Краснянська зош І-ІІІ ступенів фізика І глобальні проблеми людської цивілізації



Скачати 254.32 Kb.
Дата конвертації24.04.2017
Розмір254.32 Kb.
ВІДДІЛ ОСВІТИ БЕРЕЗАНСЬКОЇ РАЙОННОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ

РАЙОННИЙ МЕТОДИЧНИЙ КАБІНЕТ

КРАСНЯНСЬКА ЗОШ І-ІІІ СТУПЕНІВ

Фізика і глобальні проблеми людської цивілізації
Виступ підготувала

вчитель фізики

Краснянської ЗОШ І-ІІІ ст.

Жаркова Л.Ф.


2016р.

ХХ ст. позначилося в історії людства кривавими подіями двох світових війн, численними локальними збройними конфліктами, НТР і виходом землян у космічні простори, глибокими політичними та природними змінами на планеті. У третьому тисячолітті виникли проблеми, які стосуються життєвих інтересів не тільки окремих держав і регіонів, а й усього людства. Вони мають планетарний, глобальний характер, і від їх розв’язання залежить доля земної цивілізації. Глобальні проблеми є наслідком діяльності всіх попередніх поколінь, їхнього історичного розвитку. Вони тісно взаємопов’язані між собою.

Г л о б а л і з а ц і я — це взаємодія держав, народів, етносів, соціальних спільнот у єдиній системі відносин на планетарному рівні; це система відкритого культурного обміну, запозичення зразків поведінки та адаптація культурних стереотипів; це розширення кордонів спілкування в усіх галузях людської діяльності та виникнення єдиного економічного, екологічного, інформаційного простору, що зумовлює необхідність вироблення узгоджених дій між народами та державами.

Глобальні проблеми сучасності — це проблеми, які є загальносвітовими, такими, що зачіпають інтереси усіх держав і націй, класів, соціальних груп, політичних партій, кожної людини зокрема і породжені загальними законами існування й розвитку людства. Фактично, це сукупність суперечливих процесів, які становлять зміст сучасної кризи світової цивілізації. Ці проблеми створюють загрозу розвиткові і навіть існуванню всіх країн світу і потребують для відвернення цих катастрофічних наслідків спільних зусиль.

Вчені виділяють два основні джерела виникнення глобальних проблем сучасності:

1) поглиблення суперечностей між людиною та природою, які ведуть до виникнення екологічних, продовольчих, енергетичних, природно-сировинних проблем;

2) розширення зони суперечностей між народами, людьми взагалі, що має наслідком виникнення проблем війни та миру, захисту і розвитку духовного середовища, демографічного розвитку, боротьби із злочинністю, міжнародним тероризмом, поширення небезпечних хвороб тощо.

До глобальних належать проблеми війни і миру, економічної і культурної відсталості багатьох країн світу, катастрофічне забруднення навколишнього середовища, повітря та Світового океану, вичерпання природних ресурсів, поява нових захворювань, енергетична, сировинна та продовольча проблеми, міграційні процеси та демографічна ситуація, етнічні конфлікти, міжнародний тероризм й екстремізм, поширення наркоманії, алкоголізму і СНІДу. Всі вони тісно пов’язані між собою, умовно їх можна поділити на екологічні, військово-політичні та соціально-економічні.

При цьому головне - не упорядкування списку проблем, а виявлення їх походження, характеру й особливостей і, насамперед - пошук науково обґрунтованих і реалістичних у практичному відношенні шляхів їх вирішення.

Найбільш гостро питання про майбутнє нинішньої цивілізації стало перед тими дослідниками, які вперше в усьому обсязі усвідомили глибину і масштаби насування екологічної кризи. Саме екологічна проблематика показує сучасний рівень самосвідомості суспільства і людини. При цьому екологічні проблеми - не результат окремих помилок і прорахунків, вони кореняться в способі буття сучасної людини.

Подолання кризової ситуації, що нині виникла у світі, є складовою національної політики в усіх країнах. Одне з основних завдань цієї політики – кардинально змінити ставлення людини до природи, формувати в неї екологічну культуру.

На першій стадії розвитку людського суспільства ставлення до природи було простим і примітивним – брати все потрібне для себе, не замислюючись про наслідки.

Внаслідок виснаження природних ресурсів, розвитку промисловості виникла нова проблема – забруднення навколишнього середовища, що, в свою чергу, не тільки негативно позначилося на родючості ґрунтів, продуктивності рослинного і тваринного світу, а й створило істотну загрозу для здоров’я людей.

Вперше за всю свою історію людство змушене вдатися до переоцінки свого місця і значення в системі земної природи. З’ясувалося, що планета Земля є не такою багатою, щоб можна було не враховувати і не берегти її багатства, що фізичне існування людини обмежене, що дії людини наближають світ до катастрофи, причиною якої може стати нестача води, продуктів харчування і навіть повітря.

І саме тому, на уроках фізики, учні мають знайомитися з екологічною ситуацією, і як майбутні робітники бути готові здійснювати природоохоронну роботу.

Вивчаючи закони фізики, намагаюсь на уроках показати учням знання про навколишнє середовище як про цілісну систему взаємопов’язаних явищ; допомогти їм усвідомити, що будь – яке втручання в природу може привести як до позитивних, так і негативних наслідків для здоров’я людей.

Особливо акцентую увагу на тому, що виникнення проблеми охорони навколишнього середовища – це результат нераціонального господарювання людини, особливо на сучасному етапі інтенсивного розвитку науки і техніки.

Ніякі технічні і суспільні досягнення не сприятимуть життєдіяльності людини, якщо вони суперечать законам природи. Не можна користуватися природою і охороняти її без знань про її будову та закони розвитку, без урахування антропогенного впливу і гранично допустимих навантажень на екосистеми, які може дозволити собі суспільство, щоб не зруйнувати їх.

Так у розділі фізики «Основи молекулярно - кінетичної теорії» ми знайомимося з броунівським рухом, дифузією, тепловим рухом молекул. І саме тут розповідаємо учням, що температура – один з найважливіших кліматичних факторів. Від неї залежать усі життєво необхідні процеси, що відбуваються в організмі: обмін речовин, розвиток, ріст та ін. Різка зміна критичних для організму значень температури може спричинити сповільнення або прискорення фізіологічних процесів і навіть їх загибель. Згідно із законом

Вант–Гоффа, з кожним підвищенням температури на 100С швидкість більшості хімічних реакцій в організмі збільшується у 2 – 3 рази.

У цьому ж розділі учні знайомляться з агрегатними станами речовини. А отже, розповідаємо, що на Землі вода існує в трьох агрегатних станах: рідкому (вода), твердому (лід) та газоподібному (водяна пара). Як фізичне тіло вона має ряд аномальних властивостей, що зумовлені її молекулярною будовою. Так під час замерзання вода не стискається, як більшість рідин, а розширюється. Через це густина льоду менша за густину води, і він плаває на її поверхні.

Оскільки вода є середовищем існування для багатьох організмів, для них мають значення такі її властивості, як густина, вміст розчинених у ній кисню і вуглекислого газу, прозорість, тому що від неї залежать освітленість на певній глибині. Крім того, важливими властивостями є швидкість течії води, насиченість її солями, кислотність.

Густина води, на відміну від інших рідин, є максимальною не при О°С, а при мінус 4°С. Завдяки цьому водойми не промерзають до дна і лід утворюється тільки на їх поверхні.

Крім того, вода має високу теплоємність, тому є важливим теплорегулятором. Влітку водойми поглинають теплоту, а взимку віддають її у навколишнє середовище. Теплоти, яка виділяється при охолодженні 1м3 води на 1°С, достатньо для того, щоб на 1°С нагрілося 3000м3 повітря. У місцевостях, де є великі водойми (озера, моря), не буває різких коливань температури взимку і влітку, вдень і вночі.

Вміст кисню у водоймах є обмежувальним (лімітуючим) фактором. Насиченість води киснем обернено пропорційна її температурі. Розподіл кисню у воді залежить також від переміщення її шарів та характеру життя організмів у ній.

Вода не тільки здійснює безпосередній фізіологічний вплив на ріст і розвиток рослин, а й видозмінює інші такі важливі екологічні фактори, як температура, аерація ґрунту, засвоєння рослинами елементів живлення, надходження в організми хімічних елементів. Крім того, кисень рослин, запас якого постійно поповнюється завдяки фотосинтезу, виділяється ними внаслідок реакції розкладання води, яка вбирається рослинами з ґрунту.

Вивчаючи підтему «Властивості твердих тіл, рідин та газів» учні вивчають вологість повітря, де знайомляться з тим, що стан атмосферної водяної пари у природі не є сталим. Її кількість у нижніх шарах атмосфери, а також розподіл за часом і територією дуже важливі для людини.

При вивченні теми «Світлові кванти» говоримо учням про те, що світло є важливим екологічним фактором, інтенсивність якого змінюється по сезонах року і протягом доби. Основним його джерелом є сонячна радіація. Із загального її потоку, який досягає земної поверхні і від якого залежать умови існування організмів, видиме світло становить близько 45%, інфрачервоне випромінювання – 45% і ультрафіолетове 8 – 10%.

Дехто з вас гадає, що чим більше освітлювати рослину, тим більшим буде врожай. Насправді це не так. Чому?

На екваторі, як відомо, протягом доби у будь-який період року 12год триває день, а 12год ніч. У напрямі до північної широти довжина світлового дня поступово збільшується влітку, а взимку стає коротшою. Рослини, перенесені в такі умови з екватора, змушені рости при довшому світловому дні, ніж у себе на батьківщині. Тому вони не цвітуть.

Змінюючи тривалість освітлення деяких коренеплідних рослин, можна вирощувати їх на насіння або коренеплоди. Наприклад, редис при вирощуванні в умовах довгого світлового дня дає багато насіння і мало коренеплодів, а при 10-годинному дні — не цвіте, але утворює великі коренеплоди.

Зміна інтенсивності освітлення рослин на початку їх розвитку також може вплинути на їх цвітіння і плодоношення. Так, якщо таку рослину короткого дня, як просо, помістити на початку розвитку в умови з 10-годинним освітленням, то вона утворює волоті на 18 днів раніше. Подовження світлового дня ще на 10 діб прискорює утворення у нього волоті на 27 днів.

Стосовно теми «Магнітне поле» можна сказати, що саме воно є однією з необхідних умов існування життя на нашій планеті.

Всі живі істоти Землі мільйони років еволюціонували саме в умовах магнітного поля і без нього існувати не можуть. Канадський учений Я. Крейн досліджував живі організми, які знаходилися в спеціальній камері з меншою, ніж земна, напруженістю магнітного поля. Після 72-годинного перебування в таких умовах різко (в 15 разів) зменшувалася здатність бактерій до розмноження, знижувалась нейромоторна активність птахів, у мишей порушувався обмін речовин. У разі тривалішого перебування в умовах послабленого магнітного поля в тканинах виникали необоротні зміни і розвивалося безпліддя.

Але ж геофізики (палеомагнітологи) встановили, що протягом геологічної історії нашої планети магнітне поле неодноразово знижувало свою напруженість і навіть змінювало знак (тобто північний і південний магнітні полюси мінялися місцями). Таких епох зміни знака магнітного поля, або інверсій, нині встановлено багато десятків, вони відбилися в магнітних властивостях гірських порід. У епохи безпосередньої зміни знака магнітного поля це поле щезало, щоб потім знову з'явитися, наростаючи до норми, але вже з протилежним знаком. Скільки часу тривала епоха без магнітного поля, палеонтологи сказати сьогодні не можуть, але гадають, що кілька тисяч років. Наприклад, нинішня магнітна епоха умовно названа епохою прямої полярності. Вона триває вже близько 700 тис. років. Прете напруженість поля повільно, але неухильно знижується. Якщо цей процес буде розвиватися й надалі, то приблизно через 2 тис. років напруженість магнітного поля Землі впаде до нуля, а потім, через певний час «безмагнітної епохи», почне наростати, але буде мати протилежний знак.

Якщо досліди Крейна вважати адекватними, то «безмагнітна епоха» має сприйматися живими організмами як катастрофа. Багато з них вимруть або змінять свої властивості. Проте існує ще й інша небезпека. Справа в тому, що магнітне поле Землі є щитом, захищає життя на Землі від потоку сонячних і, космічних часток (електронів, протонів, ядер деяких елементів). Рухаючись з величезними швидкостями, такі частки є сильним іонізуючим фактором, що, як відомо, впливає на живу тканину, й, зокрема, на генетичний апарат організмів.

За допомогою перших супутників, запущених на космічні орбіти, були виявлені радіаційні пояси навколо нашої планети. Встановлено, що земне магнітне воле відхиляє траєкторії космічних іонізуючих часток і «закручує» їх навколо планети.

Отже, в епохи, коли Земля не має магнітного поля, у неї щезає захисний антирадіаційний щит. Значне (в кілька разів) збільшення радіаційного фону має значно впливати на біосферу: одні групи організмів повинні вимирати, серед інших має різко зростати далекість мутацій тощо. А якщо взяти до уваги сонячні спалахи, тобто, колосальні за потужністю вибухи на Сонці, що вивергають надзвичайно сильні потоки космічних променів, то слід зробити висновок, що епохи щезання магнітного поля Землі є епохами катастрофічного впливу на біосферу з боку Космосу.

Вивчаючи в 9 та 11 класах тему «Атом і атомне ядро» учням розповідаємо про радіоактивність та іонізуюче випромінювання з погляду екології.

Іонізуючим називається випромінювання, взаємодія якого з молекулами і атомами середовища зумовлює перетворення їх на позитивно і негативно заряджені йони, тобто йонізацію речовини. З цим поняттям тісно пов'язане поняття радіоактивності. Вона означає самовільне перетворення (розпад) нестійких ядер атомів деяких хімічних елементів, яке призводить до зміни їх протонного і масового чисел. Розпад ядер атомів радіоактивних елементів (радіонуклідів) супроводжується виділенням енергії у вигляді йонізуючого випромінювання. Такі елементи називаються радіоактивними.

У біосфері всюди є природні джерела радіоактивності, і всі живі організми з часу утворення Землі завжди зазнавали природного радіо-активного опромінення.

Розрізняють два види йонізуючого випромінювання — електромагнітне й корпускулярне, що має енергію, достатню для йонізації молекул і атомів речовини. Воно невидиме і може проникати в непрозорі тіла на знану глибину, викликаючи різні зміни в біологічних системах. Тому його називають проникною радіацією. До йонізуючого випромінювання належать також видиме світло та ультрафіолетове випромінювання.

На живі організми в навколишньому середовищі можуть діяти одночасно кілька джерел йонізуючого випромінювання: 1) природне; 2) штучні радіонукліди; 3) побутові прилади.

Природне випромінювання є складовою частиною біосфери, екологічним фактором, який діє на все живе в природі і створює природний радіаційний фон. Воно утворюється за рахунок трьох джерел: 1) космічного випромінювання; 2) випромінювання зовнішніх земних джерел; 3) випро-мінювання внутрішніх джерел.

У космічному випромінюванні виділяють галактичне, що надходить до Землі із зірок Галактики, та сонячне, яке зумовлюється активністю Сонця.

Сонячне випромінювання, яке порівняно з галактичним має низьку енергію, не спричинює помітного збільшення дози випромінювання на поверхні Землі, оскільки значною мірою затримується озоновим шаром атмосфери і розсіюється в ній.

Випромінювання зовнішніх земних джерел визначається радіоактивністю земної кори, води й атмосфери, що залежить від вмісту природних радіоактивних елементів (передусім урану, торію, радону, вуглецю, берилію та ін.).

Вміст природних радіонуклідів у різних місцях Землі дуже варіює. Відповідно змінюється і природний радіаційний фон. Радіоактивність осадових порід, як правило, невисока. Граніт, базальт містять велику кількість радіонуклідів. Дуже багато торію і радію в монацитових пісках, основу яких становить мінерал монацит — фосфат рідкісноземельних елементів переважно групи церію. В регіонах, де є радіоактивні водні джерела, радіаційний фон може набагато перевищувати звичайний природний.



Внутрішніми джерелами випромінювання є радіонукліди, що потрапляють у рослини, організми людей, тварин з повітрям, водою, продуктами харчування, кормами. Практично це всі елементи, які є також зовнішніми джерелами випромінювання. Найбільше внутрішнє опромінення спричинюють 222Rn, 220Rn, 40К, 14С, 87Rb, 226Ra, 210Ро та ін.

Природний радіаційний фон є тим радіаційним середовищем, у якому існувало й розвивалося все живе на нашій планеті з часу її утворення. Починаючи з минулого століття, він поступово зростає. Причиною цього є діяльність людини, індустріалізація господарства, видобуток із земних надр великої кількості радіонуклідів разом з корисними копалинами (поліметали, нафта, газ, кам'яне вугілля, солі, добрива тощо).

Штучні радіонукліди утворюються під час перебігу ядерних реакцій, які відбуваються під впливом опромінення (бомбардування) звичайних хімічних елементів або їхніх природних ізотопів високо енергетичними частинками (від кількох мільйонів до десятків мільярдів електрон-вольт). Отримано близько 2000 штучних радіоактивних ізотопів 80 хімічних елементів.

Радіонукліди утворюються під час вибуху атомних бомб, роботи ядерних реакторів на АЕС, атомних криголамах та підводних човнах. Враховуючи небезпеку випромінювання, атомну енергетику будують за замкнутим циклом, завдяки чому в навколишнє середовище потрапляє незначна кількість складних для уловлювання радіоактивних речовин. Під час видобутку уранової руди і вилучення з неї урану 99 % породи потрапляє у відвали, спричиняючи лише локальне забруднення середовища ураном, радієм, радоном та ін. Під час роботи ядерних реакторів у навколишнє середовище можуть надходити газоподібні леткі радіонукліди 14С, 3Н, 83К та І29І, які практично можна вловлювати за допомогою спеціальних фільтруючих систем.

Радіоекологічні проблеми виникають у разі порушення технологічних процесів, що супроводжується викидом радіоактивних речовин у навколишнє середовище. Найбільшими як за об'ємом викиду, так і за вмістом у ньому довгоживучих радіонуклідів були аварії на сховищі радіоактивних відходів на Південному Уралі (1957 р.) та на Чорнобильській АЕС (1986 р.). Так, четвертим реактором ЧАЕС за офіційними даними було викинуто в навколишнє середовище лише 5% ядерного палива. Це призвело до опромінення десятків тисяч людей. Великі території стали практично непридатними для життя. Тому із заражених територій відселено десятки тисяч людей. Підвищення рівня радіації внаслідок радіоактивних опадів спостерігалося за багато тисяч кілометрів від місця аварії.

Міграція (переміщення) радіонуклідів. Поширенню радіонуклідів сприяють вітер, атмосферні опади. Ті з них, що випали на земну поверхню, концентруються в рослинах, ґрунті та воді і через ланцюг живлення потрапляють в організми людей і тварин. Надійшовши у воду, радіонукліди накопичуються в мулових відкладах. З часом частина їх розчиняється у воді і забруднює її.

Доза зовнішнього опромінення, що діє на людину, яка перебуває в приміщенні, залежить від двох протидіючих факторів: екранування зовнішнього випромінювання стінами будівель і випромінювання природних радіонуклідів, що містяться в будівельних матеріалах.

Сучасні телевізори за умов нормальної експлуатації і правильного обслуговування випромінюють енергії не більше допустимих норм.

Використовувані в побуті електронні та електричні прилади, керамічні і скляні вироби, що містять уран або торій, випромінюють незначну дозу енергії. За даними наукового комітету ООН з дії радіації, середньорічна доза від цих джерел не перевищує 10 мкГр.

Вивчаючи теми: «Теплові двигуни» (8,10кл.), «Вироблення та використання електричної енергії» (9,11кл.), «Атомна енергетика» (9кл.) говоримо про забруднення оточуючого середовища – повітря, води, ґрунту, виснаження невідтворюваних природних ресурсів, порушення стабільності і зменшення різноманітності біосфери, погіршення здоров’я і якості життя. Все це вже за кілька десятиріч може обернутись екологічною катастрофою.

За даними ООН, щороку в атмосферу викидається 1,5 млрд. т двоокису вуглецю, 300 млн. – окису вуглецю, 150 млн. – двоокису сірки, 50 млн. – окису азоту, 1 млн. т свинцю, 700 тис. т фреонів, 100 тис. т токсичних хімікатів. На вселенське звалище перетворився Світовий океан. До початку 90-х років у нього скинуто 20 млрд. т сміття – від консервних банок до радіонуклідів та хімікатів. Сьогодні на кожного жителя Землі виробляється по 20 т відходів на рік, які викидаються у біосферу. В силу цього ризик загинути від кислотних опадів в індустріальних країнах удвічі вищий від ризику позбутися життя у автокатастрофах.

З початку століття площі, зайняті рослинністю, скоротилися на третину, внаслідок чого концентрація вуглецю в атмосфері тільки за останні півсторіччя підвищилася на 20%. Кількість озону в Північній півкулі зменшилось на 3%, що призвело до появи небезпечних для здоров’я “озонових дірок”. Існує проблема захисту від теплового забруднення. Унаслідок згоряння органічного палива вміст вуглекислого газу у повітрі підвищений. В зв’язку з викидам окисів вуглецю виникає парниковий ефект і, як наслідок, загальне потепління клімату. Є припущення, що до 2050р. середня t поверхні Землі підвищиться на 1,5-4,50C, що призведе до підняття рівня Світового океану на 1,4-2,2 м. Затопленими виявляться найзаселеніші частини суходолу. Сотні мільйонів людей вимушені будуть мігрувати в дуже несприятливі для життя регіони. Можуть статися грандіозні воєнні сутички між державами і народами. Життєвий простір людства звузиться як шагренева шкіра.

Сприяє потеплінню клімату і безпосереднє теплове забруднення повітря, зумовлене низьким коефіцієнтом корисної дії більшості машин і механізмів. Це вже яскраво помітно над великими агломераціями, мікроклімат яких значно тепліший, ніж на навколишніх територіях. Виникає реальна загроза незворотніх кліматичних змін, яка тягне за собою непередбачуване збільшення стихійних лих – землетрусів, паводків, ураганів, циклонів, цунамі, внаслідок яких тільки за 2000-2010-ті роки загинуло понад 5 млн. чоловік і 900 млн. залишилось без даху над головою. Зміни клімату впливатимуть, зокрема, на стан здоров'я людей. Потепління вже призвело до збільшення показника смертності в країнах з низьким рівнем доходу на 150 тис. осіб на рік. Вважається, що показники виживання та відтворення бактерій, що заражають харчові продукти і джерела води, під впливом підвищення температури збільшаться, посилюючи тим самим негативний вплив на стан здоров'я населення.



Проблема захисту під кислотних дощів. В атмосферу щорічно викидається понад 20 млрд т пилогазових відходів, у яких містяться близько 240 явно шкідливих для людини речовин. Особливо чимало їх там, де електроенергетика базується на спалюванні великої кількості вугілля. Результатом такого забруднення стали так звані кислотні дощі. У викопному паливі, крім вуглеводів, завжди є домішки сірки, фосфору та багатьох інших елементів. При спалюванні ці елементи, так само, як і азот, що міститься в повітрі, утворюють окиси. У результаті різноманітних фізико-хімічних процесів окиси сірки, азоту, фосфору перетворюються на кислоти, які разом з атмосферними опадами потрапляють на поверхню землі. Потрапляючи в ґрунти, кислотні дощі зменшують в них кількість поживних сумішей, пригнічують ріст рослин, а інколи призводять до їх повної загибелі. Найбільш чутливо на випадання кислотних дощів реагують хвойні ліси на великих просторах Західної і Центральної Європи та північного сходу США. Негативно впливають кислотні дощі і на органічний світ водойм. Спочатку зникають планктонні організми, потім гине риба, яка не має корму, а також можлива загибель ракоподібних та молюсків.
Значних збитків завдають окиси й кислоти сірки також матеріалам і спорудам. Посилюється корозія чорних і кольорових металів, мармур і вапняки внаслідок хімічних реакцій перетворюються на гіпс. Це особливо несприятливо позначається на стані архітектурно-історичних пам'яток європейських країн, які, простоявши століття або навіть тисячоліття, можуть бути зруйновані за кілька десятків років. Нині кислотні дощі завдають значної шкоди екосистемам Центральної і Східної Європи, Скандинавських країн, багатьох районів Росії, Китаю та Індії.

Проблема руйнації озонового шару. У 70-80-х роках XX ст. учені все частіше стали фіксувати зменшення концентрації озону у стратосфері, особливо над полярними і приполярними районами. Це явище отримало назву озонових дір. Вони небезпечні тим, що зменшення вмісту озону дає змогу вільно проникати на поверхню Землі ультрафіолетовим променям. Тим часом надмірна кількість ультрафіолетової радіації є шкідливою для живих організмів, зокрема збільшує ризик ракових захворювань населення та катаракти очей. Великої шкоди завдається озоновому шару внаслідок висотних польотів літаків та космічних кораблів. Фреони, що широко застосовуються в холодильниках, також руйнуючим чином впливають на озоновий шар. Щорічно виготовляється біля 1 млн. т фреонів.

Дуже негативним з екологічної точки зору є витік антарктичного озону. Але якщо раніше пульсуюча діра в озоновому шарі відновлювалась, то з в останні десятиліття вона спостерігається цілорічно і розширюється. Так, за даними дослідників, у 1987 р. озонова діра охоплювала площу в 5 млн. кв. км, а в 1990 р - біля 10 млн. кв. км.

Розуміючи необхідність негайних спільних дій, 28 держав виробників фреону уклали в 1985 р. Віденську конвенцію з охорони озонового шару. В 1987р відбулася Монреальська конференція, рішення якої були підтримані понад 50 державами, які вважали за необхідне змінтити виробництво озоноруйнівних речовинтаким чином, щоб у 1998 р. їх вироблялося вже на 50% меньше, а потім поступово вони були повністю замінені на безпечні сполуки.

Проблема захисту гідросфери від забруднення. Щорічно до гідросфери надходить близько 1800 млрд м куб викидів неочищених і слабо очищених стічних вод. Найбільш забрудненими у гідросфері є річкові й озерні води. Особливо багато нині нечистот є в річках Східної Європи. Загрозливих масштабів набуває забруднення поверхневих вод також у країнах, що розвиваються.
Важким є екологічний стан Світового океану, який в умовах техногенної цивілізації ризикує загинути як глобальна екологічна система. Загальна вага забруднюючих відходів, що скидаються в Світовий океан, дорівнює мільярдам тонн на рік. Це нафта і нафтопродукти - 5-10 млн. т., залізо - 320 млн. т., ртуть 5 млн т. та інші шкідливі для живого речовини. Внаслідок ядерних військових випробуваннь, затоплення підводних човнів тощо, води Світового океану забруднені радіоактивними відходами. Внаслідок величезного забруднення, океанська та морська флора та фауна гине. За даними дослідників, щорічно знищується 250 тис. дельфінів, а загалом за останні 20 років кількість живих організмів в морях і океанах змншилась майже в чотири рази.

Води Світового океану регулярно забруднюються з різних джерел. Основну масу забруднювачів приносять річкові води. Утім, багато їх надходить і з атмосферними опадами, а також унаслідок господарської діяльності людини в акваторіях океанів і морів. Крім того, нерідко всі води після промивання танкерів та інших суден зливалися прямо в океан. Іншим великим джерелом надходження нафти є аварії танкерів. Найбільш забрудненими районами Світового океану вважаються внутрішні моря Європи (Балтійське, Чорне, Азовське, Північне, Середземне) та Азії (внутрішнє Японське, Жовте, Яванське), а також Перська та Мексиканська затоки.



Проблема дефіциту чистої прісної води. Глобальною проблемою в сьогоденному світі є проблема забезпечення людства прісною водою. Вона виникла через забруднення багатьох водойм, зміни клімату, а також зростання водоспоживання у зв'язку із зростанням чисельності населення. Як наслідок, нині приблизно 1,1 млрд осіб не мають доступу до чистої води, а 1,7 млрд людей вживають забруднену воду, що не відповідає санітарним нормам. Сьогодні її споживання на одну людину становлять 200 - 400 л на добу. Величезну кількість водних ресурсів споживає промисловість. За останнє століття споживання води зросло майже в 7 разів. За підрахунками фахівців, для того, щоб людство могло вживати нормальну воду, потрібно витрачати на її ощищення приблизно 60 млрд. доларів на рік. За підсумком екологів, водне середовище більш ніж половини всіх річок та озер планети непридатне для життя. Екосистеми таких найбільших річок світу, як Амазонка. Міссісіпі, Сена, Дунай, Дністер, Волга, Дніпро знаходяться в катастрофічному стані.
Багато країн відчувають брак доброякісної питної води. Тому кожного року в країнах, що розвиваються, від хвороб, які спричинені збудниками, поширеними у неякісній воді, вмирає не менше як 4 млн дітей. Крім того, за даними ООН, загострення проблеми дефіциту води погіршить і без того низький рівень санітарії в цих країнах, що стане причиною понад мільйона смертей на рік.
У багатьох, випадках використання водних ресурсів все більше ускладнюється нестійкістю водопостачання, що є наслідком як зростання чисельності населення, так і зміни клімату.

Проблема деградації земель. Кількість земельних ресурсів на земній кулі обмежена, до того ж їх не можна замінити жодними іншими ресурсами. Щороку з активного використання вилучаються мільйони гектарів земель, а це зменшує можливості людства вирішити продовольчу, сировинну, соціальну та інші глобальні проблеми. Деградацію земель спричиняє багато чинників. Так, відкритий видобуток корисних копалин і підсилена внаслідок господарської діяльності ерозія призводять до повної втрати родючого шару землі і формування "місячних ландшафтів". Проблемою є і виснаження грунтів, оскільки хімічні добрива не можуть повною мірою компенсувати спожитий культурними рослинами гумус. Крім того, залишки добрив накопичуються в ґрунті і разом з отрутохімікатами стають небезпечними забруднювачами найважливішого для людей природного ресурсу — грунту.
Складовою проблеми деградації земель є проблема опустелення земель, яка у свою чергу нерідко зумовлена проблемою скорочення площі лісів. Внаслідок нераціонального господарювання спустелення відбувається не лише в посушливих регіонах світу (що прилягають до пустель тропіків і помірного поясу). Діяльність людини на Крайній Півночі вже спричинила деградацію тундри. Загалом під загрозою спустелення опинилося 25 % території планети. Через зниження продуктивності сільськогосподарських і пасовищних угідь засоби для існування може втратити понад 1 млрд осіб у понад 100 країнах.

Ерозія щорічно руйнує 26 млрд. т родючих грунтів, 6 млн. га сільскогосподарських угідь перетворюються у пустелі. Щорічно знищується 11 млн. га лісів, що призводить не тільки до зменьшення опадів і збільшення площі пустель, але й до загрози зникнення близько 1/3 усіх видів рослинного та тваринного світу.

Кожен день у світі гине від голоду 40 тис. дітей у віці до 5 років. Більше 50 млн. дітей вимушені працювати здебільшого на шкідливих виробництвах, близько 120 млн. дітей у віці 6-11 років позбавлені можливості відвідувати школу.

Кожен п’ятий мешканець Землі страждає від недоїдання або голоду. В Африці таких 800 млн., з них 200 млн. – діти; населення 20 країн з цієї причини знаходиться під загрозою загибелі. Це при тому, що нинішні ресурси планети та технології їх розробки могли б забезпечити продовольством 7-9 млрд. населення (зараз – 6 млрд.). Але воно дуже нерівномірно розподіляється між багатими та бідними країнами. В цілому близько 10% населення знаходиться на межі голодної смерті, 30% отримують їжу низької якості; 30% недоїдають, 20% харчуються нормально, і 10% – переїдають.

Міркуючи над подальшим існуванням людства у зв'язку із загостренням екологічних проблем, фахівці ООН розробили концепцію стійкого розвитку людства, яка передбачає два підходи:

І) стратегію "тотального очищення", що пов'язує стійкий розвиток людства з екологічно чистою енергетикою, безвідходною технологією, замкненими циклами виробництва тощо;

2) стратегію обмеженого споживання.
Країнами світу вже зроблено деякі конкретні кроки для обмеження забруднення атмосфери: у грудні 1997 року в Японії підписано протоколи щодо поступового скорочення викидів вуглекислого газу (головного "винуватця" парникового ефекту), щодо повного припинення виробництва фреонів, які руйнують озоновий шар. Важливе значення надається екологічному вихованню підростаючого покоління. Людство шукає альтернативні джерела енергії (сонця, вітру і т. ін.). Періодично збираються форуми «Північ–Південь», де обговорюється питання створення справедливого світового господарського порядку (через відмову від протекціонізму і дискримінації товарів країн, що розвиваються; збільшення активів МВФ і МБРР; анулювання боргів слаборозвинених країн). Китай, Японія, Південна Корея проводять тактовну і вивірену демографічну політику. Країнам, у яких голодує населення, надають допомогу через місії ООН, створення інфраструктури робочих місць (за можливості) і т. ін. Тривають пошуки нових ліків та методів лікування.

ООН прийняла ряд рішень про заборону випробування і поширення ядерної, хімічної, біологічної зброї, але ці рішення окремі держави не завжди виконують. Знищення запасів ядерної зброї вимагає значних політичних зусиль і величезних коштів. Усі цивілізовані країни ведуть боротьбу з міжнародним терроризмом об’єднавши у цьому напрямі свої зусилля (конференції, семінари, спецслужби різних країн дедалі активніше координують свої зусилля через Інтерпол).


Слід пам'ятати, що всі глобальні проблеми взаємопов'язані й тому можуть бути вирішені тільки в комплексі і тільки спільними зусиллями Світового співтовариства. Необхідна консолідація зусиль усього людства для розв’язання глобальних проблем. Світ повинен стати більш справедливим, інакше у нього мало шансів на виживання. Потрібно припинити гонку озброєнь. Немає сенсу і безперспективно витрачати величезні засоби й сили на створення зброї, необхідно спрямувати всі зусилля на раціональне використання ресурсів Землі, збереження природного балансу, досягнення всіма людьми достойного рівня життя.

Головне все ж таки те, що людство повинно зрозуміти власну цілісність, необхідність спільних дій, бо екологічна катастрофа нікого не обмине! А вона загрожує стати незворотньою і тоді людство загине.

Отже, виникає потреба виробити єдину глобальну екологічну стратегію людства. Інакше кажучи, людина ставить питання про управління сучасною екологічною ситуацією.

Зрозуміло, що перш за все йдеться про регулювання споживання ресурсів. В більш широкому смислі - про створення здорового життєвого середовища для людини. Втім, головне знайти такі форми діяльності людини в природі, які б не зашкодили подальшому існуванню як людини, так і природи. Не можна зупинити науково-технічний прогрес. Отже, треба зменшити негативний техногенний тиск на природу.

Зараз світова громадськість дуже стурбована сучасною екологічною ситуацією і в кінці ХХ ст. екологічні проблеми були усвідомлені як глобальні.

Екологічне виховання в дошкільному і шкільному віці, як і збереження здоров'я дітей – справа не лише батьків, вихователів, а й науковців, керівників підприємств. Кожен на своєму місці, в міру своїх можливостей і знань повинен докласти максимум зусиль, аби захистити землю, природу, допомагати виростити здорове молоде покоління, покоління екологічно вихованих людей.

Використана література.

1. Барановський В. Екологічна ситуація в Україні // Розбудова держави- 1996-№ 10.

2. Єременко В. Сучасна парадигма економічної науки // Економіка України. — 1994. — № 11.

3. Яковец Ю.В. Глобализация и взаимодействие цивилизаций. 2004

4. Сорокіна Я.С. Актуальні проблеми розвитку сучасної цивілізації. 2009

5. Якимчук Л.М. Глобалізація. Глобальні проблеми сучасності. 2009

6. Раковский С.Н. Проблемы глобального устойчивого развития и ООН / С.Н.Раковский // География в школе. - 2004. - № 5. - С. 5.

7. Крохіна Н.П. Екологічне виховання на уроках фізики.//Фізика в школах України №10, 2011



8. Інтернетресурси.

Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал