Коваленко наталія Вікторівна



Скачати 82.18 Kb.
Pdf просмотр
Дата конвертації02.04.2017
Розмір82.18 Kb.

109
ДЕРЖАВА І РИНОК
Наталія КОВАЛЕНКО
ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ РЕАЛІЗАЦІЇ ДЕРЖАВНОЇ
ПОЛІТИКИ ПОДОЛАННЯ БІДНОСТІ В УКРАЇНІ
КОВАЛЕНКО
Наталія
Вікторівна,
здобувач кафедри
економічної теорії і
фінансів Харківського
регіонального
інституту державного
управління Національної
Академії державного
управління при
Президентові України,
м. Харків.
Анотація: Здійснено
оцінку результативнос-
ті соціальної політики
української держави
та визначено основні
принципи щодо реаліза-
ції державної політики
у сфері подолання
бідності.
Ключові слова:
принципи, державна
політика, механізми.
УДК 351:364
Постановка проблеми. Сучасний стан українського суспіль- ства характеризується посиленням соціально-економічної диферен- ціації, недостатньою розвиненістю ринкових механізмів в частині задоволення нагальних потреб суспільного розвитку. Внаслідок чого виникає таке соціально-економічне явище як бідність, що ста- новить загрозу розвитку країни, спричинює зростання соціальної напруги, дестабілізує процеси розбудови громадянського суспіль- ства, стримує інтеграцію України до європейських структур.
Незважаючи на значні кроки зроблені у напряму розвитку ринкової економіки та входження України у світовий економічний простір, проблема соціального забезпечення найбільш вразливих верств населення залишається актуальним завданням держави. Со- ціальні трансформації та економічні реформи, як правило, супрово- джуються зниженням реальних доходів населення та скороченням фінансування державних соціальних програм, збільшенням частки населення, яке знаходиться на межі бідності, і це результат не тільки падіння обсягів та рівня виробництва, незбалансованості попиту та пропозиції на ринку праці, але й наслідок неефективності відповід- них державних механізмів. Сьогодні держава не достатньою мірою займається проблемою попередження бідності, а бореться лише з її наслідками.
Упродовж останніх років в Україні лише були розроблені та впроваджені певні кроки щодо подолання та попередження бідності населення. Серед них: Державна цільова соціальна програма подо- лання та запобігання бідності на період до 2015 року, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 31 серпня 2011 року
№ 1057, де визначені основні напрями державної політики у сфе- рі подолання бідності в Україні [10], Стратегія економічного та со- ціального розвитку України «Шляхом європейської інтеграції» на
2004-2015 роки від 28 квітня 2004 року № 493/2004, де визначені пріоритетні напрямки діяльності уряду з метою вирішення пробле- ми бідності [12]. Але за відсутності консолідованої національної стратегії у соціальній політиці, яка б забезпечувала формування гар- монійних відносин між різними соціальними прошарками, окремі розрізнені урядові заходи соціальної підтримки виявилися неспро- можними кардинально вплинути на подолання негативних тенден- цій у соціальній сфері.
Недосконалість нормативно-правового забезпечення у сфері соціального захисту, неспроможність фінансування відповідних за- ходів державної політики, наявність численних суперечностей у за- конодавстві України ускладнювали реалізацію конституційних прав громадян. В Україні продовжує зберігатися розрив між величиною прожиткового мінімуму та розмірами трудових пенсій, пенсій по
інвалідності, допомогою по безробіттю, та ін. соціальними випла- тами. Прожитковий мінімум не гарантується всім категоріям грома- дян, а розглядається як соціальний орієнтир. Низька заробітна плата не виконує функції забезпечення відтворення робочої сили і не є мотивацією та стимулом до праці.

110
Висока частка населення з низькими доходами потребує значних соціальних ви- датків бюджету, що спричинює зростання вимог щодо заходів соціальної політики, заниження платоспроможного попиту, слабку інвестиційну спроможність населен- ня, загрозу соціальних конфліктів тощо. Існуючі суперечності призвели до того, що держава виявилася нездатною проводити повноцінну соціальну політику. Склалася парадоксальна ситуація, за якої соціальна політика із засобу зменшення соціальної напруги перетворилася на один з суттєвих чинників її посилення.
Тому нагальним питанням щодо реалізації заходів державної політики подо- лання бідності в Україні є визначення основних принципів подолання бідності як багатовимірного явища.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Актуальні наукові розвідки щодо до- слідження проблем подолання бідності містять праці сучасних дослідників Е. Лі- банової, О. Мельниченка, О. Палій, І. Розпутенка, Ю. Саєнка, В. Скуратівського, В.
Харченко, Л. Черенько та ін.
У роботах зазначених вчених досліджуються як методологічні підходи до ви- значення бідності, так і особливості прояву цього явища в Україні. Проте залишаєть- ся майже недослідженим питання щодо визначення основних принципів реалізації державної політики подолання бідності щодо запобігання значному розшаруванню доходів населення.
Виклад основного матеріалу дослідження. Без державного управління не може існувати жодне суспільство. Державне управління соціальною сферою є ме- ханізмом реалізації цілей та задач соціальної політики, заснованої на законодавчо встановлених імперативах, що визначають реальний рівень життя населення, соці- ального благополуччя, зайнятості населення, його соціальної підтримки. Ефектив- ність соціального управління обумовлюється безліччю факторів. Серед них важлива роль належить дієвості та ефективності організаційних державних заходів у сфері управління соціальними процесами.
Неефективність, а іноді й ефективне управління соціальним розвитком та со- ціальною сферою, яке здійснюється упереджено, завдає шкоди соціальному розви- тку, призводить до того, що спроби регулювання соціальних процесів на макрорівні стають марними.
Конкретні управлінські рішення можуть понизити або підвищити компенса- торні можливості соціальної сфери, більш-менш повно врахувати рівень сучасних запитів населення. Потреба в підвищенні ефективності державного управління со- ціальним відтворенням усе більше відчувається населенням і визнається владою [5].
За рівнем бідності визначають ефективність дій влади, стан розвитку економіки, фактичну спрямованість соціальної складової державних програм.
Чим менше відсоток бідних у суспільстві, тим більш стабільною, високорозви- неною, ефективною стає державна політика.
При дослідженні ситуації з бідністю найчастіше використовується два основні критерії – відносний (національний критерій, визначений Стратегією подолання бід- ності – 75% медіанного рівня сукупних еквівалентних витрат) та абсолютний (про- житковий мінімум, що визначений в законодавстві як основний державний соціаль- ний стандарт). Крім того, для проведення міжнародних співставлень застосовується критерій 5 дол. США за ПКС, визначений для країн Східної та Центральної Європи.
За відносним критерiєм рiвень бiдностi в Україні становить 24,1%, що на 11,0 % вище, ніж у країнах ЄС (10.0-16.0 %). Якщо оцінювати українців за загальноєвропей- ськими критеріями (17- ти доларам на день або 510 - ти доларам на місяць), то бід- них в країні нараховується майже 80% (методика ООН). Якщо ж рахувати кількість бідних за специфічною для східної Європи та центральної Азії цифрою - 5 доларів витрат на день, то відсоток нужденних - 4,5%.
Аналіз ситуації з бідністю в Україні за період 1999-2010 рр. свідчить, що еко- номічне зростання дозволило зменшити масштаби абсолютної бідності, разом з тим
Наталія КОВАЛЕНКО

111
не вплинуло на ситуацію з відносною бідністю – розшарування за доходами ско- ротити не вдалося. Спостерігалося стрімке зменшення масштабів бідності за всіма, без виключення, абсолютними критеріями – критерієм прожиткового мінімуму та міжнародними критеріями. Також відбувалося поступове зниження рівня бідності за структурним критерієм. При цьому практично стабільною залишалася ситуація з відносною бідністю за національним критерієм [1].
Можна відзначити в Україні певний прогрес у подоланні крайньої бідності, але привертає нашу увагу позитивна щорічна динаміка зменшення кількості громадян
із середньодушовими загальними доходами у місяць, нижчими прожиткового міні- муму: 9,7 млн. (21,8%) громадян країни, які отримували у 2010 році доходи менші прожиткового мінімуму [2].
Офіційна статистика фіксує, що якість харчування населення в Україні помітно нижче, ніж в інших європейських країнах. Рекомендовані Українським НДІ харчу- вання раціональні норми здорового харчування на 20% є нижчою проти фактичного споживання в розвинених країнах [4].
До того ж, у 10 млн. людей (майже п’ятій частині населення) енергетична цін- ність харчування — нижче 2100 ккал, що за визначенням фахівців Всесвітньої орга- нізації охорони здоров’я є порогом бідності. Низька якість харчування у поєднанні з погіршенням медичного обслуговування, недоступністю для широких верств на- селення багатьох медичних препаратів, відмовою від занять спортом, хронічними психологічними і емоційними перевантаженнями, роботою в несприятливих умовах
і т.д. – все це позначається на стані здоров’я нації [7].
За дослідженнями витрат та ресурсів домогосподарств, які проводить Держком- стат України, у 2010 році на продукти харчування одне домогосподарство витрачало
53,4%, у 2009 році - 52,8 % [9] своїх доходів, тобто з кожним роком збільшуються витрати населення на продукти харчування, але, меж тим, зменшується якість хар- чування.
Структуру бідності, що склалася в Україні, у найбільш загальному вигляді мож- на охарактеризувати таким чином: бідне населення представлене двома практично рівнозначними групами – працюючими бідними та вразливими групами населення, які традиційно представляють групу бідних.
До вразливих верств населення відносять насамперед багатодітні сім’ї, неповні сім’ї, інвалідів, пенсіонерів тощо, які за своїм соціально-демографічним статусом утворюють групу з обмеженими доходами. Для цієї категорії громадян основним джерелом доходів є соціальні виплати. Звертаючи увагу на динамічне зростання роз- міру соціальних трансфертів (зокрема, пенсій, виплат у випадку безробіття, догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, нещасного випадку на виробництві тощо), розмір останніх на сьогодні залишає всі ці категорії населення далеко за ме- жею бідності, а подекуди – й злиденності [6].
Основну частину бідних (73,8%) становлять сім’ї, в яких є діти до 18 років.
Особливо у скрутному становищі перебувають багатодітні сім’ї. Загалом четверта частина сімей з дітьми (у складі яких немає пенсіонерів або інших непрацюючих до- рослих) проживають за межею бідності [8].
На сьогодні 23% сімей, де всі члени в сім’ї працюють, перебувають за межею бідності, а якщо працює лише одна людина - 37%. Ризик бідності посилюється за наявності дітей. У домогосподарствах без дітей рівень бідності на 12,4 відс. пункти менше, ніж у домогосподарствах з дітьми. Так, за наявності однієї дитини за межею бідності перебувають 26% сімей, двох дітей - 39%, трьох і більше - понад 53,8% сімей.
Результати опитування, проведеного у жовтні 2011 року «Українським демокра- тичним кругом», говорять про те, що кожна десята українська сім’я не має досить засобів для придбання продуктів харчування, а 41,6% населення не мають проблем
ДЕРЖАВА І РИНОК

112
з купівлею їжі, але мають труднощі з придбанням одягу і взуття. 50,7% населення
України вказала, що життя не стало краще, а навпаки, погіршала впродовж остан- нього року. У 44,8% українців матеріальне становище практично не зазнало змін, а у
3,6% фінансовий стан став набагато кращий.
Що стосується регіонів України, то тенденції до погіршення життя найбільше відмічають жителі західних (53,6%) і центральних (58,9%) областей, а також пред- ставники південної частини України (48,9%). 38,5% населення східних областей та- кож відмічають погіршення свого матеріального становища. Проте, більше половини жителів сходу (56,1%) говорять про відсутність яких-небудь змін. У рейтингу «індекс нещастя» Україна займає 10-е місце (розташувалася між Португалією і Грецією, тоб- то поряд з країнами що знаходяться в переддефолтному стані) [11].
Таким чином, якщо ми говоримо про бідність в Україні, то це більше нерівність доступу до певних благ, ресурсів. Одним із проявів відторгнення від економічного життя є недостатній рівень доходів для забезпечення основних потреб.
Аналізуючи соціальну політику держави, необхідно зазначити, що:
– переважну більшість напрямів подолання бідності, визначених Стратегією по- долання бідності, не було реалізовано;
– Україна перебуває на останніх сходинках серед держав Європейської спільно- ти, зокрема за показником ВВП на душу населення – 42-ге місце серед 43 європей- ських держав;
– 21,8% населення мають середньодушові доходи нижче прожиткового мініму- му;
– висока ступінь нерівності населення за доходами та споживанням, великий розрив між багатими та бідними;
– низька середня заробітна плата, в структурі доходів населення зростає частка соціальної допомоги; в структуру бідності входять працюючі категорії населення;
– мають місце регіональні диспропорції економічного розвитку територіальних одиниць, в тому числі за рівнем заробітної плати, можливістю доступу до соціальних послуг, демографічним складом населення;
– збільшуються витрати населення на харчування (53,4% споживчих сукупних витрат), хоча якість харчування знижується;
– відбувається постійне скорочення наявного населення, низька середня очіку- вана тривалість життя – 68,2 року, поганий стан здоров’я українців, низька якість та доступність медичних послуг.
Вектор соціальної політики держави та відповідно державних видатків сьогод- ні спрямований переважно на непрацездатне населення старшого віку, а підтримка працездатного населення розглядається переважно у зв’язку із наданням соціальних гарантій пенсіонерам за умов солідарної пенсійної системи, підтримка ж дітей вза- галі здійснюється за залишковим принципом.
Видатки на соціальний захист людей похилого віку (пенсійне забезпечення, захист ветеранів війни та праці, соціальна допомога людям похилого віку) складає
69,4% від загальнодержавних видатків на соціальний захист та 18,2% від обсягу
ВВП. [1].
Значна частина населення отримує доходи лише трохи вище за межу бідності і за несприятливої економічної ситуації вона може опинитися за цією межею.
У цьому контексті важливою детермінантою соціальної політики є вплив на роз- поділ доходів та результатів економічної діяльності. Водночас, визначаючи рівень бідності на основі прожиткового мінімуму, уряд пов’язує зниження масштабів бід- ності лише з підвищенням мінімального рівня оплати праці, заробітної платні в бю- джетній сфері, пенсій та іншої допомоги. Але аналіз на рівні різних доходних груп свідчить, що навіть радикальне підвищення мінімального рівня оплати праці не змо- же істотно знизити бідність та надлишкову нерівність [3].
Наталія КОВАЛЕНКО

113
Аналізуючи заходи державної політики щодо подолання бідності за останні роки, можемо визначити такі суперечності державної політики подолання бідності в Україні, а саме: невідповідність державних соціальних стандартів мінімальному рівню споживання; найнижча вартість робочої сили в Європі у порівнянні із висо- ким рівнем її кваліфікації; неузгодженість державних програм і проектів у сфері подолання бідності із реальними потребами адресних категорій громадян, які по- требують державної підтримки; відносно низький рівень безробіття у порівнянні із нерозвинутим ринком праці; соціальна нерівність, породжена комплексом причин, серед яких: глобальні (Чорнобильська катастрофа, фінансова політика міжнародних установ тощо), загальноекономічні (темпи економічного зростання, конкурентоспро- можність економіки), ринкові (механізм розподілу доходів, відсутність соціальних пріоритетів), трансформаційні (економічна та політична криза, тінізація економіки, маргіналізація суспільства) та особисті (здоров’я, освіта, здібності індивідуума).
Державне управління соціальною сферою України повинно бути спрямоване на охорону праці і здоров’я людей, гарантований мінімальний розмір оплати праці, державну підтримку родини, материнства, батьківства і дитинства, інвалідів і літніх громадян, розвиток соціальних служб, встановлення державних пенсій, надання до- помоги та інших гарантій соціального захисту. Відповідно і соціальна політика дер- жави в ринкових умовах має бути гнучким і тонким інструментом, що має сприяти соціальній стабілізації. Досягнення оптимальних суспільних пропорцій у розподілі доходів, доступу до власності, освіти, медицини, культури, на нашу думку, є осно- вною умовою забезпечення соціальної безпеки держави.
Населення України в сучасних умовах розвитку не задовольняється мінімумом соціальних покращень, а сподівається на цілком забезпечене, безпечне і цивілізоване життя. Таким чином, виважена соціальна політика має вагоме значення як певний
інвестор, стимулятор економічного зростання й добробуту суспільства, а відповідно
і подолання бідності [5].
Висновки. Основним пріоритетом заходів по подоланню бідності повинна стати
«економічна бідність», тобто низькі прибутки осіб, що зайняті працею або підприєм- ництвом. Пасивну соціальну політику держави необхідно спрямувати по принципу
інвестицій в «людський капітал»: забезпечення високого життєвого рівня населення, підтримку здоров’я та освіти. Основна задача держави повинна полягати не просто в підтримці малозабезпечених, а в радикальному скороченні їх кількості. Забезпечен- ня рівного доступу до базових можливостей суспільства всього населення, відповід- ність державної політики інтересам широких груп населення та забезпечення хоча б можливості вибору способу життя є головним завданням подолання бідності.
При формуванні державного бюджету уряду та профспілкам особливу увагу варто приділяти політиці доходів населення у поєднанні із заходами стимулювання економіки, ефективними інструментами політики зайнятості та соціального захисту від бідності, при цьому пріоритетними повинні бути збільшення розмірів державних соціальних стандартів і гарантій та соціальна допомога малозабезпеченим сім’ям.
Відповідно, вдосконалення заходів державної політики подолання бідності не- обхідно здійснювати на основі системного підходу щодо їх складових (законодав- чо-правові гарантії та стандарти, фінансово-економічна база, інформаційне і орга- нізаційно-програмне забезпечення) та за умови дотримання основних принципів: адресності, відкритості, комплексності та системності проведення реформ; створен- ня економічних можливостей та умов для самостійного вирішення людиною своїх соціально-економічних проблем; соціальної справедливості; відповідності соціаль- ної допомоги та соціальних послуг стандартам і нормативам європейських країн; ви- значення соціальних пріоритетів та впорядкування системи соціальних пільг; гнуч- кої системи оподаткування; інноваційного розвитку.
Реалізація даних принципів здатна створювати умови для самостійного розв’язання бідною людиною своїх проблем.
ДЕРЖАВА І РИНОК

114
Література:
1. Аналіз бідності та соціальних наслідків економічної кризи в Україні : [звіт; авт. кол. Е. Лібанова, Л. Черенько, В. Саріогло]. – Програма розвитку ООН в Україні.
– К., 2010. – 62 с.
2. Афанасьєва Л. Бідність в Україні : міжнародний та регіональний вимір / Л.
Афанасьєва, М. Пересунько та ін. – Матеріали засідання круглого столу “Реалії та перспективи подолання бідності в Україні” – К., 2010. – 35 с.
3. Бідність в Україні : методика та практика аналізу : [авт. кол.] / Національна академія наук України, Інститут демографії та соціальних досліджень. – К. : ПРООН,
2008. – 153 c.
4. Вітковский В. Українська трагедія 90 – х постановка проблеми / В. Вітков- ский // Універсам. – 2003. – № 3 – 4. – С. 3 – 5.
5. Ільчук Л. І. Державне управління соціальною сферою в Україні. [Елек- тронний ресурс] / Л. І. Ільчук. – Режим доступу до стор. : http://cpsr. org.ua/index. php?option=com_content&view=article&id =20 :2010-06-13-21-06-26&Itemid=27 6. Інформаційна записка до засідання «круглого столу» Комітету ВРУ з питань соціальної політики та праці : «Реалії та перспективи подолання бідності в Україні»
/ Мельник С. В., Гаєвська Н. С., Гаврюшенко Г. В., Гаврицька М. К., Кошелева Г. Б.,
Коропець П. М., Жиліна А. І. – Луганськ : Державна установа науково-дослідний
інститут соціально-трудових відносин, 2010. – 24 с.
7. Лібанова Е. Бідність в Україні : діагноз поставлено – будемо лікувати? [Елек- тронний ресурс] / Е. Лібанова. – Режим доступу до стор. : http://dt.ua/ECONOMICS/
bidnist_v_ukrayini_diagnoz_postavleno__budemo_likuvati – 24071. html
8. Новикова Т. В. Бідність в Україні [Електронний ресурс] / Т. В. Новикова. –
Режим доступу до стор. : http//www.cpsr.org.ua03.02.2009 9. Охріменко О. Коли було краще, в 2010 чи 2005 році? [Електронний ресурс] / О.
Охріменко. – Режим доступу до стор. : http://news.finance.ua/ua/
/2/2011/08/24/249405.
10. Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження Державної цільо- вої соціальної програми подолання та запобігання бідності на період до 2015 року” від 31 серпня 2011 року № 1057. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу до стор.: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1057-2011-%EF
11. Результати опитування, проведеного в жовтні поточного року «Українським демократичним кругом» // За матеріалами : ТСН.ua – [Електронний ресурс]. – Режим доступу до стор. : http://www.novostimira. com.ua/news_10980.html
12. Указ Президента України «Про затвердження Стратегії економічного та со- ціального розвитку України «Шляхом європейської інтеграції на 2004 – 2015 роки» від 28 квітня 2004 року № 493/2004. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу до стор. : http://www. http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=493%2F2004???
Наталія КОВАЛЕНКО


Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал