Конспект лекцій з дисципліни «сучасні жанри медіа» Модуль «Сучасні жанри преси»



Сторінка1/4
Дата конвертації21.03.2017
Розмір1.05 Mb.
ТипКонспект
  1   2   3   4
Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара

Кафедра масової та міжнародної комунікації

КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ З ДИСЦИПЛІНИ

«СУЧАСНІ ЖАНРИ МЕДІА»
Модуль

«Сучасні жанри преси»

Дніпропетровськ

2012
УДК 070.41(477)(078.5)

ББК

Б

Бахметьєва, А. М. Сучасні жанри преси [Текст] : конспект лекцій з дисципліни «Сучасні жанри медіа» / А. М. Бахметьєва. – Д.:_____, 2012. – 48 с.

Укладач: А. М. Бахметьєва, кандидат наук із соціальних комунікацій, доцент кафедри масової та міжнародної комунікації ДНУ ім. О.Гончара.


Рецензенти:

доктор наук із соціальних комунікацій, завідувач кафедри масових та міжнародних комунікацій ДНУ ім. О.Гончара, проф. С. В. Демченко;


доктор наук із соціальних комунікацій, завідувач кафедри реклами та зв’язків з громадськістю ДНУ ім. О.Гончара, проф. М. В. Бутиріна.
Рекомендовано до друку вченою радою факультету систем і засобів масової комунікації (протокол № 4 від 15 листопада 2012р.).

Видання містить конспект лекцій модуля «Сучасні жанри преси» дисципліни «Сучасні жанри медіа». Конспект складено на основі вимог щодо впровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу та на виконання програми заходів з реалізації положень Болонської декларації в системі вищої освіти і науки України.


Для студентів факультету систем і засобів масової комунікації ДНУ ім. О. Гончара.
© Бахметьєва А.М., 2012
ПЕРЕДМОВА
Модуль «Сучасні жанри преси» є елементом навчальної програми з дисципліни «Сучасні жанри медіа» у складі освітньо-професійної програми вищої освіти за напрямом підготовки 6.03030101 «Журналістика». Конспект лекцій «Сучасні жанри медіа» складено на основі вимог щодо впровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу та на виконання програми заходів з реалізації положень Болонської декларації в системі вищої освіти і науки України.

Методичний посібник має компілятивний характер і базується на розробках вітчизняних і зарубіжних дослідників.


Мета

Модуль «Сучасні жанри преси» дисципліни «Сучасні жанри медіа» передбачає поглиблене вивчення особливостей жанрового наповнення друкованих ЗМІ України, дослідження ролі преси в формуванні масово-комунікаційної системи регіону й країни, засвоєння методологічних підходів до написання журналістських текстів у різних жанрах.



Під час лекцій з модуля «Сучасні жанри преси» студенти мають вивчити жанрове наповнення друкованих видань, засвоїти нові тенденції у розвитку інформаційних жанрів преси, дослідити різні підходи до написання структурних елементів журналістського тексту, вивчити методику написання текстів інформаційних жанрів, знати сучасні вимоги до оформлення друкованих видань та роботи з ілюстративними матеріалами.

ЗМІСТ ДИСЦИПЛІНИ:

МОДУЛЬ 1

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 1. Інформативність як головна тенденція сучасної преси.

Тема 1. Система жанрів друкованих видань.

Тема 2. Критерії відбору новин.

Тема 3. Подача інформаційних матеріалів у друкованих ЗМІ.

Тема 4. Структура газетного тексту.

Тема 5. Інформаційні жанри. Факт, новина, замітка.

Тема 6. Звіт інформаційний та аналітичний.

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 2. Особливості інформаційного наповнення газети.

Тема 1. Кореспонденція: сполучення і зіставлення інформації з різних джерел.

Тема 2. Інформаційний коментар, опитування, прес-реліз.

Тема 3. Інтерв’ю як жанр і метод збору інформації.

Тема 4. Репортаж – оперативно з місця події.

Тема 5. Дизайн, типографіка та інфографіка в сучасній газеті.

Тема 6. Жанри фотожурналістики і композиція фотографії.


СТРУКТУРА НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ

(КРЕДИТНОГО МОДУЛЯ)



Тема

Кількість годин,

відведених на:

Лекції

Практичні

заняття

Самостійну

роботу

МОДУЛЬ 1

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 1. Інформативність як головна тенденція сучасної преси.

Тема 1. Система жанрів друкованих видань.

1

1

3

Тема 2. Критерії відбору новин.

1

1

3

Тема 3. Подача інформаційних матеріалів у друкованих ЗМІ.

1

1

3

Тема 4. Структура газетного тексту.

1

1

3

Тема 5. Інформаційні жанри. Факт, новина, замітка.

1

1

3

Тема 6. Звіт інформаційний та аналітичний.

1

1

3

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 1. Особливості інформаційного наповнення газети.

Тема 1. Кореспонденція: сполучення і зіставлення інформації з різних джерел

1

1

3

Тема 2. Інформаційний коментар, опитування, прес-реліз.

1

1

3

Тема 3. Інтерв’ю як жанр і метод збору інформації.

1

1

3

Тема 4. Репортаж – оперативно з місця події.

1

1

3

Тема 5. Дизайн, типографіка та інфографіка в сучасній газеті.

1

1

3

Тема 6. Жанри фотожурналістики і композиція фотографії.

1

1

3

Усього годин

12

12

36


ОПОРНИЙ КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ
Змістовий модуль 1. Інформативність як головна тенденція сучасної преси.

Лекція № 1.

Тема: Загальний огляд жанрів сучасних друкованих видань.

Мета вивчення: Засвоєння сучасної класифікації жанрів і вивчення впливу функціонального спрямування ЗМІ на жанрову палітру.

Література:

  1. Ворошилов, В. В. Журналистика [Текст] : ученик / В. В. Ворошилов. – 4-е издание. – СПб. : Изд-во Михайлова В. А., 2002. – 446 с.

  2. Ким, М. Н. Жанры современной журналистики [Текст]/ М. Н. Ким. – СПб. : Изд-во Михайлова В. А., 2004. – 335 с. : табл. – (Библиотека профессионального журналиста). – Библиогр.: с. 321-323 и в примеч.

  3. Москаленко, А. З. Основи масово-інформаційної діяльності [Текст]: підручник / А. З. Москаленко, Л. В. Губерський, В. Ф. Іванов ; Київ. нац. ун-т ім. Т.Шевченка. — К., 1999. – 634 с.

  4. Тертычный, А. А. Жанры периодической печати [Текст] : учеб. пособие для студентов вузов / А. А. Тертычный. – 3-е изд. испр. и доп. – М. : Аспект Пресс, 2006. – 320 с. – Библиогр.: с. 315-318.

План

1. Вплив функціонального спрямування ЗМІ на жанрову палітру.

2. Відмінності жанрових систем у вітчизняній і західній журналістиці.

3. Система жанрів друкованої преси.



Зміст

Сьогодення друкованої преси нелегке, але, втративши значний сегмент ринку і пристосувавши традиційні версії до мультимедійних вимог, газети і журнали залишаються надійними постачальниками інформації.

Головний редактор російської версії газети Московские новости MN.RU Павел Сухов так розповідає про формати видання, які будуть доступними читачеві після відродження і редизайну: «Наше видання буде доступним у чотирьох форматах – крім паперу це www-версія, PDA-версія та версія додатку iPad. Ми усвідомлюємо, що велика частина очікувань аудиторії пов’язана саме з відродженням друкованої газети з легендарною назвою, і для багатьох людей газета буде основним каналом отримання наших публікацій. Водночас іншу частину аудиторії ще належить завоювати, оскільки бренду «МN» в Інтернеті фактично не існує.

Сайт MN.RU пропонує відвідувачам усю палітру жанрів газети. За рахунок гнучкості платформи тексти можуть бути більшими за обсягом і супроводжуватися мультимедійним контентом – фоторепортажі, відеоролики, інфографіка, інтерактивність. Потік публікацій, створених спеціально для сайту, буде організований як постійно поновлювані тематичні блоги з суспільно важливих тем. Таких блогів ми відкриваємо два десятки. В додатку для планшету iPad користувач знайде кращі матеріали, які виходять в газеті і на веб-сайті. Для зручності сприйняття ми розбили публікації на чотири «потоки»: головні анонси – те, що ми вважаємо найголовнішим і найцікавішим; статті зі свіжого номера газети; думки – регулярні колонки відомих авторів і записи в тематичних блогах; мультимедіа» (тут і далі переклад наш – А.Б.).

Ця цитата з MN.RU від березня 2012 року говорить про сучасні тенденції розвитку преси, де друкованим виданням традиційно відводиться велика роль, і, незважаючи на формат виходу газети: паперова версія чи мультимедійна – журналістський текст має бути написаний оперативно і якісно.

Жанр (фр. genre – рід, вид) – формально-змістовна категорія, розроблена в літературознавстві з метою класифікації творів за типами.

Жанр в публіцистиці – стійка структурно-змістовна організація тексту, зумовлена своєрідним відображенням дійсності і ставленням до неї автора, що залежить від мети впливу на читача, широти зображення дійсності, глибини аналізу і ступеня узагальнень, застосування виражальних засобів. «Кожному газетному жанру властива особлива форма інтерпретації фактів, власна логіка викладу матеріалу. Картина дня, тижня сучасного життя створюється і всією палітрою публіцистичних жанрів, й індивідуальністю творчості провідних журналістів»1.

Основні функції засобів масової комунікації – інформаційна, кореляційна, пізнавально-культурологічна, рекреаційна – знаходять своє відображення в конкретних жанрових формах. Так, інформаційна функція яскраво виявляється в жанрах замітки, репортажу, звіту; пізнавально-культурологічна функція – у жанрах інтерв’ю, огляду, нарису; функція формування суспільної думки (кореляційна) – у жанрах кореспонденції, коментарю, статті, рецензії. На належність до певного жанру вказує функціональна частина тексту – чи то інформаційна, чи то пояснювальна, чи то оцінююча, чи спонукальна. Однак поряд з основною функціональною частиною в журналістському тексті містяться і складові, що вказують на інші функції. Адже не можна формувати суспільну думку про певні явища, не інформуючи читача. Також неможливо його виховувати без того, щоб не інформувати. Художньо-публіцистичні жанри сполучають усі функції ЗМК, але переважає кореляційна.

Використання тих або інших жанрів визначається також суспільно-історичними умовами життя. Наприклад, у довоєнній радянській журналістиці був дуже розповсюдженим жанр нарису. В Комсомольськой правде 30-х років нарис був жанром номер один, іноді в одному номері друкувалося по два-три нариси. На другій сторінці нарис виробничий, на третій — морально-етичний, на останній – спортивний або науковий. Тобто в газетах того часу переважали матеріали, що несли освітні та виховні функції.

Сьогодні великі жанри в щоденних газетах з’являються не часто, вони перейшли до тижневиків і журналів, на перше ж місце вийшли інформаційні жанри. Прискорений темп життя, інформаційний бум диктують виданням відповідні форми подачі матеріалів. Багато газет, з огляду на читацькі інтереси, орієнтують журналістів на невеликі за обсягом – 100-120 рядків – матеріали інформаційних та аналітичних жанрів з численними фактами і лаконічною аргументацією.

Поряд із традиційними жанровими формами сьогодні на сторінках газет і журналів з’являються нові, наприклад, науково-популярні есе, соціально-політичні діалоги, соціальні портрети сучасників, соціально-економічні нариси, проблемні репортажі, аналітичні інтерв’ю, життєві історії та інше.

Закордонний читач користується виробленою місцевими ЗМІ шкалою соціальних оцінок, способами орієнтації в подіях навколишньої дійсності. Наприклад, в американському тижневику Time популярним є жанр news story (розповідь про новини). За вітчизняною системою жанрів – коментований репортаж. До появи Time в американській пресі був чіткий розподіл на коментар, офіційну думку редакції з приводу подій, і репортаж – інформаційний матеріал, в якому репортер відповідав на питання: хто? що? де? коли? як? Коментований репортаж – це комбінація двох жанрів з відповіддю на питання «чому?» (так звана пояснююча журналістика). Він будується на трьох елементах: інформації, інтерпретації, думці. Зазвичай має цікавий початок, що інтригує читача.

У західній пресі матеріали почали набувати аналітичного і публіцистичного характеру з посиленням конкуренції з радіо і телебаченням. Поступаючись в оперативності, великі газети і журнали намагаються зацікавити читача поясненням вже відомих новин. Натомість вітчизняна журналістика від народження (згадаймо перші російські журнали, їх засновників і авторів) тяжіла до аналітичності та публіцистичності. І дореволюційним, і радянським періодичним виданням були притаманні просвітницькі, культурологічні, виховні та організаційні функції.

Система жанрів західної преси не збігається з тим поділом на жанри, який традиційно пропонують вітчизняні журналістикознавці. Такий жанр, як замітка-суміш ще не поширився в українській пресі з тієї причини, що наші видання не завжди можуть забезпечити себе кількома стрічками інформаційних агентств. Традиційно ці тексти пишуться в жанрі аналітичної кореспонденції у тижневиках новин, але враховуючи популярність жанру в західних виданнях, можна впевнено пророчити йому поширення у нас.

Такі жанри, як звіт, репортаж, інтерв’ю практикуються і в західній, і в українській пресі. Проте, норми їхнього викладу не в усьому збігаються. Так, журналістське розслідування пострадянська школа журналістики принципово відносить до аналітичних жанрів, тоді як західна система взагалі не знає такої градації – «аналітичні жанри», адже кожен текст вимагає попереднього аналітичного опрацювання зібраного матеріалу. В Європі розслідування класифікується в системі інформаційних жанрів, оскільки виключає будь-які оціночні судження з боку журналіста.

Важливо зауважити, що матеріали, викладені в інформаційних жанрах, займають переважну більшість газетної й журнальної площі. Як правило, їм присвячуються перші кілька шпальт. Часто одну тему викладають на кількох рівнях: на перших шпальтах видання дається інформація про подію (в формі замітки, репортажу, інтерв’ю), а далі в номері пропонується публіцистичний текст. Така практика дозволяє висвітлити явище або подію всебічно, але не змішувати в одному тексті факти і коментарі.

Існують певні розходження також у жанровій палітрі масових і якісних видань. Перші прагнуть будувати матеріали так, щоб переважали емоційні засоби впливу. При цьому зазвичай відсутні логічні висновки, аргументи, аналіз. У якісних же газетах і журналах, навпаки, матеріали апелюють до розуму читача, в них більше аргументованих узагальнень, висновків.

Дослідники відзначають розходження комунікативної стратегії журналістів, що виступають в ролі хронікера, інтерв’юера, репортера або автора оперативних коментарів. Перших відрізняє уміння коротко передавати суть подій, других – уміння представляти новини через обмін репліками, третіх – показувати наочні особливості явищ, відтворювати події, четвертих – прояснювати ситуації за допомогою деталей, що коментують подію, паралельно даючи оцінку.

Вибір жанру визначається постановкою цілі автором і залежить від характеру й особливостей факту, або від відомостей, отриманих від співрозмовника чи експерта. Знання ж загальних жанроутворюючих ознак журналістського тексту, уявлення про «моделі» і послідовності дії стане запорукою успішної практичної роботи зі створення текстів різних інформаційних жанрів.

Жанри журналістики диференціюють:

- за конкретними робочими функціями (інформаційна, пояснююча, оцінююча, спонукальна);

- за характером предмета зображення і пізнання (безпосередні факти і події – у замітці, кореспонденції; їх вплив – в інтерв’ю, рецензії);

- за масштабом охоплення дійсності, узагальнень і висновків (огляд, стаття);

- за характером виразно-образотворчих засобів (літературної мови, стилю, образності – нарис, рецензія, огляд)2.

Визначається жанр не за якоюсь однією з цих ознак, а за їх сукупністю, деякі жанри мають загальні риси. У зв’язку з цим у вітчизняній практиці їх поділяють на три великі групи: інформаційні, аналітичні і художньо-публіцистичні жанри, у західній – на дві: інформаційні та публіцистичні.



Інформаційні жанри замітка, репортаж, звіт, інтерв’ю – відрізняються оперативністю, наявністю в матеріалах інформаційного приводу, розглядом окремого факту, події. Західна преса вимагає в інформаційних матеріалах відмову від власних оцінок, на відміну від публіцистичних, де позиція журналіста чітко окреслена.

Сьогодні до інформаційних жанрів відносять такі: факт, замітка, замітка-суміш, кореспонденція, репортаж, інформаційний коментар, звіт, опитування, питання-відповідь, анонс, порада, некролог.



Аналітичні жанри аналітична кореспонденція, коментар, стаття, рецензія, огляд, лист, – мають більш широкі часові межі, в них міститься вивчення й аналіз системи фактів, подій, узагальнення явищ і висновки. Сучасні дослідники журналістики розширюють діапазон аналітичних жанрів, вводячи до їх числа: аналітичний звіт, аналітичну кореспонденцію, інтерв’ю, бесіду, круглий стіл, коментар, журналістське розслідування, статтю, експеримент, версію, соціологічне резюме, рейтинг, моніторинг, анкету, рецензію, огляд, прогноз, лист, сповідь, рекомендацію.

Художньо-публіцистичні жанри нарис, фейлетон, памфлет – сполучають у собі понятійні й образно-виразні засоби, мають велику емоційну силу, розкривають типове через індивідуальне. Сьогодні до художньо-публіцистичних і рекреаційних жанрів відносять: есе, нарис, фейлетон, памфлет, пародію, сатиричний коментар, життєву історію, легенду, епітафію, анекдот, жарт, гру.3

Лекція № 2.

Тема: Критерії відбору новин.

Мета вивчення: Засвоїти принципи відбору новин та вивчити вплив типу видання на його жанрову палітру.

Література:

  1. Ким, М. Н. Жанры современной журналистики [Текст] / М. Н. Ким. – СПб. : Изд-во Михайлова В. А., 2004. – 335 с. : табл. – (Библиотека профессионального журналиста). – Библиогр.: с. 321-323 и в примеч.

  2. Киселёв, А. Г. Теория и практика массовой информации: подготовка и создание медиатекста [Текст] / А. Г. Киселев. – СПб.: Питер, 2011. – 400 с. : ил.

  3. Риторические основы журналистики : работа над жанрами газеты [Текст] : учеб. пособие / З. С. Смелкова, Л. В. Ассуирова, М. Р. Савова и др. – 3-е изд. – М. : Флинта : Наука, 2004. – 319 с. – Библиогр.: с. 315-317 (81 назв.).

  4. Тертычный, А. А. Жанры периодической печати [Текст] : учеб. пособие для студентов вузов / А. А. Тертычный. – 3-е изд. испр. и доп. – М. : Аспект Пресс, 2006. – 320 с. – Библиогр.: с. 315-318.

План

1. Визначення дефініції «новини».

2. Чим визначається цінність новин.

3. Правила наближення інтересів.



Зміст

Щодня в світі відбувається щось важливе або цікаве – в політиці й економіці, науці і техніці, культурі або інших сферах нашого життя. Чи можуть засоби масової інформації у своїх щоденних повідомленнях викладати повну картину всіх новин?



Масова інформація – термінологічно стала дефініція, центральна в журналістикознавстві. Саме масово-інформаційна діяльність становить специфіку процесів функціонування системи «видавець», «журналіст», «текст», «канал» по відношенню до «аудиторії» і «соціальних інститутів». Інформація (лат. informatio – роз’яснення, переказ) – повідомлення про щось, сукупність певних даних4.

У тлумачному словнику російської мови Володимира Даля поняття новини викладається як «якість, властивість усього, що нове», на противагу «старому, древньому, давньому, колишньому, минулому», або як «перша звістка про що-небудь». Одного загальноприйнятого визначення поняття «новини» не існує. В енциклопедіях, словниках і підручниках з журналістики наводяться різні дефініції:

- Раніше невідомі, нові відомості або свіжа інформація.

- Повідомлення про щось нове або про те, що відбулося зовсім недавно.

- Людина, факт, подія, проблема, до яких варто привернути увагу.

- Публікації в засобах масової інформації про поточні події і проблеми або про щось цікаве чи важливе.

Виходячи з особистих інтересів, людині властива вибірковість уваги до різних явищ. Більшість читачів, особливо за межами столиць, виявляє слабкий інтерес до закордонної тематики. З огляду на це, преса, розрахована на масову аудиторію, найчастіше віддає міжнародній тематиці від трьох до п’яти відсотків загального обсягу інформації, а в регіональних ЗМІ – і того менше. Незвичайні факти зі звичайного життя у своїй країні виявляються для щоденних газет цікавішими, ніж повідомлення із-за кордону. В столичних виданнях, розрахованих на бізнес- та політичну еліту, відсоток міжнародних новин значно вищий.

Новинні матеріали можна умовно розбити на три категорії: календарні, прямі (гарячі) і організовані.



Календарні новини пов’язані з річницями тих або інших подій, з тим, що неодмінно має відбутися – чергова сесія парламенту, міжнародна конференція або спортивні змагання, історичні дати, національні свята. Такі матеріали готуються заздалегідь, завжди є можливість подати їх оригінально і цікаво, довідатись про маловідомі подробиці, підготувати супутні матеріали або фотографії, малюнки і діаграми, що ілюструють текст.

У «гарячих» новинах повідомляється про драматичні події у своїй країні і за кордоном, про гострі проблеми міжнародного життя, катастрофи, прояви неконтрольованих сил природи, несподіваний збіг обставин або вчинки людей.

Преса рідко надовго зосереджує пріоритетну увагу на якійсь одній «гарячій» темі. Інформація і оперативні коментарі набігають подібно хвилям, інтерес до них утримується лише на кілька днів або тиждень. Події і проблеми довгострокового характеру висвітлюються в разі виникнення тих або інших сенсаційних поворотів у їхньому розвитку. Так, великі міжнародні потрясіння або сенсаційні події, що набули широкого резонансу, подаються з певною періодичністю протягом тривалого часу.

Для засобів масової інформації цікаві й «організовані» новини. Рецепт пропонувався британським газетним магнатом лордом Нортклифом ще на початку минулого століття: «Недостатньо тільки реєструвати події, що вже відбулися, треба ще й вміти створювати новини, щоб можна було писати про них».

Поняття «цінність новин» настільки ж багатогранне, як і поняття самих новин. Для визначення цінності новин теоретики і практики західної журналістики нерідко користуються «коефіцієнтом прочитання». З цією метою проводяться дослідження кількості читачів тих або інших газетних публікацій і з’ясовується ступінь уваги до кожної з них. В одному з таких досліджень було проаналізовано більше 80 газет. Виявилося, що в середньому в них привертали увагу лише 50% публікацій. Про другу половину читачі відповідали, що інформація була для них малозначущою або не цікавою, занадто суперечливою або занадто аморальною, тобто оцінка залежала від індивідуальних критеріїв. Більшість новин читач уже дізнався з передач радіо або телебачення, і в умовах «інформаційного перевантаження» споживає новини вибірково.

Подію або проблему можна «актуалізувати», акцентуючи увагу на тих або інших вигідних аспектах. Теоретики і практики пропонують приблизно таку класифікацію для визначення цінності новин:



Близькість теми для читачів: або регіонально, або за часом, щось знайоме і близьке в щоденному житті.

Популярність: успіхи або невдачі державних, політичних, суспільних діячів; вчинки знаменитостей, як героїв, так і антигероїв; сенсаційні відкриття або досягнення в різних галузях.

Своєчасність. Новина має бути актуальною, оприлюднювати нові аспекти необхідно в контексті розвитку події.

Вплив новини за можливістю наслідків. Чи торкнеться новина повсякденного життя читачів і їхніх родин? Чи відповідає вона настроям в суспільстві й інтересам країни, який може викликати резонанс у світі?

Масштабність новини. Журналіст має показати серйозність події або проблеми, не перебільшувати їх, але не нехтувати важливими аспектами.

Конфлікт у найширшому тлумаченні цього поняття – від сімейних колізій до міжнаціональних або міжрелігійних зіткнень; від інтриг до сенсаційних скандалів; від протиріч між інтересами політичних сил усередині країни до конфронтації держав на міжнародній арені.

Незвичайність – непередбачений або ненормальний розвиток подій і проблем; несподівані ситуації; незвичайні факти зі звичайного життя, цікаві дивацтва і курйози – все, що виходить за звичні рамки повсякденного життя.

Персоніфікація – можливість акцентувати увагу на цікавих подробицях за допомогою посилань на авторитетних осіб, пояснити подію або проблему «через людину».

Виділяють шість правил наближення інтересів для розширення зацікавленої аудиторії, яка прочитає матеріал5:

1. Правило географічного наближення (друга назва «правило вбивчих кілометрів»). Чим далі від місця проживання людини відбувається подія, тим менше шансів, що новина буде їй цікавою. Смерть сусіди завжди хвилює більше, ніж загибель сотні людей десь за океаном.

2. Правило хронологічного наближення свідчить, що важливішими є новини про події, які відбуваються сьогодні чи завтра; ніж події, що сталися вчора. Останні можуть подаватися з прогнозом наслідків, уточненням збитків і жертв таке інше .

3. Правило емоційного наближення – все, що впливає на почуття читача, має бути зазначено в інформації. Новина має зворушити читача акцентами на загальнолюдських цінностях: здоров’ї, житті, дітях, тваринах.

4. Правило наближення за специфічними інтересами – кожне видання визначає цей вектор окремо. Національна газета може робити акценти на питаннях національної культури й мови; газета для селян – на питаннях сільськогосподарського виробництва й життя українського села взагалі, газета для молоді – на музиці, молодіжній субкультурі тощо. Для всіх цікаві новини про гроші, податки, ціни, житло.

5. Правило наближення за принципом популярності – читачів цікавлять новини, пов’язані з життям відомих політиків, акторів, спортсменів, публічних особистостей.

6. Правило наближення за принципом рідкісності – надзвичайні здібності звичайних людей, цікавий винахід сусіда, природні дива.

Для того, щоб новина зацікавила читача, краще сполучати кілька правил наближення інтересів в одному тексті.

Лекція № 3.

Тема: Подача інформаційних матеріалів у друкованих ЗМІ.

Мета вивчення: Дослідження сприйняття газетних шпальт та вивчення сучасних вимог до оформлення інформаційних матеріалів і методик їх написання.

Література:


  1. Гуревич, С. М. Газета : Вчера, сегодня, завтра [Текст] : учеб. пособие / С. М. Гуревич. – М. : Аспект Пресс, 2004. – 288 с.

  2. Ким, М. Н. Жанры современной журналистики [Текст] / М. Н. Ким. – СПб. : Изд-во Михайлова В. А., 2004. – 335 с. : табл.

  3. Киселёв, А. Г. Теория и практика массовой информации: подготовка и создание медиатекста [Текст] / А. Г. Киселев. – СПб.: Питер, 2011. – 400 с. : ил.

  4. Москаленко, А. З. Основи масово-інформаційної діяльності [Текст]: підручник / А. З. Москаленко, Л. В. Губерський, В. Ф. Іванов ; Київ. нац. ун-т ім. Т.Шевченка. – К., 1999. – 634 с.

  5. Риторические основы журналистики : работа над жанрами газеты [Текст] : учеб. пособие / З. С. Смелкова, Л. В. Ассуирова, М. Р. Савова и др. – 3-е изд. – М. : Флинта : Наука, 2004. – 319 с. – Библиогр.: с. 315-317 (81 назв.).

План

1. Основне повідомлення інформаційного тексту.

2. Ключові слова матеріалу і кут подачі проблеми.

4. Правило перевернутої піраміди.

5. Складові компоненти газетного номеру.

Зміст

Римський ритор і вчитель красномовства, який жив у першому столітті нашої ери, автор 12-томної праці «Настанови в ораторському мистецтві» Марк Фабій Квінтіліан основними вимогами до оратора вважав простоту і щирість мови. Квінтіліан відзначав, що про будь-яку подію або вчинок можна скласти достовірне уявлення лише в тому випадку, якщо відомі відповіді на такі питання: хто і що зробив? коли і де це було? як і чому це відбулося? У наш час ці шість «класичних питань» складають основу подачі новин.

Новини повинні містити максимум повідомлень, викладених в ощадливому «телеграфному» стилі. Проведені дослідження свідчать, що в середньому читач переглядає щоденну газету за 10-12 хвилин, тижневик – за 15-20 хвилин, а на журнал витрачає не більше 30 хвилин увечері. За ці хвилини він визначається, які саме матеріали читатиме, а які – ні. Друкований текст може бути прочитаний по-різному, з огляду на те, наскільки читача зацікавила інформація. Згідно з дослідженнями, є три рівні сприйняття газетного або журнального тексту читачем.

Перший рівень - перегляд рубрик, заголовків, фото й текстівок. Він привертає увагу 80-90% тих, хто бере газету до рук. Читач за лічені хвилини визначається, що його приваблює в номері. Тому провідні матеріали кожної полоси гарно ілюструються й мають чіткі заголовки. Інакше, навіть якщо в самій публікації викладено дуже цікаву інформацію, потенційні читачі її не помітять. Рубрики мають бути короткими і зрозумілими.

Другий рівень прочитання тексту – врізи, вставки, підзаголовки, а також факти, коли вони подаються як окремий жанр. Ці елементи тексту помічає 50-60% потенційної читацької аудиторії. Вони зовнішньо виділяються іншим шрифтом і викладаються максимально просто, зрозуміло, короткими реченнями.

Третій рівень ознайомлення з матеріалом – початок, закінчення, перші фрази абзаців. На них звертає увагу до 40% читачів. Важливо, щоб вони були написані просто і зрозуміло.

Виходячи з цього, напрацьовано кілька правил подачі інформації, особливо новин. Інформаційний текст обов’язково починається з основного повідомлення ( або ліду). Це найважливіший елемент тексту, що містить нову інформацію. Сполучаючи в основному повідомленні різні аспекти для наближення до інтересів читачів, початок матеріалу пишеться так, щоб привабити широку аудиторію. Основне повідомлення має бути не довшим за 4-5 газетних рядків, і саме за його змістом читач визначається, чи буде він читати цей матеріал.

Заголовок, початок тексту, кінцівка мають бути пов’язані з основним повідомленням, щоб за кілька хвилин читач усвідомив найважливішу інформацію стосовно цієї події.

Перед початком роботи над текстом необхідно визначити кут подачі проблеми. Це визначає послідовність та ієрархію викладу, зміст основного повідомлення. Кут подачі може бути вузьким (що дозволяє детально дослідити якийсь аспект явища), або широким (у публікаціях аналітичного характеру). Кут подачі завжди визначає жанр майбутнього матеріалу. В аналітичних жанрах проблема розглядається під широким кутом, детально вивчається і досліджується. В коротких інформаційних жанрах використовується вузький кут подачі проблеми.

Кут викладу матеріалу треба добирати водночас із жанром, відразу після визначення основного повідомлення. Заголовок і вріз залежать від кута подачі, а довжина тексту прямо пропорційна: чим менше місця, тим вужчий кут подачі.

Ключові слова тексту це словосполучення, яке визначає тему журналістського тексту. Залежно від жанру, вони містяться або в рубриці, або на початку тексту.

У повідомленнях інформаційних агентств ключові слова завжди ставляться над заголовком. Вони визначають, як правило, регіон, звідки надійшла інформація, та інформаційний сектор, що дозволяє журналістам відразу визначитись, чи цікаве повідомлення для їхнього видання. В інформаційних жанрах (факт, замітка) ключові слова починають основне повідомлення, або розпочинають безпосередньо текст. В текстах інших жанрів ключові слова розміщуються одразу після рубрики (тижневик Кореспондент) або перед заголовком (газета Комсомольская правда).

Ключові слова виділяють графічно, вони визначають тему й аудиторію журналістського тексту.

Правило перевернутої піраміди – основне правило побудови текстів інформаційних жанрів. Воно «передбачає, що найважливіша інформація (основне повідомлення) міститься на початку тексту. За принципом віддалення розміщується менш і менш важлива інформація»6.

Правило перевернутої піраміди сформувалося в XIX столітті з практики перших інформаційних агентств, коли інформація передавалася телеграфом, і зв’язок був дуже недосконалим. Кореспонденти намагалися повідомити найважливішу інформацію відразу, щоб їхнє повідомлення було прийнято до друку негайно. Сьогодні цієї проблеми для журналістів не існує, але конструкція виявилася практичною для газет і читачів. Вона дозволяє редакторам легко й швидко скорочувати текст, не заглиблюючись у його сутність. Читачам така структура дозволяє швидко ознайомитися з новинами і визначити, що саме читати. Справжньою майстерністю визнається спосіб викладу, коли кожний новий абзац є розширеним доповненням попереднього.

У системі публіцистичних жанрів (коментар, передова стаття, аналітична стаття, хроніка, критика, репліка, замальовка, відгук) правило перевернутої піраміди застосовується не буквально, а лише як принцип. Навіть якщо репліка починається з несподіваної фрази, а коментар дає повну свободу стилю, логіка написання тексту залишається незмінною: від основного повідомлення до менш важливих зауважень і спостережень.

Газетний номер формують чотири компоненти:

1. Творчий – обумовлений внутрішнім наповненням газети (зміст і жанри публікацій, якісний рівень, стиль мовлення);

2. Розмірний – обумовлений періодичністю видання, його обсягом і форматом, кількістю текстових колонок на полосі;

3. Оформлюваний – визначається композиційно-графічною моделлю номера (дизайном): шрифтографією, системою побудови і розташування заголовків, ілюстрацією;

4. Технологічний – визначається поліграфічним устаткуванням, комп’ютерною версткою, процесом підготовки і опрацювання інфографіки, папером, фарбою і друком.

Лекція № 4.

Тема: Структура газетного тексту.

Мета вивчення: Засвоїти вплив заголовків на імідж видання, вивчити роль вставок і виносів, вивчити методику написання структурних елементів журналістського тексту.

Література:


  1. Антонов, В. И. Информационные жанры журналистики [Текст] / В. И. Антонов. – Саратов, 1994. –258 с.

  2. Галкин, С. И. Оформление газеты и журнала : от элемента к системе : общее и особенное в худож.-техн. конструировании период. изд. [Текст] / С. И. Галкин. – М. : Изд-во Моск. гос. ун-та, 1984. – 152 с.

  3. Киселёв, А. Г. Теория и практика массовой информации: подготовка и создание медиатекста [Текст] / А. Г. Киселев. – СПб.: Питер, 2011. – 400 с. : ил.

  4. Риторические основы журналистики : работа над жанрами газеты [Текст] : учеб. пособие / З. С. Смелкова, Л. В. Ассуирова, М. Р. Савова и др. – 3-е изд. – М. : Флинта : Наука, 2004. – 319 с. – Библиогр.: с. 315-317 (81 назв.).

План

1. Типи заголовків.

2. Вріз інформаційний і мотивуючий.

3. Початок і закінчення матеріалу.

4. Підзаголовки, вставки, виноси.

Зміст

Сучасна преса є досить вимогливою до зовнішньої презентації газетних та журнальних матеріалів. По-перше, існує напрацьована теорія написання окремих елементів тексту: заголовку, врізу, зачину, закінчення, вставок, виносів та текстівок до фотографій. По-друге, залежно від видання, ці теоретичні виклади мають дуже «персоналізоване» застосування на практиці.

Подача газетних текстів пов’язана із версткою, яка суттєво відрізняється в кожному друкованому ЗМІ. Не вдаючись до деталізації принципів макетування, розглянемо певні прийоми, що допоможуть зробити привабливішими окремий текст і газету в цілому.

1. Заголовок – «назва словесного твору, яка відображає його основну тему і є важливим елементом його структури»7. «Заголовок є невід’ємною частиною газетної публікації. Це повноправний компонент тексту, пов'язаний з іншими компонентами цілісного твору»8. Згідно з дослідженнями, 3/4 читачів визначаються, читатимуть матеріал чи ні, за заголовком. Тому їм приділяється виключна увага і журналістів, і редакторів.

Визначають чотири функції заголовку:

1. Заголовок дозволяє читачу зробити вибір, що саме він читатиме, тому має бути зрозумілим і точно окреслювати тему.

2. Заголовок спонукає прочитати текст. Враховуючи, що читачеві не може бути цікавим усе, що друкує газета, перегляд заголовків дозволяє йому ознайомитися із загальною картиною подій.

3. Заголовки структурують полосу. Розташування текстів, шрифти, взаємна «підтримка» заголовків на одній полосі змістовно упорядковують сторінку.

4. Заголовок формує імідж видання. Читач завжди впізнає «свою» газету виключно за стилем заголовків (наприклад, назви матеріалів у газеті День відрізняються від Урядового кур’єра чи Дзеркала тижня).

Заголовок добирається за призначенням, яке вбачає в ньому журналіст. Якщо основне завдання – повідомити нову інформацію, то це інформаційний заголовок. Якщо ж він інтригує, дивує, намагається привабити читача, впливаючи на нього емоційно – це мотивуючий заголовок.

Інформаційний заголовок відображає основну інформацію матеріалу. Від 60 до 90 відсотків заголовків спеціалізованих економічних ЗМІ є саме інформаційними, в загальнополітичній пресі відсоток цього типу заголовків коливається від 40 до 60 відсотків.

Інформаційний заголовок має бути максимально зрозумілим, являти собою найпростішу синтаксичну конструкцію і бути коротким. Для підбору інформаційного заголовка необхідно точно визначитись із основним повідомленням та кутом подачі проблеми. Журналіст має визначити, що обов’язково мусить запам’ятати читач. Потім, використовуючи правило наближення інтересів, знайти в основному повідомленні ключові слова чи слово (краще сильне дієслово) й поставити в заголовок.



Мотивуючий заголовок – це елемент тексту, що має вплинути на читача емоційно. Мотивуючий заголовок є доречним для публіцистичних жанрів, а також може застосовуватись в інтерв’ю, репортажі, інколи – в звіті та дуже обережно – в розслідуванні. Завдання мотивуючого заголовку – заінтригувати читача, «не розкривши» при цьому ключової новини.

Для підбору мотивуючого заголовку необхідно знайти ключові слова, що відповідають змісту основного повідомлення і здатні шокувати чи просто здивувати читача. Можна перекроїти відому фразу, взявши за основу назву книги, фільму, прислів’я. Часто використовують гру слів, римують заголовки або сполучають слова у несподіваний спосіб.



2. Вріз це елемент журналістського тексту, який розташовується відразу під заголовком і дає шанс зацікавити читача інформацією, яка його не привабила заголовком. Вріз завжди набирається відмінним від основного тексту шрифтом – часто жирним. Вріз є обов’язковим для всіх матеріалів, довших за 100 рядків.

Згідно з дослідженнями, врізи належать до другого рівня прочитання текстів. За статистикою, в середньому за 3 секунди читається заголовок, за 30 секунд – вріз, і за 3-5 хвилин – цілий текст. Тому вріз обов’язково має бути написаний простіше за текст, короткими реченнями, з використанням сильних дієслів. У ньому не треба перераховувати цифри, абревіатури, вживати маловідомі власні назви й терміни. Початок врізу не повинен повторювати назву, адже заголовок і вріз – дві синтаксично й змістовно незалежні конструкції, кожна з яких є завершеною формою, повністю зрозумілою без прочитання іншої. Виходячи із цілей, що ставить собі журналіст, вріз може виконувати інформаційну функцію – сказати більше, ніж заголовок, або мотивуючу – збудити зацікавленість та заінтригувати читача.



Інформаційний вріз – дає читачу нові важливі деталі, які не вмістилися в заголовку. Для інформаційних жанрів вріз є основним повідомленням тексту.

Мотивуючий вріз – здебільшого використовується в журнальних статтях, не прив’язаних до подій, і емоційно впливає на читачів.

Зауважимо, що інформаційний заголовок може продовжуватись як інформаційним, так і мотивуючим врізом. Проте, мотивуючий заголовок ніколи не може мати за собою мотивуючого врізу, інакше початок тексту буде видаватися занадто затягнутим і незрозумілим.



3. Початок і закінчення матеріалу.

Зачин «це елемент журналістського тексту, компонент архітектоніки публіцистичного твору, який передуючи основному викладові, вводить читача в суть теми, налаштовує на сприйняття матеріалу, надає розповіді відповідної тональності»9. Зачин розташовується відразу після врізу, а в коротких жанрах – після заголовку. Він логічно продовжує заголовок, але не залежить від нього синтаксично. На рівні побудови речень зачин не залежить від врізу.

Зауважимо, що і заголовок, і вріз, і зачин присвячені одній темі, проте, кожен з цих елементів може існувати самостійно. Синтаксична незалежність цих трьох елементів тексту дозволяє охопити найбільшу кількість читачів. Для інформаційних жанрів зачин будується за логікою ієрархії змістових пріоритетів, – від більш важливої інформації до менш важливої. Для аналітичних і художньо-публіцистичних статей зачин набуває функцій «приваблення». Пишеться зачин з урахуванням правила наближення інтересів. Географічне наближення інтересів особливо важливе для регіональної та місцевої преси. Емоційний вплив спонукає до роздумів про загальнолюдські цінності.

Виділяють такі типи початку тексту:

- основне повідомлення;

- парадокс;

- висновок (для розслідування та коментаря);

- цитата;

- маленький репортаж;

- здогадка;

- персоналізований зачин;

- коротка життєва історія;

- портрет.

Сучасні норми виключають розміщення підзаголовку між врізом та зачином. Підзаголовок може з’явитись щонайменше через абзац.

Закінчення – це короткий останній абзац, не довший за 8-10 рядків. Є важливою частиною журналістського тексту, але тексти інформаційних жанрів закінчення не потребують. Репортаж, що передає почуте, відчуте, побачене закінчується зображенням місця події, цитатою, або відчуттям автора. Інтерв’ю класично завершується цитатою, адже останнє слово має бути за співрозмовником. Коментар, як і передову статтю, що висловлюють позицію видання чи публіциста з якогось суспільно важливого питання, добре закінчити ефектною фразою-формулою. Всі закінчення мають бути змістовними, енергійними, простими.

Типи закінчень подібні до типів зачинів:

- цитата;

- опис;


- парадокс;

- формула;

- маленька історія;

- закінчення - коло (коли воно апелює до назви або зачину).



4. Підзаголовки, вставки, виноси.

Підзаголовок – це елемент журналістського тексту, що має систематизувати матеріал. Підзаголовки є обов’язковими в публікаціях, довших за 250 рядків.

Підзаголовки розташовуються в тексті регулярно, через подібні за довжиною інтервали. Максимальна відстань між підзаголовками – одна стандартна сторінка. Вони пишуться так, щоб читач міг переглянути крізь підзаголовки, немов через віконця, весь матеріал.

Часто підзаголовки являють собою скорочені витяги з наступної частини матеріалу, але не є узагальненням, адже завдання підзаголовка – зацікавити читача.

Підзаголовки можуть бути:

- короткою цитатою;

- образом;

- вражаючою цифрою;

- фразеологізмом.

Фахівці радять розбивати текст на підзаголовки після написання, тоді вони розміщуються рівномірно і структурують полосу.

Вставки – залежно від жанру, кілька довідкових речень або абзаців (до однієї друкованої сторінки кожна), що дозволяють доповнити матеріал цікавими відомостями. Класичний аналітичний матеріал або розслідування може мати до 4-5 вставок в одному тексті.

Вставки друкуються на полях або «утоплюються» в тексті, але завжди чітко виділяються графічно (шрифтом, кольором, фоном, рамкою). Вони розширюють інформаційне поле і розвантажують, систематизують текст.

Вставками можуть бути:

- біографічні дані інтерв’юованої людини;

- статистичні відомості;

- хронологічні дані про діяльність організації;

- загальна інформація про країну, місто, область, звідки ведеться репортаж;

- допоміжні цитати;

- представлені ланцюжком цифри, показові для ситуації.

Необхідно враховувати, що вставки на полосі виділяються графічно, тому помітніші за вріз або заголовок. Тому вони мають бути завершеними і зрозумілими без прочитання всього матеріалу.

Сьогодні інформаційні агентства мають цілу індустрію вставок, що надсилаються клієнтам як окремий жанр, відповідно до тієї чи іншої події.

Виноси це розміщені поза журналістським текстом і синтаксично незалежні від нього маленькі матеріали, пов’язані з основним матеріалом за темою. Вони є розгорнутим доповненням, не довшим за стандартну сторінку.

Виносами можуть бути:

- портретна замальовка про особу, цитовану в тексті;

- хронографія, логічно пов’язана з подіями основного тексту;

- документальні відомості;

- погляд на подію інших, ніж подано в основному тексті, але причетних до ситуації осіб чи політичних сил;

- коротке інтерв’ю на дотичну тему;

Винос завжди є незалежним від основного тексту. На відміну від вставки, яка безпосередньо пов’язана з матеріалом, винос є маленькою допоміжною публікацією. Він завжди має заголовок і зрозумілий без прочитання основного тексту.



Лекція № 5.

Тема: Інформаційні жанри: факт, новина, замітка.

Мета вивчення: Опанувати сучасні вимоги до написання коротких інформаційних жанрів, вивчити основні вимоги до редагування журналістських матеріалів.

Література:

  1. Васильева, Л. А. Делаем новости! [Текст] / Л. А. Васильева. – М. : Аспект Пресс, 2003. – 188 с.

  2. Гуревич, С. М. Газета : Вчера, сегодня, завтра [Текст] : учеб. пособие / С. М. Гуревич. – М. : Аспект Пресс, 2004. – 288 с.

  3. Риторические основы журналистики : работа над жанрами газеты [Текст] : учеб. пособие / З. С. Смелкова, Л. В. Ассуирова, М. Р. Савова и др. – 3-е изд. – М. : Флинта : Наука, 2004. – 319 с. – Библиогр.: с. 315-317 (81 назв.).

  4. Тертычный, А. А. Жанры периодической печати [Текст] : учеб. пособие для студентов вузов / А. А. Тертычный. – 3-е изд. испр. и доп. – М. : Аспект Пресс, 2006. – 320 с. – Библиогр.: с. 315-318.

План

1. Короткі інформаційні жанри: факт і новина.

2. Замітка. Її лінгвістичні особливості.

3. Робота з авторськими матеріалами.



Зміст

Основою журналістських текстів є факт, основними властивостями якого є достовірність, новизна, правдивість, суспільна значущість.

Факт – одинична подія чи явище, для якого характерні ознаки часу, місця і обставин. Сам факт, що став основою замітки, в окремих журналістикознавчих школах розглядається як повноцінний жанр, що має право на існування паралельно із жанром замітки.

Факт – це найменший лаконічний інформаційний жанр, обсягом до 4 коротких речень. Відповідає на запитання хто? що зробив? де? коли? У друкованих засобах масової комунікації він не має заголовка, не містить авторських оцінок чи коментарів, не підписується автором.

Новизна факту підкреслюється словами відкрився, почався, перший, новий, сьогодні, вчора. На перше місце в реченні виноситься ключове слово або група слів, які містять у собі основне інформаційне навантаження. Соціальна значимість не завжди визначається мовними оцінками, оскільки сама публікація є визнанням важливості цього факту в житті суспільства. Нерідко соціальне значення факту визначається місцем на полосі. У більшості випадків соціально значимий факт супроводжується додатковими фактами, які уточнюють, конкретизують основне повідомлення. Синтаксична структура речень розширюється, і текст може складатись із кількох речень, набуваючи при цьому жанрових форм короткого повідомлення чи розширеної інформації.



Замітка інформаційний жанр, призначений для оперативного повідомлення, залишається в друкованих виданнях традиційною першоосновою. Замітка ґрунтується на реальних фактах і містить нову, актуальну інформацію, повідомляє про важливий факт, подію громадського життя. Основні її риси – стислість викладу, висока оперативність. Відповідає на питання: хто? що? де? коли? Розширена замітка – на запитання як? чому? Обов’язковим є продуманий відбір фактів журналістом, щоб виключити випадкове, дрібне, а виділити істотне, значне.

Екстралінгвістичними стилеутворюючими ознаками жанру є: наявність факту, його достовірність, новизна інформації, соціальна значимість повідомлюваного, оперативність.

Від інших жанрів інформаційної групи замітка відрізняється насамперед своєю лаконічністю, стилістичною стриманістю. Замітка має обсяг 30-150 рядків. Важливою характеристикою змісту замітки є одиничність події. Вона дозволяє фіксувати факт у лаконічній мовній структурі, визначаючи що, де, коли відбулося. Розширена замітка крім заголовка має вріз. В ній подія викладається ширше, із численними подробицями, нерідко містяться елементи інших інформаційних жанрів, таких як коментар – широке роз’яснення факту, тлумачення й конкретизація незрозумілих аспектів.

На відміну від західних видань, де замітка не підписується, в українській пресі часто є авторський підпис, яскраво простежується індивідуальний стиль журналіста.

Інформаційні жанри поєднують способи залучення уваги читача: уміння передати вже означений ефект «новини»; знаходити новий аспект в інформації про вже відому подію (уточнення, введення факту в новий контекст соціально-політичних подій). Дуже важливим є «ефект точності й правдивості» – посилання, свідчення, цитати, визначення місця, часу, обставин. Обов’язковою є стислість – вивірена довжина й ритміка повідомлення, точність і простота слів і фраз. На особливості комунікативної ситуації, в якій автор реалізує свій намір, впливають кілька екстралінгвістичних факторів:

- зміст повідомлення є центральним компонентом комунікативної ситуації;

- повторюваність ситуації обумовлює однотипність структури замітки;

- автор виступає як офіційна особа;

- адресат уявляється узагальнено;

- авторська оцінка відсутня.



Лінгвістичними особливостями замітки є використання нейтральної лексики, наявність стандартних високоінформативних елементів, власних імен, числівників, спеціальних слів, термінології; характерне використання речень з однорідними членами, з відособленими членами речення.

На лексичному рівні для замітки характерна нейтральна, міжстильова лексика, а також термінологічна лексика, наявність якої обумовлена темою. Вживання термінів може бути виправдане функціонально: вони надають замітці потрібної точності і ясності. З використанням термінології пов’язаний і певний стилістичний колорит – точність, витриманість і лаконізм мови.

Характерним для замітки є вживання слів з публіцистичним забарвленням, стандартизований характер вживання експресивної лексики. Наприклад, слово «шлях» у переносному значенні вживається в таких словосполученнях, як шлях виникнення, шлях подолання, шлях демократії, шлях миру, шлях війни. Набули стандартизованості сполучення зі словами престиж і крок. Замітка містить велику кількість сталих оборотів, у тому числі й фразеологію різних стилів. Як правило, фразеологізми позбавлені експресивного забарвлення (майстри цирку, шлях миру, на підйомі, із приводу, повна перемога, приступив до створення).

У замітках використовуються переважно іменні частини мови, особливо іменники, власні імена підсилюють достовірність факту. Часто вживаються віддієслівні іменники, числівники.

На синтаксичному рівні для замітки характерне використання вставних конструкцій, що мають представити обставини дії; дієприкметникових і дієприслівникових зворотів, конструкцій з віддієслівними іменниками. Найчастіше в замітці можна виявити складні конструкції, що підкреслює прагнення вмістити значний обсяг інформації в невелику за обсягом форму. Водночас синтаксичний склад є легким, зрозумілим, що зумовлено використанням однотипних структур.

Редагування – «процес мовно-літературного творчого опрацювання тексту відповідно до авторського задуму»10. У друкованих ЗМІ існують штатні співробітники (зазвичай це завідувачі відділами або заступник редактора), які відповідають за перегляд кожного матеріалу, що надійшов від кореспондентів та позаштатних авторів.

У методиці редагування розрізняють чотири види правки: правка-вичитка, правка-скорочення, правка-обробка і правка-переробка11. Вичитка полягає у виправленні технічних і орфографічних помилок. Мета правки-скорочення – зменшити обсяг тексту, втручаючись у його змістову і синтаксичну структуру. Вона потребує наступної обробки «з’єднань» елементів тексту після скорочень і перевірки на відсутність посилань на скорочені фрагменти в матеріалі, що залишився.

Правка-обробка – скорочення, зумовлене літературною якістю твору, що має на меті літературну обробку тексту, вдосконалення його форми, уточнення ідеї і задуму автора. При такій обробці робляться скорочення, дописуються окремі фрагменти, замінюються слова і мовні звороти, синтаксичні структури, вдосконалюється композиція.

Правка-переробка використовується, коли тема та ідея цікаві, а текст не відповідає вимогам видання. У такому випадку текст повністю переписується іншим автором і підписується двома прізвищами.

Зміни до чужого матеріалу вносяться, якщо:

- не точно акцентоване основне повідомлення;

- текст є задовгим і потребує скорочень;

- мова не чітка і лаконічна;

- текст обтяжений зайвими деталями й банальностями;

- в одному тексті наявні кілька кутів подачі, а треба залишити один;

- загалом цікавий для газети матеріал не структурований.

У практичному пораднику Французького центру з підготовки та вдосконалення журналістів визначається така послідовність роботи з авторськими матеріалами:

1. Перегляньте текст на предмет новизни, актуальності, цікавості, інформаційної насиченості. Якщо він відповідає цим критеріям, переходьте до наступних етапів роботи.

2. Виокремте для себе основне повідомлення й порівняйте його з авторським. Якщо вони збігаються на 80%, можна залишити як є. Якщо ні – переформулюйте основне повідомлення, щоб воно стало чіткішим. Основне повідомлення має бути в заголовку, врізі та зачині, але не повторюватися.

3. Перечитайте тільки початки кожного абзацу. Важливо, щоб вони містили ключові слова абзацу. Для привернення уваги до тексту, перекомпонуйте перші фрази абзаців.

4. Перевірте, наскільки рівномірно скомпоновано абзаци й розбийте задовгі на два-три. Для полегшення сприйняття абзац має бути не довшим за 12 газетних рядків у колонці.

5.Зверніть особливу увагу на цитати: наскільки вони необхідні,точні, стислі.

6. Перегляньте побудову речень в тексті. Розбийте задовгі фрази на дві-три, викреслюйте всі повтори.

7. Відредагуйте текстівку до ілюстрації.

8. Уважно проаналізуйте, чи вдало автор підібрав закінчення до матеріалу. Видаляйте закінчення-моралізаторство або закінчення-повтор.



Лекція № 6.

Тема: Звіт інформаційний та аналітичний.

Мета вивчення: Засвоїти місце жанру в регіональній пресі та вивчити особливості роботи над інформаційним та аналітичним звітами.

Література:

  1. Антонов, В. И. Информационные жанры журналистики [Текст] / В. И. Антонов. – Саратов, 1994. –258 с.

  2. Ворошилов, В. В. Журналистика [Текст] : ученик / В. В. Ворошилов. – 4-е издание. – СПб. : Изд-во Михайлова В. А., 2002. – 446 с.

  3. Ким, М. Н. Жанры современной журналистики [Текст] / М. Н. Ким. – СПб. : Изд-во Михайлова В. А., 2004. – 335 с. : табл.

  4. Киселёв, А. Г. Теория и практика массовой информации: подготовка и создание медиатекста [Текст] / А. Г. Киселев. – СПб.: Питер, 2011. – 400 с. : ил.

План

1. Інформаційний та аналітичний звіти у вітчизняній пресі.

2. Західна і вітчизняна традиції написання інформаційних текстів.

3. Хедлайн та лід.



Зміст

Звіт – це інформаційне повідомлення про перебіг заходу, в якому брала участь певна група людей і вирішувались суспільно важливі питання. Таким заходом може бути сесія парламенту чи місцевого органу самоврядування, конференція трудового колективу, збори громадської організації, спортивні змагання, художні виставки. «Для звіту вибирається вербальна діяльність спеціально зібраної групи людей (виступи, доповіді, промови учасників зборів, з’їздів, конференцій, засідань, рад, дипломатичних прийомів таке інше). Звіт – це інформаційне повідомлення про подію, втілену в слові, а також про захід, на якому присутня певна аудиторія»12. Завдання жанру – дати читачам повне, розгорнуте уявлення про подію, її розвиток та значення для суспільства. У порівнянні із заміткою, для звіту властива більша деталізація.

Жанру властиве точне відтворення промов, реплік та виступів, у його тексті можуть бути елементи аналізу й оцінки, коментарі журналіста. Звіт відрізняється від інших жанрів сухістю і послідовністю викладу. Мова і стиль офіційно-діловий. Розрізняють такі види звітів: інформаційний, аналітичний, тематичний.



Прямий інформаційний звіт відтворює подію в хронологічному порядку. Журналіст лише точно й докладно описує подію, не коментуючи її. Його позиція в тому – на яких фактах і деталях акцентується увагу читачів. Наприклад, у звіті про конференцію промови доповідачів можуть бути стислими або даватися розгорнуто, з деталізацією.

Аналітичний звіт або звіт з коментарями. Повідомляючи про подію, журналіст осмислює її, дає власну оцінку. Для цього він має право залучати додаткові факти й цифри як докази, виділяти найактуальніші з обговорюваних проблем. Такий вид звіту за методом розробки теми відноситься до аналітичних жанрів.

Тематичний звіт є різновидом аналітичного звіту. Текст будується не в хронологічному порядку, в якому відбувалася подія, а вибірково, відповідно до завдань, поставлених журналістом. Автор може не висвітлювати другорядні деталі, а зосередити увагу на головному, згрупувати виступи людей за певними темами або ключовими питаннями. Іноді автор повністю присвячує звіт одному виступу, коротко повідомивши про інші.

У сучасній українській пресі зустрічаємо два підходи до написання інформаційних матеріалів. Перший – традиційний, із заголовком, основним повідомленням, що структурно оформлюється в формі врізу, й за підписом автора. Такий стиль використовують регіональні газети Наше місто, Днепр вечерний та тижневики новин Кореспондент, Огонёк. Інший – запозичений з практики західних ЗМІ, особливо інформаційних агенцій, де основними структурними одиницями, яким приділяється першочергова увага, є хедлайн і лід. Перевагу такому стилю віддають газети Комсомольская правда, Сегодня і тижневик новин Weekly.ua. У теоретичних розробках вітчизняних журналістикознавців також бачимо два принципи побудови інформаційних текстів. Правила написання заголовку та врізу ми розглянули раніше, тепер ознайомимося з написанням хедлайну та ліду.



Хедлайн у буквальному перекладі з англійської – «заголовний рядок». Лід (англ. lead – вести, скеровувати) можна перекласти як «перший хід» або «вступна частина». Підкреслюючи їхню роль у побудові матеріалів, зазначимо, що за канонами західної журналістики на їхню частку припадає до 70 відсотків загального змісту інформації, і тільки 30 відсотків – на інші подробиці.

У хедлайні і ліді виділяються найголовніші ознаки події, а всі подробиці і додаткова інформація розташовуються в матеріалі за принципом перевернутої піраміди в залежності від їхньої значимості або інтересу аудиторії.

Відмінність хедлайну від заголовка полягає в тому, що другий лише позначає тему матеріалу, а про зміст сказано дуже мало. Хедлайн виділяє головну новину або найбільш важливі, цікаві, драматичні елементи інформації, що заслуговують на увагу. За статистикою, більшість людей одержує інформацію в основному з передач радіо і телебачення, а на читання газет вони витрачають в середньому 30 хвилин на день, а журнали залишають на вихідні. В умовах нинішньої «інформаційної революції» неможливо знайти людину, що читатиме газету від першої до останньої смуги щодня. Основна вимога до хедлайнів полягає в тому, що максимум змісту має виражатися мінімумом слів. Хедлайни, як правило, побудовані на основі динамічних дієслів і написані телеграфним стилем. Хедлайни до оперативних повідомлень пишуть зазвичай редактори відділу новин, оскільки автори не завжди знають, в якому обсязі й на якому місці в газеті будуть опубліковані новини.

Незалежно від того, зі скількох рядків складається лід, найголовніше має бути в першому, наче він єдиний. У наступних рядках, якщо є необхідність, даються подробиці, створюється повна картина.

Добір фактів для хедлайну і його тональність повинні відповідати основному змістові матеріалу, тому неприпустимі необґрунтовані узагальнення або довільно вибрані факти. Якщо матеріал багатоплановий або висвітлює складні проблеми, особливо небезпечно вихоплювати для хедлайну якусь одну думку із загального контексту. Важливо, щоб кожна фраза і думка, що містяться в хедлайні, уміщалися в один рядок – значеннєві зв’язки розривати не можна. Якщо ж розриви фраз неминучі, то неприпустимі переноси з одного рядка в інший посередині слова, між ім’ям і прізвищем, цифрою і найменуванням. Рядки не повинні закінчуватися сполучником, прийменником або прикметником.

«Лід – перший абзац журналістського твору, що має заінтригувати читача або привернути його увагу до авторського задуму»13. Лід розглядається як динамічний початок тексту. Найчастіше зустрічаються варіанти лідів, у яких з першої фрази робиться акцент на найголовнішому, а потім послідовно викладаються інші аспекти інформації. У коротких оперативних повідомленнях про новини бажано, на думку фахівців, щоб ліди не перевищували 30-50 слів, оскільки основна суть уже позначена в хедлайнах. У більших за розмірами матеріалах ліди можуть бути більшими.

У Великій Британії, наприклад, у популярних газетах кожен абзац в оперативних матеріалах найчастіше складається з однієї фрази. Кількість таких фраз-абзаців в ліді залежить від характеру інформації і розміру всього тексту. Лід має бути коротким і динамічним, щоб привернути увагу читачів. Разом з хедлайном він має дати їм загальне уявлення про подію або спонукати до прочитання тексту.

В якісних газетах, що претендують на ґрунтовну подачу інформації, ліди ширші за змістовністю і розміром. За американськими канонами, лідом є один великий, або два-три невеликих абзаци, але обов’язково з акцентами на важливих моментах, що забезпечують матеріалові активний початок. «Розіграй найбільший козир з перших же ходів», – наставляв своїх учнів Карл Уоррен, один з корифеїв американської журналістики. Два найбільші американські агентства – Associated press і United Press International постійно проводять дослідження з метою визначити оптимальні журналістські підходи до подачі новин. Боб Рей Міллер, який довгий час працював головним редактором відділу новин UPI, зазначає: «Нюанси в тенденціях різних журналістських шкіл, звичайно, можуть змінюватися. Але перевага віддається такому варіантові подачі новин, де у вступній частині стисло подається найважливіша інформація, не перевантажена подробицями. Подробиці з’являються тільки після ліду – в тій послідовності, що відповідає їх значимості. Такий принцип доцільний і тоді, коли інформація має багатоплановий характер. У будь-якому випадку уникайте в ліді багатослівності і велемовності. Чим коротше і простіше, тим краще. Якщо лід приверне увагу читача, то він прочитає і весь текст».

Основні правила автора і редактора в роботі над лідами:

- визначити в інформації важливий або цікавий елемент, що стане новиною;

- знайти в новині основний цікавий для більшості аспект і визначити кут подачі;

- не обтяжувати початок матеріалу другорядними деталями і зайвими подробицями, що відволікають увагу від його основного змісту.

Дослідники виділяють різні типи лідів: узагальнення, ідентифікація, каламбур, розповідь, контраст, цитата та інші14. Доцільність їх вживання зумовлена комунікативним наміром автора, жанром твору і форматом видання.




Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал