Конспект лекцій для студентів спеціальності «Міжнародні економічні відносини» денної та заочної форм навчання Луцьк



Сторінка5/10
Дата конвертації03.12.2016
Розмір2.08 Mb.
ТипКонспект
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10
Тема 6. СУПЕРЕЧНОСТІ І ДУАЛІЗМ СУЧАСНОГО ЕТАПУ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ

6.1.Рушійні сили глобалізації

6.2.Суперечності та асиметрії економічної глобалізації

6.3.Дуалізм сучасного етапу глобалізації


6.1.Рушійні сили глобалізації

Міжнародний поділ праці дозволяє краще задовольняти потреби населення тих країн, які беруть у ньому участь, і більш ефективно використовувати працю у глобальному масштабі. Розвиток міжнародного поділу праці проявляється у посиленні процесів глобалізації, підвищенні продуктивності праці в глобальній економіці на основі концентрації і централізації капіталу, транснаціоналізації господарського життя – зростанні і розвитку великих транснаціональних компаній та фінансових груп. Значний вплив на сучасні глобалізаційні процеси здійснює така міцна сила, що стимулює глобалізацію, як ринкова конкуренція у світовому масштабі. Головні засоби конкуренції – зниження витрат, підвищення якості та розширення асортименту товарів і послуг – стають «мотором» глобалізації.

Друга рушійна сила глобалізації – розвиток науково-технічного прогресу, прогрес технологічних інновацій, що найбільшою мірою проявляється в модифікації транспорту і зв’язку, сектора інформації і телекомунікацій, створює невідомі раніше можливості для швидкого і малозатратного трансграничного переміщення товарів і послуг, фінансових засобів, ідей та інформаційних продуктів. Принципово нові можливості, відкриті завдяки новаціям у сфері інформаційних і комунікаційних технологій, дозволяють говорити про справжню інформаційно-інноваційну, основану на знаннях революцію, що стимулює розвиток процесів глобалізації.

Американський дослідник міжнародних економічних відносин Дж. Гаррет виокремлює три основні механізми глобалізації світової економіки:

1) зростаючу конкуренцію у світовій торгівлі;

2) становлення багатонаціонального характеру виробництва внаслідок намагання виробників збільшити власний прибуток за рахунок переміщення виробничих потужностей в інші країни;

3) міжнародну інтеграцію фінансових ринків.

Процеси транснаціоналізації реалізуються у створенні та діяльності транснаціональних корпорацій реального і фінансового секторів із значним посиленням ролі останнього.

Ще одна рушійна сила, яка неоднозначно впливає на самі процеси глобалізації та на їх наслідки для учасників цих процесів, – це лібералізація господарського життя, дерегулювання ринків товарів, послуг і капіталів.
6.2. Суперечності та асиметрії економічної глобалізації

Глобалізація не настільки прямолінійна і гомогенна, особливо з огляду на позитиви і негативи вияву, коли витрати і переваги, що пов’язані з процесом економічної глобалізації, розподіляються нерівномірно, асинхронно і непропорційно насамперед у міжкраїновому плані.

Суперечностям глобальної економіки притаманний універсальний характер, їх умовно можна розглядати у двох площинах:

– по-перше, як діалектичну взаємодію протилежних тенденцій економічних процесів та явищ, притаманних світовому господарству, котрі, перебуваючи у внутрішній єдності та взаємопроникненні, є джерелом його постійного розвитку, у тому числі його окремих елементів та підсистем;

– по-друге, як конфлікт інтересів міжнародних монополій та решти суб’єктів світового господарства (держав, міжнародних організацій, економічних систем мікрорівня, регіональних інтеграційних угруповань та ін.), який виявляється в тому, що дії першого з реалізації власних економічних інтересів завжди обмежують можливості інших суб’єктів щодо впливу на загальні умови функціонування глобальної економічної системи. У результаті – дії міжнародних монополій, спрямовані на обмеження можливостей реалізації економічних інтересів іншими суб’єктами, завжди викликають протидію з боку останніх.

Визначальною рисою сучасної фази глобального економічного розвитку є зростання масштабів та істотне загострення суперечностей капіталістичної ринкової системи. Ідеться про те, що кожен етап її розвитку характеризувався «набором» усталених ключових суперечностей, котрі набували свого матеріального вираження у межах продуктивних сил, відносин економічної власності, техніко-економічних та організаційно-економічних відносин, а також господарського механізму.

Серед суперечностей можна назвати такі: між продуктивними силами і відносинами економічної власності, між фізичною й розумовою працею, між обмеженими ресурсами та потребами, що постійно зростають, між високим рівнем розвитку техніки і недостатнім рівнем освіти та кваліфікації робочої сили, між досягнутим рівнем концентрації виробництва і недостатньо розвинутою спеціалізацією, між окремими типами та формами власності, між демократичними та авторитарними методами управління, між економічними та адміністративними важелями регулювання економіки тощо. Саме ці суперечності на всіх попередніх етапах розвитку капіталістичної ринкової системи мали в основному прогресивний характер, сприяючи поглибленню міжнародного поділу праці, лібералізації національних товарних та фінансових ринків, ринків робочої сили, диверсифікації міждержавного та міжрегіонального економічного співробітництва тощо.

Проте з переходом світового господарства на глобальну фазу розвитку зазначені суперечності, екстраполюючись на глобальну площину і набуваючи глобальних форм вияву, окреслюють свої головні виклики – порушення організаційно-функціональної рівноваги світового господарства та поглиблення соціально-економічної асиметрії країн світу, що загрожує людству системними економічними, політичними та екологічними кризами, а також масштабними міжцивілізаційними силовими конфліктами.

Серед наймасштабніших та найгостріших суперечностей, що їх породжує глобальний економічний розвиток, на думку Я.М. Столярчук, слід виділити такі, насамперед, поглиблення антагонізму між глобальною експансією монополій та національним економічним суверенітетом країн світу. Так, діяльність сучасних монополістичних структур, зорієнтована на реалізацію ними стратегій глобальної експансії, породжує найбільш небезпечний виклик функціонуванню національних держав у відкритому глобальному середовищі – їх усунення зі світової арени як найвпливовіших суб’єктів глобальної економіки. Отже, економічна глобалізація, з одного боку, «розмиває» одні функції держави та вимагає делегувати частину державних повноважень на наднаціональний рівень, а з іншого – обумовлює необхідність посилення інших її функцій заради збереження стабільності та стійкості всієї світової системи.

Ще однією суперечністю процесів глобального економічного розвитку є посилення глобальної конкуренції у сфері виробництва та збуту товарів і послуг. Ця конкуренція виявляється як на рівні монополій, так і між підприємствами монополізованого та немонополізованого секторів. Так, ефективність реалізації міжнародними монополіями глобальних стратегій визначальною мірою залежить від їхніх конкурентних позицій у найбільш прибуткових галузях економіки з високою продуктивністю суспільної праці, інноваційною оснащеністю виробництва, сучасними методами його організації й управління та відносно низькими виробничими витратами.

Прагнучи досягнути панування у світовій економічній системі, глобальний капітал підпорядковує своїм монополістичним інтересам дрібний та середній немонополізований сектор. Це проявляється у тому, що глобальні монополії внаслідок зростання планомірності своєї фінансово-господарської діяльності, свідомого обмеження обсягів виробництва, реалізації узгодженої політики капіталовкладень та механізмів трансфертного ціноутворення у самостійному режимі формують глобальне пропонування і глобальний попит на свої товари та послуги, визначають динаміку та векторну спрямованість розвитку найважливіших галузей світового господарства, а також диктують напрямки міжгалузевого та міжрегіонального переливання глобального капіталу.

Академік О.Т.Богомолов звертає увагу на таку суперечність. Розвиток ТНК сприяє виникненню в глобальній економіці суперечностей. Дійсно, з одного боку, розвиток ТНК вимагає посилення ринкової свободи, максимальної лібералізації світової торгівлі, а з іншого – зростаюча частка цієї торгівлі, що відбувається на засадах внутрішньофірмового обороту, фактично виключається із сфери ринкового обміну і прямої конкуренції. Це і виявляється однією з суперечностей глобалізації. Крім того, укрупнення і концентрація господарської діяльності в рамках ТНК полегшує змови між конкурентами, виникнення монополій та олігополій шляхом злиття і поглинання. В результаті вихід нових виробників на світові ринки зустрічається із серйозними перешкодами, а конкуренція відбувається, головним чином, між гігантами.

Серед суперечностей, котрі породжує глобальний економічний розвиток, слід згадати й загострення антагонізму між глобальним капіталом і міжнародним контингентом найманих працівників. Так, діяльність сучасних міжнародних монополій у соціальному плані означає пред’явлення ними підвищеного попиту не тільки на робочу сили країни свого базування, але й на міжнародний контингент найманих працівників. При цьому глобальний капітал, як правило, спрямовується в ті локали концентрації робочої сили, де вона значно дешевша у порівнянні з вартістю робочої сили у країні базування ТНК, адже ключовим компонентом стратегій міжнародних монополістичних структур є сувора економія витрат насамперед завдяки скороченню фонду оплати праці. Підтвердженням цього є, зокрема, стрімке скорочення зайнятості в метрополіях, коли темпи зростання чисельності іноземних працівників монополій суттєво випереджають темпи зростання зайнятості місцевої робочої сили.

Певні суперечності в глобальній економіці породжуються взаємодією глобальних і регіональних процесів. Регіональні економічні угруповання виступають одночасно і як прояв більш широкого процесу глобалізації, і як інструмент захисту від негативних її наслідків.

Суперечністю сучасних процесів глобального економічного розвитку є антагонізм між глобалізацією та регіоналізацією міжнародної економічної діяльності.

Разом з тим поглиблення глобалізаційних процесів у світі відбувається на фоні посилення фрагментації світового господарства, яка набуває найбільш яскравого втілення в активізації регіональних інтеграційних процесів. Характеризуючи співвідношення глобальних та регіональних процесів, не можна оминути увагою й суперечливе поєднання стихійності глобального економічного розвитку та впорядкованості регіонального розвитку.

Ще одним «вузлом» суперечностей глобального економічного розвитку є поглиблення антагонізму між найбіднішими і найбагатшими представниками глобального соціуму, що є виявом якісно нової форми соціальної асиметричності. Надбагатий клас населення планети, котрі належать до елітних клубів, міжнародних форумів та організацій і мають змогу вільно спілкуватися між собою, вільно переміщуватися світом, проводити дискусії та формувати загальний погляд на світові процеси та явища. Їм протистоять громадяни планети, “замкнені” у територіальному просторі країни постійного місця проживання або вимушеної міграції (законної або незаконної).

Ще одним суперечливим виявом процесів глобального економічного розвитку є нерівнозначна роль у глобалізаційних процесах країн з різним рівнем соціально-економічного розвитку. Так, сучасний постіндустріальний світ формується як відносно замкнена господарська система, елементи якої взаємодіють передусім з тими країнами та регіонами, котрі вже досягли або здатні у недалекому майбутньому досягти аналогічного рівня економічного та технологічного розвитку.

Наступною суперечністю глобального економічного розвитку є поглиблення соціальної поляризації на країновому та внутрішньокраїновому рівнях. Незважаючи на те, що для більшості населення відсталих країн світу глобалізація пов’язана з поступовим підвищенням їхніх життєвих стандартів, вона висвітлює цілу низку суперечностей у соціальній сфері цих держав, стаючи причиною зростання соціальної напруженості у суспільстві, справляючи негативний вплив на показники їхньої макроекономічної динаміки, звужуючи можливості їхнього населення щодо задоволення особистих матеріальних і духовних потреб та загострюючи расову та релігійну ворожнечу. Це загрожує устрою сучасної цивілізації та демократичним свободам, адже якщо розвинуті країни світу завдяки ефективному поєднанню ринкового та неринкового механізмів досягають істотного згладжування соціальних диспропорцій, пом’якшують наявні диференціації в рівнях особистих доходів своїх громадян та зменшують пайову нерівність, то решта країн світового господарства потерпає від поглиблення поляризації рівнів доходів населення та зростання частки його незаможної частини.

Серед причин, які обумовили стрімке наростання асиметричності розвитку фінансового та реального секторів глобальної економіки протягом останнього десятиліття слід згадати насамперед широку лібералізацію фінансових операцій, суттєве розширення суб’єктної структури світового фінансового ринку та швидке поширення на ньому фінансових інновацій, перш за все похідних фінансових інструментів. За умов втрати національними урядами реального контролю за рухом фінансових інструментів та несформованості ефективних інститутів глобального фінансового менеджменту фінансові інститути дістали можливість відійти від виконання своїх традиційних функцій та перейти до (за термінологією К. Маркса) перетворених функцій. Це практично унеможливлює контроль та регулювання процесу формування, розподілу та персоніфікації капіталізованої доданої вартості, створеної у фінансовому секторі.

Отже, є всі підстави стверджувати, що фінансовому сегменту глобального ринку нині притаманна внутрішня суперечність між матеріальними активами та нематеріальними правами власності на них. Результатом цього стає глобальне домінування фінансового спекулятивного капіталу над капіталом виробничої сфери, фактичне відособлення кругообігу транснаціонального фінансового капіталу та відтягнення ним колосальних інвестиційних ресурсів від реального сектору.

На думку відомого українського вченого Ю.В. Павленка, основним протиріччям глобалізації, що загострюється, є протиріччя між групою найрозвиненіших країн Заходу й рештою людства, яке зазнає нищівної експлуатації (переважно через нееквівалентний обмін) з боку світових лідерів і все більше відстає від них. Таке відставання у багатьох випадках, якщо не повсюдно, набуває незворотного характеру. Це основне протиріччя глобалізації розкривається багатьма аспектами. Серед них можна виокремити інформаційно-технологічний, економічний, соціальний, політичний, демографічний, екологічний та культурний аспекти.

Проблема асиметричного розподілу переваг і вигод глобалізації потребує прийняття колективних заходів на світовому рівні, спрямованих на більш справедливий розподіл ефекту глобалізації. Йдеться про списання частини заборгованості країн, що розвиваються, і країн з перехідною економікою, створення пільгових умов кредитування, механізмах забезпечення стабільних цін на деякі товари паливно-сировинної групи, компенсації втрат, спричинених відпливом умів, обоюдним регулюванням міграційних процесів, втечі і відмивання капіталів. Це могло б стати суттєвим додатковим джерелом фінансування розвитку країн і регіонів, що сьогодні перебувають на периферії соціально-економічного і технічного прогресу.
6.3. Дуалізм сучасного етапу глобалізації

Дуалізм (від лат. dualis – подвійний) – філософське вчення, в якому постулюється подвійне начало і матеріального, і духовного. Термін був введений німецьким філософом Х.Вольфом і позначав визнання двох субстанцій: матеріальної і духовної. Дуалізм також трактується як поєднання суперечностей або єдність протилежностей; як втілення принципу парності, який передбачає, що завжди діючою одиницею є пара, дві взаємодоповнювальні сутності, наприклад: дух і матерія, світ і темрява, час і простір, добро і зло, форма і зміст тощо.

Дуалізм сучасного етапу глобалізації потребує розгляду з позицій єдності як матеріальних, так і духовних засад існування людства. В основі сучасної парадигми глобального розвитку – міжнародний поділ праці й капіталістична економічна система на її заключній глобальній стадії розвитку, в якій ставиться за мету матеріальне збагачення, що базується на порівнянні статків та матеріальних можливостей суб’єктів економіки, тобто усіх членів світового суспільства. Це порівняння й загальна спрямованість людей максимально можливо задовольняти свої матеріальні потреби веде до утвердження у світі нерівності. Така ситуація є небезпечною і для так званих успішних країн ядра. Високий ступінь економічної взаємозалежності країн, гігантські неврегульовані перетоки гарячих спекулятивних капіталів зробили глобальну економіку реально уразливою. Серйозна проблема породжується саме розривом, незбалансованістю розвитку її реального і фінансового секторів, який до того ж посилюється у часі. Саме цей розрив породжує величезний неконтрольований офіційними інституціями глобальної економіки рух короткострокового спекулятивного капіталу, який провокує утворення великих боргів, сприяє зародженню і розвитку фінансових криз та унеможливлює стабілізацію світової економіки після їх завершення.

Усі досягнення економічного глобалізму останніх двох десятиліть XX ст. не зняли з порядку денного завдання подолання небезпечного розриву у рівнях економічного розвитку країн, завдання, яке з 70-х років перебуває в епіцентрі руху за новий міжнародний економічний порядок. На 20% населення планети, що живе в багатих країнах, випадає 86% світового ВВП, а на найбідніших 20% – усього 1%. Нерівність, що досі зберігається і навіть посилюється у сучасному світі, – це не тільки результат колоніалізму та історичної долі, але й результат несправедливого і нерівноправного співробітництва у наші дні. Таке становище ускладнюється й тим, що кількість малих держав упродовж XX ст. збільшувалась внаслідок дезінтеграції імперій та багатоетнічних держав, причому цей процес посилився після Другої світової війни і розвалу світової соціалістичної системи. Асиметрична взаємозалежність, що є результатом цих процесів, створює ситуацію постійної загрози нових міжнародних конфліктів внаслідок постійного перебування у програші окремих країн. Визнаючи це, глави держав і урядів світу відзначили у прийнятій у вересні 2000 р. Декларації тисячоліття Організації Об’днаних Націй як головне завдання забезпечення того, щоб глобалізація стала позитивним чинником для всіх народів світу.

Слід підкреслити абсолютну нереальність можливості досягнення всіма країнами світу того рівня економічного розвитку і відповідного рівня життя їх населення, якого досягли країни «ядра», так звані країни «золотого мільярда». На це чітко вказують дослідження як ресурсного забезпечення економіки, так і здатність планети витримувати антропогенне навантаження через її біологічні і ноосферні можливості. За деякими розрахунками для цього потрібно було б мати п’ять таких планет як Земля. Реально ж у світі спостерігається не тільки не зменшення диференціації умов життя в країнах «ядра» і периферії, а навпаки, збільшення, її посилення.

Зростаюча нездатність багатьох країн наздогнати високорозвинені країни, соціальна нерівність, що посилюється в цих країнах, і очікування мас, що не справдуються на фоні тиражування засобами масової інформації високих життєвих стандартів в країнах «золотого мільярда», посилюють соціальну напругу у світі. Ці явища, безперечно, не нові, але при стихійному ході глобалізації можуть вийти з-під контролю, дестабілізувати уряди і країни й навіть призвести до громадянських війн. Найголовнішим критерієм існування людини на планеті залишатиметься її якість життя. На перший план виходять глобальні проблеми соціальної якості життя – освіта, здоров’я, безпека людини тощо. Тому проблеми народонаселення, забезпечення його продовольством та іншими ресурсами стають найактуальнішими.

Під якістю народонаселення мається на увазі комплекс медико-генетичних і соціально-психологічних характеристик життя людей. Якість народонаселення прийнято визначати за такими кількісними показниками, як: поліпшення здорового способу життя; зростання життєвого комфорту; зростання духовних і розумових якостей (за рівнем освіти, кількістю інтелектуальної продукції (книг, винаходів), кількістю навчальних закладів. Вихідним показником народонаселення є його кількість. Саме зміна в бік безперервного збільшення цієї цифри викликає найбільшу занепокоєність людства.

Одним з основних показників світових рейтингів, що характеризує якість життя, є Індекс розвитку людського потенціалу (ІРЛП). За ІРЛП Україна займає 76 місце серед 187 держав світу. Очікувана тривалість життя в Україні – 68,6 року. Це нижче від середньосвітового рівня (69,3 року).

За методикою Economist Intelligence Unit (EIU) оцінка індексу якості життя поєднує результати суб'єктивних відгуків про задоволеність життям (наскільки люди, за їх словами, щасливі) з об'єктивними критеріями якості життя по країнах. Розрахунки показали, що на вершині рейтингу комфортного життя розташувалася Швейцарія, далі – Австралія, Колумбія, Норвегія, Перу, Швеція, Естонія, Данія, Венесуела, Сінгапур, Хорватія, Нова Зеландія, Нідерланди, Канада і Гонконг. Серед досліджених 80-ти країн останньою йде Нігерія. Україна – на 78-му місці.

На теперішній час світова демографічна ситуація має такі особливості.

1. Демографічна криза в ряді розвинених країн вже призвела до порушення відтворення населення, його старіння і скорочення чисельності.

2. Швидке зростання населення в країнах Азії, Африки і Латинської Америки.

3. У країнах третього світу живе в 3 рази більше людей, ніж у розвинених.

4. Збільшуються екологічні проблеми (перевищені гранично допустимі навантаження на екосистему, забруднення навколишнього середовища).

Поліпшуючи і роблячи більш комфортним життя для обраних, глобалізація може своїм екологічним впливом вести до непоправних порушень самих умов існування людства. Це достатньо яскраво ілюструє проблема захисту озонового шару навколо нашої планети, а також розповсюдження нових видів інфекцій, які становлять загрозу для збереження здорового генофонду людства і самого життя на планеті. Загострюється продовольча проблема і проблема невідновлюваних ресурсів, оскільки сьогодні темпи зростання використання мінеральних ресурсів випереджають темпи зростання населення.

Пошуки виходу з патової ситуації вбачаються у відродженні духовності як величини, здатної знову згуртувати устрій буття. Для цього потрібно визнати ту просту істину, що «сьогоднішній катастрофічний стан людини, її духу, її культури, її природи і її природного середовища існування явно вимагають від нас не кількісного виміру ставлення людини до світу, до себе і до власної культури, під пануванням теоретичного, науково-технічного розуму, соціальних, економічних і технічних благ, а докорінної переорієнтації людського життя і культури. Таким чином, «людство зможе вижити, лише відродившись духовно». Глобальна ідентичність можлива, тільки за умови, що вона буде вибудовуватися на духовному фундаменті.

Цінності сучасної людини західного типу оголошені цінностями всього людства. При цьому в розрахунок не взяті антропологічні сюжети інших цивілізацій, де взагалі по-іншому акцентована і представлена сутність людини, а також вказані варіанти її прояву в соціумі і у взаємодії з космосом. Заперечення Бога і Природи плюс секуляризація Правди та Істини західною цивілізацією були компенсовані механічною працею, технікою і технологією, обмеженим спілкуванням, товарами, грошима як «плаваючими» знаками, споживанням, опосередкованим ставленням людини до людини. Духовність просто «випарувалася», стала непотрібною перешкодою в досягненні егоцентричних устремлінь.

Намагання зробити глобалізацію дійсно позитивною для всіх її учасників потребує величезних колективних зусиль усіх держав світу, вимагає діалогу культур і цивілізацій для усунення суперечностей та розв’язання вищезазначених проблем з позицій єдності як матеріальних, так і духовних засад існування людства.

Дуалізм сучасного етапу глобалізації акцентує увагу на посиленні ролі духовних факторів, які ґрунтуються на світоглядних концепціях, на системах цінностей, що формують ментальність та поведінку різних народів нашої планети. Очевидним стає те, що розв’язання проблем засобами лише матеріального стимулювання і тим більше економічного примусу неможливо. Тобто, логічно визнати у XXI ст. в умовах надзвичайного розвитку науки і техніки необхідність повернення до Бога та збереження цивілізаційної ідентичності, самобутності держав, унікальні традиції і цінності яких стануть основною для формування континентальної моделі постекономічного, інформаційного суспільства, покликаного відтворити в нових умовах гармонічні відносини людини, суспільства і природи.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал