Конспект лекцій Луцьк 2014 2




Сторінка3/8
Дата конвертації01.01.2017
Розмір2.8 Kb.
ТипКонспект
1   2   3   4   5   6   7   8
ТЕМА 4. Менеджмент продуктивності в короткостроковому і довгостро-
ковому періодах. Фактори і резерви підвищення продуктивності праці
Питання для обговорення
1. Теоретичні основи планування зростання продуктивності праці.
2. Фактори продуктивності праці, їх особливості на сучасному етапі.
3. Поняття і класифікація резервів підвищення продуктивності праці.
4. Програми управління продуктивністю праці на підприємстві.
Література: [1-3, 7-12, 16, 17, 19]

29
Основні категорії: фактори продуктивності праці; матеріально-технічні фактори; організаційно-економічні фактори; соціально-психологічні фактори продуктивності праці; резерви підвищення продуктивності праці; планування зростання продуктивності праці; програми управління продуктивністю праці.
1. Теоретичні основи планування зростання продуктивності праці.
Для розроблення плану продуктивності праці на підприємстві необхідно мати вартісні і натуральні показники виробництва, план організаційно-технічних заходів, звітний і плановий баланси робочого часу одного робітника, дані про втрати робочого часу у звітному періоді на основі фотографій і самофотографій робочого дня або дані табельного обліку.
Планове зростання продуктивності праці обчислюють, порівнюючи середній виробіток на одного працівника в плановому періоді з аналогічними показниками базового періоду.
Метою планування зростання продуктивності праці є:
розрахунок основних техніко-економічних показників виробничо- господарської діяльності підприємства на стадії підготовки і порівняння варіантів проекту плану; найповніший облік ефективності впровадження заходів плану технічного і організаційного розвитку виробництва; визначення ролі й завдань окремих служб, відділів та інших виробничих підрозділів у підвищенні продуктивності праці; аналіз динаміки зростання продуктивності праці.
Основні етапи планування зростання продуктивності праці:
аналіз рівня і динаміки продуктивності праці в попередньому періоді; виявлення резервів підвищення виробітку в наступному періоді; визначення очікуваного рівня продуктивності праці в поточному періоді; розроблення плану заходів щодо використання виявлених резервів; розрахунок ефективності кожного заходу, спрямованого на
підвищення продуктивності праці; визначення можливого рівня продуктивності праці в плановому періоді.
2. Фактори продуктивності праці, їх особливості на сучасному етапі.
Під час планування продуктивності праці визначають рівень, темпи і фактори її зростання. Фактори – це рушійна сила, суттєва причина, обставина, що впливає на певний процес або явище та змінює рівень і динаміку продуктивності. Фактори продуктивності, які визначають її рівень, пов’язані з працею, ресурсами, середовищем.
Розглядаючи сутність праці як процес споживання робочої сили і

30 засобів виробництва, всі фактори, що визначають підвищення продуктивності праці, можна об’єднати в три групи:
1) матеріально-технічні, які сприяють економії живої та уречевленої праці як у цілому по економіці, так і на окремому виробництві;
2) організаційно-економічні, які визначаються рівнем організації виробництва, праці й управління;
3) соціально-психологічні, які пов’язані з роллю людини в суспільному виробництві і характеризують ступінь використання робочої сили.
Серед матеріально-технічних факторів важливу роль відіграє науково- технічний прогрес, який є основою всього суспільного виробництва і одним
із основних елементів механізму ринку. Науково-технічний прогрес здійснюється за такими напрямами: упровадження комплексної механізації та автоматизації; удосконалення технології виробництва; хімізація виробництва; зростання рівня електроозброєності.
Сукупність матеріально-технічних факторів та їх вплив на рівень продуктивності праці характеризується такими показниками: електро- озброєність, енергоозброєність, фондоозброєність праці, фондовіддача.
До організаційно-економічних факторів належать: удосконалення форм організації суспільного виробництва, його подальшої спеціалізації та концентрації; удосконалення організації виробничих підрозділів і допоміжних служб на підприємствах (транспортної,
інструментальної, складської, енергетичної тощо); удосконалення організації праці шляхом поглиблення поділу і кооперації праці, упровадження багатоверстатного обслуговування, розширення сфери суміщення професій і функцій; застосування передових методів і прийомів праці; удосконалення організації та обслуговування робочих місць; поліпшення нормування праці (упровадження технічно обґрунтованих норм затрат праці, розширення сфери нормування праці); застосування гнучких форм організації праці; поліпшення підготовки і підвищення кваліфікації кадрів; поліпшення умов праці; удосконалення матеріального стимулювання праці; удосконалення організації управління виробництвом шляхом удосконалення системи управління виробництвом, поліпшення оперативного управління виробничим процесом, упровадження автоматизованих систем управління виробництвом.
Соціально-психологічні фактори визначаються якісними характе- ристиками і соціально-економічним складом трудових колективів, підвищенням кваліфікаційного й загальноосвітнього рівня працівників, дисциплінованості, трудової активності, творчої ініціативи працівників, поліпшенням соціально-психологічного клімату в трудових колективах, удосконаленням методів мотивації і психологічного впливу тощо.
Визначаючи кількісний вплив окремих факторів на підвищення продуктивності праці, слід виходити із відносної економії чисельності

31 працівників за рахунок впливу того чи іншого фактора або їх сукупності.
Приріст продуктивності праці в результаті вивільнення чисельності
за рахунок кожного фактора визначається за формулою:

,
Е
Ч
100
Е
ДП
заг п
і
(7.1) де Е
і
– економія чисельності працюючих за даним фактором, осіб;
Ч
п
– планова чисельність промислово-виробничого персоналу (ПВП), розрахована виходячи із виробітку базового періоду, осіб;
Е
заг
– загальна економія чисельності ПВП, осіб.
Величина зростання продуктивності праці в цілому за рахунок дії усіх
факторів по виробничому підрозділу визначається за формулою:

Е
Ч
100
Е
ДП
заг п
заг
. (7.2)
Приріст продуктивності праці за рахунок зниження трудомісткості:

100 100
ДП
T
Т
, (7.3) де Т – зниження трудомісткості продукції в результаті впровадження заходів, %.
Вплив структурних зрушень у виробництві (зміна частки окремих видів продукції в загальному обсязі виробництва) на рівень продуктивності праці розраховується за формулою:
Е
ч.п
= ∑Ч
баз
· К
об
– Ч
п
, (7.4) де Е
ч.п
– відносна економія чисельності ПВП, осіб;
∑Ч
баз
– чисельність ПВП в окремих структурних підрозділах у базовому періоді, осіб;
К
об
– коефіцієнт збільшення обсягу виробництва продукції у плановому періоді;
Ч
п
– чисельність ПВП, розрахована загалом по підприємству, осіб.
Економія чисельності працівників у результаті впровадження нової техніки, технології, модернізації устаткування:
К,
Ч
Т
Т
100
П
1
М
М
М
1
E
п к
д
2 1
ч.п
(7.5) де Е
ч.п
– відносна економія чисельності працівників, осіб;
М – загальна кількість одиниць устаткування в планованому періоді;
М
1
– кількість одиниць устаткування, що не підлягає технічному удосконаленню;
М
2
– кількість одиниць нового або модернізованого устаткування;
П – показник підвищення продуктивності нового або модернізованого

32 устаткування, %;
Т
д
– кількість місяців дії нового або модернізованого устаткування;
Т
к
– календарна кількість місяців у плановому періоді;
К – частка робітників, зайнятих на устаткуванні в загальній чисельності працівників, %.
Економія чисельності працівників за рахунок скорочення втрат робочого часу визначається за формулою:
,
В
100
В
В
100
У
Ч
Е
пл пл о
ч.р п
ч.п
(7.6) де У
ч.р
– частка робітників у загальній чисельності ПВП, %;
В
о
– втрати робочого часу в базовому періоді, %;
В
пл
– втрати робочого часу в плановому періоді, %.
Економія робочої сили за рахунок скорочення втрат від браку і відхилень від нормальних умов роботи розраховується так само, як і в разі скорочення втрат робочого часу.
Економія затрат праці за рахунок спеціалізації виробництва і збільшення обсягу кооперованих поставок:
,
Ч
П
100
П
100 1
Е
п баз пл ч.п
(7.7) де П
пл
– частка кооперованих поставок у плановому періоді, %;
П
баз
– частка кооперованих поставок у базовому періоді, %.
Відносна економія робочої сили, досягнута за рахунок скорочення чисельності робітників, які не виконують норми виробітку:
,
100
Е
У
Ч
Е
ч.р ч.р п
ч.п
(7.8)
,
100
У
П
Е
ч.р н
ч.р
(7.9) де Е
ч.р
– відносна економія чисельності робітників, %;
П
н
– планове підвищення рівня виконання норм виробітку групою робітників, які не виконують норми виробітку, %;
У
ч.р
– частка робітників, які не виконують норми виробітку, в загальній чисельності робітників, %.
3. Поняття і класифікація резервів підвищення продуктивності праці.
У процесі аналізу продуктивності праці виявляються резерви можливого її підвищення в плановому періоді. Тому розроблення плану заходів, спрямованих на використання виявлених резервів, має вирішальне значення для виконання плану підвищення продуктивності праці.
Резерви підвищення продуктивності праці – це невикористані можливості економії затрат праці (як живої, так і уречевленої), які виникають

33 унаслідок дії тих чи інших факторів (удосконалення техніки, технології, організації виробництва і праці тощо).
Рівень продуктивності праці залежить від ступеня використання резервів. На підприємствах для використання резервів розробляють плани організаційно-технічних заходів, в яких зазначені види резервів підвищення продуктивності праці, заходи щодо їх використання, витрати на них, строки проведення, а також відповідальні виконавці.
Резерви класифікують за такими ознаками:
1. За часом їх використання – поточні й перспективні резерви.
2. За сферами виникнення – загальнодержавні, регіональні, міжгалузеві, галузеві, внутрішньовиробничі резерви. Внутрішньовиробничі резерви поділяють на резерви зниження трудомісткості продукції та резерви поліпшення використання робочого часу.
Резерви підвищення продуктивності праці безмежні, як і науково- технічний прогрес, удосконалення організації виробництва, праці й управління. Тому в кожний конкретний період треба використовувати ті резерви, що дають максимальну економію праці за мінімальних витрат.
Необхідною умовою виявлення і використання резервів є їх кількісна оцінка. Резерви можуть оцінюватися в абсолютних і відносних величинах. На конкретний період величину резервів можна визначити як різницю між досягнутим і максимально можливим рівнем продуктивності праці.
Обираючи управлінську стратегію для забезпечення зростання продуктивності праці за існуючих економічних умов, слід враховувати такі можливі варіанти співвідношення змін обсягу випуску продукції і витрат праці: обсяг продукції збільшується при зниженні витрат праці; обсяг продукції зростає швидше, ніж витрати праці; обсяг продукції зростає при незмінних витратах праці; обсяг продукції залишається незмінним при зниженні витрат праці; обсяг продукції знижується повільнішими темпами, ніж витрати праці.
Незалежно від обраного варіанта стратегічної політики резерв зростання середньогодинного виробітку визначають так:
,
ФРЧд
ВПф
ФРЧд
ФРЧ
Р
ФРЧф
ВП
Р
ВПф
ГВф
ГВм
ГВ
Р
(3.26) де
ГВ
Р
– резерв зростання середньогодинного виробітку;
ГВф
ГВм,
– відповідно можливий (плановий) і фактичний рівень середньогодинного виробітку;
ВПф – фактичний обсяг випуску продукції;
ВП
Р
– резерв збільшення обсягу випуску продукції за рахунок впровадження організаційно-технічних заходів;
ФРЧф – фактичний фонд робочого часу на випуск фактичного обсягу продукції у звітному періоді;

34
ФРЧ
Р
– резерв скорочення робочого часу за рахунок впровадження організаційно-технічних заходів;
ФРЧд – додаткові витрати праці на збільшення випуску продукції.
Резерв зростання середньоденного виробітку обчислюється як добуток резерву зростання середньогодинного виробітку на планову тривалість робочого дня. Резерв зростання середньорічного виробітку робітника обчислюється як добуток резерву зростання середньоденного виробітку на плановий фонд робочого часу одного робітника.
Резерв збільшення обсягу випуску продукції визначають так:
,
ФРЧм
ГВ
Р
ВП
Р
(3.27) де
ФРЧм
– можливий (плановий) фонд робочого часу всіх робітників.
Резерв відносного приросту продуктивності праці за рахунок впровадження певного заходу можна розрахувати за формулою:
,
100
ФРЧі
Р
ФРЧі
Р
РВі
Р
(3.28) де
РВі
Р
– резерв відносного приросту продуктивності праці;
ФРЧі
– процент відносного скорочення фонду робочого часу за рахунок впровадження і-го організаційно-технічного заходу.
Резерв зниження питомої трудомісткості продукції за окремими виробами і загалом по підприємству визначається за формулою:
,
ВПф
ФРЧф
ВП
Р
ВПф
ФРЧд
ФРЧ
Р
ФРЧф
ТМф
ТМм
ТМ
Р
(3.29) де
ТМ
Р
– резерв зниження питомої трудомісткості продукції;
ТМф
ТМм,
– відповідно можливий (плановий) і фактичний рівень трудомісткості продукції.
Резерви підвищення продуктивності праці безмежні, як і НТП, удосконалення організації виробництва, праці й управління. Тому в кожний конкретний період треба використовувати ті резерви, що дають максимальну економію праці за мінімальних витрат.
4. Програми управління продуктивністю праці на підприємстві.
Основними функціями управління продуктивністю є визначення цілей, організація програми управління продуктивністю праці.
Цілями програми управління продуктивністю праці є: ефективне використання робочої сили; мінімізація втрат виробництва; створення ефективної системи вимірювання продуктивності праці.
Кожен підхід щодо підвищення продуктивності праці охоплює організаційні форми, сфери, засоби і методи підвищення продуктивності.
Структурні елементи процесу підвищення продуктивності праці: оцінювання і аналіз організаційної системи, для якої розробляється

35 програма підвищення продуктивності праці; оцінювання зовнішніх умов діяльності організаційної системи, які можуть вплинути на проектування і розроблення програми; стратегічне планування (узгодження цілей, завдань управління продуктивністю праці на період 3-5 років); розроблення критеріїв результативності програми; виявлення і аналіз резервів підвищення продуктивності праці; розроблення проекту, що передбачає послідовне виконання робіт, оцінювання витрат, функції виконавців, питання управління проектом, аналіз витрат і вигод; розроблення планових заходів щодо подальшого підвищення продуктивності праці; розроблення ефективної системи матеріального стимулювання досягнення запланованих показників продуктивності праці; зведення всіх результатів планування в єдиний загальний план; залучення відповідних працівників щодо конкретних заходів впровадження; контроль за реалізацією заходів і регулювання їх виконання.
Питання для самоперевірки і контролю
1. Назвіть основні етапи планування підвищення продуктивності праці.
2. Розкрийте мету планування зростання продуктивності праці.
3. Розкрийте сутність факторів підвищення продуктивності праці.
4. Поясніть методику визначення кількісного впливу окремих факторів на підвищення продуктивності праці.
5. Яка класифікація резервів підвищення продуктивності праці?
6. Поясніть методику розрахунку резервів зростання продуктивності праці.
7. Назвіть структурні елементи процесу підвищення продуктивності праці.
8. Що являють собою програми управління продуктивністю праці?

ТЕМА 5. Вимірювання обсягів виробництва та продуктивності.
Питання для обговорення
1. Соціально-економічне значення та проблеми вимірювання продуктивності.
2. Вимірювання сукупної та часткової продуктивності в різних ланках економіки (загальний підхід, на макро-і мікрорівні).
3. Вимірювання продуктивності з урахуванням якісних параметрів продукції.
Література: [1-3, 7-12, 16, 17, 19]
Основні категорії: технічні та організаційні проблеми вимірювання продуктивності; сукупна продуктивність; часткова продуктивність; додана вартість; індексний, натуральний, умовно-натуральний, трудовий методи

36 вимірювання продуктивності; якісні параметри виробів; інтегральні індекси техніко-економічних, соціальних та екологічних параметрів нового виробу;
інтегральний індекс усіх якісних параметрів нового виробу; індекси витрат на створення та експлуатацію нового виробу; індекс загальних витрат на створення та експлуатацію нового виробу; індекс чистої віддачі якісних параметрів нового виробу.
1. Соціально-економічне значення та проблеми вимірювання
продуктивності.
Вимірювання продуктивності має важливе значення для забезпечення оптимального управління економікою в усіх її макро- і мікрорівневих ланках.
Адже неможливо на жодному рівні економіки прийняти правильне управлінське рішення не маючи достовірної інформації щодо абсолютних та відносних показників продуктивності.
Місцева та центральна влада на основі аналізу показників продуктивності виявляє ступінь впливу різноманітних економічних причин на вирішення соціальних та демографічних проблем регіонів країни. В основі раціонального розподілу державних ресурсів знаходиться інформація про рівень і динаміку продуктивності в галузях, регіонах країни, на національному рівні. На підприємствах продуктивність вимірюється з метою визначення їх реального економічного потенціалу та визначення місця в галузі і на ринку. Вимірювання продуктивності вже само по собі стимулює удосконалення системи управління, організації праці та виробництва.
Як показує світовий досвід, наявність системи вимірювання продуктивності в будь-якій ланці економіки сприяє підвищенню продуктивності до 5-10 % без будь-яких організаційних змін чи капітальних вкладень. Показники продуктивності допомагають також ставити реальні цілі та орієнтири для діагностичної діяльності, що допомагає виявити вузькі місця й перешкоди, які виникають у процесі виробничо-комерційної діяльності фірм і підприємств.
У той же час відсутність об’єктивної системи вимірювання продуктивності негативно впливає на систему соціально-трудових відносин між робітниками, менеджерами й підприємцями. Це пояснюється тією обставиною, що в таких випадках порушується соціальна справедливість при нарахуванні заробітної плати й розподілу прибутку, динаміка яких перебуває в прямій функціональній залежності від динаміки продуктивності. Показники продуктивності вкрай необхідні також для порівняння соціально- економічних результатів функціонування фірм, економіки в цілому, для міжнародних порівнянь, для виявлення додаткових чинників економічного зростання.
Оптимальне співвідношення між темпами зростання продуктивності та середньої заробітної плати, динамікою цін і прибутків неможливо забезпечити, абстрагуючись від аналітичних показників продуктивності.

37
Необхідно зауважити, що в процесі вимірювання продуктивності виникають певні проблеми, які можна поділити на дві групи: технічні, пов’язані з технікою вимірювання, та організаційні, пов’язані з організацією процесу вимірювання.
Технічні проблеми вимірювання продуктивності. Аналітики, формуючи системи вимірювання продуктивності, як правило, стикаються із такими технічними проблемами: зведення різних типів витрат ресурсів до одного знаменника; врахування якісних параметрів витрат і продукції; вибір правильного показника для визначення витрат і результативності.
Спеціалістам необхідно пам’ятати, що різноманітні соціально- економічні та техніко-технологічні зміни, які відбуваються у часі й просторі ускладнюють порядок вимірювання продуктивності, зокрема: зміни у вартості промислових будинків, споруд, ставках заробітної плати, вартості матеріалів, цінах на продукцію і навіть у методах бухгалтерського обліку; закупівлю великої кількості комплектуючих; збільшення кількості обладнання; розширення виробничих потужностей на основі технологічних нововведень; зміни в номенклатурі, трудомісткості й матеріаломісткості продукції.
Аби домогтися достовірного вимірювання продуктивності доцільно, на думку спеціалістів, здійснювати: постійний контроль за динамікою таких показників, як обсяги реалізації товарів і послуг, прибутку і витрат; визначення віддачі кожного ресурсу, який використовується на виробництві (робоча сила, капітал, матеріали, енергія, земля); визначення розмірів прибутку, отриманого за рахунок підвищення продуктивності та підвищення цін (інфляції).
Вибір та впровадження методів вимірювання продуктивності. На вибір методів вимірювання продуктивності можуть впливати такі чинники: мета і споживачі (залежно від того, яка мета ставиться перед фірмою – задоволення потреб споживачів, одержання прибутку, зниження собівартості продукції, підвищення рівня техніко-економічних та соціально-екологічних параметрів – вибирають відповідний метод вимірювання продуктивності); об’єктивна необхідність вивчення та освоєння керівництвом системи вимірювання продуктивності, яку передбачається запровадити в практику; визначення ступеня централізації чи децентралізації даного методу вимірювання продуктивності щодо вищих ланок економіки; запровадження в систему загального контролю організації методів вимірювання продуктивності, що застосовуються на практиці; органічне поєднання існуючого стилю управління з методами

38 вимірювання продуктивності, які передбачається запровадити в практику.
Впровадження методів вимірювання продуктивності, як правило, здійснюється в такій послідовності:
2) прийняття рішення про систематичне вимірювання продуктивності;
3) визначення ланок економіки, в яких планується вимірювання продуктивності (підприємства, цехи, бригади, робочі місця);
4) визначення часового періоду вимірювання продуктивності (година, день, місяць, квартал, рік);
5) вибір методів вимірювання продуктивності (на основі доданої вартості, товарної продукції);
6) застосування методів вимірювання.
Організаційні проблеми вимірювання продуктивності. Для того, щоб успішно впровадити в практику систему вимірювання продуктивності необхідно підготувати персонал як в психологічному, так і мотиваційному плані. Необхідно шляхом аналізу встановити число працівників, які ставляться позитивно та негативно до такого організаційного заходу.
Впровадження системи вимірювання продуктивності повинно бути спрямоване своїм головним вектором на подолання опору тих груп осіб, які хочуть зберегти статус-кво. Модель такого аналізу подана на рис. 8.1.
Одним із ефективних напрямів такої стратегії, як показує практика, є широке залучення як робітників, так і менеджерів до процесу вимірювання продуктивності з використанням їхнього творчого потенціалу. У подальшому, коли система вимірювання продуктивності надійно функціонуватиме, доцільно залучати робітників до планування та управління виробництвом. Керівники та менеджери повинні провести роз’яснювальну роботу та переконати колектив працівників у тому, що конкуренто- спроможність фірми (підприємства, організації), їх благополуччя значною мірою визначається саме наявністю системи вимірювання продуктивності.
Необхідно також на мікрорівні застосовувати наскрізну систему вимірювання, яка б охоплювала підприємство та всі його структурні виробничі підрозділи (процеси, виробничі дільниці, бригади, робочі місця). Міжнародний досвід показує, що система управління будь-якою ланкою економіки, яка не передбачає вимірювання продуктивності, є низькоефективною.
2. Вимірювання сукупної та часткової продуктивності в різних
ланках економіки (загальний підхід, на макро-і мікрорівні).
Загальний підхід до вимірювання продуктивності передбачає визначення загальнометодичних принципів вимірювання продуктивності на основі існуючої класифікації результатів і витрат, що притаманні певним ланкам економіки. Зауважимо, що з метою елімінації наслідків інфляції та дефляції продуктивність необхідно вимірювати на основі порівнянних цін.


39
Розподіл сил, яких безпосередньо не стосується впровадження системи вимірювання продуктивності
Аргументація сил, що виступають за можливе впровадження системи вимірювання продуктивності
Аргументація сил, що виступають проти можливого впровадження системи вимірювання продуктивності
Підвищення продуктивності для виживання підприємства
Вимірювання продуктивності потребує додаткових витрат
Покращується управлінський контроль
Робітники не розуміють необхід- ність вимірювання продуктивності
З’являється можливість ранньої діагностики можливих проблем
Виникнуть труднощі в установленні точних вимірників
З’являється можливість інфор- мування керівництва про виробничі досягнення

Оптимізується система планування

Найточніше визначення профе- сійного
і кваліфікаційного рівнів персоналу

На основі результатів вимірю- вання продуктивності з’явиться можливість визначати підроз- діли з високим, середнім і низьким рівнем віддачі

Розподіл сил, продуктивність яких передбачається вимірювати
Аргументація сил, що виступають за можливе впровадження системи вимірювання продуктивності
Аргументація сил, що виступають проти можливого впровадження системи вимірювання продуктивності
Вище керівництво бажає цього
Збільшуються обсяги звітності

Буде застосовуватись посилений контроль з боку керівництва

Вимірювання продуктивності розкриє недоліки в роботі
Керівник не розуміє нашої роботи

Застосування системи вимірювання продуктивності не принесе нам користі

Це буде приводом для урізання наших доходів

Результати моєї роботи виміряти неможливо
Рис. 8.1. Модель аналізу розподілу сил, які виступають за і проти вимірювання продуктивності

40
Порівняння показників продуктивності здійснюється також у міжнародному плані. З цією метою оцінюють всі дані з валових національних витрат в одній країні за допомогою індексу цін іншої країни. При цьому використовується індекс з кожної категорії витрат (валові національні витрати) в одній країні за допомогою індексу цін іншої країни і здійснюється повне кількісне порівняння:
gxy
x
x
y
x
y
x
y
y
pxy
I
Q
P
Q
P
Q
P
Q
P
I
, (8.1) де
gxy
I
– числовий показник загального обсягу продукції країни х порівняно з країною у;
x
P
,
y
P
– ціна відповідно в країнах х та у;
x
Q
,
y
Q
– кількість витрат відповідно в країнах х та у;
pxy
I
– співвідношення цін.
Кількісний індекс з окремих видів виробів розраховують за формулою:
igxy
Q
P
Q
P
I
x
x
x
x
gxy
, (8.2) де igxy – середнє зважене арифметичне індексів вартісного обсягу кожного виробу базової країни.
Вимірювання продуктивності в усіх ланках економіки здійснюється на основі абсолютних і відносних показників. Абсолютні показники продуктивності визначають величину одержаного результату, що припадає на одиницю сукупних ресурсів або витрат. Відносні показники продуктивності визначаються шляхом співвідношення її абсолютних показників. На всіх рівнях економіки залежно від поставлених цілей вимірюють як сукупну, так і часткову продуктивність: витрати загальні
а виробництв обсяг загальний
ість продуктивн
Сукупна
; (8.3) витрати часткові
а виробництв обсяг загальний
ість продуктивн
Часткова
(8.4)
Зазначимо, що під загальним обсягом виробництва необхідно розуміти весь обсяг виробленої та реалізованої продукції, тобто всю продукцію, яка вийшла із виробничої системи й реалізована на ринку.
Сукупна продуктивність може бути визначена за такою формулою:
Q
R
C
L
Ot
Pt
, (8.5) де Pt – сукупна продуктивність;
Оt – загальний обсяг виробництва;

41
L – трудові витрати;
С – капітальні витрати;
R – витрати на сировину та куповані напівфабрикати;
Q – витрати на послуги.
Часткова продуктивність залежно від поставлених цілей може бути визначена на основі одного або кількох із наведених вище видів витрат.
На макрорівні продуктивність вимірюється на основі таких макропоказників, як валовий національний продукт (ВНП), валовий внутрішній продукти (ВВП) та національний дохід (НД).
ВНП – це потік вироблених у ринкових цінах кінцевих товарів і послуг підприємствами даної національної належності протягом року:
Q = C + I + G + TB, (8.6) де Q – ВНП;
С – споживання;
І – накопичення або інвестиції;
G – державні закупки;
ТВ – сальдо торговельного балансу (експорт – імпорт).
Існують методи обрахування обсягу ВНП за потоком товарів і потоком доходів, які виключають повторний облік, і тому їх результативні величини повинні бути однаковими.
Розрізнятють номінальний та реальний ВНП. Номінальний ВНП обраховується в поточних цінах. Реальний ВНП визначається з урахуванням
індексу (дефлятора) цін.
На національному рівні визначається обсяг валового внутрішнього
продукту (ВВП), який відрізняється від ВНП тим, що в його обсяги включаються всі кінцеві товари й послуги, які були вироблені на території даної країни, незалежно від їх національної належності.
Національний дохід (НД) – це дохід постачальників ресурсів виробництва (землі, капіталу, робочої сили та ін.). Величина НД визначається як різниця між чистим національним продуктом (ЧНП) і сумою непрямих податків на бізнес. НД можна також визначити як суму доходів у вигляді заробітної плати, прибутку, відсотків, ренти, отриманих протягом року.
Таким чином, рівень національної продуктивності можна визначити
відношенням будь-якого макроекономічного показника (ВНП, ВВП, НД) до
задіяних економічних ресурсів або сукупних витрат.
Оскільки до складу ВНП (ВВП) входять різні складові (витрати на особисте споживання, валові інвестиції, державна закупівля товарів і послуг, чистий експорт), які мають неоднакове економічне призначення й потребують певних витрат для свого виробництва, то на макрорівні доцільно вимірювати поелементну продуктивність: продуктивність споживчих товарів і послуг (соціальна продуктивність); потенційна продуктивність інвестиційних товарів; продуктивність державних закупок товарів і послуг;

42 продуктивність експорту; продуктивність імпорту.
Для вимірювання часткової національної продуктивності залежно від поставлених цілей замість економічних ресурсів чи сукупних витрат можуть бути використані такі показники:
1) чисельність населення країни;
2) чисельність зайнятого населення;
3) чисельність економічно активного населення;
4) чисельність працездатного населення;
5) кількість відпрацьованих людино-годин;
6) кількість відпрацьованих людино-днів.
Практичні підходи до вимірювання продуктивності на підприємстві:
вимірювання продуктивності працюючих; вимірювання продуктивності для планування витрат праці на виріб; вимірювання продуктивності, спрямоване на оцінку рівня раціональності структури робочої сили; вимірювання продуктивності обсягів доданої вартості тощо.
Як правило, застосування того чи іншого методу вимірювання продуктивності визначається метою, яка поставлена перед підприємством.
Існує три найбільш загальні цілі, що стоять перед підприємством:
1) порівняння показників діяльності підприємства з аналогічними показниками конкурентів;
2) визначення відносної ефективності роботи підрозділів підприємства;
3) порівняння віддачі різних типів витрат на виробництво з метою використання цих результатів під час укладання колективного договору та розподілу прибутку.
Розглянемо декілька підходів до вимірювання продуктивності.
На підприємствах як сукупну, так і часткову продуктивність доцільно визначати на основі доданої вартості, оскільки цей показник, елімінуючи витрати уречевленої праці, найбільш об’єктивно відображає фактичний трудовий внесок персоналу підприємства у новостворений обсяг товарів і послуг. Додану вартість і сукупну продуктивність на підприємстві можна розрахувати за таким алгоритмом:

;
D
W
B
Rm
продажі
VA
(8.7)

,
Sa
D
W
B
Rm
Sc
L
D
W
B
Rm
продажі
витрати
усі
VA
Pt
(8.8) де VA – додана вартість за рік;
P
t
сукупна продуктивність;
R – витрати на сировину і матеріали;
B – витрати на придбання напівфабрикатів, комплектуючих виробів;
W – витрати, пов’язані з обслуговуванням діяльності підприємства;
D – знос, амортизація;

43
L – заробітна плата виробничих робітників;
Sc – заробітна плата службовців;
Sa – торговельні, адміністративні витрати, витрати обігу.
Часткова продуктивність на підприємстві може бути визначена так:
,
Ly
VA
VAz
(8.9) де VAz – додана вартість на одного зайнятого;
Ly – загальна кількість зайнятих.
В умовах ринкової економіки для вимірювання сукупної та часткової продуктивності можуть бути застосовані показники:
1) товарної продукції, яка включає в себе готову продукцію, напів- фабрикати, різноманітні роботи й послуги, призначені для реалізації на ринку;
2) валової продукції, яка включає в себе товарну продукції і незавер- шене виробництво (не виготовлена повністю згідно з даним технологічним процесом продукція, яка з цієї причини знаходиться на робочих місцях);
3) реалізованої продукції, яка включає в себе продукцію, що надійшла споживачам, і за яку на розрахунковий рахунок постачальника надійшла грошова виручка, а також продукцію, отриману споживачами, але не оплачену, та продукцію, за яку надійшла передоплата.
Для визначення впливу на показник продуктивності таких факторів, як зміна цін на сировину та матеріали, структури виробництва (трудомісткості, матеріаломісткості або номенклатури продукції) використовують
структурний індекс. Він визначається шляхом ділення індексу змінного складу на індекс постійного (фіксованого) складу і характеризує показник продуктивності, зумовлений структурними змінами.
Індекс змінного складу відображає не тільки фактичне зростання продуктивності, й зміни, що відбуваються в структурі продукції. Аби визначити рівень продуктивності, на який не впливають зміни в структурі виробництва, визначають індекс постійного (фіксованого) складу. Він розраховується як середньозважена величина часткових індексів зростання виробітку по кожному структурному виробничому підрозділу на чисельність працівників у звітному періоді
4
Якщо структурний індекс більше одиниці, то це означає, що сумарний показник продуктивності (індекс змінного складу) завищений під впливом переходу на випуск більш матеріаломісткої (менш трудомісткої) продукції.
Якщо ж структурний індекс менше одиниці, то сумарний показник занижений.
Підсумковий показник продуктивності по групі підприємств з різним рівнем виробітку буде завищеним, якщо збільшиться випуск більш матеріаломісткої продукції. У то же час, цей показник буде заниженим, якщо збільшиться питома вага більш трудомісткої продукції в її загальному обсязі.
Зауважимо, що, вимірюючи як сукупну, так і часткову продуктивність
4
Методика визначення індексів продуктивності академіка С. Г. Струміліна.

44 на основі цих показників достовірно її рівень можна визначити тільки тоді, коли незмінною залишається структура матеріаломісткості й трудомісткості товарів і послуг, тобто на основі індексу постійного (фіксованого) складу.
На підприємствах і в галузях, що виробляють однорідну продукцію застосовують натуральний метод вимірювання продуктивності.
На тих підприємствах і галузях, де виготовляється продукція одного й того самого соціально-економічного призначення, але різниться одна від одної якоюсь ознакою, застосовують
умовно-натуральний метод
вимірювання продуктивності (метод умовно-облікових одиниць).
У виробничих підрозділах підприємств і фірм переважно застосовується трудовий метод вимірювання як сукупної, так і часткової продуктивності, коли обсяг продукції визначається в нормо-годинах.
Для вимірювання часткової продуктивності на основі трудового методу застосовують три його різновиди:
1. За незмінних номенклатура та трудомісткості продукції виробіток визначається кількістю нормо-годин, що припадає на одиницю фактично відпрацьованого часу.
2. Якщо за незмінної номенклатури продукції змінюється її трудомісткість, то рівень часткової продуктивності можна визначити так:
,
Т
Т
Т
1
:
Т
1
ІП
з б
б з
(8.10) де Т
б
, Т
з
– трудомісткість продукції відповідно у базовому та звітному періодах.
3. Якщо змінюється номенклатура продукції та її трудомісткість, то рівень продуктивності праці доцільно визначати за такою формулою:
,
Т
100
Т
100
ПП
зн зн
(8.11) де Т
зн
— відсоток зниження трудомісткості.
3. Вимірювання продуктивності з урахуванням якісних параметрів
продукції.
Зростання продуктивності відбувається не тільки за рахунок кількісного збільшення обсягів продукції, а й за рахунок зростання її якісних параметрів. Усі якісні параметри виробів можна класифікувати за трьома групами: техніко-економічні, соціальні, екологічні.
До техніко-економічних параметрів якості виробу відносять віддачу виробу, вантажопідйомність, потужність, моторесурс, дальність і тривалість пробігу, точність виміру, довговічність, надійність, кількість відмов у роботі, зносостійкість, жаростійкість тощо. Зростання техніко-економічних параметрів якості виробу відносно витрат, що були спрямовані на його створення безпосередньо, забезпечує зростання продуктивності.
До соціальних параметрів якості виробу можна віднести рівень шуму

45 працюючого виробу, рівень його токсичності та опромінювання, кількість рухів працівника за одиницю часу в процесі експлуатації виробу тощо.
Зростання соціальних параметрів якості виробів забезпечує покращання соціальних умов виробничої діяльності людей, що потребує менших витрат на відтворення робочої сили, отже, веде до підвищення продуктивності.
До екологічних параметрів якості виробу відносять всі ті його параметри, що позитивно чи негативно впливають на природне середовище.
Зростання екологічних параметрів якості виробу забезпечує покращання стану довкілля, знижує рівень його забруднення і збереження наявної флори та фауни, отже, позитивно впливає на динаміку національної продуктивності.
Використовуючи індексний метод, можна розрахувати темпи зростання продуктивності виробу за всіма якісними параметрами.
Інтегральний індекс техніко-економічних параметрів нового виробу (Інт): б
н



1н нт
ТЕ
ТЕ
.
ТЕ
ТЕ
ТЕ
ТЕ
і
і
I
, (8.12) де ТЕ

, ТЕ

, ТЕ
ін
– часткові техніко-економічні показники нового виробу;
ТЕ

, ТЕ

, ТЕ
іб
– часткові техніко-економічні показники базового виробу.
Інтегральний індекс соціальних параметрів нового виробу (Інс): б
н



1н нc
C
C
.
C
C
C
C
і
і
I
, (8.13) де С1н, С2н, Сін – часткові соціальні показники нового виробу;
С1б, С2б, Сіб – часткові соціальні показники базисного виробу.
Інтегральний індекс екологічних параметрів нового виробу (Іне): б
н



1н нe
Е
Е
.
Е
Е
Е
Е
і
і
I
, (8.14) де Е

, Е

, Е
ін
– часткові екологічні показники нового виробу;
Е

, Е

, Е
іб
– часткові екологічні показники базового виробу.
На основі цих даних визначається інтегральний індекс (Ів) усіх якісних параметрів нового виробу (техніко-економічних, соціальних, екологічних): не нс нт в
І
І
І
I
. (8.15)
Індекс витрат на створення нового виробу (Івс): сб сн вс
В
В
І
, (8.16) де В
сн
– витрати на створення нового виробу;
В
сб
– витрати на створення базового виробу;
Індекс витрат на експлуатацію нового виробу (Іве): еб ен ве
В
В
I
, (8.17)

46 де В
ен
– витрати на експлуатацію нового виробу;
В
еб
– витрати на експлуатацію базового виробу.
Індекс загальних витрат на створення та експлуатацію нового виробу (Ізв): ве вс зв
І
І
І
, (8.18)
На основі вказаних вище індексів визначають індекс чистої віддачі якісних параметрів нового виробу (Іч): зв в
ч
І
І
І
. (8.19)
Питання для самоперевірки і контролю
1. У чому полягає соціально-економічне значення вимірювання продуктивності?
2. Назвіть основні технічні проблеми вимірювання продуктивності.
3. Назвіть основні організаційні проблеми вимірювання продуктивності.
4. Розкрийте загальний підхід вимірювання продуктивності.
5. Охарактеризуйте методику вимірювання продуктивності на макрорівні.
6. Розкрийте методику вимірювання продуктивності на підприємствах.
7. Покажіть методику розрахунку продуктивності на основі доданої вартості.
8. Назвіть групи якісних параметрів виробів, які враховують в процесі вимірювання продуктивності. Наведіть приклади.
9. Покажіть методику розрахунку інтегральних індексів якісних параметрів нового виробу.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал