Короткий термінологічний словник



Сторінка2/3
Дата конвертації06.12.2016
Розмір0.69 Mb.
1   2   3

Інтертекстуа́льність — «текстова категорія, що полягає у властивості словесного витвору відтворювати чуже мовлення у формі цитувань, алюзій, ремінісценцій, переказів, дописувань, відгуків тощо» [Єщенко. — С. 248].

Інформати́вність те́ксту — «текстова категорія, яка уособлює інформаційний масив текстового макрознака, що не лише міститься в його вербальній організації, а й випливає з її взаємодії з авторською й читацькою свідомістю… Інформаційний масив тексту є складним і дифузним, його формування здійснюється на підставі діалогічності свідомості комунікантів із текстовим смислом, інтеріоризованим у свідомості автора й адресата буттям, семіосферою та семіотичним універсумом культури…» [ЛЕ. — С. 214—215].

Інформа́ція (в комуніка́ції) «повідомлення про речі, факти, події тощо в комунікації, які оформляються і передаються за допомогою вербальних і невербальних засобів. У мовознавстві інформація пов’язується із Значеннями (див.) і Смислами (див.)». У лінгвістиці розрізняють: «інформа́цію експліци́тну явний, виражений смисл, який прямо сприймається комунікантами із значень складових мовного коду; інформа́цію імпліци́тну «смисл, який неявно, непрямо виводиться комунікантами із значень одиниць мовного коду під впливом конситуації спілкування» [Бацевич. ОКЛ. — С. 327]; «екстралінґва́льну інформа́ціяю — організована та скоординована у свідомості людини сукупність знань й уявлень про довкілля, дійсність, її явища, ознаки та факти, яка не може бути розглянута як частина граматики чи словника мови» [ЛЕ. — С. 194]; «інформа́цію концептуа́льну «засіб формування ідеї цілого тексту» [Єщенко. — С. 248].

Карти́на сві́ту «сукупність знань, думок, уявлень тощо учасників спілкування стосовно реальної або уявної дійсності. Формується за допомогою мови конкретної національної лінгвокультурної спільноти»; К.с. «аксіологічна — складова концептуальної і мовної картин світу, яка моделюється як сукупність взаємопов’язаних оцінних суджень, що співвідносяться з юридичними, релігійними, моральними кодексами, загальноприйнятими судженнями здорового глузду, типовими фольклорними, літературними сюжетами тощо»; К.с. концептуальна — «(лат. conceptus — думка, уявлення) — …уявлення певної національної лінгвокультурної спільноти, людства в цілому про елементи, організацію тощо об’єктивної дійсності (чи дійсності, яка вважається об’єктивною), відображені в наукових поняттях» [СТМК. — С. 71].

Карти́на сві́ту концептуа́льна — «уявлення певного колективу, людства в цілому про елементи, організацію тощо об’єктивної дійсності, відображенні в наукових поняттях» [БОКЛ. — С. 327].

Карти́на сві́ту мо́вна — «відображені в категоріях, одиницях і формах мови як комунікативного коду уявлення певного мовного колективу про будову, елементи, процеси тощо, які відбуваються в об’єктивній дійсності. Цілісне зображення мовою всього того, що існує в об’єктивній дійсності» [БОКЛ. — С. 327].

Ключові́ слова́ — «Одна із важливих одиниць словника опису мови письменника, … тобто домінантна одиниця, що виявляє його індивідуальний стиль (конкретну художню систему), оскільки є носієм реального, контекстуального та естетичного значення слова… Слово з таким статусом має перебувати на перетині смислових сфер основних наскрізних мотивів твору і входити в максимальну кількість функціонально-смислових та тематичних груп слів (З. Ю. Петрова). Дослідники виділяють кілька параметрів ідентифікації ключових слів — багатозначність, алегоричність, контекстуальна зумовленість, ієрархічність, інформативність, частотність…» [Бибик. — С. 48].

Коге́зія — «зв’язність тексту, що виявляється на поверхневому, формальному рівні. Когезія включає граматичні і лексичні засоби зв’язку, прономіналізацію, різні повтори, анафори та ін.» [ВЛС. — С. 247].

Когере́нтність — «зв’язність тексту, що виявляється на змістовому, смисловому рівні» [ВЛС. — С. 254].

Кодува́ння інформа́ції — «втілення задуму (інтенції) адресанта в засоби конкретної ідіоетнічної мови за законами її функціонування; перехід від особистісних смислів адресанта до їх утілення в загальноприйняті значення одиниць мовного коду» [БОКЛ. — С. 328].

Комуніка́нт — «особистість, яка здійснює комунікативний акт передачі інформації й комунікативного впливу або сприймає й інтегрує її» [ЛЕ. — С. 260].

Комунікати́вний ко́декс «система принципів, правил і конвенцій спілкування, які регулюють мовленнєву поведінку учасників комунікації і ґрунтуються на певних категоріях і критеріях» [Бацевич. ОКЛ. — С. 329].

Комунікати́вний конфлі́кт — «тип інтеракції адресанта й адресата в комунікативній ситуації, який характеризується неузгодженістю намірів, стратегічних програм комунікантів, асиметричними відношеннями між ними.., результатом чого зазвичай є припинення спілкування…» [ЛЕ. — С. 271].

Комунікати́вний прова́л «тип комунікативної девіації; повна неможливість подальшого спілкування» [Бацевич. ОКЛ. — С. 335].

Комунікати́вний смисл — «інформаційний компонент спілкування, який формується як сумарна семантична, синтактична і прагматична домінанта комунікативних стратегій усіх учасників кооперативного спілкування в межах певного контексту і ситуації із застосуванням вербальних, невербальних і паравербальних засобів. Комунікативний смисл — це явлена інтенція учасників спілкування» [Бацевич. — НЛП. — С. 18].

Комунікати́вний ста́тус — «комунікативні права й обов’язки учасників комунікації. К.с. має кілька складників: статусну роль як відносно постійний статус комуніканта, який він має від народження як належність до певної статі, віросповідання, етносу; позиційну роль, що відповідає місцю людини в суспільстві (професії, соціальному статусу); ситуаційну роль, яка є варіативною й залежить від конкретної ситуації (покупець, пасажир, керівник, підлеглий, друг, жертва, кривдник і т. ін.). К.с. впливає на перебіг комунікації, на тип інтеракції (кооперативний і конфліктний), на вибір мовних засобів і зразків дискурсу, на стратегії й наміри спілкування…» [ЛЕ. — С. 272].

Комунікати́вний хід — «ланка діалогу як блок інтерактивної програми комунікантів, обмежений висловленням, реплікою, одного з комунікантів» [ЛЕ. — С. 272].

Комунікати́вний шум — «один зі складників комунікативної ситуації, що являє собою перешкоди різного рівня та природи, які знижують ефективність комунікації, дестабілізують процес сприйняття і розуміння інформації, що передається, і можуть призвести до припинення комунікації» [ЛЕ. — С. 272].

Комуніка́ція «(лат. communicatio — робити спільним) — 1. Один із модусів існування явищ мови (поряд з Мовою і Мовленням). 2. Смисловий та ідеально-змістовний аспект соціальної взаємодії, спілкування; операції з інформацією у спілкуванні; складова спілкування поряд з перцепцією та інтеракцією. У широкому розумінні — спілкування особистостей за допомогою мовних і паралінгвальних засобів з метою передавання інформації» [БОКЛ. — С. 329].

Конота́ція «(від. лат. connote — маю додаткове значення) — додаткові семантичні і прагматичні особливості («співзначення») лексичного значення та значень інших мовних рівнів, які нашаровуються на їхній предметно-поняттєвий аспект і можуть бути зумовлені як змістовою стороною, так і внутрішньою формою слова. На рівні власне семантичного аспекту К. — це різноманітні асоціації, пов’язані в сприйнятті мовців з тим або іншим позначуваним предметом, які можуть об’єктивуватися в переносних значеннях слова, фразеологічних одиницях та порівняннях на його основі тощо (напр., К. швидкості, стрімкості в лексичних значеннях слів куля, стріла, пор. «летіти як стріла, стрілою»)… На рівні прагматичного аспекту К. виявляється в різних мовних формах емоційного ставлення мовця до позначуваного об’єкта і взагалі до предмета мовлення та його емоційної оцінки (напр., несхвально: смаківщина, красунчик, тютюнище; зневажливо: людці, молокосос; пестливо: доня, голубчик та ін.)» [Тараненко. — УМЕ. — С. 267].

Конте́кст «(лат. contektus — поєднання, зв’язок) мовне оточення або ситуація, в яких уживається лінгвістична одиниця. К. не зводиться лише до безпосереднього мовного оточення і не може розглядатися поза такими факторами, як мовленнєва ситуація, культурно-історичний чинник тощо, які істотно впливають на розуміння мовної одиниці… 1. К. є засобом відбору та актуалізації потрібного значення… 2. К. модифікує смисл у межах одного значення, уточнює його, розширюючи або обмежуючи клас денотатів… 3. К. служить засобом синкретизації значень полісемічного слова… 4. К. формує оказіональне значення… 5. К. виступає засобом десемантизації… Мінімальним К. для слова є словосполучення, максимальним — завершений текст» [Кочерган. — УМЕ. — С. 270—271];

Конти́нуум — «текстова категорія, представлена рухом подій у тексті в часі та просторі, певною послідовністю ситуацій, на якій ґрунтується текстова композиція. Механізм К. описаний російським дослідником І. Гальперіним, який представляє цю категорію як синтез когезії й перервності, що композиційно порушує послідовність і логічну організацію повідомлення за рахунок відступів від теми, вставок, часових і просторових зсувів. У художньому тексті виокремлюють фабульний і сюжетний К.: перший є лінійним, логічним і послідовним, відповідним часовому плину (хронології подій) і зміні просторових параметрів; другий вибудовується в тексті згідно з авторським задумом… К. підпорядковані стагнації, прогресії та хронотопу» [ЛЕ. — С. 291].

Конце́пт — «(від лат. conceptus — поняття від concipere — збирати, вбирати в себе; представляти себе; утворювати тощо) — інформаційна структура свідомості, різносубстратна, певним чином організована одиниця пам’яті, яка містить сукупність знань про об’єкт пізнання, вербальних і невербальних, набутих шляхом взаємодії п’яти психічних функцій свідомості у взаємодії з позасвідомим» [ЛЕ. — С. 292].

Кореля́ція — «1) будь-яке співвідношення в системі опозицій мовних одиниць. 2) Тип синтаксичного зв’язку вільного поєднання вставних конструкцій із членом речення або реченням у цілому» [ЛЕ. — С. 308].

Корефере́нтність — «смислові зв’язки ототожнення різних позначень одного референта в тексті. Кореферентними можуть бути займенники та їхні антецеденти, власні й загальні назви однієї особи чи предмета, гіперонім і гіпоніми одного класу, найменування осіб за статусом, роллю, рисою характеру, зовнішнім виглядом тощо. К. може базуватися на метонімії, метафорі, символі, перифразі.., застосовувати порівняння із прецедентними іменами. К. забезпечує семантичну зв’язність, служить засобом створення художнього образу, репрезентує емотивне й оцінне ставлення до референта, увиразнює й експресивізує мовлення і т. ін.» [ЛЕ. — С. 309].

Лейтмоти́в — «(нім. Leitmotiv — основна тема, думка) — головна, наскрізна думка тексту, що виражається різними текстовими засобами — лексичними повторами, семантичним зв’язком висловів, зокрема й синонімічних, антонімічних тощо» [УМ. — С. 82].

Лінгві́стика те́ксту (транслінгві́стика) «галузь мовознавства, яка вивчає правила побудови зв’язного мовлення, комунікативні різновиди тексту, зумовлені текстоутворювальними функціями мовних одиниць та орієнтацією повідомлення на певного адресата. Тема, мета, адресат визначають як змістову, так і формальну структуру тексту» [Єрмоленко. — УМЕ. — С. 312].

Лінгвокультуроло́гія — «галузь мовознавства, яка вивчає фіксацію в мові, етнотекстах і дискурсивній практиці духовної і матеріальної культури народу, тобто культурно значимої інформації» [ЛЕ. — С. 355].

Локу́ція — «…одна з трьох складових мовленнєвого акту (поряд з актом ілокутивним і перлокутивним), котра встановлює зв’язок повідомлення з дійсністю (тобто визначає його стиль і референцію) і виявляється у формуванні пропозиції повідомлення» [СТМК. — С. 17].

Ма́кроконте́кст — «широкий контекст культури, у якому функціонує твір» [Баженова, Котюрова. — СЕСрм. — С. 390].

Ма́кроте́кст — «сукупність висловлювань чи текстів, об’єднаних за змістом і ситуацією, а також пов’язаних на основі структурно-композиційної і культурної єдності» [СЕСрм. — Данилевська. — С. 216].

Мі́кроконте́кст — «контекст конкретного образу» [Баженова, Котюрова. — СЕСрм. — С. 390].

Мі́кроте́кст — «відносно самостійна структурно-смислова чи синтаксично-тематична одиниця цілого тексту (твору), яка співвідноситься з ним як із макротекстом… Обсяг мікротексту … може бути різним — від цілого окремого (самостійного) тексту до відносно самостійного висловлювання в рамках абзацу, складного синтаксичного цілого чи надфразової єдності» [Данилевська. —СЕСрм. — С. 230].

Мітига́ція — «комунікативна стратегія адресанта, направлена на створення комфортної атмосфери спілкування» [БОКЛ. — С. 331].

Мовленнє́ва ситуа́ція — «ситуація, яка впливає на вибір учасниками мовленнєвого акту тих чи інших мовленнєвих прийомів і мовних засобів. На характер мовленнєвої ситуації впливають: … учасники мовленнєвої ситуації, їх віковий і соціальний статус.., предмет мовлення, обставини мовленнєвої ситуації (місце, час, умови), мовленнєвий жанр (лекція, урок, бесіда, проповідь, інтимна розмова), мета повідомлення та ін.» [ВЛС. — С. 522—523].

Мовленнє́вий вплив — «мовленнєва дія адресанта, керована цільовою установкою мовленнєвого спілкування, спрямована на зміну поведінки, психологічних станів, мислення адресата, оцінку ним певного явища…» [ЛЕ. — С. 43].

Мовленнє́вий жанр — «одиниця мовлення як системно організованої репрезентації мови, дискурсивний інваріант, зразок ідеальної природи, що характеризується певним тематичним змістом, композиційною структурою, відбором фонетичних, лексико-фразеологічних, граматичних, стилістичних засобів й інтенційно-прагматичними особливостями. Термін … уведений … М. Бахтіним» [ЛЕ. — С. 433].

Мо́вна особи́стість — людина, яка володіє сукупністю здатностей і характеристик, які обумовлюють створення й сприйняття нею текстів, що вирізняються мірою структурно-мовної складності та глибиною й точністю відображення дійсності [БОКЛ. — С. 331].

Мода́льність (лат. modus — спосіб) — «суб’єктивно-оцінне ставлення мовця до змісту висловлюваного у плані реальності чи ірреальності» [Єщенко. — С. 250].

Моноло́г — «одна з двох типологічних форм мовлення (див. також Діалог), усне або писемне розгорнуте мовлення однієї особи, яке не розраховане на безпосередню словесну реакцію слухача й адресується або самому собі, або ін. особам» [Баранник. — УМЕ. — С. 370].

Надте́кст — «сукупність висловлень чи текстів, об’єднаних за змістом і ситуацією. Це цілісне утворення, єдність якого, ґрунтується на тематичній і модальній спільноті включених у нього одиниць (текстів). Надтекст лімітований у часі й просторі як цілісна мовленнєва одиниця має комунікативні полюси — автор і адресат» [Данилевська. — СЕСрм. — С. 374].

Нарати́вність — «розповідність» [НС. — С. 82].

Нара́тор — «той, хто розповідає в тексті… У певному наративі, звичайно, може бути кілька нараторів, кожен з яких звертається по черзі до того самого нарахованого чи кількох. * Наратор буває більш чи менш явним (експліцитним), обізнаним, всюдисущим, самосвідомим і надійним, він може розміщуватися на більшій чи меншій дистанції від наратованих ситуації і подій, персонажів і/або наратора. Дистанція може бути часовою (я наратую події, що трапилися три години чи три роки тому), дискурсивною (я наратую власними словами те, що персонаж сказав, чи я використовую його власні слова), інтелектуальною (я інтелектуально вищий від мого наратора чи рівний до нього), моральною (я більш чи менш чеснотний, ніж персонажі тощо)… В українському літературознавстві на позначення першоособового наратора вживають термін оповідач, а третьоособового — розповідач» [НС. — С. 83].

На́скрізний о́браз — «центр літературного твору, категорія, що об’єднує всю систему мовних структур персонажів у їх співвідношенні з оповідачем (оповідачами) й через них стає ідейно-стильовим центром цілого макроконтексту, цілісного естетичного об’єкта» [Бибик. — С. 47].

о́браз — «одна з фундаментальних форм організації психіки… У лінгвістиці … обмежуються констатаціями того, що у значенні мовних одиниць наявний чуттєво-образний компонент, однак мало що відомо про його характеристики і місце в глобальній структурі мовних значень» [Нікітін. — КЛС. — С. 198].

О́браз а́втора «1) один із виявів глобальної категорії суб’єктності, який виражає творче, породжувальне начало в різних видах діяльності, у тому числі мовленнєвій; 2) основна категорія текстотворення, яка поряд з образом адресата формує лінгвальні та екстралінгвальні фактори текстотворення; 3) художня категорія, яка зумовлює єдність усіх елементів багаторівневої структури літературного твору; 4) образ творця… художнього тексту, який виник в уяві читача внаслідок його пізнавальної діяльності» [Болотнова. — СЕСрм. — С. 253].

О́бразна коге́зія «форми зв’язку, які, перегукуючись з асоціативними, викликають уявлення про об’єкти дійсності, що сприймаються чуттєво. Одна з найбільш відомих форм образної когезії — розгорнута метафора» [Гальперін. С. 80].

О́браз худо́жній — «самостійний складний інформаційний фрагмент, у якому поєднані зміст та естетична виразність» [Єщенко. — С. 251].

Оказіоналі́зм, індивідуа́льно-а́вторський, а́вторський, стилісти́чний неологі́зм — «(від лат. occasionalis — випадковий) — незвичне, здебільшого експресивно забарвлене слово, утворене з порушенням законів словотворення чи норми мовної й існує лише в певному контексті, в якому воно виникло. О. зіставляються зі словами узуальними, від неологізмів відрізняються тим, що зберігають свою новизну незалежно від реального часу їх утворення: «У кутку на гнилій соломі захльобисто хріп суверенів помічник, він же підсуверен, Оверко Блиськп’ята» (Остап Вишня)» [Пустовіт. — УМЕ. — С. 432].

Особи́стість мовленнє́ва (комуніка́нта) — «представлений у комунікації фрагмент свідомості адресанта або адресата як мінімум на трьох рівнях: вербально-семантичному, тезаурусному і мотиваційно-прагматичному» [БОКЛ. — С. 332].

Особи́стість мо́вна — «людина, яка володіє сукупністю здатностей і характеристик, які зумовлюють створення й сприйняття нею текстів, що вирізняються мірою структурно-мовної складності та глибиною й точністю відображення дійсності» [Єщенко. — С. 251].

Оці́нка «1) складник конотативного компонента семантичної структури мовної одиниці, який репрезентує ставлення носіїв мови до позначеного за абсолютною шкалою «добре — нейтрально (байдуже) — погано» і відносною шкалою «краще — так само нейтрально — так само погано — гірше»… 2) Текстова категорія, підпорядкована інформативності або модальності, яка виражає ставлення адресанта (автора), його функції в тексті, дійових осіб, імовірного реального чи модельованого авторського свідомістю гіпотетичного читача до описуваних подій, явищ, осіб, їхньої поведінки за абсолютною шкалою «добре — нейтрально (байдуже) — погано» і відносною шкалою «краще — так само нейтрально — так само погано — гірше» з урахуванням інших різновидів аксіологічної модальності… 3) Різновид модальності висловлення, який відображає аксіологічний план ситуації, позначеної повідомленням, тобто ціннісну орієнтацію мовця щодо інтегрованої події…» [ЛЕ. — С. 525—526].

Парадигма́тика — «1) один із аспектів системного вивчення мови ґрунтується на виявленні і протиставленні парадигматичних, або асоціативних, і синтагматичних, або лінійних, відношень між одиницями мови; розділ мовознавства, що займається парадигматичними відношеннями, будовою і класифікацією парадигм; 2) галузь граматики, яка вивчає сукупність парадигм у морфології (парадигми змінних частин мови або її розряди), синтаксисі (парадигми простих речень, словосполучень), словотворі (парадигми словотвірних афіксів) тощо; 3) система парадигм» [УМ. — С. 120].

Паралінгві́стика — «розділ науки про мову, який вивчає роль паралінгвістичних засобів, парамови (кінесики, проксеміки та ін.) та їх зв’язків з вербальними засобами у спілкуванні» [БОКЛ. — С. 333].

Паронімі́чна атра́кція — «(від пароніми і лат. аttractіo — стягування, уподібнення) — 1. Найпоширеніший різновид «народної етимології», наявний між паронімами… 2. Те саме, що парономазія» [Тараненко. — УМЕ. — С. 461].

Перлоку́ція — «один із трьох складників мовленнєвого акту, що згідно з концепцією англійського філософа й логіка Дж. Остіна представляє мовленнєву дію як спрямованість висловлення на досягнення відповідного наміру мовця реакції адресата…» [ЛЕ. — С. 554].

Підте́кст — «різновид «інформації, яка ґрунтується на вербальній організації тексту і формується шляхом її змістової переробки та збагачення без збільшення знакового обсягу… Підтекст детермінований інтенцією, задумом автора, налаштований на інтерпретанту читача»; «І. Гальперін вважав підтекст різновидом асоціативної когезії, хоч установив місце підтексту в межах категорії інформативності. Термін «підтекст» як явище тексту введений бельгійським драматургом-символістом М. Метерлінком. У лінгвістиці тексту підтекст розглядається як різновид імпліцитного плану тексту, який ототожнюється із пресупозицією, хоч за способом імплікації він є явищем іншого порядку. Розрізняють референційний і комунікативний підтексти: перший спирається на знання зв’язків у світі дійсності, другий забезпечують умови ситуації спілкування. Засобами створення підтексту є одночасна актуалізація різних парадигматичних потенцій мовних одиниць, поява потенційних сем у результаті іррадіації контексту, акумуляція конотації в текстовому фрагменті, символ, використання художньої деталі, контраст тощо» [ЛЕ. — С. 215—216, 183].

Поверхо́вий сми́сл те́ксту — «актуальне значення мовленнєвих засобів, використаних у певному тексті: звуків, звукосполук, слів і їх форм, речень» [Куліна. — СЕСрм. — С. 287].

Повідо́млення — @одна з найважливіших категорій Комунікації як модусу існування людської мови, співвідносна з реченням у Мові та висловлюванням у Мовленні; комунікативна дія, втілена в конкретну пропозитивну структуру з конкретними асертивно-пропозитивними інформаційними складовими. «Енергетичним» стрижнем повідомлення є мовленнєвий акт» [БОКЛ. — С. 334].

Поети́чний текст — «концептуальна система, в якій трансформація слова і поетичних формантів спрямована на формування індивідуального смислу» [Лазебник. — С. 3].


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал