Конспекти лекцій з методики музичного виховання дошкільників




Сторінка4/7
Дата конвертації23.12.2016
Розмір5.01 Kb.
ТипКонспект
1   2   3   4   5   6   7
Тема № 8. Спів - основний вид музичної діяльності в дитячому садку

ПЛАН
1.
Значення співу для дітей дошкільного віку.
2.
Основні завдання зі співу.
3.
Характеристика музичного репертуару зі співу.
4.
Особливості дитячого слуху та голосу.
5.
Вокально-хорові навички, співоча постава.
6.
Підготовка до навчання співу.
Основні поняття: спів, співочий діапазон, вокальні, хорові навички, співоча постава, завдання зі співу, музичний репертуар для співу.
Співи – наймасовіший і найдоступніший вид музичного мистецтва і основний вид музичної діяльності в дитячому садку. Процес навчання співу досить складний і вимагає від дітей великої активності, уваги, зосередженості і розумової напруги.
Заняття співом добре впливають на загальний розвиток дітей, на формування їх естетичних, фізичних, моральних і розумових якостей, також сприяє розвиткові мовлення, виправленні дефектів мови, поглибленню дихання, зміцненню голосових зв’язок та голосового апарату в цілому.
У процесі співу розвиваються слухові уявлення, без яких неможливе правильне відтворення мелодії голосом, музичні здібності (емоційна чутливість, музичний слух, музична пам’ять, чуття ритму, мелодичний, гармонічний, ладовий слух), та творчість дошкільників. Під час співу вдосконалюється мова дітей, співаючи, вони вчаться вимовляти слова чітко, правильно, виразно, протяжно, розвивається увага, уява, мислення і пам’ять. Окрім цього, тексти пісень підпорядковані певному ритму, що також сприяє вимові важких звуків і складів. На думку лікарів, спів є

62 доброю формою дихальної гімнастики. Тому дуже важливо співати в чистому, провітреному приміщенні, а літом – на повітрі, в суху і теплу погоду.
Спів використовується як обов’язковий вид діяльності на музичних заняття в кожній вікові групі, а також на святах, розвагах, у повсякденному житті дитячого садка, він весь час заповнює дозвілля дітей, допомагає організовувати творчі, сюжетні ігри. Дуже часто спів супроводжує інші види музичної діяльності: танець, хоровод, гру на дитячих музичних
інструментах.
Під час співу діти вчаться порівнювати свій спів з іншими, прислухатися до виконання мелодії на інструменті, зіставляти різний характер музичних фраз, речень, оцінювати якість виконання пісні своїми одногрупниками. Заняття співом допомагає організувати і об’єднати дитячий колектив, виховати дружні стосунки, а також волю, організованість та витримку.
Дитячий спів ще недосконалий, дуже часто у дітей зустрічаються дефекти слуху, хворе горло, відсутність зв’язку між слухом і голосом. Це вимагає від педагогів бережливого ставлення до дитячих голосів, своєчасних лікарських оглядів і лікування різноманітних захворювань горла та голосових зв’язок.
Якщо у дитини хворе горло, болять голосові зв’язки, її ні в якому разі не можна заставляти співати. Так само забороняється співати у сиру і холодну погоду, зимою на вулиці.
Таким чином, спів є важливим засобом музичного виховання і відіграє важливу роль у вирішенні завдань всебічного і гармонійного розвитку дитини.
2
Завдання навчання співу такі:
1.
Навчити дітей чисто і виразно співати з допомогою дорослих, самостійно, у супроводі музичного інструмента і без нього.

63 2.
Виховати інтерес до пісні, бажання її співати на музичних заняттях і поза ними.
3.
Розвивати музичні та творчі здібності, креативність у процесі співу.
4.
Формувати у дітей співочі вміння і навички, привчаючи їх чисто і виразно виконувати пісні.
5.
Закріпляти і розширювати співочий діапазон, переборюючи монотонне гудіння.
6.
Розвивати дитячі голоси з допомогою різних по тематиці і жанрах пісень.
7.
Навчити дітей застосовувати пісні в іграх та інших видах музичної діяльності.
8.
З допомогою пісень виховувати музичний слух, музичний смак та музичну культуру дітей.
3
Виховна і пізнавальна цінність, висока художня вартість і доступність для сприймання і виконання – основні вимоги до музичного співочого репертуару. Пісня має бути важливим засобом музичного виховання і навчання у дитячому садку. Вибираючи пісню педагог повинен враховувати, як вона допомагає вирішувати виховані завдання, розширювати уявлення про навколишній світ та музичні явища, поглиблювати почуття, що нового вносить вона у засвоєнні співочих навичок і який ступінь складності її виконання, чи відповідає вона
інтересам і потребам дітей певного віку.
У піснях для дітей дошкільного віку звичайно переважають невеликі музичні фрази, нескладний ритм, який найчастіше складається з восьмих і четвертних долей, темп не швидкий і не повільний, сила звучання помірна.
Репертуар для кожної вікової групи, згідно програми, добирається у певній послідовності і поступово ускладнюється. Однак ця послідовність досить відносна. В тій чи іншій пісні можуть трапитися важкі місця,

64 наприклад, незвичний інтервальний хід, пунктирний ритм тощо. Тоді необхідні додаткові вправи для засвоєння цих складних для дітей завдань.
Репертуар дитячих пісень повинен бути різноманітним по тематиці, включати пісні про природу, дитячий садок, порах року, школу, а також жартівливі, ігрові, святкові.
Пісенний репертуар повинен відповідати таким вимогам:
1. Пісні, які вивчають діти різних вікових груп повинні бути високохудожніми, пізнавальними і емоційно насиченими.
2. Мелодії пісень мають бути простими, яскравими і різноманітними за характером.
3. Тематика пісень повинна бути різноманітна, але близька і зрозуміла всім дітям.
4. Мелодії пісень повинні відповідати вокальним можливостям дітей з точки зору діапазону, який не повинен перевищувати вказаного у програмі виховання в дитячому садку.
5. У молодших групах пісня повинна складатися з коротких музичних фраз. В середній і старшій групі музичні фрази мають бути довшими.
6. Темп пісень для молодших груп має бути не швидкий, тому що дітям цього віку важко вимовляти пісні у швидкому темпі. У середніх групах темп пісень - жвавий, у старших – репертуар включає різні за темпом пісні.
7. Ритм мелодій повинен бути простим, складатися з поєднання восьмих, четвертних та половинних нот.
8. Кожна наступна пісня має бути складнішою за попередню (по вокальних навичках, мелодії, ритмічного малюнку та формі).
Таким чином, пісенний репертуар, який пропонується програмою або який підбирають вихователь і музичний керівник мають бути високохудожніми, єдині по змісту і формі і відповідати дидактичним принципам: доступності, послідовності: тобто, поступове ускладнення

65 пісень має йти від більш легких до більш складних по мелодії, гармонії і структурі. Діти повинні усвідомлювати зміст і вимоги до виконання пісні, вміти самостійно виконувати їх соло і хором.
При підборі пісенного репертуару необхідно враховувати наступне:
1.
План педагогічної роботи.
2.
Інтереси і потреби дітей.
3.
Вікові і індивідуальні особливості.
4.
Доступність дитячому сприйняттю виражених в пісні почуттів.
4
Особливе значення для правильної вокальної інтонацій у дошкільному віці має розвинений слух, який у дітей ще достатньо не розвинений. Слух удосконалюється, якщо навчання поставлене правильно.
У молодших групах дитячого садка увагу дітей звертають на точне відтворення мелодії: співають прості, маленькі поспівки і пісеньки, складені на 2-3 нотах. Прикладом завжди повинен бути виразний, правильний спів дорослого і звучання добре настроєного інструмента.
Дитина слухає, далі співає разом з дорослим, мовби підрівнюючись до вокальної інтонації. Поступово виробляється стійкість слухової уваги і внаслідок цього розвивається ладовисотний слух.
У старшому дошкільному віці діти знайомляться з деякими початковими звуковисотними і ритмічними поняттями, які складаються в ході постійних вправ, що розвивають мелодійний слух, визначають рух мелодії вгору-вниз, порівнюють звуки різної висоти, довготи, тривалості, співають вокалізи, поспівки. Слух дитини весь час контролює правильність звучання.
У дошкільному віці голосовий апарат ще не сформований (зв’язки тонкі, піднебіння малорухливе, дихання слабке, поверхове) і міцніє разом
із загальним розвитком організму і дозріванням вокального м’яза. Дитяча гортань у 2 – 3,5 рази менша, ніж у дорослого. Звук, утворений в гортані дуже слабкий. Він підсилюється резонаторами. Розрізняють верхній (у

66 порожнині носа і рота, гортані) і нижній (у порожнині трахеї і бронхів) резонатори. В дітей нижній, особливо грудний, розвинений погано, тому дитячий голос дуже легкий, не сильний, але разом з тим дзвінкий.
Найменше форсування, напруга голосу приводить до того, що він губить свою легкість, стає неприємним і переходить у крик. Дитячі голоси по своєму звучанню не голосні, і якщо вимагати від них співати голосного співу, діти починають витягувати шию, причому гортань під тиском повітря піднімається, кров’яні судини на шиї переповнюються кров’ю, а судини, які розміщені в голосових зв’язках можуть навіть лопнути.
Крововилив у товщину голосових зв’язок приводить до нерівності країв зв’язок і довгу хрипоту. Голосна розмова, голосний спів, крик не тільки шкодять голосовим зв’язкам, але й понижують слух. Для звільнення м’яз шиї від напруги дітям можна запропонувати перед співом вправи з плавними рухами рук, нахилом голови вперед, назад і в сторони, а також вправи з розспівування голосних «а», «у», «о» «е», але ні в якому разі не
«і», який звужує гортань. Перед співом дітям рекомендується здійснити маленьку дихальну гімнастику.
Дитячі голоси необхідно берегти, шляхом правильного поставленого навчання співу. Цьому багато в чому сприяє продуманий добір пісенного репертуару, який відповідає співочим віковим можливостям дітей, а також створенням спокійної обстановки при навчанні. Важливо також, щоб у побуті діти розмовляли спокійно, без крику і співали природним голосом.
Будова голосового апарату у хлопчиків і дівчаток у дошкільному віці однакова. Тільки в 6-7 років з’являється певна відмінність. У хлопчиків включається грудний резонатор на нижніх звуках (до, ре, мі першої октави) і посилюється звучання голосу. Тому особливих рекомендацій щодо співу дівчаток і хлопчиків не має.
При співі у дошкільному віці слід враховувати діапазон голосу дітей. Співочий діапазон - це обсяг звуків, який визначається інтервалом

67
(відстанню) від найвищого до найнижчого звуку, в межах якого добре звучить голос.
Робочий діапазон голос дошкільників – в межах ре, мі - сі першої октави, хоча деякі діти можуть співати і до, до дієз, ре другої октави. Хоча саме ці верхні звуки октави рідко зустрічаються у піснях, підібраних програмами.
Під час навчання співу треба обов’язково визначити співочий діапазон голосу кожної дитини і намагатися його систематично розвивати і розширювати.
Діапазон голосу дітей 3-4 років – ре - ля першої октави, 4-5 років – ре
- сі першої октави, 5-6 років – ре - сі першої октави, до другої октави.
Зростання, розширення діапазону відбувається доверху. Тому дітям легше співати на верхніх звуках, ніж на нижніх.
Таким чином, при навчанні співу вихователю і музичному керівнику треба дотримуватися таких правил:
1.
Не дозволяти голосного співу, особливо довготривалого голосного співу в процесі розучування; не голосний спів – це умова, яка забезпечує нормальне звучання дитячих голосів і їх розвиток.
2.
При доборі репертуару звертати увагу на звуковий діапазон, який повинен відповідати нормі для кожної вікової групи.
3.
Не пропонувати співати дорослих пісень і пісень із шкільного репертуару – це недопустимо.
4.
Слідкувати за тим, що у повсякденному житті діти не кричали, це погано впливає на їх голос.
5.
Добиватися нормальної спокійної розмови при любих обставинах, особливо на прогулянці і в приміщенні.
6.
Не пропонувати дітям багато пісень для виконання на заняттях (не більше 2-3), на святах (не більше 4-5 в старших групах, а в молодших групах – 3).
7.
Якщо у дитини хворе горло або болять голосі зв’язки не заставляти її співати.

68 8.
У сиру і холодну погоду, осінню чи зимою не співати на вулиці.
Температура повітря на вулиці повинна бути не нижча від +18 С і вологість повинна не перевищувати 60%.
5
Щоб успішно розв’язувати завдання навчання співу необхідно навчити дітей навичок і вмінь, які включають у себе співочу поставу, вокальні й хорові навички.
Співоча постава – це правильна поза під час співу. Співаючи діти повинні сидіти прямо, не піднімаючи плечей, не напружуючи і не витягуючи шиї, не горблячись, руки тримати на колінах. Дошкільники 3-4 років можуть сидіти, спираючись на спинки стільців, діти 5-6 років повинні не торкатися спинки стільців. У такому положенні найкраще функціонує основний дихальний м’яз – діафрагма. Голову потрібно тримати прямо, не витягувати і не напружувати шию. За цим повинен слідкувати, насамперед, вихователь. Розучувати пісні діти мають завжди сидячи. А вже вивчені пісні можна виконувати стоячи, тому що саме в такому положенні дихальні і вокальні м’язи працюють значно активніше і краще, і звучання пісень покращується. При співі стоячи, голову слід тримати прямо, руки мають бути опущеними.
Треба пам’ятати, що у молодших групах дитячого садка самі найменші дітки, а також дошкільники, що володіють неспокійними, надто жвавим характером при співі повинні сидіти в першому ряду, щоб вихователь і музичний керівник могли їх бачити і чути. У середній і старшій групах у першому ряду при співі сидять дітки з слабо розвинутим музичним слухом, з невеликим об’ємом вокального діапазону голосу, а також найменш дисципліновані і дітки, які зовсім недавно прийшли до дитячого садка і значно відстають у музичному вихованні від інших.
Щоб діти дошкільного віку краще чули мелодію пісні, музичний
інструмент треба ставити так, щоб високі регістри знаходилися ближче до них, з правого боку від дітей. Вихователь має сидіти перед дітками на

69 великому стільчику в правильній співочій позі. Він повинен бути готовим до музичного заняття: знати пісні, які виконують дітки, (знати основні диригентські схеми, вміти показати вступ, закінчення пісні). У дитячому садку дошкільники оволодівають найпростішими вокальними і хоровими навичками.
Вокальні навички – це взаємодія звукоутворення, дихання і дикції.
Звукоутворення. Дошкільники повинні співати природним звуком, без крику і напруження. Треба добиватися, щоб звучання дитячого голосу було високим, світлим, легким, дзвінким, спокійним і наспівним. Проте слід зважати на недосконалість дитячого голосу, на його властивість швидко втомлюватися. Діти не можуть довго і голосно співати. Малюки співають говіркою, у них немає наспівності. Тому треба виконувати вправи на приспівування голосних звуків і чітку вимову приголосних. Для правильного звукоутворення велике значення має атака звуку – це спосіб утворення звуку в голосовому апараті, а також початковий момент виконання пісні. Існує тверда і м’яка атака звуку. При твердій атаці утворюється твердий звук, енергійний, при м’якій – м’який звук.
Дошкільники повинні співати м’яко, не напружуючи голосові зв’язки.
Тверда атака звуку використовується при співі маршових, урочистих пісень, таких у програмі не багато.
Дихання. Велике значення для протяжності співу має дихання. Діти під час співу повинні вміти нормально, інтенсивно, своєчасно робити вдих та видих повітря. Від правильного дихання залежить чистота інтонування, правильне фразування, виразність виконання пісні, злитність звучання.
Слід слідкувати, щоб під час вдиху діти не піднімали плечей, щоб вдих і видих був спокійним, тихим і правильним. Повітря під час вдиху треба набирати через рот і ніс одночасно. Не можна розривати слово вдихом, його треба брати у молодших групах після слів, а в старших після коротких фраз.

70
Дикція. Розвиваючи правильну дикцію дітей треба добиватися активної, рухової роботи артикуляційного апарата, наспівного, округлого звучання голосних, чіткої вимови приголосних, правильну вимову літер і слів. Багато дітей у дошкільному віці мають певні мовні дефекти: гаркавість, шепелявість, над усуненням яких треба довго працювати. Коли немає чіткої і виразної дикції, спів стає млявим і слабким. Правила вокальної дикції такі:
1. Наголошені голосні не змінюються (як пишуться так і вимовляються), наприклад «корова», «в лісі», «зима», «літо», «мама».
2. Голосний «а» приспіві вимовляємо заокруглено, наближено до голосного «о», «е» - до «и», «і» - до «и».
3. Перед розучуванням пісні треба виразно, повільно і чітко вимовити текст дорослому, а потім разом з дітьми повторити, тобто навчати їх правильно вимовляти під час співу.
Вироблення правильної вокальної дикції сприяє художньому, виразному виконанню пісні. Умовою хорошою дикції є розуміння дітьми змісту слів і музичного образа.
Хорові навички – це взаємодія ансамблю і строю.
Ансамбль в перекладі з французької означає «злитність», тобто правильне співвідношення сили і висоти хорового звучання, вироблення унісону (спів в один голос) і тембру. Колективні співи вимагають від дітей злагодженості, уміння слухати один одного, не виділятися силою звуку.
Треба слідкувати, щоб дошкільники починали і закінчували пісню разом, вчасно, не вискакували, не кричали, не вигукували голосно окремі слова, фрази, не замовкали тоді, коли вся група співає. Відчуття ансамблю виробляється поступово, на протязі багатьох музичних занять.
Злагодженість співу сприяє виразності виконання, привчає дітей до ансамблевого і хорового співу.
Стрій – це чистота вокальної інтонації. Діти дошкільного віку здатні правильно інтонувати мелодію, якщо вони добре її засвоїли і мають досить

71 розвинутий слух та голос. Для досягнення висоти інтонування великого значення мають правильне дихання, вміння зосередитися на мелодії і відтворювати голосом звуки різної висоти.
Щоб досягти чистоти інтонування (чистого, не фальшивого звучання), необхідно розвивати музичний слух дітей: мелодичний слух та ладове чуття. Для правильного відтворення звуковисотного малюнка мелодії потрібна наявність музичної уваги та музично-слухових уявлень.
Основою розвитку чистоти співу є здатність розрізняти висотні співвідношення звуків. Чистота інтонації залежить від взаємодії слухових та вокальних навичок, від дихання, звукоутворення, дикції. На неї впливає
і діапазон голосу, а також наявність відповідних музичних даних. Деякі діти погано співають, тому що у них погано розвинений музичний слух,
інші – через хворобу голосового апарату. Таким дітям слід приділяти особливу увагу і займатися з ними індивідуально.
Для того, щоб досягнути чистоти інтонації при співі у дошкільному віці вихователю і музичному керівнику слід:
- підбирати пісні, які зручні по діапазону для дітей кожної вікової групи, з короткими фразами, між якими можна брати дихання;
-
ілюструвати чисте, не фальшиве виконання пісень дорослими;
- систематично повторювати з дітьми вивчені пісні і при цьому співати їх без інструментального супроводу;
- співати не тільки всіма разом, але й невеличкими групками, по одному, щоб дітки краще чули один одного;
- виробляти у дошкільників уміння слухати себе та інших, усвідомлювати якість свого виконання;
- діткам, які фальшиво співають, приділяти більше уваги; для цього їх саджати ближче до музичного керівника і біля діток, які дуже чисто співають.
Таким чином, вокальні й хорові навички мають неабияке значення для навчання дітей правильному, красивому виконанню пісень,

72 формуванню музичного слуху, культури співу, розвитку музично-творчих здібностей, виховання інтересу, любові до пісні.
6
Перед виконанням пісень діти обов’язково повинні розспівуватися, тобто виконувати вправи, вокалізи, народні примовки, поспівки тощо для розвитку голосу, вокально-хорових навичок та музичного слуху.
Перш ніж розучувати пісню необхідно детально ознайомити дітей з нею: визначити зміст та художні образи, характер музики, елементи музичної виразності, виховні та навчальні завдання, а також коротко розповісти про авторів пісні.
Таким чином аналіз пісні повинен складатися з таких елементів:
1.
Назва твору, автори тексту і музики.
2.
Основна ідея твору.
3.
Загальний характер і виховні завдання пісні.
4.
Аналіз літературного тексту.
5.
Характеристика мелодії, форми пісні, фортепіанний супровід, засоби музичної виразності.
6.
Звукоутворення, дихання. дикція, чистота інтонації, відчуття ансамблю, виконавські труднощі.
Процес розучування та засвоєння пісні складається з трьох етапів:
1. Ознайомлення. Ознайомити дітей з піснею, привчити їх вслухатися в її звучання, емоційно реагувати на пісню, забезпечити безпосереднє сприйняття її як художнього цілого, розкрити в бесіді її зміст в єдності літературного і музичного текстів. Пісня виконується кілька разів, щоб допомогти дітям краще засвоїти її мелодію. Основна мета першого етапу – зацікавити дітей піснею її виконанням, визначити основні засоби музичної виразності. На цьому етапі використовуються невеличкі бесіди, розповіді, в ході яких дошкільники знайомляться зі змістом пісні, звертається увага на художній образ. Можна застосувати показ картинки, іграшки згідно тематики пісні. Але не всі пісні потребують попередньої бесіди. Якщо

73 пісня нескладна, зрозуміла по змісту, легко сприймається і запам’ятовується, тоді можна сказати тільки її назву. У таких випадках музичний керівник або вихователь після першого прослуховування пісні задає діткам питання, наприклад: Яка пісня по характеру?, Про що вона розповідає? Після цього дорослий виконує пісню ще раз.
2. Розучування пісні, формування співочих умінь ( 6-8 занять). На цьому етапі відбувається основна робота по володінню дітьми співочими навичками (вокальними і хоровими). Навчальні завдання на кожному занятті поступово ускладнюються. Особливу увагу треба звертати на правильне засвоєння мелодії. Одночасно треба звертати увагу на чітку вимову слів, наспівність і рухливість співу та музичні відтінки. На цьому етапі ведеться робота над чистим інтонуванням (діткам пропонується вслухатися в звуки, розрізняти висоту звучання), правильним диханням, вимовою слів, початком і закінченням пісні.
3. Закріплення, повторення пісні. На даному етапі проводиться робота над художнім виконанням пісні кожною дитиною, на спів із супроводом і без нього. Через декілька занять можна повторити пісню, щоб вона увійшла в повсякденне життя дітей.
Цю роботу проводить музичний керівник на кожному музичному занятті і в кожній віковій групі. Якщо вихователь розучує пісню самостійно з дітьми, то він має знати всі етапи засвоєння та розучування і вміти її аналізувати. На цьому етапі можна запропонувати заспівати пісню по рядам, підгрупам, соло. Можна серед співаючих діток вибрати соліста, який буде співати заспів, а всі решта діток – приспів. Якщо в змісті пісні є кілька дійових осіб, відображені якісь дії, її можна заспівати по «ролях», тобто зробити маленьку інсценізацію.
Отже, для співу необхідні позитивні емоції, тільки вони викликають у дітей бажання співати. Важливо правильно підібрати пісню. При цьому необхідно враховувати кілька моментів: активний словниковий запас дітей, їхні фізичні дані, вік, музичний досвід, емоційний стан. Пісня має

74 бути зрозумілою дітям, цікавою за змістом, з приємною мелодією, коротким текстом, легкими для вимови словами.
Література
Та сама, що і до попередніх тем.














75
Тема № 9. Музично-ритмічні рухи і вправи як вид діяльності в
дитячому садку
ПЛАН
1.
Значення музично-ритмічного виховання.
2.
Основні завдання з музично-ритмічних рухів, музичний репертуар.
3.
Види музично-ритмічної діяльності.
4.
Підготовка до навчання дітей музично-ритмічним рухам і вправам.
Основні поняття: музично-ритмічне виховання, танці, хороводи, музично-ритмічні вправи, ігри, відчуття ритму.
В основі музично-ритмічного виховання лежить розвиток у дітей сприйняття музичних образів і вміння відобразити їх у рухах. Змістом музично-ритмічного роботи є навчання дітей рухів відповідно до характеру музики та засобів музичної виразності, а також навчання танцювальних рухів, виконання вправ під музику, рухливих ігор та різноманітних шикувань.
Система музично-ритмічного виховання була розроблена на початку
ХХ століття швейцарським педагогом-музикантом Е. Жаком-Далькрозом.
В основі даної системи лежить використання спеціально підібраних тренувальних вправ, які виконувалися під ритмічну музику і розвиток на цій основі у дітей (починаючи з дошкільного віку) музичного слуху, пам’яті, уваги, ритмічності, пластичної виразності рухів. На думку Е. Ж.
Далькроза, з перших днів життя дитини слід розвивати у неї так зване
«м’язове чуття», тобто вміння розрізняти і відчувати напружений і ненапружений стан м’язів. У залежності від характеру звучання музики один і той же рух може виконуватися по-різному – з більшою чи меншою напругою, з раптовою або поступовим або раптовим напруженням чи розслабленням м’язів чи суглобів. Е. Ж. Далькроз розробив систему музично-ритмічних вправ, в якій основою є музика, оскільки вона є «
ідеальним зразком організованого руху».

76
Прогресивні ідеї Далькроза отримали широке розповсюдження у всьому світі. Елементи цієї системи лежать в основі музично-ритмічної діяльності і сьогодні. Слід сказати, що рухи під музику допомагають повніше сприймати музичний твір, який, у свою чергу, надає рухові особливої виразності. В цій взаємодії музика відіграє провідну роль, а рухи стають своєрідним засобом вираження художніх образів. Музично- ритмічні рухи змушують дітей переживати виражене в музиці, а це, в свою чергу, впливає на якість виконання. Вони є засобом розвитку емоційного відгуку на музику, формування почуття ритму.
У процесі занять музично-ритмічними рухами зміцнюється організм дітей, розвиваються різні музичні здібності: відчуття ритму, музичний слух, музична пам’ять, виховуються морально-вольові якості – спритність, точність, цілеспрямованість, виробляються такі якості рухів як м’якість, плавність, гнучкість, пружність, енергійність, пластичність, а також покращується осанка дітей.
Сучасна психологія стверджує, що вплив музики на загально- функціональну діяльність дитини викликає в ній рухомі реакції. На думку відомого психолога Б.Теплова сприймання музики «цілком безпосередньо супроводжується тими чи іншими руховими реакціями, що більш або менш точно передають часовий хід музичного руху». Добором відповідних музичних творів можна викликати певні рухові реакції, організовувати і впливати на їхню якість.
Рухливі ігри під акомпанемент музики так само, як і ритміка, розвивають слух, легкість і спритність рухів, здатність швидко і правильно реагувати на враження від музики.
Слід зауважити, що різні за характером музичні твори викликають у дітей емоційні переживання, породжують певні настрої, під впливом яких і рухи набувають відповідного характеру. Наприклад, урочисте звучання святкового маршу радує, бадьорить дітей. Це проявляється в підтягнутій поставі, точних, чітких, підкреслених рухах ніг і рук. Навпаки, спокійний

77 плавний характер танцю дає змогу зробити поставу вільнішою, рухи неквапливими, м’якими.
Зв’язок між рухами і музикою не обмежується лише узгодженістю
їхнього спільного характеру. Розвиток музичного образу, порівняння контрастних і схожих побудов, ладова забарвленість, особливості ритмічного малюнка, динамічних відтінків, темпу – все це може відбиватися в рухах, вправах, танцях, хороводах та іграх.
Рухи допомагають повніше сприймати музичний твір, який в свою чергу, надає рухові особливої виразності. В цій взаємодії музика відіграє провідну роль, а рухи стають своєрідним засобом вираження художніх образів.
Навчаючи дітей музично-ритмічним рухам і вправам, необхідно виховувати в них свідоме ставлення до музики шляхом розкриття змісту та характеру музичних творів у цілому, а також засвоєння окремих елементів музичної виразності.
Заняття ритмікою сприяють поглибленню в дітей музичних знань, розширенню кругозору, розвивають творчу уяву, фантазію, мислення.
Вони допомагають краще зрозуміти музику, полюбити її та емоційно відгукуватися на неї. Якщо у дитини відсутнє емоційне переживання музики, вона не здатна виразно відтворити ігрові й танцювальні образи, рухатися відповідно до характеру звучання. Це пояснюється тим, що в музично-руховій діяльності всі рухи дітей пов’язані зі слуханням і визначенням характеру музики й засобів її виразності.
Необхідність своєчасно реагувати під час гри, танцю, вправи на всі музичні завдання відповідними рухами, погоджувати їх із звучанням, загострює сприймання дітей, розвиває музичний слух, відчуття ритму та
інші музичні здібності, а в цілому музикальність.
У програмі з цього виду музичної діяльності значна увага приділяється розвитку природної виразності рухів дітей. Як відомо, в музично-руховій діяльності дітей рухи є засобом вираження думки,

78 почуттів, образів. Тому чим активніше дошкільники сприймають музику, тим виразніше і краще вони будуть танцювати і рухатися.
У процесі даного виду музичної діяльності розвиваються пізнавальні здібності, внаслідок того, що діти багато чого довідуються завдяки різноманітній тематиці музичних ігор, хороводів, танців і вправ.
Пізнавальні процеси під час занять ритмікою активізуються в тому разі, якщо дитина здатна зосередитися на особливостях музичних засобів виразності. Йдеться насамперед про слухову увагу та її стійкість. Дитина, стежачи за музичним супроводом, уважно його слухає. Чим складніший музичний супровід, тим інтенсивніше розвивається слухова увага, яка сприяє розвитку музичної пам’яті.
Музично-ритмічні рухи і вправи, таночки, хороводи привчають дошкільників до колективних дій, сприяють їх об’єднанню, виховують почуття згуртованості, дружби, взаємної поваги, а також почуття справедливості. У дітей формується характер, воля, наполегливість, уміння мобілізувати свої сили, зосередити увагу, проявити спритність, кмітливість, підвищується розумова і творча активність.
Рухи під музику зміцнюють організм дітей. Задоволення, що його отримують дошкільники в процесі гри, танцю завжди супроводжується значними фізіологічними змінами в організмі: покращується постава, дихання, кровообіг, формується моторика, у дітей з’являються такі якості рухів як легкість, помітність, пружність, спритність, точність, швидкість, енергійність. Завдяки музиці рухи дітей набувають емоційного забарвлення, стають біль чіткими, виразними і красивими.
Отже, музично-ритмічні рухи і вправи сприяють всебічному і гармонійному розвитку дошкільників. Святкові шикування, національні й бальні танці, інсценівки, ігри, хороводи формують моральне обличчя дітей, вони набувають найрізноманітніших знань про життя, що їх оточує, розвивається їхня спостережливість, орієнтування в просторі і часі, а також загальна музикальність, творчість і креативність.

79
Заняття музично-ритмічною діяльністю повинно проводитися під керівництвом музичного керівника та вихователя. Керуючи іграми і танцями, треба всіляко сприяти розвиткові дитячої ініціативи, творчості, винахідливості.
Таким чином, заняття ритмікою є складним виховним процесом і допомагають у всебічному розвитку особистості дитини: музично- естетичному, емоційному, вольовому і пізнавальному. Музично-ритмічна діяльність сприяє розвитку активного музичного сприйняття, посилює емоційне сприйняття, а рухи під музику стають більш виразними, вишуканими і скоординованими.
2
Завдання слухання музики:
1.
Навчити дітей сприймати розвиток музичних образів та узгоджувати рухи з характером цих образів, найяскравішими засобами музичної виразності.
2.
Навчити дітей ритмічно й виразно рухатися, гратися в музичні ігри, водити хороводи, виконувати танці й вправи на музичних заняттях, святах, розвагах та під час іншої діяльності.
3.
Розвивати в дітей почуття ритму, відчувати в музиці ритмічну виразність, відтворювати її в рухах, навчити виконувати пісні, танці,
ігри з яскравим ритмічним малюнком, а також передавати його в рухах.
4.
Навчити дошкільників музично-ритмічним умінням і навичкам через
ігри, танці, хороводи і вправи.
5.
Розвивати музичну пам’ять, музичний слух, емоційний відгук, музично-творчі здібності.
6.
Навчити дітей виразно передавати характерні особливості через рухи різних музичних образів.

80 7.
Ознайомити дітей з найпростішими музично-ритмічними вправами, з термінами: крок, полька, змінний крок тощо, з дитячими бальними та народними танцями та музично-ритмічними іграми.
8.
Навчити визначати прості танцювальні жанри (пісня, марш, танець), виразно передавати їх особливості.
9.
Розвивати художньо-творчі здібності, креативність, щоб у старшій групі вони могли самостійно знайти засоби вираження ігрового образу, придумати, скомбінувати танцювальні рухи, запропонувати
іншу побудову хороводу, за своєю ініціативою танцювати, водити хороводи на заняттях і поза ними.
10.
Формувати культуру рухів: розвивати красиву осанку, точність виконання рухів, вправ, танців, пластичність, ритмічність, емоційну виразність рухів.
11.
Розвивати здібність самостійно застосовувати набуті уміння і навички з ритмічної діяльності в практичній діяльності дітей.
Музичний репертуар з цього виду діяльності має бути простим по формі, доступним для дитячого сприйняття і запам’ятовування, з чітким і виразним ритмічним малюнком, не дуже голосним по звучанню, і не надмірно швидким по темпу. Всі рухи, які діти виконують під музику повинні відповідати характеру музики, засобам музичної виразності і формі музичного твору.
Підбираючи самостійно музичний репертуар для музично-ритмічної діяльності слід пам’ятати, що:
- музичні твори мають бути високохудожніми, яскравими, динамічними, доступними для музичного сприйняття дітей різного віку;
- музичний супровід повинен бути не дуже повільним і не дуже швидким, мусить мати танцювальний характер;
- музичні твори повинні бути різноманітними за жанрами, стилями, тематикою на прикладі народної, класичної і сучасної музики для дітей;

81
- музичний репертуар повинен відповідати завданням музично-ритмічної діяльності;
- музичний супровід має забезпечити різноманіття рухів у відповідності з видами ритміки, а також взаємозв’язок рухів і музики.
Перед тим, як розучувати, повторювати чи закріплювати з дітьми певний рух, вправу, таночок, хоровод чи гру, необхідно виконати саму мелодію, щоб діти її уважно прослухали.
У програмі з цього виду діяльності музичний репертуар складається з хороводних, танцювальних, ігрових мелодій українських композиторів класиків, зарубіжних та сучасних композиторів. Рекомендовані програмою твори розподілені за своїми видами, формами, тематикою, яка є надзвичайно різноманітною, іноді визначена назвою, наприклад: „Злови”,
„Будь спритний”, „Васька - кіт”, „Знайди собі пару” тощо.
Таким чином, музичні твори, вказані у програмі, розвивають дітей, виховують цілісне сприйняття музики, розуміння образу, характеру, настрою. Разом з тим кожен твір дає змогу привернути увагу дітей до окремих засобів музичної виразності і передати це в рухах.
3
До музично-ритмічних рухів і вправ належать:
1.

Музично-ритмічні вправи.
2.

Танці, хороводи.
3.

Музичні ігри.
Основою музично-ритмічних рухів, які проводяться з дітьми у вигляді
ігор, танців, вправ є: рухи, насамперед:
- основні рухи, запозичені із фізкультури – ходьба, біг підскоком, стрибки;
- гімнастичні рухи і вправи з предметами: м’ячами, стрічками, обручами, прапорцями;
- гімнастичні рухи і вправи верхнього плечового пояса, перешикування - ходьба шеренгами, в колі, парами;

82
- танцювальні рухи;
-
імітаційні рухи з імітацією різних дій і рухів птахів, звірів, людей, транспортних засобів, запозичені з сюжетної драматизації.
Всі ці рухи передаються дітьми по-різному, використовуються в хороводах, танцях, вправах, рухливих іграх і являються корисним матеріалом для розвитку уяви, фантазії і творчої активності.
Необхідно створювати умови для прояву дітьми вміння урізноманітнювати свої музичні рухи, ходити, бігати, стрибати під музику.
Для того, щоб діти могли невимушено і точно передавати рухами зміст, характер, форму та засоби музичної виразності, необхідно використовувати на заняттях музично-ритмічні вправи. Найкраще робити
їх на початку заняття, бо вони сприяють організованості дітей та емоційно настроюють їх.
Музично-ритмічні
вправи поділяються на сюжетні
(використовують у молодших та середній групах) і безсюжетні (у старшій групі). Наприклад, сюжетні вправи „Ведмідь”, „Зайчик”, безсюжетна – „Біг парами”. Умовно вправи можна поділити на три групи:
1) вправи, які допомагають удосконалити основні рухи (ходьба, біг, стрибки); гімнастичні рухи без предметів (рухи ногами, хвильоподібні рухи руками, рухи тулуба); з предметами (стрічками, прапорцями, обручами, м’ячами), а також з уявними предметами, різні шикування і перешикування;
2) вправи, що готують дітей до виконання таночків, музичних ігор, які навчають танцювальним елементам(Найпростіші елементи народного, бального, сучасного дитячого танцю; імітаційним або образно-ігровими рухам( рухи тварин, птахів, тощо, різні дії людей, їх емоції і почуття);
3) вправи-композиції, які мають завершену форму, що складаються з поєднання різних елементів в певній послідовності. Такі вправи часто виконуються з різними предметами (стрічками, платочками, прапорцями, квітами, обручами).

83
У процесі оволодіння музичними вправами дітки готуються до виконання таночків, спочатку вивчаючи окремі рухи та вправи. Наприклад, вони розучують перемінний крок, крок, крок польки, приставний крок, видивляння ноги на носочок, п’ятку, вперед, назад, вбік у ритмі музичного супроводу. Також вправи використовуються і в музичних іграх, наприклад
«Гра з котиком», «Скачуть коники» та ін.
Таночки, які діти вивчають у дитячому садку розвивають творчі здібності, самостійність, активність, виразність рухів, пластичність і т.д. У таночках діти мають вправлятися у таких рухах: плескання в долоні, хлопання по колінах, притуптування ногами, погойдуваня на двох ногах, бігання на носочках, стукання підборами, почергове виставляння ніг, кружляння, виконання „пружинки”, обертання корпуса вправо-вліво, тримання рук на поясі, їх розведення, присідання тощо. Таночки поділяються на:
1. Таночки з зафіксованими рухами, це: а) таночки з участю дорослого, який може виконувати однакові або різні рухи; б) сучасні дитячі таночки; в) народні, в основному українські, таночки; г) хороводи зі співом, рухи яких пов’язані або не пов’язані з текстом; д) Характерні, в рухах яких зображений певний персонаж;
є) дитячі бальні танці.
2. Танці-імпровізації (комбіновані) на основі раніше вивчених рухів. Вони мають зафіксовані рухи і вільну імпровізацію.
3. Вільні, творчі, коли діти під музику самостійно підбирають рухи і виконують їх. Вони спрямовані на розвиток творчості, музикальності і почуття ритму.
Музичні ігри – ведуча форма організації музично-ритмічних рухів і вправ. Їх зміст і характер визначаються музикою. Музична гра це –
кульмінація, емоційна вершина музичного заняття. Важливо не позбавляти

84 дітей цієї радості, не обмежувати можливості кожної дитини побути у головній ролі. Якщо дошкільники активні, не намагаються усунутися від участі у грі, це свідчить про їхній психологічний комфорт, відчуття повноти життя, фізичного та емоційного добробуту. Важливо, щоб солістом був не лише дорослий, а й діти – учасники гри. В кожній музичній грі є зміст, правила і навчальні завдання.
Музичні ігри, що використовуються у дитячому садку поділяються на:
1.
Сюжетні, що супроводжуються програмною музикою.
2.
Сюжетні ігри, що супроводжуються піснею.
3.
Безсюжетні гри.
4.
Музично-дидактичні ігри.
5.
Гри-інсценізації.
Участь дітей у різних видах музичних ігор вимагає від них умінь вільно користуватися рухами, співвідносити їх з темпом, характером, динамікою, ритмом музики, а також уміння передавати образи персонажів
(якщо у грі є сюжет), пов’язані з тематикою гри.
Прототипом багатьох музичних ігор є рухливі ігри з правилами, в основі яких лежать музичні твори. Музика в даному випадку визначає
ігрові образи, розвиток гри, характер і зміну рухів.
В основі сюжетної гри покладено певний образ, завдання. В ній є розгорнута дія, деякі образи зіставляються. Тематика і зміст сюжетних
ігор дуже різноманітний.
В іграх зі співом діти вчаться передавати рухами зміст, образ пісні, форму і засоби виразності. Іноді спів може бути тільки зав’язкою до гри.
Безсюжетні ігри звичайно рухливі, з певними правилами, наприклад
„Хто швидше?”, „Будь спритним”. Музика в них супроводжує біг, ходьбу, стрибки, словесні сигнали змінюються музичними. Діти повинні дотримуватися правил гри, це виховує волю, витримку, в них є елемент змагання.

85
Музично-дидактичні ігри мають певний зміст, розвиток дії, правила, вони відіграють велику роль у сенсорному розвитку дітей, удосконалюючи слухову відчуття, а також мають багато спільного з рухливими іграми й хороводами. За характером вони можуть бути різними, але всі вони мають на меті навчити дошкільників розрізняти і запам’ятовувати музичні звуки за висотою, тембром, динамікою, ритмом у зв’язку з загальним характером музичного твору.
Ігри-інсценізації побудовані на основі сюжетів пісень. Як правило підбираються ігри з розгорнутим сюжетом, наявністю яскравих контрастних образів. Рухи дітей у таких іграх визначаються безпосереднім сюжетом пісні, діями персонажів а також фантазією самих дітей, які стараються підшукати найбільш точні виразні ігрові рухи для передачі образів, а при виконанні пісні – знайти відповідні інтонації голосу, які підкреслюють ті чи інші особливості персонажів. Ігри-інсценізації найчастіше розігруються на сюжети народних пісень, а також на сюжети сучасних дитячих пісень, забавлянок.
На кожному музичному заняття слід використовувати музично- дидактичну гру, яка обов’язково передбачає і завдання з розвитку мовлення дітей. Музично-дидактичні ігри – це ігри пізнавального характеру, спрямовані на збагачення та закріплення знань, пов’язаних з музичною діяльністю, активізацією у словнику дітей назв жанрів музичних творів, музичних інструментів, нот, іграшок під музичний супровід.
Методика розучування музично-дидактичних та ігор-інсценізацій така ж, як і розучування музичних ігор, хороводів, танців, вправ. Особлива увага приділяється виконанню музично-сенсорного завдання. Знайомлять дошкільників із музично-дидактичними та іграми-інсценізаціями в усіх вікових групах на музичних заняттях, використовують їх під час проведення різних розваг та в інших формах роботи, починаючи з третього року життя.

86 4
Для того, щоб правильно організувати процес навчання музично- ритмічної діяльності музичний керівник і вихователь повинні як слід підготуватися. Насамперед необхідно:
- добре вивчити музичний супровід;
- проаналізувати його з точки зору загального характеру і музичної форми;
- виконати самому рухи даної гри, танцю, хороводу, вправи, старатися виконати їх виразно, чітко, образно.
- запланувати програмові вимоги до дітей по основних музично- ритмічних навичках;
- розробити методику навчання.
Програмові вимоги плануються по таким аспектам:
1.
Характер музичного твору ( жвавий, спокійний, урочистий).
2.
Темп (швидкий, помірний, повільний).
3.
Динаміка ( голосно, тихо, не дуже голосно, не дуже тихо).
4.
Метроритм (розмір, акценти, ритмічний малюнок).
5.
Форма музичного твору (одна, дві, три частини, вступ, закінчення).
Методика навчання музично-ритмічних рухів
і вправ характеризується тим, що в ході освоєння репертуару діти весь час вправляються, розвиваючи навички музичного сприйняття в єдності з виражальним рухом. Розучуючи ігри, хороводи, танці, послідовно ускладнюють завдання, з урахуванням особливостей репертуару, неодноразово повторюють вивчений матеріал, закріплюючи знання, які зможуть застосувати в самостійній діяльності. Педагоги постійно стимулюють творчу активність дітей, використовують різні варіанти ігор, танців, хороводів, пропонують дітям творчі завдання різної складності залежно від віку, індивідуальних особливостей, інтересів і здібностей.

87
Таким чином цей вид музичної діяльності відіграє велику роль у всебічному, загальному та музичному розвитку дітей дошкільного віку і є надзвичайно важливим для розвитку їхніх музичних та творчих здібностей.
Література

Та сама, що і до попередніх тем.



















88


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал