Короткий термінологічний словник абстрагування мислене виділення, вичленовування деяких




Сторінка5/6
Дата конвертації01.01.2017
Розмір0.54 Mb.
1   2   3   4   5   6
Самореалізація - розгортання оптимальних здібностей людини у різних видах людської діяльності; рівень розвитку, якого досягає людина від моменту народження; це свідоме прагнення до реалізації своїх можливостей.
Саморегуляція - вміння керувати своїм енергетичним потенціалом, контроль над емоціями, збереження здатності критично мислити, вирішувати в критичній ситуації.

51
Самосвідомість - усвідомлення людиною себе як особистості та
індивідуальності. Свідомість людини може бути спрямована або на зовнішній світ, що оточує людину (зовнішня спрямованість), або на самого суб'єкта (це і є самосвідомість) - своє тіло, поведінку, потреби, почуття, характер, у т.ч. і свідомість (самоспостереження, рефлексія).
Самосвідомість - це один із рівнів (процесів і результатів) пізнання людиною самої себе як індивідуальності, у т.ч. свого місця у світі та своїх ставлень до різноманітних явищ і об'єктів. Розвиток самосвідомості продовжується впродовж усього життя людини разом із неприпиненням розвитку її об'єкта й суб'єкта.
Самоствердження - прагнення людини до високої оцінки й самооцінки власної особистості, і спричинена цим прагненням поведінка.
Самоствердження може займати у структурі потреб людини рядове й панівне місце. За певних умов потреба в самоствердженні може бути не тільки панівною, а й ненаситною. Такий характер самоствердження створює специфічну спрямованість особистості - виключно особисту, а
іноді егоїстичну. Задоволення потреби в самоствердженні може досягатися шляхом реальних досягнень у якій-небудь діяльності або створення видимості досягнень, коли суб'єкт прагне здаватися такою людиною, якою йому б хотілося бути, хоча насправді таким не є.
Самостійність - здатність до самоутвердження, підтримування стабільності «Я», самоконтроль, саморегуляція, відповідальність за події свого життя.
Самоцінність - це те, наскільки людина вважає себе гідною поваги, уваги людей, навіть незалежно від результатів діяльності в цей момент.
Свідомість моральна - єдність моральних знань і моральних почуттів, раціонального й емоційного.
Сенс життя - психічне утворення особистості, зумовлене привласненням змісту трансцендентних цінностей. Це може бути співвідношення ціннісного змісту автентичного «Я» особистості з її

52 реальністю, тобто діалог між реальним і його «Я». Показники смислу життя: наявність у свідомості ідеалу у формі конкретної особи для співвіднесення з ним «Я»; усвідомлення іншої людини як абсолютної цінності; звернення до моральних категорій у ситуації життєвого вибору; наявність безумовних цінностей з визнанням їхньої пріоритетності; наявність мети, яка охоплює все життя.
Сенситивні періоди - періоди онтогенетичного розвитку, коли організм, що розвивається, є особливо чутливий до певних впливів середовища; це періоди оптимальних термінів розвитку якихось сторін психіки (процесів і властивостей). Ранній початок навчання може несприятливо позначитися на психічному розвитку дитини, тоді як пізніше навчання може бути малоефективним. Наприклад, студентський вік сенситивний для професійного становлення особистості.
Синергетика (від грец. synergos - спільний; такий, що діє узгоджено)
- напрям міждисциплінарних досліджень процесів самоорганізації і впорядкування у відкритих системах різного типу
(фізична, біологічна, соціальна, екологічна та ін.). Синергетика дає змогу будувати математичні моделі складних систем, що розвиваються, які можуть знайти застосування при вирішенні психологічних проблем
(наприклад, виникнення тих або інших типів соціальної поведінки, мови, архети- пів, інтелекту; моделювання поведінки колективу клітинних автоматів дає можливість досліджувати деякі загальні закономірності поведінки колективу індивідів).
Синергія (співдружність) - підвищена результативність спільної дії чинників порівняно з тими самими, які діють окремо.
Ситуація - система зовнішніх умов стосовно суб'єкта діяльності, які спонукають або опосередковують його активність.
Скромність - ретельність, розумне використання влади, критичне ставлення до своїх заслуг і хиб.

53
Смисл особистісний - суб'єктивне ставлення людини до того, що вона висловлює за допомогою мови. За О.М. Леонтьєвим, співвіднесення мотиву і мети народжує особистісний зміст. Концепція сенсу життя передбачає від далену мету, яку треба досягти власними зусиллями, працею.
Смисловий бар'єр - виникнення між людьми взаємного непорозуміння, яке спричинене тим, що та сама подія при однаковому значенні має для них різний зміст. Смисловий бар'єр часто наявний тоді, коли люди не розуміють мотивів поведінки один одного, і діють без урахування цих мотивів або приписують своєму партнерові помилкові мотиви. Для людини, у якої виник смисловий бар'єр, часто притаманна підвищена ефективність. Через виникнення смислового бар'єру процес виховання є неефективним. Наприклад, викладач низько оцінює роботу студента з точки зору її якості, а не з огляду на міру зусиль, витрачених студентом на виконання роботи. Цим він хоче спонукати студента краще вчитися. Студент же сприймає оцінку як несправедливу, тому що для нього головний зміст полягає в тому, що він намагався. У цьому разі оцінка втрачає свою спонукальну силу.
Совість - це критична моральна оцінка своєї поведінки, яка супроводжується сильними почуттями. Це орган сенсу життя і діяльності.
Це загострене почуття особистісної відповідальності перед людьми і суспільством за свою поведінку і за свої вчинки. Совість виникає, коли свідомість констатує збіг або розбіжність вчинку і моральної норми.
Унаслідок цього з'являється оцінка свого вчинку. Якщо негативна - з'являється негативна мотивація щодо вчинку, незадоволення собою - муки совісті. Якщо позитивна оцінка - зростає самоцінність.
Соціалізація - процес і результат засвоєння й активного відтворення
індивідом настанов, цінностей, ролей, очікувань, які властиві певній культурі або соціальній групі.

54
Соціальна ідентичність - один із результатів процесу соціальної
ідентифікації, який полягає в тому, що по мірі того, як усередині групи взаємини все більше стабілізуються, ідентифікація її членів стає більш деперсоналізованою, індивідуальні якості стають психологічно дещо менш важливими, ніж загальні групові властивості. Соціальна ідентичність організовує соціальний світ у групи і визначає людину як члена саме цієї, а не іншої групи. Багато психологічних явищ у групі пов'язані з соціальною
ідентичністю, серед них такі: 1) ріст привабливості групи для її члена, що виявляється в його позитивних почуттях із приводу перебування в групі;
2) деперсоналізація - міркування про себе частіше в термінах члена групи
(«Ми») і менше в термінах унікального індивіда («Я»); 3) сприйняття своєї залежності від групи - віра в те, що власний добробут і добробут групи пов'язані між собою, а також виникнення почуття своєї провини за негативні стосунки з членами групи; 4) відчуття міжгрупової конкуренції - сприйняття іншої групи як конкуруючої зі своєю групою.
Соціальна інгібіція - утримання, пригнічування активності, гальмування поведінки і діяльності під впливом інших людей. Наприклад, працездатність у присутності окремих членів групи може знижуватися.
Соціальна компетентність - наявність у людини когнітивних, емоційних і моторних засобів соціальної поведінки.
Соціальна ситуація розвитку - особливе, одиничне і неповторне відношення між індивідом і соціальною дійсністю (J1.C. Виготський); сукупність обставин, що спричиняють діяльність і соціальну поведінку суб'єкта: зовнішні і внутрішні умови.
Соціальна фасилітація - посилення енергії, підвищення активності, домінантних реакцій індивіда, полегшення його діяльності в присутності групи (разом краще!).
Соціальне порівняння - соціально-психологічне явище, коли зіставляються не лише окремі особистості, а цілі групи людей. Відпадає необхідність ставати добрішим, веселішим, культурним, освіченішим

55 тощо, займатися самовихованням, якщо порівняння на користь індивіда.
З'являється можливість підвищити свою самооцінку, ставши членом відповідної групи. Окрім того, на члена групи автоматично переноситься її соціальний статус.
Соціальне управління - діяльність, спрямована на забезпечення впорядкованості та узгодженості в діях людей і організацій, щоб досягнути окреслено суспільно значущі цілі.
Соціальні норми - вироблені суспільством моделі поведінки особистості та груп, які сприяють досягненню головних цінностей суспільства і життєво важливих для нього відношень.
Соціальні репрезентації - загальноприйняті переконання, ідеї і цінності, які підтримуються більшістю. Вони включають також і наші погляди й культурну ідеологію, що ми демонструємо іншим, розкриваючи перед ними своє «Я». Наші соціальні репрезентації допомагають пояснювати світ, налагоджувати міжосо- бистісні стосунки на засадах взаєморозуміння.
Спадковість - властивість живих систем відтворювати свою організацію, тобто відтворювати собі подібних у низці поколінь.
Виявлено, що збереження, відтворення і передача спадкоємної інформації здійснюється за допомогою
дезоксирибонуклеїнової
(ДНК)
і рибонуклеїнової (РНК) кислот. Сукупність генів (генотип) утворює цілісну, винятково налагоджену й ефективно працюючу систему, яка постійно вдосконалюється в процесі еволюції. Під більш-менш великим контролем генотипу перебувають усі ознаки організму - анатомо- морфологічні, біохімічні, фізіологічні, аж до параметрів вищої нервової діяльності людини. Однак становлення цих ознак і їхній індивідуальний розвиток у межах можливостей, заданих генотипом, залежить від конкретних умов
(культурологічних, педагогічних, соціально- психологічних та ін.) формування кожної особи.

56
Співробітництво навчальне - форма взаємодії викладача зі студентами, в якій спільно визначаються і розв'язуються навчальні проблеми і розумові задачі. Від педагога вимагається такт, поважне ставлення до вихованців, пильна увага до їхнього розумового процесу; підтримка, схвалення найменшого успіху; прояв емпатії, уміння поставити себе на місце студента, зрозуміти мету і мотиви його діяльності; доброзичливість; рефлексія, аналіз своїх дій як педагога, швидке запровадження поправок у навчальний процес. Від студентів очікується самоконтроль, самооцінка, розкутість, відсутність страху, відповідальне ставлення до навчання, ініціатива, прагнення до творчості, доброзичливі взаємини в групі та з педагогом. Найпоширенішим способом навчального співробітництва при розв'язанні навчальних завдань є дискусія, групове обговорення, розв'язання проблемних питань, проведення ділових ігор тощо.
Спілкування - взаємодія суб'єктів, в якій проходить обмін раціональною й емоційною інформацією, діяльністю, досвідом, знаннями і вміннями, а також результатами діяльності. Необхідна умова розвитку і формування особистості та групи. Категорія спілкування настільки багатогранна, що спілкування розглядається з різних позицій: як діяльність, специфічна форма взаємодії між людьми, як необхідна умова життєдіяльності, засіб передачі культури й суспільного досвіду, спосіб розкриття суб'єктивного світу, засіб впливу та ін.
Спілкування ділове - це взаємодія людей, в якій його учасники виконують соціальні ролі, тому в ньому запрограмовані конкретні цілі спілкування, його мотиви, а також способи здійснення контактів. А коли так, то активність пізнавальної та емоційно-вольової сфер має прагматичний характер.
Спілкування міжособистісне (неформальне) - взаємодія суб'єктів, в якій немає чіткої регламентації, зумовленої цілями діяльності, соціальними ролями, нормами поведінки. У процесі такого спілкування

57 відбувається емоційне розкріпачення, занурення у внутрішній світ партнера, взаємини набувають довірливого характеру.
Спілкування педагогічне - професійне спілкування окремого педагога (педагогічного колективу) з тими, кого навчають, у процесі навчання і виховання останніх як на заняттях, так і в позааудиторний час.
При прагматично-техноло- гічному ставленні до студентів як об'єктів управління педагогічне спілкування розглядають як спосіб реалізації методів і прийомів педагогічних впливів, метою яких є або ефективне засвоєння навчальної програми, або розвиток особистості студента, або те й інше разом. Оптимальне педагогічне спілкування створює найкращі умови для розвитку мотивації й творчого характеру навчально-профе- сійної діяльності студентів, формування особистості майбутнього фахівця, забезпечує сприятливий емоційний клімат навчання і дає змогу максимально використовувати в педагогічному процесі особистісні якості педагога.
Спрямованість особистості - стійке (позаситуативне) спрямування, орієнтованість мислення, почуттів, бажань, фантазій, учинків людини, що
є наслідком домінування певних (головних, провідних) мотивацій.
Статус (лат. status - стан, становище) - місце індивіда в системі міжособис- тісних взаємин у групі, суспільстві, його права, обов'язки й привілеї.
Стереотипізація - один із міжгрупових механізмів взаємин, суть якого полягає в приписуванні певним групам людей властивих саме їм рис, причому найчастіше негативних. Стереотипізація пов'язана також із тенденцією не фіксувати, применшувати відмінності між членами своєї групи й гіперболізувати відмінності між своєю та іншою групами.
Неправильні, помилкові стереотипи часто ускладнюють контакти між людьми, заважають налагодженню нормальних взаємин між ними. Інколи стереотипізація корисна, тому що полегшує орієнтацію в навколишньому світі, згуртовує колектив.

58
Стиль - постійне, досить стійке універсальне цілісне психічне утворення, яке містить свідомі і несвідомі механізми пасивної і активної адаптації людини до середовища. Розрізняють чотири види стилів: адаптація, взаємодія, ставлення, індивідуальний стиль діяльності.
Стиль діяльності - стійка індивідуально-специфічна система психологічних засобів, прийомів, навичок, методів і способів здійснення певної діяльності.
Стиль управління - характеристика способів і прийомів дії, які використовує керівник для здійснення впливу на своїх підлеглих. Є така типологія стилів управління: 1) авторитарний стиль, для якого притаманне зосередження влади й контролю в керівника, жорсткий, директивний характер стосунків із підлеглими, придушення ініціативи робочої групи, чіткий розподіл ролей і обов'язків у групі; 2) ліберальний стиль характеризує відмежування керівника від управління групою і надання кожному її членові повної свободи дії; 3) при демократичному стилеві лідер управляє групою, обговорюючи з нею свої рішення та поділяючи відповідальність за роботу, стосунки керівника з підлеглими відбуваються у формі обговорення і дискусій.
Стрес (англ. stress - напруга) - емоційний стан людини, що виникає під дією сильних подразників і виявляється в напружених ситуаціях.
Студент (від лат. studens (studentis) - той, хто старанно працює, займається) - людина, яка наполегливо навчається, опановує професійні знання, уміння і навички, вивчає (студіює) науку. Згідно із Законом
України «Про вищу освіту», студент (слухач) - особа, яка в установленому порядку зарахована до вищого навчального закладу і навчається за денною
(очною), вечірньою або заочною, дистанційною формами навчання, щоб здобути певний освітній і освітньо-кваліфікаційний рівень.
Студентство - це мобільна соціальна група, метою діяльності якої є засвоєння за спеціально розробленою програмою соціально-професійних ролей, підготовка до виконання важливих професійних, культурологічних,

59 громадсько-політичних, сімейних та інших функцій. Вона об'єднує молодих людей, які свідомо й цілеспрямовано оволодівають професійними знаннями, уміннями і навичками, набувають професійних якостей через навчання у вищих навчальних закладах.
Студентський вік - особливий і найважливіший для суспільного розвитку та становлення особистості період життя людини, який пов'язаний із формуванням фахівця, суспільного діяча і громадянина, опануванням і консолідацією багатьох соціальних функцій, набуття професійної майстерності. Під час навчання в студента формуються необхідні для цього якості, знання, уміння і навички. Ознаками соціально- психологічної зрілості студента є громадянська позиція, професіоналізм, діловитість, професійне мислення, етична освіченість, естетична культура, активність, потреба самовдосконалення, відповідальне ставлення до здоров'я та ін.
Суб'єкт- виконавець практичної, навчально-пізнавальної, професійної та ін. діяльності (індивід, соціальна група), джерело активності, спрямованої на об'єкт; діяльний, ініціативний у процесі роботи. Суб'єкт діяльності - людина, яка свідомо домагається власних цілей; діяч, який усвідомлює себе. На думку Ж. Піаже, «суб'єкт - не що
інше, як система дій, які він здійснює щодо об'єктів, і ці дії постійно перетворюються у відповідності з природою об'єктів і змінюють самого суб'єкта». Границя між суб'єктом і об'єктом відносна й рухлива, і залежить від характеру діяльності: в одних випадках вона пролягає між психофізичним тілом і зовнішнім світом, в інших - між свідомістю і тілом, у третіх - між рефлексуючим «Я» і станом свідомості. Людину можна розглядати не тільки як суб'єкт, а й як об'єкт (пізнання, виховання, турботи
і т. ін.). Наприклад, студент може бути суб'єктом і об'єктом навчання.
Суб'єкт пізнання - людина, яка проявляє вільну активність,
ініціативна в прийнятті рішень і самореалізації, інтелектуально заповзятлива; володіє багатим різнобічним внутрішнім світом і вирішує,

60 спираючись на власне розуміння ситуації. Суб'єкт здатний змінюватися, формувати в собі нові якості, змінювати поведінку, відкритий новому досвіду. Суб'єкт готовий до самовдосконалення. У своїх сьогоднішніх діях виходить зі свого майбутнього, будує деяку особистісну перспективу.
Життя багатогранне, протікає в багатьох планах. У навчально-професійній діяльності в студента розвиваються інтелектуальні здібності і пізнавальні якості, творча самостійність і рефлексія.
Суб'єктність - здатність людини усвідомлювати себе носієм знань, волі, ставлень, здійснювати свідомий вибір у системі соціальних відносин, розуміти свої дії та відповідати за них, з'ясувати для себе зв'язки свого «Я» з іншими людьми, ставити мету, пропонувати рішення, відповідати за наслідки; здатність підсилювати або нейтралізувати вплив ззовні.
Сугестивність - індивідуальна характеристика, що полягає в некритичній готовності підкоритися навіюваним впливам інших людей, змісту книг, реклами та ін., надмірно довірливо прийняти їхні ідеї, як свої власні. Властивий суб'єкту ступінь сугестивності може бути підвищений дією ситуативних чинників: втома, стрес, дефіцит часу, брак компетентності, груповий тиск, гіпноз. Підвищена сугестивність властива дітям.
Сугестія - вид цілеспрямованого комунікативного впливу на поведінку і свідомість людини (або групи людей), наслідком чого особа
(група осіб) усупереч наявній фактичній інформації (сприйнятій, відтвореній із пам'яті) визнає існування того, чого в дійсності не існує, або щось робить усупереч своїм намірам або звичкам. Ефект сугестії зумовлений зниженням самоконтролю і самокритики щодо змісту навіювання, що буває, наприклад, під гіпнозом.
Тактовність - здібність і уміння людини безпомилково правильно приписувати іншим очікування того, що вони готові від неї почути або побачити. Помилкове приписування - безтактність.

61
Творчість - свідома цілеспрямована діяльність людини, яка ставить завдання пізнання і перетворення дійсності, створення нових оригінальних предметів, творів, яких раніше не було. Процес творчості включає
інтелектуальну діяльність стосовно усвідомлення життя, створення нових теоретичних узагальнень, висунення ідей і активне втілення їх у життя.
Високий рівень розвитку творчого мислення фахівця - важлива психологічна передумова найбільш раціонального й ефективного виконання ним професійних обов'язків.
Творчість суб'єктивна - свідома активна діяльність людини, спрямована на перетворення самого себе. Це створення чогось нового в самому собі, доповнення новим свого власного досвіду.
Товариськість - взаємна солідарність, повага і довіра, які утворюють спільність інтересів і цілей.
Толерантність - відсутність (або послаблення) реагування на конфлікто- генний чинник; поблажливість, терпимість до чиїхось думок, поглядів, вірувань тощо.
Тривожність - схильність людини до частих та інтенсивних переживань стану тривоги, а також низького порогу її виникнення.
Тривожність розглядають як особистісне утворення, властивість темпераменту (особистісна тривожність). Нині переважає точка зору про те, що тривожність, маючи природну основу (властивості нервової системи), формується в результаті дії соціальних і особистісних чинників.
У дитинстві причиною бувають порушення взаємин із батьками. У більш дорослому віці тривожність може породжуватися внутрішніми конфліктами, переважно самооцінного характеру. Виділяють стійку часткову тривожність у якій-небудь сфері (навчальна, екзаменаційна, міжособистісна та ін.) і загальну, що вільно змінює об'єкти залежно від зміни їхньої значущості для людини.
Уміння - спосіб виконання дії, що дає змогу виконувати її з високою якістю та в мінливих умовах. Уміння, на відміну від навички, вимагає

62 свідомого контролю й опори на знання. Для вдосконалювання вміння важливу роль відіграють вправи. Іноді вміння є проміжним етапом на шляху до навички, таке перетворення супроводжується редукцією орієнтованої частини дії.
Унікальність (лат. unicus - єдиний) - неповторність, винятковість, рідкісність. Кожній людині властива своя генетична програма,
індивідуальний набір спадкових і вроджених задатків, психофізіологічних параметрів організму, особливостей вищої нервової діяльності, неповторного індивідуального досвіду, одиничні форми сприйняття, мислення, емоцій, волі тощо. Не тільки психологічні особливості індивіда
є унікальними, а й освоєне ним всезагальне надбання людства сприймається і засвоюється під неповторним ракурсом світобачення; типові культурні зразки поведінки, багатство знань, традиції стосунків
індивід засвоює через власні соціально-психологічні «фільтри» і внутрішні умови (мотиви, настанови, погляди, очікування, потреби, характер і ін.) і в такий спосіб утворюється унікальність його індивідуального духовно- психологічного світу.
Упевненість у собі - переживання людиною своїх можливостей, як адекватних тим завданням, які перед нею стоять у житті, так і тим, які вона ставить перед собою. Упевненість у собі протиставляється надлишковій самовпевненості.
Управління - процес впливу суб'єкта на якусь систему, покликаний забезпечити її цілеспрямований розвиток, зберегти або видозмінити структуру, підтримати або змінити режим діяльності відповідно до проміжного завдання і для досягнення мети.
Управління освітою - взаємодія всіх суб'єктів в освіті, розвиток
їхнього творчого потенціалу, індивідуальності. Об'єктом психології управління в системі освіти є організована діяльність людей, об'єднаних спільними цілями, інтересами, підпорядкованих статуту організації, режиму, розпорядку діяльності. Об'єкт управління - дитина, учень,

63 студент. Управління діяльністю учня, студента має не прямий, а опосередкований характер, бо завдання, які ставить педагог, є засобом досягнення мети. А суб'єктом діяльності з досягнення мети є сам учень, студент. Забезпечення такого управління має велике значення ще й тому, що правильно організована викладачем навчальна діяльність веде за собою розвиток того, хто вчиться.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал