Конспект лекцій з дисципліни «Історія реклами» для студентів спеціальності 030302



Сторінка10/16
Дата конвертації29.12.2016
Розмір5.02 Mb.
ТипКонспект
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   16

4. Російські вивіски поч. ХХ ст.

В основі подальшого розвитку рекламних жанрів, поширених в Росії, тривалий час був рух від самодіяльності до професіоналізму. Однією з перших професійно виконаних афіш є літографія за малюнком художника В. Тімма, що запрошує передплатити журнал «Листок для світських людей». Вона з’явилась на петербурзьких вулицях в 1844 році. На афіші зображена група людей, що прагнуть придбати рекламоване видання. Серед них помітні портретні начерки помітних осіб того часу: артиста В. Каратиґіна, журналістів і літераторів Я. Грота, Ф. Булгаріна та інших. Супроводжував зображення текст, у якому повідомлялось про умови передплати.

Не менш прикметною була афіша художника А. Агіна, що відноситься до 1846 року. Вона інформувала про те, що з літографії незабаром буде випущена серія малюнків цього автора до «Мертвих душ» М. В. Гоголя. Бажаючі могли забезпечити собі їх придбання засобом передплати.

Поряд з такими художньо оформленими настінними рекламами (але ще не плакатного жанру) через все XIX століття, протягуючись в XX, побутують строгі театральні шрифтові афіші: чорний текст на білому тлі, як правило, з дуже докладним повідомленням про програму вистав і скрупульозним перерахуванням дійових осіб та їх виконавців. Відомо, наскільки пильно актори стежили за кеглем шрифту, яким були надруковані їх прізвища, які житейські баталії розігрувалися через нечітке дотримання передбачуваної субординації творчої значимості виконавців у відображенні рекламної величини букв. Основним виробником таких афіш була друкарня імператорських театрів. Однак з публікаціями в суворій професійній манері продовжували сусідити варіації лубочних прийомів. Вони залишалися невід’ємною частиною святкових балаганів. Тут мав місце розмах народної фантазії, відображений барвистими образами.

На рубежі XX століття балаган, райок, що їх невід’ємну частину становить лубок, відтісняються на периферію російської культури. Їх в першій половині 1910-х років намагаються відродити, зробити органічною частиною своєї творчості художники-примітивісти з групи «Бубновий валет» М. Ларіонов, Н. Гончарова, І. Машков. Вони зачаровуються майстерністю міських вивісочників.

Якщо в XVII – першій половині XIX ст. в основі російських вивісок були лубочні пристрасті, то з другої половини століття ситуація змінюється. Тут також формується значний прошарок професіоналів своєї справи. Як пише в спогадах художник К. С. Петров-Водкін: «за XIX століття цех вивісочників розрісся по всій країні». І продовжує: «Вивісочнічество – це наступна за фарбувальником дахів, труб, вікон і дверей стадія. Зазвичай хлопчик в підмайстрах у маляра проходив складання колера, шпаклівку, розмальовку під дуб і горіх. Книжки знайомили його з картинами і підштовхували до заняття малюванням; такий хлопчик переходив до вивісочника. Працював у нього спочатку з шрифтом, а потім і в якості винахідника чаю, цукру, свічок і мила».

З цим процесом стикнувся і сам К. Петров-Водкін, І. Машков також мав досвід писання вивісок. До кінця XIX століття в Росії шрифтові вивіски помітно відтісняють лубочні. Найкрасивіші вивіски – прості написи по чорному ґрунту з накладними металевими випуклими буквами прикрашали багато лавок і майстерень.

Поступово на центральних вулицях столичних і губернських міст саме шрифтова вивіска займає центральне місце, розташовуючись ярусами по декількох поверхах і нерідко забираючись на дах. У міжвіконних просторах, однак, як і раніше розташовувалися пейзажі, пов’язані з випасом худоби наприклад, або етюди, що оповідають про кондитерської продукції, однак сповнені вже не в лубочній, а в спокійній реалістичній або новомодній експресивній модерніській манері.

Про майстерність створення вивісок оповідають навчальні посібники. Одне з них, наприклад, називається: «Живописець вивісок. Практичне керівництво з написання вивісок на стінах, полотні, дерев’яних щитах, залізі та інших матеріалах». Тут досвідчений майстровий детально розбирав прийоми створення вивісок: їх золочення, сріблення, бронзування.

Живописців початку століття захоплювала та непорушна переконливість і вагомість, якою володіли фігури або предмети на провінційних вивісках, нерухливі, але потужні у всій безапеляційності своєї демонстративної присутності на вивісочному щиті.

До 1913 року відбулася виставка групи «Бубновий валет», де один із залів був відведений творчості вивісочників. Чотири роботи тут належали пензлю грузинського майстра народної вивіски Ніко Піросманішвілі (Піросмані).

І все ж – при всій популярності фольклорних відгалужень вивісочного жанру, епоха закінчувалася. І це розуміли художники-авангардисти, які прагнули на певному етапі своєї еволюції реанімувати і культивувати фольклор. Давид Бурлюк писав у тому ж 1913 році: «Цивілізація, грамотність, друкування і фабричний станок зроблять свою справу. Помре, зникне з лиця землі ‟кустарне” мистецтво – і одне лише місце буде – музеї, де аромат і принадність національного ... духу народного буде жити».

На рубежі століть визначну роль грали вже шрифтові вивіски, безумовно розраховані на грамотних людей. Довгий час позолоченими або бронзованими і металевими літерами або гігантським шрифтом на дерев’яно-фанерних підставах позначалися не предмети продажу, а на першому місці прізвища підприємців. Разом з подібного роду вивіскою в російський досвід входили на новому історичному витку поняття торгової марки і фірмового знака.

5. Розвиток рекламних жанрів та динаміка розвитку рекламних технологій в Україні протягом ХІХ – на поч. ХХ ст.

У 1897 році в Санкт-Петербурзі була проведена перша російська виставка афіш та плакатів. На ній було зібрано понад 700 листів з різних країн. Найбільш видатними російськими художниками, які малювали плакати, у той час вважалися В. А. Андрєєв, І. Порфирій, С. С. Соломко та І. С. Галкін. Вітринна реклама в Росії так само, як і друкована, активно розвивалася. Вітрина використовувалася для показу якомога більшої кількості товару. Чим більше товарів виставлялося, тим «багатшою» вважалася вітрина. Вечорами вітрини підсвічувались електрикою або гасовими лампами. Іноді відразу тим і іншим, тому що взимку скла могли застигнути, а гасові лампи відігрівали їх.

За цей час з’явилися деякі традиції в вивісочному ремеслі. Так, у магазинів, що продають окуляри, над входом висіло гігантське пенсне із синіми стеклами в залізній оправі. Годинні магазини часто розміщали замість вивіски величезні кишенькові годинники з жерсті або дерева, на їх циферблаті значилося прізвище власника магазина. Капелюшні магазини виставляли плоскі бляшані циліндри або казанки. Емблемою майстерень хімічного чищення була вирізана з дерева рукавичка зі складеними пальцями. Над рукавичними магазинами вішали майже таку ж, але плоску. Над взуттєвими магазинами часто вішали позолочені черевики та чоботи. Над булочній обов'язково висів крендель, вирізаний з дерева і позолочений. Іноді над кренделем зміцнювалася зубчаста корона. Ковбасні теж мали свою емблему – це окіст з позолоченою шкуркою й з розмальованим зрізом. Свої особливі емблеми мали ремісники, що розташовувалися на околицях міст. Емблемою у шевців був високий чобіт з жерсті, пофарбований у чорний колір, а у кравців ножиці. Над перукарнями часто вішали мідний таз, що не вживався при голінні, але зберіг своє символічне значення.

Дореволюційна міська вулиця вражала достатком вивісок. Їх вішали над магазинами, між поверхами будинків, на балконах, між дверима і навіть на брандмауерах (глухих стінах будинків). Багато вивісок робилися в одному стилі, особливо, якщо вони рекламували схожі товари. Люди, що мають кілька магазинів, замовляли однакові вивіски для всіх. Іноді навіть фасад обробляли в стилі вивіски. У всьому світі відома творчість Ніко Піросманашвілі, якого називали грузинським Джотто. Відображення національних традицій, характерні типажі, добрий гумор роблять його вивіски такими ж неповторними і значними творами мистецтва, як ікони і старі фрески. Однак частіше все ж зустрічалися текстові вивіски, оскільки мальовничі вивіски коштували дорожче і в різні періоди історії заборонялися. Зазвичай вивіски писалися маслом на покрівельному залізі, набитому на підрамник. Рідше зустрічалися вивіски, написані на склі. Вони розміщувалися між вітринами та дверима. Іноді зустрічалися фасадні скляні вивіски. Реклама розміщувалася скрізь, де це було можливо.

Рекламні тексти в Росії тих років також були «лобовими» і прямолінійними: «Найдешевша сила!» (фабрика «всіляких двигунів»), «Попереду всіх печиво!», «Прокат карет та автомобілів!»,

Загальні висновки 1. Еволюція образотворчої реклами в Росії XIX століття йшла шляхом поступового витіснення фольклорних та ремісницьких форм та затвердження професійного виготовлення лубків, вивісок і афіш. 2. Еволюція торгово-фабричної марки і фірмового знака в Росії відповідає основним етапам, які характерні для подобних західноєвропейських позначень. Завершальне законодавче оформлення цього процесу відноситься до кінця XIX століття. 3. До останньої третини XIX століття в Росії отримують широке розповсюдження малі форми реклами: етикетки, листівки, вкладиші, програмки, візитки, що нерідко представляли собою художні мініатюри і вміло підтримували престиж відповідної фірми. До кінця XIX століття слідування фірмовому стилю відрізняло процвітаючі торговельні будинки і виробничі підприємства. 4. Плакатна реклама входить у вживання з кінця 80-х років XIX століття. Вона розшаровується і по предмету рекламування і по стильовому рішенню на три основні різновиди: торгово-промисловий плакат, соціально-політичний і присвячений популяризації таких духовних цінностей, як театр, кіно, виставка, книга. 5. До плакатної творчості долучаються на рубежі століть художники «Світу мистецтва», а в першому десятилітті XX століття представники неоросійського і неопримітивістського художніх течій, що створюють ефектні зразки рекламного плаката. 6. Впровадження в життя кіномистецтва, що його супроводжував кіноплакат, в останні роки перед Першою світовою війною вивело на широку арену зразки фотореклами масової орієнтації. 7. Синтезатором всіх діючих форм реклами були промислові виставки, що регулярно відбувалися Росії XIX століття. Об’єднання різноманітних творчих зусиль у межах виставкового простору за обмежений проміжок часу створювало сприятливі умови для взаємозбагачення концептуальних пошуків, обміну досвідом, опробування нових ідей і прийомів в різних областях діяльності, в тому числі і в сфері реклами.
Запитання для самоконтролю

– У чому особливості психологічного впливу друкованої реклами?

– Як проявлявся розвиток рекламного професіоналізму в російській образотворчій комунікації?

– У чому головні особливості конструювання фабричних марок і торгових знаків у Російській імперії?

– Де найбільш широко застосовувалася фотореклама на початку ХХ ст. в Російській імперії?

– Яка роль промислових і сільськогосподарських виставок як способів рекламування в Російській імперії?


Список літератури

1. Ученова В. В. История рекламы / В. В. Ученова, Н. В. Старых. – СПб.: Питер, 2004. – 304 с.

2. Щепилова Г. Г. Реклама в СМИ: история, технологии, классификация / Г. Г. Щепилова. – М.: Изд-во Московского ун-та, 2010. – 464 с.
Лекція X

Тема РЕКЛАМА ЗА ЧАСІВ СРСР


План

  1. Декрет «Про введення державної монополії на оголошення» та політична реклама часів громадянської війни.

  2. Рекламна творчість В. Маяковського й О. Родченко.

  3. Оголошення у радянських газетах та перші рекламні організації («Рекламтранс», «Промреклама», «Мосторг-реклама» та ін.).

  4. Агітація за часів другої світової війни.

  5. Виникнення й діяльність спеціалізованих рекламних організацій («Зовнішторгреклама», «Союзторгреклама», «Укрторгреклама», «Побутреклама» та ін.).

  6. Промислова реклама в СРСР (60–80-х років ХХ ст.).


Терміни для запам’ятовування

Агітаційний плакат, внутрішній ринок споживання, декрет, експортна реклама, інформування споживачів, неонова вивіска, планова економіка, радянська ідеологія.


1. Декрет «Про введення державної монополії на оголошення» та політична реклама часів громадянської війни

Як загальновідомо, у І917 році на більшій частині українських земель було встановлено радянську владу. У той же час внаслідок змін після першої світової війни відбувся розпад Австро-Угорсько імперії. Ці події глобального масштабу спричинили суттєві зміни в соціально-економічному житті на українських землях. Вони призвели до кардинальних зрушень майже в усіх сферах. Рекламна діяльність у цьому плані не була винятком.

Уже на 14-й день після Жовтневої революції, 20 листопада 1917 року (за новим стилем), у числі перших розпоряджень радянської влади був виданий декрет «Про введення державної монополії на оголошення». Декрет був підписаний головою Ради народних комісарів В. І. Ульяновим (Леніним). Голова нового радянського уряду ще раніше, у своїй статті «Як забезпечити успіх Установчих зборів», писав, що після завоювання політичної влади найважливішим завданням більшовиків є «... заборона друкувати оголошення де-небудь, крім газет, що видаються радами у провінції та в містах і центральною радою в Пітері для всієї Росії». Названим декретом була також введена монополія на «... друкування за платню оголошень у періодичних друкованих виданнях, так само, як і у збірках та афішах, а також подання оголошень до кіосків, контор і подібних закладів». Власність усіх приватних рекламних агенцій (а інших, власне, і не було) відповідно до цього розпорядження конфісковувалася.

16 квітня 1918 року Раднаркомом приймається ще один декрет – «Про організацію управління поштово-телеграфною справою Радянської республіки». У ньому передбачалася організація в усіх поштово-телеграфних конторах країни прийому оголошень від усіх осіб та закладів для розміщення у радянських друкованих виданнях. Однак громадянська війна, що розпочалася, та політика військового комунізму так і залишили рішення цього декрету на папері. Таким чином, з точки зору державного регулювання реклами картина змінилася докорінно. Якщо раніше державна влада намагалася якось регулювати економічно-правові стосунки у справі поширення реклами та в рекламній галузі, то відтепер держава (в особі своїх виконавчих органів) брала на себе функції не лише жорсткого контролю реклами, але й монопольного рекламодавця та виробника реклами. Віднині більш як на 70 років держава стає фактично головним суб’єктом рекламної діяльності.

Аналізуючи досвід комунікацій перших років після встановлення радянської влади, можна казати, що деякий період реклами як такої взагалі не існувало. Точніше, усіх її типів, за винятком політичної реклами. Основним чинником її бурного розвитку став вибір, що з’явився в населення у плані підтримки різноманітних політичних сил. Ці політичні угруповання пропонували співгромадянам зовсім протилежні сценарії майбутнього країни. Найголовнішою ж метою політичної реклами, у комплексі з агітацією та пропагандою, було залучення населення на свій бік у політичному та військовому протистоянні.

2. Рекламна творчість В. Маяковського й О. Родченка

Всю рекламну творчість поета В. Маяковського об’єднують риси напористого слогана, часто далекого від правди і від поглядів самого автора. Відомо, що автор хрестоматійних рядків про достоїнства виробів радянської промисловості, носив німецькі костюми, американські галстуки, користувався французькою парфумерією, обожнював американські автомобілі.

Нові торгові організації знайшли в особі Володимира Маяковського вельми вмілого пропагандиста. Ось зразки: «Всё, что требует желудок, тело или ум, – всё человеку предоставляет ГУМ», «Тому не страшен мороз зловещий кто в ГУМе купит тёплые вещи», «Остановись, уличное течение! Помните: в Моссельпроме лучшее печенье!», «Забудьте моду! К чёрту вздорную! Одежду в Москвошвее требуй. Простую, лёгкую, просторную. ...Одежду не найдёте проще – Прекрасная и для занятий и для гулянья с милым в роще».

Маяковський пробував осмислити роль реклами в суспільному житті, написавши в 1923 році статтю «Агітація і реклама». Він переконував: «Ні одна, навіть вірна справа не рухається без реклами. Зазвичай думають, що треба рекламувати тільки гидоту – хороша річ і так піде. Це найбільш хибна думка. Реклама – це ім’я речі. Реклама повинна нагадувати нескінченно про кожну, навіть чудову річ ... Думайте про рекламу ... Тут ми ще цуценята. Треба повчитися ... Треба кликати, треба рекламувати, щоб каліки негайно зцілялися і бігли купувати, торгувати, дивитися!».

Маяковський, по суті, представляв собою рекламне агентство повного циклу. Він сам знаходив клієнтів, сам складав тексти, призначав ціну, «пробивав» виконання замовлень на плакати, навіть робив щось на зразок самостійних маркетингових досліджень. Рекламні плакати і тексти в його виконанні йшли як з конвеєра. Реклама макаронів, цигарок, пива, галош, сосисок, книг – здається, що йому було все одно що рекламувати. Гіперболізм, директивність, епатажність притаманні всім його рекламним творам. Один з його віршів так і називається: «Римовані гасла». Правду факту він вважав кращою за правду слова. Цей рекламний потік почав вичерпуватися разом з ринковими елементами в господарському житті СРСР.

О. Родченко був серед родоначальників конструктивізму. Майстер портрета, репортажної зйомки, жанрових знімків, художник вирізнявся новаторським використанням контрастної світлотіні, а композиційна побудова кадрів викликала появу термінів «перспектива Родченка» і «помилковості перспективи Родченка». Захоплення А. Родченка творчим фотомонтажем, документальної и постановочної фотозйомки дозволили майстру виступити першовідкривачем Нової плакатної форми. У рекламі хронікальної фільму Дзігі Вертова «Кінооко» він продемонстрував можливість застосування монтажу фотографій. Так досягнув сильного емоційного впливу плаката на глядача (1924). Вершиною лаконічного втілення рекламної ідеї стали «Ленгіз» О. Родченка з фотопортретом Л. Брик (1925). До незаперечно шедеврів використання фотомонтажу належати рекламні кіноплакати його сучасників О. Лавинського до фільму С. Ейзенштейна «Броненосець ‟Потьомкін”» (1926), братів Стенбергів до документальної стрічки Д. Вертова «Одинадцятий» (1928) i З. Семенова-Менеса до фільму В. Туріна «Турксіб» (1929).



3. Оголошення у радянських газетах та перші рекламні організації («Рекламтранс», «Промреклама», «Мосторгреклама» та ін.)

Після Громадянської війни російська реклама поступово виходила з кризи. У 1920-х роках почали з’являтися великі рекламні агентства, переважно державні, такі як: «Мосторгреклама», «Зв’язок», «Рекламтранс» і «Промреклама». У період непу (середина 20-х – початок 30-х рр. ХХ ст.) Реклама стала знову бурхливо розвиватися. Радянська реклама цього періоду зуміла об’єднати досягнення художників-конструктивістів та традиційні прийоми старої російської реклами. Вона змінила образ вулиць міст й оздоби вітрин магазинів на новий образ героїв Нової країни. Реклама почала з’являтися в громадських місцях: в готелях, театрах, на трамваях.

Активний розвиток отримала не тільки реклама комерційна, а й соціальна, що пропагує світле майбутнє. Реклама стала знаряддям боротьби держав з приватним сектором економіки, але реально реклама не виконувала свого головного завдання – бути посередником між споживачем та виробником. Держава прагнула в такий спосіб перевиховати громадян «нової країни» після Жовтневої революції. Серед населення йшла пропаганда радянського образу життя на формування питань нових моральних орієнтирів. Після Громадянської війни в країні панувало безладдя, розгул людських вад та шкідливих звичок, які у повсякденні заважали будувати соціалізм. Таких було оголошено «ворогами культурної революції». За допомогою плаката держава вирішила боротися з людськими пороками: пияцтвом, лінню, безкультур’ям, статевою розпущеністю та безграмотністю. До роботи над плакатами було залучено кращих художників, дизайнерів й письменників, які були на той час: Дені, Рогів, Черемних, Кукринікси, Янг, Маяковський, Бідний.

У 1929–1930-х роках у Радянському Союзі йшла антиалкогольна компанія. Вже було випущено багато соціальних плакатів. Особливо потрібно відзначити фотомонтажний плакат Буланова «Папа, не пий» (1929), роботу художників ІЗОРАМа «Пам’ятай, коли ти п’єш – твоя сім’я голодна» (1930). Трагізм ситуації окрім зображення підкреслюють вражаючі образи и ємні слогани.

Говорячи про антиалкогольні плакати, потрібно виділити особливо серію «пияцтво на роботі». Сюди треба зарахувати плакати Янга и Черномордик «З робочої гущі виженемо питущіх» (1929), «Геть п’яниць! Заявімо голосно ...» (1929). На плакатах п’яниці зображені страшними покручами, від яких у виробництві трапляються поломки. У слоганах розкривається вся антиалкогольна кампанія минула років: «У маленькому склянці… може потонути величезний завод», «Геть п’яниць! Заявімо голосно. Від п’яниць лише хуліганство й поломки!». Алкоголь постає як ворог народу, Радянського Союзу, культурної революції.

Поруч з антиалкогольною кампанією та пропагандою проти статевої розбещеності йшла антинікотинова кампанія проти куріння. У плакатах пояснювалося, що «Тютюн – отрута», «Нікотин з 5 цигарок, вбиває кролика, зі ста цигарок – коня». У цій категорії представлені два вида тематичних плакатів: куріння – шкода здоров’ю та куріння – шкода роботі.



Радянський політичний плакат. Це плакати на агітаційну, військову и виборчу тематику, виконані тільки у рамках державного замовлення.

У витоків радянського політичного плаката лежить російський агітаційній, військовий, благодійний и виборчий плакат 1914–1917 років Стильове формування плаката відбулось в період, коли традиції модерну в графіці сягали ще минулого, а конструктивізм лише формувався. Плакат Громадянської війни створювався з метою пролетарської агітації. Підтвердження цьому плакат «Ти записався добровольцем?» Д. Мора і «Клином червоним бий білих» Л. Лисицького. У 1920-ті роки агітаційній плакат збагатився новою пролетарською тематикою и персонажами – робочий, працівниця, піонер, світовий пролетаріат, світова буржуазія ... Плакат розповідав про значення радянських свят: 1 Травня, 8 Березня, річниць Жовтня (наприклад, «Хай живе 1 Травня» П. Соколова-Скаля, 1928).

В політичному плакаті працювали чудові майстри-художники, котрі були першовідкривачами у сфері застосування фотомонтажу, діагональних й великопланових композицій, великоформатного плаката: Р. Клуцис, У. Йолкін, У. Корецький.

Комерційна реклама в СРСР 1920-х років. Найбільший замовник цього періоду – «Моссільпром». До нього увійшли націоналізовані пивоварні й спирто-водочні заклади, кондитерські и тютюнові фабрики. Слоган «Ніде як в Моссільпромі»,супроводжував компанію багато років.

З другої половини 20-х років ХХ ст. рекламу для «Моссільпрому» створювалі Буланов, Тархов, Такке, Зеленський. На зміну конструктивістським плакатам Родченка прийшли барвисті портретні й сюжетні композиції, наповнені динамікою, гумором, мальовничістю. У цих плакатах вже використовувався не фотомонтаж, а малюнок. Гасло дизайнерів цього періоду – «Товар – обличчям!». Як приклад можна навести плакат М. Буланова «Ніде як в Моссільпромі. Продукти державних фабрик» (1926). У 30-х роках «Моссільпром» віробляв товари для експорта у зарубіжні країни, які й супроводжували відповідними плакатами, Наприклад, плакат А. Зеленського «Ірис-Прима. Моссільпром. Москва. СРСР» (1930). Тут намальовані ляльки в національних російських костюмах, а сам рекламний текст написано на англійській мові. Здебільшого А. Зеленський працював над рекламою «Ленінградського табакотресту» (цигарки «Дюшес», «Пушкін» тощо). Товар з його рекламних плакатів постачали в новому образі. У його доробку відсутня якась розповідь, що властива мальованій рекламі початку XX ст., графічний малюнок та шрифт вигідно доповнюють однин одного, що робить листи цікавими й незвичайними.

Ще одна частка комерційної реклами – кіноплакат. Радянський кіноплакат 20-х років ХХ ст. виконував одразу два завдання: ознайомлював із сюжетом фільму й теж показував, де добро, а де зло. Добрі персонажі у 20-ті роки не так зображувалися, скільки вгадувалися – «нашими» були ті, хто сміявся над старим світом и зневажав його. Тільки в сталінські тридцяті на плакатах з’явилися «нові радянські люди»: пишать здоров'ям, фізкультурниці, селянки и робітниці, ідеологічно підкуті герої Громадянської війни, билинні російські богатирі.

Графічний плакат не отримав довге життя. Кіностудії друкували його на самому дешевому папері, до справи йшов і зворотній бік аркуша. У жанрі плаката з’явилися визнані класики: брати Володимир і Георгій Стенберги, У. Болотов та знаменитий конструктивіст А. Родченко, інші.

Плакат 20-х рр. мав привчати людей до нового життя, нової країни, нових порядків. Тому митці й дизайнери прагнули у кожному плакаті відобразити нововведення часу. Плакат уникав колишньої ілюстративності й переходив до локальних плям, від зображальності та плавності до геометричних, конструктивних форм та його спрощення; зменшеності відтінків, збільшення контрастності, від плавних, рукописних шрифтів до рубаних, стаючи окремою формою. Якщо в російських рекламних плакатах кінця XIX – початку XX ст. більше мальовничості, декоративності й переважають статичні композиції, то в конструктивістських плакатах переважає динаміка, яка досягається застосуванням діагоналей. Художники шукали універсальні елементи художньої форми, протестували проти традиційного реалістичного зображення об’єктів дійсності. Кожному предмету дійсності протиставляли якусь конструкцію. Саме Прагнення зробити «конструктивну структуру» основою формоутворення об’єднало художників колись різних напрямів. Їх основним завданням стало художнє оздоблення нових форм громадської активності мас: політичних маніфестацій и вуличних свят. Стали з’являтися агітаційні трибуни, встановлювались кіоски оригінальної конфігурації. Конструктивізм мав для агітації мінімум слів і зображення – більше скрадливості.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   16


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал