Консультація для батьків: «Підготовка руки дитини до письма»



Скачати 306.41 Kb.
Дата конвертації22.12.2016
Розмір306.41 Kb.
Консультація для батьків:

«Підготовка руки дитини до письма»
Підготовка руки дитини до письма починається задовго до проходу до школи. Це відбувається і тоді, коли маленьке дитинча захватує іграшку, під час різних ігор з пальчиками малюка, масажу кінчиків пальців, ліпки з пластиліну, глини, тіста та багатьох інших вправ, які допоможуть майбутньому учню красиво писати, не відчуваючи втоми та негативних емоцій. Важливо зразу навчити дитину правильно тримати предмет, яким вона пише або малює. А це, як доводить практика, залишається без належної уваги дорослих. Дитина закріплює неправильну навичку користування письмовим приладдям під час малювання, письма друкованими буквами, штриховки. Іноді батьки говорять: «От піде до школи - вчителька навчить», забуваючи про те, що дитина вдома найчастіше буває з вам сам на сам, а в класі під час уроку в одної вчительки 20-30 дітей. Чи можна зразу охопити зором таку кількість дитячих рук. Навіть, якщо це вдається, одним зауваженням учню обійтися не можна. Адже перевчити набагато складніше, ніж навчити зразу.

Іноді батьки говорять: «Нехай пише, як йому чи їй зручно». Але правила користування ручкою (олівцем) розроблялися недаремно: в них є обов'язковою правильна посадка дитини, збереження зору, розвиток певних м'язів руки, здатних витримати максимальне навантаження сьогодні та в майбутньому. А як же правильно? Ручка, якою дитина пише, лежить на верхній фаланзі середнього пальця, фіксується великим і вказівним, великий палець розташований декілька вище вказівного; опора на мізинець; середній і безіменний розташований майже перпендикулярно краю столу. Відстань від нижнього кінчика ручки до вказівного пальця 1,5 - 2 см. Кінець ручки орієнтований на плече. Кисть знаходиться в русі, лікоть від столу не відривається. Далі слід простежити за тим, як дитина пише, чи правильно виконує цю дію. Можна використовувати такий методичний прийом. Поміняйтеся з дитиною ролями. Нехай вона керує вашими діями, підказуючи, якщо ви щось робите не так. Цей прийом концентрує увагу на елементах виконуваної роботи і ефективніше організовує навчання. Потім дитина діє самостійно. Підказка має бути мінімальною і поступово зводитися нанівець. Контроль над формуванням навички письма у дитини бажано провести до того, як їй виповниться чотири роки, щоб мати запас часу для виправлення неправильного навику перед вступом до школи. Займатися шестирічне дитя може не більше двадцяти хвилин.



Як розпізнати неправильну навичку?

Про неправильному навичку письма говорять наступні деталі:

• Неправильне положення пальців: дитина тримає ручку «пучкою», «жменею», «кулаком», великий палець нижче вказівного або розташований перпендикулярно до нього, ручка лежить не на середньому, а на вказівному пальці.

• Дитина тримає ручку дуже близько до її нижнього кінчика або дуже далеко від нього.

• Верхній кінчик ручки направлений убік або від себе.

• Кисть жорстко фіксована.

• Дуже сильний або слабкий натиск при письмі і малюванні.

Вас повинно насторожити, якщо дитина активно повертає аркуш при малюванні і розмальовуванні. В цьому випадку малюк не уміє змінювати направлення лінії за допомогою пальців. Якщо дитина малює дуже маленькі предмети, то це може свідчити про жорстку фіксацію кисті руки. Це можна перевірити, запропонувавши намалювати одним рухом коло діаметром 3-4 сантиметри (за зразком). Якщо дитина має схильність фіксувати кисть на плоскості, вона не впорається з цим завданням: намалює замість кола овал, коло значно меншого діаметру або малюватиме його в декілька прийомів, пересуваючи руку або повертаючи аркуш.



Як виправити?

Для виправлення неправильного навику письма можна скористатися наступними прийомами:

• На верхній фаланзі безіменного пальця можна поставити крапку, пояснивши дитині, що ручка повинна лежати на цій крапці.

• Намалювати на ручці межу, нижче за яку не повинен опускатися вказівний палець.

• Якщо жорстко фіксована рука, то може допомогти обведення або малювання крупних фігур, розміром в третину альбомного аркуша, без відриву руки.

• Якщо до школи ваша дитина довго застібає ґудзики, не вміє зав'язувати шнурки, часто упускає що-небудь з рук, вам слід звернути увагу на сформованість навику письма.

Як розвинути дрібну мускулатуру руки дитини?

Цьому допоможуть спеціальні вправи, зокрема:

• Розминати пальцями тісто, глину, пластилін, м'яти поролонові кульки, губку.

• Катати по черзі кожним пальцем дрібні намистини, камінчики, кульки.

• Ляскати в долоні тихо, голосно, в різному темпі.

• Нанизувати намистини, ґудзички на нитки.

• Зав'язувати вузли на товстій і тонкій вірьовках і шнурках.

• Заводити будильник, іграшки ключиком.

• Штрихувати, малювати, розфарбовувати олівцем, крейдою, фарбами, ручкою і так далі.

• Різати ножицями.

• Конструювати з паперу (орігамі), шити, вишивати, в'язати.

• Робити пальчикову гімнастику.

• Малювати узори по клітинках в зошиті.



• Займатися на домашньому стадіоні і снарядах, де потрібний захват пальцями (кільця, щаблина та інші).

Успіхів вам, шановні дорослі, у відповідальній справі - підготовці дитини до школи!

КОНСУЛЬТАЦІЯ ДЛЯ БАТЬКІВ

ПО ПІДГОТОВЦІ РУКИ ДИТИНИ ДО ПИСЬМА
З чого починати? Звісно з навчання письма – важливий крок у розвитку дитини. Його не можна розглядати ізольовано , а лише у взаємозв’язку з розвитком усного мовлення. І це невипадково, адже письмо , як і слухання й говоріння, є одним із видів мовленнєвої діяльності. Процес письма постійно супроводжується усним мовленням, оскільки дитина диктує собі те, що має записати. Якщо дошкільник має певні вади у вимові окремих звуків, це в майбутньому може негативно позначитися на письмі – спричинятиме помилки та пропуск і заміну літер. Тому розвиток усного мовлення є одним із пріоритетних напрямків підготовки руки дитини до письма.
Дослідження науковців свідчать про те, що рівень розвитку мовлення дітей залежить від ступеня сформованості дрібної моторики пальців рук. Недарма народна педагогіка впродовж багатьох століть зберігає значну кількість фольклорних творів, використання яких супроводжується активними рухами: «Сорока-ворона», «Пальчику,пальчику», «Горошок, бобошок» тощо.
Рухи пальців і кисті руки розвиваються в дитини поступово протягом усього дошкільного життя. Однак, на момент вступу дитини до школи не завершується процес закостеніння пальцівкисті руки. Цим пояснюється невпевненість у рухах, дрижання пальців під час проведення прямих ліній, написання овалів та напівовалів, швидка втомлюваність. Труднощі, з якими стискається дитина під час письма, викликають у неї негативне ставлення до цієї діяльності. Тому дитина, яка робить лише перші кроки в набутті графічної навички письма, потребує постійної допомоги дорослого, адже саме він має перетворити складну для дитини діяльність на цікаву гру. Із чого тренування, з розминки, зі своєрідної зарядки для пальчиків. Ось наші рекомендації.
«БУДУ ВПРАВНИМ МУЗИКАНТОМ»- імітація гри на різних музичних інструментах (піаніно, скрипка, гітара, балалайка, бубон, флейта, сопілка, баян).
«ПАЛЬЧИКИ КРОКУЮТЬ» – імітація рухів для вимірювання довжини стола.
«УПІЙМАЮ – НЕ ВПУЩУ» – захопити і утримувати пальчиками будь-який предмет, іграшку.
«ПІДЙОМНИЙ КРАН» – перенести будь-який предмет кінчиками пальців з одного місця на інший.
«НАНИЖУНАМИСТЕЧКО» – нанизати на ниточку намистинки.
«УМІЛІРУЧКИ» – імітація рухів , які виконуються під час певної роботи ( як бабуся ліпить вареники, як дідусь пиляє дрова, як мама пришиває ґудзик, як тата керує машиною).
«ПАЛЬЧИКИ ТАНЦЮЮТЬ» – імітація пальчиками танцювальних рухів на столі.
Під час проведення тренувальних вправ слід пам’ятати, що вправляння стає цікавішим і ефективнішим, якщо набуває творчого характеру. Додавши трішки фантазії, руки дитини можна легко перетворити на казкових персонажів ( лисичку, зайчика, вовка), на різноманітні предмети (будиночок, стіл, човник ). Якщо ще й вивчити вірш і розіграти його за допомогою рук, то вже ніхто не згадає, що пальчикова гімнастика – це необхідна підготовча вправа для письма, оскільки дії з руками стають самостійними і мотивованими, підтримуються внутрішнім інтересом дитини до участі у своєрідній пальчиковій драматизації.
Після гімнастики слід виконати основні вправи – вправи з письма. Варто пам’ятати , що їх тривалість не повинна перевищувати 5 хвилин. Завдання батьків чи педагога під час організації та проведення їх полягає в пошуку додаткових стимулів, які б викликали в дітей інтерес і бажання виконувати непрості завдання. Таким стимулом , безперечно, можуть стати художні твори. Використання дитячої літератури в процесі підготовки до письма є необхідним засобом навчання, оскільки в школі під час виконання письмових вправ від дітей вимагається вміння уважно слухати, запам’ятовувати і відтворювати на папері сприйняту інформацію. Ось чому й підготовчі вправи з письма для дітей дошкільного віку повинні мати комплексний характер для розвитку всіх необхідних навичок.
 

Консультація для батьків:

"Як підготувати шестирічну дитину до навчання в школі"
Не викликає сумніву те, що поради батькам стосовно того, як підготувати дитину до майбутніх навантажень, зробити так, аби її організм не давав збоїв під час навчального процесу і похід за знаннями був їй справді в радість та деяких інших аспектів підготовки до школи, - будуть доречними завжди.

Що обмежує успішність дитини ? Результат успішного навчання значною мірою залежить від працездатності учня, адже засвоєння навчального матеріалу відбувається тільки в той період часу, коли дитина має "робочий" тонус і може уважно слухати, запам'ятовувати, обдумувати і відтворювати почуте. Серед причин, які обмежують успішність у навчанні, одне з перших місць посідає загальна ослабленість здоров'я. Фізично ослаблена дитина втомлюється задовго до закінчення заняття, не встигає відпочити за перерву, звичайні для інших учнів вимоги виявляються для неї надмірними. У підсумку накопичується стомлення, а відсутність своєчасного відпочинку призводить до формування хронічної втоми. Особливо важка для дитини ситуація складається при розбіжності очікувань дорослих та її досягнень. Якщо від школяра чекають безумовних успіхів, то неминучі при перевтомі труднощі й невдачі викликають невдоволеність батьків. У підсумку в дитини виникає і підтримується високий рівень тривоги, уявлення про себе, як про безнадійно поганого учня. Це дезорганізує його діяльність і ще більше виснажує. У такому стані дитина не здатна впоратися навіть з тим навчальним навантаженням, яке було цілком їй доступне. А нарікання на лінощі, покарання призводять до того, що вона замикається, стає плаксивою і похмурою, нерідко в неї з'являється негативне ставлення до школи.



На зниження рівня дитячого здоров'я впливають: - погіршення екологічної обстановки;

- збільшення питомої ваги "синтетичного" харчування, насиченого консервантами та барвниками;

- шкідливий вплив електронної та радіотехніки, побутової хімії;

- зменшення фізичних навантажень;

- "стресогенне" напружене міське життя.

Багато дітей схильні до частих застудних захворювань, що не тільки послаблюють організм, а й ведуть до формування осередків хронічної інфекції: хронічних тонзилітів, гайморитів і т.д. Ці захворювання, які, на перший погляд, не є надто небезпечними, насправді стають причиною хронічного отруєння організму і призводять до зниження загального тонусу, працездатності, стійкості до навантажень, у тому числі й розумових. Важливою причиною підвищеної стомлюваності багатьох першокласників є й те, що початок шкільного навчання збігається з періодом інтенсивного зростання, так званим ростовим стрибком. У цей період дозрівання нервової регуляції і серцево-судинної системи часто відстає від бурхливого росту кістково-м'язової системи. Зовні доросла дитина насправді виявляється менш стійкою до різних навантажень до того моменту, доки організм знову набуде гармонійної рівноваги. Тим більш уразливою під час ростового стрибка стає ослаблена дитина. Втім тут є й інша небезпека. Трапляється так, що батьки, надмірно опікуючись хворобливою дитиною, заважають формуванню в неї самостійності, уміння долати труднощі, адекватної самооцінки, що зрештою теж позначається на її успішності.

Як зберегти здоров'я і життєрадісність в умовах навчання? Перш за все, необхідне співвіднесення рівня вимог та режиму навантажень із реальними можливостями учня, з особливостями його здоров'я і працездатності. Тож завдання батьків - не лише зрозуміти, підтримати, допомогти, коли це необхідно, а й так організувати життя сина чи доньки (а при необхідності й усієї родини), щоб шкільні навантаження не призвели до перевтоми, неврозів, порушень постави та зору тощо. Варто замислитися про режим дня, головне завдання якого - забезпечити високу працездатність нервової системи (тобто здатність у мінімальні терміни досягти максимальних результатів) у години навчальних занять у школі й удома. Якщо дитина день у день в один і той же час лягає спати і прокидається вранці, обідає після повернення зі школи, сідає робити уроки після прогулянки, то їй легше планувати та розподіляти час, швидко включатися в роботу, успішно виконувати її в більш короткі терміни.

Режим дня повинен складатися з навчальних занять у школі та вдома; відпочинку з достатнім перебуванням на свіжому повітрі, рухливих ігор або фізкультурних занять; регулярного повноцінного харчування; повноцінного, достатнього за тривалістю сну. Недосипання зведе нанівець усі зусилля допомогти в навчанні та зберегти здоров'я учня. Воно різко негативно позначається на стані дитини, насамперед психічному: вона стає легко збудливою, часто відволікається, неадекватно реагує на зауваження, не може зосередитися при роботі. Часте недосипання - одна з причин перевтоми і неврозів у школярів. А потреба уві сні така: для 6-7-річок - 10-11 годин, для учнів 8 років і старших - не менше 9,5 години. Втім, вона залежить і від стану здоров'я. Так, ослаблені діти, ті, що одужують після захворювань, схильні до підвищеної збудливості або стомлюваності мають потребу в тривалішому сні. Крім того, всім першокласникам на початку навчального року рекомендується спати більше, ніж дітям, адаптованим до систематичного навчального навантаження. Це можна зробити за рахунок 1-1,5-годинного денного сну. Денний сон відновлює працездатність організму більшою мірою, ніж будь-який інший вид відпочинку, навіть краще, ніж такі корисні для дітей ігри на свіжому повітрі. Тож, якщо батькам вдасться організувати режим таким чином, щоб школяр міг поспати вдень, його продуктивність під час виконання домашніх завдань помітно зросте, а сам він стане активним і життєрадісним.

Слід обов'язково подбати й про те, щоб дитина щодня проводила достатньо часу на свіжому повітрі, що є потужним оздоровчим фактором, унаслідок якого поліпшується вентиляція легенів, підвищується вміст кисню в крові, нормалізується стан нервової системи. Доведено: якщо дитина перебуває переважно в приміщенні, навіть добре освітленому й забезпеченому джерелом ультрафіолету, в неї швидше втомлюються м'язи спини, знижується вміст фосфору (важливого поживного елементу для нервових клітин) у крові, падає гострота зору. Зниження рухової активності порушує процеси нормального розвитку, веде до зміни обміну речовин. Тоді як рухова активність тонізує центральну нервову систему дітей, під час руху відбувається активізація нервових клітин усіх ділянок кори головного мозку, підвищується обмін речовин, посилюється виділення гіпофізом гормону росту.

Інша складова успіху - харчування. Практика свідчить, що в багатьох сім'ях батьки стежать за ним менш ретельно, ніж це мало би бути, а в підсумку в їхніх чад виникають порушення апетиту. Для його поліпшення рекомендується давати сирі овочеві салати з рослинною олією, оскільки вони стимулюють вироблення шлункового соку, покращують перистальтику кишечника; варений буряк, малосольні огірки, які мають легку жовчогінну дію, що теж збуджує апетит. Доречною є стимулююча терапія: прогулянки на свіжому повітрі, ігри з водою, заняття фізкультурою. Крім того, їжа завжди буде з'їдена із задоволенням, якщо дитина сама брала участь в її приготуванні. Дуже корисні й такі незаслужено забуті овочі, як ріпа, горох, боби, гарбуз, редиска, і ягоди: смородина, суниця, чорниця, жимолость, малина, обліпиха, плоди шипшини. Вони містять необхідні вітаміни та мікроелементи в оптимальній кількості. Єдине: потрібно привчити дитину обов'язково мити овочі та ягоди і їсти їх чистими руками, щоб уникнути зараження глистами, яке веде до зниження опірності організму. Таким чином, чим раніше батьки задумаються про зміцнення фізичного стану свого малюка, тим краще. В адекватних умовах дитина стає більш працездатною, активною, життєрадісною, легше справляється з навчальним навантаженням.

Ще кілька важливих моментів.

Слух, зір, постава теж мають бути в зоні особливої уваги батьків. Для того щоб зберегти слух дитини, необхідно захищати вуха від переохолодження, лікувати навіть несильний нежить, оскільки інфекція може легко проникнути з носоглотки в порожнину середнього вуха й викликати його запалення. Слід оберігати слуховий апарат і від сильного або тривалого подразника. Особливу небезпеку в цьому сенсі становлять навушники: дуже сильна вібрація барабанної перетинки приводить до її розтягнення, втрати еластичності і в подальшому до зниження слуху. Крім того, в навушниках дитина не орієнтується в звуках навколишнього світу, може не почути шум машини, яка рухається, або інші звуки, які сигналізують про небезпеку. Ще слід пам'ятати про те, що при шумі продуктивність фізичної праці падає на 30 відсотків, а розумової - на 60! Щоб уникнути напруги зору, слід суворо стежити за освітленістю робочого місця дитини: світло має падати зліва і ззаду (у лівші - праворуч), щоб рука не загороджувала роботу. Дуже серйозно треба ставитися й до вибору книжок. Купуючи їх, батькам слід звернути увагу на те, щоб папір, на якому вони видрукувані, був цупкий і непрозорий. Аби перевірити це візуально, треба подивитися на сторінки книжки - на них не повинен просвічуватися текст зі зворотного боку. Крім того, не крейдований, оскільки на такому папері текст відсвічує.



Консультація:

«Готовність до навчання в школі?»


        Чи віддавати дитину майбутньої осені до школи чи ще рік почекати з початком навчання? Багатьох батьків шестирічок і, навіть тих, кому ще немає шести, хвилює це питання аж до першого вересня. Заклопотаність батьків зрозуміла: адже від того наскільки успішним буде початок шкільного навчання, залежить успішність дитини в наступні роки, його ставлення до школи, навчання і, в кінцевому результату, благополуччя в його шкільному і дорослому житті.


        «Моя дитина з трьох років читає, рахує, вміє писати прості слова. Їй напевно, нескладно буде вчитися в першому класі », — часто можна чути від батьків шестирічок. Проте навички, набуті дитиною в письмі, читанні і рахунку ще не означають, що дитина психологічно дозріла змінити діяльність з ігрової на навчальну. Крім того, необхідні особистісні якості та мислення малюка просто не встигають розвинутися, не вистачає ні часу, ні сил.

Що ж таке «готовність до навчання в школі»? Зазвичай, коли говорять про готовність до шкільного навчання, мають на увазі такий рівень фізичного, психічного і соціального (особистісного) розвитку дитини, який необхідний для успішного засвоєння шкільної програми без шкоди для її здоров’я. Отже, поняття «готовність до навчання в школі» включає: фізіологічну готовність до шкільного навчання, психологічну та соціальну або особистісну готовність до навчання в школі.

Всі три складові шкільної готовності тісно взаємопов’язані, а недоліки кожної з її сторін, так чи інакше, позначаються на успішності навчання в школі.

Дитина завжди, незалежно від віку, готова до отримання нових знань, тобто готова вчитися, навіть якщо ми спеціально її навчанням не займаємося. Чому ж тоді у деяких дітей при навчанні в школі виникають проблеми різного характеру?

Це можна пояснити наступними причинами:

1. Сучасна школа може навчати далеко не всіх дітей, а тільки тих, яким притаманні певні характеристики, хоча навчатися здатні всі діти.

2. Школа зі своїми нормами, методами навчання і режимом пред’являє першокласнику цілком певні вимоги. Ці вимоги жорсткі, консервативні і дітям доводиться пристосовуватися до школи, не чекаючи змін з боку школи.

3. У школу приходять різні діти, але до всіх пред’являються однакові вимоги.

Що повинна знати і вміти дитина, яка готується до школи?

1. Прізвище, ім’я, по — батькові своє і батьків;

2. Свій вік (бажано дату народження);

3. Свою домашню адресу; країну, місто, в якому живе, і основні визначні пам’ятки;

4. Пори року (їх кількість, послідовність, основні прикмети кожної пори року; місяці (їх кількість і назви); дні тижня (їх кількість, послідовність);

5. Вміти виділяти суттєві ознаки предметів навколишнього світу і на їх основі класифікувати предмети за наступними категоріями: тварини (домашні і дикі; жарких країн, Півночі); птахи, комахи, рослини (квіти, дерева), овочі, фрукти, ягоди; транспорт (наземний, водний, повітряний); одяг, взуття та головні убори; посуд, меблі, а також вміти розділити предмети на дві основні категорії: живе і неживе;

6. Розрізняти і правильно називати площинні геометричні фігури: коло, квадрат,прямокутник, трикутник, овал;

7. Володіти олівцем: без лінійки проводити вертикальні і горизонтальні лінії, акуратно зафарбовувати, штрихувати олівцем, не виходячи за контури предметів;

8. Вільно орієнтуватися в просторі та на аркуші паперу (право - ліво, верх - низ і т. д.);

9. Складати ціле з частин (не менше 5-6 частин);

10. Вміти повно і послідовно переказувати прослуханий або прочитаний твір, скласти розповідь за картиною; встановлювати послідовність подій;

11. Запам’ятовувати і назвати 6-8 предметів, картинок, слів;



Консультація

«Психологічна готовність дітей до навчання у школі»
Вступ до школи є однією з найважливіших подій у житті дитини. Оскільки сьогодні багато дітей починають навчання не з семи-, а з шестирічного віку, виникає багато проблем і запитань. Тому виникає необхідність знати психологію шестирічного учня, адже різниця між такими дітьми величезна

За визначенням психологів, шість років - початок активності механізму уяви, відображення неіснуючого. Дитина, яка діє самостійно, постійно перебуває у стані «польоту». Книги, ігри, танці, спритні рухи - усе насичене гармонією, яку ця маленька особистість намагається опанувати власноруч. Гармонійна психомоторика сприяє особистісному розвитку, допомагає пізнавати навколишній світ і себе як частину світу, що сприяє розвитку дитини.

У шестирічок механізм уяви домінує над усіма іншими. Дитина виконує величезну роботу, створюючи фантастичні образи, і живе в казковому світі. Тому завдання дорослих, особливо вчителів і батьків, які намагаються не приборкати цей механізм творчості, розвивати та вивчати його. Отже, заздалегідь, до вересня, починається підготовча робота із прийому дітей до першого класу.

Індивідуальні особливості дитини, відповідність розвитку психічних процесів її віковим нормам свідчать про «шкільну зрілість» шести- і семирічок.

Дуже довго вважалось, що критерієм готовності дитини до школи є рівень її розумового розвитку. Л. Виготський визначив, що готовністю до шкільного навчання є не стільки кількісний запас уяв, скільки рівень пізнавальних процесів.

Запропонована програма ґрунтується на ствердженні Д. Ельконіна про те, що при вивченні дітей у перехідний період від дошкільного до молодшого шкільного віку «діагностична схема має включати діагностики як новоутворень дошкільного віку, так і початкових форм діяльності наступного періоду» та об'єднує чотири етапи визначення готовності дитини до школи: загальна, інтелектуальна, мотиваційно-вольова, особистісно-психологічна.


Загальна готовність

Загальний стан здоров'я: ріст, м'язовий тонус, зір, слух; дрібна моторика руки, графічні вміння («Графічний диктант» Д. Ельконіна); нервова система: ступінь збудження та врівноваженості; розвиток ігрової діяльності; зорово-рухова та зорово-моторна координація (тест Керна-Йєрасика)


Інтелектуальна готовність

Рівень розвитку арифметичних умінь (тест В. Торосун); рівень розвитку механічної пам'яті (тест Д. Векслера); аналітико-синтетичні вміння («Прогресивні матриці Равена»); фонематичний слух і словниковий розвиток (тест В. Торосун); уміння встановлювати послідовність подій, рівень уваги (тест Д. Векслера); навченість (тест Т. Вітцлака); творча уява (тест Т. Вітцлака); розвиток креативних умінь.



Мотиваційно-вольова готовність

  • рівень мимовільності (методики Керна-Йєрасика та Д. Векслера);

  • рівень довільності(ті самі методики);

  • бажання відвідувати школу (методика «Так і ні»).


Особистісно-психологічна готовність

  • форми мислення (тест Т. Вітцлака);

  • основні уявлення про природні та соціальні явища (тест Т. Вітцлака);

  • короткочасна пам'ять;

  • саморегуляція;

  • емоційний стан.

У залежності від вибору тієї чи іншої концепції готовності дитини до шкільного навчання обираються основні її критерії та підбираються методики для їх діагностування. Але слід пам'ятати, що показниками готовності дитини до шкільного навчання виступає комплекс якостей і характеристик, які свідчать про досягнення в розвитку дитини. Ці показники слід розглядати як діагностичну основу навчальної, розвивальної та виховної діяльності вчителів уже в першому класі. За підсумками визначення готовності дитини до навчання у школі складаються картки, зразок яких дається в додатках до програми.


Результати готовності дитини дозволяють:

  • конкретно визначити спрямованість навчання;

  • отримати дані для здійснення індивідуального підходу до дитини в навчально-виховному процесі;

  • скомплектувати спеціалізовані та диференційовані класи.

Під час прийому дитини до школи необхідно створити оптимальні, затишні, комфортні умови, які би сприяли спілкуванню з дитиною та батьками; варто подумати над розташуванням меблів у приміщенні приймальної комісії.

Модель «коло» є ідеальною формою для бесіди, в якій бере участь ціла група (дитина, члени комісії, батьки).

Співбесіду можна проводити за таким планом:


  • Створення психологічної атмосфери.

  • Бесіда з дитиною.

  • Виконання завдань дитиною.

  • Заповнення анкет батьками.

  • Спостереження за дитиною.

  • Бесіда з батьками.

  • Заповнення карток.

Узагальнивши результати діагностики дітей щодо їх готовності до навчання, психолого-педагогічна комісія рекомендує.

Батькам:

  • записати дитину до першого класу;

  • відкласти початок навчання на рік;

  • проконсультуватись у логопеда, невропатолога і т. ін.


Консультація для батьків

«Виховання дисциплінованості і організованості у дітей»
Досвід неслухняності накопичується у дітей поступово та підкріплюється неправильною тактикою батьків. Більшість батьків думають, що дисциплінувати дитину - означає карати її, хоча насправді це означає - показувати їй шлях, по якому вона повинна йти, допомогти дитині стати самостійною, здатною керувати своєю поведінкою.

Навіть малюк знає про можливість маніпулювати своїми батьками. І як тільки у нього з'являється така можливість, він обов'язково цим скористається. Наприклад, буде плакати до тих пір, поки його не візьмуть на руки, не буде їсти, поки мама не розповість казку, відмовляється виконувати вимоги батьків, поки не пообіцяють купити бажану іграшку. Неслухняність виникає у результаті постійних поступок, у результаті батьківської любові, яка не знає меж.



Чимало батьків, які приходять на консультації, вагаються: чи так вже необхідні суворі правила? А може взагалі не потрібно показувати свою любов до дітей і розмовляти з ними тільки у суворому тоні? У цьому питанні, на мою думку, важливе відчуття міри, адже поєднання любові і виконання правил робить життя дитини передбачуваним, зрозумілим, створює відчуття захищеності. І коли дитина порушує дисципліну, поводить себе невиховано, частіше за все вона має «таємну» мету перевірити на міцність батьківські кордони. У цієї перевірки схожа мета, як у охоронця, який вночі перевіряє ручки кімнат офісу. Здається, що він хоче їх відкрити, хоча насправді сподівається, що вони міцно зачинені. Так само і дитина, коли вона кидає виклик батькам своєю неслухняністю, насправді хоче отримати впевненість у міцності і надійності їх влади. Тобто, у житті кожної дитини обов’язково повинні бути певні правила і обмеження, які привчають дитину контролювати свою поведінку, бути обачною, стримувати імпульсивні реакції. Помиляються ті батьки, які прагнуть уникати заборон і конфліктів, не хочуть засмучувати свою кохану дитину. Саме вони мають, як правило, зворотній результат: діти, відчуваючи батьківську закоханість і вседозволеність, користуються становищем, капризують, влаштовують «вистави» і стають справжніми домашніми тиранами. Що зробити для безконфліктного прийняття дитиною вимог і обмежень з боку дорослого? Спочатку встановіть правила і вимагайте їх виконання. Найбільш важливий крок у будь – якому виховному процесі – визначити те, що Ви хочете від дитини, а чого ні. Дитина повинна знати Ваші вимоги стосовно поведінки ще до того, як її призвуть до відповідальності і бути впевнена, що реакція на її певний вчинок не залежить від настрою і самопочуття батьків. Ця попередня домовленість виключить величезне почуття несправедливості, яке відчуває малюк за ненавмисні проступки чи необачність. Але, якщо Ви не встановили правила – не вимагайте їх виконання. У кожному конкретному випадку спокійно, лаконічно і рішуче поясніть, чим обумовлена Ваша вимога або прохання, розтлумачте її значення, мету і доцільність. Говоріть дитині, що конкретно вона зробила правильно, чи чому ви караєте її. «Я приготувала тобі сюрприз, тому що ти гарно прибрав свою кімнату». «Сьогодні ти не будеш дивитися телевізор, тому що занадто пізно прийшов зі школи». Будьте дипломатичними та обережними в заборонах із часткою «не»: «не роби», «не ходи» тощо, оскільки дитиною це сприймається, як загроза власному статусу і втрата поваги батьків до її особистості. Спробуйте також виправляти дитину в позитивному русі. «Ти зможеш ввімкнути телевізор після того, як зробиш домашнє завдання». Це формулювання краще, ніж: «Якщо ти не зробиш домашнє завдання, не будеш дивитися телевізор». Забороняючи, не використовуйте авторитарний тон: «Як я сказав, так і буде», «Я вимагаю» тощо, який провокує на бунт і протидії з боку дитини. Доречніше стисло пояснити: «Це небезпечно», «Цукерки їдять після обіду», «Вже пізно». Пояснення має бути коротким, чіткім і повторюватись лише раз. Не вимагайте неможливого. Ви повинні бути абсолютно впевнені у тому, що малюк дійсно в змозі виконати те, що Ви від нього вимагаєте. Правила слід формулювати таким чином, щоб їх легко було виконати. Іншими словами, висловлюйте свої вимоги конкретно: «Ти повинен прибрати у себе в кімнаті, а потім вже йти грати. У тебе в кімнаті повинно бути чисто. Це означає: зібрати всі іграшки, прибрати одяг, витерти пил з меблів». Коли у правилах оговорюється все, що повинно бути зроблено, у дитини не залишиться виправдань, якщо буде зроблено лише половина роботи. Адаптуйте свої правила до віку, здібностей і умов життя дитини – малоймовірно, що Ви будете вчити трирічну дитину заправляти ліжко чи мити посуд. Не карайте школяра за погану успішність, якщо бачите, що він просто не може. Вимога неможливого – джерело конфліктів: для дитини тут просто немає виходу. Такі ситуації руйнують її емоційний апарат. Безглуздо забороняти дітям бути активними, рухатись, пізнавати навколишній світ. У жодному разі не можна пригнічувати моторні функції організму, оскільки це приводить до пригніченості, напруженості і агресивної поведінки. Тому необхідно знаходити місце і час де, можна організувати рухливі ігри, гратися з м’ячем, бігати, тобто спрямовувати дитячу необмежену активність у безпечне річище: можна грати у футбол не стадіоні, з м’ячем – на спортивних майданчиках, а повітряною кулькою можна і у квартирі. Правила мають бути узгоджені між усіма дорослими членами родини. Дуже погано, коли один із батьків вимагає одного, а інший другого, іноді протилежного. Ось дитина і пристосовується не слухатись ні одного ні іншого. Якщо один із батьків не згоден з вимогами іншого, промовчіть при дитині, пізніше з’ясуйте свої позиції і спробуйте прийти до спільної думки. Хоч батьки відрізняються різними темпераментами, методами спілкування і реакціями, дитина швидко вчиться спілкуватися з кожним з них. Вона швидко засвоює, хто з Вас м’якіший, а хто – жорсткіший, і відповідним чином корегує свою поведінку і реакції. І хоч батьки можуть використовувати різні тактики виховання, дитина буде намагатися адаптувати свою поведінку і, скоріш за все, буде нормально рости і розвиватися, якщо тільки засвоїть, що його батьки єдині у головному! Якщо вона зрозуміє, що Ви не єдині, то скоріш за все використає цей висновок проти Вас обох. Ваш малюк потребує відчувати себе у безпеці, а відчуття безпеки росте і пускає коріння у саду послідовних методів. Якщо малюк побачить, як Ви сперечаєтесь один з одним або дискредитуєте позицію один одного, він не зможе відчувати себе у безпеці. Вимоги батьків повинні бути постійними. Якщо Ви привчаєте дитину прибирати стіл після виконання уроків чи мити посуд після їжі, то вона повинна робити це завжди, кожен день, а не під настрій. Інакше дитина один раз схитрує і не виконає Вашої вимоги, а іншим разом вже відкрито відмовиться їх виконувати. Покарання за порушення повинно бути справедливим ,але дієвим. Перш за все, малюк повинен бути ознайомлений зі штрафними санкціями у разі невиконання правил: «якщо ти не прибереш зі стола, то не підеш гуляти». Батьки краще знають своїх дітей і відчувають, що важливіше для їх дітей. Мета покарання – не зробити дитині погано, а позбавити її гарного. Правильне виховання побудоване на взаємній повазі й довірі в родині при збереженні статусних розбіжностей : дитину не слід привчати до панібратських стосунків з батьками, які передусім, не повинні поводитись інфантильно, провокуючи неповагу з боку дитини. Батьки повинні своїм власним прикладом показувати повагу до іншої особистості, бути чесними і відвертими, оскільки тільки реалізуючи ці принципи у взаємовідносинах з дітьми Ви отримаєте позитивні результати.

Консультація

"В сім'ї - майбутній першокласник"

Початок шкільного життя - це серйозне випробування для дитини. За дуже короткий термін першокласник повинен звикнути до нового розпорядку дня, засвоїти нові вимоги, що пред'являються з боку вчителів і батьків, налагодити контакти з однолітками.

Маленькому учневі дуже непросто пристосуватися до нового середовища. Часто діти йдуть в школу із задоволенням, але через кілька місяців бажання вчитися в школі зникає.

Практика показує, що небажання вчитися в основному виникає в наступних випадках:

Дитина, уявляв собі шкільне життя і майбутні успіхи в райдужних тонах, мотивація у нього була чисто зовнішня: "Мені куплять новий портфель", "Я буду дорослим";

Шкільне життя вимагає від дитини постійних зусиль, а він не привчений обмежувати свої бажання, долати труднощі. У такої дитини не вироблена "довільність" - тобто здатність діяти за зразком згідно з прийнятими правилами;

Діти, розпещені батьківською ласкою, болісно реагують на зауваження вчителів.

Розчинення в колективі часто обертається для них справжнім ударом по самолюбству, як наслідок - у дитини може різко знизитися самооцінка і навіть дрібне пригода обернутися невпевненістю в собі.

У складному становищі можуть опинитися діти,які не вміють справлятися зі своїми емоціями. Будь-яке обмеження повністю паралізує, удача викликає занадто бурхливу радість. Заклопотані переживаннями діти не в змозі орієнтуватися в тому, що відбувається, вони неуважні, у них слабшає здатність до логічного мислення, міркування - з'являється невдоволення шкільними буднями.

Важко доводиться в першому класі лівшам, гіперактивним і неуважним "шустриками", неквапливим, сором'язливим, відлюдним дітям. Таким дітям у першому класі обов'язково буде потрібна допомога батьків.

Зазнають труднощів у навчанні більшість шестирічок. У більшості випадків у шестирічних першокласників не сформована учбова мотивація і домінує ігрова. Опинившись за шкільною партою, шестирічка швидко втомлюється, його увага виснажується, інформація погано засвоюється, а висока рухова активність заважає йому зберігати необхідну робочу позу. Шестирічні діти, як правило, поступаються семирічним в інтелектуальній, мовної, довільної сферах.

Дитина вважається готовою до шкільного навчання, якщо у неї:



  • Сформувалася позитивна внутрішня мотивація, тобто з'явилася потреба у володінні новими знаннями, вміннями, навичками; з'явилася потреба в спілкуванні з іншими людьми, в їх оцінці та затвердження;

  • Малюк навчився регулювати свою поведінку, підкоряти одномоментні бажання нормам і правилам, які пред'являє шкільне життя;

  • Дитина досить добре володіє мовою, знайомий зі звуковим аналізом слова;

  • Малюк емоційно стійкий, вміє обмежувати емоційні пориви;

  • У дитини досить широке коло знань про навколишній світ, він здатний до виконання основних розумових операцій, вміє виділяти навчальне завдання і переводити її в самостійну мету діяльності.

Психологічну готовність до шкільного навчання можна порівняти з фундаментом будівлі:

  • "Хороший міцний фундамент - запорука надійності і якості майбутньої споруди". У кожної дитини є свій термін досягнення мети, необхідно постійно заохочувати його зусилля і прагнення пізнавати світ.

Дорогі мами й тата, скоро перед вами постане питання вибору школи, програми навчання, найголовніше пам'ятайте, що вашій дитині потрібні перш за все увагу, підтримка, любов.

Аспекти комфортного переходу дитини з дитсадка у школу.
Перехід дитини з дитячого садка у школу є важливим етапом її життя, який пов’язаний не лише зі зміною середовища її розвитку, а й із відповідними процесами самоусвідомлення, із зіткненням з новими проблемами, відкриттям у собі нових можливостей тощо. Одним дітям це додає піднесеного настрою, відчуття виходу на новий життєвий щабель, іншим вселяє ностальгію за звичним життям у дитячому садку, часто породжує стресові стани. Тому дуже важливо, щоб у дошкільному закладі, в сім’ї допомогли дитині усвідомити, що дитячий садок і школа є ланками єдиної системи освіти і виховання, а все те, що чекає дитину у школі, є продовженням того, чим займалася, що опановувала вона раніше. Не менш важливо, щоб із перших днів перебування в школі вона на конкретних реаліях переконувалася в цьому. Все це можливе за дотримання принципу наступності дошкільної та початкової освіти.

Поєднання дошкільної і початкової освіти створює передумови для реалізації індивідуальності кожного вихованця, що значно складніше зробити у масовій школі. Як свідчать дослідження, об’єднання у комплексі двох підсистем значно посилює його виховні можливості, створює умови для психологічно комфортного переходу дитини з дитсадка у школу.

Проблеми наступності і перспективності мають декілька наукових аспектів. Розглянемо ці проблеми на теоретичному та практичному рівнях.

Інформаційно-просвітницький аспект педагогічної освіти передбачає:

• визначення напрямків розвитку, освіченості та виховання дітей на кожній наступній сходинці освіти;

• ознайомлення з новітніми технологіями, програмами навчання та виховання обох ланок освіти (старша група дошкільного закладу та перший клас початкової школи);

• встановлення доцільного співвідношення між загальною та спеціальною підготовкою до школи, знаннями, вміннями і навичками;

З метою реалізації даного аспекту наступності використовуються такі форми взаємодії педагогічних колективів: семінари-практикуми щодо обговорення програм, взаємний обмін лекціями, конспектами робота творчих груп (вихователі старших груп, вчителі початкових класів) тощо.
Психологічний аспект:


  • вивчення особливостей розвитку дітей на перехідному етапі;

  • визначення специфіки переходу від ігрової до навчальної діяльності;

  • забезпечення психологізації навчально-виховного процесу як умови формування особистості на двох рівнях;

Форми взаємодії педагогічних колективів: семінари, семінари-практикуми, тренінги (педагогічного спілкування, комунікативних умінь), спільна робота практичних психологів школи та дошкільного закладу тощо.

Методичний аспект:

  • взаємне ознайомлення з методами і формами навчально-виховної роботи в старшій групі дошкільного закладу та в 1-му класі школи;

  • забезпечення наступності щодо методів та прийомів роботи з дітьми з розвитку мовлення, математики, ознайомлення з навколишнім, фізичного, естетичного, соціального виховання.

Цей аспект реалізується через взаємовідвідування вихователями та вчителями занять (уроків) з наступним спільним обговоренням, семінари-практикуми з певних методик; проведення спільних педагогічних нарад, виставок, конференцій; взаємо-консультування педагогами; обмін передовим педагогічним досвідом роботи тощо.

Практичний аспект:

  • попереднє знайомство вчителів із своїми майбутніми учнями;

  • кураторство вихователями своїх колишніх вихованців.

Конкретними формами реалізації змісту цього аспекту є: проведення днів відкритих дверей в школі та дошкільному закладі; відвідування свят у школі (День знань, Свято буквара, останнього дзвоника); спільна робота практичного психолога з учителями та вихователями дошкільних груп; система відвідування вчителями старших груп, спостереження за діяльністю дітей на заняттях та поза ними; бесіди з дітьми та їх вихователем; створення "школи майбутнього першокласника"; організація спільних концертів, спортивних змагань; ремонт і виготовлення іграшок дітьми тощо.

Особливо важливою для майбутніх учнів є фігура першого вчителя, якого вони сприймають як надзвичайну людину.

Тому варто практикувати попереднє знайомство вихованців старшої групи з майбутнім учителем, а також ознайомлення педагога з роботою випускної групи, вивчення індивідуальних особливостей дітей, участь у їхніх справах.

Щоб забезпечити реальну перспективність і наступність у роботі дошкільного закладу та школи важливо дотримуватись певних умов: співробітництво має бути довготривалим і нерозривним; робота - системною і плановою; завдання - комплексними та інтегрованими.

Якщо дошкільна освіта якісно змінилась у плані розуміння цілей підготовки дитини до школи та реалізації її вікових можливостей на шостому році життя, то й початкова школа не може лишитися у межах давніх уявлень про опору тільки на предметну готовність своїх найменших учнів до навчання. У початковій школі маємо створювати умови для подальшого повноцінного розвитку здобутків дошкільного віку і водночас для формування новоутворення молодшого шкільного віку – навчальної діяльності як провідної.

КОНСУЛЬТАЦІЯ ДЛЯ БАТЬКІВ

Тема. Чого вчиться дитина в сім’ї

Ви можете довго читати дитині лекції про правила поведінки, навчати її бути доброю, ввічливо спілкуватися з людьми, пробачати та любити. Але насправді більшість знань у цій сфері діти отримують, спостерігаючи за діями і вчинками своїх батьків. Тому закономірно, що ваші діти стають вашим дзеркальним відображенням. І саме батьківські вчинки, а не слова моделюють особистість дитини!



Тож звертаємо вашу увагу на 10 основоположних понять, розуміти які дитина вчиться в сім ї.

  • Щасливий шлюб. Модель сім’ї дитина переймає зі своєї родини. Що щасливіший ваш шлюб, то більше шансів на сімейне щастя в майбутньому вашої дитини.

  • Повага. Непросто навчити дитину поважати. Вона сама має побачити й відчути таке ставлення. Найкращий спосіб продемонструвати дитині повагу в сім’ї - це виявляти її одне до одного.

  • Обов’язки. Дитина має знати, що кожен член сім’ї повинен виконувати певні обов’язки. Оскільки вона ще маленька і її обов’язки – це вчасно їсти та лягати спати, на власному прикладі покажіть дошкільнику, що таке справжні обов’язки і як їх слід виконувати. Саме від вас дитина дізнається, що є обов’язками жінки та чоловіка, матері та батька. Відтак у її свідомості починають вибудовуватися правильні моделі поведінки і сім’ї.

  • Рівноправ’я і компроміси. У дитячі роки дитина ледь розуміє значення цих понять, адже батьки завжди діють за принципом «усе найкраще – дітям». Оскільки в особі мами й тата дошкільник бачить маленьку соціальну групу та спостерігає за стосунками в ній, він буде копіювати їхні моделі поведінки і застосовувати їх у своєму середовищі – на дитячому майданчику, у дитячому садку.

  • Радість сімейного буття. Лише зі щасливими і люблячими батьками, дитина теж зможе стати щасливою і зрозуміти, що сім’я – це найбільша цінність людини.

  • Конфлікт. У жодному разі не можна влаштовувати сварку на очах у дитини. Демонструйте їй, як мирно і розумно уникати конфліктних ситуацій і розв’язувати їх.

  • Безумовна любов. Лише постійно перебуваючи в атмосфері щирої і безумовної любові, дитина зможе зрозуміти, що це таке. Не пізнавши своєчасно цього почуття, вона навряд чи зможе його відчути і проявити у дорослому житті.

  • Вибачення. Просіть вибачення одне в одного в присутності дитини, нехай вона бачить і чує це. Усі мають право на помилки. Нічого страшного, якщо хтось оступився, розлютився або забув щось зробити, гірше, якщо він не вибачився за це перед близькими людьми.

  • Почуття. Багатьом людям складно виражати свої почуття, вони соромляться і приховують їх. Але як можна соромитися самого себе і бути нещирим. Такі проблеми родом з дитинства. Тож не соромтеся говорити, наприклад, своєму чоловікові, як ви його кохаєте, цінуєте.

  • Щедрість. Покажіть дитині, що з близькою людиною потрібно ділитися всім – від крихти хліба до почуттів та емоцій.


Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал