Курс лекцій для студентів спеціальності 181 «Харчові технології»



Сторінка1/6
Дата конвертації12.04.2017
Розмір0.95 Mb.
ТипКурс лекцій
  1   2   3   4   5   6

Міністерство освіти і науки України



ОХОРОНА ПРАЦІ ТА БЕЗПЕКА ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ

Курс лекцій

для студентів спеціальності

Харчові технології

денної та заочної форм навчання

Луцьк 2016
УДК 613 (07)

Б 40
До друку ________________ Голова Навчально-методичної ради Луцького НТУ

Електронна копія друкованого видання передана для внесення в репозитарій Луцького НТУ ________________ директор бібліотеки.


Затверджено Навчально-методичною радою Луцького НТУ,

протокол № від « » 2016 року.


Рекомендовано до друку науково-методичною радою факультету екології та приладо-енергетичних систем ЛНТУ,

Протокол № ____ від _______________ 2016 р.

Розглянуто на засіданні методичного семінару кафедри туризму та цивільної безпеки.

Протокол № ___ від _________________ 2016 р.


Укладачі: ________Я.О. Мольчак, доктор географічних наук, професор Луцького НТУ

Л. Ф. Бондарчук, кандидат с.-г. наук, доцент Луцького НТУ


Рецензент: ______В. М. Стасюк, кандидат технічних наук, доцент Луцького НТУ
Відповідальний за випуск: ___________ Л.Ю. Матвійчук, доктор економічних наук, завідувач кафедри туризму та цивільної безпеки Луцького НТУ
Охорона праці та безпека життєдіяльності [Текст] : курс лекцій для студентів спеціальності 181 «Харчові технології» денної та заочної форм навчання / уклад. Я.О. Мольчак, Л. Ф. Бондарчук. – Луцьк: Луцький НТУ, 2016. – 52 с.
Видання містить курс лекцій. Призначене для студентів спеціальності 181 «Харчові технології» денної та заочної форм навчання

© Я.О. Мольчак, Л. Ф. Бондарчук, 2016


ЗМІСТ


ЛЕКЦІЯ № 1

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ БЕЗПЕКИ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ РИЗИК ТА НЕБЕЗПЕКА В ПРЕДМЕТНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ……………………...

4

ЛЕКЦІЯ № 2

ПСИХОФІЗІОЛОГІЧНІ ЧИННИКИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ БЕЗПЕКИ ЛЮДИНИ……………………………………………………………………...

9

ЛЕКЦІЯ № 3

БЕЗПЕКИ В СИСТЕМІ «ЛЮДИНА - ЖИТТЄВЕ СЕРЕДОВИЩЕ»..

15

ЛЕКЦІЯ № 4

ЗАПОБІГАННЯ НАДЗВИЧАЙНИМ СИТУАЦІЯМ ТА ОРГАНІЗАЦІЯ ДІЙ З УСУНЕННЯ ЇХ НЕГАТИВНИХ НАСЛІДКІВ УПРАВЛІННЯ БЕЗПЕКОЮ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ…………………...

25

ЛЕКЦІЯ № 5

СИСТЕМА ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ОХОРОНОЮ ПРАЦІ …

30

ЛЕКЦІЯ № 6

ОСНОВИ ФІЗІОЛОГІЇ, ГІГІЄНИ ПРАЦІ ТА ВИРОБНИЧОЇ САНІТАРІЇ……………………………………………………………………

35

ЛЕКЦІЯ № 7

БЕЗПЕКА ПРАЦІ ПРИ ЗАСТОСУВАННІ ЕЛЕКТРИЧНОЇ ЕНЕРГІЇ.

40

ЛЕКЦІЯ № 8

ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ ТА ВИЗНАЧЕННЯ ПРО ПОЖЕЖНУ БЕЗПЕКУ………………………………………………………………………

45

ЛІТЕРАТУРА…………………………………………………………………

51


ЛЕКЦІЯ № 1
ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ БЕЗПЕКИ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ

РИЗИК ТА НЕБЕЗПЕКА В ПРЕДМЕТНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ
«Безпека життєдіяльності» як навчальна дисципліна має свої об'єкти й методи вивчення, цілі, завдання і функції. Як навчальна дисципліна вона становить складний соціально-педагогічний процес із такими функціями, як освітня, виховна та психологічна.

Освітня функція полягає в тому, щоб забезпечити відповідні сучасним вимогам знання студентів про загальні закономірності виникнення і розвиток небезпек, надзвичайних ситуацій, їх властивості, можливий вплив на здоров'я та життя людей і сформувати необхідні в майбутній практичній діяльності спеціаліста уміння і навички для їх запобігання й ліквідації, захисту людей та навколишнього середовища.

Мета виховної функції дисципліни полягає у формуванні у студентів наукового світогляду, суть якого — розуміння того, що людина не є самодостатньою живою істотою, яка живе окремо за своїми законами; вона існує в природі і є частиною природної системи. Це пов'язано передусім із функціональною нерозривністю навколишнього середовища і людини, їхній взаємний вплив відображається не тільки на життєдіяльності, а й на способі мислення, на активній соціальній позиції.



Психологічна функція полягає у формуванні психологічної готовності до діяльності в умовах сучасного небезпечного середовища.

Психологічний вплив небезпечних ситуацій проявляється у людей неоднозначно, бо він має індивідуально виражену особисту реакцію. Відчуття небезпеки одних робить зовсім безпомічними, розгубленими і нездатними до цілеспрямованих дій, до активного захисту, а в інших ця сама обставина здатна викликати піднесення душевних та фізичних сил, спонукати до активної протидії. У деяких людей самозбереження проявляється втечею від загрозливих обставин, у інших — навпаки: мобілізується готовність до дії, до відповідного ризику, що ґрунтується на тверезому розрахунку і впевненості у можливості протидіяти небезпеці.



Об'єктом вивчення БЖД є людина і людське співтовариство, середовище, що її оточує, процес взаємодії людини з навколишнім середовищем (тобто життєдіяльність) і небезпеки, які при цьому виникають.

Основним методом дослідження в БЖД є системний аналіз, оскільки і людина, і середовище є складною, багатофункціональною й багатоелементною системою.

Головна мета дисципліни «Безпека життєдіяльності» полягає у тому, щоб сформувати в людини свідоме й відповідальне ставлення до питань особистої безпеки і безпеки тих, хто її оточує, навчити людину розпізнавати й оцінювати потенційні небезпеки, визначати шлях надійного захисту від них, уміти надавати допомогу в разі потреби собі та іншим, а також оперативно ліквідовувати наслідки прояву небезпек у різноманітних сферах людської діяльності.

Для визначення місця «Безпеки життєдіяльності» як навчальної дисципліни слід чітко сформулювати систему знань науки про безпеку.

Згідно з Європейською програмою навчання у сфері наук із ризиків «FОRМ — OSЕ» науки про безпеку мають світоглядно-професійний характер. До них належать:


  • гуманітарні (філософія, теологія, лінгвістика);

  • природничі (математика, фізика, хімія, біологія);

  • інженерні (опір матеріалів, електроніка, електротехніка і т. ін.);

  • про людину (медицина, психологія, педагогіка, ергономіка);

  • про суспільство (економіка, право. соціологія).

Безпека нерозривно пов'язана з небезпекою. Кожна людина відчуває небезпеку інтуїтивно і розуміє її значення по-своєму. Згідно з висновками експертів ООН, більшість людей пов'язує відчуття небезпеки з буденними проблемами і повсякчасними клопотами, а не з побоюванням глобальних катастроф чи міжнародних конфліктів. Захист житла, робочого місця, достатку, здоров'я, довкілля — основні проблеми безпечного самопочуття людини. Відчуття небезпеки має також глибоко індивідуальний відтінок, який головним чином залежить від:

  1. рівня соціального і суспільного розвитку особистості;

  2. ситуації і суспільного устрою, які позитивно чи негативно впливають на світосприйняття громадянина.

Небезпека це явища, процеси, об'єкти, інформація і самі люди, які можуть викликати небажані наслідки і призводити до погіршення стану здоров'я чи смерті людини, завдавати шкоди навколишньому середовищу й об'єктам господарської діяльності.

Джерелами небезпек є природні процеси і явища, техногенне середовище і людські дії.

Небезпека об'єктивно існує в просторі і в часі та реалізується у вигляді потоків енергії, речовини, інформації.

Людина постійно взаємодіє з навколишнім середовищем, перетворює це середовище, а воно, в свою чергу, впливає на життєдіяльність самої людини. Іншими словами можна сказати, що взаємодія людини з навколишнім середовищем виявляється в наявності прямих і зворотних зв'язків. Результат цієї взаємодії може змінюватися в широких межах: від позитивного до катастрофічного, і супроводжуватися загибеллю людей та руйнуванням компонентів середовища. В останньому випадку можна говорити про явний прояв небезпеки у вигляді негативних наслідків, що виникають, як правило, раптово і визначаються як дія небезпек.

Здебільшого небезпека має прихований характер і може перетворюватися в реальну небезпеку за наявності таких умов:


  1. небезпека реально існує;

  2. людина перебуває в зоні дії небезпеки;

  1. людина не має ефективних засобів захисту, не використовує їх або ці засоби неефективні.

У разі відсутності цих умов ми говоримо про наявність потенційної небезпеки.

Потенційна небезпека — це така небезпека, яка має прихований характер і може перетворитися в реальну небезпеку за наявності трьох умов, зазначених вище.

Аксіома потенційної небезпеки говорить, що в жодному виді діяльності не можна досягти абсолютної безпечності, тобто будь-яка діяльність людини потенційно небезпечна. Згідно з цією аксіомою всі дії людей і усі компоненти життєвого середовища, крім позитивних властивостей і наслідків, мають здатність створювати небезпеки. При цьому будь-яка нова позитивна дія неминуче супроводжується виникненням нової потенційної небезпеки чи групи небезпек (мобільний і стільниковий зв'язок, комп'ютер тощо). Навіть при найвищому рівні розвитку техніки абсолютне усунення джерел небезпеки неможливе. Завдання полягає в тому, щоб звести цю небезпеку до мінімуму.

Діяльність людини потенційно небезпечна, оскільки неминуче пов'язана з використанням (виробництво, збереження і перетворення) хімічної, електричної й інших видів енергії, речовин та інформації.

Умови, за яких небезпека може реалізуватися в подію, називають небезпечною ситуацією.

Ситуацію, при якій виявляється велика можливість виникнення нещасного випадку, прийнято називати небезпечною, чи аварійною, а якщо загинули люди, — катастрофічною.



Катастрофа (з грец. — переворот, знищення, загибель) — випадкове горе, дія якого може тривати в напрямку, що визначається дією, яка відбулася.

Крім небезпечних ситуацій, існують і екстремальні ситуації.

Екстремальною називають ситуацію, яка виникла в процесі діяльності, коли в людини психофізіологічне навантаження досягає такого рівня, при якому вона може втратити здатність до раціональних вчинків і адекватних дій відповідно до обставин, що виникли.

В екстремальних ситуаціях людина може опинитися в різних сферах діяльності: на виробництві, побуті чи на відпочинку.

Однією з передумов розробки ефективних заходів, спрямованих на запобігання небезпекам та ліквідацію їхніх наслідків, є ідентифікація небезпек, тобто з'ясування типу небезпеки і встановлення її характеристик.

Проведення ідентифікації небезпек неможливе без їхньої класифікації. Номенклатура небезпек перелік назв, термінів можливих небезпек — становить понад 150 найменувань і при цьому не вважається повною. В окремих випадках складається номенклатура небезпек для окремих об'єктів (підприємства, цехів, професій, місць праці та ін.).



Класифікація небезпек — це систематизація явищ, процесів, об'єктів, які здатні нанести шкоду людині, тобто таксономія небезпек, досі цілком не розроблена. Прикладом таксономії небезпек може бути такий розподіл:

  1. за походженням (природна, техногенна, соціальна, політична);

  2. за локалізацією (космос, атмосфера, літосфера, гідросфера);

  3. за результатами (захворювання, травми, загибель, пожежі);

  4. за типом (соціальна, технічна, екологічна);

  5. за сферою прояву (побутова, виробнича, спортивна, шляхово-транспортна) .

Найбільш вдалою класифікацією небезпек є класифікація за джерелами походження, відповідно до якої всі небезпеки поділяють на чотири групи: природні, техногенні, соціально-політичні і комбіновані (подібну класифікацію прийнято й у державних стандартах для визначення надзвичайних ситуацій).

Перші три класифікації належать до елементів життєвого середовища, яке оточує людину, — природного, техногенного і соціального. До четвертої групи належать природно-техногенні, природно-соціальні і соціально-техногенні небезпеки, джерелами яких є комбінація різних елементів життєвого середовища.



Природні небезпеки — це природні об'єкти, явища природи і стихійні лиха, які можуть спричинити шкоду людині або становити загрозу для життя чи здоров'я людини (землетруси, зсуви, селі, вулкани, повені, снігові лавини, шторми, урагани, зливи, град, тумани, ожеледі, блискавки, сонячне і космічне випромінювання, небезпечні тварини, рослини, риби, комахи, гриби, бактерії, віруси, заразні хвороби).

Техногенні небезпеки це насамперед небезпеки, пов'язані з використанням транспортних засобів, з експлуатацією підйомно-транспортного устаткування, з використанням паливних, легкозаймистих і вибухонебезпечних речовин та матеріалів, з використанням процесів, що відбуваються при підвищених температурах і тиску, з використанням електричної енергії, хімічних речовин, різних видів випромінювання (іонізуючого, електромагнітного, віброакустичного). Джерелами техногенних небезпек є відповідні об'єкти, що їх породжують.

До соціальних небезпек належать: небезпеки, викликані низьким духовним і культурним рівнем: бродяжництво, проституція, пияцтво, алкоголізм, паління. Джерелами цих небезпек є незадовільне матеріальне становище, погані умови проживання, страйки, повстання, конфліктні ситуації на етнічній, расовій чи релігійній основі.

Джерелами політичних небезпек є конфлікти на міжнаціональному і міждержавному рівнях, духовне гноблення, політичний тероризм, ідеологічні, міжпартійні і збройні конфлікти, війни.

Найбільшу кількість становлять комбіновані небезпеки — природно-техногенні, природно-соціальні і соціально-техногенні.



Природно-техногенні небезпеки: смог, кислотні дощі, озонові дірки, «парниковий ефект», пилові бурі, ерозія землі, зменшення родючості землі, виникнення пустель, зсуви, селі, землетруси та інші тектонічні явища, які виникають через людську діяльність.

Природно-соціальні небезпеки: наркоманія, епідемії інфекційних захворювань, венеричні захворювання, СНІД, онкологічні захворювання.

Соціально-техногенні небезпеки: професійна захворюваність, професійний травматизм, психічні відхилення і захворювання, викликані виробничою діяльністю, масові психічні відхилення і захворювання, викликані впливом на свідомість та підсвідомість людини засобами масової інформації, токсикоманія.

Ризик як оцінка небезпеки

Наслідком прояву небезпек є нещасні випадки, аварії, катастрофи, які супроводжуються смертельними випадками, скороченням тривалості життя, шкодою природному чи техногенному середовищу. Будь-які наслідки небезпеки визначають як шкоду. Кожен окремий вид шкоди має своє кількісне вираження. Наприклад: кількість загиблих, поранених чи хворих, площа зараженої території, площа лісу, що вигоріла, вартість зруйнованих споруд.

Найбільш універсальний кількісний засіб визначення шкоди – це вартісний, тобто визначення шкоди у грошовому еквіваленті. Другою мірою можливої небезпеки є частота з якою вона може проявлятись, або ризик

Ризик (R) визначається як відношення кількості подій з небажаними наслідками (n) до максимально можливої їх кількості (N) за конкретний період часу:

R= n/N

При оцінці загального ризику величина N визначає максимальну кількість усіх подій, а при оцінці групового ризику – максимальну кількість подій у конкретній групі, що вибрана із загальної кількості за певною ознакою. В групу можуть входити люди, що належать до однієї професії, віку, статі. Групу можуть складати також транспортні засоби одного типу, один клас об’єктів господарської діяльності.


Шляхи зниження ймовірності ризику

1. Повна або часткова відмова від робіт, операцій та систем, які мають високий ступінь небезпеки;

2. Заміна небезпечних операцій іншими – менш небезпечними;

3. Удосконалення технічних систем та об’єктів;

4. Розробка та використання спеціальних засобів захисту;

5. Заходи організаційно-управлінського характеру, в тому числі контроль за рівнем безпеки, навчання людей з питань безпеки, стимулювання безпечної роботи та поведінки.

За ступенем припустимості ризик буває знехтуваний, прийнятний, гранично допустимий, надмірний.

Знехтуваний ризик має настільки малий рівень, що він перебуває в межах допустимих відхилень природного рівня.

Прийнятним вважається такий рівень ризику, який суспільство може прийняти, враховуючи техніко-економічні та соціальні можливості на цьому етапі свого розвитку.

Гранично допустимий ризик – це максимальний ризик, який не повинен перевищуватись, незважаючи на очікуваний результат.

Надмірний ризик характеризується надзвичайно високим рівнем, який здебільшого призводить до негативних наслідків.
ЛЕКЦІЯ №2

ПСИХОФІЗІОЛОГІЧНІ ЧИННИКИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ БЕЗПЕКИ ЛЮДИНИ

Вплив зовнішніх і внутрішніх чинників на організм людини

На організм людини діють безперервно змінювані чинники навколишнього середовища. Між організмом і зовнішнім середовищем існує функціональна рівновага; коли ця рівновага порушується, виникають захворювання організму.

У життєвому середовищі на людину діють матеріальні (хімічні, фізичні) і біологічні чинники.

Хімічні чинники - це хімічні елементи або сполуки в складі повітря, води, грунту, їжі, які необхідні для нормальної життєдіяльності, але можуть бути і причиною захворювань. Фізичні чинники (температура, вологість, рух повітря, атмосферний тиск, шум, радіація) у разі певної інтенсивності негативно впливають на фізіологічні функції організму. Біологічні чинники (їстівні рослини, тварини) становлять основу харчових продуктів, але можуть бути і причиною захворювань (бактерії, віруси, паразити).

Людина і сама здатна впливати на функціональний стан свого організму. Сприятливі чинники внутрішнього впливу - здоровий спосіб життя, покращання умов праці і харчування, негативні - шкідливі звички, стреси тощо. Реакція організму залежить від дозування чинника: у разі тривалої або надмірної дії негативного чинника життєва активність організму пригнічується.

Умови середовища, в яких будь-який чинник виходить за межі комфорту і пригнічує людину, називають екстремальними (аномальна температура, високогір'я, польові умови).

Фізіологічні особливості організму людини

У будь-якій діяльності людини виділяють два компоненти фізіологічний і психологічний. Людський організм - це сукупність тілесних і фізіологічних систем - нервової, серцево-судинної, травлення, кровообігу, дихання тощо. Визначальне значення у функціонуванні організму людини як складної біоенергетичної системи має нервова система, яка пов'язує всі системи і частини тіла в єдине ціле, бере участь у сприйманні, аналізі та опрацюванні всієї інформації, що надходить з внутрішнього та зовнішнього середовищ. У разі перевантажень організму саме нервова система формує його захисно-адаптаційні реакції. З точки зору БЖД надзвичайно важливими є фізіологічні резерви стійкості та надійності організму людини - він може витримувати навантаження, на порядок більші від тих, що зустрічаються в повсякденному житті. Мозок людини, за різними оцінками, задіяний лише на 2-6 % потенційних можливостей.



Основні аналізатори людини

Людина сприймає навколишній світ за допомогою органів чуття, саме вони інформують нас про різні види та рівні небезпек.

Аналізатори - це сукупність взаємодіючих утворень центральної і периферійної нервової системи, які сприймають і аналізують інформацію із зовнішнього середовища і з самого організму людини. Сучасна фізіологія розрізняє вісім видів аналізаторів: зоровий, слуховий, шкірний, вісцеральний, руховий, смаковий, нюховий, вестибулярний, перші чотири з яких найважливіші у забезпеченні БЖД. Усі аналізатори за структурою і принципом дії однотипні. Вони мають на своїй периферії рецептори (апарати, що сприймають енергію зовнішніх подразників і перетворюють її в нервовий імпульс), від яких імпульси надходять у центральну нервову систему (відповідні ділянки кори головного мозку). Висока чутливість рецепторів зумовлена тим, що кожний рецептор виділяє з множини подразників свій адекватний подразник.

Чутливість аналізаторів близька до теоретичної межі і поки що не доступна сучасній техніці.



Вісцеральний аналізатор (аналізатор внутрішніх органів). Якщо зовнішні аналізатори попереджують людину про явну небезпеку, то цей аналізатор визначає небезпеки прихованого характеру і є дуже важливим для здоров'я і життя людини. Вісцеральний аналізатор пов'язаний з внутрішнім середовищем організму, яке зберігає відносну сталість, незважаючи на всі зміни зовнішнього середовища.

Гомеостаз

Внутрішнє середовище організму (кров, лімфа, тканини, органи) адаптується до зміни зовнішнього (природного) середовища і перебуває в стані динамічної рівноваги, яка забезпечує сталість температури тіла, артеріального тиску, вмісту води тощо.

Проте значні коливання параметрів зовнішнього середовища (як природного, так і техногенного) становлять небезпеку для здоров'я і життя людини.

Французький фізіолог К. Бернар (1813-1878) вперше сформував уявлення про роль сталості внутрішнього середовища людини при мінливості зовнішнього: досконалість людського організму в тому, що зовнішні зміни в кожну мить компенсуються і врівноважуються. Таку властивість організму називають гомеостазом.

У сучасному розумінні гомеостаз - стан внутрішньої динамічної рівноваги природної системи, що підтримується регулярним поновленням її основних структур за рахунок саморегуляції. Організм людини постійно змінюється (перебуває в постійному русі), але тільки у вузьких межах коливання гомеостазу.

Психологічні особливості людини

Нервова система людини забезпечує функціонування організму як єдиного цілого в його постійній взаємодії з зовнішнім середовищем. Центральна нервова система (головний і спинний мозок) керує стосунками з зовнішнім світом, а вегетативна діяльністю внутрішніх органів.



Психіка є властивістю нервової системи людини, а психічні процеси невід'ємні від структури головного мозку: кожна ділянка головного мозку відповідальна за життєдіяльність певного органу або системи. Функція лівої півкулі - оперування вербально-знаковою інформацією, читання, рахунок (логічний тип мислення), правої - оперування образами, орієнтування у просторі, розрізняння музичних тонів (художній, емоційний тип). У разі уражень (травм) певних ділянок мозку порушується відповідний вид функціональної діяльності людини.

Функції нервової системи реалізуються урівноваженням збуджувальних і гальмівних процесів: порушення в одних пунктах супроводжується гальмуванням в інших.

Мала рухливість при розумовій роботі і одноманітність при фізичній викликає втомлюваність нервової системи і може спровокувати виникнення деяких захворювань: серцево-судинних, шлунково-кишкових, шкірних тощо.

Найсприятливіші умови для нормальної діяльності нервової системи створюються під час правильного чергування праці, активного відпочинку і сну. Профілактика втоми і перевтоми досягається чергуванням різних видів діяльності, творчою зацікавленістю працівника, його особистою активністю.



Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал