Конспекти лекцій, рекомендовані для студентів денної і заочної форми




Сторінка1/7
Дата конвертації12.04.2017
Розмір1.06 Mb.
ТипКонспект
  1   2   3   4   5   6   7

Курс «Інноваційні технології навчання і виховання у ВНЗ» є продовженням системи психолого-педагогічної підготовки магістрів спеціальності «Педагогіка вищої школи» (101 – «Науки про освіту»). У центрі уваги тих, хто вивчає курс, повинні бути наступність та інновації у розробці та реалізації педагогічних ідей. Актуальним є проблемний виклад матеріалу,
індивідуально-творчий підхід до вивчення курсу.
Конспекти лекцій, рекомендовані для студентів денної і заочної форми, розроблені з використанням закону України «Про вищу освіту», матеріалів авторитетних джерел з технологій навчання у ВНЗ, зокрема підручників та посібників І. Брітченка, Н.Дудник, М. Чепіль, Т.Туркот, В. Стрельнікова,
М. Фіцули та ін.
Теоретичні положення курсу та рекомендації щодо вивчення основних тем викладені у вигляді конспектів.


НА ДОПОМОГУ СТУДЕНТУ:
ВИВЧЕННЯ НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ З КУРСУ
Конспекти лекцій

Лекція 1 Поняття про технології в освіті.
1.
Технологічний підхід до процесу навчання.
2.
Особистісно орієнтована освіта і технології.
3.
Гуманістична спрямованість освітніх технологій.
Педагогіка співробітництва.
4.
Технології колективно-творчого виховання.
5.
Процес функціонування нових педагогічних технологій.
6.
Перспективи та проблеми впровадження нових педагогічних технологій у ВНЗ.

1. Технологічний підхід до процесу навчання.
Суттєвою ознакою сучасних інноваційних процесів у сфері навчання і виховання є їх технологізація – неухильне дотримання змісту і послідовності етапів впровадження нововведень.
Поняття «технологія « ( грец. techne – мистецтво, майстерність і logos – слово, вчення) у значенні науки про майстерність виникло у зв’язку з технічним прогресом. Найзначущішим воно є у виробничій діяльності, де технологія трактується як сукупність знань про способи і засоби оброблення матеріалів, мистецтво володіння процесом. Провідним у будь-якій технології вважається детальне визначення кінцевого результату і точне його досягнення. Науково- технічний прогрес зумовив технологізацію не лише матеріального виробництва, а й проник у сферу культури, гуманітарного знання.
Усі технології поділяються на промислові та соціальні. До промислових належать технології переробки сировини, виготовлення продукції. Вони вимагають неухильного дотримання стандартів виробництва.
Головні питання, на які спрямована технологія як дієве поняття (форми, методи, засоби) – це як навчати, як виховувати, як розвивати. За визначенням
ЮНЕСКО: «Педагогічна технологія – це системний метод створення, застосування і визначення всього процесу викладання і засвоєння знань з урахуванням технічних і людських ресурсів і їхніх взаємодій, що мають своїм завданням оптимізацію форм освіти». Звідси робимо висновок про важливість розвитку й впровадження у життя суспільства невиробничих, зокрема педагогічних технологій.
Одним з перших оприлюднив ідею технологізації навчального процесу Я-
А.Коменський (1592 – 1670). Технологія навчального процесу, за переконаннями Я.-А.Коменського, повинна гарантувати позитивний результат навчання. Функціонально вона має бути своєрідною дидактичною машиною, яка за умови правильного користування нею, забезпечувала б очікуваний результат. Для цього слід чітко окреслити цілі, вміло вибрати засоби, встановити жорсткі правила їх використання. Усе це свідчить, що цей педагог
розглядав технологізацію як важливий засіб упровадження провідних дидактичних принципів.
Швейцарський педагог Й.-Г. Песталоцці ( 1746 - 1827) активним завданням педагогіки вважав створення «механізму освіти», що дасть змогу кожному підготовленому педагогові, який докладе багато власних зусиль, виховати будь- яку дитину.
Представники «педагогіки творчості» (Ф. Гансберг, Е. Лінде) засуджували спроби впливати на неповторну особистість дитини за допомогою технології, вони переконували, що до кожної особистості слід добирати індивідуальні засоби виховання. Вони не визнавали ідеї і можливості створення педагогічної технології, яка могла б стати ключем до душі дитини.
Р.Штайнер (1861 – 1925) започаткував індивідуальний підхід до виховання дітей. Завдання вбачав у використанні технологій, що розвивають в особистості здатність до орієнтованих на різноманітність світу суджень (умовисновків).
Саме цей принцип був покладений в основу навчання і виховання у першій вільній вальдорфській школі.
Термін «педагогічна технологія» з’явився у світі порівняно недавно.
Щодо навчального процесу його було вжито у 1886 р. Англійцем Джеймсом
Саллі (1842 – 1923). У колишньому Радянському Союзі педагогічні технології розглядали як засіб реалізації більшовицької ідеології, що надавало їм політичної заангажованості. Зміст інформації свідомо добирали з орієнтацією на виховання комуністичної свідомості й моралі, тобто педагогічні технології використовувались як засіб формування комуністичного світогляду і поведінки.
Однією з перших була створена протягом 20-х років ХХ ст. педологія
(грец. pais , paidos – дитина) – комплексна наука про дитину. Саме в наукових працях із педології (М.Басов, В.Бехтєрєв, С.Шацький та ін.) вперше згадано термін «педагогічна технологія». Тоді ж розповсюджується поняття
«педагогічна техніка» – сукупність прийомів і засобів, спрямованих на чітку й ефективну організацію навчальних занять. Педологи стверджували, що беручи участь у суспільно корисній праці, змінюючи навколишнє середовище відповідно до здобутих у школі знань, умінь і навичок, діти перетворюють свій ціннісно-емоційний світ, вчаться володіти соціально значущими видами діяльності.
У 30-і роки ХХ ст. розпочалася технологічна революція в освітній системі
США. Протягом наступних десятиліть зазнало еволюцію тлумачення терміна
«педагогічна технологія», що породило дискусію про його сутність, структуру і джерела розвитку. Можна виділити чотири періоди еволюції дефініції
«педагогічної технології»: Перший період – 1940 – 1950 рр. У цей час з’явилися
і впроваджувалися у навчальний процес технічні засоби запису. Другий період
– середина 50 – 60-х років ХХ ст. Передові педагоги виступали за необхідність застосування аудівізуальних (від лат.audio – чую, слухаю і visualis – зоровий ) засобів і програмованого навчання (technolosy in educasion). Це представники напряму, означеного як «технічні засоби навчання». Третій період – 70-ті рр.
ХХ ст. У системі освіти розпочато модернізацію навчального обладнання.
Завдяки використанню основ інформатики, теорії телекомунікації (грец. tele – далеко і communication – зв’язок, повідомлення), системного аналізу та нових досягнень було розширено базу педагогічних технологій. Тоді ж розпочато
підготовку професійних педагогів-технологів, масове використання таких технічних засобів навчання, як відеомагнітофон, карусельний кадропроектор, електронна дошка та ін. Четвертий період – 80-і р. ХХ ст. – поч. ХХІ ст. На цей період припало створення і розвиток мережі комп’ютерних лабораторій і дисплейних класів.
Як зазначає І.Дичківська, історію становлення педагогічної технології відтворює така схема: задум впровадити інженерний підхід («інженерна педагогіка») – технічні засоби навчання – алгоритмізація навчання – програмоване навчання – технологічний підхід – педагогічна технологія
(дидактичний аспект) – поведінкова технологія (аспекти виховання).
2.Особистісно орієнтована освіта і технології.
Центром особистісно орієнтованого навчання є особистість, її самобутність, самоцінність. Метою особистісно орієнтованого навчання є процес психолого-педагогічної допомоги дитині в становленні її суб'єктивності, культурної ідентифікації, соціалізації, життєвому самовизначенні.
Головними завданнями особистісно орієнтованої технології є:
- розвиток індивідуальних пізнавальних здібностей;
- максимальний вияв, ініціювання, використання індивідуального
(суб'єктивного) досвіду дитини;
- допомога особистості у пізнанні себе, самовизначенні та самореалізації, уникнення формування попередньо заданих якостей;
- формування в особистості культури життєдіяльності, яка дає змогу продуктивно вибудовувати своє повсякденне життя, правильно визначати його лінію.
Особистісно орієнтована технологія навчання має відповідати таким вимогам:
- забезпечення виявлення навчальним матеріалом змісту суб'єктивного досвіду студента, в тому числі й досвіду попереднього навчання;
- спрямованість викладених у підрстудентіку (вчителем) знань не тільки на розширення
їх обсягу, структурування,
інтегрування, узагальнення предметного змісту, а й на постійне перетворення набутого суб'єктивного досвіду кожного студента;
- постійне узгодження у процесі навчання суб'єктивного досвіду студентів з науковим змістом отриманих знань;
- активне стимулювання студентів до самооцінної освітньої діяльності, зміст і форми якої повинні забезпечувати їм можливість самоосвіти, саморозвитку, самовираження під час оволодіння знаннями;
- конструювання та організація навчального матеріалу з орієнтацією на те, щоб студенти мали змогу обирати його зміст, вид та форму виконання завдань тощо;
- виявлення та оцінка способів навчальної роботи, якими користується студент самостійно, стійко, продуктивно;
- забезпечення контролю й оцінювання не тільки результату, але передусім процесу учіння;
- забезпечення у процесі навчальної діяльності студента рефлексії, оцінювання учіння як суб'єктивної діяльності.

Становлення особистісно орієнтованого навчання у вищій школі зумовлене соціально-економічними змінами в нашому суспільстві, розвитком ринкових відносин. Нині суб'єкти праці вільно розпоряджаються своїм основним капіталом - кваліфікацією, самостійно обирають для себе вид праці.
Ринкові умови вимагають професійної мобільності, високої компетентності, низки особистісних якостей.
З огляду на це особистісно орієнтоване навчання має на меті: розвивати
індивідуальні пізнавальні здібності кожного студента, допомогти їм пізнати себе, самовизначитись та самореалізуватись, сформувати в них культуру життєдіяльності, яка дає змогу продуктивно будувати своє життя.
Особистісно орієнтоване навчання у вищій школі ґрунтується на принципах: пріоритет індивідуальності, самоцінності студента, який є суб'єктом навчального процесу; співвіднесення освітніх технологій на всіх рівнях освіти із закономірностями професійного становлення особистості; визначення змісту освіти рівнем розвитку сучасних соціальних,
інформаційних, виробничих технологій і майбутньої професійної діяльності; випереджувальний характер освіти, що забезпечує формування професійної компетентності майбутнього фахівця; визначення дієвості освітнього закладу організацією навчального середовища; врахування індивідуального досвіду студента, його потреби в самореалізації, самовизначенні, саморозвитку.
Особистісно орієнтоване навчання у вищій школі потребує корекції змісту освіти, форм і засобів її реалізації. Змістовий компонент навчального процесу має охоплювати все необхідне студентові для формування і розвитку його особистості, для формування професіонала.
Важлива роль в особистісно орієнтованому навчанні відведена діалоговим лекціям, дискусіям, спеціальним тренінгам, організаційно-діяльнісним,
імітаційним іграм, семінарам-тренінгам, розв'язанню проблемних ситуацій та
ін.
Ефективність особистісно орієнтованої освіти залежить від правильно вибудуваного її змісту, до якого ставлять такі вимоги:
- навчальний матеріал повинен забезпечувати виявлення змісту суб'єктивного досвіду студента, в т. ч. досвіду його попереднього навчання;
-виклад знань викладачем (у підручнику) повинен бути спрямований не лише на розширення їх обсягу, структурування, інтегрування, узагальнення, а й на постійне перетворення набутого суб'єктивного досвіду кожного студента; у процесі навчання необхідне постійне узгодження досвіду студентів з науковим змістом здобутих знань;
- активне стимулювання студента до самооцінної діяльності, можливість самоосвіти, саморозвитку, самовираження;
- конструювання і організація навчального матеріалу у такий спосіб, щоб студент сам вибирав зміст, вид і форму при виконанні завдань, розв'язуванні задач тощо;

- виявлення та оцінювання способів навчальної роботи, якими користується студент самостійно, постійно, продуктивно.
До найпоширеніших засобів забезпечення особистісного підходу відносять
(В. Серіков): світоглядні парадокси, проблемні ситуації, показ криз, що призводять до створення наднових теорій; фундаментальні експерименти та їх обговорення; авторські пізнавальні задачі, вправи, дидактичні ігри; засоби автоматизованого контролю; парадоксальні досліди, висунення гіпотез; рефлексію логіки викладу; спостереження та експерименти; ефективні технології навчання; різноманітність форм самостійної роботи; розповідь про
історії наукових революцій; зміни парадигм та їх значення для розвитку науки та ін.
У реалізації особистісно орієнтованого навчання особлива роль відведена педагогічному спілкуванню суб'єктів навчального процесу у вищій школі
(викладачів та студентів). Воно створює умови для розвитку навчально-профе- сійної мотивації, надає навчанню характеру співпраці, забезпечує досягнення мети та завдань навчання, сприяє розвитку студентів та підвищенню професійно-педагогічного потенціалу викладачів.
3.Гуманістична
спрямованість освітніх технологій. Педагогіка
співробітництва.
Важливою умовою навчання у ВНЗ є його особистісна зорієнтованість, спрямована на те, щоб кожний студент став самодостатнім, творчим суб’єктом діяльності, пізнання, спілкування, вільною і самодіяльною особистістю. Саме в цьому і полягає гуманістична спрямованість навчально-виховного процесу, центром і метою якого є особистість вихованця. Ступінь гуманізації цього процесу залежить від того, наскільки він створює передумови для самореалізації особистості, розкриття її природних задатків, прагнення до свободи, відповідальності, творчості.
Необхідність гуманістичної спрямованості освіти, суттю якої є дбайливе ставлення, повага до особистісного
«Я» кожного вихованця, обґрунтував американський психолог Карл Роджерс
(1902—1987). У книзі «Свобода навчатися» він стверджував, що тільки розуміння і прийняття педагогом студента таким, яким він є, без авторитарного тиску з метою кардинально його змінити, робить процес формування особистості результативним. Орієнтація на особистісну сутність людини, прагнення звільнити її від одноманітності в суспільному бутті й особистісному розвитку домінують у сучасній теорії і практиці виховання та навчання.
Характерними ознаками гуманістичної педагогіки. є: надання ініціативи у пізнавальній діяльності, створення емоційно стимулюючого навчального середовища, розвиток у дітей саморегуляції і свободи, закорінених у почуття й усвідомлення особистої відповідальності; здійснення навчально-виховного процесу в атмосфері взаємодії, емоційної співдружності; структурування педагогічного процесу на визнаній педагогом і дітьми солідарній основі; виконання вчителем ролі порадника, консультанта, джерела знань, метою якого
є створення для студентів реальних можливостей вибору пізнавальних альтернатив і самореалізації у формі, яка б відповідала рівневі розвитку кожного з них; формування і добір освітніх програм з огляду на максимальні можливості розвитку потенціалу і стимулювання творчих здібностей дітей,
обговорення вчителем з студентами проблем пізнавального розвитку, засобів його оцінювання.
У контексті гуманістичної освітньої парадигми принципово іншою бачиться і позиція педагога, якому належить бути не засобом, а визначальним чинником навчального процесу, соратником і супутником дитини на шляхах пізнання. Викладач є провідною фігурою успішної педагогічної взаємодії з вихованцями, від нього залежить оперативність враховування їх особистісних якостей, які постійно змінюються під впливом зовнішніх обставин та
індивідуального зростання.
Особистісно-орієнтовану педагогіку називають інноваційною. Але, як справедливо стверджують вітчизняні вчені, інноваційною вона є тільки для нашої педагогічної системи, оскільки інші уже давно еволюціонують у гуманістичному напрямі, поступово трансформуючись у систему нових відносин.
Педагогіка співробітництва — сформований у середині 80-х років ХХ ст. новаторський напрям у педагогіці, представники якого започаткували й використовували інноваційні системи і методи навчання та виховання.
Завдяки старанням педагогів-новаторів нових орбіт сягало мистецтво навчання і виховання. Їм належать різноманітні відкриття. На новаторську педагогічну практику зорієнтовано і немало представників науки, які свої авторські програми реалізують у закладах освіти не як експериментатори, а як учителі й вихователі. У новаторській педагогіці багатогранно втілена творча сутність навчально-виховного процесу. Якщо наукова педагогіка розвиває загальні закономірності і теоретичні проблеми виховання, то новаторська творить ефективні педагогічні технології.
4. Технології колективно-творчого виховання.
Умовно освітні технології поділяються на навчальні та виховні. Один з перших розробив теорію і технологію створення дитячого колективу
А. Макаренко, як одного з найпотужніших інструментів виховання і формування особистості .
Технології колективно-творчого виховання А.С. Макаренка була особистісно-орієнтованою. Ця модель поєднувала в собі велику любов до дітей, демократичні і авторитарні почала одночасно. Вона була вибудована, з одного боку, на теорії «завтрашньої радості»: найближчих і далеких перспективах, а з
іншого боку, на педагогіці вимог: заохочення і покарання.
У роботах академіка І. П. Іванова та Л. Г. Борисової розвинулася методика колективно-творчої діяльності (КТД), пізніше відома як педагогіка колективно- творчого виховання (КТВ).
Методика КТД побудована на наступних принципах:

будь-яка діяльність з повинна бути колективною діяльністю з поліпшення навколишнього життя;

будь справа має бути творчою;

самоврядування повинно будуватися на змінюваності активу;

в ході спільної діяльності повинна виявлятися особлива позиція педагога як прикладу в справах, товариша, порадника.

Технологічними ланками принципу колективної діяльності методики КТД
є:

колективне планування;

колективна організація;

колективне проведення;

колективний аналіз;

колективне підведення підсумків і післядія.
Реалізація наступного принципу методики розкривається через підготовку та організацію колективних творчих справ (КТД).
Творчий початок реалізується через зміст і форми реалізації технологічних стадій КТД: попередня робота, планування, підготовка, проведення, аналіз і підведення підсумків, післядія.
Третій принцип - змінюваність активу. Кожен вчиться бути активним і підлеглим, немає розподілу на пасив і актив.
Форми змінюваності активу: ЧТП (чергування творчих дорстудент), ДКО
(черговий командир загону), ДКД (черговий командир дні).
Четвертий принцип методики - особлива позиція педагога.
Основними етапами реалізації ідей колективного творчого виховання є:
Формування особливої позиції педагога
Психологічна та методична підготовка школярів..
Організація життя колективу по-новому, що включає: а) створення нової структури колективу, б) колективне планування роботи, в) організацію виконання плану, г) колективний аналіз результатів діяльності.
5. Процес функціонування педагогічних технологій.
Підходи сучасних дослідників до визначення поняття «педагогічна технологія» різноманітні. Вона розглядається як: 1) сукупність психолого- педагогічних установок, що визначають спеціальний набір і поєднання форм, методів, способів, прийомів навчання, виховних засобів тобто як організаційно- методичний інструментарій (Б.Лихачов, І.Підласий); 2) опис системи дій учителя та студентів, від яких не слід відхилятися (І.Волков, П.Москаленко); 3) проект певної педагогічної системи, що реалізується вчителем (В.Беспалько).
Загалом, технологія як феномен є важливою складовою історії людства, формою вираження інтелекту, сфокусованого на розв’язанні важливих проблем буття, синтезом розуму і здібностей людини. Педагогічна технологія функціонує як наука, що досліджує найраціональніші шляхи навчання, і як система способів, принципів і регуляторів, які застосовують у навчанні, і як процес навчання.
Створення нової технології, як правило, є наслідком незадоволення результатами навчання й виховання, а також неефективністю педагогічної діяльності як розвивального фактора. Розробленню нової технології передують нові потреби (цілі) суспільства, наукові відкриття або результати наукових досліджень.
Головні ознаки педагогічної технології: концептуальність; діагностичне визначення цілей; економічність (виражає якість навчального процесу); алгоритмізованість, проектованість; коригованість; візуалізація (використання аудівізуальної та комп’ютерної техніки); координованість і поетапність дій.

В освітній практиці педагогічна технологія функціонує на таких рівнях:
1) загальнопедагогічний – репрезентує цілісний освітній процес у регіоні, освітньому закладі і стає тотожним педагогічній системі, оскільки містить сукупність цілей, засобів і методів навчання (виховання), алгоритм діяльності педагогів та студентів.
2) предметно-методичний – застосування як окремої методики в межах одного предмета.
3) локальний – реалізується як технологія окремих частин навчально- виховного процесу з метою розв’язання окремих дидактичних і виховних завдань.
Розмежовуються такі поняття, як «освітня технологія», «педагогічна технологія», «технологія навчання», відповідно до цілей, завдань і змісту, які вони виконують.
Педагогічні технології класифікують за різними ознаками: за рівнем
застосування (загальнопедагогічні; предметні, галузеві; локальні, модульні, вузько дидактичні); за філософською основою (матеріалізм, ідеалізм; діалектика, метафізика, сцієнтизм, природо відповідність; гуманізм, антигуманізм; антропософія, теософія; прагматизм, екзистенціалізм); за
провідним фактором психічного розвитку (біогенні, соціогенні, психогенні,
ідеалістські); за концепцією засвоєння (асоціативно–рефлекторні, розвиваючі,
інтеріоризаторські, біхевіористські, сугестивні,
Гештальт–технології, нейролінгвістичні); за орієнтацією на особистісні структури (інформаційні-
ЗУН, операційні-СРД, саморозвитку-СКМ, формування–ДПС, евристичні) за
характером змісту і структури (навчальні, виховні; світські, релігійні; загальноосвітні, професійні; гуманістичні, технократичні; монотехнолггії, проникаючі технології, полі технології); за типом управління пізнавальною
діяльністю (класичне лекційне, навчання за допомогою ТЗН, система
«консультант», навчання за книгою, система малих груп, комп’ютерне навчання, система «репетитор», програмне управління); за підходом до дитини
(авторитарні; дидакто–, соціо–, антропо–, педоцентричн; особисто орієнтовані; гуманно особистісні; технології співробітництва; вільного виховання, езотеричні);
за
домінуючим
методом
(догматичні, репродуктивні; пояснювально–ілюстративні; розвиваюче навчання; проблемні, пошукові; творчі); за напрямом модернізації існуючої традиційної системи (на основі гуманізації та демократизації відносин; на основі активізації та інтенсифікації діяльності дітей; на основі ефективності організації та управління; на основі методичного і дидактичного реконструювання матеріалу; прородовідповідні; альтернативні; цілісні технології авторських шкіл); за категорією тих, хто
навчається (масова технологія, випереджувальної освіти, компенсуючи, віктимологічні; технології роботи з «важкими»; технології роботи з обдарованими).
6. Перспективи та проблеми впровадження нових педагогічних
технологій у сучасній освіті
Важливим є моральний аспект технологізації освіти. Йдеться про
«педагогічну чистоту» (О.Пєхота), моральну безпеку, духовну екологічність.
Важливо, щоб в основу кожної з них було покладено принципи гуманістичного світогляду.

Нові часи вимагають нових підходів. Визначальним фактором ефективного використання нових інноваційних технологій є знання і навички викладача, що стосуються застосування й інтеграції цих технологій у ході навчання. Серед цілей сучасної новатики поряд з універсальними (розвиток
інтелектуальних здібностей, гуманізація, доступність освіти), визначається і ряд специфічних – комп’ютерна грамотність, інформаційне забезпечення освіти
(база даних і знань), індивідуалізована освіта на основі нових комп’ютерних технологій навчання.
Отже, розглядаючи і узагальнюючи теоретико-методологічні підходи педагогів, можемо зробити висновок, що майбутнє за системою: студент – технологія – викладач, за якої викладач перетворюється на педагога – методолога, технолога, а студент стає активним учасником навчально- виховного процесу.
Запитання та завдання
1.
Поясніть поняття «технологічність в освіті».
2.
Чи існує зв'язок між технологією і майстерністю педагога?
3.
Визначте спільне і відмінне у поняттях «педагогічна система»,
«методика», «педагогічна технологія», «інноваційна технологія»?
4.
Як Ви бачите процес технологізації виховання у сучасній школі.
5.
Які, на Вашу думку, негативні та позитивні впливи мають технологічні засоби навчання?

Література
1.

Бєлий В. Роль і місце технології в освітянській політиці. Погляд
практика з глибини /В.Бєлий // Директор школи. – 2004. – № 18. – С. 7 – 9.
2.

Бех І. Особистісно-зорієнтоване виховання: шляхи реалізації /І.Бех. –
Рідна школа. – 1999. – № 12. – С. 7 – 11.
3.

Дичківська І. М. Інноваційні педагогічні технології: підрстудентік 3-тє
видання, виправлене («Академвидав»). 2015 - 304 с.
4.

Карпенчук С. Педагогічна технологія: антропологічний підхід
/С.Карпенчук //Рідна школа. – 2001. – № 1.– С. 20 – 21.
5.

Нісімчук А. Сучасні педагогічні технології: навч. посібник /А.Нісімчук,,
О.Падалка, О.Шпак. – К., 2000. – С. 9 – 15.
6.

Підласий І. Практична педагогіка або три технології: інтерактивний
підрстудентік для педагогів ринкової системи освіти /І.Підласий. – К., 2004. –
С. 64 – 74.
7.

Пєхота О.М.
Особистісно-орієнтована
освіта
і
технології
[електронний ресурс]: http://lib.chdu.edu.ua/pdf/naukpraci/pedagogika/2000/7-1-
4.pdf
8.

Чепіль М. Педагогічні технології: навчальний посібник. – К.:
Академвидав, 2012 — 224 с.






Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал