Конспект лекцій із дисципліни «українська мова для перекладачів редагування перекладу»



Pdf просмотр
Сторінка1/5
Дата конвертації19.06.2017
Розмір0.5 Mb.
ТипКонспект
  1   2   3   4   5


КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ ІЗ ДИСЦИПЛІНИ УКРАЇНСЬКА МОВА ДЛЯ ПЕРЕКЛАДАЧІВ
(РЕДАГУВАННЯ ПЕРЕКЛАДУ)
ЛЕКЦІЯ 1 РЕДАГУВАННЯ ЯК ОДНА ЗІ СКЛАДОВИХ ПРОФЕСІЇ
ПЕРЕКЛАДАЧА
План

1. Об’єкт і предмет редагування.
2. Багатоаспектність інтерпретації змісту, завдань та видів редагування.

3. Методи редагування перекладного тексту.

Редагування як соціально необхідний процес опрацювання тексту функціонує вжитті суспільства вже близько двох з половиною тисяч років, проте редагування як наука виникла досить недавно – менше ніж століття тому, і окремих досліджень, присвячених його розвитку, поки що мало. Редагування тексту – це своєрідний вид літературної діяльності, в процесі якої редактор завжди вирішує творчі завдання, але водночас виступає у ролі дослідника. Редагування визначають як перегляд (іншими словами аналіз, контроль) і виправлення повідомлень. На думку більшості дослідників, предметом редагування є приведення об‘єкта редагування у відповідність до чинних у певний часі конкретному суспільстві норма також його творча оптимізація, метою якої є отримання заданого соціального ефекту. Процес редагування полягає у перевірці інформації для удосконалення або виправлення її структури, змісту, відповідності, завершеності, логічної послідовності, методів презентації. Основним об’єктом редагування виступає авторський оригінал. Він може містити текстову, а також ілюстраційну, аудіо- чи відео частини, які виступають рівноправними об‘єктами редагування. Редагування перекладу буває двох типів. По-перше, це авторське редагування, коли редактором свого тексту виступає сам перекладач. По-друге, це редагування готового тексту, яке здійснює інша людина, тобто редактор. Виникає питання, наскільки необхідно залучати до перевірки редактора, який є сторонньою особою, а редагування може здійснити сам перекладач. На жаль, для забезпечення перекладу високої якості недостатньо лише авторського редагування. Авторське редагування нічим не відрізняється від пошуків нових варіантів у процесі перекладу. Проблема полягає втому, що перекладач не може дати адекватну, об‘єктивну оцінку свого тексту, йому важко уявити механізми сприйняття, які будуть у реципієнтів, лише тому, що він є автором тексту. Редактор завжди є першим реципієнтом повідомлення і наче випробовує його сприйняття на самому собі. Редагування повідомлення редактором-професіоналом є об‘єктивно необхідним та обов‘язковим. Із цього, звичайно не випливає категоричне заперечення можливості саморедагування.
Саморедагування, здійснене автором, та редагування того ж повідомлення редактором- професіоналом, повинні доповнювати одне одного, адже обидва види правок спрямовані на поліпшення якості тексту, досягнення його довершеності. Первісне розуміння сутності терміна р е д а гу ванн я можна осягнути, заглибившись у його етимологію. Латинські дієслова redigo, redactum дослівно означають приводити, доводити в порядок упорядковувати робити достовірним. Французьке redaction складається з двох слів red – знову і actio – діяти. Отож, спрощено тлумачити це поняття можна як повторну дію з метою удосконалення, наведення порядку після уже кимсь або власноруч зробленого. До етимології терміна закономірно звертаються чи не всі дослідники цієї проблеми. І теза проте, що головна мета складного процесу редагування – приведення в певний прядок тексту – заперечень не викликає ні в кого. Складніше з інтерпретацією змісту, завдань та видів редагування. Нерідко, абсолютизуючи один із аспектів цього явища за рахунок недооцінки іншого, маємо цілковито різноманітну аргументацію, а, відповідно, й відмінне змістове наповнення визначень. І тут не можна не погодитися з думкою А. Капелюшного проте, що, всі ці визначення ґрунтуються нарізних підходах, нарізному розумінні змісту, предмета редагування. Спроби систематизувати ці різні підходи на науковому просторі колишнього СРСР розпочалися ще всередині х років минулого століття, коли в результаті гострих суперечок численних практиків і окремих теоретиків, передусім російської школи редагування, робилися перші спроби з наукового погляду осмислити природу редагування, визначити його предмет, завдання, цілі. Тоді ще тільки нагромаджувався певний масив узагальнень і наукових знань із цієї проблематики. Адже навіть у підручниках і навчальних посібниках із теорії і практики редагування, виданих до
1968 року, було відсутнім визначення цього поняття. Тлумачення ж його в наявних на той час енциклопедичних і термінознавчих словниках були з наукового погляду неточними, неповними, однобічними.
Наприкінці х років у Москві Всесоюзна Книжкова палата зініціювала здійснення огляду опублікованих в СРСР науково-дослідних робіт за темою Теорія та практики реагування. Результатом цього стала оглядова публікація Р. Абдулліна, в якій він умовно окреслює два типи підходів різних авторів до трактування ключового поняття означеної теми занадто вузьке й занадто розширене i
. Зупинимося детальніше на аналізі розробок і досліджень, які репрезентують перший підхід. З українських дослідників першим звернувся до цієї проблеми Р. Іванченко. Ретельно проаналізувавши хід суперечок практиків і теоретиків, що відбулися на той час, процес теоретичних пошуків природи редагування він умовно розділив натри напрями
1. Обґрунтування необхідності редагування в процесі підготовки до друку того чи іншого видання, трактування його як виду суспільної діяльності, повернення в суспільство авторитету й поваги до редакторського фаху (Л. Чуковська, О. Кундзіч, С. Фрідман, Л. Серпілін).
2. Спроби творчого застосування положень філологічної, зокрема, лінгвістичної науки для редакторської практики (К. Билінський, Д. Розенталь, Д. Григораш).
3. Пояснення сутності редагування крізь призму особливостей природи творчого процесу, специфіку створення того чи іншого виду тексту (Г. Каплан, Ю. Ліхтенштейн, В. Максимова, С.
Вавилова). Визначивши третій напрям за найбільш перспективний, послідовник Р. Іванченка В. Різун у розділі Поняття про літературне редагування підручника Літературне редагування сконцентровує увагу на з‗ясуванні природи творчого комунікативно-мовленнєвого процесу розгляду механізму творення тексту, оскільки, на думку вченого, саме в особливостях творчого процесу письменників, журналістів та інших майстрів слова ховається специфіка редакторської роботи. В українській школі редагування найяскравішим виразником творчого начала в редагуванні є Р. Іванченко. Учений невипадково обрав предметом свого аналізу твори красного письменства, оскільки саме на таких текстах редактор найповніше може збагнути змістове наповнення своєї праці. І хоч повного, узагальненого, визначення сутності редагування вдвох найголовніших книгах Р.
Іванченка (Рукописи у редактора, Літературне редагування) не знаходимо, своєрідний анатомічний зріз процесу редагування та трактування його природи здійснено в цих книгах повно і переконливо. Творчий процес народження будь-якого авторського твору Р. Іванченко схематично поділив на два етапи 1) процес визрівання і реалізації задуму 2) процес шліфування твору. Необхідність, на перший погляд, небажаного й непотрібного посередництва редактора в реалізації творчого процесу письменника автором доведена тут із погляду зумовленості такого посередництва суспільною потребою суспільства. Редакторську роботу другої черги, цю своєрідну шліфовку викладу, цей учений вважає фактично перевіркою тексту з позиції сприйняття. Лише з цієї позиції він дає визначення редагування як остаточного опрацювання тексту перед здачею до набору з позиції сприймання. Отож, наше визначення понять редагування та літературне редагування є таким.
Редагування це вид професійної діяльності, який передбачає послідовне виконання спеціально підготовленим працівником за результатами редакторського аналізу низки творчих та організаційно-технічних функційна різних етапах підготовки й випуску конкретного видавничого, журналістського чи кіношного продукту і спрямований на удосконалення змісту та форми цього продукту з метою результативнішого сприйняття його користувачем.
Літературне редагування – це різновид редагування, який передбачає послідовне виконання спеціально підготовленим працівником низки творчих функцій, спрямованих передусім на удосконалення мови, стилю, композиції, всієї структури конкретного видавничого, журналістського чи кіношного продукту. Наукової дисципліни під назвою літературне редагування немає в більшості країн світу. Американська «Effective writing» є набором конкретних рекомендацій, в якому, хоч як це дивно, аналізові системи читач - твір - автору теоретичному плані уваги не приділяється. У колишньому Радянському Союзі у зв'язку зі специфікою його ладу сформувались окремі наукові напрями, відсутні в країнах Заходу, зокрема літературне редагування. Коли в світі вимоги щодо побудови тексту здебільшого ставили до автора, то в державі, де права автора було обмежено, найбільша відповідальність за публікацію покладалася на редактора. Ще у ті роки це призвело до запровадження двох чи навіть трьох редакторів політичного (по суті, цензора, літературного (відповідав замовну нормативність тексту) та, в деяких випадках, наукового відповідального за дотримання наукових норм. Звідси й подальша класифікація редагування на політичне, літературне і наукове.
Українське літературне редагування формувалося чи підсвідомо, чи свідомо, але приховано, як протистояння тому літературному редагуванню, що вже раніше було сформоване в Росії. Потреба виходити у процесі редагування із зіставлення сприймання тексту читачем і задумуй створення тексту автором зумовила виділення утворі самостійних і несамостійних мовленнєвих рівнів, а також використання понять про комунікаційну або інформаційну ситуацію, уявлення про авторський і читацький контексти. Основу методологічних настанов української теорії літературного редагуваннями знаходимо в риториці Аристотеля. Аристотель запропонував найпростішу схему комунікативного акту (промови оратор - промова (за його термінологією, власне промова) - слухач. До цього він додавав два надзвичайно важливі положення. По-перше, слухач є метою всього, і, отже, промова (вона в розумінні Аристотеля містить водночас не лише власне промову, а також слухача й оратора, що й робить її тим, що ми називаємо комунікативним актом) залежить від слухача і являє собою чи не вперше описану в науці систему. У цій системі визначальним є слухача особливості - стиль промови - визначає серед іншого його зіпсутість - нездатність чи небажання сприймати промову так, як її хотів би сприймати оратор. Необхідність використання спеціальних прийомів у промовлянні, які для Аристотеля виступають як стиль, пов'язана саме із зіпсутістю слухача, особливостями його налаштованості і свідомості. Ще одна важлива для літературного редагування особливість риторики Аристотеля – поради щодо управління процесом спілкування на основі психології сприймання, подолання психологічних обмежень, пов'язаних із сприйманням адресата. На нашу думку, такий підхід до вирішення проблеми мав би сприяти зближенню, а не роз‗єднанню, різних поглядів дослідників на предмет, зміст та складові редагування.
Редагування має свої спеціальні методи виконання. Методи редагування – це послідовність процедур, які дають змогу відшукати в окремих компонентах повідомлення відхилення від норм та виправити їх. Редагування складається з двох повністю рівноправних процедур – аналізу (контролю) та виправлення (реконструкції) тексту. Стосовно цих процедур можна сказати, що аналіз (контроль) – це процедура пошуку, фіксації та локалізації помилок у повідомленні, а виправлення (реконструкція)
– це процедури видалення у повідомленні помилок, виявлених у процесі контролю. Виділяють три аспекти перекладу, які потрібно перевірити редакторові ступінь формальної відповідності оригіналу тексту, ступінь формальної відповідності у кінцевій мові, ступінь смислового навантаження та прийнятності для цільової аудиторії. Аналіз ступеня формальної відповідності оригінальному тексту можна здійснювати двома способами або ретельним порівнянням структур, що співвідносяться, або оцінкою загальних відмінностей у перекладі та оригіналі. Завданням редактора є виявлення ступеня зрозумілості значення, змісту повідомлення. Дані аспекти визначають специфіку редагування перекладів, яка тісно пов‘язана з використанням знань із контрастивної лінгвістики. Більшість тексту передається за допомогою позамовних засобів, створюється культурний фон оповідання, а це, у свою чергу, викликає труднощі при перекладі. Переклад практично базується на знанні контрастивної лінгвістики та типології двох мов. Під час перекладу перекладач використовує порівняльний аналіз як метод вибору форми, яка найбільш адекватно передає і змісті попередньо обрану форму. Тому редагування, так само які переклад, пов‘язане з такими розділами знань як мова та мислення, мова та культура, психо- та соціолінгвістика. У цьому і полягає специфіка професії редактора перекладів. Оскільки перед редактором стоїть вирішення не одного завдання, його робота має бути організованою та систематизованою. Процес редагування та перевірки можна поділити на такі етапи
1) ознайомлення з текстом оригіналу та перекладу, що включає в себе сканування тексту, яке спрямоване на визначення тематики, стилістичних особливостей, якості вжитої у документі мови ідеї щодо можливостей покращення тексту.
2) звірення тексту перекладу з вихідним текстом, а це послідовна, ретельна перевірка відповідності кожного слова, кожної фрази перекладу вихідному тексту, єдності використаної термінології, логіки викладу, а також порівняння смислового значення. Даний етап включає в себе роботу зі словниками, довідниками, мережею Інтернет, консультації колег та спеціалістів тієї чи іншої галузі. Редактору необхідно мати лист для нотаток, де б зазначались власні назви, термінологія, а також помилки та виправлення, що дасть змогу забезпечити однорідність вжитої термінології.
3) внесення смислових і стилістичних правок перевірка тексту на наявність граматичних, орфографічних, пунктуаційних, синтаксичних та ін. помилок.
Виправити помилку недостатньо, адже необхідно узгодити все речення, перевірити його завершеність, не забувати при цьому про індивідуальний стиль перекладача.
4) завершальний етап - порівняння попереднього тексту з його новим варіантом, остаточна перевірка тексту.
Література:
1. Іванченко Р. Г. Літературне редагування / Іванченко Р. Г. – К. : Вища школа, 1983. – 247 с.
2. Літературне редагування : навч.-метод. посіб. / Київ. нац. унт ім. Тараса Шевченка, Ін-т журналістики ; [упоряд. Серажим К. С. - К. : Паливода А. В. , 2012. –342 с.
3. Накорякова КМ. Литературное редактирование: [учебник] / Накорякова КМ. – М ИКАР,
2002. – 432 с.
4.Партико З. В. Загальне редагування нормативні основи : [навч. посібник / Партико З. В. – Л. : ВФ Афіша, 2006. – 416 с.
5.Різун ВВ. Літературне редагування : підручник / Різун ВВ К. : Либідь, 1998. – 240 с.
6.Сикорский НМ. Теория и практика редактирования / Сикорский НМ М. : Высшая школа, 1980 – 328 с.
7.Терехова В. С. Литературное редактирование : [учебное пособие] / Терехова В. С. – Л. :
ЛГУ, 1975. – 96 с.
8.Тимошик МС. Книга для автора, редактора, видавця. Практичний посібник / Тимошик М.
С.–К.: Наша наука і культура, 2005.– 358 с.

ЛЕКЦІЯ 2 РОБОТА РЕДАКТОРА З ФАКТИЧНОЮ І ЛОГІЧНОЮ ОСНОВАМИ ТЕКСТУ
План
1. Основні фактичні помилки і способи їх усунення.
2. Типологія логічних помилок і способи їх усунення.




1. Помилка – це анорматив, тобто таке ненормативне лінгвоутворення, що виникає в результаті невмотивованого порушення літературної норми і є наслідком неправильних мисленнєвих операцій. Необхідно зазначити, що є також немовні помилки, тобто такі, що не пов'язані з мовними нормами.

Фактичні помилки. На жаль, за кількістю перекручених фактів перекладачі не відстають від журналістів. Звичайно, перекладацькі помилки, які журналістські,можна пояснювати об'єктивними труднощами крім часового фактора (як правило, терміни виконання перекладу обмежені, роботу перекладача ускладнюють численні міжмовні і міжкультурні відмінності, а також відсутність у перекладача професійних знань у спеціальних галузях. Для початку наведемо приклад помилки, що неодноразово траплялася в різних перекладах.

Фактичні помилки – це наведення недостовірних фактів. Помилки в позначенні місця і часу подій, неточне відтворення імен, дат, цифр.

Шекспір Юлій Цезар. Брут: Бє годинник.

Кассій Вони пробили третю.

Однак за часів Цезаря механічних годинників ще не було, тільки сонячні. піскові.
У церкві, куди я ходжу, є люди, які переправляють нелегальних мігрантів до Штатів. Там
справжній підземний тунель із залізницею.
Перекладач не перевірив реалію the Underground Railroad – так називалася таємна система переправлення втікачів-негрів з рабовласницьких південних штатів на Північ, що діяла в США до
1861 року. Підпільна залізниця – назва умовна, насправді система немала нічого спільного із залізничним транспортом групи втікачів діставалися Півночі таємними стежками. Як ми бачимо, через неуважність перекладача читач отримав недостовірну інформацію про історичні події. На попередньому занятті ми перераховували елементи тексту, в яких часто допускають фактичні помилки. Редактор перекладу, які редактор будь-якого іншого тексту, зобов'язаний приділити цим елементам належне увагу співвіднести пов'язані між собою факти, перевірити
їх,звертаючись до відповідних джерел, звернути увагу надати і цифри, назви, простежити за коректністю цитування тощо. Але, крім цього, редактор не повинен забувати про одиниці і конструкції вихідного тексту, які найчастіше створюють труднощі у перекладі. Одне з перших місць у списку таких труднощів традиційно посідають реалії, і це зрозуміло адже перекладач не може знати все про історію, культуру і звичаї чужої країни, навіть якщо він вивчав їх в курсі країнознавства. Так, знати не може, але перевірити зобов'язаний. А якщо перекладач допустив
помилку, то за точністю передавання реалій повинен простежити редактор. Наприклад, фільм Tortilla
Soup було перекладено на українську мову як Черепаховий супу перекладача, мабуть, виникла цілком зрозуміла асоціація з черепахою Тортиллою. Насправді головний герой фільму – фахівець з мексиканської кухні, а Tortilla – це тортилья, мексиканська перепічка з кукурудзяної муки. У перекладі серйозної філософської книги читаємо
Величезні гранти виділялися на вивчення текстів Старого Завіту. Однак перекладач не взяв до уваги те, що в XIX столітті – а саме цей періоду розвитку богословської науки описано в книзі – наукові гранти (тобто цільові грошові дотації на проведення досліджень) були ще недуже поширені. У вихідному англійському реченні
Tremendous
scholarship has been invested in the study of the Old Testament text itself багатозначне scholarship набагато більше стосується науки, ніж фінансів (вчені або наукова думка, тобто йдеться проте, що на вивчення тексту Старого Завіту було спрямовано зусилля багатьох учених. Ще один приклад з перекладного роману

Маючи всього лише один невеликий студентський боржок і деякі заощадження, я вирішила,
що цього мені вистачить на кілька місяців.
Ситуація недуже зрозуміла. Читач отримує інформацію проте, що у героїні є деякі заощадження, яких, як вона сподівається, їй повинно вистачити на кілька місяців, і ... невеликий боржок – і його теж повинно вистачити на кілька місяців Звернемося до оригіналу

With only a small student debt and a bit saved, I thought I was set for a few months.
Якби перекладач заглянув у словник, він би переконався, що student debt - це кредитна навчання, а зовсім не загадковий боржок. Тобто у героїні є деякі заощадження, і кредитна навчання майже вже виплачений, от вона і вирішила, що кілька місяців якось протримається. Ще один приклад з перекладу фільму

Я хотіла позичити самовар для моєї кузини - вона зібралася мити дитину. Насправді героїня фільму промовила: I just came over to borrow the samovar for my cousin’s baby shower. А от що таке baby shower — (вечірка за три-чотири тижні до народження дитини з врученням подарунків майбутнім батькам) - краще за все перевірити за словником. Часто фактичні помилки допускають, перекладаючи географічні і власні назви, які також належать до реалій.
«Дружина робочого була моїм улюбленим біблійним персонажем»,- каже герой фільму, і ми починаємо міркувати, до чого ж тут робочий ... Ані до чого. В оригіналі було Job’s wife was my
favorite character in the Bible, - тобто дружина Іова. Згадуване стосується і географічних назв.

Середній Схід - це країни, розташовані навколо Перської затоки. Усе правильно, middle - середній, але Middle East - по-українськи «Близький Схід». Навіть якщо ця назване знайома перекладачеві з шкільної програми, вона є у всіх словниках. Можна запропонувати захоплюючу гру вгадайте, яку географічну назву мав на увазі перекладач
У міністерстві транспорту Китаю зазначають, що будівництво нової залізничної
магістралі Бейджін - Шанхай буде здійснюватися ...
(Пекін, Beijing) Отже, кожне згадувана в тексті власна назва, чи то історичний персонаж, літературний герой, топонім, художній твір чи, скажімо, торгова марка, вимагає пильної уваги перекладача і редактора. Щоб не породжувати нові перекладацькі помилки, варто ретельно вивіряти переклад таких одиниць за надійних джерелами і враховувати різноманіття географічних, історичних, культурних і мовних факторів.
2. Знання логіки завжди входило в обов‘язки письменників. Перше місце займали рекомендації з галузі цієї науки в "Риториці" М. Ломоносова. У наші дні практичний додаток цієї фундаментальної науки привертає увагу дослідників тексту. У теорії редагування розділ, присвячений його логічним основам, почав розроблятися у кінці х років. Спочатку він включав тільки спостереження над дією в тексті основних законів логічного мислення і застосуванням правил логічного доведення. Заразу редагування як наукової і практичної дисципліни ввійшло широке поняття "логічна культура. Це означає, що редактор повинен знати основні теоретичні положення логіки, володіти термінологією цієї науки, свідоме цілеспрямоване вироблення навичок правильного мислення, професійних навичок сприйняття тексту й оцінки його з логічного боку, володіння специфічними прийомами викладення, які базуються на логічній побудові. Суперечність висловлювань, порушення послідовності викладу, відсутність переходів від однієї частини до іншої, помилки у виборі засобів міжфразового зв‘язку призводять до порушення логічності тексту в цілому. Усе це заважає тексту виконувати комунікативну функцію і утруднює процес спілкування.


Логічні помилки, за визначенням ДЕ. Розенталя, – це нерозрізнення "близьких у якому-
небудь відношенні позначуваних понять. Нерідко той, хто пише чи говорить, не розрізняє сфери
діяльності, причину і наслідок, частину і ціле, суміжні явища, родоводові, видові та інші
відношення".
Класичною логікою виведено і сформульовано чотири основні закони правильного мислення, дотримуючись яких можна досягти його визначеності, несуперечливості, послідовності і обґрунтованості: закон тотожності, закон суперечності, закон виключення третього, закон
достатньої підстави. Більшість авторів, які розглядають логічні помилки у текстах (І.Б. Голуб, КМ. Накорякова,
В.І. Максимов, О.Е. Мильчин та ін.), базуються на цих чотирьох основних законах логіки.


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал