Конспект лекцій для студентів денної і заочної форм навчання спеціальності 03060104



Pdf просмотр
Сторінка8/19
Дата конвертації22.12.2016
Розмір5.01 Kb.
ТипКонспект
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   19
– те, за допомогою чого відбувається виховання: предмети, твори духовної і матеріальної культури (наукові посібники, книжки, газети, твори мистецтва); слово вихователя, різноманітні види діяльності: навчання, гра, художня самодіяльність, спорт; конкретні заходи: вечори, політінформації, збори. Ці засоби використовуються у процесі реалізації того чи іншого методу.
Характеристика методів виховання вимагає певної їх класифікації.
У багатьох підручниках і навчальних посібниках автори визначають три групи методів:
1) методи формування свідомості;
2) методи організації діяльності і формування досвіду поведінки;
3) методи стимулювання і корекції поведінки людини.
Методи формування свідомості особистості.
Головна мета цих методів – вплив на свідомість, почуття, волю вихованців для пояснення і доведення правильності чи необхідності певної поведінки, норм і правил спілкування, ставлення до оточуючого світу та інше. До цієї групи належать методи: освічення, навіювання,
переконання, прикладу.

81
Освічення передбачає інформацію, повідомлення про факти, вчинки, події, а також роз’яснення сутності, значення тих чи інших якостей особистості, принципів, норм і правил поведінки, шляхів досягнення поставленої мети, способів самовиховання, самоосвіти, щоб сформувати на основі набутих знань певні поняття.
Навіювання – метод психологічного впливу на людину, розрахований на некритичне сприйняття нею слів, думок інших, що призводить або до прояву в людини, навіть поза її волею і свідомістю, певного стану, почуттів, ставлення, або до здійснення людиною вчинків, що можуть безпосередньо не відповідати її принципам діяльності, поведінці. В.М.
Бехтерєв підкреслював, що навіювання відбувається „без участі волі
(уваги) особи, що сприймає..., і нерідко навіть без ясної з її боку свідомості” ( Бехтерев В.М. Внушение и его роль в общественной жизни.
– СПб., 1908. – С. 13). Навіювання не вимагає доказів, аргументації, логіки. Визначальним засобом навіювання можуть бути яскраві факти, цитати, приклади, особистість вихователя.
„Елементи навіювання, – вважає М.Г. Стельмахович, – наявні також у проханні, наказі, переконанні, прикладі, авторитеті, громадській думці, а особливо в мистецтві, художній літературі та фольклорі, зокрема в народному гуморі, іронії, сатирі, сарказмі, відчутті сорому, гріха”
(Стельмахович М.Г. Українська родинна педагогіка. – 1996. – С. 173).
У педагогів, психологів різні підходи до навіювання. Одні пере- більшували його значення у вихованні, інші заперечували можливість його використання. Більшість вважає, що в системі методів виховання навіювання повинно зайняти своє чільне місце.
Ступінь навіювання залежить як від вікових, так й від індивідуальних особливостей суб'єкта, його культурного та інтелектуального розвитку, освіченості, особливостей характеру (слабовілля, недооцінка своїх можливостей), почуття особистої неповноцінності, а також від тимчасового стану психіки, авторитету вихователя.
Переконання метод впливу на свідомість, волю індивіда, що сприяє формуванню його нових поглядів, відношень або зміні тих, що не відповідають загальнолюдським і національним нормам і принципам.
Метод передбачає обґрунтування певного поняття, відстоювання моральної позиції, оцінювання вчинків, дій та ін..
Основними прийомами реалізації методів формування свідомості
індивіда є: лекції, розповіді, бесіди, диспути, конференції, збори, в основі яких є слово. „Слово вчителя – нічим не замінний інструмент впливу на душу вихованця” (Сухомлинський В.А. О воспитании. – М., 1975. – С.33).
Ефективності використання методів формування свідомості сприяє:

82 1. Позитивна взаємодія вихователя і вихованця або вихованців, встановлення контакту з ними. Для цього необхідно враховувати вікові особливості суб'єктів, їхні індивідуальні особливості, інтереси, потреби, сумніви, життєві ідеали та філософію життя, стимулювати вихованців до самовиховання.
2. Формування інтересу, уваги до змісту інформації, яку повідом- ляють викладачі або ровесники. Психологи визначають інтерес як мотив, що стимулює людину спрямовувати свою діяльність на той чи інший об'єкт, а увагу — як його вибіркову здатність сприймати певні об'єкти.
Інтерес до знань, думок, висловлених на лекціях, бесідах, у повідомленнях, на конференціях, викликається або глибиною змісту, емоційністю викладу, або відношенням до них як до засобу досягнення мети, наприклад, отримання відповіді на ті питання, які цікавлять
індивіда.
Допомогти цьому можуть деякі способи активізації сприйняття й осмислення інформації учнями.
Це стосується перш за все вступу, який робить вихователь. Вступ, як зазначав ще Аристотель у своїй „Риториці”, є початком розмови, те ж, що в поетичному творі є пролог, а в грі на флейті – прелюдія, бо він повинен сприяти розв'язанню таких завдань, як: викликати інтерес у людини, оволодіти її увагою, встановити контакт з ними, щоб вони відчули довіру до педагога.
У працях Є.О. Ножина, І.Г. Штокмана розкриті окремі прийоми вступу:
- прийом співпереживання, що передбачає залучення яскравих незвичайних фактів, подій, окремих епізодів, що викликають інтерес, зосереджують увагу вихованців і примушують їх переживати те, що трапилося, разом із викладачем;
- прийом парадоксальної ситуації;
- апеляція до інтересів людини або до відомих засобів інформації, до авторитетів у тій чи іншій галузі (Лауреат Нобелівської премії... висловив думку про...), до особистості викладача;
- постановка проблемного, дискутивного питання.
Увагу суб'єкта можуть привернути також паузи, перехід від абс- трактних міркувань до конкретних прикладів, фактів, ілюстрацій. У деяких випадках ефективним прийомом може бути влучний гумор, який допомагає встановленню контакту з вихованцями, але гумор вимагає особливого складу розуму, таланту і, безперечно, педагогічного такту.
3. Доказовість у процесі переконання, вміння пояснити свою думку за допомогою інших, уже відомих істин, що є основою переконливості

83 міркувань. Доказовість містить три елементи; тезу, аргументи і способи доведення істини.
Теза – думка, положення, правдивість яких необхідно довести.
Аргументи – думки, положення, правдивість яких уже доведена наукою, життєвою практикою. Особливо вагомим аргументом є су- купність фактів, які окреслюють відношення до тези.
Способи доведення – форми логічного взаємозв'язку між аргументами
і тезою.
Для цього використовуються дані науки (наприклад, про шкідливість вживання молоддю наркотиків), фактичний матеріал. У листі до молоді
І.П. Павлов писав: „Факти – це повітря для вченого... Без них ваші
„теорії” – пусті потуги... Але... настирливо шукайте закони, які ними керують”.
Фактичний матеріал, приклади, цифри виконують різні функції: а) вони є основою для тих чи інших міркувань; б) можуть використовуватися з метою привернення уваги студентів; в) підтверджувати висловлені думки, положення; г) можуть бути приводом для самостійних висновків.
Але, слід пам'ятати, що відбирати їх необхідно системно, у від- повідності до теми розмови; факти повинні бути достовірні, правдиві; відповідати інтересам суб'єктів; по можливості повинні мати не лише силу логічного впливу, а й бути зверненими до почуттів індивіда; не має сенсу перенасичувати бесіди, лекції навіть яскравими фактами. Доречно наводити приклади аналогічні тим, які відомі студентам, що сприяє опосередкованому впливу на індивідів.
Доказовість забезпечується і спонуканням слухачів до виявлення активності у процесі оволодіння інформацією, прийняття певних вис- новків, чому сприяють ситуації вибору, дискусії, які вимагають аналізу відповідей, суджень, оцінки вчинків, проведення конкурсів тощо.
4. Звертання до почуттєво-вольової сфери слухачів. Вплив на свідомість особистості передбачає опору на її почуття і волю. К.Д.
Ушинський підкреслював, що суспільство, яке виключно турбується про освіту розуму, робить великий промах, тому що людина „більше людина в тому, як вона відчуває, ніж у тому, як мислить”, тому що розвинутий
інтелект може поєднуватися з емоційною бідністю, моральною глухотою.
Тому так важливі сердечність, емоційне взаєморозуміння, чуйність, доброзичливість, увага, здатність до сприйняття почуттів інших у процесі переконання. Іноді формально проведені диспути, конференції, бесіди не залишать у слухачів будь-яких позитивних емоцій, тому що не знайшлося місця для висловлення поглядів, переживань їх учасників. Влучно про

84 почуття писав драматург В. Розов: „Пригнічувати почуття, не давати їм волі, перетворювати себе в раціональний механізм – найлютіший злочин.
Природа буде за це мстити. І разом з тим розпускати світ своїх почуттів, бути його рабом – занадто нікчемний для людини стан”.
5. Особистість викладача – головний фактор успішності ви- користання методів освічення, навіювання, переконання; особливо його ерудиція, педагогічна майстерність, мовна культура, стиль життя, манери, жести, міміка, педагогічний такт. Вихователь повинен сам щиро вірити в те, в чому переконує людину, бути емоційним, одночасно слід уникати фальшивого пафосу, відірваності від конкретних потреб, інтересів людей.
Метод прикладу – це метод впливу на свідомість, почуття, поведінку особистості через наслідування. Виховний вплив прикладу - це своєрідна наочність у виховній роботі. Наслідування спрямоване на відтворення
індивідом певних зовнішніх рис, зразків поведінки, котре супроводжується емоціональними і раціональними почуттями. Шляхом наслідування формується моральна мета особистої поведінки, тобто це складний процес, в якому можна прослідкувати конкретні дії, вчинки
іншої особи в певних життєвих ситуаціях, що викликають бажання вести себе так само, хоча це ще не значить, що бажання буде реалізоване, відбувається формування виконавчих, вольових
і закріплення наслідувальних самостійних дій.
Прикладом для студентів можуть бути батьки, родичі, викладачі, знайомі, літературні герої, видатні сучасники, які яскраво проявили себе у праці, науці, мистецтві. У процесі взаємодії суб'єктів у контактних групах створюються умови для наслідування, особливо на ранніх етапах розвитку особистості. Діяльність одного сприяє діяльності іншого.
Особливістю групової діяльності є співробітництво й суперництво, що в значній мірі визначають ефективність наслідування. Приклад у вихованні може виконувати різноманітні функції: конкретизувати прагнення, ідеали суб'єкта; бути доказом для обґрунтування їх; переконувати в доцільності своїх поглядів, вчинків; стимулювати самовиховання. Ще давньо- римський філософ Сенека твердив, що важко довести до добра повчанням, легко – прикладом.
Методи формування досвіду поведінки. У процесі формування особистості одним із головних завдань є досягнення єдності свідомості і поведінки. Справді вихованою можна назвати людину лише тоді, коли вона не тільки засвоїла певні вимоги, але коли в неї виникла потреба діяти у відповідності з цими вимогами і вона не може поводитись інакше.
Знання, що не підштовхують людину до позитивних дій, стають ширмою, за якою ховаються лицемірство і ханжество. Тому процес виховання

85 повинен передбачати привчання людини до позитивної поведінки і виробляти звичку до неї. Під звичкою розуміємо стійку форму поведінки, в основі якої стійкі навички організації особистістю своєї діяльності, спілкування, які закріплюються в поведінці і стають рисою характеру людини. Цьому сприяють такі методи, як: привчання, вправи, доручення, виховні ситуації тощо.
Привчання – організація планомірного і регулярного виконання суб'єктом визначених дій з метою перетворення їх у звичку поведінки (не розмовляти на лекції, прибирати зі столу, дотримуватися режиму тощо).
Вправи ведуть до вироблення навиків і звичок, які включаються в загальну структуру поведінки людини і проявляються як її індивідуальні особливості. Це може бути звичка до регулярної праці, до фізичної та гігієнічної культури (підтримання чистоти тіла, ранкова гімнастика, потреба в рухах), звичка бути обов'язковим у стосунках із людьми. У галузі культури поведінки можна виділити такі групи звичок (Г.І.
Щукіна):
1. Звички, які виражають позитивний емоційний тон спілкування з людьми: ввічливо вітатися з людьми при зустрічі, прощатися при розлученні та ін.
2. Звички поведінки, які передбачають необхідність враховувати настрої оточуючих: не розмовляти голосно в громадських місцях, щоб не заважати хворим, втомленим, зайнятим своїми думками, тим, хто перебуває в горі; не штовхати в спину того, хто йде попереду...
3. Звички уваги, завбачливості до людей. Вони пов'язані із наданням послуг, з готовністю прийти на допомогу людині у скруті: поступитися місцем, пропустити раніше себе в дверях, допомогти донести речі, підняти впущену річ та ін.
4. Звички, пов'язані з хорошими манерами: триматися природно, просто, з гідністю, бути гостинним, терпляче вислуховувати співрозмовника.
Реалізується метод вправ і через доручення, тобто шляхом виконання визначених завдань, що сприяє накопиченню досвіду позитивної поведінки, вихованню гуманних якостей особистості, відповідальності, старанності (доручення: провідати хворого товариша, надати допомогу відстаючому, привести в порядок книги бібліотеки).
У теорії педагогіки і практиці виховної діяльності все більшого поширення набуває використання виховних ситуацій, тобто створення таких зовнішніх обставин, які дозволяють опосередковано впливати на свідомість, почуття, вчинки людини. Педагогічний ефект забезпечується

86 не прямим звертанням до суб'єкта, а цілеспрямовано організованими обставинами, які й створюють ситуацію.
В цілому, методи цієї групи пов'язані з організацією діяльності
індивіда: навчальної, трудової, ігрової, суспільної, естетичної, що забезпечує не тільки досвід поведінки, але й переживання радості пізнання, творчості, творіння, спілкування тощо.
Таким чином, методи організації діяльності і формування досвіду моральної поведінки вирішують завдання виховання стосунків між людьми, навичок, умінь, звичок. Людина іде від усвідомлення необхідності знань, умінь через тренування до навиків і через тренувальні вправи – до звичок поведінки.
Методи стимулювання і корекції поведінки. Головні методи цієї групи – заохочення і покарання, які здійснюють функцію стимулювання і коректування діяльності і вчинків людини. „Похмурий погляд, похвала, догана, жарт, порада, поцілунок, казка як нагорода, словесне заохочення – ось лікувальні процедури, які треба призначати в малих або великих дозах, частіше чи рідше в залежності від конкретного випадку і особливостей організму”, - писав Я. Корчак.
Заохочення – це підтвердження правильності вчинків, дій суб'єкта.
Значення його в тому, що воно сприяє закріпленню позитивних форм поведінки людини і може знайти прояв у різноманітних формах.
Заохочення буде позитивним за певних умов:
1) його справедливість, тобто заохочувати лише за певні позитивні дії, вчинки. Заохочення повинно бути усвідомлене як нагородженим, так і ровесниками;
2) своєчасність заохочення;
3) дотримання міри в заохоченні (надмірне часте заохочення одних і тих людей знижує виховний ефект методу, може призвести до формування підвищеної самооцінки, завищеного рівня вимог, недоброзичливого ставлення однокурсників).
Покарання – вплив на особистість індивіда, який відображає засудження його дій, вчинків, що суперечать нормам, принципам поведінки у суспільстві, змушуючи його дотримуватися цих норм.
Призначення покарання – виховувати уміння гальмувати виявлення тих якостей, прагнень здійснення вчинків, які в певних умовах суперечать вимогам норм моралі.
В основному, покарання пов'язані: а) з накладанням додаткових обов'язків; б) втратою або обмеженням певних прав; в) вираженням морального осудження в різних формах. Так, психолог Ю. Красовський визначає декілька видів лише засудження: підбадьорююче (наступного

87 разу зробиш краще...), критика-докір (а я на тебе розраховував), критика- надія (сподіваюсь, що більше...), критика-похвала (робота виконана добре, але не для цього випадку), критика-аналогія (... припустився такої ж помилки, як...), безособова критика (... є такі, котрі...), критика- співпереживання (я добре тебе розумію, але...), критика-співчуття
(співчуваю, але...), критика здивування (невже не підготував?...), критика-
іронія, критика-стурбованість, критика-натяк, критика-зауваження, критика-вимога, критика-побоювання.
До типових видів покарань М.Г. Стельмахович відносить: вияв незадоволення, засудження, присоромлення, обмеження, посилення контролю за поведінкою, відстрочку виконання даної обіцянки, прояв деякої стриманості, позбавлення звичної ласки, моральне засудження, нотка відчудження в голосі, гнів, обурення тощо.
Корекція передбачає використання певних прийомів, спрямованих на подолання чи послаблення недоліків у діях, вчинках людини. Цьому може сприяти великодушне пробачення, сутність якого в тому, що того, хто здійснить негарний вчинок, мовби пробачають за тієї причини, що людина не може усвідомити те, що вчинила, або припинити це („Якщо ти вважаєш, що це так, то нехай так і буде, проте мені жаль...”).
Прийом ігнорування передбачає фіксацію педагогом несприятливого стану суб'єкта, але зовні педагог робить вигляд, що не помічає того, що відбувається, що, у свою чергу, приводить до самоаналізу суб'єктом своїх дій.
Прийом вдаваної байдужості педагога: він мов би не помічає по- рушень соціальних норм або припускає їх частково, проте готує умови, щоб у майбутньому не допускати порушень. Так, Я. Корчак, розуміючи, що дурні звички виховання мають над людиною велику владу, дозволяв вихованцю протягом тижня битися або лаятися обмежену кількість раз, знижуючи від тижня до тижня це число. К.Д. Ушинський також давав таку пораду: не звертати уваги на дурні звички, формувати позитивні, які, на його думку, витискують дурні.
Компроміс як спосіб розв'язання суперечностей у взаємостосунках суб'єктів.
Основні методи виховання виділені на Мал. 1. Фактори, що визначають вибір методів виховання.
На успішність використання методів виховання впливають такі фактори:
1. Педагогічне обґрунтоване зіставлення методів виховання, які використовуються, з метою, завданнями, змістом, принципами ви-

88 ховання, особливо принципом урахування індивідуальних і вікових особливостей студентів.
2. Застосування в єдності методів формування свідомості, фор- мування досвіду суспільної поведінки, стимулювання діяльності й корекції поведінки, самовиховання.
3. Врахування своєрідності педагогічної ситуації.
4. Аналіз впливу на особистість методів, які вже застосовувались.
5. Особистість вихователя, його педагогічна рефлексія, яка пе- редбачає: усвідомлення мотивів своїх дій, здатність поставити себе на місце іншого, побачити те, що відбувається, очима цього іншого, адекватно оцінити результати роботи.
Основними засобами і формами реалізації виховної роботи у вищих навчальних закладах є: диспути, вечори, читацькі конференції, бесіди, лекції, зустрічі тощо.
Серед форм позааудиторної виховної роботи з педагогіки можуть бути: педагогічні інформації; диспути на педагогічні теми; читацькі конференції; усні журнали (можливі такі назви журналів „Педагогічний кругозір”, „Серце віддаю дітям”, „Сторінки життя видатних педагогів”,
„У нас в гостях педагоги-новатори” та інші); бесіди за круглим столом; вечори на педагогічні теми; конкурси ”Шукаємо педагогічні таланти”; педагогічні тижні; педагогічні гуртки; студентський клуб „Викладач”; педагогічний театр.
Історично склалося, що реалізація виховної роботи у студентських групах здійснюється через інститут кураторства. Це управлінська ланка, яка взаємодіє з іншими у системі позааудиторної виховної роботи і забезпечує її організацію на рівні студентської академічної групи.
Результатом діяльності куратора є набуття молодою людиною соціального досвіду поведінки, формування національної самосвідомості, ціннісних орієнтацій і розвиток індивідуальних якостей особистості.
Варто зазначити, що відсутність спеціальних молодіжних організацій робить сучасний процес навчання у вищих навчальних закладах практично єдиним полем виховного впливу, що здійснюється через змістовні й процесуальні характеристики дисциплін. Важко переоцінити виховний потенціал гуманітарних курсів, у процесі вивчення яких формуються світогляд і ціннісні орієнтації студентів. Блок фунда- ментальних і природничонаукових дисциплін сприяє виробленню
інтелектуальних умінь наукового мислення. Блоки загальноінженерних і професійних дисциплін у виховному плані надають можливість додати до раніше отриманих інтелектуальних умінь творчого імпульсу. Зміст стає
інструментом виховання лише в тому разі, якщо на основі міцних знань

89 воно транслюватиметься через їх цілісне сприйняття у свідомість тих, кого навчають. Варто ширше використовувати міжпредметні зв’язки,
інтегровані курси, що сприяють формуванню системних знань, а через них – системи переконань, поглядів. Тільки те, що є добре зрозумілим, активно засвоєним, спонукає до рефлексії, оцінних суджень, трансформуючись у нові якості особистості.
Позанавчальна виховна діяльність студентів

Методи формування свідомості

Методи формування досвіду поведінки

Методи стимулювання
і корекції поведінки

Методи самовиховання


Навчання
Освічення
Переконання

Привчання
Вправи
Доручення
Участь у діяльності

Заохочення
Покарання

Самопостереження
Самоаналіз
Самонаказ
Самоконтроль


Приклад

Вимоги

Змагання
Мета:

Вплив на свідомість, почуття, волю вихованця для роз’яснення, доказу правильності чи необхідності певної поведінки.
Здобуття cуб’єктом досвіду поведінки в різних видах діяльності,(спеціально організованого привчання і вправ).
Стимулювання
Позитивних дій, вчинків, суджень, оцінок
і гальмування негативних

Вдосконалення своєї особистості
Результати:

Сформованість понять, суджень, оцінок, готовності до поведінки, відповідної до вимог вихованої людини
Сформований досвід поведінки, який знаходить виявлення в звичках поведінки, особистих якостей людини
Сформованість понять, оцінок,
і досвіду суспільної поведінки
індивіда
Наближення до ідеалу поведінки особистості
Мал. 1. Методи виховання.


90
Лекція 4
Тема: „Основи дидактики вищої школи”
План:
1. Дидактика як галузь педагогіки вищої школи.
2. Сутність, структура та рушійні сили навчання.
3. Закономірності та принципи дидактики вищої школи.
4. Особливості методів навчання у вищому навчальному закладі.
5. Форми організації навчального процесу у вищій школі.
Рекомендована література:
1. Алексюк А.М. Педагогіка вищої освіти України. Історія. Теорія. – К.:
Либідь,1998. – С. 393-497.
2. Алексюк А.М. Педагогіка вищої школи. Курс лекцій: Модульне навчання. – К.,1993. – 218с.
3. Беспалько В.П. Слагаемые педагогической технологии. – М:
Педагогика, 1989. – 302с.
4. Бондар В.І. Дидактика: ефективні технології навчання студентів. –
К.: Вересень,1996. – 129с.
5. Бондар В.І. Теорія і практика модульного навчання у вищих закладах освіти (на матеріалах дидактики) // Освіта і управління, 1999. – № 1. –
Т. 3. – С. 19-40.
6. Вітвицька С.С. Основи педагогіки вищої школи: Методичний посібник для студентів магістратури. – Київ: Центр навчальної літератури, 2003. – 316с.
7. Галузинський В.М., Євтух М.Б. Основи педагогіки і психології вищої школи в Україні. – К., ІНТЛ, 1995. – 168с.
8. Кремень В.Г. Особистісно-розвивальне навчання як науковий пріоритет // Рідна школа. - № 11. – 1998. – С. 53-57.
9. Кремень В.Г. Підвищення ефективності вищої освіти розвитку та
інтеграції // Освіта України, 2004. - № 17. – 2 березня.
10. Навчальний процес у вищій педагогічній школі: Навчальний посібник / За ред. академіка АПН України О.Г. Мороза. – К.: НПУ ім.
М.П. Драгоманова, 2001. – 337с.
11. Нагаєв В.М. Методика викладання у вищій школі: Навч. посібник. –
К.: Центр навчальної літератури, 2007. – 232с.
12. Оконь В. Введение в общую дидактику. – М.: Высшая школа, 1990. –
382с.
13. Про основні напрямки реформування вищої освіти в Україні. Указ
Президента України 12 вересня 1995 року № 832/95. – К.: Міленіум. –
2001. – 470с.

91 14. Основні засади розвитку вищої освіти України в контексті
Болонського процесу / За ред. В.Г. Кременя. – Київ-Тернопіль: Вид- во ТДПУ, 2004. – 147с.
15. Фіцула М.М. Педагогіка. Посібник. – К.: Академія, 2000. – 544с.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   19


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал