Курс лекцій для студентів спеціальності 181 «Харчові технології»



Сторінка3/6
Дата конвертації12.04.2017
Розмір0.95 Mb.
ТипКурс лекцій
1   2   3   4   5   6

Аварії з викидом радіоактивних речовин у навколишнє середовище

Найнебезпечнішими за наслідками дії на людину і навколишнє середовище є:



  • аварії на АЕС з викидом в атмосферу радіоактивних речовин;

  • аварії на атомних підводних човнах («Курськ», «Комсомолець») з викидом радіоактивних речовин у світовий океан;

  • на сховищах радіоактивних відходів у світовому океані і надрах Землі (наприклад, у відпрацьованих шахтах).

Одним із наслідків аварії на Чорнобильській станції є довготривале опромінення малими дозами іонізуючого випромінювання за рахунок надходження в організм радіоактивних речовин, які містяться в продуктах харчування та воді. При впливі малих доз іонізуючого випромінювання відбувається поступовий розвиток патологічних процесів.

Проблема оцінки довготривалого впливу на організм малих доз радіоактивного випромінювання належить до найбільш актуальних і досліджується українськими та зарубіжними вченими.

На сьогодні ніхто практично не застрахований від впливу наслідків цієї аварії чи будь-якої іншої аварії на об'єктах атомної промисловості. Навіть сотні і тисячі кілометрів від АЕС не можуть бути гарантією безпеки.

Аварії на транспорті

Будь-який транспортний засіб — це джерело підвищеної небезпеки. Людина, що скористалась послугами транспортного засобу, перебуває в зоні підвищеної небезпеки.



Автомобільний транспорт. У світі щорічно внаслідок ДТП гине 250 тис. людей і приблизно в 30 раз більша кількість отримує травми.

Велике значення при аваріях має психологічний чинник, зокрема емоційний стрес. Для пасажирів, зовсім не підготовлених та не обізнаних з обставинами можливих аварій, цей чинник відіграє негативну роль. Люди, які підготовлені, знають про можливі аварійні ситуації, а також про те, що робити при їх виникненні, скоять менше помилок під час дійсної аварійної ситуації, що може врятувати їм життя.



Повітряний транспорт. У середньому щорічно в світі відбувається близько 60 авіаційних катастроф, у 35 з яких гинуть усі пасажири та екіпаж. Близько двох тисяч людських життів щорічно забирають із собою авіаційні катастрофи.

Порівняльний ризик польотів свідчить про те, що на дорогах світу щорічно гине близько 300 тисяч чоловік, а в авіаційних катастрофах близько двох тисяч. Отже, ризик потрапити під колеса машин у 10—15 разів вищий від ризику загинути в авіакатастрофі.



Залізничний транспорт. Пасажири залізничного транспорту також перебувають у зоні підвищеної небезпеки. Зонами підвищеної небезпеки на залізничному транспорті є: залізничні колії, переїзди, посадочні платформи та вагони, в яких пасажири здійснюють переїзд. Постійну небезпеку становить система електропостачання, можливість аварій, зіткнення, отримання травм під час посадки або висадки на потяг. Крім цього, залізничними коліями перевозяться небезпечні вантажі: від палива та нафтопродуктів до радіоактивних відходів та вибухових речовин.

Найбільшу небезпеку для пасажирів становлять пожежі у вагонах. Зумовлюється це тим, що у вагонах (замкненому просторі) завжди перебуває велика кількість людей.



Морський транспорт. Як і всі інші види транспортних засобів, мореплавство також пов'язане з можливістю аварій, катастроф та ризиком для життя людини У більшості випадків аварій на морському транспорті безпосередньою причиною стала колективна помилка капітана й команди. У процесі розвитку аварії при виникненні загрози загибелі корабля виникає необхідність вжити заходів зі швидкої евакуації пасажирів.

Пожежі та вибухи

Вибухи та їхні наслідки — пожежі, відбуваються на об'єктах, які виробляють вибухонебезпечні та хімічні речовини. При горінні багатьох матеріалів утворюються високотоксичні речовини, від дії яких люди гинуть частіше, ніж від вогню.



Соціально-політичні небезпеки

Основу всіх соціально-політичних небезпек становлять конфлікти. Конфлікти неминучі і необхідні тому, що вони є рухомою силою суспільства, розвитком особистості та групи. Але, коли вони загрожують здоров'ю і життю людей, вони стають небезпечними чинниками.



Конфлікт — це зіткнення протилежних інтересів, поглядів, гостра суперечка, ускладнення, боротьба ворожих сторін різного рівня та складу учасників. Конфлікт передбачає усвідомлення протиріччя і суб'єктивну реакцію на нього.

Джерелом конфлікту є соціальна нерівність, яка існує в суспільстві, та система поділу таких цінностей, як влада, соціальний престиж, матеріальні блага, освіта.

Конфлікти бувають різних видів: державні, політичні, соціальні, економічні, воєнні, робочі, сімейні, психологічні, конфлікт із самим собою (почуття неповноцінності, низька самооцінка) та ін.

Є дві форми перебігу конфліктів:



  • відкрита — відверте протистояння, зіткнення, боротьба;

  • закрита, або латентна, коли відвертого протистояння нема, але точиться невидима боротьба.

Досить часто після завершення конфлікту виникає ще один етап — постконфліктний синдром, який характеризується напруженням у відносинах сторін, які щойно конфліктували. Постконфліктний синдром у разі загострення може започаткувати новий конфлікт. Це ми спостерігаємо на прикладах перманентного близькосхідного конфлікту, конфліктів у Північній Ірландії, Іспанії та ін.

Війна — це збройна боротьба між державами (їх коаліціями) або соціальними, етнічними та іншими спільнотами; у переносному розумінні слова — крайній ступінь політичної боротьби, ворожих відносин між певними політичними силами.

У XX столітті воєнні дії велися доволі активно. За приблизними даними, після закінчення Другої світової війни в локальних воєнних конфліктах загинуло 22 — 25 мільйонів чоловік. Наведемо приклади локальних воєнних конфліктів середини та кінця XX століття. Це війна у В'єтнамі, воєнні дії в Афганістані, вторгнення Іраку в Кувейт, війна в Руанді, військовий конфлікт в Югославії, війна в Чечні, війна в Іраку та інші «малі» війни. Кожна з них принесла людські втрати, біль та страждання тисячам і тисячам сімей, окрім того, супроводжувалась глибоким руйнуванням біосфери.



Тероризм — це форма політичного екстремізму, застосування чи загроза застосування найжорстокіших методів насилля, включаючи фізичне знищення людей, залякування урядів та населення для досягнення певних цілей.

Найбільш поширеними у світі терористичними актами є:



  • напади на державні або промислові об'єкти;

  • захоплення державних установ або посольств;

  • захоплення літаків або інших транспортних заходів;

  • насильницькі дії;

  • викрадення;

  • політичні вбивства;

  • вибухи;

  • розповсюдження носіїв тяжких інфекційних захворювань.

Треба зазначити, що в Україні не виявлено терористичних організацій, орієнтованих на повалення державного ладу. Проблема тероризму в Україні перебуває в іншій площині — це «кримінальний тероризм» усередині країни та діяльність закордонних терористичних організацій на території України.

Екстремальні ситуації криміногенного характеру

Гострою соціальною проблемою сучасності є злочинність. Кількість зареєстрованих у світі злочинів зростає в середньому на 5% щороку.

Останнім часом особливо швидко зростають такі злочини:


  • організована злочинність (у країнах СНД, італійська, російська мафія);

  • бандитизм з метою пограбування;

  • насильство та пограбування;

  • захоплення заручників з метою викупу або шантажу;

  • зґвалтування;

  • Засоби захисту від злочинних елементів:

  • самозахист (бойові борцівські прийоми, аерозольні балончики, газова чи пневматична зброя, різні види сигналізації)

  • державні охоронні служби (МВС, СБУ, позавідомча охорона, приватні охоронні фірми та ін.)

Під насильством, як правило, розуміють фізичну дію, але за формою свого прояву насильство може бути фізичним (силовим, сексуальним), психологічним, моральним, економічним, інформаційним.

Місце прояву насильства — сім'я, трудовий, навчальний чи інший колектив, соціальні, релігійні, етнічні групи, народи.

Різноманітними є джерела та причини, що ведуть до насильства, — це побутові конфлікти, злочинність, тероризм, війни.

Насильство має місце також в інших колективах — серед груп підлітків, що збираються разом для проведення дозвілля, в навчальних групах, на роботі, у військових підрозділах.


Безпека життєдіяльності людини в умовах натовпу

Натовп — це контактна, зовнішньо неорганізована спільнота людей, що вирізняється високим ступенем конформізму (відсутності особистої позиції) її індивідів, що діють дуже емоційно, одностайно і навіть агресивно. Поведінка людини в умовах натовпу дуже мало або зовсім не залежить від освітнього чи культурного рівня осіб, що його утворюють.

Загальні властивості характерні для натовпу:



  • натовп складається з великої групи людей,

  • натовп існує протягом короткого терміну,

  • люди в натовпі розміщені досить щільно, в безпосередній близькості один від одного.

В умовах натовпу особистість постійно нівелюється, втрачає індивідуальність і стає ніби істотою з надіндивідуальними психічними процесами та властивостями.

Людина в умовах натовпу отримує психологічну захищеність, почуває себе у цілковитій безпеці, з'являється почуття вседозволеності, безвідповідальності та безкарності. За характером поведінки людини натовп розділяють на випадковий, експресивний, конвенційний та діючий.



Випадковий натовп — це група людей, увагу яких привернула якась подія (аварія, ДТП).

Експресивний натовп — це група людей, які згуртовані прагненням спільного висловлення своїх почуттів — радості, горя, протесту або солідарності (мітинг, весілля, похорон та ін.).

Конвенційний натовп — це група людей, що зібрались для масових розваг (футбол, концерт). Діючий натовп поділяється на агресивний (самосуд розгніваних людей); панічний (масова втеча людей від несподіваної загрози, стихійного лиха, катастрофи); корисливий (пограбування магазину та ін.); повстанський (зумовлений обуренням людей проти влади, сваволі, утисків).


ЛЕКЦІЯ №4

ЗАПОБІГАННЯ НАДЗВИЧАЙНИМ СИТУАЦІЯМ ТА ОРГАНІЗАЦІЯ ДІЙ З УСУНЕННЯ ЇХ НЕГАТИВНИХ НАСЛІДКІВ

УПРАВЛІННЯ БЕЗПЕКОЮ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ
Надзвичайні ситуації

Класифікація надзвичайних ситуацій

Щодня в світі фіксуються тисячі надзвичайних ситуацій. Засоби масової інформації, як правило, привертають до них увагу громадськості, особливо коли такі ситуації призвели або можуть призвести до великої кількості жертв, становлять загрозу нормальному життю і діяльності груп людей, цілих регіонів чи навіть країн. Загальними ознаками надзвичайних ситуацій є:



  • наявність або загроза загибелі людей чи значне погіршення умов їхньої життєдіяльності;

  • заподіяння економічних збитків;

  • істотне погіршення стану довкілля.

До надзвичайних ситуацій, як правило, призводять аварії, катастрофи, стихійні лиха та інші події, такі як епідемії, терористичні акти, збройні конфлікти тощо.

Надзвичайні ситуації мають різні масштаби за кількістю жертв, кількістю людей, що стали хворими чи каліками, кількістю людей, яким завдано моральної шкоди, за розмірами економічних збитків, площею території, на якій вони розвивались, тощо.

Вагомість надзвичайної ситуації визначається рівнем системи «людина — життєве середовище» («Л — ЖС»), якої вона торкнулася, і розміром шкоди, завданої цій системі. Виходячи з ієрархії систем «Л — ЖС», можна говорити про:


  • індивідуальні надзвичайні ситуації, коли виникає загроза для порушення життєдіяльності лише однієї особи;

  • надзвичайні ситуації рівня мікроколективу, тобто коли загроза їх виникнення чи розповсюдження наслідків стосується сім'ї, виробничої бригади, пасажирів одного купе тощо;

  • надзвичайні ситуації рівня колективу;

  • надзвичайні ситуації рівня макроколективу;

  • надзвичайні ситуації для жителів міста, району;

  • надзвичайні ситуації для населення області;

  • надзвичайні ситуації для населення країни;

  • надзвичайні ситуації для жителів континенту;

  • надзвичайні ситуації для всього людства.

Як правило, чим більшої кількості людей стосується надзвичайна ситуація, тим більшу територію вона охоплює. І навпаки, при більшій площі поширення катастрофи чи стихійного лиха від нього страждає більша кількість людей. Через це в основу наявних класифікацій надзвичайних ситуацій за їхнім масштабом найчастіше кладуть територіальний принцип, за яким надзвичайні ситуації поділяють на локальні, об'єктові, місцеві, регіональні, загальнодержавні (національні), континентальні та глобальні (загальнопланетарні).

Локальні надзвичайні ситуації відповідають рівню системи «Л — ЖС» з однією особою та мікроколективом;



  • об'єктові — системам з рівнем колектив, макроколектив;

  • місцеві — системам, в які входить населення міста або району;

  • регіональні — області;

  • загальнодержавні — населення країни тощо.

Запобігання надзвичайним ситуаціям, ліквідація їхніх наслідків, максимальне зниження масштабів втрат та збитків є загальнодержавною проблемою і одним з найважливіших завдань органів виконавчої влади і управління всіх рівнів.

15 липня 1998 р. Постановою Кабінету Міністрів України №1099 «Про порядок класифікації надзвичайних ситуацій» затверджено «Положення про класифікацію надзвичайних ситуацій». Згідно з цим положенням залежно від територіального поширення, обсягів заподіяних або очікуваних економічних збитків, кількості людей, які загинули, розрізняють чотири рівні надзвичайних ситуацій:



  • загальнодержавний;

  • регіональний;

  • місцевий;

  • об'єктовий.


Надзвичайна ситуація загальнодержавного рівня — це надзвичайна ситуація, яка розвивається на території двох та більше областей (Автономної Республіки Крим, міст Києва та Севастополя) або загрожує транскордонним перенесенням, а також у разі, коли для її ліквідації необхідні матеріали і технічні ресурси в обсягах, що перевищують власні можливості окремої області (Автономної Республіки Крим, міст Києва та Севастополя), але не менші за один відсоток обсягу видатків відповідного бюджету.

Надзвичайна ситуація регіонального рівня — це надзвичайна ситуація, яка розвивається на території двох або більше адміністративних районів (міст обласного значення) Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя або загрожує перенесенням на територію суміжної області України, а також у разі, коли для її ліквідації необхідні матеріальні і технічні ресурси в обсягах, що перевищують власні можливості окремого району, але не менші за один відсоток обсягу видатків відповідного бюджету.

Надзвичайна ситуація місцевого рівня — це надзвичайна ситуація, яка виходить за межі потенційно небезпечного об'єкта, загрожує поширенням самої ситуації або її вторинних наслідків на довкілля, сусідні населені пункти, інженерні споруди, а також у разі, коли для її ліквідації необхідні матеріальні і технічні ресурси в обсягах, що перевищують власні можливості потенційно небезпечного об'єкта, але не менші за один відсоток обсягу видатків відповідного бюджету. До місцевого рівня також належать усі надзвичайні ситуації, які виникають на об'єктах житлово-комунальної сфери та інших, що не входять до затверджених переліків потенційно небезпечних об'єктів.

Надзвичайна ситуація об’єктового рівня — це надзвичайна ситуація, яка не потрапляє під зазначені вище визначення, тобто така, що розгортається на території об'єкта або на самому об'єкті і наслідки якої не виходять за межі об'єкта або його санітарно-захисної зони.

Для організації ефективної роботи із запобігання надзвичайним ситуаціям, ліквідації їхніх наслідків, зниження масштабів втрат та збитків дуже важливо знати причини їх виникнення.

Положення про класифікацію надзвичайних ситуацій за характером походження подій, які зумовлюють виникнення надзвичайних ситуацій на території України, розрізняє чотири класи надзвичайних ситуацій — надзвичайні ситуації техногенного, природного, соціально-політичного, військового характеру. Кожен клас надзвичайних ситуацій поділяється на групи, які містять конкретні їх види.

Надзвичайні ситуації техногенного характеру — це транспортні аварії (катастрофи), пожежі, неспровоковані вибухи чи їхня загроза, аварії з викидом (загрозою викиду) небезпечних хімічних, радіоактивних, біологічних речовин, раптове руйнування споруд та будівель, аварії на інженерних мережах і спорудах життєзабезпечення, гідродинамічні аварії на греблях, дамбах тощо.

Надзвичайні ситуації природного характеру — це небезпечні геологічні, метеорологічні, гідрологічні морські та прісноводні явища, деградація ґрунтів чи надр, природні пожежі, зміна стану повітряного басейну, інфекційна захворюваність людей, сільськогосподарських тварин, масове ураження сільськогосподарських рослин хворобами чи шкідниками, зміна стану водних ресурсів та біосфери тощо.

Надзвичайні ситуації соціально-політичного характеру — це ситуації, пов'язані з протиправними діями терористичного та антиконституційного спрямування: здійснення або реальна загроза терористичного акту (збройний напад, захоплення і затримання важливих об'єктів, ядерних установок і матеріалів, систем зв'язку та телекомунікацій, напад чи замах на екіпаж повітряного чи морського судна), викрадення (спроба викрадення) чи знищення суден, встановлення вибухових пристроїв у громадських місцях, викрадення або захоплення зброї, виявлення застарілих боєприпасів тощо.

Надзвичайні ситуації військового характеру — це ситуації, пов'язані з наслідками застосування зброї масового ураження або звичайних засобів ураження, під час яких виникають вторинні фактори ураження населення внаслідок зруйнування атомних, гідроелектричних станцій, складів і сховищ радіоактивних, токсичних речовин та відходів, нафтопродуктів, вибухівки, сильнодіючих отруйних речовин, токсичних відходів, нафтопродуктів, транспортних та інженерних комунікацій тощо.
Загальні принципи управління безпекою життєдіяльності

У зв'язку з необмеженою кількістю чинників, що впливають на безпеку життєдіяльності людини, зміною їх чисельності та сили впливу, обмеженістю людських знань, можливостей систем захисту людей досягнення абсолютної безпеки є нереальним завданням. Стратегічним вирішенням цієї проблеми має бути система управління безпекою життєдіяльності, складовою якої є якість життя людини та принцип прийнятного ризику.



Управління — це одна з функцій будь-якої організованої системи, що забезпечує збереження її зумовленої структури, підтримання режиму діяльності, реалізацію її програм та цілей. Розрізняють стихійне і свідоме управління.

Суб'єкт управління має два органи — орган управління та виконавчий орган.

Створення системи управління здійснюється шляхом послідовного визначення мети й об'єкта управління, функцій і методів управління, завдань і заходів щодо досягнення мети, побудови організаційної структури управління.



Метою управління безпекою життєдіяльності в загальному випадку можна вважати створення таких обставин, за яких будь-який вид діяльності в системі «людина — життєве середовище» стає безпечним або ризик виникнення небезпеки зводиться до прийнятного рівня.

Об'єктом управління безпекою життєдіяльності є діяльність міжнародних інституцій, органів державного, регіонального і місцевого управління, керівників різного рівня, окремих людей тощо спрямована на досягнення поставленої мети.

Таким чином, система управління безпекою життєдіяльності (СУБЖД) — це сукупність суб'єкта та об'єкта управління, які на підставі комплексу нормативної документації проводять цілеспрямовану, планомірну діяльність з метою забезпечення здорових, безпечних умов життя і діяльності як суспільства, так і кожної окремої людини.



Функціями в СУБЖД є:

  1. прогнозування і планування;

  2. організація та координація;

  3. облік, аналіз та оцінка показників;

  4. контроль;

  5. фінансування і стимулювання.

Система «людина — життєве середовище» є багаторівневою системою, найнижчий рівень якої — це система з однією особою, а найвищий — глобальний. Управління безпекою життєдіяльності здійснюється на кожному з рівнів системи.

Запобігання виникненню надзвичайних ситуацій

Найбільш ефективний засіб зменшення шкоди та збитків, яких зазнають суспільство, держава і кожна окрема особа в результаті надзвичайних ситуацій, — запобігати їх виникненню, а в разі виникнення виконувати заходи, адекватні ситуації, що склалася.



Єдина державна система запобігання надзвичайним ситуаціям техногенного і природного характеру і реагування на них (ЄДСЗР) включає в себе всі центральні та місцеві органи виконавчої влади, виконавчі органи рад, державні підприємства, установи та організації з відповідними силами і засобами, які здійснюють нагляд за забезпеченням техногенної та природної безпеки, організують проведення роботи із запобігання надзвичайним ситуаціям техногенного та природного походження і реагування у разі їх виникнення з метою захисту населення і довкілля, зменшення матеріальних втрат.

Основною метою створення ЄДСЗР є забезпечення реалізації державної політики у сфері запобігання і реагування на надзвичайні ситуації, забезпечення цивільного захисту населення.



ЄДСЗР складається з постійно діючих функціональних і територіальних підсистем і має чотири рівні: загальнодержавний, регіональний, місцевий та об’єктовий.

Функціональні підсистеми створюються міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади для організації роботи, пов'язаної із запобіганням надзвичайним ситуаціям та захистом населення і територій від їх наслідків.


ЛЕКЦІЯ № 5

УПРАВЛІННЯ ОХОРОНОЮ ПРАЦІ
Органи державного управління охороною праці

Державне управління охороною праці в Україні, згідно закону, здійснюється:

  • Кабінет Міністрів;

  • Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з нагляду за охороною праці (Держгірпромнагляд);

  • Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади;

  • Місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування.

Кожен із цих органів наділений певними повноваженнями щодо управління охороною праці і контролем за дотриманням норм охорони праці.

З метою управління охороною праці на підприємстві створюється служба охорони праці, яка підпорядковується керівникові підприємства. Функції даної служби виконують особи, які мають відповідну підготовку і при чисельності працюючих на виробництві менше 50 чоловік, можуть суміщати функції по нагляду за охороною праці і своїми прямими виробничими обов’язками.


Спеціалісти служби охорони праці підприємства мають право:

  • давати керівникам структурних підрозділів обов’язкові до виконання вказівки щодо питань охорони праці;

  • відсторонювати від роботи осіб, які не пройшли медичного огляду, інструктажу і не мають допуску до відповідних робіт;

  • зупиняти роботу виробництва, машин, устаткування в разі порушень, які створюють загрозу здоров’ю працюючих;

  • надавати керівнику підприємства подання на притягнення до відповідальності працівників, які порушують правила охорони праці.

Припис спеціаліста з охорони праці може скасувати лише керівник підприємства.

Однією із основних завдань системи управління охорони праці є організація навчання питанням охорони праці робітників і службовців.

Навчання з охорони праці проводять в навчальних закладах, підприємствах при одержанні середньої, професійно-технічної, вищої освіти, підвищенні кваліфікації, а також при проведенні різних видів інструктажів.
Інструктажі бувають слідуючих видів – вступний, первинний, повторний, позаплановий і цільовий.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал