Конспекти 2013-2014 н р. Періодизація української літератури Давня українська література



Сторінка2/8
Дата конвертації05.12.2016
Розмір1.35 Mb.
ТипКонспект
1   2   3   4   5   6   7   8

Повість минулих літ


Повість минулих літ — літописне зведення, складене у Києві на початку 12 століття, пам'ятка історіографії та літератури Київської Русі.

Оригінал (першопис) «Повісті минулих літ» до наших днів не зберігся. Збереглися лише пізніші списки. Під «списком» розуміють «переписування» («списування») з іншого джерела. Найдавніші з них — Лаврентіївський, переписаний 1377, що охоплює події до 1110, та Іпатіївський (Іпатський), переписаний на початку XV ст. з доведенням розповіді до 1117. Відомі три редакції «Повісті минулих літ»: перша — складена ченцем Києво-Печерського монастиря Нестором з літописних зведень поч. XII ст. з доведенням розповіді до 1113; друга — ігуменом Видубицького монастиря Сильвестром у 1116; третя виготовлена у Видубицькому монастирі 1118 для Мстислава — сина Володимира II Мономаха.

«Повість минулих літ» — перша у Київській Русі пам'ятка, в якій історія держави показана на широкому тлі світових подій. Висвітлює історію східних слов'ян та князівської влади, утвердження християнства на Русі, містить оповіді про виникнення слов'янської писемності, відбиває настрої різних суспільних верств. Записи подаються порічно. Використано перекази, оповідання, повісті, легенди.


Григорій Сковорода (1722-1794)

"Бджола та Шершень"

Шершень спитав у Бджоли, чому вона така дурна. Адже, добре знаючи, що плоди її праці корисніші для людей, ніж для неї самої, та до того ж часто їй шкодять, приносячи замість нагороди смерть, Бджола не перестає робити дурниці — збирає мед.


Бджола відповіла своєму радникові, що дурень він сам. Мед до вподоби й ведмедю, та й Шершні нечесно його дістають. Бджоли, якщо б схотіли, також могли б по-злодійськи добувати мед, коли б тільки їсти любили. Але для них незрівнянно більша насолода збирати мед, аніж споживати. Для цього вони народжені на світ і робитимуть так, поки не умруть. А без сього жити, навіть купаючись у меду, для них — «найлютіша смерть».

Сила [мораль]. Шершень — узагальнений образ людей, що живуть грабунком інших і створені лише для того, щоб їсти й пити. Бджола ж — мудра людина, яка трудиться в «сродному ділі», тобто за своїм покликанням. Чимало Шершнів безглуздо кажуть: навіщо, наприклад, студентові вчитися, якщо нічого за це не має. Вони не розуміють, що справа, яка припадає до душі, дає найбільше задоволення. За природними законами живуть тварини (Хорт, Кішка, бджола) та наймудріші з людей (наприклад, давньоримський державний діяч і письменник Катон).

Немає більшої радості, як «жити за натурою». Це означає не вдоволення низьких потреб і скотської похоті, а виконання свого природного призначення в житті. Саме про таку близькість до природи сказав давньогрецький філософ Епікур: «Дяка велика блаженній натурі за те, що потрібне зробила неважким, а важке непотрібним». Дотримуватись таких правил у житті — значить догодити Богу, бо «усе в ньому і він в усьому».
DE LIBERTATE. Григорій Сковорода

(Про свободу (лат.))


Що є свобода? Добро в ній якеє?
Кажуть, неначе воно золотеє?
Ні ж бо, не злотне: зрівнявши все злото,
Проти свободи воно лиш болото.
О, якби в дурні мені не пошитись,
Щоб без свободи не міг я лишитись.
Слава навіки буде з тобою,
Вольності отче, Богдане-герою!

Вірш "De libertate" Григорія Сковороди є яскравим прикладом геніальної лаконічності. В восьми рядочках автор не лише передав власні філософські погляди - найбільшою цінністю він вважає свободу, а й глузливе ставлення до мирських найбільших благ - золота, також зачепив і політичну ситуацію - для Сковороди Хмельницький - не віддалена у часі особистість, а людина, яка вирішувала долю його батьків-дідів, і подарувала свободу. Однак чи такою вільною була та свобода? Адже сам Григорій Савич тогочасному світові себе зловити не дав, не спокусили його ані царські палати і місце придворного співака, ані родинне життя. Тому й не хоче "пошитись у дурні" мандрівний філософ.



Всякому місту звичай і права. Григорій Сковорода

Всякому місту — звичай і права,


Всяка тримає свій ум голова;
Всякому серцю — любов і тепло,
Всякеє горло свій смак віднайшло.
Я ж у полоні нав'язливих дум:
Лише одне непокоїть мій ум.

Панські Петро для чинів тре кутки,


Федір-купець обдурити прудкий,
Той зводить дім свій на модний манір,
Інший гендлює, візьми перевір!
Я ж у полоні нав'язливих дум:
Лише одне непокоїть мій ум.

Той безперервно стягає поля,


Сей іноземних заводить телят.
Ті на ловецтво готують собак,
В сих дім, як вулик, гуде від гуляк.
Я ж у полоні нав'язливих дум:
Лише одне непокоїть мій ум.

Ладить юриста на смак свій права,


З диспутів учню тріщить голова,
Тих непокоїть Венерин амур *,
Всякому голову крутить свій дур.
В мене ж турботи тільки одні,
Як з ясним розумом вмерти мені.

Знаю, що смерть — як коса замашна,


Навіть царя не обійде вона.
Байдуже смерті, мужик то чи цар,—
Все пожере, як солому пожар.
Хто ж бо зневажить страшну її сталь?
Той, в кого совість, як чистий кришталь...


Ще років 20-25 тому вірш "Всякому місту звичай і права" Григорія Сковороди сприймався лише як критика тогочасного суспільства. Однак змінився суспільний устрій,і рядки, написані 250 років тому зазвучали по-новому. Досить уважно вчитатися. Не будемо детально спинятися на аналізі першої строфи, де автор подає розширено тезу про розмаїття людських смаків. А от вже друга строфа яскраво малює втілення людських прагнень, показує - хто і що найбільше цінує, заради чого готовий працювати, жертвувати, платити.

Панські Петро для чинів тре кутки,
Федір-купець обдурити прудкий,
Той зводить дім свій на модний манір,
Інший гендлює, візьми перевір!
Я ж у полоні нав'язливих дум:
Лише одне непокоїть мій ум.

Чи не знаємо ми сьогодні, що отримати хорошу посаду легше "по знайомству". Це стосується і приватного бізнеса, і бюджетних посад. От вам і "Петро для чинів". З "купцями Федорами" ми щодня зустрічаємося як на в магазині, то на базарі.Будівельний бум нині скінчився, але будиночків "на модний манір" в кожному місті і містечку - дуже багато. В четвертому рядку другої строфи говориться про гендляра. "Гендлювати" означає торгувати, у значенні Сковороди не дуже позитивному - не перевіриш. Якщо говорити про сучасність, то поле для діяльності сьогодення дає широчезне.





Література кінця ХVІІІ – початку ХІХ ст.

Оскільки більша частина етнічних українських територій у цей час була перетворена на одну з провінцій Російської імперії, то першою формою національної свідомості став місцевий, крайовий патріотизм, який передбачав наголошування на мовній, культурній, етнографічній своєрідності українців. За таких умов література мусила виконувати ряд не властивих мистецтву слова функцій. Фактично вона стала одним із важливих чинників вираження й водночас формування національної самосвідомості.

У перших десятиліттях ХІХ ст. роль літературних центрів належала Полтаві та Харкову. Саме тому початковий період нової української літератури називають полтавсько-харківськім. З Полтавою пов’язана творча діяльність одного із засновників нової літератури – І.Котляревського.

Після заснування у 1805 р. Харківського університету роль літературного центру міцно закріпилась за Харковом. На сторінках журналів «Харьковский Демокрит» та «Украинский вестник» друкувалися твори В.Масловича та П.Гулака-Артемовського, написані українською мовою.

1834 р. у харківському альманасі «Утренняя звезда» з’явилася перша публікація української прози Григорія Квітки (укр. прозаїк і драматург).

Кінець 20-х – поч.. 30-х рр. навколо Харківського університету сформувалося середовище молодих людей (викладачів та студентів), які цікавились українською історією та фольклором, а також здійснювали власні літературні спроби. Серед них найбільш помітними постатями були Ізмаїл Срезневський, Левко Боровиковський, Олександр Корсун, Амвросій Метлинський, Микола Костомаров, Михайло Петренко. Вони увійшли в історію української літератури як представники раннього українського романтизму. Результатом їх діяльності стало видання фольклорної збірки «Запорожская старина» (укладач І.Срезневський), альманахів «Сніп», «Молодик».

Значну організаційну діяльність у літературній галузі проводив Євген Гребінка (поет та прозаїк). Він видав альманах «Ластівка» (1841р.)

У середині 40 –х рр. українським літературним центром став Київ. На початку 1846 р. там утворилося Кирило-Мефодіївське товариство – таємна організація, до складу якої входили відомі українські письменники – Микола Костомаров, Пантелеймон Куліш, Тарас Шевченко. Товариство проіснувало 14 місяців. Навесні 1847р. його учасники були заарештовані, ув’язнені та заслані.

Репресії проти учасників Кирило-Мефодіївського товариства на певний час затримали розвиток літературного процесу. Літературне життя пожвавилось у другій пол. 50-х рр., коли в Петербурзі оселилися Куліш, Костомаров, Шевченко, які повернулися із заслання.

1857 р. – публікація «Народних оповідань» Марка Вовчка (Марія Олександрівна Вілінська).

1861 – 1862рр. – згуртованість колишніх кирило-мефодіївців та представників молодших літераторів навколо українського журналу «Основа», що виходив у Петербурзі.

Укр.літ. ХІХ ст. розвивалася в умовах постійних урядових заборон і репресій. (1863 р. – Валуєвський циркуляр обмежив права укр. Культури. 1876 р. – Емський указ. )

Специфіка даної літератури:


  • естетичні завдання поступалися захисним;

  • етнічне самозбереження – першорядне питання;

  • концентрація уваги літераторів на простонародному, селянському середовищі.

Іноді цю літературу ще називають народницькою. Письменники-реалісти:

Леонід Глібов, Іван Нечуй-Левицький, Панас Мирний, Борис Грінченко, Михайло Старицький, Іван Карпенко-Карий, Павло Грабовський, Іван Франко.

ХІХ ст. стало часом зростання та осмислення можливих стратегій національно-культурного розвитку. Літературний рух в Україні був ознаменований появою цілого ряду високовартісних художніх творів.

І. Котляревський (1769-1838)

« Енеїда»

Поема « Енеїда» І. Котляревського – перший твір нової української літератури, тому що написана була живою розмовною українською мовою. Над твором автор працював близько 30 років. Три перші частини вийшли з друку в 1798 році. Головні джерела « Енеїди» - реальна дійсність того часу та усна народна творчість.

Котляревський запозичив сюжет у Вергілія. Після того, як греки спалили Трою, внук троянського царя Еней, виконуючи волю богів, на чолі троянців мандрує в пошуках Італії, де він повинен заснувати нову державу. Після семи років блукань по різних морях та країнах, зазнавши чимало пригод, троянці прибувають до Італії. Зустрічають їх гостинно, але попереду – тривала війна троянців із рутульцями, бо цар рутульців Турн, як і Еней, хоче одружитися з дочкою царя Латина, Лавінією. На боці Турна – Амата, дружина Латина, і латинське військо царя Евандра. Втручаються й боги: одні стають на бік троянців, інші – проти них, отже, і боги ворогують між собою. Війна закінчується тільки тоді, коли Еней в бою долає Турна. Аж тепер внук троянського царя стає царем латинської землі.

Котляревський часто в полотно твору вплітає епізоди з життя українських козаків, старшини, селянства, міщан, священиків, учнів. Правдиві й мальовничі картини життя України відтіснили на другий план античний світ. Саме тому « Енеїда» вийшла оригінальним твором.



Жанр

« Енеїда» - травестійна бурлескна поема. Травестія – перевдягання. Всі герої поеми одягнені в національний одяг українців, вживають українські національні страви й напої, співають українські пісні, грають в народні ігри. Їхні звичаї, побут, життя різних соціальних станів – усе, як було в Україні у XVIII ст.

Суть травестії та бурлеску – в різкому контрасті між темою й характером її розкриття. Котляревський поставив перед собою мету: не принизити або висміяти оригінал, а у відомому для всіх сюжеті дати опис зовсім нового, маловідомого досі для світу життя українського народу. Отже, автор наснажив твір живописним національним колоритом, народним гумором, живою українською мовою.

Жанр бурлеску вимагав, щоб про буденне говорилося піднесено, а героїчний зміст викладався зумисне вульгарно.



Тематика

Котляревський зображує не старовину, а сучасну йому дійсність і не возвеличує панівні класи, а глузує з них, показує їхній паразитизм, жорстокість, хабарництво, пияцтво, зажерливість, пихатість, тобто їхню соціальну й моральну нікчемність.

Автор ставить ряд суспільно важливих для нашого народу проблем: соціальної нерівності, захисту рідної землі від ворогів, громадянського обов’язку, честі сім’ї, виховання дітей, дружби, кохання та інші.

Рай та пекло населені ним відповідно до уявлень народу. В раю – убогі вдови, сироти, ті, хто допомагає убогим. У пеклі – пани та чиновники.



Український світ « Енеїди»

Твір насичений картинами з життя простого народу: описи вечорниць, похорону, поминок, ворожінь, танців та всіляких забав. Велика кількість побутових деталей: народні звичаї, повір’я, одяг, посуд, їжа.



Моральні проблеми

Засуджуючи соціальну несправедливість, Котляревський мріяв про таке суспільство, в якому пануватимуть високі благородні моральні заповіді, люди житимуть за законами добра і правди.

Значення « Енеїди» полягає і тому, що І. Котляревський об’єднав українське художнє слово зі світовою культурою, в побуті України показав загальнолюдське.

« Наталка Полтавка»

Основне джерело написання – життя українського суспільства.



Сюжет:

- експозиція: дія відбувається в одному із українських сіл;



  • зав’язка: зустріч Наталки з Возним, який пропонує їй вийти заміж;

  • розвиток дії: вмовляння Наталки;

  • кульмінація: відмова Возному;

  • розв’язка: одруження Наталки з Петром.

Характеристика персонажів

Образ Наталки. Перший правдивий образ дівчини-селянки в українській літературі. Не багата, проста, але чесного роду, працьовита, добра дочка, дотепна, вірна у коханні, здатна на самопожертву заради матері, рішуча й смілива, наполеглива у боротьбі за своє щастя.

Образи Петра і Миколи. Обидва сироти-бурлаки, постійно мандрують у пошуках роботи. Працьовиті, сердечні, щирі, безкорисливі натури, з розвинутим почуттям власної гідності. Петро – чесний, великодушний, здатний на самопожертву заради іншої людини. На противагу м’якосердечному Петрові, Микола – твердішої вдачі, ніколи не впадає в розпач, завжди дотепний, бадьорий.

Образ Горпини. Наталчина мати, Терпелива. Неспроможна терпіти нестатки. Вмовляє дочку вийти заміж за багатого, але згодом змінює свою думку.

Образ Возного. Сатиричний образ судового чиновника, хабарник.

Образ Виборного. Хитрий, основна риса характеру – крутійство, прихильний до бідних.

П’єса має народний характер, бо головні герої – вихідці з народу, співають українські пісні.



Г. Квітка-Основяненко

( 1778-1843)
Діда Григорія за ніжну вдачу і незвичайну вроду прозвали Квіточкою, а згодом – Квіткою. Разом із своєю дружиною, дочкою київського воєводи, вони засновують поселення – початок майбутнього Харкова. Виростав в атмосфері глибокої шани до рідної мови, історії, фольклору, мистецтва. У родині часто бував Сковорода. У 26 років йде у монастир послушником ( до цього вчинку його підштовхнуло нещасливе кохання та несправедливий розподіл майна). Проте життя в монастирі виявилося не таким, як уявлялося юнакові і він йде на військову службу. Потім працює на культурно-громадській ниві на Харківщині: організував, відредагував і випустив перший в Україні журнал ( « Український вісник»), допомагав видати першу друковану збірку українських прислів’їв та приказок, збирав кошти на відкриття Харківської публічної бібліотеки.
« Маруся»

«Ваша Маруся так мені про Вас розказала, що я Вас навиліт знаю», - написав Тарас Шевченко Григорієві Квітці-Основ'яненку

Жанр – повість

ПЕРША СЕНТИМЕНТАЛЬНА ПОВІСТЬ В УКР.ЛІТЕР-РІ.

Цей твір – приклад сентиментального стилю літератури.



Сюжет

Маруся й Василь покохали один одного і хочуть одружитися. Та батько Марусі, сільський багач Наум Дрот, відмовляється віддати єдину дочку за бідного сироту, до того ж призначеного в рекрути. Щоб відкупитися від солдатчини, парубок йде на заробітки. У той час Маруся застуджується та помирає. Вернувшись із заробітків та не заставши милої живою, Василь йде в монастир і там з горя за коханою теж помирає.



Образи

Наум Дрот – працьовитий, мудрий, набожний, чесний, тверезий, дотримується всіх народних звичаїв та обрядів. Це ідеал селянина, в розумінні Квітки. Лише завдяки чесній праці, набожності і дотриманню норм християнської моралі цей кріпак став заможним і щасливим.

У такому ж чесному дусі Наум виховує і дочку Марусю, яка є центральним образом повісті. Вона викликає симпатію вже зовнішністю. За характером Маруся скромна, з усіма привітна, тиха, ввічлива, спокійна, працьовита. В її духовному світі найважливіше – почуття, настрій.

Ідеальній дівчині – ідеальна пара – Василь. Він чесний, скромний, щирий у почуттях, добрий, працьовитий, розумний, дотепний, надзвичайно чутливий.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал