Курс лекцій «основи наукових досліджень»




Сторінка7/12
Дата конвертації28.12.2016
Розмір5.06 Kb.
ТипКурс лекцій
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12
2.12. Методи теоретичного дослідження
Серед методів теоретичних досліджень передусім слід назвати історичний, логічний, системний, когнітивний, моделювання та ін. методи системного аналізу, які передбачають вивчення складних об´єктів, систем в комплексі. Тут широко використовуються ЕОМ для вирішення і аналізу складних математичних задач щодо оптимізації процесів і управління процесами на транспорті та великих підприємствах.
До методів теоретичного дослідження слід також віднести:
- метод сходження від абстрактного до конкретного;
- метод ідеалізації;
- метод формалізації;
- аксіоматичний метод.
Сходження
від абстрактного до конкретного - це одна з форм наукового пізнання. Згідно з цим методом мислення бере свій початок від конкретного в дійсності до абстрактного в мисленні і від нього - до конкретного в мисленні.
Метод
ідеалізації - мислене конструювання об´єктів, яких немає в дійсності, або які практично нездійсненні. Наприклад, це є уявлення про ідеальний газ, або
ідеальну рідину, які поширено застосовуються в фізиці. Мета ідеалізації: позбавити реальні об´єкти деяких притаманних їм властивостей і наділити (мислено) ці об´єкти певними нереальними і гіпотетичними властивостями. При цьому мета досягається завдяки:
- багатоступінчастому абстрагуванню;
- переходу думки до кінцевого випадку розвитку якоїсь властивості;
- простому абстрагуванню.


62
Формалізація - метод вивчення різноманітних об´єктів шляхом відображення
їхньої структури в знаковій формі за допомогою штучних мов, наприклад мовою математики.
Переваги формалізації:
- вона забезпечує узагальненість підходу до вирішення проблем;
- символіка надає стислості та чіткості фіксації значень;
- однозначність символіки (уникаємо багатозначності звичайної мови);
- дає змогу формувати знакові моделі об´єктів і замінювати вивчення реальних речей і процесів вивченням цих моделей.
Завдяки своїй специфічності, формалізація забезпечує узагальненість підходу до розв´язання пізнавальних проблем. Крім того, символіка штучної мови надає стислості й чіткості фіксації значень формалізованих об´єктів пізнання, надає однозначності розуміння їх структури (на відміну від двозначності при застосуванні звичайної мови).
Формалізація
, як правило, пов´язана із застосуванням математичного апарату.
Як метод, формалізація, зводить дослідження реальних змістових сторін об´єктів, властивостей і відношень до формального дослідження відповідних їм знаків
(абстрактних об´єктів); широко застосовується при математичному моделюванні у багатьох галузях науки.
Серед великої різноманітності загальнонаукових методів окремо виділяють
історичний і логічний методи дослідження, які дозволяють мислено відтворити досліджуваний об´єкт у всій його об´єктивній конкретності, уявити і зрозуміти його в розвитку. За допомогою логічного методу дослідник на основі опрацювання, критичного аналізу і формулювання своїх пропозицій розвиває існуючі теоретичні уявлення або висуває нові теоретичні припущення. Історичний метод надає можливість для всебічного дослідження явищ і подій у хронологічній послідовності, щоб відкрити їх внутрішні зв´язки та закономірності розвитку.
Загальнонауковий статус мають математичні (тобто кількісного вивчення процесів і явищ) і, зокрема, аксіоматичний, статистичний, а також системно- структурні, кібернетичні, теоретико-інформаційні методи досліджень. Математичні методи важливого значення набувають при обробці матеріалів дослідження.
Аксіоматичний
метод - це засіб побудови наукової теорії, при якому без доведення приймаються деякі твердження (аксіоми), а потім використовуються для доведення інших тверджень (теорем) за логічними правилами.
Контрольні запитання (лекція 5)
1.
Що Ви вкладаєте в поняття «методологія дослідження»?
2.
Які Вам відомі види методології?
3.
Що таке метод наукового пізнання?
4.
Які Ви знаєте методи пізнання?
5.
Які Ви знаєте методи емпіричного та теоретичного рівнів дослідження?
6.
Класифікація методів. їх характеристика.
7.
Що таке об'єкт, предмет та фактори наукового дослідження?
8.
Дайте визначення емпіричних завдань і методів дослідження.


63 9.
Дайте визначення наукової ідеї.
10.
Роль логічних методів у наукових дослідженнях.
11.
В чому сутність діалектики процесу пізнання та системного методу досліджень?
12.
Індуктивний та дедуктивний методи дослідження.
13.
Що таке моделювання і коли воно використовується?
14.
Методи теоретичних досліджень та їх характеристика.
Глосарій термінів та понять (лекція 5)
Спостереження - систематичне цілеспрямоване, спеціально організоване сприймання предметів і явищ об'єктивної дійсності, які виступають об?єктами дослідження
Порівняння - процес зіставлення предметів або явищ дійсності з метою уста- новлення схожості чи відмінності між ними, а також знаходження загального, притаманного, що може бути властивим двом або кільком об´єктам дослідження
Узагальнення - - логічний процес переходу від одиничного до загального чи від менш загального до більш загального знання, а також продукт розумової діяльності, форма відображення загальних ознак і якостей об´єктивних явищ.
Вимірювання - процедура визначення числового значення певної величини за допомогою одиниці виміру.
Фізична величина - властивість, загальна в якісному відношенні для багатьох фізичних об´єктів, але у кількісному відношенні індивідуальна для кожного об’єкта.
Експеримент – апробація знання досліджуваних явищ в контрольованих або штучно створених умовах.
Опитування
- дає змогу отримати як фактичну інформацію, так і оцінні дані, проводиться в усній або письмовій формі. При створенні анкети або плану інтерв´ю важливо сформулювати запитання так, щоб вони відповідали поставленій меті.
Анкета може включати декілька блоків запитань, пов´язаних не лише з рівнем періо- дичності використання тих чи інших засобів, а й оцінкою об´єкта дослідження.
Метод експертних оцінок
- використовується для отримання змінних емпірик- них даних. Проводиться опитування спеціальною групою експертів (5-7 осіб) з метою визначення певних змінних величин, необхідних для оцінки досліджуваного питання. Експерти підбираються за ознакою їх формального професійного статусу - посади, наукового ступеня, стажу роботи тощо.
Кореляційний аналіз -
процедура для вивчення співвідношення між незалеж- ними змінними. Зв´язок між цими величинами виявляється у взаємній погодженості спостережуваних змін. Обчислюється коефіцієнт кореляції. Чим вищим є коефіцієнт кореляції між двома змінними, тим точніше можна прогнозувати значення однієї з них за значенням інших.
Факторний аналіз - дає можливість встановити багатомірні зв´язки змінних величин за кількома ознаками. На основі парних кореляцій, отриманих у результаті кореляційного аналізу, одержують набір нових, укрупнених ознак - факторів. У ре- зультаті послідовної процедури отримують фактори другого, третього та інших рівнів.
Факторний аналіз дає змогу подати отримані результати в узагальненому вигляді.
Метод імплікаційних шкал - наочна форма виміру та оцінки отриманих даних, які градуюються за кількістю або інтенсивністю ознак. Шкали класифікуються за


64 типами або рівнем виміру. Прості шкали дають однозначну оцінку тієї чи іншої ознаки. Серію шкал (так звану батарею) можна перетворити в єдину шкалу значень окремих ознак.
Джерела(лекція 5):
1. Алексюк A.M. Педагогіка вищої школи України. Підр. - К.: Либідь, 1998. -
560 с
2. Гершунский Б.С. Прогностические методы в педагогике. - К.: Вища школа,
1994. - 207 с.
3. Фіцула М.М. Педагогіка. Навч.посіб. - К.: Академія, 2000. - 544 с.
4. Кыверлянг А.А. Методы исследования в профессиональной педагогике. -
Таллин: Валчус, 1980.
5. Крысько В.Г. Психология и педагогика в схемах и таблицах. К.: Хорвест,
1999. - 384 с.
6. Загвязинский В.И. Методология и методика дидактического исследования. -
М.: Педагогика, 1982.- 160 с.
7. Методы педагогического исследования. Лекция / Под ред. В.И.Журавлева.
Учебн.пос. - М.: Просвещение, 1972. -158 с.
8. МойсеюкН.Э. Педагогика. Навч.пос, 3-е изд., 2001. - 608 с.
9. Э.Сидоренко В.К., Дмитренко П.В. Основи наукових досліджень. Навч.пос.
- К.: РННЦ «ДІНІТ», 2000. - 259 с.
10. Шейко В.М., Кушнаренко Н.М. Організація та методика науково-дослід- ницької діяльності. Підручник. -К.: Знання-прес, 2002. - 295 с.


65
ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 3. ІНФОРМАЦІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НАУКОВИХ
ДОСЛІДЖЕНЬ
Лекція 6
Питання
, що вивчаються на даній лекції:
3.1. Поняття про наукову інформацію та її роль у проведенні наукових досліджень
3.2. Джерела інформації та їх використання в науково-дослідній роботі
3.1. Поняття про наукову інформацію та її роль у проведенні наукових
досліджень
На сучасному етапі розвитку ринкових відносин, коли темпи накопичення і передачі інформації зростають, виникло протиріччя між виробництвом інформації та можливостями її споживання, переробки і використання. Потрібні відповідні методики орієнтації наукових працівників на найбільш продуктивний пошук і використання відповідних інформаційних матеріалів. Слово «інформація» в перекладі з латинського означає роз´яснення. Роз´яснення - це відомості про довкілля, про процеси, які здійснюються в ньому, про події і стан, що сприймаються людьми, які керують машинами та системами. Це одне із загальних понять науки, що означає певні відомості, сукупність якихось даних, знань, детальна, систематизована подача певного відібраного матеріалу, але без будь-якого аналізу.
Наукова інформація - це логічна інформація, яка отримується в процесі пізнання, адекватно відображає закономірності об´єктивного світу і використо- вується в суспільно-історичній практиці. Основні ознаки наукової інформації:
- вона отримується в процесі пізнання закономірностей об´єктивної дійсності, підґрунтям якої є практика, і подається у відповідній формі;
- це документовані або публічно оголошувані відомості про вітчизняні та зарубіжні досягнення науки, техніки, виробництва, отримані в процесі науково- дослідної, дослідно-конструкторської, виробничої та громадської діяльності.
Основні джерела науково-технічної інформації можна згрупувати в такому вигляді:
1. Монографія - це наукова праця, присвячена глибокому викладу матеріалу в конкретній, зазвичай вузькій галузі науки. Це наукова праця одного або декількох авторів. Вона має достатньо великий обсяг: не менше 50 сторінок машинописного тексту. Це наукове видання, що містить повне й вичерпне дослідження якоїсь проблеми чи теми.
Існують певні вимоги, які додатково надаються ВАК України до монографій, котрі застосовують в якості публікацій за темою докторських і кандидатських дисертацій: (наявність рецензентів - докторів наук за фахом тощо, та ін.)
2. Збірник - це видання, яке складається з окремих робіт різних авторів, присвячених одному напряму, але з різних його галузей. У збірнику публікуються закінчені праці з рекомендацією їх використання.
3. Періодичні видання - це журнали, бюлетені та інші видання з різних галузей науки і техніки. В періодичних виданнях можуть друкуватись праці і їх результати. Виклад матеріалу проводиться в популярній, доступній формі.


66
4. Спеціальні випуски технічних видань - це документи інформаційного, рекламного плану, аналітичні, статистичні дані з проблеми.
5. Патентно-ліцензійні видання (патентні бюлетні, описи винаходів та корисних моделей).
6. Стандарти - це нормативно-технічні документи щодо єдиних вимог до продукції, її розробки, виробництву та застосуванню.
7. Навчальна література - це підручники, навчальні посібники, навчально- методична література.
8. Надруковані документи - це дисертації, звіти про науково-дослідну роботу, окремі праці. Це документи для студентів, аспірантів, які займаються науково- дослідною роботою: планові, звітні документи, статистичні та опубліковані доповіді, методичні та інструкційні матеріали.
9. Науково-інформаційна діяльність - сукупність дій, спрямована на задоволення потреб громадян, юридичних осіб і держави, що полягає в її збиранні, аналітико-синтетичній обробці, фіксації, зберіганні, пошуку і поширенні.
10. Інформаційні ресурси науково-технічної інформації - це систематико- вані зібрання науково-технічної літератури і документації, зафіксовані на паперових та інших носіях.
11. Довідково-інформаційний фонд - це сукупність упорядкованих первин- них документів і довідково-пошукового апарату, призначених для задоволення
інформаційних потреб.
12. Довідково-пошуковий апарат - це сукупність упорядкованих вторинних документів, створюваних для пошуку першоджерел;
13. Інформаційні ресурси спільного користування - це сукупність
інформаційних ресурсів державних органів науково-технічної інформації (бібліотека, фірми, організації);
14. Аналітико-статистична обробка науково-технічної та практичної
інформації;
15. Інформаційний ринок - це система економічних, організаційних і правових відносин щодо продажу і купівлі інформаційних ресурсів, технологій, продукції та послуг.
Законом України «Про інформацію» визначено головні принципи інформа- ційних відносин:
- гарантованість права на інформацію;
- доступність інформації та свобода обміну нею;
- об´єктивність, вірогідність інформації;
- повнота і точність інформації;
- законність отримання, використання, поширення і зберігання інформації.
Право на інформацію мають усі громадяни України, юридичні особи і держав-ні органи. З метою задоволення інформаційних потреб, органи державної влади та місце- вого самоврядування створюють інформаційні служби, системи, мережі, бази і банки даних. Для прискорення відбору потрібної інформації і підвищення ефективності пра- ці в Україні створена загальнодержавна служба науково-технічної інформації (НТІ).
Вона включає галузеві інформаційні центри - Республіканський інститут, НТІ в НДІ,
інформаційні центри, відділи НТІ в НДІ, конструкторських бюро на підприємствах.


67
У процесі наукових досліджень зустрічається таке поняття, як галузі
інформації
. Це сукупність документованих або публічно оголошених відомостей про відносно самостійні сфери життя і діяльності.
Розрізняють галузі інформації:
- політична;
- духовна;
- науково-технічна;
- соціальна;
- економічна;
- міжнародна.
Чітке знання термінів та їх сутності, а також галузей інформації дозволяє науковому досліднику оперативно їх знаходити, переробляти, узагальнювати та ефективно застосовувати для виконання відповідних завдань.
Значення і роль інформації в тому, що, по-перше, без неї не може бути прове- дене те чи інше наукове дослідження, по-друге, інформація досить швидко старіє, і потрібне постійне поновлення матеріалів. За даними зарубіжних джерел інтенсив- ність старіння інформації становить понад 10% на день для газет, 10% на місяць для журналів, 10% на рік для книг і монографій. Окрім цього, інформація для дослідника
є предметом і результатом його праці. Осмислюючи та опрацьовуючи потрібну
інформацію, дослідник видає специфічний продукт: - якісно нову інформацію. При цьому підраховано, що біля 50% свого часу дослідник витрачає на пошук інформації.
Тому досить відповідальним етапом наукового дослідження є вміння оперативно знаходити і опрацьовувати потрібну інформацію з теми дослідження.
3.2. Джерела інформації та їх використання в науково-дослідній
роботі
У процесі підготовки та проведення будь-якого дослідження можна виділити п´ять головних етапів:
-
етап накопичення наукової інформації: бібліографічний пошук наукової
інформації, вивчення документів, основних джерел теми, складання огляду літератури, вибір аспектів дослідження;
-
формулювання теми, мети і завдання дослідження, визначення проблеми, об-
ґрунтування об´єкту і предмету, мети, головних завдань, гіпотези дослідження;
-
теоретичне дослідження - обґрунтування напрямів, вибір загальної методики, методів, розробка концепції, параметрів, формулювання висновків дослідження;
-
проведення експерименту - розробка програми, методики, одержання і аналіз даних, формулювання висновків і результатів дослідження;
-
оформлення результатів наукового дослідження, висновків, рекомендацій, уточнення наукової новизни та практичної значущості.
Як бачимо, дослідження розпочинається з аналізу інформаційних матеріалів з обраної теми. Інформацію поділяють на:
- оглядову (вторинну) огляд наукових матеріалів;
- релеративну, що міститься в описах прототипів наукових завдань;
- реферативну (вторинну), що міститься в анотаціях, резюме, рефератах;


68
- сигнальну (вторинну) - інформацію попереднього повідомлення;
- довідкову (вторинну) - систематизовані короткі відомості в будь-якій галузі знань.
Отже, при опрацюванні інформації її можна поділити на дві групи.
Первинна інформація - це вихідна інформація, яка є результатом безпосередніх соціологічних експериментальних досліджень, вивчення практичного досвіду (це фактичні дані, зібрані дослідником, їх аналіз і перевірка).
Вторинна інформація - це результат аналітичної обробки та публікації інформа- ції з теми дослідження (це опубліковані документи, огляд інформації з теми). Це:
-
інформаційні видання (сигнальна інформація, реферативні журнали, експрес-
інформація, огляди);
- довідкова література (енциклопедії, словники);
- каталоги і картотеки;
- бібліографічні видання (схеми 12, 13).
Ця інформація служить теоретичним та експериментальним підґрунтям, основою проведення наукового дослідження, є доказом наукової обґрунтованості роботи її, достовірності та новизни.
Достовірність - це достатня правильність, доказ того, що названий результат
(закон, сукупність фактів) є істинним, правильним. Достовірність результатів і висновків обґрунтовується експериментом, логічним доказом, аналізом літературних та архівних джерел, перевірених на практиці. Є три групи методів доказу достовір- ності: аналітичні, експериментальні, підтвердження практики.
До найважливіших методів наукового пізнання належать аналітичні методи.
їх суть - доказ результату через логічні, математичні перетворення, аналіз статистич- них даних, опублікованих і неопублікованих документів (облікових, планових, аналітичних, анкетних).
У процесі експерименту проводяться наукові дослідження порівнюються теоретичні та експериментальні результати. При зіставлені наукового результату з практикою необхідний збіг теоретичних положень з явищами, що спостерігаються в практичних ситуаціях. Тому для вивчення теоретичного підґрунтя теми дослідження потрібне глибоке опрацювання джерел інформації.
Знання опублікованої інформації дає змогу глибше осмислити науковий і практичний матеріал інших вчених, дослідників, виявити рівень дослідженості конкретної теми, підготувати огляд літератури з теми. Потрібну наукову інформацію дослідник отримує в бібліотеках та органах науково-технічної інформації.
Форми обслуговування читачів у бібліотеках майже скрізь однакові:
- довідково-бібліографічне обслуговування;
- читальний зал;
- абонемент або міжбібліотечний обмін (МБО);
- заочний абонемент;
- виготовлення фото і ксерокопій;
- виготовлення мікрофільмів.
Для опрацювання джерел з обраної теми використовують інформаційно- пошуковий апарат бібліотеки.
У бібліотеках застосовується інформаційно-пошукова мова (ІПМ) бібліотечно- бібліографічного типу: універсальна десяткова класифікація (УДК) і бібліотечно-
бібліографічна класифікація (ВБК).


69
Схема 12 - Схема процесу збору та аналізу наукової інформації
Схема 13 - Загальна схема збору та аналізу наукової інформації


70
УДК систематизує всі людські знання у 10 розділах, де кожний розділ має десять підрозділів і т.ін. При цьому кожне нове поняття отримує свій числовий індекс
Кодове позначення індексу знань
Найменування індексу знань
0
Загальний
1
Філософія, психологія
2
Релігія
3
Суспільні науки, економіка
4
Філософія, мовознавство
5
Математика, природничі науки
6
Прикладні знання
7
Мистецтво, прикладне мистецтво
8
Художня література, літературознавство
9
Географія, історія
Кодовим позначенням індексуються всі наукові знання, явища, поняття. І кожне нове знання при його виникненні знаходить своє місце. В залежності від потреб поділу інформаційно-пошукової мови до основних індексів додаються інші знаки, чим підвищується спеціалізація УДК. Для зручності сприйняття кожні три знаки відокремлюються крапкою.
Багато років УДК застосовувалась як найбільш досконала класифікація знань.
Але згодом виникнення нових понять у науковій і практичній діяльності людей зумовили впровадження бібліотечно-бібліографічної класифікації (ББК), яка має
іншу систему класифікації й індексації людських знань. Основна частина її буквено- цифрових індексів побудована за десятковим принципом. Основні поділи ББК розподілені у 21 відділах, кожний з яких має свій індекс із великих букв українського алфавіту, наприклад:
Індекси знань
Найменування індексів знань
А
Загальний
Б
Природничі науки
В
Фізико-математичні науки
Г
Хімічні науки
Д і т.д.
Науки про землю і т.д.
Всього:
21
Ці інформаційно-пошукові мови застосовуються при організації бібліотечних фондів. Основою інформаційно-пошукового апарату бібліотек є каталоги. Це розташовані в порядку алфавіту картки з описом видань. В алфавітному каталозі - за прізвищами авторів та назвами публікацій незалежно від їх змісту; в предметному - картки з описом літературних джерел згруповані за предметними рубриками теж в алфавітному порядку основні каталоги формуються за принципом алфавіту або за принципом систематизації знань. Крім основних каталогів створюються допоміжні: каталог періодики, картотеки статей і рецензій. Основними каталогами є систематичний і алфавітний.


71
Алфавітні
каталоги містять картки на книги, розташовані в алфавітному порядку прізвищ авторів чи назв, при цьому береться спочатку перша буква слова, за яким іде опис, потім - друга і т.д.
Систематичні
каталоги містять картки на книги, в яких назви робіт розташовані за галузями знань, згідно з діючою класифікацією науки.
Предметні
каталоги містять картки з назвами творів з конкретних проблем і питань одного змісту.
Щоб користуватись каталогами, потрібно добре знати принцип їх побудови.
Провідне місце належить алфавітним каталогам. По них можна встановити, які твори того чи іншого автора є в бібліотеці. Картки каталогу розставлені за першим словом бібліографічного опису книги: прізвища автора або назви книги, яка не має автора. Якщо перші слова співпадають, картки розставляються за другим словом.
Картки авторів з однаковим прізвищем - за алфавітом їх ініціалів тощо.
В систематичних каталогах картки згруповані в логічному порядку за галузями знань. Послідовність розміщення карток відповідає визначеній бібліографічній класифікації - УДК чи ББК.
Довідковий апарат систематичного каталогу включає посилання, відправлен- ня, довідкові картки та алфавітно-предметний покажчик. Посилання вказує, де знахо- диться література з близького чи суміжного питання («див.також»), відправні карточ- ки («див.») показують в якому відділі знаходиться література з даного питання.
Предметний каталог концентрує близькі за змістом матеріали в одному місці, що дуже зручно для дослідника.
Ключем до каталогів бібліотеки є бібліографічні покажчики. Вони можуть бути різними за своїм завданням, змістом і формою. Для визначення стану вивче- ності теми потрібно звернутись до інформаційних видань, які випускають інститути та служби науково-технічної інформації, центри інформації, бібліотеки і охоплюють всі галузі народного господарства. Тут можна ознайомитись не лише з відомостями про надруковані праці, а й з вміщеними ідеями та фактами. їх характеризує новизна поданої інформації, повнота охоплення джерел і наявність довідкового апарату, що полегшує пошук і систематизацію літератури.
Збір та обробку цих матеріалів в Україні здійснюють Книжкова палата
України, Український інститут науково-технічної і економічної інформації
(УкрІНТЕІ), Національна бібліотека України ім. В.І.Вернадського та інші бібліо- течно-інформаційні установи загальнодержавного або регіонального рівня.
Основна маса видань названих установ поділяється на три види:
- бібліографічні;
- реферативні;
- оглядові.
Бібліографічні
видання показують, що видано з питання, яке цікавить дослідника; часто це сигнальні покажчики без анотацій і рефератів. Цінність їх - у оперативності інформації про вихід у світ вітчизняної і зарубіжної літератури.
Реферативні
видання містять публікації рефератів з коротким викладом змісту первинного документа, фактичними даними і висновками (експрес інформа- ційні, реферативні журнали, збірники та ін.), наприклад: РЖ «Економіка. Економічні


72 науки». Виданням Книжкової палати України є бібліографічні покажчики: «Літопис книг», «Літопис газетних статей», «Нові видання України» тощо.
Для пошуку та аналізу літератури, що видана в минулі роки, має
ретроспективна
бібліографія, призначення якої є підготовка і розповсюдження бібліографічної інформації про видання за певний період часу в минулому. Це можуть бути: тематичні огляди, прайс-листи видавництв, пристаттєві списки літератури тощо.
Поряд з інформаційними виданнями органів НТІ для інформаційного пошуку слід використовувати автоматизовані інформаційно-пошукові системи, бази і банки даних, Internet. Через службу Internet можна отримати різноманітну інформацію. Не випадково говорять, що Internet знає все.
За останні роки широко розвивається державна система збору, обробки, зберігання, ефективного пошуку та передачі інформації з використанням сучасної обчислювальної техніки. Розробкою методології створення ефективних
інформаційних систем займається наука інформатика, яка має ряд специфічних напрямків розвитку:
- технічне створення автоматизованих інформаційно-пошукових систем;
- програмний - забезпечення обчислювальних машин програмами для користувачів;
- алгоритмічний - розробка алгоритмів змісту баз і банків даних.
Сукупність уніфікованих інформацій та послуг поданих в стандартизованому вигляді називається інформаційним продуктом - це спеціалізовані нормативні видання, державні стандарти, будівельні норми і правила тощо.
Накопичення і зберігання великих інформаційних масивів - баз даних, дозволяє систематизувати документи за ознаками певної тематики, а також формувати банки даних, для оперативного багатоцільового використання відповідної інформації.
Досить популярним за останні роки стало використання інформаційної WEB- сторінки комп´ютерів.
Чи не є мережа WEB противагою бібліотеці?
Ця мережа дає можливість змінити найбільш важливі основи створення, роз- повсюдження і застосування знань у світі - в короткі терміни. Мільйони людей корис- туються мережею WEB для оперативного пошуку інформації, перевірки та дискусії.
Інтернет і WEB стають інформаційним джерелом для мільйонів людей. До того ж це найчастіше діти шкільного віку. Ці майбутні дорослі отримують уміння і навички накопичення інформації та роботи з нею, і для більшості з них ця мережа є більш привабливою аніж бібліотека чи вчитель. Чому?
Її привабливість в тому, що користувачі мають доступ до інформації без будь- якої допомоги, участі чи керівництва другої особи (викладача, бібліотекаря) і можна використати в будь-який час доби, не потрібно нікуди їхати, тим більше, що
інформація може отримуватись за потребою.
І все ж мережа WEB не є універсальною заміною бібліотеки.
В чому ж недоліки WEB?
1.
Не вся інформація розміщена на сторінках WEB, a та, що є дуже коротка за обсягом, зміст який міститься в цифровій формі дуже обмежений порівняно з друкованими матеріалами.


73 2.
WEB - не завжди відповідає стандартам достовірності. Більшість матеріалів публікована без рецензій, без перевірки, гарантій (наприклад, з медицини, це думки і бачення окремих авторів).
3.
З. WEB - не має каталогізації (описання змісту, форми) є лише мінімальна структура інформаційних матеріалів.
4.
Не забезпечується ефективний пошук інформації фундаментальних наукових знань, і вона більше підходить для обміну свіжою інформацією і спілкування.
В майбутньому бібліотека буде існувати як:
- спеціально встановлені фонди документів, які повинні знаходитись в при- міщенні бібліотек;
- як фізичний простір для матеріалів в нецифровій формі і як пункт доступу для тих, хто не може дозволити собі мати необхідні засоби для отримання
інформації;
- накопичення метаданих або опису змісту матеріалів, для посилання та полег- шення пошуку інформації;
- збереження документів і пов´язаних з ними метаданих;
- сфера доступу та послуги по інструктуванню.
Функціонування автоматизованих систем обробки інформації (АСОІ) ґрун- тується на машинному перетворенні інформації з відповідної проблеми. АСОІ ви- користовується у науково-дослідному процесі в зв´язку із зростанням обсягів інфор- мації до таких меж, коли досліджувати будь-яку проблему без ЕОМ неможливо.
Структура інформаційної системи включає в себе банк даних: файл, секцію файлу, набір файлів, згрупованих у банку даних.
Банк даних є сукупністю наборів файлів, згрупованих у масивах даних.
Відомо, що в практиці міжнародних організацій у процесі обміну інформацією та при вирішенні завдань міжнародних економічних, науково-технічних, культурних, спортивних та інших зв´язків використовуються скорочені назви країн - блоки буквеної та цифрової ідентифікації країн.
Міжнародна організація з стандартизації (ІСО) розробила коди для кожної країни.
Щодо України традиційно вживають такі блоки буквеної та цифрової
ідентифікації:
- двобуквений алфавітний код України -UA- рекомендований Міжнародною організацією з стандартизації (ІСО) для міжнародних обмінів, який дає змогу утворювати візуальну асоціацію із загальноприйнятою назвою України без будь-якого посилання на її географічне положення або статус;
- трибуквений порядковий код - 804 - присвоєний статистичним бюро Організації об´єднаних націй і використовується для статистичних розрахунків.
Ці блоки ідентифікації України зафіксовані для використання Міжнародною організацією з стандартизації у стандарті НСО 3166-88 «Коды для представления названий стран».
ООН у своїй роботі також користується цими трьома блоками ідентифікації
України.


74
Контрольні запитання (лекція 6)
1.
Поняття про наукову інформацію.
2.
Види та ознаки наукової інформації.
3.
Що таке інформатика, і які завдання вона вирішує?
4.
Назвіть головні принципи інформаційних відносин та галузі інформації.
5.
Які етапи накопичення наукової інформації?
6.
Які ви знаєте етапи вивчення наукових джерел?
7.
Що Ви розумієте під системою опрацювання інформаційних джерел?
8.
Інформаційно-пошукова мова бібліотек УДК, ББК. Дайте характеристику.
9.
Поняття та види каталогів.
10.
Використання автоматизації та EOT. Недоліки інформації WEB.
11.
Техніка опрацювання інформації.
12.
Який порядок роботи над текстом?
13.
Які вимоги до використання цитат?
14.
Бібліографічний опис літератури. Які вимоги до оформлення?
15.
Які види каталогів використовуються?

Глосарій термінів та понять (лекція 6)
Вторинна інформація - це результат аналітичної обробки та публікації
інформації з теми дослідження (це опубліковані документи, огляд інформації з теми)
Довідково-інформаційний фонд - це сукупність упорядкованих первинних документів і довідково-пошукового апарату, призначених для задоволення інформа- ційних потреб.
Довідково-пошуковий апарат - це сукупність упорядкованих вторинних документів, створюваних для пошуку першоджерел;
Етап накопичення наукової інформації - бібліографічний пошук наукової
інформації, вивчення документів, основних джерел теми, складання огляду літератури, вибір аспектів дослідження;
Збірник - це видання, яке складається з окремих робіт різних авторів, присвячених одному напряму, але з різних його галузей. У збірнику публікуються закінчені праці з рекомендацією їх використання.
Інформаційний ринок - це система економічних, організаційних і правових відносин щодо продажу і купівлі інформаційних ресурсів, технологій, продукції та послуг.
Інформаційні ресурси науково-технічної інформації - це систематизовані зібрання науково-технічної літератури і документації, зафіксовані на паперових та
інших носіях.
Інформаційні ресурси спільного користування - це сукупність інформаційних ресурсів державних органів науково-технічної інформації (бібліотека, фірми, організації).
Навчальна література - це підручники, навчальні посібники, навчально- методична література.
Надруковані документи - це дисертації, звіти про науково-дослідну роботу, окремі праці. Це документи для студентів, аспірантів, які займаються науково-


75 дослідною роботою: планові, звітні документи, статистичні та опубліковані доповіді, методичні та інструкційні матеріали.
Наукова інформація - це логічна інформація, яка отримується в процесі пізнання, адекватно відображає закономірності об´єктивного світу
і використовується в суспільно-історичній практиці.
Науково-інформаційна діяльність - сукупність дій, спрямована на задоволення потреб громадян, юридичних осіб і держави, що полягає в її збиранні, аналітико- синтетичній обробці, фіксації, зберіганні, пошуку і поширенні.
Первинна інформація - це вихідна інформація, яка є результатом безпосередніх соціологічних експериментальних досліджень, вивчення практичного досвіду (це фактичні дані, зібрані дослідником, їх аналіз і перевірка).
Періодичні видання - це журнали, бюлетені та інші видання з різних галузей науки і техніки. В періодичних виданнях можуть друкуватись праці і їх результати.
Виклад матеріалу проводиться в популярній, доступній формі.
Проведення експерименту - розробка програми, методики, одержання і аналіз даних, формулювання висновків і результатів дослідження;
Спеціальні випуски технічних видань - це документи інформаційного, рекламного плану, аналітичні, статистичні дані з проблеми.
Стандарти - це нормативно-технічні документи щодо єдиних вимог до продукції, її розробки, виробництву та застосуванню.
Теоретичне дослідження - обґрунтування напрямів, вибір загальної методики, методів, розробка концепції, параметрів, формулювання висновків дослідження;

Джерела (лекція 6):
1. Білуха М.Т. Основи наукових досліджень. Підручник для студентів екон.спец.вузів.-К.; Вищашк., 1997. - 271 с
2. Библиографическое описание документа. Общие требования и правила составления: ГОСТ 7.1-84. - Введ. 01.01.86. - М: Изд-во стандартов, 1988. - 71 с.
3. Інформація та документація. Скорочення слів в українській мові у бібліографічному описі. Загальні вимоги та правила: ДСТУ 3582-97: - Введ.01.07.98.
- К.: Держстандарт України, 1998. - 16с.
4. Крейденко B.C. Библиотечные исследования. Научные основы:
Учебн.пособие. - М.: Книга, 1983. - 143 с.
5. Кушнаренко Н.М. Документоведение. Учебник для вузов культуры.-2-е издание, перераб. и допол. - К.: Т-во «Знання», КОО, 2000. - 460 с.
6. Романчиков В.І. Основи наукових досліджень. Навч.пос. - К.: Ф. «ВШОЛ»,
1997, - 242 с.
7. Закон України «Про інформацію» // Голос України -1992.-23 лист.
8. Шейко В.М., Куншаренко Н.М. Організація та методика НДД: Підруч. для вищ.навч.закладів. -X.: ХДАК, 1998.-288 с.


76
Лекція 7
Питання
, що вивчаються на даній лекції:
3.3. Техніка роботи зі спеціальною літературою
3.4. Курсова, дипломна, магістерська роботи: написання, оформлення, захист
3.5. Оформлення та форми впровадження результатів наукового дослідження
3.3 Техніка роботи зі спеціальною літературою
Наукові дослідження базуються на досягненнях науки, тому не випадково кожна стаття, брошура, книга включає в себе посилання на попередні дослідження.
Доповідь, реферат, курсова (дипломна) робота мають бути пов´язані з
інформаційними матеріалами і містити огляд літератури за тематикою дослідження, а це вимагає від дослідника наполегливої праці з науковою літературою.
Уміти працювати з книгою - це означає швидко розбиратися в її структурі, правильно оцінювати і фіксувати в зручній формі все, що здається цікавим і потрібним, для виконання наукового дослідження.
Вважається, що вивчення літератури з обраної теми слід починати із загальних робіт, щоб мати уявлення щодо основних питань, близьких до теми дослідження, а потім вести пошук нових видань спеціальної літератури.
При чому на першому етапі слід охопити якомога більше джерел, а потім поступово «відсіювати» зайві видання. Однак продуктивнішою є методика, за якою від самого початку роботи свідомо обмежується коло джерел, а вивчення починається саме з тих, що мають безпосереднє відношення до теми наукового дослідження. Як показує досвід, надмірне коло джерел інформації на довгий час гальмує вирішення конкретної наукової проблеми.
Особливо важлива власна організація роботи, яка повинна відповідати головній ідеї наукової організації праці - максимальний ефект при мінімальний витраті часу. Це означає, що в будь-якій праці необхідно відпрацювати такі методи, які б дозволили виконати то й же обсяг робіт за більш короткий відрізок часу.
Навчитись раціональному використанню свого бюджету часу однаково важливо і студенту і науковому досліднику.
Рекомендаційно можна зорієнтуватись на наступне: перед початком роботи потрібно зосередити увагу на предметі вивчення. Для цього пропонується відволікатись від усіх поточних турбот і переключитись на зміст і мету виконуваної роботи. Зосередженню уваги сприяє наведення порядку на своєму робочому місці.
Після цього потрібно зразу ж дати увазі інтенсивне навантаження, звичка до довгого розкачування на початку роботи є шкідливою.
В процесі заняття рекомендується рішуче відкидати всі побічні думки та асоціації, думати лише про роботу. При цьому поступово створюються сприятливі умови для зосередження уваги.
Інтенсивно працююча людина не реагує на сторонні подразники.
В педагогічній психології, педагогіці та методиці розроблені численні конкретно-наукові рекомендації, спрямовані на покращення організації розумової праці. В методичному плані мова йде перш за все про організацію сприйняття,


77 опрацювання і засвоєння знань. Процес засвоєння знань починається з їх сприйняття (читання, слухання, безпосереднього спостереження фактів).
Спочатку уточнюється мета роботи. Читати або слухати «просто так», безцільно - означає марно витрачати час.
На початку роботи потрібно попередньо ознайомитись з відібраними джерела-ми. Методика читання наукової літератури дещо інша ніж художньої. Є
«швидке» і «повільне» читання: побіжний огляд змісту книги або ретельне опрацювання. Побіжний перегляд змісту дає можливість ознайомитись з книгою в загальних рисах, коли досліднику стає зрозуміло, що в цій книзі міститься потрібна
інформація і її потрібно ретельно опрацювати, або отримати лише загальну уяву.
Тобто побіжний перегляд - це по суті «пошукове читання».
Текст має бути не лише прочитаним, а й опрацьованим з олівцем в руках, з певними нотатками. Якщо є власний примірник, або ксерокопія журналу, книги, можна робити позначки на полях.
Прискорити цілеспрямований відбір і вивчення літератури допоможе чітка орієнтація дослідника на тему проблеми та основні її питання (розділи і підрозділи).
Звичайно ж, читання - це стимуляція ідей. Уважне ознайомлення з будь-яким текстом повинне викликати певні думки, гіпотези, які відповідають власному погляду на речі.
Етапи вивчення наукових джерел інформації можна поділити на:
- загальне ознайомлення з вирішенням наукової проблеми;
- побіжний перегляд відібраної літератури і систематизація її відповідно до змісту роботи і черговості вивчення, опрацювання;
- читання за послідовністю розміщення матеріалу;
- вибіркове читання окремих частин;
- виписування потрібного матеріалу для формування тексту науково-дослідної роботи;
- критичне оцінювання записаного, редагування і чистовий запис як фрагменту тексту наукової роботи (статті, монографії, курсової (дипломної) роботи, дисертації тощо).
Можлива дещо інша методика опрацювання літературних джерел. Аркуш паперу ділять пополам вертикальною рискою. З лівої сторони записують зміст про- читаного, а з правої - свої зауваження з виділенням особливо значущих визначень, формулювань. Слід указувати не лише бібліографічний опис джерел, а й шифри предметних рубрик, які відповідають розділу наукової роботи, не випадково завжди говориться про необхідність читання «з олівцем в руках». Ведення записів при читанні літератури є обов´язковим, воно сприяє кращому засвоєнню прочитаного.
Головне - зафіксувати уявлення про дане джерело інформації і по можливості передбачити майбутню потребу в даних, які містяться в книзі і в межах розумного взяти із неї все, що може знадобитися в подальшій роботі.
Існують практичні прийоми, які спрямовані на те, щоб записи в процесі читання відбирали найменше часу і щоб потім ними можна було легко скористатися. Якщо книга особиста, то записи можна робити прямо на полях, маючи при цьому свою систему умовних позначок.
Зазвичай застосовують три групи знаків:


78
- знаки схвалення окремих висловів в текст (підкреслення, знаки оклику);
- знаки нерозуміння, заперечення - хвилясте підкреслення, запитальні знаки, слова: для чого? як? звідки це? або посилання на іншу сторінку тексту?
- знаки доповнення - для фіксування додаткової інформації, пропозицій читача
(пунктирна лінія, записи типу: «див. також»).
Якщо ж книга чужа чи бібліотечна безумовно робити в ній якісь позначки є ознакою відсутності культури. Тут потрібно використовувати записи в робочих зошитах, а краще на окремих аркушах, чи картках.
Зазвичай виписують лише найбільш суттєве для даної книги чи статті і те, що викликає певну професійну цікавість та особистий інтерес. Щоб уникнути повторень, записи треба проводити після ознайомлюючого «швидкого» читання.
При швидкому читанні книги можна робити паперові заставки в тих місцях, які здаються на перший погляд особливо цікавими.
Записи по ходу читання повинні бути зручними для використання і кваліфіко-ваними. Вдумайтесь з цього приводу у висловлювання І.Павлова:
«Навчіться робити чорнову роботу в науці. Вивчайте, співставляйте, накопичуйте факти. Яким би досконалим не було крило птаха, воно ніколи не змогло б підняти його вверх без опору на повітря. Факти - це повітря вченого. Без них ви не зможете злетіти. Без них ваші «теорії» пусті потуги».
В роботі з джерелами, накопиченні фактів з метою економії часу, потрібно прагнути до лаконізму, використовуючи різного виду скорочення. Система скорочен- ня записів може бути індивідуальною, продуманою завчасно, виходячи з загально- прийнятих правил. Це може бути лише початок слова (аудиторія - ауд.), викидання середньої частини (видавництво - в-во, менеджмент - мен-т), введення косої риски у скороченні словосполучень (с/ ариф - середнє арифметичне) та ін. Досвід свідчить, що при цьому темп записів може бути значно вищим - 40-70 слів за хвилину.
Велику економію часу дає також застосування умовних знаків - символів, < > більше, менше, = дорівнює, S - стандарт.
Розташування записів допомагає уясненню логічних зв´язків між окремими поняттями, їх ієрархію, виділення заголовків, ключових слів, розчленування тексту, підкреслювання, нумерація, різні кольори тощо.
Великі переваги має картотечна форма запису, коли кожен запис робиться на окремій картці з міцного паперу або картону. Кожна така картка використовується для записів з одного питання, розглядається, як одиниця, що має своє місце в науковій роботі. Картки легко можна систематизувати в будь-якому порядку, робити вставки в тексті рукопису.
Практичною рекомендацією є ведення записів лише на одній стороні аркушу.
При цьому прискорюється пошук і систематизація, дає можливість робити будь-які вставки в тексті використовувати записи при підготовці доповідей, наукових статей, тощо.
Коли робити записи? Однозначної відповіді тут дати не можна, але краще робити записи при повторному читанні літератури.
В процесі опрацювання джерел слід відбирати лише наукові факти.
Науковий факт - це елемент, який лежить в основі наукового пізнання, відображає об´єктивні властивості процесів та явищ: новизну, точність та


79 об´єктивність і достовірність. Слід відбирати найавторитетніші джерела, що містять останні дані, точно вказувати, звідки взято матеріал.
Особливою формою фактичного матеріалу є цитати - це дослівний уривок твору, чийсь вислів, що органічно вписуються в текст наукової роботи як підтверд- ження чи заперечення певної думки. Тут потрібна особлива старанність, бо будь-яка недбалість у виписках даних повертається втратою додаткового часу на уточнення думки автора. Часто буває так, що окремі думки передаються своїми словами без дослівного виписування цитат.
Виходячи з їх змісту, автор здійснює аналіз і синтез, будує систему обґрунтованих доказів.
Цитати використовуються і для підтвердження окремих суджень, які вислов- лює дослідник. При цитуванні джерел слід дотримуватись правил:
- текст цитати починається і закінчується лапками і наводиться в тій граматичній формі, в якій він поданий у джерелі, із збереженням особливостей авторського написання. Наукові терміни, запропоновані іншими авторами не виділяються лапками, за винятком тих, що викликали загальну полеміку. У цих випадках використовується вираз «так званий»;
- цитування повинно бути повним, без довільного скорочення авторського тексту і без перекручення думок автора. Пропуск слів, речень, абзаців при цитуванні допускається і позначається трьома крапками. Вони ставляться у будь-якому місці цитати (на початку, всередині, на кінці). Якщо перед випущеним текстом або за ним стояв розділовий знак, то він не зберігається;
- кожна цитата обов´язково супроводжується посиланням на джерело, ставиться порядковий номер за переліком літературних джерел з виділенням у квадратних дужках;
- при непрямому цитуванні (переказі думки), що дає значну економію тексту, слід бути гранично точним у викладенні думок автора, конкретним щодо оцінювання його результатів і давати відповідні посилання на джерело;
- цитати мають органічно «вписуватись» в контекст наукової роботи.
Досить складною роботою при виконанні наукового дослідження є огляд літератури з проблем. Щоб уникнути примітивності і помилок в аналізі літератури слід уважно систематизувати погляди вчених в такому порядку:
- сутність даного явища, процесу (позиція декількох авторів збігається в такому то аспекті);
- що становить зміст даного процесу чи явища (його компоненти, ланцюги, стадії, етапи розвитку);
- погляди вчених з приводу шляхів вирішення даної проблеми на практиці (хто і що пропонує);
- які труднощі, виявлені в попередніх дослідженнях, трапляються в практиці;
- які чинники, умови ефективного розвитку процесу чи явища в даній галузі виділені вченими.
Огляд джерел дає змогу визначити новий напрям наукового дослідження, його значення для розвитку науки і практики, актуальність теми.
Огляд літературних джерел дає можливість виявити професійну компетентність дослідника, його особистий внесок в розробку теми порівняно з уже


80 відомими дослідженнями. Вивчення літератури здійснюється не для запозичення матеріалу, а для обдумування знайденої інформації і вироблення власної концепції, що може стати самостійною публікацією автора.
В кінці кожної роботи після висновків подається список використаних джерел.
Джерела можна розміщувати в списку одним із таких способів:
- у порядку назви посилань у тексті (найзручніший);
- в алфавітному порядку перших літер прізвищ авторів або назв;
- у хронологічному порядку.
Посилання в тексті слід позначити номерами джерел, за якими вони зазначені у «Списку використаних джерел». Їх виділяють квадратними дужками. Наприклад,
«...у працях [1-3, 7, 23] приділено особливу увагу дослідженням цього аспекту проблеми».
Якщо наводять цитату або статистичні дані з джерела з великою кількістю сторінок, крім номера зазначають сторінку, де взята цитата, наприклад: «...на думку американського фахівця Ф.Котлера доцільно виділити такі етапи проведення маркетингового дослідження [43, с 234]...».
Джерела, з яких запозичені таблиці та рисунки подають безпосередньо після таблиць та рисунків. Далі залишають два інтервали та продовжують текстову частину.
Посилання на рисунки, таблиці та формули в дипломній роботі вказують їх порядковим номером, наприклад: «нарис. 2.3 можна побачити...» / «повернемося до табл. 1.3...» / «розрахуємо за формулою (2.1)...».
Відомості про джерела, які включені до списку, необхідно подавати згідно вимог державного стандарту. Приклади оформлення бібліографічного опису в
«Списку використаних джерел»:
1.
Аралов М.С. Создание собственного дела: первые шаги.//МЭ иМО. - 1991. - №1.
- 121-128 с.
2.
Мескон М.Х., Альберт М., Хедоури Ф. Основы менеджмента: Пер.с англ. - М.:
Дело, 1992. - 896 с.
3.
Народне господарство
України в
1992 році:
Статистичний щорічник./Мін.статистики України. - К.: Техніка - 1993 - 493 с
4.
Портер М. Международная конкуренция: Пер. с англ. / Под ред. В.Д.Щетинина.
- М.: Международные отношения, 1993. - 276 с.
5.
Про господарські товариства. Закон України. Відомості Верховної Ради України.
- 1991. - №63. - 15-18 с
6.
Юридический справочник предпринимателя./
Ру-к. авт. колл.
Ю. С. Шемшушенко. - К.:Перлит продакшн, ЛТДД992. - 636 с. і т.д.
Бібліографічний опис складають відповідно до чинних стандартів з бібліотек- ної та видавничої справи (зокрема: ГОСТ 7.1.-84 Библиографическое описание документа. Общие требования и правила составления. ДСТУ 3582-97 Інформація та документація скорочення слів в українській мові в бібліографічному описі: Загальні вимоги та правила: ГОСТ 7.12-93 Библиографическая запись. Сокращение слов на русском языке. Общие требования и правила).


81
Бібліографічний опис складають безпосередньо за друкованим твором або виписують з каталогів і бібліографічних покажчиків повністю без пропусків будь- яких елементів, скорочення назв та ін. Дотримання авторами вимог чинних стандар- тів є обов´язковим.
Список використаних джерел - елемент бібліографічного апарату, відбиває самостійну творчу роботу автора і свідчить про рівень проведеного дослідження.
3.4. Курсова, дипломна, магістерська роботи: написання,
оформлення, захист
3.4.1. Загальні положення
Як показує досвід, широкий вибір форм організації науково-дослідної роботи студентів має велике значення для створення у вищому навчальному закладі атмосфери творчості, а залучення студентів до наукових досліджень сприяє активізації їх розумової діяльності, самовдосконаленню і самореалізації.
Вивчення курсу «Основи наукових досліджень», методології наукової праці дає можливість студентам впевнено включатись у виконання простих форм дослід- ження від підготовки виступу на семінарському занятті, рефератів з конкретної дисципліни до виконання курсових (дипломних) робіт та наукових статей, публікацій.
Виконання конкретної науково-дослідної роботи проводиться в декілька етапів. На першому етапі формуються тема її і мета, рекомендуються літературні джерела, здійснюється загальне ознайомлення з літературними джерелами, складається короткий план-проспект дослідження і загальний календарний план виконання роботи. Це найпростіша форма науково-дослідної роботи студента.
Вона, як правило, передує більш поглибленій науковій роботі, але на перших курсах носить самостійний характер. Ця форма завершується підготовленими літератур- ними рефератами з тем певних дисциплін і передбачає поглиблення, системати- зацію та закріплення теоретичних знань студентів, набуття ними навичок самостій- ної обробки, узагальнення та короткого систематизованого викладу матеріалу.
Робота з наявною літературою та іншими джерелами інформації є первинним науковим пошуком. Тому, починаючи наукову розробку, студент зобов´язаний ознайомитись зі станом інформації з даного питання, врахувати і максимально використати матеріали досліджень, проведених раніше.
У процесі підготовки наукової роботи, реферату, виступу студент складає список використаної літератури з теми дослідження, збирає відгуки і рецензії на статті, науково-дослідні роботи однокурсників, які раніше працювали над цим питанням.
Елементи наукового пошуку, які містяться в курсових роботах з обраного напряму дослідження, мають знайти своє відбиття і продовження в реальній дипломній магістерській роботі.
3.4.2. Курсова і дипломна роботи
Курсова робота є одним із видів наукової роботи, самостійним навчально- науковим дослідженням студента, виконується на кожному курсі з певної


82 дисципліни або з двох-трьох дисциплін одного спрямування. Виконання курсової роботи має за мету дати студентам навички проведення наукового дослідження, розвинути у них навички творчої самостійної роботи, оволодіння загальнонауковими і спеціальними методами сучасних наукових досліджень, поглибленим вивченням будь-якого питання, теми навчальної дисципліни. Згідно з
Положенням про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах
України курсова робота виконується з метою закріплення, поглиблення і узагальнення знань, одержаних студентами за час навчання та їх застосування до комплексного вирішення конкретного фахового завдання.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал