Конспект лекцій для студентів денної і заочної форм навчання спеціальності 03060104




Сторінка7/19
Дата конвертації22.12.2016
Розмір5.01 Kb.
ТипКонспект
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   19
3. Змістовний компонент виховного процесу
у вищому навчальному закладі
Виховання – поліспрямований процес, де кожна конкретна мета зумовлює відповідність їй його змісту та методів. Напрям виховання визначається єдністю мети та змісту. У педагогічній науці традиційно виділяється розумове, моральне, естетичне, трудове, фізичне виховання, що сьогодні доповнюється цивільними, правовими, економічними, екологічними напрямами. Виховання в цілому й у межах окремого напряму може бути реалізовано на різних рівнях – соціуму, соціальних
інститутів, окремих соціальних груп,
інтерперсональному
(міжособистісному) та інтраперсональному (самовиховання) рівнях.
Моральне виховання. У державних документах із питань національної освітньої політики визначено пріоритетні ідеї змісту виховання особистості: ідеї свободи, рівності, національної й особистої гідності; формування працелюбності, взаємодопомоги і самодисципліни; бережливості; ставлення до свого життя і життя інших людей як до вищої цінності тощо.
Вимоги до спеціаліста, громадянина визначають зміст виховного процесу у вищому навчальному закладі.
Це, передусім, моральне виховання як цілеспрямований процес, спрямований на оволодіння індивідом моральною культурою, яка визначає його ставлення до навколишнього світу. Моральна культура – це найголовніший компонент духовного життя людини, який характеризує її досягнення в оволодінні основами моралі як сукупності принципів, вимог, норм, правил, які регулюють дії в усіх сферах її життя, у

71 формуванні моральної свідомості, розвитку моральних почуттів, виробленні звичок моральної поведінки особистості.
Моральні норми – це сукупність вимог, які визначають обов'язки людини по відношенню до оточуючого світу, а також зразки, які не тільки визначають поведінку особистості, але й дають можливість оцінювати й контролювати її.
Вимоги до поведінки людини сформульовані в заповідях „Ветхого завіту”, серед яких:
1. Не створи собі кумира і ніякого зображення того, що на небі зверху
і що у воді нижче землі, – не схиляйся перед ними і не служи їм.
2. Поважай батька і матір твою, щоб продовжити дні твої на землі...
3. Не вбивай.
4. Не прелюбодій.
5. Не проголошуй брехливого свідоцтва на ближнього твого.
Вимоги представлені також у двох заповідях Ісуса („Евангелие”).
Друга з них говорить: „Полюби ближнього твого, як самого себе”. Таким чином, моральні норми закріплені в таких поняттях, як: добро, обов'язок, совість, гідність, справедливість, щастя, сенс життя та інше, які визначають характер поведінки людини.
Поняття „добро” відображає все те позитивне, що спрямоване на благо людей. Тому добро є засобом моральної оцінки вчинків, дій, стосунків між людьми. Але по-справжньому вчинок хороший, якщо його мета, мотив, результати є позитивними. Протистоїть добру зло, тобто згубна, ворожа людині діяльність. Розкриваючи сутність поняття „добро”,
В.О. Сухомлинський пише: „Добро – це думка, помножена на волю, тільки за цієї умови матимемо непримиренність до зла, – а це і є сама сутність добра. Те, що повинно стати моральною серцевиною твоєї особистості, – моральна чистота, благородство, непримиренність до зла – залежить від того, як ідея добра стає твоїм переконанням, суттю твоєї душі – твоєю органічною потребою застосовувати на кожному кроці мірку оцінки того, що відбувається у світі.
Мета виховання полягає в тому, щоб, морально удосконалюючись, людина у своїх взаємостосунках із іншими людьми перемагала зло”
(Сухомлинський В.О. Як виховати справжню людину. Твори в 5-ти т. – Т.
2. – К., 1976. – С. 230).
Обов'язок – припускає певні зобов'язання людини, виконання яких виходить із складних стосунків між людьми, усвідомлення своїх прав і обов'язків по відношенню до Батьківщини – громадянський обов'язок, до сім'ї – сімейний обов'язок та ін.. Але ці обов'язки повинні бути усвідомлені особистістю і виконуватися за внутрішнім покликом.

72
В.О.Сухомлинський писав: „Обов'язок перед Батьківщиною, – святиня людини. Від нас, батьків та матерів, від вихователів залежить, щоб кожний юний громадянин дорожив цією святинею, як дорожить чесна людина своїм добрим ім'ям, гідністю своєї сім'ї. Громадянські думки, почуття, переживання, громадянський обов'язок, громадянська відповідальність – це основа людської гідності” (Сухомлинський В.А. О воспитании. – М., 1975. – С. 219).
Совість почуття і свідомість моральної відповідальності за свою поведінку та вчинки перед оточуючими людьми. Це внутрішня са- мооцінка своїх вчинків, емоційне хвилювання, внутрішній суддя, спонукач доброго вчинку.
Честь – визнання вчинків, дій людини, її заслуг, що проявляється в шануванні, авторитеті і одночасно у прагненні людини до визнання і високої оцінки з боку оточуючих, похвали, популярності (честолюбство чи марнолюбство).
Гідність – передбачає усвідомлення особистістю своїх високих моральних якостей і повагу їх у самому собі, тобто усвідомлення особистістю своєї цінності (національна гідність, власна гідність). „Щоб стати справжньою людиною, – говорив В.О. Сухомлинський, – учень повинен перш за все поважати самого себе, без цієї поваги, без любові до краси в самому собі немислима людська культура, немислима і нетерпимість до всього, що принижує людину... Це не самомилування, а гордість, чиста віра в добрий початок у самому собі” (Сухомлинський
В.А. О воспитании. – М., 1975. – С. 28).
Поняття „щастя” безпосередньо пов'язане з розумінням людиною
сенсу життя, бо воно визначається як стан морального задоволення, задоволення власним життям. Для одних щастя в тому, щоб кохати і бути коханим, мати сім'ю, дітей, хороших друзів, роботу, для інших – мати матеріальний достаток тощо, тобто щастя конкретної людини визначається сенсом її життя, її потребами.
Отже, норми поведінки знаходять прояв:
1. У ставленні людини до народу, Батьківщини, національної культури, історії, народних звичаїв, що дозволяє говорити про патріотизм людини, її повагу до свободи інших народів. „Формування патріотичних почуттів визначає вироблення і зміцнення високого ідеалу служіння своєму народу, готовності до трудового та героїчного подвигу в ім’я процвітання своєї держави, прагнення бачити її незалежною”(Концепція національного виховання //Освіта.– 1994.– 26 квітня.– С. 6).
2. У ставленні до праці, національного багатства, природи. Серед багатьох цінностей людського життя праця займає особливе місце. Уже

73 сам факт, працює людина чи є простим споживачем, визначає сенс її життя, розуміння щастя, добра. А.С. Макаренко говорив, що людина, яка не вміє нічого робити, викликає жалість і осудження. Великий педагог
К.Д. Ушинський вірно зазначав: якщо у людини не виявиться своєї власної праці в житті, то вона позбувається справжнього шляху, і перед нею відкриваються два інших, обидва однаково згубні: дорога невтомного незадоволення життям, похмурої апатії та бездонної нудоти або шлях добровільного непомітного самознищення, по якому людина швидко опускається до дитячих утіх чи скотинячої насолоди.
Праця, на думку К.Д. Ушинського, є єдине доступне людині на землі й єдине гідне її щастя. Позитивне ставлення до праці, конкретної справи проявляється в тому, чи працює людина із задоволенням, старанно, добросовісно, вміє переборювати труднощі. Таку людину характеризує зосередженість, зібраність, контроль за якістю виконання тощо.
Негативне ставлення до праці виражається в тому, що людина працює без захоплення, інтересу, губить багато часу на розмови, на „початок”, не проявляє старання, якщо її не контролюють, не проявляє зібраності, зосередження й таке інше.
Ставлення до національного багатства, природи здійснюється у процесі екологічного виховання, яке передбачає:
- формування системи наукових знань, ціннісних орієнтацій, поглядів
і переконань, що забезпечують формування і необхідне ставлення людини до оточуючого світу на основі принципів моралі;
- виховання у студентів потреби свідомо дотримуватись екологічних норм і правил у власній поведінці;
- нетерпимість до проявів безвідповідального ставлення до нав- колишнього світу;
- формування навичок екологічної діяльності, які в індивіда виявляються в діях, що проявляються у захисті, догляді й покращенні природного оточення, у пропаганді екологічних знань.
Як підкреслювалося в одній із публікацій „Учительской газеты” (14 березня 1995p.), екологія як наука світоглядна вимагає дотримання заповітів предків: „Не можна рвати траву – це волосся Матері - Землі. Не можна кидати у воду сміття – це очі Матері - Землі. Поки все це ми не згадаємо, природа не буде любити нас, своїх дітей, за зневагу. Вона буде нас карати. А пам'ять повертається не так скоро, як хотілось би. Потрібні роки – захоплюватися і, граючи, осягати”.
3. Про моральність свідчить і ставлення людини до інших людей,
всього живого, що дозволяє говорити про почуття дружби, любові, поваги й до друзів, батьків, старших (чуйність, тактовність, повага, турбота про

74 оточуючих людей; нетерпимість до проявів приниження, ображення особистості, несправедливості; гуманізм), про що так зворушливо писав
В.О. Сухомлинський: „Опановуй головне в духовній культурі – культуру людських відносин, умій розрізняти в людині світле і темне...”
(Сухомлинський В.О. Як виховати справжню людину. Твори в 5-ти т. – Т.
2. – К., 1976. – С.190).
Дружні стосунки у студентському колективі знаходять вияв у вмінні підтримувати один одного у важку хвилину, надавати допомогу, виявляти турботу тощо.
У системі виховної роботи В.О. Сухомлинський визначив десять „не можна” у ставленні до старших. Дотримання цих заборон вважалось справою честі й гідності, порушення – ганьбою і моральною неосвіченістю:
- не можна ледарювати, коли всі працюють...;
- не можна сміятися над старістю і старими людьми...;
- не можна виявляти незадоволення, що в тебе немає якоїсь речі...;
- не можна допускати, щоб мати давала тобі те, чого вона не бере собі...;
- не можна залишати старшу рідну людину одинокою, особливо матір, якщо в неї немає нікого, крім тебе... та інше.
4. Норми поведінки знаходять також виявлення у ставленні людини до
самої себе, що проявляється в чесності, правдивості, безкорисливості, великодушності, самоволодінні студента, його дисциплінованості або: в зарозумілості, пихатості, честолюбстві, самолюбстві, байдужості до оточуючих, хвастливості, самовпевненості, самонадійності.
Дисциплінованість – риса характеру, яка проявляється у свідомому дотриманні людиною норм і правил поведінки в навчальному закладі й поза ним, чіткому й організованому виконанні обов'язків. Дисципліно- ваність характеризує не тільки ставлення до себе, але і до інших, справи, праці. Тому можна говорити про трудову, навчальну дисципліну, дисципліну виконання суспільних доручень, дисципліну власної поведінки (ввічливість, точність, ретельність). Процес формування дисциплінованості, як зазначає Г.І. Щукіна, являє собою процес зміни мотивів, учинків та поведінки від „я так хочу, мені так подобається” до
„так потрібно, в цьому мій обов'язок”.
Моральне виховання включає й правове, завдання якого полягають у наступному:
- щоб вищий навчальний заклад забезпечував оволодіння студентами системою знань із питань держави й права;

75
- щоб у студентів виховувати шанобливе ставлення до законів своєї держави, переконаність у необхідності їх виконання;
- щоб виховувати навики правової поведінки, потреби захищати
інтереси і права своєї особистості, державні, суспільні;
- щоб виховувати активну громадянську позицію, нетерпимість до порушників правопорядку.
Таким чином, правове виховання сприяє підготовці молоді до виконання громадянських обов'язків у ставленні до держави, праці, сім'ї.
Кожна людина повинна знати норми і правила поведінки в суспільстві, свої права і обов'язки, основні положення про працю, одруження й сім'ю, громадянського і карного кодексів, законодавство про охорону здоров'я.
Таким чином, головне завдання морального виховання молоді – формування моральної культури особистості, яка містить такі компоненти: індивідуальну моральну свідомість, моральні почуття, моральні стосунки, поведінку і спілкування. Індивідуальна моральна свідомість містить у собі ідеали, погляди, переконання, прагнення особистості, що складає духовно-моральну основу формування моральної культури.
Моральні почуття можуть бути як свідомими, так і стихійними.
Тому важливо, щоб людина володіла своїми почуттями свідомо.
Моральні стосунки виявляють особисті якості людини.
Культура поведінки і спілкування втілює в собі результати виховання, ступінь розвитку моральної свідомості особистості.
Знання загальних правил поведінки, основних категорій етики (добро, зло, совість, честь, гідність, справедливість, щастя, сутність життя) – ще не показник моральної культури особистості. Знання повинні мати форму виявлення в діяльності, спілкуванні, відбиваючи глибину засвоєння норм поведінки і здатність втілити їх у життя. Тому методами формування моральної культури є не лише просвіта, а й вироблення навиків поведінки, організація діяльності і спілкування студентів, створення ситуацій морального вибору.
Отже, найголовніше завдання вищих навчальних закладі – виховання особистості, яка, маючи стійкі позитивні мотиви поведінки, діє в будь- яких обставинах у відповідності з моральними нормами поведінки.
З моральним вихованням, як визначає Г. Ващенко, міцно пов’язане виховання волі й характеру. Найважливіша риса вольової людини є принциповість і здібність чітко ставити перед собою певну мету,
...стриманість, уміння володіти собою, не піддаватися емоціям і афектам.
Любов до праці і працездатність. Свідома дисципліна. Бадьорість і

76 життєрадісність, тобто людина мусить вірити в перемогу добра над злом, правди над неправдою (Ващенко Г. Виховний ідеал. – С. 203 – 204).
Трудове виховання забезпечує формування ставлення студента до праці, професії, усвідомлення її значення і необхідності володіння знаннями основ наук, уміннями в обраній професійній галузі, вихованні таких якостей особистості як працелюбність, дисциплінованість, відповідальність.
Сучасні умови розвитку суспільства вимагають економічного
виховання, яке припускає:
- економічну освіту;
- володіння основами моральної поведінки в конкретній професійній діяльності;
- виховання якостей бережливих хазяїв, дбайливого ставлення до матеріальних цінностей, природи, суспільного майна, бережливості у використанні енергетичних джерел, продуктів харчування, тобто формування конкурентноздатної особистості;
- виховання правової культури, яка забезпечує дотримання моральних принципів в економічній діяльності;
- виховання екологічної культури, яка, як і правова культура, сприяє економічному вихованню особистості.
Естетичне виховання студентів як процес оволодіння ними естетичною культурою, котра передбачає сформованість естетичних знань, смаків, ідеалів, розвиток здібностей до естетичного сприйняття явищ дійсності, творів мистецтва, потребу вносити прекрасне в оточуючий людину світ, зберігати прекрасне.
Зміст виховної діяльності передбачає розвиток естетичного
сприйняття як здатності людини до виокремленні в явищах дійсності, мистецтві процесів, властивостей, якостей, що викликають естетичні переживання. Естетичне сприйняття нерозривно пов'язане з естетичними
почуттями, які виникають у процесі сприйняття прекрасного і відбивають ставлення людини до прекрасного.
Справжні естетичні почуття, естетична насолода несе в собі вели- чезну силу впливу на особистість. Насолода спонукає людину ходити в театр, слухати концерти, відвідувати картинні галереї. Де немає естетичної насолоди, там немає й художнього сприйняття, а є лише ознайомлення, спостереження.
Проте важливо не стільки сприймати прекрасне, але й розуміти, оцінювати твори мистецтва, вчинки людей та інше, тобто необхідно формувати естетичне судження, найбільш повна і закінчена форма якого знаходить прояв в естетичному ідеалі, тобто в тому зразку, з позицій

77 якого людина оцінює навколишню дійсність, людей, її вчинки.
Естетичний ідеал відображає уявлення людини про красу, він виступає як мета, до досягнення якої прагне людина, і разом з тим це основний критерій, з позицій якого оцінюється навколишня дійсність, особистість людини, її поведінка.
На базі конкретних естетичних знань, сприйняття, почуттів, ідеалів і понять формується естетичний смак, під яким розуміємо стійке емоційно-оцінне ставлення людини до прекрасного. У відповідності з особливостями розвитку і виховання у кожної людини виробляється свій особистий смак у тій чи іншій спрямованості (зі смаком одягнута, має свій смак у музиці, літературі, образотворчому мистецтві тощо). Завдання вищого навчального закладу – виховувати людину, яка б не намагалася бездумно слідувати моді, а вміла б свідомо брати з неї все краще, що найбільш відповідає потребам і нахилам конкретної особистості.
Важливим компонентом змісту естетичної культури є естетична
діяльність, яка може бути спрямована на:
- організацію естетики середовища, в якому живе, вчиться, працює, відпочиває людина;
- розвиток творчих здібностей особистості в галузі музики, образотворчого мистецтва, літератури, театральних занять, уяви, образного мислення, фантазії;
- пропаганду мистецтва, естетичних ідеалів (концертна, лекторська діяльність);
- самоосвіту та самовиховання з метою духовно-естетичного збагачення особистості.
Загальною умовою успішної реалізації змісту виховання є оволодіння людиною основами естетичних знань, що сприяють і сприйманню, й оцінці прекрасного в навколишній дійсності, становленню естетичних
ідеалів і смаків, а також оволодінню тими вміннями, які дозволяють здійснювати естетичну, зокрема, творчу діяльність.
Громадянське виховання – процес формування громадянськості як риси особистості, що характеризується усвідомленням нею своїх прав і обов’язків у ставленні до держави, народу, норм життя; турботою про благополуччя своєї країни, збереження людської цивілізації конкретними діями відповідно до власних переконань і цінностей.
Основна мета громадянського виховання – сформувати свідомого громадянина, якому притаманні високі моральні ідеали суспільства, любов до своєї країни, відповідальність за виконання громадянського обов’язку.
Отже, громадянськість як риса особистості відбиває:

78
• патріотичну самосвідомість, громадянську відповідальність; суспільну ініціативність і активність, готовність працювати для розвитку своєї країни, захищати її, підносити її міжнародний авторитет;
• досконалі знання, володіння державною мовою, турботу про піднесення її престижу;
• увагу до батьків, свого роду, традицій, історії народу;
• усвідомлення своєї належності до народу як його представника; спадкоємця і наступника;
• дисциплінованість, працьовитість, завзятість, почуття дбайливого господаря своєї землі, піклування про її природу, екологію;
• гуманність, шанобливе ставлення до культури, традицій, звичаїв національних меншин, що проживають у країні, високу культуру міжнаціонального спілкування.
Зміст громадянського виховання передбачає виховання потреби брати участь у суспільно-політичній діяльності на засадах демократизму, вагомості, терпимості до інакомислення, поваги до законно створених державних інститутів; єдність мотивів, знань, переконань, слова і діла як основи політичної культури.
Виховання громадянськості як інтегративної риси особистості містить також її дбайливе ставлення до природи, моральність, культуру поведінки, потребу в праці тощо.
Щоб забезпечувати громадянську освіченість студентів, необхідно визначати сукупність ціннісних орієнтацій, які формують ставлення людини до оточуючого її світу, що вимагає володіння студентами певними знаннями, а саме:
- культурологічними, ядром яких є уявлення про сутність громадянського суспільства, систему соціального забезпечення й соціального захисту, соціальної поведінки про культурні надбання своєї нації та нації інших народів, історію, традиції країни тощо;
- аксіологічними (про громадянські, демократичні, загальнолюдські й національні цінності);
- правовими – знання щодо Конституції як основного закону, основ конституційного ладу, порядку формування, діяльності та взаємодії державних органів і органів місцевого самоврядування, знань прав людини, механізмів їх захисту, обов'язків і відповідальності тощо;
- політичними, що передбачає знання певних теорій, законів суспільного розвитку, державних органів, традицій, політичного життя, державної символіки своєї країни, її історичного походження, політичних прав та свобод людини,

79
- економічними знаннями щодо економіки своєї держави та інших держав, сутності ринкових відносин тощо;
- соціально-психологічними знаннями щодо сутності владно-під- владних відносин, мотивації соціальних дій, інформаційного впливу на свідомість виборців, способів розв'язання конфліктних ситуацій, форм комунікативної взаємодії.
Знання сприяють розвитку громадянського мислення, яке неможливе без оволодіння вміннями:
- критично сприймати інформацію, самостійно її аналізувати;
- приймати виважені рішення з урахуванням юридичних норм;
- послідовно відстоювати свої права;
- давати аналіз причин політичних або соціально-політичних явищ, висвітлювати дії їх учасників;
- аргументовано, логічно вести політичну дискусію, виявляти терпимість до іншої позиції;
- розробляти стратегію розв'язання проблемної ситуації, оцінювати свої
ідеї з позиції іншого;
- володіти культурою міжгрупових і міжособистісних стосунків.
Виховання громадянськості передбачає також створення умов для конкретних вчинків, дії студентів, їх суспільно-політичної діяльності.
Мотивами цих вчинків, дій можуть бути інтерес до політики, до суспільної праці, бажання самоствердитися в цій галузі тощо.
Громадянське виховання може здійснюватися шляхом оволодіння системою знань в суспільно-політичному житті групи, факультету, університету тощо, організації студентського самоврядування.
Фізичне виховання спрямоване на розвиток організму, зміцнення здоров'я, забезпечення гармонії „фізичного розвитку і духовного життя багатогранної діяльності людини” (В.О.Сухомлинський).
Розвиток основних фізичних якостей, формування рухових умінь і навиків повинно здійснюватися у процесі: виконання фізичних вправ, трудової діяльності, дотримання режиму праці й відпочинку, гігієни праці.
Фізична культура студентів допомагає їм реалізувати себе в різ- носторонній спортивно-оздоровчій діяльності, сприяє самоорганізації, самоуправлінню, становленню морально-естетичного ідеалу.
Враховуючи вищезазначене можна дійти висновку, що зміст виховного процесу у вищій школі спрямований на формування базової культури майбутнього спеціаліста.


80
4. Методи і форми організації виховного процесу у вищій школі
Виховні завдання вирішуються за допомогою методів виховання, які становлять інструментарій педагогів-вихователів. Класифікація методів виховання є умовною й залежить від моделі виховання, його видів і напрямів, виховного середовища, віку вихованців, особистості вихователя. У зв’язку із цим варто розглядати процеси виховання контекстно, що дозволить розробити оптимальну систему методів для досягнення поставлених виховних завдань.
Якою б умовною не була класифікація виховних методів, серед них можна виділити три основні групи: методи, що формують світогляд і ціннісні орієнтації студентів; методи, що стимулюють мотивацію; методи, що сприяють розкриттю творчого потенціалу особистості та її якісному зростанню.
Методи виховання – способи взаємодії суб'єктів виховного процесу, внаслідок якої відбуваються певні зміни в розвитку якостей індивіду, його переконань, почуттів, навиків, поведінки.
Прийом виховання – складова частина методу, що забезпечує застосування його в певних умовах. Тому деякі дослідники розглядають методи виховання як певну сукупність прийомів виховної взаємодії.
Методи та прийоми можуть у конкретних педагогічних ситуаціях переходити один в одного.
Засоби

Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   19


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал