Конспект лекцій з дисципліни



Сторінка7/9
Дата конвертації19.12.2016
Розмір2.32 Mb.
ТипКонспект
1   2   3   4   5   6   7   8   9
Технічні засоби безпечної експлуатації електроустановок при переході напруги на нормальнонеструмоведучі чинники

Захисне заземлення (рис. 3.1.6.3) — це навмисне електричне з'єднання з землею або з її еквівалентом металевих неструмоведучих частин, котрі можуть опинитись під напругою. Призначення захисного заземлення — усунення небезпеки ураження людей електричним струмом при появі напруги на конструктивних частинах електрообладнання, тобто при шмиканні на корпус. Принцип дії захисного заземлення — зниження до безпечних значень напруг дотику та кроку, зумовлених замиканням на корпус. Це досягається зниженням потенціала заземленого обладнання, а також вирівнюванням потенціалів за рахунок підіймання потенціалу основи, но котрій стоїть людина, до потенціалу, близького за значенням до потенціалу заземленого обладнання.



Рис. 3.3 Захисне заземлення



а — влаштування виносного заземлення (1 — заземлювачі; 2 — з'єднувальний провідник; 3 — заземлюване обладнання); б — схема дотику людини до корпуса при виносному заземленні та замиканні фази на корпус

Область застосування захисного заземлення — трифазові трипровідні мережі напругою до 1000 В з будь-яким режимом нейтралі.

Заземлювальний пристрій — це сукупність конструктивно об'єднаних заземлювальних провідників та заземлювача.

Заземлювальний провідник — це провідник, котрий з'єднує заземлювапьні об'єкти з заземлювачем. Якщо заземлювальний провідник має два або більше відгалужень, то він називається магістраллю заземлення.

Заземлювач — це сукупність з'єднаних провідників, котрі перебувають в контакті з землею або з її еквівалентом. Розрізняють заземлювачі штучні, призначені виключно для заземлення, і природні — металеві предмети, котрі знаходяться в землі.

Для штучних заземлювачів застосовують вертикальні та горизонтальні електроди. В якості вертикальних електродів використовують сталеві труби діаметром 3—5 см та сталеві кутники розміром від 40x40 до 60x60 мм довжиною 2,5—3 м. Можна також використовувати сталеві прути діаметром 10—12 мм. Для зв'язування вертикальних електродів використовують стрічкову сталь перетином не менше 4x12 мм та сталь круглого перетину діаметром не менше 6 мм. Для встановлення вертикальних заземлювачів попередньо риють траншею глибиною 0,7— 0,8 м, потім за допомогою механізмів забивають труби або кутники.

В якості природних заземлювачів можна використовувати:

  • прокладені в землі водогінні та інші металеві трубопроводи, за винятком трубопроводів спалимих рідин, спалимих або вибухонебезпечних газів, а також трубопроводів, вкритих ізоляцією для захисту від корозії;

  • обсадні труби артезіанських колодязів, свердловин, шурфів;

  • металеві конструкції та арматуру залізобетонних елементів будівель та споруд, які з'єднані з землею;

  • свинцеві оболонки кабелів, прокладених в землі.

Природні заземлювачі мають переважно малий опір розтіканню струму, тому використання їх в якості заземлювачів дозволяє заощадити значні кошти. Недоліком природних заземлювачів є доступність їх неелектротехнічному персоналу та можливість порушення неперервності з'єднання протяжних заземлювачів. В якості заземлювальних провідників, призначених для з'єднання заземлювальних частин з заземлювачами, застосовують стрічкову та круглу сталь. Заземлювальні провідники прокладають відкрито по конструкціях будівлі, в тому числі по стінах на спеціальних опорах. Заземлюване обладнання приєднують до магістралі заземлення за допомогою окремих провідників. При цьому послідовне включення заземлюваного обладнання не допускається.

Згідно з вимогами Правил улаштування електроустановок опір захисного заземлення в будь-яку пору року не повинен перевищувати:

— 4 Ом — в установках напругою до 1000 В; якщо потужність джерела струму (генератора або трансформатора) 100 кВА і менше, то опір заземлювального пристрою допускається до 10 Ом;

  • 0,5 Ом — в установках напругою понад 1000 В з ефективною заземленою нейтраллю;

  • , але не більше 10 Ом — в установках напругою понад 1000 В з ізольованою нейтраллю; якщо заземлювалний пристрій одночасно використовують для електроустановок напругою до 1000 В, то опір заземлювального пристрою не повинен перевищувати , але не більше 10 Ом (або 4 Ом, якщо це вимагається для установок до 1000 В). Тут — струм замикання на землю, А.

Захисному заземленню підлягають металеві неструмоведучі частини обладнання, котрі через несправність ізоляції можуть опинитись під напругою і до котрих можливий дотик людей або тварин. При цьому в приміщеннях з підвищеною небезпекою та в особливо небезпечних за умовами ураження струмом, а також в зовнішніх установках заземлення обов'язкове при номінальній напрузі електроустановки понад 42 В змінного і понад 110 В постійного струму, а в приміщеннях без підвищеної небезпеки — при напрузі 380 В та вище змінного струму; 440 В і вище — постійного струму. Лише у вибухонебезпечних приміщеннях заземлення виконується незалежно від значення напруги установки.

Заземленню не підлягають корпуси електрообладнання, апаратів та електромонтажних конструкцій, встановлені на заземлених металевих конструкціях, розподільних пристроях, в щитах, шафах, на станинах верстатів, машин і механізмів, за умови надійного електричного контакту з заземленою основою, арматура ізоляторів всіх типів, відтяжки, кронштейни та освітлювальна арматура при встановленні їх на дерев'яних опорах повітряних ліній електропередач або на дерев'яних конструкціях відкритих підстанцій.

Занулення (рис. 3.1.6.4) — це навмисне електричне з'єднання з нульовим захисним провідником металевих неструмоведучих частин, котрі можуть опинитися під напругою. Це основний засіб захисту від ураження людей струмом у випадку дотику до корпуса електрообладнання та до металевих конструкцій, котрі опинились під напругою внаслідок пошкодження ізоляції або однофазового короткого замикання в електроустановках напругою до 1000 В в мережі з заземленою нейтраллю. Призначення занулення таке ж, як і заземлення: усунути небезпеку ураження людей струмом при пробиванні фази на корпус.

Це досягається автоматичним вимкненням пошкодженої установки від електричної мережі. Принцип дії занулення — перетворення пробивання на корпус в однофазове коротке шмикання з метою викликати струм великої сили, здатний забезпечити спрацювання захисту і завдяки цьому автоматично відключити пошкоджену установку від електричної мережі. При пробиванні фази на корпус струм йде через трансформатор, фазовий провід, запобіжник, корпус електроустановки, нульовий провід.





Рис. 3.4 Принципова схема занулення

1 — корпус; 2 — апарати захисту від струмів короткого замикання (плавкі запобіжники, автомати); R0 — опір заземлення нейтралі джерела струму; Rп — опір повторного заземлення нульового захисного провідника; Ік — струм короткого замикання.

З огляду на те, що опір при короткому замиканні малий, струм досягає значних величин і захисний пристрій спрацьовує. Для того, щоб відбулося швидке та надійне вимкнення, необхідно, щоб струм короткого замикання перевищував струм установки вимкненого апарата:



де IК.З. — струм короткого замикання, А;

Iном. — номінальний струм плавкої вставки або струм уставки автомата, А;

k—коефіцієнт кратності струму короткого замикання відносно струму уставки.

Однак занулення як захисний засіб не забезпечує в повній мірі безпеки. Під час короткого замикання в нульовому проводі виникає небезпека ураження, котра буде існувати доти, доки не відбудеться вимкнення пошкодженого обладнання завдяки згорянню запобіжника або вимкнення апарата. Занулення використовується в трифазових електричних мережах напругою до 1000 В з глухозаземленою нейтраллю.

Захисне вимкнення — це швидкодіючий захист, котрий забезпечує автоматичне вимкнення електроустановки при виникненні небезпеки ураження струмом. Небезпека ураження може виникнути і при замиканні фази на корпус електрообладнання при зниженні опору ізоляції фаз відносно землі нижче певної межі внаслідок пошкодження ізоляції, замикання фаз на землю, при появі в мережі більш високої напруги, внаслідок замикання в трансформаторі між обмотками вищої і нижчої напруги, при випадковому дотику людини до струмоведучих частин, котрі знаходяться під напругою. В цих випадках відбувається зміна електричних параметрів електроустановки та мережі. Зміна цих параметрів до певної межі, при котрій виникає небезпека ураження людини електричним струмом, може стати сигналом, котрий викликає спрацювання пристроя захисного вимкнення (ПЗВ), тобто автоматичне вимкнення пошкодженої установки. Основними частинами ПЗВ є прилад захисного вимкнення та автоматичний вимикач (рис. 3.1.6.5).





Рис. 3.5 Принципова схема пристрою захисного вимкнення, котрий реагує на напругу корпуса відносно землі:

1— корпус; 2 — автоматичний вимикач; КВ — котушка вимикаюча; Н — реле напруги максимальне; Кз — опір захисного заземлення; Ид— опір допоміжного заземлення

Прилад захисного вимкнення — сукупність окремих елементів, котрі реагують на зміну будь-якого параметра електричної мережі і дають сигнал на вимкнення автоматичного вимикача. До цих елементів відноситься давач. Це пристрій, котрий сприймає зміни електричних параметрів і перетворює їх у відповідний сигнал. В якості давача використовують реле відповідного типу.

Автоматичний вимикач використовується для ввімкнення та вимкнення ланок під навантаженням та при короткому замиканні. Він вимикає захищувану електроустановку при надходженні сигналу від прилада захисного вимкнення. В мережах напругою до 1 кВ в якості таких вимикачів в пристроях захисного вимкнення застосовуються контактори, обладнані електромагнітним керуванням у вигляді утримуючої котушки, магнітні пускачі — трифазові контактори змінного струму, обладнані тепловим реле для автоматичного вимкнення при перевантаженні споживачів. Тип захисно-вимикального пристрою залежить від параметра електричної мережі, на котрий він реагує: напруга корпуса відносно землі, струм замикання на землю, напруга фази відносно землі, напруга нульової послідовності, струм нульової послідовності та оперативний струм. До пристроїв захисного вимкнення ставляться наступні вимоги: висока чутливість (здатність реагувати на малі зміни вхідної величини сигналу, малий час вимкнення (не більше 0,2 с), селективність роботи (здатність вимикати напругу лише від пошкодженого обладнання), самоконтроль (здатність вимикати обладнання при несправності пристрою захисного вимкнення), надійність.

Захисне вимкнення рекомендується застосовувати в якості основного або допоміжного захисного засобу, якщо безпека не може бути забезпечена шляхом влаштування заземлення або з економічних міркувань.

Захисне вимкнення використовується в електроустановках напругою до 1000 В в наступних випадках:

  • в пересувних електроустановках з ізольованою нейтраллю, коли спорудження чаземлювального пристроя утруднене;

  • в стаціонарних установках при використанні електрифікованого інструменту;

  • в умовах підвищеної небезпеки ураження електричним струмом та іінбухонебезпеки.

Широко використовуються захисно-вимикальні пристрої в побутових електроустановках.

Система електрозахисних засобів



Електрозахисні засоби — це переносні засоби, призначені для захисту людей, котрі працюють з електроустановками, від ураження електричним струмом, від дії електричної дуги та електромагнітного поля. За призначенням електрозахисних засобів умовно поділяють на ізолювальні, огороджувальні та допоміжні.

Ізолювальні електрозахисні засоби призначені для ізоляції людини від частин електрообладнання, котрі знаходяться під напругою, а також від землі. До них відносяться: Ізолювальні та вимірювальні штанги, штанги для накладання тимчасових переносних заземлень; ізолювальні та електровимірювальні кліщі; покажчики напруги; ізольовані ручки монтерського Інструменту; діелектричні рукавиці, боти та калоші; гумові килимки, доріжки, підставки; ізолювальні ковпаки та накладки; ізолювальні драбини.

Ізолювальні електрозахисні засоби поділяються на основні та допоміжні. Основними називають такі ізолювальні електрозахисні засоби, ізоляція котрих надійно витримує робочу напругу електроустановки і за допомогою котрих дозволяється доторкнутись до струмоведучих частин, котрі знаходяться під напругою. Додатковими називають такі ізолювальні електрозахисні засоби, котрі самі не можуть забезпечити безпеку персоналу при даній напрузі електроустановки і є додатковим захисним заходом до основних ізолювальних електрозахисних засобів.

Огороджувальні електрозахисні засоби призначені для тимчасового огородження струмоведучих частин обладнання. До них відносяться переносні огородження (ширми, бар'єри, щити, клітки), а також тимчасові переносні заземлення. Умовно до них відносять і переносні попереджу вальні плакати.

Допоміжні захисні засоби призначені для захисту персоналу від падіння з висоти (запобіжні пояси та страхувальні канати), для безпечного підіймання на висоту (драбини, кігті), а також для захисту від світлового, теплового, механічного та хімічного впливів (захисні окуляри, протигази, рукавиці, спецодяг).

Організаційні заходи



Організація безпечної експлуатації електроустановок

Робота щодо забезпечення безпечної експлуатації електроустановок здійснюється згідно з обов'язковими, для всіх споживачів електроенергії, незалежно від їх відомчої приналежності, правилами технічної експлуатації електроустановок споживачів та правилами техніки безпеки при експлуатації електроустановок споживачів. Обслуговування діючих електроустановок, проведення в них оперативних переключень, організація та виконання ремонтних, монтажних, налагоджувальних робіт і випробувань здійснюються спеціально підготовленим електротехнічним персоналом.

Роботи в діючих електроустановках з врахуванням заходів безпеки поділяються на виконувані: зі зняттям напруги, без зняття напруги на струмоведучих частинах і поблизу них, без зняття напруги на віддалі від струмоведучих частин, котрі знаходяться під напругою. До робіт, виконуваних зі зняттям напруги, відносяться роботи, котрі виконуються в електроустановці, в котрій зі всіх струмоведучих частин знята напруга і вхід в приміщення сусідньої електроустановки, котра знаходиться під напругою, закритий. До робіт, виконуваних без зняття напруги на струмоведучих частинах та поблизу них, відносяться роботи, котрі проводяться безпосередньо на цих частинах.

Роботою без зняття напруги на віддалі від струмоведучих частин, що знаходяться під напругою, вважається робота, при котрій виключається випадкове наближення працюючих людей та використовуваного ними ремонтного обладнання і інструменту до струмоведучих частин на віддаль менше встановленої і не вимагається вжиття технічних або організаційних заходів (безперервного нагляду) для запобігання такому наближенню. При виконанні робіт зі зняттям напруги та без зняття напруги на струмоведучих частинах та поблизу них повинні виконуватись організаційні та технічні заходи.

До організаційних заходів відносяться:

  • оформлення роботи по наряду-допуску, розпорядженню або за переліком робіт, виконуваних в порядку поточної експлуатації;

  • допуск до роботи;

  • нагляд під час роботи;

  • оформлення перерви під час роботи;

  • переводи на інше робоче місце.

Наряд-допуск — це завдання на безпечне виконання роботи, оформлене на спеціальному бланку встановленої форми. Він визначає зміст, місце виконання роботи, час її початку та закінчення, умови її безпечного виконання, склад бригади та осіб, відповідальних за безпечне виконання роботи. Відповідальними за безпечне виконання робіт є: особа, що видала наряд; котра дає розпорядження; особа, що допускає до роботи; керівник роботи; виконавець роботи; спостережник; член бригади.

Всі роботи, котрі виконуються в електроустановках без наряду, виконуються:

  • за розпорядженням осіб, уповноважених на це, з оформленням в оперативному

журналі;

  • в порядку поточної експлуатації з подальшим записом в оперативному журналі.

Розпорядження — це завдання на виконання роботи, що визначає ЇЇ зміст, місце, час,

заходи безпеки. Воно має разовий характер, видається на один вид роботи і діє протягом однієї зміни.

За розпорядженням можуть виконуватись:

  • позапланові роботи, викликані виробничою необхідністю, тривалістю до 1 год.;

  • роботи без зняття напруги на віддалі від струмоведучих частин, котрі знаходяться під напругою, тривалістю не більше однієї зміни;

  • роботи зі зняттям напруги з електроустановок напругою до 1000 В тривалістю не більше однієї зміни.

Поточна експлуатація — це проведення оперативним персоналом самостійно на шкріпленій за ним ділянці протягом однієї зміни робіт за спеціальним переліком.

До організаційних заходів в цьому випадку відноситься складання, відповідальним за електрогосподарство, переліку робіт стосовно конкретних умов.

До технічних заходів, що забезпечують безпеку робіт, виконуваних зі зняттям напруги, підносяться:

  • необхідні вимкнення та вжиття заходів, котрі запобігають подачі напруги до місця роботи внаслідок помилкового або довільного ввімкнення комутаційної апаратури;

  • вивішування на приводах ручного та на ключах дистанційного керування комунікаційної апаратури (автомати, рубильники, вимикачі) забороняючих плакатів;

  • перевірка відсутності напруги на струмоведучих частинах;

  • накладання заземлення;

  • вивішування попереджувальних та приписувальних плакатів, огородження, при необхідності, робочих місць та струмоведучих частин, які залишились під напругою.

Вимоги до обслуговуючого персоналу

Головною засадою організації безпечної експлуатації електроустановок є забезпечення обслуговування їх висококваліфікованим персоналом. Існує п'ять груп з електробезпеки персоналу, котрий обслуговує електроустановки.

I група. Група присвоюється особам, які не мають спеціальної електротехнічної підготовки, але мають елементарну уяву про небезпеку ураження електричним струмом і про іаходи електробезпеки при роботі на обслуговуваній дільниці, електроустановці. Для І групи стаж роботи в електроустановках не нормується.

II група. Особи цієї групи повинні мати елементарне технічне знайомство з електроустановками, чітко уявляти небезпеку ураження електрострумом, наближення до струмоведучих частин, знати основні заходи безпеки при роботі на електроустановках, вміти надавати першу допомогу.

III група. Особи, що належать до цієї групи, повинні: знати будову електричних установок та вміти їх обслуговувати; мати уяву про небезпеку під час обслуговування електричних установок; знати загальні правила техніки безпеки, правила допуску до роботи в електричних установках напругою до 1000 В, спеціальні правила техніки безпеки з тих видів робіт, котрі входять в коло обов'язків даної особи; вміти здійснювати нагляд за тими, хто працює і електроустановками та надавати першу допомогу.

IV група. Особи цієї групи повинні: мати знання з електротехніки в обсязі спеціалізованого профтехучилища; мати повну уяву про небезпеку під час роботи на електроустановках; знати повністю ПТЕ та ПТБ; знати установку настільки, щоб вільно орієнтуватись в тому, які саме елементи повинні бути вимкненими для безпечного виконання робіт; перевіряти виконання необхідних заходів з техніки безпеки; вміти організовувати Псшечне виконання робіт та здійснювати нагляд за ними в електричних установках напругою до 1000 В; знати схеми та обладнання своєї дільниці; вміти навчати персонал інших груп правилам техніки безпеки; вміти надавати першу допомогу потерпілому.

V група. Особи цієї групи повинні: знати всі схеми та обладнання своєї дільниці; знати ПТЕ та ПТБ в загальній та в спеціальній частинах; знати, чим викликана та чи інша вимога правил; вміти організовувати безпечне виконання робіт та здійснювати нагляд в електричних установках будь-якої напруги; навчати персонал інших груп правилам техніки безпеки; вміти надавати першу допомогу.

3.2 Безпека при роботі з обчислювальною технікою

Вимоги до приміщень для експлуатації ВДТ та ПЕОМ

Загальні вимоги до приміщень.

Приміщення з ВДТ та ПЕОМ повинні мати природне та штучне освітлення.

Природне освітлення повинно здійснюватися через світлові виїми, орієнтовані переважно на північ, північний схід та забезпечувати коефіцієнт освітлення не нижче 1,2% в зонах із стійким сніжним покровом та не нижче 1,5% на іншіх територіях. Вказані значення коефіцієнта освітлення нормуються для споруд, що розташовані в 3 світловому кліматичному поясі.

Розташування робочіх місць з ВДТ та ПЕОМ у підвальних приміщеннях не допускається. В разі виробничої необхідності, експлуатація ВДТ і ПЕОМ в приміщеннях без природнього освітлення може проводитися тільки при узгодженні з органами Державного санітарно-епідеміологічного надзору.

Площа на одне робоче місце з ВДТ або ПЕОМ для користувачів повинна складати не меньш 6,0 кв.м., а об’єм-не меньш 20, 0 куб.м.

Виробничі приміщення, в яких для роботи використовуються здебільшого ВДТ та ПЕОМ (диспетчерські, операторські, розрахункові, дисплейні класи та ін.), не повинні межувати з приміщеннями, в яких рівні шуму та вібрації перевищують нормовані значення.

Приміщення з ВДТ і ПЕОМ повинніобладнуватися системами опалення, кондиціонування повітря або ефективною вентиляцією.

Для внутрішнього оздоблення інтер’єру приміщення з ВДТ і ПЕОМ повинні використовуватися дифузно-відбиваючі матеріали з коефіцієнтом відбиття для стелі -0,7-0,8, для підлоги-0,3-0,5.

Вимоги до мікроклімату, вмісту аероіонів та шкідливих хімічних речовин у повітрі приміщень експлуатації ВДТ та ПЕОМ.



У виробничіх приміщеннях, у яких робота на ПЕОМ є допоміжною, температура, відносна вологість та швидкість руху повітря на робочіх місцях повинна відповідати допустимим значенням, а для приміщень, в яких така робота є основною-оптимальним значенням по діючим санітарним нормам (табл. 3.2)

Таблиця 3.2

Період року

Температура повітря, ˚С

Відносна вологість, %

Швидкість руху повітря, м/c

Допуст.

Оптим.

Допуст.

Оптим.

Допуст.

Оптим.

Холодний

21-25

22-24

75

40-60

0,1

0,1

Теплий

22-28

23-25

55

40-60

0,1-0,2

0,1

Рівні позитивних та негативних аероіонів у повітрі приміщень з ПЕОМ повинні відповідати нормам, що наведені у табл. 3.3.

Таблиця 3.3

Вимоги до вмісту аероіонів

Рівні іонізації повітря

Кількість іонів в 1 см. куб. повітря

п+

п-

Мінімально необхідні

400

600

Оптимальні

1500-3000

3000-5000

Максимально допустимі

50000

50000


Вміст шкідливих хімічних речовин у повітрі виробничих приміщень, в яких робота на ПЕОМ є допоміжною, не повинно перевищувати гранично допустимих концентрацій у робочій зоні ГДКр.з., а для приміщень, в яких робота з ПЕОМ є основною-не повинно перевищувати і ранично допустимих концентрацій забруднюючих речовин в атмосферному повітрі населених місць (середньодобові значення) ГДКс д. Витяги із нормативних документів наведені в табл. 3.4


Таблиця 3.4



Вимоги до вмісту шкідливих речовин

Назва речовини

Клас небезпечності

Гдкр.з., мг/м3

ГДКС.З., мг3

Пил неорганічний

3

0,5

0,15

Оксид вуглецю

4

20

3,0

Сірнистий ангідрид

3

10

0,05

Диоксид азоту

2

2,0

0,04

Пари бензину

4

100

1,5

Ацетон

4

200

0,35

Аерозоль свинцю

1

0,01

0,0003

Флюс каніфольний

4

10

0,3

Озон

1

0,1

0,03

Вимоги до шуму та вібрації.

У виробничих приміщеннях, де робота на ПЕОМ є допоміжною, рівні шуму на робочих місцях не повинні перевищувати значень, встановлених для даних видів робіт “Санітарними иормами допустимих рівнів шуму на робочих місцях”.При виконанні основної роботи на ПЕОМ ріпень шуму не повинен перевищувати 50 дБА.

При установці шумних агрегатів обчислювальної техніки в окремих приміщеннях рівень шуму не повинен перевищувати 75 дБА. Витяги із нормативного документа представлені н табл.3.5

Таблиця 3.5

Вимоги до шуму

Робоче місце

Рівні звукового тиску, дБ

Рівень шума, ДБА

Середньогеометричні частоти октавних полос, Гц

31, 5

63

125

250

500












Робота з ПЕОМ (відладка програм, набір тексту, та ін.)

86

71

61

54

49

45

42

40

38

50

Робота з ПЕОМ в діалоговому режимі у вільному темпі

93

79

70

63

58

55

52

50

49

60

Оператори ЕОМ (урахування інформації з дисплеїв

96

83

74

68

63

60

57

55

54

65

Приміщення з шумними агрегатами ОТ

103

91

83

77

73

70

68

66

64

75


При виконанні робіт з ПЕОМ у виробничих приміщеннях рівень вібрації не повинен перевищувати допустимих значеньзначень згідно з “Санітарними нормами вібрації робочіх місць” (категорія 3, тип “в”). У виробничих приміщеннях, де робота з ПЕОМ є основною, ііІГірація на робочіх місцях не повинна перевищувати допустимих норм,що наведені в талиці 3.6.

Таблиця 3.6.

Вимоги до вібрації

Середньогеометричні частоти октавних смуг, Гц

Допустимі значення (осі X, У)

з віброприскорення з віброшвидкості

м/с2, х10'3

ДБ

м/с, х10-4

ДБ

2

5,3

25

4,5

79

4

5,3

25

2,2

73

8

5,3

25

1,1

67

16

1,0

31

1,1

67

31,5

2,1

37

1,1

67

63

4,2

43

1,1

67

Коректовані значення та їх рівні

9,3

30

2,0

72


Вимоги до освітлення приміщень робочіх місць з ВДТ і ПЕОМ.

Робочі місця слід розташовувати таким чином, щоб площина екрану перед користувачем була перпендикулярна до до площини вікна.

Штучне освітлення у приміщеннях експлуатації ВДТ і ПЕОМ повинно здійснюватися системою загального рівномірного освітлення. У разі переважної роботи із документацією припускається застосування комбінованого освітлення (до загального освітлення додатково встновлюється освітлювачі місцевого освітлення). Місцеве освітлення не повинно утворювати бликів на поверхні екрану.

Освітленість на поверхні столу в зоні розміщення робочого документу повинна бути 300-500 лк. Освітленість екрану не повинна бути більшою 250 лк.

Слід обмежити пряму блискість від джерел освітлення, при цьому яскравість поверхонь, що світяться (вікна, освітлювачі, та ін.), які знаходяться у полі зору, повинна бути не більшою 200 кд/кв.м.

Слід обмежити відбиту блискість на робочіх поверхнях (екран, стіл, клавіатура та ін.) за рахунок вибору типу освітлювачів і розташування робочіх місць по відношенню до джерел освітлення. Яскравість бликів на екрані ВДТ не повинна перевищувати 40 кд/кв.м.

Показник осліпленості для джерел загального штучного освітлення повинен бути не більшим 20, а показник дискомфорту не більшим 40 (для учбових приміщень - не більшим 25).

Слід обмежити нерівномірністьрозподілу яскравості в полі зору користувача ПЕОМ, при цьому співвідношення яскравості між робочими поверхнями не повинна перевищувати 5:1, а між робочими поверхнями та поверхнями стін та обладнання 10:1.

В якості джерел світла при штучному освітленні повинні застосовуватися переважно люмінесцентні лампи типу ЛБ. При засобі відбитого освітлення припускається застосування металогалогенних ламп потужністю до 250 Вт. Припускається застосування ламп розжарювання в освітлювачах місцевого освітлення.

Загальне освітлення слід виконувати у вигляді суцільних, або уривчастих ліній освітлювачів, розташованих збоку від робочіх місць, паралельно лінії зору користувача при рядковому розташуванні ПЕОМ. При периметральном розташуванні комп’ютерів лінії освітлювачів повинні розташовуватися локалізовано над робочім столом ближче до його переднього краю, оберненого до оператора.

Для освітлення приміщення з ПЕОМ слід застосовувати освітлювачі типу ЛП036 із дзеркальними гратами, які укомплектовані високочастотними пускорегулюючими апаратами (ВЧ ПРА). Припускається застосування освітлювачів серії ЛП036 без ВЧ ПРА тільки в модифікації “Кососвет”, а також освітлювачі прямого світла -П, переважно прямого світла -Н, переважно відбитого світла. За відсутності освітлювачів серії ЛП036 припускається застосування освітлювачів загального освітлення серій: ЛПО13-2x40/5-01, ЛС005-2х40-001, ЛП031-2x40-002, ЛП034-4х36-002, а також їх аналогів.

Яскравість освітлювачів загального освітлення у зоні кутів 50-90 градусів з вертикаллю у поздовжних та поперечних площинах повинна складати не більше 200 кд/кв.м, захисний кут освітлювачів повинен бути не меньшим 40 градусів.

Освітлювачі місцевого освітлення повинні мати непросвітний відбивник із захисним кутом не меньшим 40 градусів.

Коефіцієнт запасу для освітлювальних установок загального освітлення повинен прийматися рівним 1,4

Коефіцієнт пульсації не повинен перевищувати 5%, що повинно забезпечуватися застосуванням газорозрядних ламп з ВЧ ПРА. За відсутності таких апаратів лампи багатолампових освітлювачів або поруч розташовані освітлювачі слід вмикати в різні фази трьохфазової мережі.

Слід проводити чистку скла віконних рам і освітлювачів не ріже двох разів на рік та проводити своєчасну заміну перегорівших ламп.

Вимоги до обчислювальної техніки



Всі ВДТ повинні мати гігієнічний сертифікат, включаючий в тому числі оцінку иізуальних параметрів. Деякі нормовані візуальні параметри ВДТ наведені в таблиці 3.7

Конструкція ВДТ, його дизайн, сукупність ергономічних параметрів повинні шбезпечити надійне і комфортне зчитування відображуваної інформації в умовах експлуатації.

Конструкція ВДТ повинна забезпечувати можливість фронтального спостереження екрану шляхом повороте корпуса у горизонтальній площині навколо вертикальної вісі у межах 130 градусів з фіксацією у заданому положенні.

Дизайн ВДТ повинен передбачити фарбування корпусу у спокійні м’які тони з щіфузним розсіюванням світла. Корпус ВДТ і ПЕОМ, клавіатура та інші блоки повинні мати мінову поверхню одного коліру з коефіцієнтом відбиття 0,4-0,6 та не мати блискучих деталей, ідмтних утворювати бліки.

На передній стороні корпусу ВДТ не рекомендується розташовувати органи керування, іиркування, будь-які допоміжні позначення та надписи. При необхідності розташування органів керування на передній панелі вони повинні зачинятися кришкою або бути зануреними в корпусі.

З метою забезпечення візуальних параметрів, а також захисту від електромагнітних та сиектростатичних полів припускається застосування екранних фільтрів, спеціальних екранів та інших засобів індивідуального захисту, які пройшли випробування в акредитованих лабораторіях, та які мають відповідний гігієнічний сертифікат.

Таблиця 3.7

Візуальні параметри ВДТ

Параметр

Значення параметрів

Контраст (для монохромних ВДТ)

від 3:1 до 1,5:1

Нерівномірність яскравості елементів знаків, %

не більш +25

Нерівномірність яскравості робочого поля екрану, %

+20

Формат матриці знака

не меньш 7x9 елементів зображення

Допустима просторова нестабільність зображення при частоті коливань 0,5-30 Гц

4

Допустима часова нестабільність зображення

не повинна бути зафіксованою 90% спостерігачів

Кутовий розмір знака, кут/хв.

16-60

Яскравість знака (фона), кд/м2, що виміряна у темноті

35-120


Конструкція ВДТ та ПЕОМ повинна забезпечувати потужність експозиційної дози рентгенівського випромінення в будь-якій точці на відстані 0,05 м від екрану та корпусу ВДТ при будь-яких положеннях регулюючих пристроїв не повинна перевищувати 7,74х10'12 А/кг, що відповідає еквівалентній дозі 100 мкр/год.

Допустимі значення параметрів неіонізуючих випромінень наведені в таблиці 3.8

Таблиця 3.8

Вимоги до електромагнітних випромінювань

Параметр

Допустимі значення

Напруженість електричної складової електромагнітного поля на відстані 50 см від поверхні відеомонітора.

ЮВ/м

Напруженість магнітної складової електромаї'нітного поля на відстані 50 см від поверхні відеомонітора.

0,3 А/м

Напруженість електростатичного поля

20 кВ/м

Напруженість електричної складової електромагнітного поля на відстані 50 см навколо ВДТ повинна бути не більшою: -в діапазоні частот 5Гц-2 кГц;.

25 В/м

-в діапазоні частот 2-400 кГц

2,5 В/м

Щільність магнітного потоку повинна бути не більшою: -в діапазоні частот 5 Гц-2кГн;

250 нТл

-в діапазоні частот 2-400 кГц

25 нТл

Поверхневий електростатичний потенціал не повинен перевищувати

500 В

Конструкція клавіатури повинна передбачати:

виконання у вигляді окремого пристрою із можливістю вільного переміщення;

опорне приладдя, яке дозволяє змінювати кут нахилу поверхні у межах від 5 до 15 градусів;

висоту середнього ряда клавіш не більшу 30 мм;

мінімальний розмір клавіш - 13 мм, оптимальний - 15 мм;

відстань між клавішами не меньш 3 мм;

однаковий хід для клавіш з мінімальним опором натисканню 0,25 Н та максимальним - не більшим 1,5 Н.

Вимоги до організації та обладнання робочіх місць з ВДТ та ПЕОМ.



Схеми розташування робочіх місць з ПЕОМ повинні враховувати відстані між робочими столами з відеомоніторами (у напрямку тилу поверхні одного відеомонітора і екрану іншого відеомонітора), які повинні бути не меньшим 2,0 м, а відстань між бічними поверхнями відеомоніторів - не меньш 1,2м.

Віконні виїми у приміщеннях використання ПЕОМ повинні бути обладнані керуємими пристроями типу: жалюзі, завіси та ін.

Робочі місця з ПЕОМ при виконанні творчої роботи, яка вимагає значного розумового напруження або високої концентрації уваги, слід ізолювати один від одного перегородками висотою 1,5-2,0 м.

Шафи, сейфи, стелажі для зберігання дискет, комплектуючих та ін. слід розташовувати у підсобних приміщеннях

Конструкція робочого столу повинна забезпечувати оптимальне розміщення на робочій поверхні використовуємого обладнання (ВДТ, ПЕОМ, клавіатура та ін.).

Висота робочої поверхні столу для дорослих користувачів повинна регулюватися у межах 680-800 мм. За відсутності такої можливості висота робочої поверхні столу повинна складати 725 мм, при цьому розміри робочої поверхні повинні бути не меньшими 800x800 мм.

Робочий стіл повинен мати простір для ніг висотою не меньшою 600 мм, шириною - не мсиьшою 500 мм, глибиною на рівні колін - не меньш 450 мм та на рівні витягнутих ніг - не меньш 650 мм.

Робочий стілець (крісло) повинен бути підйомно-поворотним та керованим по висоті та кутах накпону сидіння та спинки, а також - відстані спинки від переднього краю сидіння. Конструкція його повинна забезпечувати:

ширину та глибину поверхні сидіння не меньш 400 мм; поверхню сидіння із заокругленим переднім краєм;

регулювання висоти поверхні сидіння у межах 400-550 мм та кутів нахилу вперед до 15 градусів і назад до 5 градусів;

висоту опорної поверхні спинки 300±20 мм, ширину - не меньш 380 мм та радіус шкривлення горизонтальної площини - 400 мм;

кут нахилу спинки у вертикальній площині у межах 0±30 градусів; регулювання відстані спинки сидіння від переднього краю сидіння у межах 260-400 мм; стаціонарні або зйомні підлокотники довжиною не меньш 250 мм, шириною- 50-70; регулювання підаокотників по висоті над сидінням у межах 230±30 мм, та внутрішньої відстані між підлокотниками у межах 350-500 мм.

За необхідності, робоче місце може бути обладнане підставкою для ніг, яка має ширину мс меньшу 300 мм, глибину не меньшу 400 мм, висоту до 150 мм, кут нахилу до 20 градусів. Поверхня підставки повинна бути рифленою.

Клавіатуру слід розташовувати на поверхні стола на відстані 100-300 мм від края, або на спеціальній, керованій по висоті робочій поверхні.

Рівень очей при вертикально розташованому екрані ВДТ повинен припадати на центр пбо 2/3 висоти екрану. Лінія зору повинна бути перпендикулярною до екрану, її оптимальне відхилення від перпендикуляра, що проходить через центр екрану у вертикальній площині не поііинно перевищувати ±5 градусів, допустиме ±10 градусів.

Вимоги до організації режимів праці та відпочинку при роботі з ВДТ і ПЕОМ.



Режими праці та відпочинку при роботі на ПЕОМ повинні організовуватись в шнежності від виду та категорії трудової діяльності.

Види трудової діяльності поділяються на 3 групи:

група А - робота із зчитування інформації з екрану ВДТ із попереднім запитом,

група Б - робота по вводу інформації;

група В - творча робота в режимі діалога з ПЕОМ.

При виконанні протягом робочої зміни робіт, які відносяться до різних видів трудової діяльності, за основну роботу слід приймати таку, яка займає не меньш 50% часу протягом робочого дня.

Для видів трудової діяльності встановлюються 3 категорії важкості та напруженості роботи з ВДТ та ПЕОМ. Для груп А і Б в залежності від кількості зчитуємих або вводимих іішкін. Для групи В по сумарному часу роботи з ПЕОМ за робочій день, але не більше 6 годин. Чпс регламентованих перерв протягом робочої зміни слід встановлювати в залежності від і ривалості, виду та категорії трудової діяльності (табл. 3.2.1.8).

Категорія роботи 3 ВДТ (ПЕОМ)

Рівень навантаження за робочу зміну при видах робіт з ВДТ

Сумарний час регламентованих перерв

Група А, кількість знаків

Група Б, кількість знаків

Група В, час

робоча зміна у 8 годин

робоча зміна у 12 годин

1

до 20000

до 15000

до 2,0

30

70

2

до 40000

до 30000

до 4,0

50

90

3

до 60000

до 40000

до 6,0

70

120

Таблиця 3.9

Примітка: час перерв даний при дотриманні цих норм. При невідповідності фактичних умов праці вимогам цих норм, час регламентованих перерв слід збільшити на 30%.

Тривалість неперервної роботи з ВДТ без регламентованої перерви не повинна перевищувати 2 годин.

При роботі з ВДТ і ПЕОМ у нічну зміну (з 22 до 6 годин), незалежно від категорії та виду трудової діяльності, тривалість регламентованих перерв повинна збільшуватися на 60 хвилин.

При робочій зміні у 8 годин та роботі на ВДТ і ПЕОМ регламентовані перерви слід встановлювати:

для 1 категорії через 2 години після початку робочої зміни та через 1,5-2,0 години після обідньої перерви кожен тривалістю 15 хвилин;

для 2 категорії через 2 години після початку робочої зміни та через 1,5-2,0 години після обідньої перерви кожен тривалістю 15 хвилин, або тривалістю 10 хвилин через кожну годину роботи;

для 3 категорії через 1,5-2,0 години після початку робочої зміни та через 1,5-2,0 години після обідньої перерви кожен тривалістю 20 хвилин, або тривалістю 15 хвилин через кожну годину роботи;

При робочій зміні у 12 годин регламентовані перерви повинні встановлюватися у перші 8 годин роботи аналогічно перервам при робочій зміні у 8 годин, а протягом останніх 4 годин роботи, незалежно від категорії та виду робіт, кожну годину тривалістю 15 хвилин.

З метою зменьшення негативного впливу монотонії доцільно застосувати чергування операцій при роботі з ПЕОМ (зміна змісту роботи).

В разі виникнення у працівників з ВДТ і ПЕОМ зорового дискомфорту та інших неблагоприємних суб’єктивних відчуттів, не зважаючи на дотримання нормативних вимог, слід застосовувати індивідуальний підхід в обмеженні часу роботи, корекцію тривалості перерв або проводити зміну діяльності на іншу, не пов’язану з використанням ВДТ та ПЕОМ.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал