Конспект лекцій Луцьк 2014 2




Сторінка2/8
Дата конвертації01.01.2017
Розмір2.8 Kb.
ТипКонспект
1   2   3   4   5   6   7   8
ТЕМА 3. Класифікація внутрішніх та зовнішніх чинників
продуктивності.
Питання для обговорення
1. Поняття чинників продуктивності, їх класифікація.
2. Зовнішні чинники продуктивностію
Література: [4, 5, 8, 12, 13, 19]
Основні категорії: чинники продуктивності; матеріально-технічні чинники продуктивності; соціально-організаційні чинники продуктивності;
інтеграційні чинники продуктивності; вироби; матеріальні ресурси; основні фонди; виробничі потужності; технології; інвестиції; персонал; нематеріальні ресурси; нематеріальні активи; система управління; організація праці; організація виробництва; інновації; організаційний менеджмент; економічна безпека підприємства; реструктуризація; санація.
1. Поняття чинників продуктивності, їх класифікація.
Чинники продуктивності – це рушійні сили і причини, під впливом яких змінюється її динаміка. Оскільки мікрорівневі чинників продуктивності виявляються і використовуються безпосередньо на підприємствах та в організаціях і контролюються їх менеджерами, то їх ще називають внутрішніми чинниками продуктивності
2
Класифікація внутрішніх чинників на “тверді” та “м’які” здійснена за аналогією з поширеними англійськими комп’ютерними термінами hardware –
“твердий товар”, або комп’ютер, і software – “м’який товар”, або програмне
(математичне) забезпечення.
У науці й практиці управління на Заході все більше використовують подібні системи класифікації, де hard – твердий – означає все те, що відчутне, може бути виміряне, видиме, має фізичні параметри, а soft – м’який – те, що легко змінюється, його не можна відчути, побачити, але воно має велике значення в процесі виробництва, наприклад, інформація, знання, кваліфікація, управлінський талант, методи праці, системи організації.
“Тверді” та “м’які” чинники продуктивності за своєю суттю фактично
є відповідно матеріально-технічними і соціально-організаційними чинниками
(рис. 3.1). Інтеграційні чинники продуктивності, поєднують у собі в модифікованому вигляді як матеріально-технічні, так і соціально- організаційні чинники, що впливають на рівень і динаміку продуктивності.
До матеріально-технічних чинників продуктивності відносять: вироби, матеріальні ресурси, основні фонди та виробничі потужності, технології, інвестиції.
Вироби. Виробами вважають усі товари, що виготовляються,
2
В основу класифікації внутрішніх чинників продуктивності покладені праці
Макхерджі і Синха.

18 підприємствами і фірмами для задоволення потреб споживачів. Вироби поділяються на дві групи: інвестиційні та споживчі.
Вироби
Матеріальні ресурси
Технології
Інвестиції
Мікрорівневі чинники продуктивності
«Тверді»
(матеріально- технічні) чинники продуктивності
Інтеграційні чинники продуктивності
«М’які» (соціально- організаційні) чинники продуктивності
Основні фонди та виробничі
потужності
Інновації
Організаційний менеджмент
Економічна безпека підприємства
Реструктуризація та санація організації
Персонал
Нематеріальні ресурси та активи
Система управління
Організація праці
Організація виробництва
Рис. 3.1. Модель мікрорівневих чинників продуктивності
До інвестиційних виробів відносять усі ті, за допомогою яких виготовляються споживчі вироби. Призначення споживчих виробів полягає у безпосередньому задоволенні різноманітних потреб людей.
Споживчі вироби поділяють на вироби короткострокового та довгострокового користування. Споживчі вироби короткострокового користування – це ті, які споживаються впродовж невеликого відрізку часу
(наприклад, продукти харчування). Споживчі вироби довгострокового користування задовольняють потреби споживачів упродовж досить тривалого відрізку часу (наприклад, холодильники, автомобілі тощо).
Усі споживчі вироби поділяються на товари першої необхідності
(продукти харчування, взуття, одяг тощо) та вироби розкоші (яхти, коштовні прикраси, шуби із хутра рідкісних тварин та ін.).
Матеріальні ресурси. Відповідно до стандарту БО № 9 “Запаси” п. 6 до матеріальних ресурсів слід відносити запаси предметів праці, які включають сировину, основні матеріали, комплектуючі вироби та інші матеріали, що призначені для виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг, обслуговування виробництва та адміністративних потреб, і наявність яких є необхідною умовою ритмічної роботи підприємства.
Сировина – це предмети праці, які були одержані шляхом видобутку корисних копалин і змінили таким чином свою натуральну форму.
Матеріали – це предмети праці, одержані в обробних галузях шляхом

19 переробки сировини.
Вторинні матеріальні ресурси – це відходи виробництва і споживання у вигляді різноманітних предметів праці, які непридатні для подальшого виробничого використання.
Комплектуючі вироби – це деталі, напівфабрикати, вузли, що є складовими елементами готової продукції і використовуються для її виготовлення.
Основні фонди та виробничі потужності. Основні фонди – це матеріальні активи, або засоби праці, які мають вартість і функціонують у виробництві тривалий час у своїй незмінній споживній формі, а їхня вартість переноситься конкретною працею на вартість продукції (платні послуги), що виробляється (надаються), частинами в міру спрацювання.
Для обліку основних фондів, визначення та планування їх структури, розрахунку норм амортизаційних відрахувань необхідна їх класифікація.
Основні фонди підлягають розподілу за такими групами:
Група 1 – будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої, в тому числі житлові будинки та їх частини (квартири і місця загального користування, вартість капітального поліпшення землі).
Група 2 – автомобільний транспорт та вузли (запасні частини) до нього, меблі, побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та
інструменти, інше конторське (офісне) обладнання, устаткування та приладдя до них.
Група 3 – будь-які інші основні фонди, не включені до груп 1, 2 і 4.
Група 4 – електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблювання інформації, їх програмне забезпечення, пов’язані з ними засоби зчитування або друку інформації, інші інформаційні системи, телефони (у тому числі стільникові), мікрофони і рації, вартість яких перевищує вартість малоцінних товарів (предметів).
До груп “інструмент, виробничий інвентар та приладдя” відносять лише ті основні фонди, які мають вартість за одиницю не менше 100 грн. або термін служби не менше одного року.
Оскільки елементи основних фондів відіграють неоднакову роль у процесі виробництва, неабияке значення має їх поділ на дві частини: активну, яка безпосередньо бере участь в перетворенні предметів праці в готову продукцію, а також та, без якої процес виробництва не можливий (машини і обладнання, різного роду інструмент і пристрої, окремі види споруд, транспортні засоби), і пасивну, що створює необхідні умови для виробництва
(будівлі, споруди, інвентар).
Виробнича потужність – це максимально можливий обсяг випуску продукції за одиницю часу у визначеній номенклатурі й асортименті при повному завантаженні устаткування і виробничих площ з урахуванням прогресивної технології та організації виробництва.
Потужність підприємства, як і план виробництва, визначається в одних

20
і тих самих одиницях виміру. У більшості випадків застосовуються натуральні й вартісні вимірники. За широкого асортименту випуску продукції потужність може визначатись тільки вартісним показником.
Розрізняють такі види потужності підприємства:
1) проектна потужність визначається у процесі проектування будівництва нового, реконструкції чи розширення діючого підприємства;
2) поточна (планова) потужність визначається періодично відповідно до зміни умов виробництва (змінюється продуктивність устаткування, номенклатура випуску продукції);
3) резервна потужність повинна формуватись і постійно існувати в певних галузях економіки, таких як електроенергетика, газова промисловість, транспорт, у галузях з перероблення сільськогосподарської сировини.
Величина потужності підприємства формується під впливом багатьох чинників: склад устаткування, його кількість за видами та структура; техніко- економічні показники використання продуктивності устаткування, виробничих площ; номенклатура й асортимент продукції, їх трудомісткість за умови використання даного складу устаткування і фонд часу роботи устаткування тощо.
Технології. У сучасних умовах усі існуючі технології поділяються на дві групи: інформаційні та виробничі.
Інформаційна технологія – це комплекс методів і процедур, за допомогою яких реалізуються функції збору, передавання, оброблення, зберігання та доведення до користувача інформації в організаційно- управлінських системах з використанням обраного комплексу технічних засобів. Розвиток ЕОМ сприяв появі комп’ютерної інформаційної технології, яка називається новою інформаційною технологією (НІТ).
Нова інформаційна технологія базується на розподіленій комп’ютерній техніці, програмному забезпеченні, розвинених комунікаціях. Принципи застосування НІТ – інтегрованість, гнучкість та інформативність.
Новій інформаційній технології притаманні такі особливості: користувач працює в режимі маніпулювання (непрограмування) даними. Він не запам’ятовує інформацію, а бачить її на засобах виводу
(екран, принтер) та діє засобами введення (клавіатура, миша, сканер); процес обробки документа є безпаперовим. Це означає, що на папері фіксується тільки кінцевий варіант цієї обробки, а проміжні дані, що містяться на машинних носіях, доводяться до споживача інформації через екран дисплея персонального комп’ютера (ПК); розв’язування задач відбувається в інтерактивному (діалоговому) режимі, що розширює можливості користувача; на основі кількох ПК, інтегрованих між собою єдиною мережею комунікацій, створюється можливість колективної обробки документа; у процесі розв’язання задач можлива перебудова форм і способів подання інформації.

21
Нова інформаційна технологія може впроваджуватись у виробничу практику двома способами. Перший спосіб передбачає пристосування НІТ до
існуючої організаційної структури, а другий потребує необхідних змін у такій структурі. Практика свідчить, що за останнього способу впровадження НІТ у практику її віддача є більш високою порівняно з першим варіантом.
Продуктивність організаційної системи в цьому випадку значно зростає, оскільки досягається зменшення обсягів циркулюючої в системних каналах
інформації, що сприяє оптимізації управлінських рішень під час розв’язання значного обсягу задач.
Засобами нової інформаційної технології є:
1) комп’ютерна (машинна) графіка це процес підготовки, введення, перетворення, зберігання й відображення графічної інформації за допомогою
ЕОМ та графічних пристроїв;
2) мультимедіа – це інтерактивні комп’ютерні системи, що забезпечують роботу з багатьма інформаційними середовищами: нерухомим зображенням та рухомим відео, анімованою комп’ютерною графікою, текстом та звуком;
3) гіпертекст – це система інформаційних об’єктів (статей), в якій задані та автоматично підтримуються асоціативні та смислові зв’язки між виділеними об’єктами (елементами, поняттями, термінами або розділами);
4) гіпертекстова технологія — це підтримка, нарощування та перегляд на комп’ютерній основі гіпертексту, організованого у вигляді сітки.
5) гіпертекстова система – це програмна система високого рівня, за допомогою якої користувач в інтерактивному режимі може досліджувати знання нелінійним способом.
Виробничі технології – це способи, методи виготовлення та реалізації товарів і послуг, які необхідні споживачам. Основою функціонування виробничих технологій є комплекс технологічної документації загального та спеціального призначення. Виробничі технології включають у себе: видобування необхідних виробнику матеріалів із вихідної сировини
(видобуток мідної, залізної руди); перероблення видобутих матеріалів у напівфабрикати й заготовки
(сталевий та мідний прокат різних профілів); оброблення напівфабрикатів та заготовок шляхом стругання, фрезерування, шліфування, розточування, термічної обробки, гальванізації, результатом чого є виготовлення необхідних деталей, придатних для складання готових виробів; складання готових виробів, яке можне здійснюватись як на конвеєрному, так і на безконвеєрному виробництві; контроль за здійсненням виробничих технологій. Такий контроль, як правило, здійснюється відділами технічного контролю (ВТК) на відповідність якісних параметрів виробу, досягнутих у результаті виконання певної

22 технологічної операції нормативним, які зазначені в технологічній документації; складування готової продукції в пристосованих для цього приміщеннях; транспортування готової продукції на внутрішній та зовнішні ринки; реалізація продукції споживачам.
Інвестиції. Згідно із Законом України “Про інвестиційну діяльність”
інвестиціями вважаються всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об’єкти підприємницької діяльності, в результаті чого створюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект. Необхідно зазначити, що прибуток (дохід) та соціальний ефект при інвестуванні виробництва товарів і послуг досягаються, як правило, за рахунок зростання продуктивності.

Власник ресурсів, що вкладає їх у той чи інший вид фінансово- економічної діяльності називається інвестором. Інвестування – це система організації вкладання ресурсів у будь-яку галузь економіки.
Інвестиції поділяються на вітчизняні (внутрішні), якщо ресурси вкладаються в межах своєї країни, та іноземні (зовнішні), коли інвестори вкладають свої ресурси в економіку інших країн.
Вітчизняні інвестиції поділяються на фінансові та реальні, а іноземні – на прямі та портфельні.
Фінансові інвестиції – це придбання цінних паперів (акцій, облігацій, казначейських зобов’язань, ощадних сертифікатів), які емітуються підприємством чи державою.
Реальні інвестиції це вкладання різноманітних ресурсів у матеріальні та нематеріальні активи з метою збільшення кількісної та якісної віддачі останніх. Реальні інвестиції називаються ще капітальними вкладеннями або виробничими інвестиціями, які бувають валові й чисті.
Валові інвестиції (валові капітальні вкладення) - це сумарні вкладання ресурсів, спрямованих на заміну і приріст основних фондів виробничих потужностей та ін. Чисті інвестиції (чисті капітальні вкладення) це валові
інвестиції, зменшені на суму амортизаційних відрахувань.
Виходячи із існуючих на підприємствах систем обліку та планування, до складу капітальних вкладень відносять: вартість будівельно-монтажних робіт; вартість усіх видів виробничого устаткування, а також вартість
інструменту та інвентаря, які включені до складу основних фондів;
інші капітальні роботи й витрати.
В останню групу капітальних вкладень включають: вартість земельних ділянок; роботи із глибокого розвідувального буріння на нафту, газ, термальну воду, проектні роботи, науково-дослідні роботи; вартість придбаних патентів і ліцензій; витрати на підготовку кадрів для підприємств, що будуються, тощо.

23
Відсоткове співвідношення означених видів капітальних витрат визначає елементно-технологічну структуру капітальних вкладень. Якщо в динаміці капітальних вкладень спостерігаються більш високі темпи витрат на активну частину основних фондів порівняно з пасивною, то це позитивно впливатиме на динаміку й рівень продуктивності.
У системі інвестування існує таке поняття, як відтворювальна структура капітальних вкладень, яка характеризує співвідношення довгострокових витрат на просте й розширене відтворення основних фондів.
Ці довгострокові витрати спрямовуються на технічне переозброєння та реконструкцію, розширення діючих підприємств, нове будівництво.
Зовнішні прямі інвестиції являють собою вкладання ресурсів у розмірі не менше 10 % вартості інвестиційного об’єкта.
Усі закордонні інвестиції, питома вага яких у вартості інвестиційного об’єкта менша 10 %, називаються портфельними інвестиціями.
До соціально-організаційних чинників продуктивності відносять: персонал, нематеріальні ресурси та активи, система управління, організація праці, організація виробництва.
Персонал. Персонал – це певна кількість людей, які виконують свої професійні та функціональні обов’язки, забезпечуючи продуктивну діяльність організації. Згідно з Класифікатором професій працівники підприємств за професійними ознаками поділяються на керівників, професіоналів, фахівців, технічних службовців, робітників.
Робітників поділяють на: робітників сфери торгівлі та побутових послуг; кваліфікованих робітників сільського та лісового господарства, риборозведення та рибальства; кваліфікованих робітників маломеханізованої праці; операторів та складальників устаткування й машин; робітників найпростіших професій.
Нематеріальні ресурси та активи. Нематеріальні ресурси – це ресурси, які не мають матеріальної основи, але здатні давати прибутки або користь підприємству впродовж тривалого періоду часу.
На практиці до нематеріальних ресурсів відносять:
1) об’єкти промислової власності (винаходи, корисні моделі; промислові зразки; знаки для товарів і послуг; зазначення походження товару; фірмове найменування; способи захисту від недобросовісної конкуренції);
2) об’єкти, що охороняються авторським правом і суміжними правами
(твори в галузі літератури, науки та мистецтва; комп’ютерні програми; бази даних; топології інтегральних мікросхем; права виконавців, виробників фонограм та організацій мовлення),
3) нетрадиційні об’єкти інтелектуальної власності (раціоналізаторські пропозиції, ноу-хау, комерційні таємниці).
Нематеріальні активи це нормативні документи, які захищають права фізичних та юридичних осіб щодо володіння ними різноманітних об’єктів
інтелектуальної власності. Юридичний захист об’єктів інтелектуальної

24 власності полягає в тому, що не дозволяється їх використання сторонніми фізичними та юридичними особами без згоди їх власника. Кожному об’єкту
інтелектуальної власності притаманна своя форма юридичного захисту.
Права власника на винаходи, корисні моделі, промислові зразки захищаються патентами. Патент – це державний документ, що засвідчує права його власника на певний об’єкт інтелектуальної власності.
Товарні знаки, зазначення походження товарів та фірмові найменування юридично захищаються шляхом їхньої державної реєстрації з видачею свідоцтва.
Авторські права на твори в галузі науки, літератури, мистецтва, на комп’ютерні програми та бази даних оприлюднюються та охороняються знаком, що розміщується на кожному примірнику опублікованого твору у вигляді латинської літери С у колі ( ).
Права на топологію інтегральної мікросхеми оприлюднюються таким знаком, як літера Т у колі ( ), датою початку права на використання топології та ідентифікаційної інформації.
Суміжні права виробників фонограм та їх виконавців можуть бути оприлюднені на всіх примірниках фонограм чи їх упаковках шляхом розміщення літери R у колі ( ), прізвища особи, якій надані суміжні права, і року першої публікації фонограми.
Держава не надає правового захисту власникам раціоналізаторських пропозицій і ноу-хау. Тому захист їхніх прав здійснюється організацією.
Нематеріальні активи мають відповідну вартість, яка виступає у двох формах – інвентарній та ринковій. Інвентарна ціна використовується для
інвентаризації, бухгалтерського обліку майна, а ринкова – для визначення платежів при користуванні майном. Нематеріальні активи використовуються, як правило, тривалий час і тому підлягають амортизації.
Система управління. Управління — це процес цілеспрямованого впливу на певну систему з метою її переведення в інший стан. У міжнародній практиці прийнято розрізняти американський та японський стилі управління.
Американський стиль управління передбачає одержання максимального розміру прибутку на інвестований капітал шляхом підвищення продуктивності за рахунок технологічних і людського чинників.
Щоб досягти цих цілей, хід виконання виробничих завдань працівників, з одного боку, жорстко контролюється, а з іншого – гнучко стимулюється грошовою винагородою.
Японський стиль управління розглядає людей як цінне й найголовніше надбання для досягнення цілей компанії. Ось чому цілі працівників і компанії розглядаються як тотожні, органічно єдині цілі. В умовах японського стилю управління застосовується децентралізована система прийняття рішень, викладених переважно в усній формі.
Управління є складною інтеграційною системою, яка включає в себе такі функції, як вимірювання, аналіз, планування, організацію, мотивацію та
Т

25 контроль. Визначені вище функції управління на практиці реалізуються за допомогою певних його методів. Стосовно будь-якого контингенту працівників на практиці застосовують переважно такі методи управління: економічні, соціально-психологічні, організаційні.
Організація праці. Організація праці – це таке поєднання в трудовому процесі діяльності працівників із засобами виробництва, яке забезпечує високопродуктивне використання всіх задіяних у ньому виробничих ресурсів
і при цьому негативно не впливає на здоров’я людей.
Елементами організації праці є: поділ і кооперування праці; нормування праці; організація і обслуговування робочих місць; організація добору персоналу та його розвиток; покращання умов праці; ефективне використання робочого часу, оптимізація режимів праці й відпочинку; раціоналізація трудових процесів, впровадження оптимальних прийомів і методів праці; планування і облік праці; мотивація праці; зміцнення дисципліни праці.
Організація виробництва. Організація виробництва – це система, яка передбачає високопродуктивне використання працівниками всіх необхідних ресурсів для створення певних видів продукції, що користується платоспроможним попитом у споживачів. Виробництво поділяють на три типи: одиничне, серійне, масове.
Одиничне виробництво передбачає виготовлення різноманітних виробів в одному або у двох-трьох екземплярах, які в сукупності представляють широку номенклатуру продукції.
Серійне виробництво характеризується виготовленням серії (партії) однакових виробів через певні проміжки часу. Кількість виробів, які одночасно запускаються в роботу для їх складання, називається розміром серії, а кількість деталей, які одночасно спрямовуються на обробку, називається розміром партії. У процесі серійного виробництва на кожному робочому місці виконується по черзі кілька технологічних операцій, що є ознакою певного рівня спеціалізації праці. Залежно від розміру серії розрізняють крупно-, середньо- та дрібносерійне виробництво. В умовах серійного виробництва за рахунок спеціалізації праці досягається більш високий рівень продуктивності порівняно з одиничним виробництвом.
В умовах масового типу виробництва виготовляється, як правило, один вид виробів упродовж значного терміну часу. Таке виробництво характеризується найвищими темпами зростання продуктивності, оскільки йому притаманний максимальний рівень спеціалізації.
До інтеграційних чинників продуктивності належать: інновації, організаційний менеджмент, економічна безпека підприємства, його реструктуризація та санація.
Інновації. Інновація – це нововведення у виробничо-комерційну практику, яке зумовлює якісні зміни в техніко-технологічній базі підприємства, в системі управління, організації праці і виробництва. У результаті інтелектуальної діяльності людей народжуються новини. А

26 запроваджені у виробничо-комерційну практику новини виступають як нововведення.
Усі інновації можна класифікувати за такими видами:
1) технічні інновації це поява нових інвестиційних та споживчих виробів, технологій, матеріалів тощо;
2) організаційні інновації включають у себе новітні форми й методи організації всіх видів людської діяльності в будь-якій ланці суспільного життя: соціальній, економічній, політичній, науковій та інших ланках;
3) економічні інновації це практичне застосування нових економічних методів управління будь-якою ланкою суспільного життя. Такі
інновації з’являються в системі планування, фінансування, ціноутворення, оподаткування, організації заробітної плати тощо;
4) соціальні інновації це поява нових чинників, практичне застосування яких сприятливо впливає на психологічний та фізіологічний стан людини, активізує її діяльність, у результаті чого підвищується її особиста продуктивність;
5) екологічні інновації це все нове, впровадження якого у виробничу практику сприятливо впливає на навколишнє середовище, сприяє збереженню природи, її флори та фауни;
6) юридичні інновації це нові та змінені закони й розроблені на їхній основі якісно нові нормативно-правові документи, запровадження яких у практику приносить окремим громадянам, підприємствам чи суспільству загалом певний техніко-економічний чи соціально-екологічний зиск.
2. Зовнішні чинники продуктивності.
Література: основна [1-4, 6, 8, 9, 12, 18]; додаткова [7, 13, 15, 16, 23, 26, 28].
Основні категорії: макрорівневі чинники продуктивності; життєвий простір країни; населення; економічно активне населення; економічно неактивне населення; відтворення населення; територія; екологія; земля; кліматичні умови; природні багатства; природні ресурси; структурні зміни в зайнятості; трудові ресурси; структурні зміни ВВП; урядова політика;
інституціональні механізми; інфраструктура економіки; внутрішній ринок споживчих товарів і послуг; фіскальна політика; державний бюджет; бюджетний дефіцит; державний борг; кредитно-грошова політика; соціальна політика; національна безпека держави.

Зовнішні чинники продуктивності реалізуються на макрорівні через систему виконавчої та законодавчої влади. Оскільки макрорівневі чинники продуктивності перебувають за межами підприємств і не контролюються
їхніми менеджерами, то їх називають зовнішніми чинниками. Виходячи із теоретичних розробок зарубіжних та вітчизняних економістів, а також враховуючи потреби практики й часу, класифікацію макрорівневих
(зовнішніх) чинників продуктивності схематично можна представити у

27 такому вигляді (рис. 4.1)
3

структурні зміни в зайнятості структурні зміни
ВВП населення територія екологія земля і клімат природні багатства та природні ресурси
Життєвий
простір країни
Структурні зміни
в економіці
інституціональні механізми
інфраструктура економіки внутрішній ринок споживчих товарів
і послуг фіскальна політика державний бюджет бюджетний дефіцит
і державний борг кредитно-грошова політика соціальна політика національна безпека держави
Урядова політика
та її об’єкти
МАКРОРІВНЕВІ
ЧИННИКИ ПРОДУКТИВНОСТІ
Рис. 4.1. Модель макрорівневих чинників продуктивності

Макрорівневі (зовнішні) чинники продуктивності впливають на її динаміку як позитивно, так і негативно. Ось чому макрорівневими чинниками необхідно управляти таким чином, щоб безперервно забезпечувати максимальні темпи зростання продуктивності за їх рахунок.
Питання для самоперевірки і контролю
1. Назвіть і охарактеризуйте “тверді” чинники продуктивності.
2. Назвіть і охарактеризуйте “м’які” чинники продуктивності.
3. Назвіть і охарактеризуйте інтеграційні чинники продуктивності.
4. Що Ви розумієте під поняттям “вироби”?
5. Визначте сутність основних фондів і виробничих потужностей.
6. Дайте визначення поняттям “нематеріальні активи”, “нематеріальні ресурси”.
7. Розкрийте сутність поняття “персонал”. Яка його класифікація?
8. Розкрийте сутність поняття “інформаційна технологія” та назвіть її засоби.
9. Які Вам відомі методи і функції системи управління?
3
Класифікація зовнішніх чинників продуктивності здійснюється на основі праць
Макхерджі і Синха.

28 10. Назвіть і охарактеризуйте сутнісні види інвестицій.
11. За якими ознаками класифікують інновації?
12. Назвіть складові елементи організації праці.
13. Дайте визначення поняттю “організація виробництва” та поясніть її типи.
14. В чому полягають стратегічна мета і функціональні цілі економічної безпеки підприємств?
15. Назвіть і поясніть сутнісні види реструктуризації підприємства.
16. В чому полягає сутність санації?

Питання для самоперевірки і контролю
1. У чому полягає сутність макрорівневих чинників продуктивності?
2. Охарактеризуйте чинники продуктивності, пов’язані із життєвим простором країни.
3. Охарактеризуйте види руху, типи і режими відтворення населення.
4. Назвіть основі структурні зміни в зайнятості.
5. Назвіть основні структурні зміни ВВП.
6. Назвіть об’єкти урядової політики.
7. Сформулюйте сутність інституціональних механізмів.
8. Охарактеризуйте інфраструктуру економіки.
9. У чому полягає сутність фіскальної політики?
10. Розкрийте сутність поняття “державний бюджет” як економічної, матеріальної та правової категорії.
11. Визначте базові економічні категорії кредитно-грошової політики.
12. Сформулюйте сутність основних засад соціальної політики.
13. Що Ви розумієте під поняттям “національна безпека держави”?
14. Проаналізуйте за останні роки динаміку зміни в зайнятості населення
України та її регіонів за видами економічної діяльності.
15. Проаналізуйте за останні роки динаміку зміни чисельності та вікового складу населення України та її регіонів.
16. Проаналізуйте за останні роки зміни структури і питомої ваги складових елементів ВВП України (споживчих товарів і послуг, інвестиційних товарів, державних закупок товарів і послуг, експортних і імпортних поставок).



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал