Конспект лекцій для студентів спеціальності 181 «Харчові технології» денної та заочної форм навчання



Сторінка2/4
Дата конвертації27.01.2017
Розмір0.88 Mb.
ТипКонспект
1   2   3   4

Лекція 3. Проблема забезпечення харчових виробництв сировиною та шляхи її вирішення
Проблема «хліба насущного» є одвічною для людства. На даному етапі розвитку цивілізації вона спричинена з одного боку постійним зростанням потреб людини, а з іншого – поступовим зменшенням ресурсів традиційної продовольчої сировини. Зростання потреб у продуктах харчування пов’язане як із швидким збільшенням загальної чисельності населення планети, так і відносним підвищенням добробуту, а це, в свою чергу, обумовлює чітку тенденцію до розширення виробництва харчів. У той же час світові запаси ресурсів сировини в розрахунку на душу населення мають тенденцію до зменшення.

Причинами такого зменшення в різних країнах є різні фактори, їх чимало, головні серед них такі:

    1. Величезні втрати сировини в ланцюзі "виробництво – заготівля – зберігання – переробка – споживання". За підрахунками вчених, загальні втрати ресурсів сировини за рахунок неповного використання потенціалу рослин і тварин, їхніх хвороб та ушкоджень шкідниками, прямих втрат при збиранні, зберіганні та переробці досягають за різними видами сировини від 40 до 55 – 60% від валового збору.

    2. Нераціональне використання продовольчої сировини. Воно зумовлене, з одного боку, зростаючими витратами цінної продовольчої сировини на технічні та кормові цілі, а з іншого – неповним та неефективним використанням потенційних можливостей сировини, недосконалістю технологій переробки, внаслідок чого значна частина сировини іде у відходи.

    3. Наслідки урбанізації та розвитку промислової інфраструктури. Щорічно на забудову міст, промислових та військових об’єктів, прокладання шляхів, нафто-, газо- та продуктопроводів, очисних споруд тощо відводяться величезні площі, що призводить до скорочення сільськогосподарських угідь, зокрема ріллі, луків, лісових насаджень.

    4. Зростання антропогенного навантаження та «екологічна криза». Швидкий розвиток промисловості, інтенсифікація сільського господарства, безгосподарська вирубка лісів та інші форми діяльності людини призводять до ерозії ґрунтів, їх виснаження та забруднення промисловими відходами, до загострення та збільшення природних катаклізмів (руйнівні повені, посухи, поширення епізоотій тощо), до виникнення техногенних катастроф планетного масштабу (на кшталт Чорнобильської), до порушення балансу природного відновлення біоресурсів. Все це та дещо інше зменшує можливості людства в забезпеченні харчових виробництв традиційними видами продовольчої сировини.

    5. Проблеми перехідного етапу економічного розвитку. До наведених вище загальних проблем в Україні додаються проблеми, пов’язані з набуттям незалежності та формуванням державного устрою, з порушенням усталених та налагодженням нових економічних відносин між країнами СНД, зі структурними змінами в народногосподарському комплексі та інші.

Пошук шляхів подолання «сировинної кризи» ведеться здавна. У різних країнах вони мають свою специфіку. Для України на даному етапі розвитку ці пошуки полягають в наступному:

а) скорочення прямих та непрямих втрат продовольчої сировини. Цього можна досягнути багатьма способами, а саме:

  • вдосконаленням технології вирощування, заготівлі, зберігання і транспортування сировини, впровадженням досягнень агро- та зоотехнії і передового досвіду господарювання, підвищенням родючості ґрунтів та продуктивності тварин, надійним захистом рослин та тварин від хвороб і шкідників, використанням досконалої спеціалізованої сільськогосподарської техніки та транспортних засобів, застосуванням нових прогресивних методів сортування, кондиціонування, пакування, транспортування і зберігання сільськогосподарської сировини;

  • використанням більш ефективних та високопродуктивних видів, сортів, порід і гібридів, що дозволить нарощувати ресурси сировини без збільшення і навіть при скороченні посівних площ, чисельності поголів’я тощо;

  • збалансуванням темпів розвитку виробництва сировини з нарощуванням потужностей бази зберігання і переробки, максимальним наближенням переробних підприємств до місць виробництва сировини, поглибленням інтеграції галузей АПК;

  • технічним переоснащенням, реконструкцією та розширенням діючих і будівництвом нових підприємств на базі прогресивних ресурсозберігаючих технологій і техніки, переходом від механізації окремих технологічних процесів і дільниць до створення комплексно механізованих та автоматизованих ліній, цехів і виробництв;

  • вдосконаленням управління технологічними процесами та якістю продукції завдяки впровадженню мікропроцесорної техніки, інформаційно-керуючих комп'ютерних технологій і систем, оптимізацією матеріальних, енергетичних, фінансових та інформаційних потоків;

б) поступове скорочення та повне припинення використання продовольчої сировини на технічні та кормові цілі шляхом заміни її мінеральною, синтетичною та мікробіологічною продукцією;

в) збільшення виходу корисної продукції з одиниці вихідної сировини. Це досягається завдяки впровадженню комплексної глибокої переробки сировини, освоєнню -сучасних безвідходних технологій переробки, біотехнологій, вакуумної, кріогенної, мембранної та екструзійної техніки, дозволяючої значно підвищити ступінь використання потенціалу сировини;

г) максимальне залучення місцевої та нетрадиційної сировини з метою заміни дефіцитної, імпортної та дорогої традиційної сировини, випуску збалансованих за харчовою та біологічною цінністю продуктів, розширення асортименту за рахунок нових та поліпшених за властивостями продуктів харчування;

д) впровадження у виробництво новітніх досягнень хімії, біології, технологічної науки для розробки більш ефективних методів обробки, пакування та зберігання готової продукції, які б дозволяли якнайкраще зберегти унікальні нативні (нативний – який перебуває в природному стані, не модифікований, який зберіг структуру, властиву йому в живій клітині ) склад і властивості вихідної сировини, підвищити її стійкість при зберіганні та ступінь засвоєння при вживанні.

Проблема забезпечення сировиною харчових виробництв є лише часткою комплексу проблемних питань розвитку галузі і її успішне вирішення можливе разом зі структурною перебудовою галузі, впровадженням оптимізованих систем організації та управління виробництвом, оновленням матеріально-технічної бази, суттєвим зниженням матеріало- та енергомісткості готової продукції, підвищенням її якості та конкурентоспроможності.


Лекція 4. Класифікація та стисла характеристика харчових виробництв
Різноманітність видів сировини, напрямів використання, методів її технологічної обробки та асортименту готової продукції обумовлюють потребу класифікації харчових виробництв за різними ознаками. Вона дозволяє об’єднати споріднені за класифікаційними ознаками виробництва в певні групи та аналізувати їх з метою пошуку найбільш ефективних організаційних, управлінських, технологічних, маркетингових та інших рішень.

Вся сукупність вітчизняних харчових виробництв (близько 30) входить до складу агропромислового комплексу (ЛПК) – одного з найбільш розвинутих і важливих комплексів системи народного господарства України. За видом перероблюваної сировини в структурі ЛПК виділяють вісім підкомплексів, а саме:

    1. Хлібопродуктовий, до складу якого входять борошномельне, круп’яне, макаронне виробництва та хлібопечення.

    2. М’ясомолочний включає виробництва з переробки худоби, свиней та птиці, м’ясопереробні підприємства, молочне, масло- та сиропереробне виробництва, молочноконсервні підприємства.

    3. Олієжировий підкомплекс утворюють підприємства з виробництва олії та маргаринів, кулінарних та інших жирових продуктів.

    4. Плодоовочевий об’єднує виробництва цукру, крохмалів, патоки, плодоовочевих консервів та сушених плодів і овочів.

    5. Підкомплекс бродильних виробництв охоплює такі виробництва, як пивоваріння, спиртове, дріжджове, виноробне, лікеро-горілчане, слабо- та безалкогольних напоїв;

    6. Харчосмаковий підкомплекс складається з кондитерського, харчоконцентратного, соляного, чайного, кофейного та тютюнового виробництв.

    7. Яйцепродуктовий підкомплекс включає підприємства, що займаються переробкою свіжих яєць свійської птиці на сушені або заморожені яєчні продукти.

    8. Підприємства рибопродуктового підкомплексу займаються розведенням, вирощуванням, виловом і переробкою рибної та іншої водної сировини.

На регіональному рівні підприємства підкомплексів утворюють об’єднання, асоціації, спілки та інші організаційні форми для об’єднання зусиль у вирішенні проблемних питань, координації діяльності, захисту корпоративних інтересів.

У залежності від способу добування і обробки сировини харчові підприємства поділяють на дві групи – добувні та переробні. Переважна більшість відноситься до переробних. Їх діяльність зводиться до первинної або подальшої глибокої переробки вихідної сировини. І тільки підприємства соляної та рибодобувної галузі відносяться до добувних. Їхня діяльність пов’язана переважно з добуванням та сортуванням сировини, яку потім використовують інші галузі.

За способом отримання кінцевого (цільового) продукту підприємства можна об’єднати в чотири групи:

  • підприємства, які вилучають (вибирають) один або декілька корисних компонентів з початкової сировини. До таких відносяться цукро-бурякове, борошномельне, круп’яне, крохмальне, олійне та інші виробництва;

  • підприємства, які при виробництві цільового продукту видаляють з сировини некорисні або надлишкові компоненти, тим самим концентрують, підвищують вміст корисних. В цю групу відносяться такі, як: плодоовочесушильне, маслоробне, сироробне та деякі інші;

  • до третьої групи входять підприємства, продукцію яких отримують шляхом комбінування різних видів сировини або проміжних продуктів. Це кондитерські, консервні, харчоконцентратні, чайні, тютюнові, кофейні виробництва;

  • четверту групу складають підприємства, що переробляють продукцію інших підприємств, тобто продукцію, яка вже пройшла первинну переробку (макаронне, лікерогорілчане, цукрорафінадне, рибопереробне, м’ясопереробне, маргаринове та інші).

За ступенем (або глибиною) переробки вихідної сировини харчові виробництва об’єднуються в дві групи: підприємства з первинної та вторинної переробки. В першу групу входять підприємства, які здійснюють початкову (первинну) переробку сільськогосподарської сировини: цукро-бурякове, картопляно-крохмальне, спиртове, ското- та птахопереробне та інші. Підприємства другої групи здійснюють подальшу, більш глибоку переробку продукції, отриманої після первинної переробки. До них відносяться такі підприємства, як лікерогорілчані (перероблюють еиирт), кондитерські (використовують цукор, борошно та ін.), ковбасні (переробляють м’ясо, сало), хлібовипічка, макаронне виробництво (борошно, крупа).

За принципом, покладеним в основу технології виробництва продукції, можна виділити:

  • підприємства, технології яких базуються на процесах бродіння. Це пивоваріння, виноробство, виготовлення м’яких та твердих сирів, хлібовипічка, кисломолочне виробництво тощо;

  • підприємства, засновані на використанні механічної або термічної обробки: борошномельне, круп’яне, макаронне, консервне виробництва;

  • фізико-хімічні виробництва – такі, що використовують фізико-хімічні перетворення сировини (екстрагування, розчинення, дифузію, адсорбцію та ін.). Це підприємства з виробництва цукру з буряка, лікеро-горілчаної, безалкогольної продукції.

  • хімічні виробництва – засновані на використанні суто хімічних перетворень сировини: маргаринове, крохмале-патокове, виробництво гідролізатів, синтетичних барвників, ароматизаторів, смакових та підсолоджуючих продуктів.

За побудовою технологічних ліній або організаційною структурою виробництва поділяють на послідовні, паралельні і комбіновані. Підприємствами, або лініями з послідовною структурою вважаються такі, в яких потік сировини та матеріалів послідовно проходить весь ланцюг технологічних операцій, а отримувана продукція за складом компонентів суттєво не відрізняється від початкової сировини. Наприклад, виготовлення плодоовочевих консервів, швидкозаморожених продуктів, цукрорафінадне виробництво.

До підприємств з паралельною структурою відносяться такі, що переробляють багатокомпонентну сировину або суміші видів сировини на декілька варіантів готової продукції.

Наприклад, переробка зерна на борошно і крупи; переробка плодів на соки, компоти, варення тощо. У цьому випадку переробні цехи на певних технологічних стадіях мають паралельні технологічні лінії, а на фінішних операціях ці паралельні потоки об’єднуються в один.

Підприємства з комбінованою структурою виробництва поєднують принципи побудови технологічних ліній двох перших груп підприємств.

Лекція 5. Історія розвитку технології харчових виробництв
Для задоволення своїх потреб в їжі, одязі, житлі, засобах праці людина споконвіків переробляла доступні їй природні ресурси сировини на необхідні види продукції. Цей процес у XVIII ст. отримав назву «технологія», що означає «знання ремесла» («техно» – грецькою майстерність, ремесло; «логос» – знання, наука, вчення). Отже – технологія, це процес отримання з вихідної сировини певної продукції.

Цим терміном позначають як наукову, так і практичну діяльність. Технологія як наука ц е галузь знань про способи виробництва корисної для людини продукції та методи відбору з цих способів найбільш економічних і довершених відносно надання потрібних характеристик вироблюваній продукції. Як практична діяльність технологія – це сукупність засобів, прийомів, переробки сировини в кінцеву продукцію.

Як практична діяльність технологія виникла у стародавні часи. В пам’ятках історії стародавніх часів (Китаю, Єгипту, Вавілону, Риму, Греції та ін.) збереглися рецепти виготовлення багатьох продуктів харчування: хліба, сиру, вина, пива, квасу тощо. Технологічна наука як самостійна галузь знань почала формуватися з виникненням товарного виробництва і остаточно сформувалась в останній чверті XVIII ст. Технологія харчових продуктів разом з технологією лікарських засобів спочатку розвивалась у складі хімічної технології. Вона є найбільш стародавньою гілкою хімічної технології. Умовно в історії хімічної технології виокремлюють п’ять етапів .

    1. Стародавній (від доісторичних часів до VIII – X ст. нашої ери). Це етап виникнення і поширення стародавніх ремесел, коли емпіричним шляхом людина знаходила та вдосконалювала способи переробки сировини, складала рецепти та передавала їх спочатку усно, а потім письмово від покоління до покоління. На цьому етапі технологія виготовлення їжі мала суто практичне значення.

    2. Середньовічний етап (XI – XVII ст.) характеризується створенням цехів, тобто дрібнотоварного виробництва. На цьому етапі виникає розподіл праці між цеховиками. Процес виготовлення продукції поділяється на окремі операції, які виконуються різними особами з використанням різних прийомів і засобів праці. Здійснюється порівняння і аналіз ефективності різних прийомів і способів переробки, вибір кращих та з’ясування причин перебігу процесів в сировині під час її переробки. На відміну від першого етапу технологія мала вже не тільки описовий, а й аналітичний характер. Вона все більше набувала рис наукової дисципліни. В цей період робляться перші спроби аналізу і узагальнення накопиченого досвіду, його вивчення і розповсюдження у вигляді рукописних і друкованих книг, довідників та підготовки кваліфікованих фахівців з цієї галузі.

Так, у 1549 р. в університеті м. Падуя (Італія) була створена перша кафедра технології харчових і фармацевтичних матеріалів. А в Росії в 1575 р. з’являється «Торговая книга» – рукописна книга, в якій вперше дається опис харчових та інших продуктів вітчизняного та іноземного походження, які були найбільш поширені в Росії і країнах Європи на той час. Крім опису асортименту і якісних характеристик в ній описані способи їх виготовлення та зберігання.

    1. Етап промислової революції (XVIII – XIX ст.) характеризується створенням промислового (мануфактурного) виробництва, на якому розподіл праці все більш поглиблюється, широко застосовуються спочатку парові, а потім електричні машини, значно збільшується продуктивність праці. Саме на цьому етапі технологія набуває рис прикладної і теоретичної науки. Конструювання машин та обладнання для харчових виробництв потребувало знання сутності явищ і процесів, які відбуваються в цих машинах (одиничні процеси). Крім якісних характеристик сировини, продукції і процесів з’являється потреба в точних кількісних розрахунках розмірів, режимів, потужності та інших характеристик технологічного обладнання і процесів. Спираючись на досягнення фундаментальних наук (фізики, хімії, математики, біології та інших), такі методи були створені, а на їх підставі були розроблені основи промислових технологій більшості харчових продуктів, які зберегли свої принципові риси до теперішніх часів. Харчова технологія відокремилась від хімічної, а на межі XIX і XX ст. на стику технологічних і технічних наук виникла нова наука «Процеси і апарати», предметом якої є одиничні процеси в технологічному обладнанні.

    2. В XX ст. харчова технологія проходить четвертий, найбільш бурхливий індустріальний етап. На цьому етапі в зв’язку з використанням у виробництві поточних (безперервних) технологічних процесів, які здійснюються на конвейєрних механізованих лініях, технологія як наука стає синтетичною галуззю знань, що поєднує теорію одиничних процесів, теорію систем, теорію оптимізації та математичного моделювання. Саме такий синтез дозволяє розглядати технологічний процес виробництва продукції як інтегровану систему одиничних процесів та зв’язків між ними і оточуючим середовищем.

Застосування обчислювальної техніки при проектуванні і організації технологічних процесів дало можливість використати великий арсенал методів математичного моделювання і теорії оптимізації. Завдяки цьому стало можливим оптимізувати виробничі і управлінські процеси, виходячи з вимог до кінцевого продукту, економічної доцільності та охорони довкілля.

Широке впровадження в харчових виробництвах механізованих, комплексно механізованих та автоматизованих технологічних ліній викликало потребу автоматизації управління технологічними процесами. А це в свою чергу призвело до необхідності формалізації процесів, тобто точної кількісної їх характеристики.

5. В XXI ст. технологія вступила в сучасний, п’ятий етап свого розвитку. Він характеризується подальшою її інтеграцією з менеджментом, економікою, інформатикою, логістикою, маркетингом тощо. Зараз вона розглядається «як кібернетична, інформаційна система, що узгоджує не тільки внутрішні проблеми технології (якість, собівартість продукції, тощо), а й зовнішні – постачання сировини, збут продукції, поява конкурентів та ін.» і треба додати екологічні проблеми.

Суттєвою особливістю сучасного етапу розвитку технології є також поглиблене вивчення сутності фізичних, хімічних, біологічних та інших процесів, які відбуваються в сировині, проміжних та кінцевих продуктах у процесі їх виробництва. Воно необхідне для створення загальної теорії харчових технологій, яка б забезпечила отримання в технологічному процесі біологічно повноцінної, безпечної і якісної продукції при оптимальних витратах матеріальних та енергетичних ресурсів.


Лекція 6. Предмет, метод, завдання і пріоритетні напрямки розвитку технології харчових продуктів
Технологія харчових виробництв – прикладна наука. Основними об’єктами її досліджень є окремі технологічні операції, зв’язки між ними, комплексні технологічні процеси як системи одиничних процесів, машини і апарати як складові технологічних ліній. Предметом досліджень технології є найбільш загальні закономірності перебігу технологічних процесів та їх моделі, особливості проявлення законів фундаментальних наук в конкретній технології, методи якісної та кількісної оцінки характеристик складових технологічного процесу.

Теоретичними основами технології харчових виробництв є закони, принципи і правила фундаментальних наук в їх специфічній дії, з якою вони проявляються в конкретній галузі технології.

Теоретичні основи технології з різним ступенем наближення можуть бути представлені трьома типами моделей (описів): параметричними, морфологічними і функціональними. Параметрична (вербальна) модель є якісною описовою моделлю процесу, яка може бути представлена у вигляді графічної схеми, тексту з характеристикою складових процесу (сировини, робочих агентів, проміжних або кінцевих продуктів, машин, апаратів тощо). Ця модель не відображає закономірностей процесу, а тому є лише якісною, спрощеною, орієнтовною.



Морфологічна модель побудована на відображенні взаємозв’язків властивостей, ознак та їх співвідношень на кожній технологічній операції. Така модель може представлена у вигляді операторної схеми технологічного процесу (потоку). Вона відбиває статичні, кінетичні та інші закономірності процесу, а тому дає якісну, і кількісну характеристику про структуру і направлення технологічного процесу.

Функціональна модель встановлює кількісні взаємозв’язки між окремими елементами технологічного процесу (операціями), структурні зв’язки виробничого процесу. Вона може бути представлена у вигляді фізичної (експериментальної) або математичної (аналітичної) моделі.

За допомогою моделей виявляється можливість абстрагуватися від несуттєвих характеристик, спростити і узагальнити реальний об’єкт, виявити основні (ключові) елементи процесу, розрахувати їх характеристики. Цей процес спрощення, без порушення суттєвих взаємозв’язків реального об’єкта дає можливість представити його у формалізованому вигляді, у вигляді схем, математичних рівнянь, аналогів тощо. Послідовний (ітеративний) системний аналіз і системний синтез таких моделей дозволяє встановити оптимальну структуру, функції і межі як окремих операцій (елементів системи), технологічних стадій (підсистем), так і технологічного та виробничого процесу в цілому (система).

Таким чином, основним методом технології є метод ітеративного моделювання – створення моделей (ідеальних об’єктів), їх системний аналіз і синтез для виявлення найбільш суттєвих взаємозв’язків між елементами та обґрунтування оптимального вибору технологічного об’єкта.

Оскільки основним призначенням підприємств харчов огопідкомплексу АПК є виробництво повноцінної та безпечної продукції в необхідній кількості та асортименті для задоволення різноманітних і зростаючих потреб населення, то загальною кінцевою метою технології є розширення асортименту продукції, підвищення її якості та ефективності виробництва.

Стосовно сучасного стану розвитку харчопромислового підкомплексу АПК можна сформулювати головне завдання технологічної науки таким чином: виявлення найбільш істотних закономірностей (фізичних, фізико-хімічних, біохімічних та ін. ) технологічних об’єктів з метою використання на практиці найбільш ефективних та економічно вигідних при оптимальних витратах часу, матеріальних та енергетичних ресурсів. Це головне завдання втілюється на практиці через вирішення часткових завдань, які можуть бути різними для конкретних галузей, підприємств і технологій на певному відрізку часу. Загальними для більшості харчових виробництв на сучасному етапі розвитку народного господарства є завдання розширення сировинної бази і підвищення якості сировини, завдання пошуку нових та вдосконалення існуючих технологій, вирішення проблем пакування, зберігання і транспортування продукції.

Серед таких загальних завдань можна виділити ті, що є актуальними сьогодні, а саме:

1. Всебічне і ґрунтовне вивчення на молекулярному і тканинному рівнях фізичних, хімічних, органолептичних та технологічних властивостей сировини для визначення та обґрунтування технологічних вимог до неї. Це дозволить спрямувати селекцію на формування найбільш придатних видів (сортів, порід тощо), а також створити кваліметричні моделі якості сировини (кваліметрія – це наука про методи кількісного оцінювання якості продукції), за допомогою яких буде, вирішена проблема її стандартизації і сертифікації.

2. Розробка точних, надійних експрес-методів аналізу якості та складу сировини, проміжних та кінцевих продуктів, а також перебігу технологічних процесів.

3. На підставі новітніх досягнень фундаментальних наук створити загальну теорію харчових технологій, яка б забезпечувала виробництво продукції, що відповідає сучасним вимогам науки про харчування. Вона повинна узагальнити закономірності взаємозв’язків і перетворень основних компонентів сировини і продукції.

4. Розробка і впровадження високоефективних технологій комплексної безвідходної переробки сировини. Це дозволить вирішити не тільки проблему утилізації відходів та вторинних ресурсів харчових виробництв, а й суттєво пом’якшити проблему «білкового дефіциту».

5. Максимальне збереження нативних властивостей компонентів вихідної сировини під час її переробки. Це можливо при застосуванні сучасних баромембранних, кріоскопічних, асептичних, біологічних та інших прогресивних технологій.

6. У зв’язку з швидким зростанням виробництва харчових продуктів на малих підприємствах необхідна розробка для них таких технологій, які б забезпечували поєднання вимог глибокої комплексної переробки, безвідходності, якості і економічної ефективності кінцевої продукції.

7. Пошук нових видів тари і пакування для харчових продуктів, здатних забезпечувати збереження якості продукції, надання їй привабливого вигляду, створення зручності при транспортуванні, зберіганні та користуванні і, в той же час, не завдавати шкоди оточуючому середовищу. Вони повинні бути безпечними, надійними і економічно доцільними.

8. Розробка і впровадження логістичних методів організації транспортування і збереження сировини та готової продукції, згідно з якими вхідні і вихідні матеріальні та інформаційні потоки розглядаються як цілісна система. Застосування цих методів дозволяє оптимізувати витрати часу і ресурсів.

Для виконання цих завдань харчова технологія як наукова і практична діяльність повинна розвиватися в таких пріоритетних напрямках:

- пошук нових нетрадиційних видів сировини для збільшення сировинних ресурсів і зменшення залежності від імпорту сировини;

- раціональне природокористування і охорона довкілля за рахунок впровадження ресурсо- та енергозберігаючих технологій, сучасних методів пакування, зберігання і транспортування продукції;

- забезпечення умов для виробництва повноцінної, якісної та безпечної продукції як загального призначення, так і функціональних продуктів (дитячого, дієтичного, лікувального та спеціального призначення);

- комплексна механізація та автоматизація виробничих процесів;

- постійне оновлення технологій і обладнання у відповідності з науково-технічним прогресом та передовим досвідом виробництва;

- впровадження систем управління якістю виробничих процесів і якістю продукції.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал