Конспект лекцій з дисципліни «Історія реклами» для студентів спеціальності 030302



Сторінка6/16
Дата конвертації29.12.2016
Розмір5.02 Mb.
ТипКонспект
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   16

5. Контрактові ярмарки в Україні та ярмаркова реклама

До 1774 року у Львові відбувалися контрактові ярмарки. 3 1774 до 1797 року контрактові ярмарки відбувалися у місті Дубно біля Львова, а з 1797 – у Києві. У Києві контрактовий ярмарок був об'єднаний з Xрещенським ярмарком, відомим ще з XVI ст. На контрактовий ярмарок у Києві приїздили купці з багатьох міст Росії, Австрії, Пруссії, Франції, Італії, Англії, Данії та інших країн. Цікаво, що контрактові ярмарки проіснували до 1927 року.

Більшість ярмарок в XIX ст. тривали лише один день, близько 1/3 – від 2 до 7 днів, а лише 3% тривали довше (деякі цілий місяць). Загалом на території України, що входила до складу Російської імперії постійно діяло 110 ярмарків, на яких продавали 47% усіх товарів.

За кількістю ярмарків на рік перше місце посідали Харківська та Полтавська губернії. Найбільші з них – Іллінський (20 липня – 1 серпня) і Вознесенський (перша половина травня) у Ромнах, Покровський (1 жовтня) у Полтаві, Троїцький (1 червня) у Харкові, Хрестовоздвиженський (14 вересня) у Кролевці, Георгіївський (21 квітня) у Єлисаветграді, Хрещенський (6 січня) у Києві та ін.

В південних губерніях (Катеринославська, Таврійська, Херсонська і Бесарабська) було 700 ярмарок: найбільш відомі – у Кривому Розі (Троїцький), у Катеринославі (Петропавлівський), у Каховці (Микільський і Покровський). У західних губерніях на 1000 ярмарок найважливішими були: київський контрактовий (Стрітенський), на якому торгували гуртом різними товарами, і в головному с/г продуктами (цукор, збіжжя, олія); на Поділлі – в Ярмолинцях (Петропавлівський) і в Балті (Троїцький).

Контрактовий ярмарок – в Україні з XVIII ст. назва традиційних місць проведення щорічних торгів, ярмарків. Створювалися спеціально для укладання комерційних і торгівельних угод, цивільних договорів-контрактів. Водночас контрактами називали з’їзди і зібрання поміщиків, банкірів, купців та їх повірених з метою укладання контрактів на гуртову купівлю-продаж ремісничих виробів, промислової та сільськогосподарської сировини і продукції. На контрактових ярмарках складали заставні, купчі, кріпості на продаж-купівлю, оренду приміщень, маєтків, продаж-купівлю кріпаків, оформляли кредитні операції (застава маєтків, грош. позички), родинні справи (шлюбні договори, сплата посагу, заповіти) тощо. Найбільшим в Україні вважався контрактовий ярмарок у м. Дубно (тепер Рівненська обл.), який діяв з 1774 року і збирав до 30 тис. учасників.

Указом імператора Павла І від 27.ІХ(8.Х) 1797 року дубнівські контракти було переведено до Києва й об’єднано з Хрещенським ярмарком, який діяв тут з 40-х років XVI ст. Перші «збори й усяке провадження справ при контрактах» (відкриті 15(26).І 1798) відбувалися у ратуші Київського магістрату (1798–1800), на торгово-ярмарковому майдані (після 1811 – Контрактова площа), у спеціально збудованому Контрактовому будинку, а після пожежі (1811) з 1817 року – у новому Контрактовому будинку (нині – приміщення фондової біржі).

У першій половині XIX ст. контрактові ярмарки проходили протягом 7 січня – 8 лютого в строк, призначений для укладання контрактів. У 30–40-х роках XIX ст. Київський контактовий ярмарок збирав десятки тисяч експонатів з багатьох країн Європи та Азії. Контракти писалися на гербовому папері за формою, визначеною законом. За місце, де робилися записи, до державної скарбниці відраховували певний відсоток, а за їх затвердження справлялося державне мито.

Контрактові ярмарки водночас виконували функцію з’їздів дворянства Південно-західного краю. Тут проводилися, зокрема, дворянські губернські вибори. Припинили працювати з початком Першої світової війни.
Запитання для самоконтролю

– У чому своєрідність української протореклами?

– Що означає термін «графіті» і про що писалося в «київських графіті»?

– Які рекламні жанри існували в українській ярмарковій рекламі?

– У чому особливості українських вивісок порівняно з західноєвропейськими?

– Що з досвіду ранньої української реклами можна використовувати в наші дні?


Список літератури

1. Аржанов Н. П. История отечественной рекламы : сб. статей / Н. П. Аржанов, Т. А. Пирогова. – Х.: Студцентр, 2004. – 304 с.

2. Мороз В. Українська культова протореклама / В. Мороз // Вісник Львівського університету. Серія журналістика. – 2011. – Вип. 34, Ч. 2. – С. 244–248.

3.Обритько Б. А. Реклама і рекламна діяльність / Б. А. Обритько. – К.: МАУП, 2002. – 240 с.

4. Ромат Є. В. Основи реклами / Є. В. Ромат. – К.: Студцентр, 2006. – 288 с.
Лекція VІ

Тема РОЗВИТОК ЗАХІДНОЄВРОПЕЙСЬКОЇ РЕКЛАМИ



В ХІХ–НА ПОЧ. ХХ СТ.
План

  1. Рекламні новації в європейській рекламі ХІХ–поч. ХХ ст. (впровадження ілюстрованої реклами в пресі, застосування слоганів, виникнення вітринних жанрів, діяльність рекламних агентств).

  2. Еволюція друкованої реклами та «плакатний бум».

  3. Майстерність французьких художників (А. Тулуз-Лотрек та ін.) і розвиток ілюстративної реклами.

  4. Перші спроби теоретичного узагальнення рекламної практики.

  5. Державне регулювання рекламної діяльності в західно-європейських країнах у ХІХ ст.


Терміни для запам’ятовування

Виставка, вітрина, ілюстрована реклама, «інформаційний аркуш», кінна рекламна процесія, літографія, «людина-сендвич», плакат, «плакатний бум», постер, прокламація.



1. Рекламні новації в європейській рекламі ХІХ – поч. ХХ ст. (впровадження ілюстрованої реклами в пресі, застосування слоганів, виникнення вітринних жанрів, діяльність рекламних агентств)

Епоха від початку XIX до початку XX століття досить неоднорідна, як сама по собі, так і в тому її переломленні, яке переживали провідні країни Європи: Англія, Франція і Німеччина.

Якщо дивитися на вказаний період з загально-європейських позицій, віхи його розвитку діляться як мінімум на три етапи. Перший (1800 – кінець 1840-х років) – багатостраждальний період наполеонівських воєн, переоцінки величезного числа соціальних цінностей, перших сигналів настання ери політичної демократії, пов’язаних з європейськими революціями кінця 40-х років. Поки континентальна Європа в муках і потрясіннях виробляла контури прийнятного державного устрою, стабільна і багата Великобританія нарощувала продуктивні сили, розвивала науково-технічну революцію, формувала підступи до споживчого товариства, в якому не покупець знаходиться в напруженому пошуку необхідного товару, а, навпаки, товар прагне набути покупця, шукає шляхи йому назустріч.

Другий переломний етап припадає на 50-80-ті роки XIX століття. Саме тоді економічні умови, поступово складаються в Англії, слідом за нею в континентальній Європі, а потім, після Громадянської війни (до 70-х років XIX століття в США) створюють якісно нову ситуацію для рекламної комунікації.

Третій же період (кінець XIX сторіччя) завершувався відносно мирно, але грозова атмосфера в економіці і політиці європейських держав згущувалася: вже маячили сутички за переділ світу, частину виробництва переводилася на військові рейки. Але поки ці швидкі потрясіння Першої світової війни були за горизонтом, а виробництво йшло на підйом, знаходячи все нові плоди індустріальної революції. Споживче товариство в цих умовах стверджувало свою спроможність. Рубіж XIX–XX століть – «золотий час» розвитку європейської реклами, вихід цієї діяльності на нові творчі рубежі.

Рекламні новації в англійській культурі. У XVII столітті пріоритетні позиції у розвитку реклами мала Франція. Проте вже в наступному столітті Англія бере реванш. Тут затверджуються найбільш ліберальні закони щодо засобів масової інформації, на тлі інших європейських держав. Одночасно викликаний підйомом виробництва зростання конкуренції проникає в усі сфери життя, в тому числі і в журналістику. Конкуренція стимулює пошук своєї «ніші» для виробництва товарів, але також і свого сегмента читацької аудиторії. Уже на рубежі XVII–XVIII століть англійські історики преси відзначають поглиблену тематичну диференціацію періодичних видань, їх детальну спеціалізацію. Однак цей процес врівноважується протилежною тенденцією: об’єднання виникаючих вузькоспеціалізованих видань під загальним патронажем підприємницької компанії. Дана тенденція призвела до значного поширення комплексних інформаційних агентств. Згадаймо, що саме в Англії в 1611 році вперше в світі був виданий королівський патент на створення інформаційного агентства. Ідею довго не вдавалося реалізувати, і тільки у Франції через 18 років подібний задум здійснився завдяки таланту та енергії «батька реклами» Теофраста Ренодо. А в Англії агентства почали функціонувати з 1657 року. Вони зазвичай концентрували під єдиним патронажем сукупність інформаційних послуг: випуск двох-трьох періодичних видань для різних груп населення, набори невеликих брошур-памфлетів, зовсім не обов’язково сатиричного змісту на злобу дня, оперативних «летючих листків» і різноманітною рекламної продукції. Тут в ситуаціях «перехресних» творчих завдань формувалася атмосфера, яка сприяє появі видавничих і рекламних новацій. Тут утворилися «розсадники» малих рекламних жанрів: вкладишів, листівок, ресторанних меню, театральних програмок, запрошень, етикеток. Таким є одне з нововведень, викликаних в рекламній справі рухом у бік споживчого товариства.

Залишаючись масовою продукцією, реклама шукає диференційований підхід до різних груп населення і прагне «наздоганяти» людину в самих різних місцях і по можливості цілодобово. Одним з результативних шляхів для досягнення цих цілей є не тільки діяльність корпоративних агентств, але і окремих рекламних агентів, що діяли на свій страх і ризик. Про одне з таких Томаса Роджерса повідомляв «The London Journal» від 7 лютого 1730 року. Відкриваючи бізнес на ниві реклами, цей неофіт починав з публікації власного рекламного оголошення у виданні, що йому зглянулося. Роджерс іменує своє підприємство «The Public General Correspondence of Affairs for improving many Trades and Estates» («Всезагальні публічні звістки про різні підприємства, що сприяють розвитку торгівлі та управління»). Він заявляє, що тільки допомога агента може створити якісний рекламний текст, і пропонує направляти заявки на свої послуги за адресою відомої лондонської кофейні, де він буде їх отримувати і обробляти.



Спеціалізація реклами в англійській пресі. Поряд з подібними самотніми волонтерами на ниві рекламного справи до початку XIX століття в Англії формується коло багатих і доволі вдачливих підприємців, такі як Вудфел, брати Стюарт, Джон Белл. Вартість реклами дорожчала, і між «босами» почалася жорстка конкуренція за залучення клієнтів, пошук вільних ніш на ринку масових видань, винахід новинок в рекламній справі. В умовах жорсткої конкуренції, успіх багато в чому залежав від винахідливості і спритності перших осіб видавничого бізнесу. Так, Джон Белл, крім випуску двох газет, зробив в 1790 році публікацію ілюстрованого щомісячника «La Belle Assemblee», адресованого переважно жінкам. Назва видання обігрує прізвище Belle, що має одне зі значень – «красуня». Його можна таким чином прочитати і як «Збірник Белла», і як «Збори красунь». У ньому містилася цілком адресна реклама предметів жіночого обіходу. У 1805 році цей підприємець почав регулярно видавати рекламний додаток до своєї недільної газеті «Bell's Weekly Messenger» («Щотижневий інформатор від Белла»). І нарешті, він заснував багатопрофільне інформаційне агентство, назване їм «The Westminster Central Market and Universal Register» («Повний звід наявного на Вестмінстерському центральному ринку»). У проспекті щодо можливостей і планів агентства, виданому 1 січня 1815 року, Джон Белл каже про наміри збирати всю рекламну інформацію в книги, які можуть бути доступні будь-яким відвідувачам офісу безкоштовно, лише бажаючим отримати якусь спеціальну інформацію доведеться платити 5 шилінгів. На шляху до цього проекту Белл випускає щотижневі «Printed Publication lists» («Друковане видання реєстрів»), що повідомляють про товари і ціни на них в Вестмінстерському окрузі. Аж до своєї смерті в сімдесятирічного віку, цей «лицар інформації та реклами» прагнув різними способами розширити коло своєї аудиторії, долучати все більше число людей до інформаційної культури. На прикладі діяльності Джона Белла можна зробити висновки, наскільки різноманітним та багатоплановим був вигляд друкованої реклами в Англії першої чверті XIX століття. Для її розміщення використовуються масові і спеціалізовані видання з місячною, щотижневою, щоденною періодичністю, разові листки, бюлетені, брошури і невеликі рекламні вкладиші. Останні також входять в коло експериментальних нововведень Джона Белла.

Але, мабуть, найбільш новаторську лінію і в журналістиці, і в рекламі відкрили видання, безпосередньо пов’язані з індустріалізацією країни. Одним з перших серед них з’явився «The Mechanic's Magazine» («Журнал механіки»), що вийшов в світ у травні 1823 року і успішно створював громадську думку на підтримку технічних новацій, індустріальних винаходів і тих корпорацій, які впроваджували винаходи у виробничий процес, нарощуючи споживчий ринок. Такі видання як «The Mining Journal» («Гірнича справа») (1835) і «The Iron and Coal Trades Review» («Огляд залізовиробничого і вугледобуваючого підприємництва») (1866), робили перші кроки в розробці спеціалізованих рекламних текстів інституціонального типу, які інформують самих виробників щодо поточної промислової і торгової кон’юнктури, ситуаціях на ринках сировини і комплектуючих виробів.

У 1872 році оперативні дані на цьому поприщі публікує «The Machinery Market» («Ринок машин»), зокрема обговорюючи ступінь доцільності організації на Британських островах міжнародних виставок досягнень промисловості. У той же час англійські рекламісти трудилися над популяризацією особливо вишуканої продукції. Знайшло продовження починання Дж. Белла в зверненнях до жіночої аудиторії. Такою стала «Ladies Newspaper» («Газета для дам») (1847) і «The Queen» («Королева») (1861). Перша прагнула уникати рекламних текстів, друга ж їх активно друкувала, повідомляючи, головним чином, про новинки для дому, модну біжутерію, галантерейні товари, коштовності, що з’явилися на прилавках. У 1885 році в світ вийшла газета «The Lady» («Дама»), де спочатку була тільки одна колонка «Обмін та продаж», але незабаром вона розрослася до повної сторінки. Цьому популярному виданню склала грунтовну конкуренцію «Жіноча сторінка», що з’явилася в 1896 році в газеті «Daily Mail» («Щоденна пошта»).

Початок ілюстрованої реклами в пресі. Англійська періодична преса в XIX столітті активно використовує ілюстрації, застосовуючи їх також і заради привабливості рекламних текстів. Перша рекламна ілюстрація в газеті з’явилася ще в 1680 році. Це був невеликий гравійований відтиск індійського фонтана, що діяв у дворі таверни і який приваблював відвідувачів. Починання підхопила перша щоденна газета «The Daily Courant», що почала виходити в березні 1702 року. Через рік тут була опублікована серія ілюстрацій, присвячених нововинайденим машинам для виготовлення шоколаду. У більшості випадків подібні ілюстрації були розміром з поштову марку.

Публікацію великоформатних ілюстрацій на теми реклами відкрив журнал «Фермер» («Farmer») в 1774 році. Тут зображувалися необхідні в фермерському господарстві машини, повідомлялися імена та адреси їх виробників. Подібні ілюстративні проби, що здійснювались в англійській пресі протягом XVIII століття, стали передумовою використання малюнків на сторінках газет і журналів у XIX столітті. Однак були чинники, що протистояли даній тенденції. В першу чергу, це прославлений англійський консерватизм поглядів на деякі (далеко не всі) явища. В даному випадку найбільш звичною, освоєної і зручною для газет формою публікації оголошень був так званий wantandtype. Мається на увазі оборот: «I want to buy any books» – «Мені потрібно кілька книг», «Я хотів би придбати кілька книжок». Поєднання «I want» відкривало стовпці рубричної реклами, яка виглядала вкрай монотонно. Ці стовпці почали оживляти ініціалами, зірочками, «вказуючий перст», але «want and type» зберігався. І на початку XIX століття перша смуга лондонській «Times» була суцільно заповнена оголошеннями типу «I want», як і сто років тому.

Прорив ілюстрацій в газетну рекламу XIX століття відбувається за посередництва «освоєння досвіду» гравірованих летючих листків, а особливо журнальних ілюстрацій. Першим в Європі ілюстрованим журналом, орієнтованим на масового читача, став англійський «Penny Magazine» («Журнал за пенні»). До кінця 1832 року його тираж досяг двохсот тисяч екземплярів. З’являвшись тут реклама коштувала чималих грошей та впливала на збільшення доходів рекламодавців істотно. Для більш вишуканою публіки в травні 1842 року почав виходити журнал «Illustrated London News» («Ілюстровані лондонські новини»), в якому робилася ставка на повсякденну хроніку подій, що супроводжувався образотворчими репортажами. Але і в цих журналах на перших порах реклама, яка обіймала 2-3 останні сторінки, давалася за традицією «в добірку». Тільки в 1877 році журнал «Illustrated London News» у своїй рекламній частини дав ілюстрацію упаковки всесвітньо рекламованих вівсяних пластівців. Гнучкіше, ніж газети та журнали, ставилися до ілюстрування реклами памфлетні, брошурна видання. У 1850 році знаменитий роман Ч. Діккенса «Девід Копперфілд» видається помісячно. В кожному з випусків в кінці 12 сторінок комерційної реклами з підзаголовком «The Copperfild Advertiser». На цих сторінках чорно-білих ілюстрацій чимало. Особливо наполегливо тут демонструються парасольки і упаковки з різними лікарськими засобами.

Рухливі рекламні пристосування. На сторінках «Illustrated London News» примітна гравюра, на якій зображені люди-«сендвічі», які з’являлися на вулицях англійської столиці на самому початку XIX століття. Праця їх полягав у тому, щоб виконувати роль пересувної рекламної установки.

Протест лондонців викликали кінні рекламні процесії. На конях і возах закріплювались величезні щити, що відтворювали вигляд рекламованих товарів, і вони повільно рухалися по трактах, створюючи пробки для інших екіпажів і омнібусів. Фернан Бродель датує появу пересувних рекламних пристроїв 1824 роком. За його даними, такі вози нав’язували лондонцям різну рекламу не тільки вдень, але і ввечері, коли її примудрялися підсвічувати хитромудро влаштованими фонарями. У 1853 році англійський парламент прийняв закон, що забороняв використовувати кінські упряжки, кабріолети та інші пересувні пристрої з виключно рекламними цілями. Невгамовні рекламісти відповіли на це обмеження винаходом нового трюку: прикрашення тротуарів рекламними текстами і малюнками. Їх швидко затоптували перехожі, змивали настільки часті для Великобританії дощі, але їх відновлювали знов і знов. Змінюючи сюжети, цей вид «тротуарного» майстерності існував в середині XIX століття досить тривалий час.



2. Еволюція друкованої реклами та «плакатний бум»

Однак з переходом на другу половину століття все більшу популярність отримують настінні щити, плакати, афіші. Ця традиція, по суті, не переривалася з періоду перших друкованих афіш (billboards). Але в образі того варіанту рекламування, який зараз фамільярно зветься «наружка», до середини XIX століття відбулися разючі зміни. Вони пов’язані з винаходом баварцем Алоізом Зенефельдером багатокольорового друку – літографії. Це сталося за три роки до початку XIX століття і освоювалося протягом першої його половини. На базі цих технічних можливостей і виник новий жанр – багатобарвний образотворчий, нерідко високохудожній плакат.

З другої половини XIX століття в європейських державах наростає «плакатний бум». Лідером в ньому є Франція. Тут же відзначимо, що спроба приборкати наплив чергового виду рекламної продукції була оперативно впроваджена в Англії за допомогою створення в 1862 році Асоціації плакатистів, котра прагнула запровадити в життя механізми саморегуляції цього виду діяльності. Рекламні зображення знову проявили пристрасть до величезних розмірів при просуванні до покупця таких звичних товарів, як мило, медичні таблетки, ковбаса і плитки шоколаду. Найбільшою пробивний здатністю відрізнялися в кінці XIX століття виробники «Pear's soap» («Грушеве мило»).

Саме в цей період (80-ті роки XIX століття) реклама в країні ввела у вживання стійкі девізи – слогани. Вони, як правило, були настільки багатообіцяючі, реклама оволоділа механізмами настільки сильного психологічного пресингу, що уряд в 1889 році видає постанову «Проти непристойної реклами». Асоціація плакатистів створила у своїх надрах в 1890 році цензорський комітет. Але це було пораховано недостатнім, і в 1893 році створено «Національне співтовариство з контролю за рекламними зловживаннями». Воно незабаром розіслало по всіх графствам список розпоряджень і законів, що стосуються рекламної комунікації.

Завершуючи огляд основних тенденцій розвитку рекламних процесів в Англії XIX століття, звернімося до вітрини як жанру реклами. В наполегливості цього впровадження британці також випереджали континентальну Європу. Дана спроба демонстрування товарів спричинила черговий ривок у розвитку предметно-зображальних, в першу чергу естетичних, аспектів рекламної справи. Досить швидко оформлення вітрин (window dressing) стає особливим відгалуженням рекламного майстерності, одним із витоків майбутнього дизайну. Від мистецтва викладки товарів в магазинних вітринах, пошуків їх найбільш виграшного оформлення невеликий творчий інтервал і до організації спеціальних виставок. Втім, в створенні даного відгалуження рекламної справи пріоритет, на думку ряду дослідників, належить Франції.

Поступальний розвиток рекламного процесу у Франції було перервано політичними катаклізмами рубежу XVIII–XIX століть, і ослаблення цієї діяльності помітно аж до другої половини XIX століття. Відомо, що загальний напрямок культури в цій країні передреволюційного періоду виражається поняттям «галантний вік». Франція всеєвропейська законодавиця модного одягу, прикрас, меблювання, типів звеселянь. Саме така тематика становить значної більшості рекламних текстів. Париж ще раніше Лондона занедужав «шкірною хворобою» від великої кількості афіш і «летучих листків». Перші розклеювались по стінах, другі вручалися перехожим з рук в руки.

Багатоманітність рекламних звернень була настільки велика, що до кінця століття видовищна тематика знайшла спеціалізовані випуски «Affich» («Афіші») і «Аnnоnсе» («Повідомлення»). Значне число об'яв публікувала й популярна в дореволюційні роки «Паризька газета» («Le journal Parisen»), що мала тираж близько 10 тисяч. Однак стиль паризького життя в передреволюційний період, сповнений напруги від чергувалися один за одним урядових криз, придворних скандалів, глухого бродіння все більш нищать жителів бідняцьких кварталів, більше налаштовує рядове населення дізнаватися новини безпосередньо на вулицях з «летучих листків» та оповідань сусідів.

Рекламні звернення, виконані у вигляді витончених гравюрних картинок, характерні для французької реклами середини XVIII століття в більшій мірі, ніж для Англії, де це «прикрашання» прижилося пізніше. Відомі гравери Кошен, Сент-Обен. Під їх різцем за замовленням солідних підприємців створюється прообраз майбутніх візитних карток. Спочатку їх формат наближався до розміру поштової листівки і основний простір займало зображення, здебільшого геральдичне, але не тільки. Вказувалися і основні реквізити власника.

Майстерність граверів і художників затребується також видавцями модних журналів, що поширюють всесвітньо визнаний верхи елегантності паризький смак. Уже в XVIII столітті світовою популярністю користуються журнали «Cabinet des Modes» («Кабінет моди») і «Courrier de la Mode» («Кур’єр моди»), що розсилалися по Європі і досягають Америки. Новим словом до кінця сторіччя став «Journal des Dames et des Modes» («Дамський журнал мод»), забезпечений кольоровими модними картинками. Саме він став джерелом освідомлення про паризьке модне вбрання російських аристократок.

Але наближався кінець «галантного століття», і куртуазні «летючі листки» і граціозно оформлені афіші на стінах паризьких будинків замінили революційні прокламації. У 1789–1799 роках комерційну рекламу відтіснила реклама політична. Правда, навіть в газетах революційної епохи: «Паризький патріот» («Le patriot de Paris») Бріссо, «Революція Франції та Брабанта» («La revalution de France et Brabant»), К. Демулена, «Паризька хроніка» («La chronique Parisienne») з’являлися приватні оголошення й анонси театральних постанов. Епоха Наполена I увійшла в історію французької преси як пора жорсткого авторитарного правління і цензурних гонінь. Урядовий указ від 26 вересня 1801 року дозволяв публікацію рекламних текстів за умови, що по сусідству з ними не буде політичних або літературних творів. В цілому, французька столиця аж до Реставрації виявилася на усіченому рекламному пайку, що відбивало й загальний виснажений стан французької економіки.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   16


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал