Курс лекцій для студентів спеціальності 181 «Харчові технології»



Сторінка2/6
Дата конвертації12.04.2017
Розмір0.95 Mb.
ТипКурс лекцій
1   2   3   4   5   6

Психіка людини проявляється в таких психічних явищах:

Психічні процеси - короткочасні процеси отримання, перероблення та обміну інформацією (відчуття, сприйняття, пам'ять, мислення, емоції, воля).

Психічні стани - тривалі душевні переживання, що впливають на життєдіяльність людини (настрій, депресія, стрес).

Психічні властивості - сталі душевні якості, що утворюються під час життєдіяльності людини і характеризують її здатність відповідати на певні дії адекватними психічними діями (темперамент, характер, досвід, інтелект).

Психіка людини тісно пов'язана з безпекою її життєдіяльності. За допомогою дослідів встановлено, що у 70 % нещасних випадків на виробництві винуватцями є самі люди (людський чинник). Причинами цього можуть бути внутрішні і зовнішні чинники.



Внутрішні психологічні чинники - це індивідуальні психологічні властивості людини, порушення емоційного стану, брак знань і досвіду.

Зовнішні психологічні чинники - це реакція людини на слова, явища, процеси, вчинки інших людей.

Основні психологічні особливості людини з точки зору БЖД

Пам'ять необхідна для оволодіння працівником безпечними прийомами праці і прийняття правильного рішення у разі нестандартних чи аварійних ситуацій. Види пам'яті: рухова, образна, зорова, слухова, словесна, емоційна; короткочасна і довготривала.

Увага - це концентрація свідомості на певному об'єкті чи діяльності. Вона пов'язана з волею і поділяється на активну (свідому) і пасивну (несвідому). Важливими якостями людини є такі властивості уваги, як об'єм, розподіл, стійкість, інтенсивність, швидкість переключення.

Мислення - це пізнання, спрямоване на розкриття загальних та істотних властивостей, ознак, предметів, явищ та зв'язків між ними. Індивідуальні особливості мислення людини: глибина думки, самостійність, послідовність, критичність, гнучкість і швидкість.

Ризик і обережність - це характеристика людини, яка може спричиняти потенційні небезпечні ситуації.

Сенсомоторні реакції — зворотні дії людини на відчуття органами чуттів. Характеризуються правильністю, точністю та своєчасністю. Надійність людини визначається рівнем її сенсорної координації, тобто здатністю своєчасно приймати і правильно оцінювати швидкозмінювану ситуацію і адекватними діями забезпечувати безпеку.

Воля - здатність людини керувати своїми діями і вчинками. Основні вольові якості людини: дисциплінованість, самоволодіння, рішучість, наполегливість.

Оброблення інформації людиною

Інформація через п'ять органів відчуттів людини надходить у блок короткочасної пам'яті, де відбувається її об'єднання у вигляді

процесу сприйняття. Потім через блок вибору вона надходить до пам'яті, що умовно розділена на робочу (процесорну) і довгострокову. Оброблення інформації відбувається в робочій пам'яті.

Людина може сприймати і працювати з обмеженою кількістю інформації. Якщо кількість сигналів, що надходять, велика, відбувається вибірковість сприйняття інформації. Сприйняття інформації залежить від внутрішніх і зовнішніх чинників.



Психофізіологічні небезпеки

Останніми роками все більше зростає вплив людського чинника на травматизм і аварійність у виробничій і побутовій сферах життєдіяльності. Часто психофункціональний стан людини не відповідає складності і інтенсивності її матеріально-практичної діяльності, виникає нервово-емоційне напруження і, як наслідок, втома, перевтома, стрес. У такій ситуації виникає загроза реалізації небезпеки не тільки безпосередньо для виконавця, але і для інших людей. Більшість нещасних випадків пов'язана саме з психофізіологічними чинниками.

Психофізіологічні чинники потенційної небезпеки постійної дії:


  1. недоліки органів відчуття (дефекти зору, слуху);

  2. порушення зв'язків між сенсорними та моторними центрами головного мозку (неадекватна реакція на дію органів відчуття);

  3. дефекти координації рухів (для особливо складних рухів та операцій);

  4. підвищена емоційність;

- відсутність мотивації до трудової діяльності.
Психофізіологічні чинники потенційної небезпеки тимчасової дії:

- недостатність досвіду (неправильні дії, напруження нерво


во-психічної системи, побоювання ймовірної помилки);

  1. необережність;

  2. втома (фізіологічна і психологічна);

  3. емоційні явища (конфліктні ситуації, стреси).

Серед факторів, що впливають на життєдіяльність, продуктивність праці, безпеку людини слід виділити наступні групи:



  1. фізіологічні (хвороби, хворобливі стани, розлади діяльності, вроджені та набуті вади різноманітних органів і систем органів, втома і т.д.);

  2. психологічні (недосвідченість, необережність, незадоволення роботою, емоціі);

  3. соціальні (соціально-економічна ситуація в країні, спосіб життя, шкідливі звички);

  4. екологічні (кліматичні, геофізичні, біофізичні, астрономічні, гігієнічні і т.д.).


Людина як елемент системи «людина - життєве середовище»
Людина є частиною системи "людина - життєве середовище". життєве середовище людини складається з трьох компонентів: природного, техногенного (виробниче і побутове), соціального середовищ. З одного боку, людина є складовим елементом природного середовища. З іншого, прагнучи весь час його змінювати (трансформувати) у ході власної перетворювальної сутності, спричинює формування "другої природи" - антропогенного середовища, що включає в себе всі явища, об'єкти, процеси, яких раніше в природі не існувало (основні виробничі фонди, житло, об'єкти соцкультпобуту і т.д.). Природне середовище ( земний ґрунт, повітря, водоймища, рослини. тварини, сонце, місяць, планети). Соціальне (форми спільної діяльності людей, єдність способу життя). Техногенне ( житло, транспорт, знаряддя праці, промислові та енергетичні об’єкти, зброя, домашні і свійські тварини, сільськогосподарські рослини).
Природне середовище.

Природне середовище – це компонент життєвого середовища, утворений об’єктами природного походження і створеними ними екологічними системами. До природного середовища належать біосфера (сфера існування живих організмів), що охоплює частину атмосфери, гідросфери і верхню частину літосфери.

Компоненти природного середовища (повітря, вода, ґрунт, харчові продукти) містять усі життєво необхідні для організму елементи: кисень, воду, білки, жири, вуглеводи, мінеральні солі, вітаміни.

Атмосфера – це газова оболонка Землі. Вона захищає всі живі організми від згубного впливу космічних випромінювань, регулює сезонні та добові температурні коливання.

Важливе значення для людини мають вологість повітря, його температура, барометричний тиск, рух повітря, сонячна радіація, процес теплообміну організмів.



Гідросфера – це водна оболонка Землі .Вода є основою існування життя на Землі. Вода-своєрідний мінерал, який забезпечує існування живих організмів .

Літосфера – це зовнішня тверда оболонка Землі, яка включає земну кору з частиною верхньої мантії Землі. Складається з осадових, вивержених і метаморфічних порід. Літосфера є середовищем усіх мінеральних ресурсів, одним з основних суб’єктів антропогенної діяльності людини.
Техногенне середовище.

Техногенне середовище – це компонент життєвого середовища, утворений людиною за допомогою прямого або непрямого впливу технічних засобів на природне середовище з метою найкращої відповідності своїм матеріальним і соціально-економічним потребам.

До техногенного середовища належать: промислові та енергетичні об’єкти, знаряддя праці, транспорт, житло, зброя, сільськогосподарські тварини і рослини (все що створене людиною).


Техногенне середовище поділяють на виробниче, побутове, соціально-політичне.

Виробниче середовище – це середовище, в якому людина здійснює свою трудову діяльність. Воно містить комплекс підприємств, організацій, установ, засобів транспорту, комунікацій, засобів виробництва, збереження і розповсюдження інформації.

Побутове середовище – це середовище проживання людини, що містить сукупність житлових будівель, споруд спортивного і культурного призначення, також комунально-побутових організацій та установ.

Соціально-політичне середовище – це соціальні, політичні, матеріальні та духовні умови існування, формування та діяльності людини.

Виділяють такі сфери суспільного життя матеріальна, соціально-політична, духовна, культурно-побутова.



ЛЕКЦІЯ №3
БЕЗПЕКИ В СИСТЕМІ «ЛЮДИНА - ЖИТТЄВЕ СЕРЕДОВИЩЕ»

Природні небезпеки

Природні небезпеки поділяють на тектонічні, топологічні та метеорологічні.



Тектонічні — рухи земної кори, пов'язані з процесами, які відбуваються в надрах Землі: виверження вулканів, землетруси.

Топологічні пов'язані з процесами, які відбуваються на поверхні Землі: повені, зсуви, селі.

Метеорологічні — пов'язані з процесами, які відбуваються в атмосфері: спека, урагани, посуха та ін.

Небезпеки природного характеру досить часто мають катастрофічний характер і перетворюються у стихійні лиха.

Відповідно до статистики, найбільші збитки з усіх стихійних лих спричиняють повені (40%), на другому місці – тропічні циклони (20%), на третьому і четвертому – землетруси та посухи (по 15%).

Тектонічні стихійні лиха

Виверження вулканів

За руйнівною дією та кількістю енергії, яка виділяється при виверженні вулкана, саме це стихійне лихо належить до найнебезпечніших для життєдіяльності людей. Під попелом та лавою гинули цілі міста.

На земній кулі нараховується приблизно 600 активних вулканів.

Незважаючи на великий історичний досвід, людство не знайшло надійного засобу зменшити катастрофічні наслідки виверження вулканів.

Шляхом спостережень вдалося з'ясувати розміри зон небезпечного впливу вулканів. Лавовий потік при великих виверженнях поширюється до 30 км, деколи досягає 100 км. Розпечені гази становлять небезпеку в радіусі декількох кілометрів. До 400 — 500 км розповсюджується зона випадання кислотних дощів, які викликають опіки у людей, отруєння рослинності, ґрунту. Селеві потоки, які виникають на вершинах вулканів під час раптового танення снігу та льоду в період виверження, мають довжину від декількох десятків кілометрів до 100—300 км.

Землетруси

Землетрус — це сильні коливання земної кори, викликані тектонічними причинами, які призводять до руйнування споруд, пожеж та людських жертв.

Щорічно наша планета здригається більш ніж мільйон разів. 99,5% цих землетрусів легкі, їхня сила не перевищує 2,5 бала за шкалою Ріхтера. Незначна кількість землетрусів досягає сили 8 — 9 балів.

На сьогодні відсутні надійні методи прогнозування землетрусів та їхніх наслідків. Однак за зміною характерних властивостей ґрунту, незвичайною поведінкою живих організмів перед землетрусом ученим досить часто вдається складати прогнози. Провісниками землетрусів є: швидке зростання частоти слабких поштовхів (форшоків); деформація земної кори, яка визначається спостереженнями зі супутників або зйомкою на поверхні землі за допомогою лазерних джерел світла; зміна відношення швидкостей розповсюдження поздовжніх і поперечних хвиль напередодні землетрусу; зміна рівня ґрунтових вод у свердловинах; вміст радону в воді тощо.

В Україні сейсмічно небезпечними районами є Карпати та Гірський Крим. У минулому тут відбувалися руйнівні землетруси силою 6–8 балів (наприклад, Ялтинський землетрус 1927 р.) Центральні райони України належать до сейсмічно спокійних, хоча й тут інколи реєструються підземні поштовхи, що докочуються з районів Карпат і гір Вранча (Румунія).

Топологічні стихійні лиха

Повінь — це значне затоплення місцевості внаслідок підйому рівня води в річці, озері, водосховищі, спричинене зливами, весняним таненням снігу, вітровим нагоном води, руйнуванням дамб, гребель тощо. Повені завдають великої матеріальної шкоди навколишньому середовищу та призводять до людських жертв.

Суттєвим чинником, який сприяє збільшенню збитків від повеней, є техногенний вплив на природне середовище. Мова йде передусім про вирубування лісів. Після вирубувань інфільтраційні властивості ґрунту знижуються в 3,5 рази, а інтенсивність його змиву збільшується в 15 разів.

Значні лиха людства пов'язані з цунамі — велетенськими хвилями, які викликають підводні землетруси. Висота цих хвиль досягає 20 м. Хвилі все знищують на своєму шляху й затоплюють великі території.

Тією чи іншою мірою повені періодично спостерігаються на більшості великих річок України. Серед них Дніпро, Дністер, Прип'ять, Західний Буг, Тиса та інші. Повені бувають також на невеликих річках та в районах, де взагалі немає визначених русел. У цих районах повені формуються за рахунок зливових опадів.

Повені, викликані нагоном води, виникають переважно при сильних вітрах на пологих ділянках узбережжя Азовського та Чорного морів. Ці повені небезпечні передусім своєю раптовістю, інтенсивністю, висотою хвилі та високим підйомом води.

Повені відрізняються від інших стихійних лих тим, що деякою мірою прогнозуються. Точність прогнозу збільшується при отриманні надійної інформації про кількість та інтенсивність опадів, рівні води в річці, запаси води у сніговому покрові, зміни температури повітря, довгострокові прогнози погоди тощо.



Зсуви

Зсуви — це ковзкі зміщення мас гірських порід вниз по схилу, які виникають через порушення рівноваги. Зсуви виникають через ослаблення міцності гірських порід внаслідок вивітрювання, вимивання осадами та підземними водами, систематичними поштовхами, нерозважливою господарською діяльністю людини тощо.

Найзначніші осередки зсувів на території України зафіксовані на правобережжі Дніпра, на Чорноморському узбережжі, в Закарпатті та Чернівецькій області.

Зсуви руйнують будівлі, знищують сільськогосподарські угіддя, створюють небезпеку при добуванні корисних копалин, викликають ушкодження комунікацій, водогосподарських споруд, головним чином гребель.

Найбільш дієвим захистом від зсувів є їхнє запобігання — відведення поверхневих вод, штучне перетворення рельєфу (зменшення навантаження на схили), фіксація схилу за допомогою підпорів.

Снігові лавини

Снігові лавини також належать до зсувів і виникають так само, як і інші зсувні зміщення. Сили зчеплення снігу переходять певну межу, і гравітація викликає зміщення снігових мас по схилу.

Великі лавини виникають на схилах 25 — 60 градусів через перевантаження схилу після великого випадання снігу, частіше під час відлиги, внаслідок формування в нижніх частинах снігової товщі горизонту розрихлення.

Існує пасивний та активний захист від лавин. При пасивному захисті уникають використання лавинонебезпечних схилів або ставлять на них загороджувальні щити. При активному захисті проводять обстріл лавинонебезпечних схилів, що викликає схід невеликих, безпечних лавин, запобігаючи, таким чином, накопиченню критичних мас снігу.



Селі (від араб, сейль — бурхливий потік) — потоки води, піску, глини, щебеню, уламків каміння і навіть валунів, які раптово виникають у руслах гірських річок.

Причиною селевих потоків можуть бути зливи, інтенсивне танення гірських снігів і льодовиків, а також землетруси.

Найбільш селенебезпечними районами в Україні є Кримські гори і Карпати, але вони можуть виникати і в інших районах. Швидкість селевого потоку звичайно становить 2,5–4,5 м/с, але під час прориву заторів вона може досягати 8–10 м/с і більше. Крім руйнувань, селі завалюють камінням і деревами великі площі.

Небезпека селей не лише в їх руйнівній силі, а й у раптовості їхньої появи. Засобів прогнозування селей на сьогодні не існує, оскільки наука точно не знає, що саме провокує початок сходження потоку

Засоби боротьби із селевими потоками досить різноманітні: будівництво гребель, каскаду загат для руйнування селевого потоку, стінок для закріплення укосів тощо.

Метеорологічні стихійні лиха

Ураган — це вітер величезної рухомої сили і довгої тривалості. Швидкість вітру при урагані досягає 30–50 м/с і більше.

Причиною виникнення ураганів є різке порушення рівноваги в атмосфері. Це проявляється при особливих умовах циркуляції повітря з великими швидкостями повітряних потоків.

Ураганний вітер є причиною величезних руйнувань, людських жертв, матеріальних збитків.

Ураганний вітер руйнує споруди, спустошує посіви, валить стовпи ліній електропередач та зв'язку, пошкоджує транспортні магістралі й мости, викликає аварії в комунально-енергетичних мережах на виробництві, призводить до людських жертв.

На сьогодні існують сучасні методи прогнозу ураганів. Кожне підозріле скупчення хмар, де б воно не виникало, фотографується метеорологічними супутниками з космосу, літаки метеослужби летять до «ока тайфуну», щоб отримати точні дані. Ця інформація закладається в комп'ютери, щоб розрахувати шлях і тривалість урагану та заздалегідь сповістити населення про небезпеку.

Смерч. До непередбачених природних явищ відносять смерч. Смерч — це атмосферний вихор, який виникає у грозовій хмарі, а потім розповсюджується у напрямку до поверхні суші або моря у вигляді темного рукава або хобота.

Висота смерчу може сягати 800 — 1500 м. Повітря в ньому обертається, як правило, проти часової стрілки, за спіраллю до верху, втягує в себе пил або воду. Найчастіше пилові бурі спостерігаються у степовій зоні (районах Херсона, Дніпропетровська, Мелітополя).

Безпека людей під час урагану (бурі, смерчу) полягає у своєчасному переході у сховище. Тим, хто перебуває в лісі, необхідно вийти на відкритий простір, а потім сховатися в надійній споруді.

Необхідно знаходитися подалі від місця, де можна отримати травми від різних предметів. Переважно травми наносяться уламками шиферу, черепиці, скла, шматками металевого даху та іншими предметами.

Якщо людина перебуває на відкритій місцевості, то вона повинна знайти укриття в западині (ямі, яру, канаві) або лягти на землю і дуже до неї притиснутися.

Пожежа — це неконтрольований процес горіння, який спричиняє загибель людей та нищення матеріальних цінностей.

Причинами виникнення пожеж є недбала поведінка людей з вогнем, порушення правил пожежної безпеки, природні явища (блискавка, посуха). Відомо, що 90 % пожеж виникає з вини людини і тільки 7 — 8% спричинені блискавками.

Основними видами пожеж як стихійних лих, які охоплюють великі території (сотні, тисячі, мільйони гектарів), є ландшафтні пожежі — лісові і степові.

Лісові пожежі поділяють на: низові; верхові; підземні. За інтенсивністю горіння лісові пожежі бувають: слабкі; середні; сильні.

Підземні пожежі виникають як продовження низових або верхових лісових пожеж і розповсюджуються по шару торфу, який знаходиться на глибині 50 см. Горіння може тривати довгий час навіть узимку під шаром ґрунту.

Степові (польові) пожежі виникають на відкритій місцевості, де є суха мерхла трава або хліби, які дозріли. Вони мають сезонний характер і частіше бувають влітку, рідше навесні й практично відсутні взимку. Основними заходами боротьби з лісовими низовими пожежами є:



  • нахльостування краю вогню;

  • засипання його землею;

  • заливання водою (хімікатами);

  • створення мінералізованих протипожежних смуг;

  • пуск зустрічного вогню.

Гасіння підземних пожеж здійснюється здебільшого двома способами. При першому навколо торф'яної пожежі на відстані 8 —10 м від її краю копають траншею завглибшки до мінералізованого шару ґрунту або до рівня ґрунтових вод і заповнюють її водою. При другому способі влаштовують навколо пожежі смугу, яка насичена розчинами хімікатів.
Техногенні небезпеки

Антропогенний вплив на навколишнє середовище

Поява принципово нових небезпечних видів техніки й технологій, накопичення на хімічних підприємствах величезних запасів небезпечних для навколишнього середовища і здоров'я людини токсикантів, підвищення складності технічних систем, якими оперує людина, є причинами виникнення небезпек, які призводять до підвищення частоти промислових аварій та катастроф.



Аварія — це небезпечна подія техногенного характеру, що створює на об'єкті, території або акваторії загрозу для життя і призводить до руйнування будівель, споруд, обладнання і транспортних засобів, порушення виробничого процесу чи завдає шкоди довкіллю.

Згідно з розмірами та завданою шкодою розрізняють легкі, середні, важкі та особливо важкі аварії.

Види аварій, які трапляються найчастіше:


  • аварії з витоком сильнодіючих отруйних речовин (аміаку, хлору, сірчаної та азотної кислот, чадного газу, сірчаного газу та інших речовин);

  • аварії з викидом радіоактивних речовин у навколишнє середовище;

  • пожежі та вибухи;

  • аварії на транспорті та інші.

Особливо важкі аварії можуть призвести до катастроф.

Катастрофа — це великомасштабна аварія, яка призводить до важких наслідків для людини, тваринного й рослинного світу, змінюючи умови середовища існування. Глобальні катастрофи охоплюють цілі континенти і їхній розвиток ставить на межу існування всю біосферу.

Найбільше забруднюють навколишнє середовище підприємства гірничодобувної та збагачувальної галузей промисловості.

Найбільший внесок у забруднення навколишнього середовища вносять теплові електростанції, металургійні й хімічні заводи. На частку теплових електростанцій припадає 35% сумарного забруднення води промисловості і 46% повітря. Металургійні підприємства вирізняються високим споживанням ресурсів і великою кількістю відходів. Серед них пил, оксид вуглецю, сірчаний газ, коксовий газ, фенол, сірководень, вуглеводні (в тому числі бензопірен). Металургійна промисловість споживає багато води, яка забруднюється в процесі виробництва.

Різноманітними видами виробництва характеризується хімічна промисловість. Найбільш небезпечними є виробництва аміаку, кислот, анілінових фарб, фосфорних добрив, хлору, пестицидів, синтетичного каучуку, каустичної соди, ртуті, карбіду кальцію, фтору.

Значно забруднюють атмосферу автомобілі. Автомобільний транспорт (у світі нараховується більше 600 млн автомобілів) дає 70–90% забруднень у містах.

Значне забруднення дає целюлозно-паперова промисловість. За об'ємом забруднених стоків вона займає перше місце (більше 15%). У стічних водах підприємств цієї промисловості нараховується більше 500 компонентів, причому ГДК визначено лише для 55.

Досить значна кількість забруднюючих речовин потрапляє в природне середовище у процесі сільськогосподарської діяльності. Найбільші збитки викликає застосування пестицидів — щорічно у світі їх використовують 4 млн т, але лише один їх відсоток досягає мети, тобто впливає безпосередньо на шкідників сільськогосподарських культур. Решта впливає на інші організми, вимивається в ґрунти та водойми, відноситься вітром.

При невмілому використанні мінеральні добрива, пестициди, гербіциди вимиваються з ґрунтів і переносяться у водяні басейни річок, озер, Чорного та Азовського морів.



Аварії з витоком сильнодіючих отруйних речовин

Аварії з витоком сильнодіючих отруйних речовин і зараженням навколишнього середовища виникають на підприємствах хімічної, нафтопереробної, целюлозно-паперової і харчової промисловості, водогінних і очисних спорудах, а також при:



  • транспортуванні сильнодіючих отруйних речовин (СДОР). До найголовніших джерел хімічних аварій та катастроф можна віднести:

  • викиди та витоки небезпечних хімічних речовин;

  • загорання різних матеріалів, обладнання, будівельних конструкцій, яке супроводжується забрудненням навколишнього середовища;

  • аварії на транспорті при перевезенні небезпечних хімічних речовин, вибухових та пожежонебезпечних вантажів.

Безпосередніми причинами цих аварій є: порушення правил безпеки й транспортування, недотримання техніки безпеки, вихід з ладу агрегатів, механізмів, трубопроводів, ушкодження ємностей тощо.

Сильнодіючими отруйними речовинами (СДОР) називають хімічні сполуки, які в певних кількостях, які перевищують гранично допустимі концентрації, негативно впливають на людей, сільськогосподарських тварин, рослини та викликають у них ураження різного ступеня.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал