Конспект лекцій з дисципліни «Газетно-журнальне виробництво» для студентів спеціальностей 030301 «Журналістика», 18010019 «Медіа-комунікації»



Сторінка1/6
Дата конвертації17.01.2017
Розмір1.82 Mb.
ТипКонспект
  1   2   3   4   5   6
Міністерство освіти і науки України

Сумський державний університет



ГАЗЕТНО-ЖУРНАЛЬНЕ ВИРОБНИЦТВО
Конспект лекцій

з дисципліни «Газетно-журнальне виробництво»

для студентів спеціальностей 6.030301 «Журналістика», 8.18010019 «Медіа-комунікації»

усіх форм навчання


Затверджено

на засіданні кафедри

журналістики та філології

як конспект лекцій

з дисципліни

«Газетно-журнальне виробництво».

Протокол № 9 від 13 травня 2015 р.




http://qrcoder.ru/code/?http%3a%2f%2flib.sumdu.edu.ua%2flibrary%2fdocs%2frio%2f2015%2fgazeta.docx&2&0

Суми


Сумський державний університет

2015


Газетно-журнальне виробництво : конспект лекцій / укладач Н. С. Подоляка. – Суми : Сумський державний університет, 2015. – 120 с.

Кафедра журналістики та філології

У текстах лекцій подається теоретичний матеріал здисципліни «Газетно-журнальне виробництво».

Рекомендовано для самостійної роботи студентів вищих навчальних закладів гуманітарних спеціальностей. Матеріали можуть бути використані широким загалом читачів для підвищення загальної культури.




ЗМІСТ




С.

ПЕРЕДМОВА………………………………………………….....

4

Тема 1. Організація виробництва газет та журналів……….

5

    1. Етапи створення нового друкованого видання………...

5

    1. Основні спеціальності у журналістському колективі….

10

    1. Штатні та позаштатні працівники у процесі виробництва газет та журналів……………………………………………

13


    1. Структурні підрозділи у газетах та журналах……………

27

Тема 2. Організація роботи редакції друкованого видання………………………………………………………….....

29


    1. Особливості редагування газет та журналів……………...

29

    1. Коректура та її роль у виробничому процесі……………

34

    1. Контроль за якістю газетно-журнального виробництва…

47

    1. Організація передплати та розповсюдження видання…...

49

Тема 3. Сучасна друкарня як видавничо-поліграфічний комплекс…………………………………………………………...

52

    1. Ринок друкарських послуг в Україні……………………...

52

    1. Провідні поліграфічні підприємства………………………

56

    1. Папір як витратний матеріал (газетний, офсетний, крейдований)………………………………………………..

59


    1. Інші витратні матеріали у газетно-журнальному виробництві…………………………………………………

67


Тема 4. Друк газет та журналів………………………………...

75

    1. Переддрукарські процеси…………………………………..

75

    1. Особливості друкарських форм для різних способів друку………………………………………………………...

77


    1. Друкарські машини…………………………………............

87

    1. Основні риси технологічного процесу друкування………

90

Тема 5. Сучасні технології у газетно-журнальному виробництві……………………………………………………….

94


    1. Інтернет-версія газети та її вплив на друковане видання………………………………………………............

94


    1. Реклама на газетно-журнальних сторінках……………….

100

    1. Технології швидкого малотиражного друку (цифровий друк, різографія.)……………………………………............

104


    1. Особливості виробництва корпоративних видань……….

107

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ ДО ВСЬОГО КУРСУ……………..

119

ПЕРЕДМОВА

Запропонований лекційний курс має прагматичний характер: у ньому розглянуто всі технічні процеси – від ідеї зародження нового газетно-журнального видання до забезпечення його стабільного виходу впродовж багатьох років.



Мета – дати студентам уявлення про те, як створюється газета або журнал технічно, з яких матеріалів, яку роль при цьому виконує журналіст. Курс розвиває комплексне бачення галузі в контексті новітніх змін, продиктованих, насамперед, науково-технічним прогресом, а також допомагає усвідомити особливості зв’язку роботи журналістського колективу, технічних працівників видання і типографії, як єдиного механізму.

Завдання:

– ознайомити студентів з обличчям сучасної української преси та технічними процесами, які обумовили стан і характер цього сегменту медіа-ринку;

– показати роботу типографії та зміст переддрукарської підготовки видання, здійснити екскурс у минуле газетно-журнальної справи;

– розповісти студентам про складові концепції нового друкованого видання і навчити створювати його проект.

У результаті вивчення навчальної дисципліни студент повинен

знати:

– роль і функції типографії в газетно-журнальній справі;

– зміст переддрукарської підготовки видання;

– значення основних термінів, що стосуються процесу виробництва газет та журналів;

– головні складові концепції нового газетного/журнального видання.

вміти:

– розрізняти періодичні видання різних видів, типів і спрямувань;

– з’ясовувати особливості різних способів друку;

– оцінювати динаміку розвитку поліграфічної галузі;

– визначати особливості переддрукарської, друкарської та післядрукарської підготовки видання;

– розробити власну концепцію (проект) нового періодичного видання.



Тема 1. Організація виробництва газет та журналів
ПЛАН

    1. Етапи створення нового друкованого видання.

    2. Основні спеціальності у журналістському колективі.

    3. Штатні та позаштатні працівники у процесі виробництва газет та журналів.

    4. Структурні підрозділи у газетах та журналах.




    1. Етапи створення нового друкованого видання

Перед організатором будь-якого друкованого видання стоїть складне етичне питання, яке він змушений повсякчас вирішувати: як узгодити інтереси багатіїв-інвесторів, що вкладають гроші в проект, з інтересами споживачів інформаційного продукту? Тобто «писати правду і нічого, крім правди» – завдання надзвичайно складне в суспільстві, що своїми ж політологами характеризується, як «олігархічний капіталізм». Зазначимо, що йдеться лише про апріорі взяте громадсько-політичне видання, оскільки спеціалізовані друковані ЗМІ, присвячені проблемам якогось окремого виду людської діяльності (спорт, розваги, рекламно-інформаційні бюлетені тощо), мають свою специфіку.

Громадсько-політичне ж видання в Україні, коли його редакція прагне до стабільної аудиторії, змушене весь час лавірувати між Сциллою інтересів замовника і Харибдою читацького попиту. Враховуючи, що в природі немає нічого більш нестабільного і оманливого, ніж громадська думка, вирішити цю проблему досить непросто.

За останні 20 років ціна на газетний папір в усьому світі збільшилась у 330 разів і продовжує через суто економічні причини, проблеми з екологією зростати.

Однак слід зазначити, що електронна версія, хоча б з огляду на ретельно заархівовані попередні випуски, залишилася практикою всіх без винятку світових газет, досить швидко набувши відповідного статусу і в нашій країні.

Так само в Україні свої посади змушені були залишити редактори деяких друкованих видань оскільки їх моральні переконання не влаштовували інвесторів або керівників держави.

Отже, плануючи вихід нового громадсько-політичного видання, і початківець, і професіонал цієї справи мають бути доволі обережними, передбачити можливі наслідки.

Видавець нового видання щодня змушений іти на компроміс, проте межі цього компромісу визначаються лише ним особисто. Залежать вони не лише від характеру видавця, а й від якості професійної освіти, творчого досвіду. Зрештою, від розуміння того незаперечного факту, що суспільству все одно потрібна незалежна, неупереджена інформація, без якої газета чи журнал неодмінно втратить потенційного читача.

Які ж перші кроки до організації нового видання слід зробити?

1. Коли видавець уже визначився з типом видання, а в нашому випадку, нагадаємо, це видання суспільно-політичне, йому слід подумати про його назву. Найбільш усталеними в усьому світі є назви, що містять у своїй основі іменники, термін «правда», поширені журналістські терміни, наявність у слові-назві двох і більше голосних літер.

У цілому популярність будь-якого друкованого видання залежить від кількох головних чинників. Перший з них – це, безумовно, історичні традиції, які передаються від покоління до покоління.

2. Наступний чинник, що зумовлює успішний дебют новачка в журнально-газетному світі, – розширена і масована реклама своєї продукції через інші друковані й електронні засоби масової інформації. Саме на ефект неповного, спорадичного, навіть трохи хаотичного сприйняття інформації розраховано більшість газет-метеликів, що безкоштовно розповсюджуються вранці й ввечері біля метрополітену. Невеликі за обсягом, зі скопійованими із інтернету матеріалами, ці видання – потенційні носії майбутньої реклами. Реклама періодичного видання в електронних засобах масової інформації малоефективна. Отже, в інших друкованих ЗМІ слід уміщувати не коротке інформаційне повідомлення, а принаймні розлогу анотацію обсягом не менше 3,5 тисяч друкованих знаків. На екрані акція мусить бути розроблена до дрібниць і подаватися як експромт.

Виходячи зі споживацької психології сучасного суспільства, дуже важко повірити, що один раз спокусившись безплатною продукцією, наступного разу читач захоче придбати те саме видання в кіоску преси.

Якщо працівник ЗМІ взявся за масове розповсюдження нового видання і збирається невдовзі вивести його хоча б на нуль, вже не кажучи про омріяний прибуток, він ніколи не повинен віддавати свій інформаційний продукт задарма, навіть із найкращих намірів.

3. Рівень реалізації будь-якого друкованого проекту багато в чому залежить від готовності суспільства, а отже, окремих особистостей, уповні прийняти, усвідомити інформацію, стилістику її подання саме в новоствореному виданні. Перед новачком, як і перед досвідченим видавцем, постає завдання прогностики, певного емпіричного прорахунку потенційної читацької аудиторії. До виходу власного видання, буквально уявити собі потенційного читача: якої він статі, який його середній вік, чим він займається – складників дуже багато. Абсолютно безперспективно планувати вихід нового видання на літній період. Оптимальний час виходу принципово нового видання, як і традиційне весілля в Україні, слід планувати на жовтень-грудень. На заваді об’єктивним реаліям часто стають суб’єктивні чинники. Приміром, вимоги інвестора, початок чергової передвиборної кампанії, значно рідше – суспільно-політична подія, що здатна привернути увагу спільноти і, відповідно, адекватну реакцію видавців.



Система маркетингу, реклами і розповсюдження друкованої продукції в Україні означає комплексний підхід до вирішення кількох проблем: як з мінімальними витратами випустити «пілотний» номер; утримати видання в межах конкурентоспроможності мінімум рік, одночасно налагодити систему розповсюдження з тим, аби зацікавити рекламодавців чи певну фінансово-промислову групу в доцільності подальшого фінансування проекту.

Без стабільного виходу конкурентоспроможного видання неможливо говорити про якусь серйозну підтримку його читацьким загалом, а певна інертність суспільної свідомості, яка звикла до усталених стереотипів, передбачає саме тривалість і принаймні зовнішню стабільність, навіть фешенебельність, друкованого видання. Жоден рекламодавець, а тим більше, представники потенційних інвесторів не віддадуть пріоритету друкованому виданню з поганою версткою, відсутністю яскравого ілюстрованого ряду, невеликим обсягом, на поганому папері тощо. Тож досвідчений видавець ставить собі за мету протримати свою інформаційну продукцію на специфічному ринку певний час, як мінімум рік, свідомо ризикуючи заздалегідь вкладеним у газету чи журнал капіталом.

В ідеалі будь-яке друковане видання має бути профінансоване з «нульового» циклу певною фінансово-промисловою групою чи олігархом.

Водночас досвід показує, що справу краще мати з колективом інвесторів, оскільки суто людські вади характеру, примхи окремої особи можуть виявитися фатальними для майбутнього видання.

Тема відбору кадрів нового видання – наболіла і дуже актуальна, оскільки видавець керується багатьма суб’єктивними і об’єктивними чинниками. Часто-густо на перший план при відборі кадрів редакційного колективу виступають не об’єктивні вимоги наявності у журналіста певних творчих здібностей і досвіду, а бажання інвестора мати на керівних посадах у друкованому виданні «свою людину». Переважає бажання контролювати редакційну політику, що призводить, зрештою, до конфлікту між видавцем та інвесторами, ще раніше – між видавцем та журналістами.

У таких випадках видавцеві слід бути дуже обережним, намагаючись навіть із дилетантизму зайвої особи в редакційному колективі витиснути бодай йоту корисної дії. Тільки після того, як гласну чи негласну умову з інвесторами буде підписано, видавець має швидко й ефективно сформувати творчий колектив майбутнього журналу, газети.



Творчим редакційним колективом називається чітко визначена група журналістів, фоторепортерів, художників, які здатні в заздалегідь визначений видавцем термін підготувати і випустити у світ друковане видання.

У поняття «творчий колектив» цілком свідомо не включено літературних редакторів, коректорів, рекламних агентів – тих осіб, діяльність яких, безперечно, теж конче потрібна для випуску друкованої продукції, однак їх праця не має творчого характеру.

Вітчизняна друкована журналістика, яка досі не може звестися на ноги через брак рекламних оголошень, утримувати штат постійних літературних редакторів ще не в змозі. Фотознімками міжнародної політики, спорту, фотосесіями кінозірок редакція новоствореного видання, завдяки контактам зі світовими інформагентствами, буде забезпечена повністю. Ті видавці, які не в змозі через певні часові обмеження навчити своїх власних фотожурналістів (саме фотожурналістів, бо репортажі і фоторепортажі – особливий підрозділ будь-якої редакції), вдаються до послуг редакційних художників.

Видавець, формуючи редакційний колектив, має чітко усвідомлювати, що його власна карєра залежить від трьох китів: відповідального секретаря, фоторепортера, здатного опинитися на місці події за хвилину до того, як вона станеться, і редакційного художника, який може не лише «витягти» номер, а й водночас підстрахувати фотожурналіста.

Відповідальний секретар, який фактично є заступником головного редактора, має чітко визначені функціональні обов’язки.

Що стосується працівників для журналістської діяльності, то слід шукати їх серед творчої молоді за умови, коли загальний стаж їхньої роботи після завершення навчання у виші не перевищує трьох років. Фахівці зі свого профілю діяльності конче потрібні в спеціальних виданнях, які присвячені історії, філософії, праву. Але техніку репортажу, методи збирання фактажу, підготовки інтерв’ю журналісти опановують лише під час лекційних і практичних занять в Інституті, на факультетах, відділеннях журналістики. Тепер, зі зміною суспільно-політичної формації, економічних взаємовідносин, видавцеві слід враховувати відомий в нейрохірургії факт: кожні п’ять років у людини повністю поновлюється склад крові й на 90% – мозкові клітини. Змінюється й природа самого індивіда, причому на такій важкій роботі, як журналістика. Часто ці зміни відбуваються не на краще. Тому досвідчений видавець має керуватися істиною, яку він змушений приховувати при прийнятті будь-якого новачка на роботу. А саме, волонтер зараховується на посаду на термін від трьох до п’яти років, далі – тільки від нього залежить, чи працюватиме він у редакції.

Формуючи редакційний колектив, керівник друкованого видання повинен памятати, що слід віддавати пріоритет вузькій спеціалізації. Творчий колектив має бути однорідним за рівнем культурно-естетичних уподобань, журналісти мусять поділяти політичні погляди свого керівництва, різниця між молодшими і старшими працівниками не повинна перевищувати десяти років.

Видавець чи редактор, який формує майбутній номер газети чи журналу, має памятати, що сучасний газетний папір придатний до зберігання впродовж 300 років. За умови дотримання методів консервації, цей термін може бути продовжено.

Важливим моментом у визначенні продуктивності праці творчого колективу є вибір приміщення і вдале облаштування робочих місць.

Таким чином, видавець досягає гармонізації творчого процесу, індивід почуває себе членом великого редакційного колективу, а цей колектив, у свою чергу, продукує інформацію саме завдяки творчим особистостям – журналістам.


    1. Основні спеціальності у журналістському колективі

Першим у ієрархії газети стоїть видавець – відповідальний за всю діяльність газети. Лише дві особи звітують видавцеві безпосередньо. Це головний редактор, що є відповідальним за зміст інформаційних і публіцистичних шпальт, та відповідальний секретар, який контролює вчасне збирання інформації по відділах.

Дотримання своєчасності передусім пильнує відповідальний секретар, якому підзвітні завідувачі відділів.

Кожний відділ віддає готову добірку (шпальту) у секретаріат. Редактор відділу проводить таким чином первинну вичитку (експертизу). її мета – уникнення повторень у заголовках, а також жанрових і тематичних дублювань.

Другу вичитку здійснює секретаріат, відповідальні працівники якого перебувають у ранзі заступників головного редактора. У деяких газетах винятком є спортивний відділ, якому доручається самостійно здійснити другу вичитку.

Третя експертиза – обговорення якості матеріалів, порядку розміщення їх на сторінці, порядку розміщення шпальт за читабельністю у газетному номері – відбувається на рівні робочих нарад у головного редактора (відповідального секретаря).

Керівна ланка сучасного вітчизняного видання може включати також посади заступників головного редактора і членів редколегії. Передусім кожному із заступників доручено кураторство роботи кількох тематичних відділів видання.

В управлінській структурі деяких видань бере участь колегіальний орган – редколегія. Редакційні колегії працюють лише в тих виданнях, де вони передбачені статутом або необхідні для оптимізації керівництва творчим процесом. Редколегію становлять керівна ланка плюс завідувачі найважливіших, але не всіх відділів.

Існує в структурі багатьох видань інший колегіальний орган – редакційна рада. До редакційної ради масового видання національного або місцевого рівня можуть входити позаштатні члени – відомі вчені, політичні чи громадські діячі, думка яких інколи матиме вирішальне значення під час обговорення гострої суспільної проблеми або спірної публікації.


Схема взаємодії і підзвітності співробітників редакції

У місцевому виданні (газеті або журналі) рівня міста, району редакційна рада має свої специфічні функції. Тут до редакційної ради (може називатися також експертною або громадською радою) неодмінно запрошують представників місцевого істеблішменту – владного (заступники керівників місцевих адміністрацій, керівники правоохоронних органів), ділового (банкіри, впливові підприємці), а також культурного, громадського, релігійного тощо. Мета – оперативно і з перших вуст з’ясовувати інформацію про резонансні події для місцевої громади, обговорення (зокрема, попереднє) гострих тем місцевого масштабу.

Трохи інше призначення редакційної ради можливе в тижневиках і журналах, а саме: додати виданню авторитетності, солідності через запрошення до ради публічних фігур.

Тож розглянемо основні спеціальності у журналістському трудовому колективі. У персоналі видання розрізняють творчу, технічну й комерційну частини. Виконавчу ланку творчої частини представляє насамперед кореспондент, що є головним постачальником газетних матеріалів.

Кореспондентська посада має кілька варіацій. Оглядач – це досвідчений журналіст у відділі, який здебільшого спеціалізується на аналітичних жанрах, має свою вузькотематичну нішу (наприклад, парламентський оглядач відділу політики). Спеціальний кореспондент може працювати поза межами відділу і виконує найвідповідальніші доручення керівної ланки. Власний кореспондент працює в іншому районі, області, країні, повинен бути «редакцією в одній особі», самостійно обираючи тему, збираючи інформацію, готуючи публікацію. Водночас його робота має переваги вільного творчого графіка, а також необмеженого використання інформації колег з місцевих видань, теле- і радіостанцій.

Іншими важливими газетно-журнальними спеціальностями є такі. Випусковий – це відповідальний працівник секретаріату, заступник або помічник відповідального секретаря. Літературний редактор пильнує, аби дописувачі не допускали помилок, яких наука філологія виділяє чотири типи: логічні, стилістичні, мовні, пунктуаційні. Керівник компютерного центру відповідає за впровадження і належну підтримку інформаційних технологій сучасного газетно-журнального виробництва, технічна ланка підлеглих якого може налічувати до десяти спеціальностей, кожна з яких в окремо взятому підприємстві може мати кілька варіантів назв (наприклад, керівник інформаційного центру, технічний директор тощо).

Новою спеціальністю останнього десятиліття є директор з маркетингу. Його обов’язки мають декілька напрямів. По-перше, дослідження читацької аудиторії. По-друге, вибір стратегії розповсюдження видання (якщо продаж, то вроздріб чи за передплатою, якщо за передплатою, то за допомогою державної служби поштового зв’язку «Укрпошта» чи альтернативних служб). Нарешті, на нього можуть покладатися функції комерційного директора. Як свідчить практика, найперше завдання останнього – забезпечення видання папером, витрати на який становлять до 60% прямих витрат періодичного видання. Директор з реклами, навпаки, забезпечує 70% надходжень. Саме стільки за сучасними світовими тенденціями розвитку преси становлять прибутки газети від реклами.

Комерційна ланка в сучасних виданнях передбачає також посаду піар-менеджера, який інтенсивно співпрацює з журналістами, рекламістами, розповсюджувачами газетно-журнального продукту з метою збирання інформації або внесення власних пропозицій для збільшення тиражу та читацького загалу, зростання надходжень від реклами, утвердження позитивного іміджу видання в очах громадськості, що досягається старанним служінням її інтересам.

Залежно від величини видання у директора з маркетингу може бути помічник – менеджер зі збуту, який наглядає за процесом доставки продукту до споживача. На важливу технічну посаду секретаря редакції покладається менеджмент персоналу, закупівля й облік матеріалів.



    1. Штатні та позаштатні працівники у процесі виробництва газет та журналів

Структура редакції сучасного друкованого органу масової інформації в Україні не регламентується жодними законодавчими актами. Позаяк більшість друкованих ЗМІ в нашій країні нині належить до приватної форми власності, то рішення про структуру редакції, штатний розпис її підрозділів, права та обов’язки працівників цих підрозділів ухвалюються в кожному конкретному випадку засновниками та власниками видання, які виходять із своїх власних уявлень про ефективну організацію роботи журналістських колективів. Відтак структури редакцій окремих газет відрізняються певною різноманітністю. Проте ця обставина аж ніяк не означає, що в практиці організації сучасних друкованих ЗМІ, зокрема газет, ми не можемо простежити жодних закономірностей, що не існує, так би мовити, типової структури редакції газети, де чітко визначено функції, права і обов’язки як структурних підрозділів в цілому, так і їхніх окремих працівників. Майбутнім журналістам необхідно чітко розбиратися в цих питаннях, оскільки така інформація є вкрай корисною при спробах налагодити співпрацю з тією чи іншою газетою, спершу з метою публікації окремих матеріалів, а згодом і для працевлаштування на постійній основі. В сучасній Україні переважну більшість газет очолює один вищий керівник, який має всю повноту влади і несе відповідальність за творчі і фінансові результати діяльності журналістського колективу. Найчастіше цей керівник називається головним редактором, дещо рідше – шеф-редактором. Коло обов’язків головного редактора дуже широке. Він займається і визначенням редакційної політики, і формуванням та постійним удосконаленням концепції видання, і контролем за її виконанням, і добором та розстановкою кадрів, перш за все творчих, і питаннями оплати праці працівників редакції, і співробітництвом з друкарнею, і закупівлею паперу, і реалізацією видання, і контактами з найважливішими рекламодавцями, і взаємодією з засновниками та/чи власниками видання, а також органами державної та місцевої влади тощо. Зрозуміло, що виконувати таку велику кількість завдань самостійно не під силу жодній людині, тому головному редакторові допомагають у цьому керівники та працівники практично всіх структурних підрозділів редакції. Проте найважливіші рішення з усіх перелічених питань ухвалює саме головний редактор, самостійно чи колегіально. Найскладнішим у роботі керівника видання є не допустити «перекосу», приділяючи надмірну увагу окремим видам своєї діяльності, оскільки це неминуче призводить до втрати контролю над іншими напрямками роботи. Також важливо не дати «заїсти» себе поточним справам, втратити можливість думати про перспективи розвитку газети. Адже в сучасному інформаційному просторі, де, з одного боку, досить швидко змінюються потреби реципієнтів інформації, а, з іншого, постійно виникають нові конкуренти, для успіху недостатньо просто «підтримувати в робочому стані» редакційний механізм, не припускати серйозних збоїв у його роботі, а треба той механізм постійно вдосконалювати.

В деяких редакціях фінансово-економічні питання виведено з компетенції головного редактора й ними займається інший керівник, який найчастіше називається фінансовий директор або голова правління відповідного закритого акціонерного товариства (якщо таке товариство створено засновниками спеціально для керування конкретною редакцією) і не підпорядковується головному редакторові. Логіка такого поділу обов’язків полягає в тому, що головного редактора, який практично завжди є журналістом і майже ніколи не має економічної освіти, а також достатнього досвіду в сфері фінансів та господарської діяльності, звільняють від «другорядних» напрямів роботи, з тим, щоб він міг цілковито зосередитися на вирішенні творчих питань, підвищенні якості видання як такого. Іншою причиною такого стану справ, яка ніколи не афішується, є прагнення інвесторів забезпечити більш жорсткий контроль над фінансовими потоками редакції. Адже фінансовий директор або голова правління ЗАТ фактично завжди є представником власника видання, а не журналістського колективу. Досвід практичної роботи українських газет свідчить, що така форма організації вищого керівництва редакції, як правило, є менш ефективною, ніж коли фінансові керівники редакції підпорядковуються головному редакторові. Адже згідно теорії управління будь-яка складна система (а редакція газети безумовно є такою) для ефективного функціонування повинна мати лише один центр ухвалення рішень. Творчі та фінансово-економічні питання лише на перший погляд не пов’язані між собою. Так, наприклад, головний редактор мусить мати можливість самостійно розпоряджатися фондом оплати праці з тим, щоб мати можливість на власний розсуд заохочувати тих творчих працівників, чия діяльність видається йому найбільш перспективною з погляду підвищення якості газети. Втручання у цю сферу діяльності фінансового директора, який практично ніколи не є достатньо компетентним у творчих питаннях журналістської роботи, дуже часто спричиняє конфліктні ситуації та загальне зниження ефективності функціонування всієї редакційної системи. Практично в кожній редакції газети (крім «міні-редакцій», де працює всього кілька осіб) є заступник головного редактора. У великих редакціях кількість заступників сягає чотирьох, п’яти, інколи навіть більше осіб. В цьому разі з числа заступників, як правило, виділяють першого заступника головного редактора. Його головним завданням, так само, як і інших заступників головного редактора, є допомагати виконувати керівникові видання його функції, а в разі відсутності головного редактора на місці з причини відпустки, хвороби чи відрядження, повністю перебирати на себе ці функції. У багатьох випадках заступники головного редактора очолюють у редакції ще й самостійні напрями роботи, наприклад, виступають у якості кураторів кількох галузевих відділів, про які йтиметься нижче. Не останньою людиною в будь-якій редакції є секретар (помічник, референт) головного редактора.

У деяких редакціях газет (хоча така форма організації більше притаманна журналам) існує такий орган керівництва як редакційна колегія. Вона була практично обов’язковою за радянських часів, проте зберігається в окремих виданнях і нині. До складу редколегії крім головного редактора та його заступників, а часом і найавторитетніших штатних журналістів видання, входять також визначні громадські діячі та фахівці своєї справи, які постійно в редакції не працюють. На засіданнях редколегії, які, як правило, відбуваються не дуже часто, вирішуються найпринциповіші питання дальшого розвитку видання, формулюється позиція редакції щодо найважливіших проблем сьогодення. Наявність у списку членів редколегії газети того чи іншого відомого прізвища означає, що цей діяч поділяє основні принципи редакційної політики і (часом суто номінально) бере участь у формуванні цих принципів. Такий симбіоз вигідний як самій газеті, так і членам редколегії, позаяк сприяє підвищенню рейтингів як видання, так і громадських діячів за рахунок взаємної інформаційної підтримки. В число заступників головного редактора у деяких виданнях номінально входить, а в деяких – не входить відповідальний секретар. Проте така посада існує в редакції будь-якої газети і є другою за важливістю після головного редактора. Відповідальний секретар очолює секретаріат редакції, у складі якого в найменших виданнях є лише двоє-троє осіб, а в найсолідніших щоденних газетах – десятки працівників. Секретаріат і відповідальний секретар персонально відповідають за формування кожного конкретного номера газети, за перетворення купи журналістських текстів на відповідним чином оформлені газетні шпальти, які переводяться на плівки, на основі котрих, своєю чергою виготовляються друкарські форми і здійснюється друк газети на папері.

В усіх редакціях, крім найменших, є заступник відповідального секретаря – випусковий редактор, який займається макетуванням всіх шпальт газети, особисто чи з допомогою макетувальників. Якщо окремого випускового редактора в газеті немає, то його функції виконує сам відповідальний секретар.

У складі секретаріату є відділи коректури, літературного редагування та верстки. Перші два відділи часом об’єднані в єдиний підрозділ, кожний працівник якого здійснює водночас і коректуру, і літературне редагування відповідних шпальт. Якщо видання, особливо щоденне, має велику кількість шпальт і випусковий редактор один не спроможний змакетувати їх усі, створюється спеціальний відділ макетування. До складу секретаріату входить і більд-редакція на чолі з більд-редактором, яка займається виготовленням та добором ілюстративних матеріалів до журналістських матеріалів. У більд-редакції працюють фотокореспонденти, а також газетні художники. Ілюстрації, як фотографії, так і малюнки та карикатури, фото- та мальовані колажі, спеціально створюються більд-редакцією до конкретного журналістського тексту або добираються з редакційного архіву чи нині, дедалі частіше, з мережі Інтернету.



Компютерний відділ, який займається обслуговуванням комп’ютерів та іншої редакційної електронної техніки, може входити до складу секретаріату або бути окремим підрозділом, підпорядкованим безпосередньо головному редакторові чи комусь із його заступників.

Журналісти газети, окрім головного редактора та його заступників, працюють у тих чи інших галузевих відділах редакції. Такий підрозділ очолює редактор або (рідше) завідувач відділу. Втім, конкретна назва посади не має жодного значення, функції, права та обов’язки що редакторів, що завідувачів галузевих відділів практично ідентичні. Керівник такого підрозділу редакції персонально відповідає за формування відповідної тематичної шпальти чи шпальт, а також подає найцікавіші журналістські матеріали свого відділу на першу сторінку, яка, як відомо, не є тематичною, а містить найцікавіші, найпримітніші матеріали, підготовані усіма галузевими відділами. До речі, кількість журналістських матеріалів, підготованих даним галузевим відділом, що з’явилася на першій сторінці газети протягом, скажімо, місяця, є одним з найважливіших критеріїв ефективності роботи цього підрозділу редакції. У складі галузевого відділу працюють штатні журналісти, які окрім гонорарів отримують ще й заробітну плату, а відтак мають обов’язок працювати на редакцію повний робочий день (чи кілька годин щодня, якщо йдеться про роботу на пів- або чверть ставки), не мають права відмовитися від розробки теми, запропонованої їм редактором відділу і повинні (якщо отримають таке завдання від того самого редактора відділу) готувати до друку та редагувати статті позаштатних авторів чи листи читачів, не отримуючи за це додаткової матеріальної винагороди і не розраховуючи побачити своє прізвище під надрукованим у газеті текстом. До речі, у Польщі, наприклад, кожний штатний журналіст, що працює в газеті, називається редактором. У деяких редакціях всі творчі працівники галузевих відділів називаються просто журналістами чи кореспондентами, проте в більшості випадків окрім кореспондентів у галузевих відділах передбачено ще штатні посади оглядачів, щось на кшталт «старших журналістів». По ідеї, кореспондент пише переважно матеріали інформаційних жанрів, а оглядач – аналітичних та художньо-публіцистичних. Утім, на практиці цей поділ є значною мірою умовним. Посада оглядача – своєрідна «личка на погонах» журналіста, свідчення, що керівництво редакції оцінює творчий доробок цієї людини вище, ніж його колег-кореспондентів. Проте однакові назви посад двох окремих журналістів зовсім не передбачають ідентичного рівня оплати їхньої праці. Окрім того, що гонорари в них будуть, природно, різні, можуть різнитися, і суттєво, рівні й основної заробітної плати. У переважній більшості редакцій розміри ставки окремого працівника є комерційною таємницею і несанкціоноване керівництвом розголошення журналістом відомостей про свою платню може стати причиною розірвання трудової угоди. Це робиться для того, щоб уникнути заздрості і з’ясування стосунків з керівництвом з боку колег, які на тій самій посаді отримують менше. В деяких редакціях передбачено посади заступника редактора відділу, яку, як правило, посідає найавторитетніший після редактора журналіст відділу. Подекуди існує й така посада, як помічник редактора відділу – до обов’язків цієї людини входить виконання технічних функцій, а не написання журналістських матеріалів.

А ще в складі кожного газетного відділу є позаштатні автори. Це люди, які не отримують в цій газеті заробітної плати, а лише гонорари, проте друкуються в даному виданні більш-менш регулярно. Найчастіше позаштатними авторами є три категорії дописувачів: фахівці тієї чи іншої справи-нежурналісти, які розбираються у певній тематиці глибше, ніж штатні працівники відділу і водночас спроможні викладати інформацію не науковою чи канцелярською, а газетною мовою. Другою категорією позаштатних авторів газети є журналісти, які працюють штатно в якихось інших виданнях, найчастіше спеціалізованих чи регіональних, а з цією газетою співпрацюють на гонорарних засадах. Наприклад, працівник редакції спеціалізованого театрального журналу може час від часу виступати з оглядами театрального життя на шпальті «Культура» якоїсь загальнонаціональної щоденної газети. При цьому слід знати, що штатний працівник будь-якого видання не має права друкувати свої матеріали на сторінках жодної іншої газети чи журналу без дозволу керівництва видання, яке є його основним місцем роботи. Якщо у журналіста з’явилася можливість підготувати той чи інший матеріал, який, на його думку, може стати резонансним, він зобов’язаний спершу запропонувати цей матеріал керівництву «рідного» видання і лише у випадку, якщо головний редактор уважатиме, що його газета не зацікавлена в цьому матеріалі, може попросити дозволу опублікувати його деінде. Ігнорування цього правила є підставою для серйозних дисциплінарних покарань порушника, аж до звільнення. Нарешті третьою категорією позаштатних авторів є так звані вільні журналісти або фрілансери, які не працюють штатно в жодному виданні, але пропонують свої окремі матеріали або цикли матеріалів тим чи іншим газетам за гонорар (як правило підвищений). Фрілансерство досить поширене на Заході, але в сучасній Україні вільних журналістів, для яких єдиним джерелом доходів є разові гонорари в тих чи інших виданнях, зовсім небагато. До цієї категорії примикають і молоді журналісти-початківці, зокрема студенти, які не працюють в штаті газети через брак часу чи кваліфікації, а не в зв’язку з прагненням зберігати свою «свободу». Робота в редакції тієї чи іншої газети в якості позаштатного автора – «магістральний» шлях для студента-журналіста для отримання першого постійного робочого місця за фахом. Так, наприклад, автор цієї методичної розробки за 19 років роботи в якості головного редактора, заступника головного редактора і редактора відділу різних газет та журналів виробив для себе правило – з журналістом-початківцем, студентом чи випускником, можна вести мову про роботу в редакції на штатній творчій посаді (на повну ставку, на пів-ставки чи навіть на чверть) лише після того, як у цього початківця вийшло на сторінках мого видання щонайменше п’ять повноцінних матеріалів, написаних ним на гонорарних засадах. Схожих підходів дотримуються керівники більшості українських газет та журналів. Адже жодний диплом, хай навіть «золотий з діамантовими літерами», жодні рекомендації й прохання найповажніших людей, жодні розповіді журналіста-початківця про свої здібності, плани та наміри не можуть бути гарантією того, що він справді здатний виконувати обов’язки штатного журналіста хоча б на достатньому рівні. Перелік галузевих відділів редакції газети суттєво відрізняється в різних конкретних виданнях. Це залежить від об’єктивних факторів – йдеться про щоденну газету чи про тижневик; про загальнонаціональне, регіональне чи місцеве видання; про загальнополітичну, «серйозну» газету чи про таблоїдне, «жовте» видання або про спеціалізовану газету. Певною мірою на це можуть впливати і суб’єктивні фактори – особисті уподобання засновників та керівників газети, її історія. І попри це все можна вести мову про якийсь типовий, «нормальний» перелік цих відділів.

Так, наприклад, у серйозній загальнонаціональній щоденній газеті практично завжди є відділи політики, економіки, міжнародного життя (або міжнародної політики та інформації), соціальних проблем (або соціуму), культури, спорту, розважальної інформації. Дещо вирізняється серед інших відділ кореспондентської мережі, редактор якого координує роботу власних кореспондентів, які постійно живуть та працюють не в тому місті, де розміщено редакцію (для сучасної України це найчастіше Київ), а в інших регіонах країни. Відділ кореспондентської мережі, на відміну від «звичайних» галузевих відділів, як правило, не готує власних тематичних шпальт, а власні кореспонденти при підготовці кожного конкретного матеріалу щоразу перебувають немов би у подвійному підпорядкуванні – керівника кореспондентської мережі і редактора галузевого відділу, на шпальту якого той матеріал піде.

У більшості серйозних редакцій є окремий відділ криміналу або юридичних проблем (крім тих випадків, коли його об’єднано з соціалкою), відділ науки та освіти (або навіть два окремих відділи). В деяких редакціях існує такий структурний підрозділ, як відділ новин, який об’єднує всіх репортерів, які шукають ексклюзивну оперативну інформацію з усіх сфер людського життя. Відділ листів був обов’язковим атрибутом кожної редакції радянських часів. Збереглися такі відділи і в деяких нинішніх газетах, які ведуть свою історію від часів радянської влади. Працівники таких відділів читають листи читачів і або передають їх до відповідних галузевих відділів, як інформацію для майбутніх журналістських матеріалів, або самостійно готують їх до друку на сторінках газети, або пересилають до відповідних органів центральної чи місцевої влади з проханням розібратися у суті питання і допомогти читачеві вирішити проблему. Втім, слід зауважити, що ефективність такої «переписки» газети з державними органами в останні роки звелася майже до нуля. Дуже часто редакція взагалі не отримує від чиновників відповіді на свій лист, ще частіше – формальну відписку.

Часом можна бачити й такий специфічний підрозділ, як відділ регулярної інформації, який готує прогнози погоди, програми телепередач, матеріали для рубрики «Цей день в історії» тощо.

Газети, які орієнтуються переважно на молодіжну аудиторію, можуть мати в складі своєї редакції окремий відділ молодіжних проблем.

Деякі загальнонаціональні газети, які друкуються не в одному, а в кількох містах України, мають так звані «змінні» сторінки, на яких у київському випуску, наприклад, друкуються новини з столиці та Київщини, у львівському – новини з Західного регіону, харківському – із Слобожанщини. Відтак у редакції такої газети існує спеціальний відділ столичної інформації, а в регіонах – відповідно львівське, харківське, одеське редакційні бюро. У таких випадках власний кореспондент у цьому місті часто виконує ще й функції керівника такого редакційно бюро – створює разом із своїми підлеглими матеріали як для основного випуску газети, так і для регіональної сторінки.

У таблоїдних виданнях теж є практично всі перелічені вище відділи, хоча кут подачі інформації в них, зрозуміло, зовсім інший, ніж у серйозних виданнях. Проте «жовту» газету практично неможливо уявити собі без відділу світської хроніки, а в деяких з них є ще й, наприклад, спеціальний відділ здоров'я, матеріали якого зводяться, звісно, не до серйозного аналізу проблем медицини, а до порад по самолікуванню.

Перелік галузевих відділів спеціалізованого видання докорінно відрізняється від наведеного вище. Так, наприклад, спеціалізована економічна газета може мати такі відділи – макроекономіки, мікроекономіки, фінансів, «Компанії та ринки», «Особистості бізнесу», юридичних проблем підприємництва, політичних проблем підприємництва. Зрозуміло, що в структурі, скажімо, редакції газети «Літературна Україна» жодного з перелічених відділів немає й бути не може.

Окрім галузевих відділів у кожній редакції існують ще й функціональні відділи. Вони не готують матеріалів, які з’являються на шпальтах газети, в них працюють не журналісти, а фахівці інших спеціальностей, проте без нормальної, ефективної роботи цих відділів функціонування жодної редакції в принципі неможливе. До числа функціональних відділів належать всі підрозділи секретаріату, перелічені вище. Проте деякі інші функціональні відділи жодного стосунку до секретаріату не мають. Наприклад, у кожній, навіть найменшій газеті є свій бухгалтер, а в переважній більшості редакцій існує бухгалтерія, яку очолює головний бухгалтер. В ній працюють бухгалтери та касири.

Відділ розповсюдження займається роботою з Укрпоштою з питань передплати газети, укладає контракти з державним підприємством «Преса України», яке володіє мережею кіосків у всіх регіонах України, а також з приватними розповсюджувачами та продавцями преси. Часом замість відділу розповсюдження створюється відділ маркетингу, функції якого дещо ширші – крім розповсюдження газети як такого, він вивчає інформаційні потреби різних категорій читачів і надає керівництву редакції поради щодо вдосконалення тематичної спрямованості газети. Також практично в кожній редакції існує відділ реклами, який займається пошуком потенційних рекламодавців, налагодженням контактів та підписанням договорів з ними. Відділ реклами тісно співпрацює з секретаріатом з тим, щоб підготована та оплачена реклама вчасно потрапила на шпальти газети.

У великих редакціях є спеціальні господарські відділи, де працюють прибиральниці, електрики, сантехніки і таке інше. У будь-якому разі хоча б одна прибиральниця є навіть у найменшій газеті. В деяких найбільших редакціях існують цілі транспортні відділи (шофери та автослюсарі), а також власні відділи охорони.



Таким чином, ми бачимо, що структура редакції великої газети – доволі великий та складний механізм. Відтак дуже важливим завданням є організація чіткої взаємодії всіх структурних підрозділів редакції. У багатьох газетах функціональні обовязки кожного працівника редакції зафіксовано на папері і включено до тексту контракту, який укладається з тим працівником. Основні форми взаємодії підрозділів і окремих працівників редакції прописано в статуті редакції та наказах головного редактора. Проте на кожний випадок життя папірця не придумаєш і конкретні форми роботи значною мірою залежать від суб’єктивних факторів та «звичаїв», які склалися в тій чи іншій редакції.

Найважливішою формою координації зусиль окремих працівників та структурних підрозділів редакції є планірки. Розрізняють «велику» та «малі» планірки, які проводяться перед випуском кожного числа газети. Таким чином, якщо йдеться про щоденну газету, планірки проводяться щодня крім вихідних, а в редакціях тижневиків – раз на тиждень. «Мала» планірка в щоденній газеті відбувається з самого ранку в кожному галузевому відділі, її проводить редактор відділу і на ній присутні всі штатні працівники цього підрозділу. На планірці коротко обговорюються матеріали попереднього числа газети, підготовані журналістами відділу, кожний журналіст повідомляє про теми, які, на його думку, гідні висвітлення у наступному числі газети і, зокрема, які теми з проблематики відділу можуть сьогодні претендувати на те, щоб потрапити на першу шпальту газети, в число найцікавіших матеріалів номеру. Після обговорення редактор відділу вирішує, хто з журналістів готуватиме які матеріали, в якому обсязі, в якому жанрі і до котрої години має здати йому готовий текст, а також повідомляє, які з матеріалів, підготованих у попередні дні, він планує поставити на шпальту сьогодні. Також ухвалюються рішення про бажане ілюстрування кожного матеріалу й подається відповідна заявка до більд-редакції. Відразу після «малих» планірок відбуваються «велика» планірка, в якій беруть участь керівництво газети та редактори галузевих відділів. Проводить «велику» планірку головний редактор або той з його заступників, хто заміщає головреда в цей день. Спочатку коротко обговорюється попереднє число газети, визначаються здобутки і «проколи». Потім редактор кожного відділу доповідає, які матеріали він пропонує на першу шпальту, що планує поставити на свою тематичну шпальту чи шпальти, в якому обсязі і в якому жанрі. Учасники планірки можуть запропонувати змінити жанр чи кут подачі інформації певних матеріалів галузевого відділу, звернути увагу редактора відділу на якусь «його» тему, яка пройшла повз увагу працівників відділу. Трапляється, що на розробку однієї й тієї ж теми претендують відразу два відділи, наприклад політики і міжнародки чи економіки і соціалки. В цьому разі відразу оперативно ухвалюється рішення, який саме відділ готуватиме цей матеріал чи, інколи, створюється тимчасова творча група з журналістів двох відділів, які розроблятимуть тему. Потім головний редактор вирішує, які саме матеріали з числа запропонованих галузевими відділами стануть на першу шпальту і чи в повному обсязі, а чи тільки початок на скількись там тисяч знаків. Після закінчення «великої» планірки редактор галузевого відділу повертається до себе і вносить корективи у план роботи на день, якщо виникла така необхідність за результатами обговорення «нагорі». Якщо журналіст галузевого відділу виїжджає на якусь подію, до матеріалу про яку бажано дати ексклюзивну фотографію, то редактор відділу домовляється з більд-редактором, щоб журналісту на цей час підпорядкували фотокореспондента. Так само редактор відділу вирішує з начальником транспортного відділу питання про надання журналістові автомобіля для виїзду на подію, якщо в тому є потреба. У випадку, якщо протягом дня надходять якісь «гарячі» новини, редактор відділу вносить необхідні зміни у план роботи і негайно повідомляє про це головного редактора та відповідального секретаря. В свою чергу секретаріат протягом дня контролює дотримання галузевими відділами графіку підготовки матеріалів. І, насамкінець, кілька конкретних порад студентові-журналісту, як налагодити співробітництво з газетою, як знайти своє особисте місце в складному механізмі редакції. Як уже зазначалося вище, журналісту-початківцю, який не має жодного досвіду практичної роботи, вкрай важко, практично неможливо відразу претендувати на штатну посаду в редакції солідної газети. Відтак починати співпрацю треба з регулярної подачі матеріалів у якості позаштатного автора. Якщо студенту вдалося налагодити таку форму співпраці з редакцією, починаючи, скажімо, з третього курсу, то до закінчення університету він, з одного боку, набуде певного практичного досвіду, з іншого – зарекомендує себе відповідним чином перед керівництвом якогось галузевого відділу, а, можливо, і газети в цілому. Відтак, отримавши диплом випускник може реально претендувати на роботу в штаті редакції. Або, як варіант, закінчувати навчання в університеті на заочному відділенні, вже працюючи на повну ставку.

Але як же розпочати співпрацю з редакцією в якості позаштатника, особливо якщо немає жодних особистих знайомств серед керівників редакції? Деякі студенти висловлюють переконання, що пробитися до солідної редакції «з вулиці» навіть талановитому початківцю взагалі неможливо. Проте це не так. Просто треба знайти правильні підходи.

Справді, головні редактори, їхні заступники та редактори галузевих відділів солідних газет, як правило, достатньо зайняті та завантажені люди. Вони не зобов’язані витрачати свій час та енергію на навчання журналіста-початківця, не отримуючи нічого взамін. Хіба що ви натрапите на якусь людину, яка чинитиме так з «гуманітарних» міркувань, проте розраховувати на такий щасливий збіг обставин не варто.

Про яку ж віддачу від журналіста-початківця може йтися?

Виходячи з принципу економії енергії практично кожний журналіст-керівник зацікавлений, щоб користь, яку отримує газета від співпраці з молодим журналістом, була більшою, ніж затрати часу та енергії на навчання цього журналіста та переробку його матеріалів. Відтак уже під час першої зустрічі з людиною, яка вирішуватиме, чи варто залучати вас у якості позаштатного автора (як правило, це буде редактор галузевого відділу), ви повинні переконати його чи, принаймні, вселити в нього надію, що співпраця з вами не створить йому додаткових проблем, а, навпаки, полегшить його життя, дозволить якоюсь, хоч малою, мірою покращити якість його тематичної шпальти з мінімальними затратами часу та енергії з його боку. І, звичайно ж, не розчарувати його після першого матеріалу.

Відтак треба дуже відповідально підійти до вибору видання, з яким ви хочете співпрацювати. Вам повинна подобатися подача інформації у цьому виданні, бути цікавими більшість матеріалів, що друкуються в цій газеті чи, принаймні на цій тематичній шпальті – про політику, культуру, спорт, міжнародне життя чи ще щось. Треба уважно вивчити всі матеріали, які друкувалися на даній тематичній шпальті протягом хоча б кількох тижнів, спробувати збагнути специфіку подачі інформації саме в цій газеті. І запропонувати щось своє, яке, з одного боку, було б у річищі тієї інформації, яка подається в цій газеті, з іншого – хоч якоюсь мірою іншим, кращим. Отже, для початку треба чітко визначитися, в якому галузевому відділі ви хотіли б працювати. Адже коли молодий журналіст стверджує, що міг би писати матеріали з будь-якої тематики – від спорту до міжнародної політики і від молодіжних проблем до банківської справи, це означає лише, що насправді він не здатний писати якісних матеріалів на жодну тему. Охопити неохоплюване неможливо і рівною мірою розбиратися в усіх питаннях не можна. А якщо ви в тих чи інших питаннях не розбираєтеся, то й писати про них не варто. Не має жодного журналіста-метра, який би не мав тематичної спеціалізації. Якщо ж на таке претендує молодий журналіст, це виглядає просто смішним. Ну, і звичайно ж, треба нагромадити хоча б якийсь обсяг знань з обраної тематики, увійти, як то кажуть, в інформаційне поле. Абсолютно хибним є прохати редактора «дати мені яке-небудь завдання» або «дати мені хоч якусь тему». Навпаки, ви повинні самі запропонувати кілька (щонайменше дві-три, а ще краще п’ять-сім) тем, які ви могли б розробити. Таких, які ще не висвітлювалися на сторінках цього видання, чи, принаймні, висвітлювалися під принципово іншим кутом подачі порівняно з тим, який пропонуєте ви. Якщо хоч одна з цих тем видасться редакторові цікавою та оригінальною, то він, безумовно, дозволить вам написати матеріал і прочитає його з надією, що ви не лише можете запропонувати цікаву тему, але й здатні розробити її належним чином. Звичайно, в першому матеріалі редакторські правки без сумніву будуть. Проте ваше завдання полягає в тому, щоб їх була мінімальна кількість. І якщо перший млинець не вийшов глевким, матеріал рекомендовано до друку, хай навіть із доробками та переробками, це означає, що ви вже «зачепилися» в цій редакції. Далі буде легше.

Сучасна практика і стрімкий розвиток видавничого бізнесу спричиняють появу нових спеціальностей у штатному розкладі – колумніст, рерайтер, копірайтер, бренд-менеджер, проект-менеджер. Основа успішної роботи редакційного колективу – це не тільки кадрова структура редакції, рівень професійної підготовки журналістів. Значною мірою ефективність співпраці визначається вмінням аналізувати психологічні проблеми сучасної журналістики з метою запобігання шкідливому впливу тих чи інших психологічних чинників на членів колективу. Важливу роль в організації журналістської праці відіграє психологічна служба редакції.

Функції психологічної служби редакційного колективу:



  1. Відбір персоналу в редакцію.

  2. Діагностика професійних уподобань членів колективу, правильний розподіл посад із урахуванням професійної орієнтації та психологічних чинників взаємодії членів колективу.

  3. Створення успішної команди професіоналів й однодумців шляхом визначення та відпрацювання командних комунікацій.

  4. Прогнозування і запобігання конфліктам. Залучення членів колективу до продуктивного вирішення конфліктів.

  5. Створення корпоративної культури редакції.

  6. Психологічна підготовка журналіста до роботи із державними органами та громадськістю, до роботи у «гарячих точках».

  7. Надавання психологічної підтримки й допомоги членам колективу у будь-якій сфері життя: під час якогось тиску, судових процесів, професійних захворювань.

  8. Проведення індивідуальних консультацій з журналістами стосовно будь-якої проблемної ситуації, пов'язаної із професійною діяльністю.

  9. Психологічні правила слухання й сприйняття інформації.

  10. Створення психологічного іміджу співробітників редакції, які працюють на репутацію ЗМІ.

    1. Структурні підрозділи у газетах та журналах

Розглянемо приклад штатного розкладу однієї з київських газет, що виходить щоденно тиражем понад 100 тисяч примірників.




з/п

Назва структурного підрозділу


Назва посади

Штатна кількість







Директор

1







Головний бухгалтер

1

1

Адміністрація

Бухгалтер

1







Секретар керівника

1







Відповідальний секретар

1







Заступник головного редактора

3







Завідувач відділу

9

2

Кореспонденти

Оглядач

5

Кореспондент

10






Регіональний кореспондент

21







Фотокореспондент

1







Начальник

1







Оператор комп’ютерної верстки

5

3

Комп’ютерний відділ

Оператор комп’ютерного набору

3

Старший коректор

1







Коректор

7







Випусковий


2







Начальник

1

4

Відділ реклами

Менеджер

3

Агент

2







Фахівець з комп’ютерної графіки

1

5

Відділ збуту

Начальник

1

Менеджер зі збуту

2

Експедитор

1

6

Технічний персонал

Завідувач редакції

1

Водій авто

2

Прибиральник

1


Запитання та завдання:


  1. Віднайдіть в мережі Інтернет сайти рубрики типу «Пропоную роботу». Віднайдіть, на цих сайтах пропозиції щодо вакантних журналістських посад у редакціях газет (журналів). Систематизуйте матеріал за такими параметрами: загальні вимоги, ділові якості, професійні вимоги, заробітна плата. Підготуйте таблиці у відповідності з цими параметрами. З’ясуйте, яких якостей вам ще бракує.

  2. Що повинен передбачати новачок плануючи вихід нового громадсько-політичного видання?

  3. Які основні спеціальності існують у журналістському трудовому колективі?

  4. Які структурні підрозділи мають сучасні газети та журнали?


Рекомендована література:


  1. Журналістський фах: газетно-журнальне виробництво : навчальний посібник / Т. О. Приступенко, Р. В. Радчик, М. К. Василенко та ін. ; за ред. В. В. Різуна. – К.: Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2010. – 287 с.

  2. Гуревич С. М. Газета: вчера, сегодня, завтра / С. М. Гуревич. – М.: Аспект-Пресс, 2004. – 288 с.




Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал