Конспект лекцій для студентів спеціальності «Міжнародні економічні відносини» денної та заочної форм навчання Луцьк



Сторінка9/10
Дата конвертації03.12.2016
Розмір2.08 Mb.
ТипКонспект
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10
Тема 12. КОНКУРЕНТНА СТРАТЕГІЯ РОЗВИТКУ УКРАЇНИ В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ

12.1. Позиціювання України в глобальній економічній системі

12.2. Транснаціоналізація та глобалізація українського бізнесу

12.3. Геоекономічні пріоритети України

12.4. Взаємодія із глобальними регулятивними інститутами
12.1. Позиціювання України в глобальній економічній системі

Глобальні трансформаційні процеси, що відбуваються в національній економічній системі України як елементі глобальної економіки та глобального ринку об’єктивно вимагають узгодження ринкових перетворень та національної економічної політики з глобалізованою світовою економічною системою, з її структурою, механізмами функціонування та регулювання, в напрямі та з метою адаптації національної економіки (і насамперед її структури, стандартів продуктивності та якості, рівня людського розвитку за індексом розвитку людського потенціалу, конкурентоспроможності товарів та послуг, науково-технологічного, інфраструктурного та інституціонального забезпечення) до стандартів, вимог, трендів та принципів функціонування модерної глобальної економічної системи, що має стати основою та запорукою поступового та взаємовигідного як для України, так і для світової спільноти інтегрування національного господарства в регіональні міжнародні та глобальну економічні системи.

Позиціювання України в глобальній економічній системі визначається цілим комплексом міжнародних рейтингів та оцінок рівня розвитку країн світу. Найбільш поширеними з них є індекс глобальної конкурентоспроможності, індекс розвитку людського потенціалу, індекс глобалізації.

Конкурентні позиції України в світовій економіці визначаються станом конкурентоспроможності її економіки, тобто здатності вести і вигравати конкурентну боротьбу на світовому ринку товарів і послуг. Перехід економіки України на засади ринкової економіки і посилення її міжнародних зв’язків виявили її нездатність вигравати конкурентну боротьбу на багатьох складових світового ринку товарів і послуг, внаслідок чого реальною стала деіндустріалізація країни, перетворення її на сировинний придаток розвинених країн. Стан конкурентоспроможності країни визначається як її конкурентна позиція у певній сукупності країн, тобто як її конкурентоспроможність у порівнянні з конкурентоспроможностями формуючих сукупність країн. Конкурентна позиція, або конкурентний статус держави визначається світовою спільнотою як бренд держави за такими універсальними стандартами, як людський розвиток, політична та економічна стабільність, екологічна безпека.

Таким чином, конкурентоспроможність країни визначається її позицією у рейтингу конкурентоспроможності. Саме за допомогою рейтингу можна визначити поточний стан відносин розглядуваної країни з іншими країнами, виявити слабкі та сильні сторони її економіки, розглянути і запропонувати певні заходи, спрямовані на підвищення рівня конкурентоспроможності.

Рейтинг конкурентоспроможності країн визначається за допомогою різних методик, серед яких найбільш авторитетними є рейтинги міжнародного інституту розвитку менеджменту (ІМД, Лозанна) та Всесвітнього економічного форуму (ВЕФ, Давос).

З 2004 р. головним індексом для вимірювання національної конкурентоспроможності став розроблений за методологією ВЕФ Глобальний Індекс Конкурентоспроможності (ГІК), який формують 110 індикаторів. Приблизно одна третина з них – це статистичні дані, решта – дані, отримані шляхом опитування, яке проводиться за методологією ВЕФ. ГІК увібрав у себе основні новітні ідеї щодо конкурентоспроможності й, з урахуванням складності процесу економічного зростання, містить зважене середнє значення великої кількості різних компонентів, кожний з яких стосується одного з аспектів конкурентоспроможності.

Компоненти згруповані в 12 складових конкурентоспроможності: державні, суспільні та приватні установи; інфраструктура; макроекономічна стабільність; охорона здоров’я та початкова освіта; вища освіта та професійна підготовка; ефективність ринку товарів та послуг; ефективність ринку праці; розвиненість фінансового ринку; оснащеність новітніми технологіями (технологічна готовність); розмір ринку; рівень розвитку бізнесу; інновації.

Конкурентні позиції країни можна визначати також за допомогою таких 10 показників (див. рис. 1).

Показники середньої тривалості життя і місця країни по запасах природних ресурсів на душу населення можуть викликати певні сумніви щодо їх застосування в цьому контексті, тому що середня тривалість життя при її збільшенні може вести до зниження конкурентоспроможності країни з точки зору економічної і водночас сприяти її підвищенню з точки зору соціальної. Місце країни по запасах природних ресурсів на душу населення також навряд чи впливає на конкурентоспроможність країни, хоча й визначає її вагу у світі.

Конкурента позиція країни з погляду її участі у міжнародному поділі праці може бути визначена її часткою у світовому експорті, часткою у світовому ВВП, коефіцієнтом міжнародного поділу праці, який визначається як відношення частки країни в експорті світу до частки країни у ВВП світу, експортом на душу населення та коефіцієнтом ефективності експорту, який показує виручку на душу населення від кожного процента ВВП, що експортується, порівняно із середньосвітовою, що приймається за 100.

Рис. 1. Схематичне визначення показника рейтингу країни
Існують і інші показники визначення конкурентної позиції країни. Особливого значення для цього набуває аналіз співвідношення товарів і послуг у експорті й імпорті країни, структури її товарного експорту, а також технологічних укладів її виробництва і, зокрема, питома вага виробництв п’ятого і шостого технологічних укладів. На підвищення питомої ваги саме цих технологічних укладів спрямована найважливіша складова державної політики підвищення конкурентоспроможності країни у світовому господарстві – підвищення інноваційного потенціалу країни.

Аналіз стану конкурентоспроможності України дозволяє стверджувати, що її підвищення вимагає прийняття комплексу заходів з їх подальшою реалізацією. Аналогічні висновки роблять і інші дослідники стану конкурентоспроможності економіки України. Так, на основі аналізу рейтингів всесвітнього економічного форуму стверджується: «економічний тренд розвитку Української держави, нажаль, є регресивним; він ведеУкраїну до групи країн «третьогосвіту». Сучасна Україна майже втратила позиції технологічного лідера, яким вона була в ряді галузей в 70-80-ті рр. минулого століття. Для того, щоб не перетворитися на світову периферію, що виготовляє дешеву сировинну продукцію, Україна повинна в найближчі 15-20 років сформувати у власній економіці потужні сектори. Очевидно, що створення таких секторів сприятиме підвищенню продуктивності праці на основі інтенсифікації міжнародного поділу праці та посилення інтеграційних зв’язків економіки України із світовою економікою.

Конкурентна позиція України у світовій економіці свідчить про необхідність вжиття комплексу заходів, спрямованих на її підвищення.

Основною метою цього комплексу заходів повинно бути зростання продуктивності праці на основі інтенсифікації міжнародного поділу праці та посилення інтеграційних зв’язків економіки України зі світовою економікою. Особливого значення для зростання продуктивності праці, а відповідно і підвищення національної конкурентоспроможності, набуває якість праці, якість людського капіталу.

Безперечним є й те, що якість праці, людського капіталу визначається рівнем культури, духовності, системою цінностей.

За останні 10 років серед країн світу індекси розвитку людського потенціалу в переважній більшості держав поліпшилися (з показника 0,639 до 0,694), а 40 країн світу в даному рейтингу суттєво просунулися.

На момент набуття Україною незалежності індекс людського розвитку був вищий, аніж європейський та центральноазійський (0,714 порівняно з 0,701), а на даний час він нижчий на 0,31 (0,740 порівняно з 0,771). В 2014 році Україна за цим індексом займала 83 місце з показником 0,734.

Тобто, спостерігається постійне погіршення за цим індексом рейтингового місця України у глобальній економіці. Зважаючи на негативну динаміку рейтингу серед країн світу за досліджуваним індексом (2010 р. – 69 місце, 2014 р. – 83 місце), стає зрозумілим, що у разі погіршення якості (доступності) освіти, збереження сучасного стану економіки та медицини наша країна, географічно знаходячись в Європі, надалі поступатиметься у світових рейтингах країнам із менш розвинених частин світу.

Індекс глобалізації України за системою KOF в 2010 і 2012 рр. відповідно склав 67,78% та 67,48%. У рейтингу серед 207 (2010 р.) та 208 (2012 р.) країн Україна зайняла 47 та 44 місце відповідно. Тобто, рівень залучення України у глобальне середовище вище середнього. При цьому серед складових індексу глобалізації найнижчий рівень Україна має за індексом соціальної глобалізації – 57,78% (2010 р.). Середнім є індекс економічної глобалізації – 64,84% (2010 р.), що позначає взаємозв’язок між потребами людей та можливостями виробництва та розповсюдження товарів і послуг завдяки міжнародній торгівлі, надходженню іноземних інвестицій. Високим є рівень політичної глобалізації – 86,07% (2010 р.), що відображає політичну вагу та вплив країни на світові процеси, масштаби розширення її участі в цих процесах. Потужні за розміром ВВП країни зберігають низькі рівні співвідношення «зовнішня торгівля й ВВП». Країни з високими рівнями такого співвідношення, у тому числі Україна, є більш вразливими до викликів розвитку світового господарства.

Позиція України в глобальній економіці визначається її торговельно-економічними відносинами з різними країнами світу. У 2014 р. зовнішньоторговельні операції проводились з партнерами із 217 країн світу.

Вступ у 2008 році до Світової організації торгівлі (СОT) і утворення зон вільної торгівлі з низкою країн поки що важко назвати успішними для України, як з точки зору динаміки зовнішньоторговельного сальдо (з 2006 року стало від’ємним і зростаючим, крім 2014 р., див. табл. 2), так і за структурою експорту, який має переважно сировинний і напівфабрикатний характер.

Таблиця 2



Динаміка сальдо торгівлі України з країнами світу, млн. дол. США


Аналіз структури торгівлі України з країнами світу свідчить, що основу її експорту складають товари низького ступеня обробки з незначною часткою доданої вартості. Характерною рисою ринків, на яких реалізуються ці товари, є те, що на них спостерігається цінова конкуренція, у якій перемагає той продавець, який має лідерство у витратах і внаслідок цього може знижувати ціну на свою продукцію.

У сучасних умовах необхідності інтенсифікації інтеграції України до ЄС цінові чинники заслуговують на особливу увагу. Це пояснюється тим, що в експорті українських товарів до країн ЄС провідне місце посідають чорні метали та вироби з них, сільськогосподарська продукція, енергетичні матеріали, нафта та продукти її переробки, руди, шлаки та зола, для ринків яких, за деякими виключеннями, характерною є цінова форма конкуренції. Низький рівень обробки, фактична відсутність сучасних технологій і відносна універсальність технологічного процесу приводить до того, що основна маса продукції збігається за споживчими якостями з продукцією підприємств-конкурентів.

Основними чинниками конкурентних переваг українських товаровиробників є низький рівень оплати праці при достатньо високому рівні її кваліфікації, відносно низька ціна на сировину і електроенергію, а також недостатня частка амортизації у структурі виробничих витрат. З ціновою конкуренцією пов’язані і всі тарифні та нетарифні інструменти регулювання національної конкурентоспроможності, зокрема встановлення мінімального рівня імпортних цін.

В умовах набуття українською валютою (спочатку українського купоно-карбованця, а з 1996 р. – гривні) вільної внутрішньої конвертованості за поточними операціями фактором першорядного значення для розвитку зовнішньої торгівлі України став обмінний курс, величина якого визначає відповідно ціну українських товарів і послуг на зовнішньому ринку і ціну імпортованих товарів і послуг на внутрішньому ринку. Звідси цілком логічно випливає залежність конкурентоспроможності України від рівня обмінного курсу української валюти.

Низький обмінний курс української валюти посилює дію цінових чинників, конкурентні переваги стають вагомішими, а товари і послуги – конкурентоспроможними. Зниження ціни експорту, на думку багатьох дослідників, може створити вигідні умови для підвищення економічного зростання національної економіки. Це підтверджує численна практика багатьох країн, коли із зниженням обмінного курсу національних валют досягалося збільшення експорту і поліпшення динаміки економічного зростання. Така ж логіка виявлення наслідків низького валютного курсу української гривні відносно імпорту дає можливість зробити висновок, що ціна імпортованих в Україну товарів і послуг підвищується. Тому на внутрішньому ринку імпортовані товари стають менш, а українські, навпаки – більш конкурентоспроможними. При високому рівні валютного курсу гривні спостерігаємо протилежне: українська продукція стає менш конкурентоспроможною як на зовнішньому, так і на внутрішньому ринках, а іноземна продукція навпаки, більш конкурентоспроможною.

Зниження валютного курсу гривні веде до підвищення конкурентоспроможності та збільшення обсягу експорту українських товарів, в основному товарів з невеликою часткою доданої вартості. Та одночасно з цим погіршуються умови торгівлі, тобто зменшується обсяг закордонних благ, які країна може отримати на одиницю свого блага, погіршуються умови для переходу економіки України до інвестиційно-інноваційної моделі розвитку, експорту середньо- і високотехнологічної продукції і доповнення вартісних чинників якісними чинниками забезпечення високої конкурентоспроможності українських товарів на світовому ринку.

Підвищення обмінного курсу національної валюти знижує конкурентоспроможність України, зменшує обсяг експорту українських товарів і одночасно зменшує розмір у гривнях номінованого переважно у доларах зовнішнього боргу країни, зокрема – її державного зовнішнього боргу. Повертати ж позички країна зможе лише у тому випадку, коли у результаті своєї зовнішньоекономічної діяльності, передусім торговельної, одержить ту валюту, у якій вона зробила ці позички (переважно долари США). Тобто підвищення валютного курсу гривні покращує умови для переходу економіки України до інвестиційно-інноваційної моделі розвитку і виплати зовнішнього боргу. Тому регулювання валютного курсу гривні є дуже важливим і відповідальним, повинно залежати від конкретної ситуації, в якій перебуває країна, враховувати стратегічні цілі її розвитку. Цій проблемі в економічній науці приділяється постійна увага, досліджуються як співвідношення конкурентоспроможності національної економіки і валютного курсу, так і валютно-курсова політика в Україні. При цьому зазначається, що певну роль у нагромадженні кризових явищ у сфері інноваційної діяльності в Україні відіграла політика штучного заниження вартості національної грошової одиниці.

Тому для країни найважливішими показниками її економічного стану і відповідно конкурентоспроможності стають розмір зовнішнього боргу і умови його погашення, сальдо зовнішньої торгівлі товарами та послугами, ступінь доларизації економіки, рівень і динаміка валютного курсу гривні відносно долара США.

Розглядаючи вплив змін обмінного курсу національної валюти на цінову конкурентоспроможність національної економіки, слід зазначити, що підвищення конкурентоспроможності за рахунок зниження ціни супроводжується тим, що країна для забезпечення позитивного сальдо зовнішньої торгівлі товарами та послугами стає змушеною експортувати їх значно більше, ніж раніше. Тим самим погіршуються умови для подальшого використання того потенціалу, особливо природного, яким володіє країна. І якщо послідовно розглядати конкурентоспроможність країни як її здатність забезпечення економічної могутності країни, її сталого розвитку і на цій основі – зростання добробуту народу, покращання всіх показників, які позитивно характеризують сучасний стан і майбутнє народу, то цілком очевидним стає той факт, що використання цінової конкурентоспроможності не може розглядатися як доцільне.

Можна констатувати, що конкурентоспроможність української економіки має вияв передусім на ринках металу і металопродукції за рахунок низької ціни сировини, робочої сили і курсу гривні відносно долара США. Та цю конкурентоспроможність не можна визначити як таку, яка забезпечує майбутнє нації, особливо якщо врахувати значне погіршення у 2006-2013 рр. стану сальдо зовнішньої торгівлі. Слід враховувати також і те, що продукція основних конкурентів України на ринку металопродукції вважається більш якісною за рахунок модернізації її виробництва (якої не було зроблено в Україні). На ринку металопродукції цінова конкуренція заміняється конкуренцією диференціації, в якій українська металопродукція програє. Вище зазначалось, що виграш у ціновій конкурентній боротьбі, зокрема за рахунок зниження обмінного курсу національної валюти, погіршує умови торгівлі, що несе для економіки країни негативні наслідки.

Тому досягнення позитивного зовнішньоторговельного сальдо доцільне лише шляхом поступового доповнення і заміни лідерства у витратах диференціацією. Зауважимо, що лідерство у витратах за рахунок зниження валютного курсу національної валюти погіршує і можливості виплати зовнішнього боргу, деномінованого в іноземній валюті (доларах США).

Важливою складовою, що визначає позицію України в глобальній економіці, є характеристика її участі у ринку високотехнологічної продукції. “На світовому ринку виділяються 7 провідних країн – технологічних лідерів (США, Японія, Фінляндія, Швеція, Великобританія, Німеччина, Корея), які контролюють 80% ринку наукомісткої продукції і займають перші місця в рейтингу конкурентоспроможності, що підтверджує тісну кореляцію між рівнем інноваційного розвитку економіки і її місцем на світовому ринку. У той час, як у розвинених країнах світу 70-85% ВВП формується за рахунок високотехнологічних виробництв, в Україні ця частка становить менше 6%. Частка вітчизняної наукомісткої продукції на ньому становить близько 0,01%, що не відповідає як науково-технічному потенціалу України, так і провідним тенденціям розвитку сучасної економіки.


12.2. Транснаціоналізація та глобалізація українського бізнесу

На сучасному етапі розвитку світової економічної системи, її трансформації у глобальну економіку особливого значення набувають процеси транснаціоналізації, які проявляються у створенні та розвитку транснаціональних корпорацій (ТНК), у посиленні ролі й мобільності світового капіталу в усіх його формах і особливо у формі глобальних прямих іноземних інвестицій (ПІІ). Центром ТНК є материнська компанія, яка розміщена в країні базування і здійснюєцентралізоване планування, управління і контроль за діяльністю своїх закордонних підрозділів – дочірніх підприємств, асоційованих компаній і філій, що розташовані в приймаючих країнах. ТНК є невід’ємною складовою зовнішньоекономічної діяльності будь-якої розвиненої країни. Кількість ТНК та їх філій щороку зростає. За даними Конференції ООН з торгівлі та розвитку, в усьому світі налічується близько 82 тис. ТНК, що включають 810 тис. зарубіжних філій. Згідно з оцінками аналітиків, експорт зарубіжних філійТНК складає приблизно 1/3 від загального експорту товарів і послуг, ринкова капіталізація окремих ТНК перевищує 500 млрд. дол. США, а щорічні обсяги продажів становлять 150-200 млрд.

Існують різні оцінки діяльності ТНК та їх впливу на економіки країн як базування, так і приймаючих країн. Але в будь-якому випадку слід визнати, що ТНК є найважливішим суб’єктом глобальної економіки, рушійною силою глобалізаційних процесів. ТНК як складова система постійно взаємодіє із зовнішнім середовищем на національному та світовому рівнях.

Важливим аспектом розвитку української економіки є посилення її участі у процесах прогресуючої транснаціоналізації світової економіки, де вона виступає переважно як країна, що приймає транснаціональні корпорації, певною мірою випробовує на собі переваги і недоліки їх діяльності. При цьому слід зважати на те, що на сьогодні ТНК є одним з основних українських інвесторів, а ПІІ ТНК – основною формою зарубіжної експансії ТНК. Структура й динаміка українських інвестицій свідчить про орієнтацію більшості іноземних інвесторів на отримання швидкого прибутку та можливість зловживання фінансовими коштами. В Україні зафіксовано близько 7 тис. філій іноземних ТНК, тоді як у світі їх загалом приблизно 810 тис. Тобто частка України складає лише 0,8% від загальної кількості філій ТНК. Більшість ТНК, які представлені на українському ринку, спеціалізуються на харчовій промисловості та торгівлі. Саме ці галузі забезпечують швидкий обіг капіталу та невисокі комерційні ризики. Великі ж промислові концерни, як, наприклад, Westinhouse, Exxon Mobil, на українському ринку відсутні.

В Україні найбільшими ТНК, які вклали значні фінансові ресурси, є Pepci Cola з обсягом інвестиційних коштів 250 млн. дол., Coca-Cola – 230 млн. дол. та інші. Найбільш привабливими секторами вітчизняної економіки для ТНК є харчова промисловість (швейцарська компанія Nestle, бельгійська ABInBev, англо-голландська Unilever та ін.); підприємства торгівлі (американська компанія McDonalds Corporation, німецька METRO Cash&Carry та ін.); фінансовий сектор (австрійський Райффайзен Інтернаціональ Банк-Холдінг АГ, французький BNP Paribas, якому належить УкрСиббанк та ін.); фармацевтика (німецькі компанії BASF SE, Bayer AG та ін.). Саме в цих галузях обіг капіталу є швидким, а ризики мінімальними.

Окрім функціонуючих ТНК, в Україні чимало компаній, в основному західних, які просто проводять моніторинг ринку на майбутнє з метою зайняти на ньому певну нішу в перспективі. Ці компанії в основному займаються імпортом-експортом сільгосппродукції та засобів захисту рослин. Важливим показником діяльності ТНК в Україні та її інвестиційної привабливості є обсяг ПІІ. Так, обсяг ПІІ в Україні у 2012 р. становив 7,8 млрд. дол. США (в 2013 р. цей показник зменшився більше ніж вдвічі – до 3,8 млрд дол. США) і збільшився більше ніж в 10 разів порівняно з обсягами 2002 року. Спостерігається стійка тенденція до зростання ПІІ. Щодо структури ПІІ в Україну за видами економічної діяльності ситуація є такою: порівняно з 2003 р. зменшилася питома вага обсягів ПІІ в промисловість. Якщо раніше цей показник складав майже 52% від загального обсягу інвестицій, то у 2011 р. його було зменшено до 31%, тобто Україна стала менш цікавою для промислових ТНК, а та частина з них, яка все ж зважується інвестувати в українську промисловість, здійснює інвестиції в переробну промисловість (88,9%), а не створює підприємства нового циклу. Щодо фінансового сектора, то тут ситуація, навпаки, покращалася: за даними Державної служби статистики, інвестиції у фінансовий сектор складають 33,7% від загального обсягу, тоді як у 2003 р. їх кількість дорівнювала 7,7%. Все частіше інвестиції у фінансовий сектор України здійснюють транснаціональні банки.

Для російських ТНК та компаній, зареєстрованих в офшорних зонах, привабливими є паливно-енергетичний комплекс, хімічна промисловість та металургія, бо саме в цих галузях вони мають конкурентні переваги, фінансові можливості для придбання виробничих потужностей і розширення своєї ринкової влади.

Слідзазначити, щоврезультатінесприятливогоінвестиційногокліматузначнакількістьіноземнихінвесторіввиходитьзукраїнськогоринку. Так, за останні три роки вітчизняний ринок залишили понад 30 ТНК, серед яких банки, страхові установи, металургійна компанія. Основними причинами виходу ТНК з України є посилення тиску на бізнес, корупція, неможливість захисту прав в суді тощо.

Однак слід звернути увагу, що сьогодні діяльність ТНК на території України пов’язана із негативними чинниками. Одним із таких чинників є неспроможність вітчизняних виробників витримати конкуренцію з великими ТНК. В умовах недостатньо розвинутої технології танестабільного фінансового стану частина вітчизняних підприємств відчувають себе лідерами певних галузей виробництва. Стикнувшись із провідними компаніями світу, активи яких складають сотні мільярдів доларів США, більшості з них доводиться поступатися власними амбіціями заради можливості отримати в складі ТНК доступ до нових ринків, технологій, інвестиційних ліній. Разом з тим, посилюється залежність вітчизняної економіки від провідних ТНК світу й частково втрачається свобода вибору власного шляху економічного розвитку. Тому Україні необхідно враховувати всі можливі перешкоди й використовувати позитивний ефект від діяльності ТНК.

Останнім часом активізують транснаціоналізацію своїх операцій і українські компанії. Їх діяльність виходить за межі національної економіки, що перетворює їх на повноцінні ТНК. До найбільших українськиї ТНК відносять: «УкрАВТО», «Індустріальний Союз Донбасу», «Систем Капітал Менеджмент» (СКМ), «Рошен» та інші.

Серед об’єктивних проблем, що перешкоджають розширенню діяльності ТНК в Україні, називають такі: нерозвинутість ринкової інфраструктури; нестабільність фінансово-кредитної системи, курсу національної валюти; обмежена зовнішня орієнтація бізнесу з невеликими розмірами бізнес-груп; наздогоняючий характер науково-технологічної діяльності, інноваційної складової господарювання; криза високотехнологічної галузі економіки тощо.

Дослідники діяльності ТНК в Україні візначають її як позитивні, так і негативні наслідки. До позитивного впливу ТНК на українську економіку відносять: значне вливання капіталовкладень в економіку України; створення додаткових робочих місць та підвищення кваліфікації робітників; збільшення податкових надходжень до бюджету країни (серед 20 найбільших платників податків – 11 транснаціональних корпорацій); пожвавлення внутрішньої торгівлі всередині країни, насичення ринку високоякісними товарами та послугами; впровадження інновацій, ноу-хау та найновіших розробок, модернізація підприємств; поширення міжнародних стандартів здійснення виробництва та ведення бізнесу тощо.

Однак діяльність ТНК в Україні спричиняє й негативні наслідки, про що частково вже йшлося: держава стає фінансово залежною від стратегії діяльності ТНК; корпорації впливають на уряд, відстоюючи власні інтереси; придушення та знищення національних виробників, які мають низьку конкурентоспроможність продукції на світовому ринку; міжнародні компанії порушують певні права національної робочої сили, законодавство у сфері охорони навколишнього середовища тощо. Слід зазначити, що ряд українських дослідників вважають, що ТНК в Україні не виконали своєї місії, не стали локомотивами її економічного розвитку.

Для подолання негативних наслідків діяльності ТНК українському уряду необхідно удосконалити законодавчу та нормативну базу щодо функціонування ТНК, здійснити модернізацію вітчизняних підприємств, підвищивши їх конкурентоспроможність, підтримувати національного товаровиробника, зменшуючи залежність від діяльності іноземних ТНК, створити сприятливий інвестиційний та бізнес-клімат для компаній як вітчизняного, так і іноземного походження.

У цілому можливості окремих держав протистояти тиску потужних ТНК доводиться визнати обмеженими. Тому основним завданням для держави є узгодження інтересів ТНК зі стратегічними інтересами економіки України.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал