Козівський районний методичний кабінет усний журнал «Любові всевишній присвячується»



Скачати 151.78 Kb.
Дата конвертації12.04.2017
Розмір151.78 Kb.


ВІДДІЛ ОСВІТИ КОЗІВСЬКОЇ РАЙДЕРЖ АДМІНІСТРАЦІЇ

КОЗІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ МЕТОДИЧНИЙ КАБІНЕТ

Усний журнал

«Любові всевишній присвячується»
Підготувала

класний керівник

Довгошия Любов Романівна

2015

Мета: сприяти пробудженню в школярів щирих почуттів, усвідомленню великої сили чистого і зворушливого кохання, яке облагороджує душу; сприяти розвитку творчих здібностей, духовності; виховувати естетичні смаки, любов до поезії та музики

Святково прибрана зала. Столики для кожної пари. На них — запалені у підсвічниках свічки, скринька з «коштовностями», старовинні речі - дзеркальця, книги, віяла, намиста...

Пари (після оголошення ведучим наступної сторінки вечора) заходять, взявшись попід руки (хлопець обов'язково з квіткою в руці) у супроводі легкої класичної музики, бажано, аби одяг на учасниках був відповідним д0 тієї епохи, яку вони представляють (це може бути вечірня або бальна сукня, фраки, костюми і т. д.) На дошці, стінах, при вході — оформлені у вигляді «сердечок» висловлювання про кохання:



  1. «благословенні будьте, серця рани...» (Ф..Петрарка)

  2. «Нехай святиться ім'я твоє...» (О. Купрін)

  3. «Твоїм ім'ям на Тебе я молюся...» (М. Вінграновський)

  4. « Тільки любов буває раз або ніколи!» (Ліна Костенко)

  5. «Десь на дні мого серця

Заплела дивну казку любов...» (Я. Г. Тичина)

6. «Так ніхто не кохав!..» (В. Сосюра)

На деяких «сердечках» — надписи різними мовами

Вечір ведуть дві пари.



Пролог

Звучить мелодія «Місячної сонати» Бетховена.

1й ведучий. «Небагато свят має людське серце, і найбільше з них кохання)— так ніжно, щемливо й щиро сказав колись український прозаїк Михайло Стельмах.

2й ведучий. «Десь на дні мого серця заплела дивну казку любов»,-- лірично признався молодий Павло Григорович Тичина.

3-й ведучий. «Так ніхто не кохав! Через тисячі літ лиш приходить подібне кохання!» —переконував усіх юний серцем Володимир Сосюра.

4-й ведучий. А російський поет Олександр Сергійович Пушкін на увесь світ сповістив:

Я помню чудное мгновенье — Передо мной явилась тьі!



1 -й ведучий. Про кохання, найкраще з почуттів, дарованих людині Богом, сказано багато щирих, захоплюючих слів, створено найчудовіші картини, складено найліричніші мелодії.

2-й ведучий. Кохання одухотворює людину, робить кращим і змістовнішим її життя, наповнює світлою, ніжною радістю, дарує красу почуттів.

3-й ведучий. Кохання — це той прекрасний цвіт папороті, яким шукають усі, та, на жаль, знаходить далеко не кожний...

4-й ведучий. Вічна загадка любові, життя люблячого серця, вічні відтінки людських стосунків завжди були в центрі уваги поетів і поезії. Чому? Мабуть, тому, що поети відчувають світ набагато тонше, набагато гостріше, ніж будь-хто інший. Кохання — це та таїна, що давала їм, поетам, поштовх до творчості, силу й живлющу наснагу творити справжні шедеври...

1 -й ведучий. Данте і Беатріче, Лаура і Петрарка, Шекспір і Смаглява Леді, Блок і Таємнича Незнайомка, Пушкін і Наталія Гончарова, Іван Франко і Ольга Рошкевич, Леся Українка і Сергій Мержинський... Ці закохані пари відомі, мабуть, усьому світові. Адже саме їх кохання і народило всесвітньо відомих літературних героїв, таких як Ромео і Джульєтта, Лукаш і Мавка, Онєгін і Тетяна...

2-й ведучий. І ось хотілося б сьогодні хоч трохи відсунути таємничу завісу над тими чудесними почуттями, які живили уяву і творчість, які наповнювали життя відомих поетів.

3-й ведучий. А ще дуже хотілось би, щоб усі закохані пари, яким, можливо, у реальному житті не завжди судилося бути разом, бути щасливими,— відчули себе сьогодні знову юними закоханими, щасливими і щиро розказали нам про свої почуття рядками своїх поезій.

4-й ведучий. Отже, розгорнімо наш альманах, який має назву «Любові Всевишній присвячується», погортаймо обережно його сторінки, на яких записано історії закоханих сердець, вслухаймося в рядки ніжності та кохання,— і задумаймося, яке все-таки велике й сильне почуття, як його треба терпляче чекати, берегти, леліяти, цінувати, охороняти: як збагачує воно душу людини, яке воно світле й прекрасне.

Сторінка 1. Тарас Шевченко й Ганна Закревська

1-й ведучий. Тисячі сторінок написано, сотні архівів вивчено, щоб відтворити образи тих, кого кохав Пушкін. На «любовному небосхилі» Гете не залишилося жодного нерозкритого сузір'я — всі знайдено, названо, видруковано. Чим зумовлений цей вражаючий постійний інтерес до особистого життя видатних людей? Хіба не мають права вони на таємницю? І хіба не мають рації люди, які кажуть: «Яке кому діло до мого кохання?».

2-й ведучий. Ні, ці люди не мають рації. У тому, кого і як кохає велика людина, та й звичайна теж, розкривається історія цілого покоління, атмосфера часу. Окрім того, у митців це один з ключів до розкриття таємниці їхньої творчості, до розгадки життєвих ідеалів.

3-й ведучий. Шевченків ідеал коханої — це класична українська красуня, кароока, чорноброва, з гнучким станом, легкою ходою. Ідеал кохання як почуття — вірність і щирість взаємин, ніжність і незрадливість.

Шевченко. Саме такими рисами наділив Бог перше, дитяче кохання Шевченка — його подругу дитячих літ Оксану Коваленко. їй поет і присвятив вірш «Ми вкупочці колись росли». (Читає вірш.)



4-й ведучий. Усе життя Шевченко шукав у інших ту, «справжню» кохану — подругу, дружину, порадницю,— якою в дитинстві ввижалась йому Оксана.

1-й ведучий. Варвара Рєпніна, Ликера Полусмакова, Катерина Піунова... Із жодною з них не пощастило одружитися, створити сім'ю. А він про це так мріяв!

2-й ведучий. У 1843 році, під час поїздки на Україну, Шевченко познайомився з дружиною поміщика Закревського — красунею Ганною Закревською. Це було щире, але невзаємне кохання...

Ганна Закревська. Перед портретом Ганни Закревської, який намалював Тарас Шевченко, зупиняються і довго стоять люди, навіть ті, які нічого не знають про історію кохання Шевченка. Здається, що очі жінки невідступно переслідують їх. На жодному з портретів Шевченка нема таких очей, нема такого трагічного, душевного життя очей, такого слїзно-ніжного, промовистого погляду, як на портреті Ганни Закревської. Її очі тільки на перший погляд здаються чорними, але, якщо придивитися, можна побачити, як Шевченко витримав у них справжній їхній колір — сяючу навколо великих зіниць глибоку синяву, тому що очі у Ганни Закревської були синіми...

3-й ведучий. Але вирішальне свідчення про те, що саме Ганна Закревська — його справжнє, єдине велике кохання,— це вірш Шевченка «Якби зустрілися ми знову», присвячений їй, в якому поет називає Ганну «сном», «світлим дивом».

Вірш Шевченка «Якби зустрілися ми знову».

4-й ведучий. Печаль душі, зажура серця чується в цих щирих рядках любові — великої, справжньої, але нещасливої...

Сторінка 2. Іван Франко й Ольга Рошкевич

1-й ведучий. «Тричі мені являлася любов...» Звучить музика.

2-й ведучий. У кінці XIX ст. власний варіант драми кохання представив світові і великий українець Франко. 60 поезій, у яких ліричний герой розповідає про муки свого нерозділеного почуття, він об'єднав у три цикли — «жмутки» — і дав своїй збірці назву «Зів'яле листя».

3-й ведучий. Історія його кохання була сумною й хвилюючою...

Ольга. Колись давно, у дні юності, він вперше побачив її — Ольгу Рошкевич — свою «несмілу білу лілею». Ніжне кохання до неї тривало 10 років.

Франко. Батьки Ольги спочатку були прихильні до Франка, надіючись, що він зробить блискучу кар'єру.

Ольга. Однак після арешту Франка йому було заборонено бувати у домі священика Рошкевича, а Ольгу заставили вийти заміж за іншого.

Франко. Пізніше Франко закохався в Юзефу Дзвонковську — молоду привабливу дівчину, польку за походженням. На жаль, Юзефа була хвора на туберкульоз. Вона не хотіла ставати на його дорозі і сказала про своє нещастя чесно й відкрито...

4-й ведучий. Найфатальнішим було захоплення панночкою Целіною Журовською, яка так ніколи й не зуміла оцінити ні таланту, ані сили поетових почуттів до неї...

1-й ведучий. Про усі ці почуття — до Ольги Рошкевич, Юзефи Дзвонковської та Целіни Журовської — розповідає нам поезія-сповідь «Тричі мені являлася любов...».

Франко. Та з часом Франко зрозумів, що лише Ольга Рошкевич його найперша й найголовніша в житті любов, яку він проніс через усе життя, до якої прирівнював усі наступні — і не знаходив ні тієї щирості, ані тієї самовідданості.

2-й ведучий. Чесність душі, усю печаль, гіркоту й журбу вилив поет у вірші-монолозі «Чого являєшся мені у сні?»

Франко, повернувшись до Ольги, під мелодію читає свою поезію. Цілує руку, дарує троянду.

Ольга. Ольга Рошкевич теж через усе життя пронесла те перше кохання і, вмираючи, сказала покласти їй у домовину ті листи від Франка, які ми вже ніколи не прочитаємо, ті, що не дала прочитати нікому.

Сторінка 3. Леся Українка й Сергій Мержинський

1 -й ведучий. «Твої листи завжди пахнуть зів'ялими трояндами...» Звучить музика.

4-й ведучий. Струни поетичної лірики Лесі Українки не раз озивалися ніжними, сокровенними тонами,— була вона не тільки «співачкою досвітніх вогнів». Інтимна поезія Лесі складає цілий цикл.

З яких же сердечних імпульсів народжувалися Лесині любовні поетичні одкровення? ,



1-й ведучий. Адресат цілої низки віршів Лесі Українки — Сергій Мержинський — її сильне, велике, перше й останнє кохання, безжально обірване смертю коханого.

2-й ведучий. Познайомилися вони влітку 1897-го в Ялті.

Леся Українка і Сергій Мержинський виходять назустріч один одному.

Мержинський. Мержинський був професійним революціонером. У його рисах і духовній поставі було щось чаруюче: «тонке скорботне лице», «прекрасний, тонкий, обрамований чорною бородою профіль з блідим матовим, що часто палало нездоровим рум'янцем, лицем, з чорною хвилястою шевелюрою». Таким малювали портрет Сергія Мержинського його друзі. Був він людиною лагідної вдачі, інтелігентною, висококультурною. (Цілує руку Лесі, дарує троянду.)

3-й ведучий. Після Ялти вони листувалися. Саме з цього щемливого почуття трагічної невідворотності долі народилася прекрасна Леси-на поезія в прозі «Твої листи завжди пахнуть зів'ялими трояндами...».

Звучить тиха мелодія. Під акомпанемент Леся читає уривок. С. Мержинський сідає за стіл, щось пише.

Леся. Твої листи завжди пахнуть зів'ялими трояндами, ти, мій бідний, зів'ялий квіте! Легкі, тонкі пахощі, мов спогад про якусь любу, милу | мрію. І ніщо так не вража тепер мого серця, як сії пахощі, тонко, легко, але невідмінно, невідборно нагадують вони мені про те, що моє серце віщує і чому я вірити не хочу, не можу...

Леся сідає на стіл, схилившись у задумі.

4-й ведучий. Не хотілося вірити, що 30-літній (!) Сергій помирає. Згадувалася зустріч з ним у Криму, в Києві, на хуторі Зелений Гай, де якось разом фотографувалися... Кілька разів бачилися в Мінську...

Леся. Але зустрічі були короткі й обривалися, як нескінченна розмова. Залишалося продовжувати 'їх подумки, на самоті, в кімнатці, де поруч — його подарунки: томик Гете німецькою мовою, «Сікстинська мадонна» Рафаеля, чотиритомник поезій Гейне... (Перебирає на столі книги.)

Восени 1900-го вона отримала лист від лікаря, який опікувався Мержинеьким: її другові зовсім погано...

Леся пише до сестри Ольги: «Тепер нема й розмови про те, чи їду я, чи ні. Звичайно, їду...».

1 -й ведучий. Між нею й ним стали його родичі. Тай Олена Пчілка (її мати) відмовляла доньку — як-не-як, а в Сергія сухоти.

2-й ведучий. Проте Леся у січні 1901-го року їде в Мінськ —доглядати за тяжкохворим Мержинським.

Мержинський. У Мінську йшов мокрий сніг, вітер рвучко жбурляв великими сніжками, і вони танули, не долітаючи до землі...Тануло й Сергієве життя...

3-й ведучий. Сергія Мержинського не стало 3 березня 1901 року. На пам'ять про нього у Лесі залишилася репродукція «Мадонни» Рафаеля», подарована Сергієм у пору їхнього кохання.

4-й ведучий. Біль щойно пережитої драми вилився в Лесину найпечальнішу поезію...

Леся встає, виходить на середину. Читає напам'ять — тихо, сумно — вірш «Уста горять...». Знову звучить сумна мелодія.

1-й ведучий. Поети частіше пишуть про любов, як про троянди квітучі й духмяні, а в Лесі вона — зів'яла троянда.

2-й ведучий. У декого любов — як сонячний ранок, як весна барвноцвітна, а в Лесі — як розпачливий зойк пораненого птаха, як осінній шелест опалого листя...

3-й ведучий. Щастя... Хто знає, що таке? Для Лесі ж це коротке, як спалах, кохання було щастям, нехай трагічним, болючим,— але все-таки щастям...

Сторінка 4. Павло Тичина і Наталя Коновал:

«Десь на дні мого серця заплела дивну казку любов»

1-й ведучий. У житті Павла Григоровича Тичини було велике, хоча й трагічне кохання до Наталі Коновал. Це ж про неї, сестру Інни Коновал, поет писав у вірші «О панно Інно» такі рядки:

Сестру я вашу так любив — Дитинно, золотоцінно...



2-й ведучий. Але імені Наталії поет не називав, як не дивно, у жодному зі своїх віршів, опублікованих за життя. Поезії, присвячені Наталії Коновал, були надруковані лише посмертно.

Ти ч и н а. Навчаючись у гімназії, П. Г. Тичина не одразу звернув увагу на мовчазну й несміливу гімназистку Наталю, а спочатку запримітив її сестер — говірких та веселих Інну та Поліну Коновал. Коли ж змушений був перервати навчання в Київському комерційному інституті через хворобу серця в 1915 році та оселитись у Добрянці на Чернігівщині, знову зустрівся з Наталією, яка приїхала в ці чорні бори ніби на вчительську практику, але насправді невиліковно хвора дівчина прибула, щоб подихати сосною та зміцнити рештки легенів. Павло так і не довідався про її недугу. Скільки радощів, натхнення подарувала молодому поету зустріч із коханою! Наталя була для нього Музикою, Мадонною, Сонцем — усім на світі! {Поет цілує руку дамі, дарує троянду.)

Наталя. Але скоро вони розлучились. Того ж року Тичина поїхав у Київ, восени поховав свою матір, а взимку його попросила приїхати Інна Коновал. Довго їхав по снігу й морозу, а потім біля грубки, до якої садовила його Інна, приголомшений юнак читав страшний лист від Наталі, який складався з чотирьох слів: «Прощай. Вмираю. Люблю. Наталя». Перечитував знову й знову, а в серці — біль, і розпач, і любов...

2-й ведучий. Тоді народилися відомі рядки поезії «О панно Інно».

Тичина читає вірш «О панно Інно».

Сторінка 5. Володимир Сосюра й Віра Березіна

3-й ведучий. «Так ніхто не кохав...»

4-й ведучий. Володимир Сосюра у своїй поетичній творчості — ні на кого не схожий. Такі його поезії, як «Ніхто не кохав», «Білі акації

будуть цвісти», «Коли потягу даль загуркоче», «Васильки» та інші давно увійшли в класичний фонд інтимної лірики.



Віра. Вірш «Так ніхто не кохав» В. Сосюра присвятив своїй дружині — Вірі Березіній. Поет настільки романтизує своє почуття, що воно за своєю глибиною й щирістю видається йому незвичайним, єдиним, за всю історію людства. Мабуть, у цьому немає нічого дивного,— адже кожний закоханий вважає, що так, як він кохає, ще не кохав ніхто й ніколи у світі...

В. Сосюра читає вірш «Так ніхто не кохав».

Сторінка 6. Олена й Михайло Теліги

1-й ведучий. «Моя любов — лише тобі»

2-й ведучий. «Поетесою вогняних меж», «лицарем духу» називали Олену Телігу. «Вітрами й сонцем Бог мій шлях намітив»,— писала про свою долю.

3-й ведучий. А ще Бог обдарував у короткому, мов спалах, житті, зустріччю з прекрасною людиною, другом, з яким перейде усе життя, аж до останньої межі,— Михайлом Телігою.

1-й ведучий. Олена Шовгенів і Михайло Теліга познайомились на студентській вечірці 1926 року у містечку Подєбради. Чарівна дочка ректора Подєбрадської академії ще раніше звернула увагу на стрункого юнака, який тримався впевнено й водночас скромно.

Михайло дарує квітку.

Олена. Товариш пояснив, що це — студент лісового відділу Української господарської академії, старшина Української армії, бандурист і співак Михайло Теліга.

Михайло. Коли Олена звернулася до нього російською мовою із запитанням, чи він бува не галичанин, почула переконливу відповідь українською: «Ні, я — кубанець».

Олена. Для юної Олени кубанський козак Михайло став символом мужнього й шляхетного українця. Михайло гордився своїм козацьким родоводом, міг годинами переказувати сімейні легенди про переселення предків-запорожців на Тамань.

Михайло. А ще Михайло Теліга мав дуже гарний голос, ніколи не розлучався з бандурою, заворожував усіх виконанням українських народних пісень.

2-й ведучий. У взаєминах цього подружжя вражає безмежна довіра й відданість.

3-й ведучий. Ким був Михайло для Олени, промовисто скажуть рядки з її листа, датованого ЗО червня 1926 року.

Олена (читає вірш). Михайле, єдиний, зустріч моя найсвітліша! Яке ж щастя, що я зустрілася з вами... Тільки така любов гарна, як у нас, коли вона не «каторга», не обов'язок, а світле, радісне, вільне щастя! Любов неможлива без повного цілком довір'я, а я вам вірю безмежно! Тільки будьте завжди щирим, а я знаю, що я для Вас Єдина...»

Михайло бере Олену під руку.

Михайло. Михайло Теліга чесно й стійко пройшов зі своєю обраницею крізь усі важкі випробування.

4-й ведучий. Коли гестапо почало заарештовувати українських патріотів, членів УПА, Олена отримала наказ покинути столицю.

Олена. Проте вона не втекла. Вона твердо стояла на своєму: «Треба, щоб слова моєї поезії не розходилися з ділом».

Михайло. На допомогу своїй коханій дружині приїхав у Київ Михайло, де вони в голоді й холоді підтримували один одного...

Олена. Щоранку Олена знаходила в собі сили з'являтися у Спілці усміхненою, елегантно одягненою, з вишуканою зачіскою. Такою ж пішла туди у той фатальний день. Там на неї вже чекали...

Михайло. Через годину з'явився гнаний тривожним передчуттям серця й Михайло.

1 -й ведучий. А далі — арешт, допити, катування. Михайло добровільно зголосився на смерть разом із нею, щоб його кохана Олена не почувалася самотньою в останні хвилини життя...

2-й ведучий. Олена перед смертю видряпала на стіні камери тризуб і «лист-послання у вічність»: «Тут сиділа і звідси йде на розстріл Олена Теліга».

3-й ведучий. Їх розстріляли 21 лютого 1942 року в Бабиному Яру.

4-й ведучий. Один із катів після розстрілу признався, що «ще не бачив мужчини, який би так героїчно вмирав, як ця молода гарна жінка».

1-й ведучий. На місці трагедії, у Бабиному Яру, нині височить дубовий хрест. Біля підніжжя — 34 жовті троянди — за числом прожитих нею літ...

2-й ведучий. І здається, крізь шелест листя і трави долинає чийсь голос. Це — голос Олени Теліги.

Олена читає вірш «Вечірня пісня».

Епілог

Звучить мелодія «Одинокий пастух».

Ведучий. «Любові Всевишній присвячується». Ви почули сьогодні з живих вуст, як гаряче б'ється людське серце в поезії, який біль, яке страждання, яку ніжність, яке щастя може передати поетичне слово.

Що ще додати? Мабуть, такі рядки:

...Читайте вірші про любов.

Хоч, кажуть, все придумали поети,—

І почуття, в яких нуртує кров,

І ніжності, і вірності тенета.

Не вірте! Є любов така в житті,

Що може навіть Душу спопелити!

Знайдіть для себе ці слова святі,

Що змусять вас і плакать, і радіти.

Знайдіть найкращі на землі слова —

І подаруйте їх своїм коханим.

Читайте вірші — в них любов жива!

Тож хай вона у вас в душі не в'яне!



Вальс закоханих пар.




Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал