий злочин, а також від невідбутої частини покарання за попереднім вироком

Призначене хоча б за одним із вироків додаткове покарання або невідбута його частина за попереднім вироком підлягає приєднанню до основного покарання, остаточно призначеного за сукупністю вироків

Питання для самоконтролю

1. Назвіть принципи кримінального покарання.


2. Назвіть загальні засади призначення покарання.
3. Назвіть сукупність ознак особи, що вчинила злочин.
4. Назвіть обставини, що пом’якшують покарання.
5. Назвіть обставини, що обтяжують покарання.
6. При яких умовах можливе призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом?
7. Які варіанти призначення покарання більш м’якого, ніж передбачено законом передбачені чинним кримінальний законодавством?
8. Розкрийте сутність призначення покарання за сукупністю злочинів.
9. Розкрийте сутність призначення покарання за сукупністю вироків.

Список літератури до теми



1. Барков О. Практика заміни невідбутої частини покарання у виді позбавлення волі більш м’яким покаранням / О. Барков // Підприємництво, господарство і право. – 2007. – № 3. – С. 119.
2. Богатирьов І. Деякі проблемні питання застосування альтернативних видів покарань в Україні (теоретичні аспекти) / І. Богатирьов // Підприємництво, господарство і право. – 2003. – № 6. – С. 84–87.
3. Валиев С. А. Личность виновного и ее исследование при назначении наказания // Известия высших учебных заведений. Правоведение (г. Санкт-Петербург) / С. А. Валиев. – 2002. –№ 4. – С. 153–165.
4. Горелик А. С. Наказание по совокупности преступлений и приговоров / А. С. Горелик. – Красноярск, 1991.
5. Кримінальний кодекс України : офіційний текст // Відомості Верховної Ради України. – № 25–26. – 29 червня 2001 року.
6. Мясников О. Индивидуализация наказания с учетом смягчающих обстоятельств /
О. Мясников // Российский экономический журнал. – 2002. – № 8. – С. 61–62.
7. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. – 3-тє вид., переробл. та доповн. / за ред. М. І. Мельника, М. І. Хавронюка. – К. : Атіка, 2003. – 1056 с.
8. Непомнящая Т. Мера наказания: понятие и критерии ее определения судом /
Т. Непомнящая // Уголовное право. – 2003. – № 1. – С. 41–42.
9. Уголовное право Украины. Общая часть / отв. ред. Я. Ю. Кондратьев. – К. : Атика, 2002. – 448 с.

ОСНОВНІ ТЕРМІНИ ТА ПОНЯТТЯ

Активне сприяння розкриттю злочину – дії особи, що вчинила злочин, спрямовані на допомогу органам правосуддя у встановленні істини в справі.
Аналогія – можливість застосування кримінального закону до діяння, яке прямо в ньому не передбачено. Кримінальні кодекси УРСР 1922 та 1927 років допускали аналогію закону, яка була відмінена КК УРСР 1960 р.
Бездіяльність у кримінально-правовому розумінні – суспільно небезпечна пасивна поведінка особи (суб’єкта), тобто невиконання дій, які особа повинна була і могла вчинити, чи не попередила настання суспільно небезпечних наслідків, які була зобов’язана і могла попередити.
Безнаслідкова співучасть означає, що виконавцю не вдалося вчинити закінчений злочин і він вчинив лише готування або замах, на якому його злочинна діяльність була припинена (перервана).
Безпосередній об’єкт злочину – конкретні суспільні відносини, що поставлені законодавцем під охорону визначеного кримінального закону і яким заподіюється шкода злочином.
Виконання законного наказу як обставина, що виключає злочинність діяння – правомірне заподіяння шкоди правоохоронним інтересам особи, суспільства або держави особою, зобов'язаною виконати цей наказ.
Винність – визнання діяння злочином лише за умови, що воно вчинене умисно або з необережності.
Виявлення умислу – прояв особою тим чи іншим засобом (усно, письмово, іншим шляхом) наміру вчинити певний злочин.
Встановити причинний зв’язок – означає необхідність встановлення об’єктивного зв’язку між суспільно небезпечним діянням і настанням суспільно небезпечного наслідку, при якому діяння є безпосередньою причиною наслідку, що настав.
Дійове каяття – дії особи, які свідчать про осуд нею вчиненого злочину і про прагнення загладити його наслідки.
Дія у кримінально-правовому розумінні – активний, вольовий, свідомий акт зовнішньої поведінки суб’єкта, який відображається у вчиненні суспільно небезпечного посягання, визначеного кримінальним законом.
Добровільна відмова – остаточне припинення особою за своєю волею готування до злочину або замаху на злочин, якщо при цьому вона усвідомлювала можливість доведення злочину до кінця.
Додатковий безпосередній об’єкт злочину – суспільні відносини, яким поряд із основним об'єктом злочину завжди заподіюється чи створюється загроза заподіяння шкоди, або даним суспільним відносинам шкода може і не заподіюватися (вони можуть бути не поставлені під погрозу заподіяння шкоди).
Додатковий обов'язковий об'єкт злочину – такий об'єкт, який у певному складі злочину є завжди.
Додатковий факультативний об'єкт злочину – такий об'єкт, який при здійсненні визначеного злочину може існувати поряд з основним, а може бути відсутнім.
Елемент складу злочину – однорідна група юридичних ознак, що характеризують злочин з якогось одного боку.
Екстрадиція (видача злочинців) – форма міжнародної співпраці держав у боротьбі зі злочинністю, полягає в арешті і передачі однією державою іншій (за запитом) особи, що підозрюється або обвинувачується у скоєнні злочину, або ж засудженого злочинця.
Ексцес оборони – означає, що заподіяна тому, хто посягає, тяжка шкода (смерть або тяжкі тілесні ушкодження) явно не відповідала або небезпеці посягання, або обстановці захисту.
Ексцес виконання наказу - перевищення меж заподіяння шкоди під час виконання законного наказу.
Ексцес виконавця означає, що інші співучасники не передбачали, не бажали і не допу-скали вчинення тих злочинних дій, що вчинив виконавець.
Загальний рецидив – рецидив, до якого входять різнорідні злочини, тобто не тотожні за родовим чи безпосереднім об'єктом і ті, що мають різні форми вини.
Загальний об’єкт злочину – сукупність усіх суспільних відносин, охоронних кримінальним правом від злочинних посягань.
Закінчений злочин – діяння, яке містить всі ознаки складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК України.
Закон про кримінальну відповідальність представляє собою як окремі кримінальні закони, що виключають одну або кілька статтей, так і весь Кримінальний кодекс у цілому, де усі статті розміщені за визначеною системою.
Замах на злочин – вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини Кодексу, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі.
Збіг злочинів – доктринальна назва форми множинності злочинів, що не знайшли свого відображення в інших формах, які закріплені в Законі – повторності, сукупності та рецидиві.
Звільнення від кримінальної відповідальності – передбачена законом відмова держави в особі компетентних органів від офіційного осуду діяння злочинця і його особи, та від застосування щодо нього заходів кримінально-правового характеру.
Злочин – конкретний акт вольової поведінки людини, вчинений під контролем її свідомості, це, насамперед діяння, виражене у формі активної дії, або пасивної бездії акт поведінки (вчинок, діяльність).
Злочинний наслідок – визначена кримінально-правовою нормою матеріальна чи нематеріальна шкода, заподіяна злочинними діяннями об’єкта, який охороняється зако-ном.
Злочини з матеріальним складом – такі злочини, в яких суспільно небезпечні наслідки передбачаються як обов’язкова ознака об’єктивної сторони злочину.
Злочини з формальними складами – такі злочини, в яких сам факт вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого законом, утворює закінчений злочин.
Зміна обстановки – суттєві, істотні зміни в об'єктивних соціальних умовах, внаслідок яких суспільна небезпечність діяння чи особи, що його вчинила, відмініється взагалі або ж стає дуже незначною.
Казус (випадок) – невинне заподіяння шкоди суспільним відносинам, що виключає притягнення до кримінальної відповідальності особи, що вчинила дане діяння.
Караність - погроза застосування покарання за злочин, що міститься у кримінально правових санкціях.
Кваліфікація злочину - встановлення та юридичне закріплення точної відповідності між ознаками вчиненого діяння та ознаками складу злочину, передбаченого кримінально-правовою нормою.
Крайня необхідність – вимушене заподіяння шкоди правоохоронним інтересам з метою усунення загрожуючої небезпеки, якщо вона в даній обстановці не могла бути усунена іншими засобами і, якщо заподіяна шкода є рівнозначною або менш значною, ніж шкода відвернена.
Кримінальне право як галузь права система (сукупність) юридичних норм, що встановлюють, які суспільно небезпечні діяння є злочинами, і які покарання підлягають застосуванню до осіб, що їх вчинили.
Малозначність діяння означає, що вчинена дія (бездіяльність) не спричинила суттєвої шкоди та не створила загрози спричинення такої шкоди фізичній або юридичній особі, суспільству або державі.

Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   14


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал