Конспект лекцій для студентів денної і заочної форм навчання спеціальності 03060104




Сторінка5/19
Дата конвертації22.12.2016
Розмір5.01 Kb.
ТипКонспект
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   19

4. Вимоги до особистості викладача вищого
навчального закладу
Особливості педагогічної діяльності у вищому навчальному закладі передбачають певні вимоги до особистості викладача.
1. Усвідомлення свого громадянського обов’язку – виховання гідних громадян країни, висококваліфікованих спеціалістів для народного господарства. Професор П.Щербань зауважує, що сформувати майбутню національну еліту України може лише національна еліта і робити це потрібно лише рідною мовою. Принцип національної спрямованості навчально-виховного процесу має стати основоположним під час реформування вищої школи. Тільки за таких умов вона створить
інтелектуальний потенціал нації і справжніх патріотів України, від яких залежатиме майбутнє нації, народу, держави.
2. Досконале володіння своїм предметом. Як свідчить досвід, успішно навчає і виховує той викладач, який знає свій предмет. Згідно з опитуванням студентів, найавторитетнішими вони вважають тих викладачів, які мають глибокі знання. Однак, знання викладача можуть стати могутнім засобом навчання й виховання лише за умови, що він не просто викладає їх, а використовує матеріал науки для розумового розвитку студентів, їх фахової підготовки, морального виховання. Крім того, викладач повинен добре орієнтуватися в суміжних дисциплінах, що сприятиме глибшому розкриттю закономірних зв’язків між предметами, явищами і процесами реального світу, формуванню всебічно розвиненого спеціаліста.
3. Майстерне володіння методикою викладання, управління навчально-пізнавальною діяльністю студентів, що допомагає викладачеві складне завдання подати доступно, врахувати особливості особистості студента, зацікавити інформацією, викликати захоплення нею і бажання поповнювати свої знання.

49 4. Педагогічна виразність. Це своєрідна установка на педагогічну діяльність і психологічна готовність до неї. Вона виявляється у спрямованості думок і прагнень щодо навчання і виховання студентів, манері розмовляти, поведінці тощо. Завдяки цій рисі викладач стає здатним інтуїтивно виділяти з навколишнього середовища навчально- виховні факти і відповідно педагогічно їх інтерпретувати.
5. Розумна любов до студентів. Проте, як зауважив А.Макаренко, така любов виключає безпринципне і поблажливе ставлення до молодої людини, потурання її слабостям. На його думку, вимогливість не суперечить любові і повазі до людини: саме у вимогливості до людини і полягає повага до неї.
6. Ерудованість. Окрім глибоких знань свого предмету, викладач повинен володіти ґрунтовними знаннями з питань філософії, політики, мистецтва, сучасних досягнень науки і техніки. Це допоможе йому спілкуватися зі студентами на різноманітні теми. Широта його інтересів дає змогу спрямувати студентів на цікаві справи, допомагати їм в організації змістовного дозвілля.
7. Творчий підхід до справи. Викладач, який є творчою особистістю, перевіряє та аналізує власний досвід, вивчає і використовує все найкраще з чужого, шукає і знаходить нові, досконаліші, раціональніші педагогічні технології.
Психологічними передумовами педагогічної творчості є професійно-
специфічні здібності, тобто сукупність індивідуально-психологічних
якостей особистості, які сприяють успішній педагогічній діяльності:
- організаторсько-педагогічні здібності (організація навчально- пізнавальної діяльності студентів і власної діяльності, загальне та професійне самовдосконалення);
- дидактичні здібності
(підготовка навчальних матеріалів, доступність, виразність, переконливість при поясненні навчального матеріалу; здійснення мотивації діяльності);
- перцептивні (лат.perceptio – сприймання) здібності (об’єктивне оцінювання емоційного стану студентів і його врахування у навчальній діяльності);
- комунікативні здібності (налагодження педагогічно доцільних стосунків зі студентами та колегами з навчально-виховної діяльності);
- сугестивні (лат. – suggestio – навіювання) здібності (здібності емоційно-вольового впливу на людину);
- гносеологічно-дослідницькі (виявляються в умінні пізнати і об’єктивно оцінити педагогічні явища та процеси; їх рівень залежить від

50 рівня дослідницької культури викладача, його методологічних знань і дослідницьких умінь);
- науково-пізнавальні здібності (володіння науковими знаннями, розуміння взаємозв’язків між науками).
Творчий викладач виступає і як дослідник, який, спираючись на основні положення теорії навчання і виховання, досліджує навчально- виховний процес, робить висновки, експериментує.
Здійснення педагогічної діяльності на дослідницькому рівні, творчий підхід до неї потребує від викладача постійної роботи над собою. З цього приводу
К.Ушинський зауважив, що вчитель в учителеві живе лише доти, поки він учиться.
У сучасних умовах важливим елементом творчої діяльності викладача вищого навчального закладу є використання сучасних
інформаційних технологій, що вимагає від нього належної інформаційної
культури – проникнення в сутність процесів обробки інформації, що сприяє легкому і швидкому виконанню завдань на персональному комп’ютері. Педагог повинен правильно вміти сприймати інформацію, виділяти в ній основне, застосовувати різні види її формалізації, широко використовувати математичне та інформаційне моделювання для вивчення різних об’єктів і явищ, розробляти ефективні алгоритми та обробляти їх на комп’ютері, аналізувати отримані результати. Одним із найважливіших компонентів
інформаційної культури
є вміння користуватися автоматизованими інформаційними системами – збирання, збереження, обробка і представлення інформації за допомогою електронної техніки та систем комунікацій.
8. Високі моральні якості. У моральному аспекті педагог повинен бути таким, якими прагне зробити вихованців, тобто справжнім взірцем чеснот.
9. Уміння володіти власною емоційно-вольовою сферою. Це проявляється, передусім, у продуманій поведінці, відповідних емоціях
„мажорного” чи „мінорного” характеру. Таке перевтілення викладача необхідне, щоб вплинути на студента, змусивши пережити його певну ситуацію. Окрім того, педагогу необхідно виявляти емоції і волю у несподіваних ситуаціях педагогічного процесу, що потребує розвинутого педагогічного самовладання, витримки, вміння швидко вибирати шляхи адекватного реагування на ситуацію, правильно її розв’язувати.
Для успішної роботи зі студентами викладач має бути цілеспрямованим, ініціативним, дисциплінованим, вимогливим до себе та
інших. Особливо важливі для нього витримка, здатність до гальмування у

51 поєднанні зі швидкою реакцією і винахідливістю, емоційною рівновагою, вмінням володіти своїми почуттями.
10. Педагогічна спостережливість і уважність. Спостерігаючи за студентами, викладач отримує інформацію про їх індивідуальні особливості, розуміння ними навчального матеріалу, ставлення до навчання і викладачів, стосунки між ними, настрої і психічні стани, їх реагування на зауваження та оцінку успіхів у навчанні й поведінці.
Під час навчальних занять викладачу необхідно тримати в полі зору всіх студентів групи; концентрувати свою увагу на розгортанні теми, зміні різних видів навчальних завдань і засобів, зосереджувати свою увагу на написаному, щоб не припуститися помилок у словах, формулах, обчисленнях тощо.
11. Натхнення та інтуїція. Натхнення приходить до людини внаслідок
її значних зусиль над своєю психікою, спрямованості на предмет дослідження, постійного обмірковування і переживання його. Це такий психічний стан, коли одночасно задіяні всі сфери психіки – розум, почуття, сприйняття, інтуїція тощо.
Інтуїція проявляється в особливому відчутті правильного напряму діяльності, у бажанні її результатів, неусвідомленому переконанні, що саме так, а не інакше слід діяти.
12. Досконале володіння мовою і мисленням. Мова і мислення викладача повинні бути педагогічними. Йдеться про конкретність, чіткість думок, їх логічність, дохідливість, переконливість, впливовість, здатність викликати у студентів відповідні почуття. Крім того, мова педагога має бути позбавлена дефектів (шепелявість, картавість, гнусавість, затинання, не вимовляння окремих звуків, надмірно швидкий або сповільнений темп). Важливою вимогою до викладача вищого навчального закладу є володіння ним державною українською мовою.
Педагогічне мислення викладача полягає у здатності застосовувати теоретичні положення філософії, психології, педагогіки, методики у конкретних педагогічних ситуаціях навчально-виховної роботи.
13. Оптимізм. Він має бути невід’ємною рисою сучасного викладача.
Його наявність впливає на ефективність навчання і виховання студентів, викликає у них позитивні емоції, добрий настрій і захопленість справою, активність, рішучість, упевненість в своїх силах.
14. Педагогічний такт. Це професійна психолого-педагогічна особливість поведінки викладача зі студентами, яка відповідає цілям і завданням виховання і проявляється у творчій, педагогічно виправданій його діяльності. Педагогічний такт передбачає відповідне ставлення до студентів, уміння в кожному конкретному випадку знаходити правильну

52 лінію поведінки. Він потрібен викладачеві у системі його виховного впливу як на студентський колектив, так і на кожного студента зокрема.
15. Здоров’я і зовнішній вигляд. Професія викладача вимагає значного нервового і фізичного напруження, тому він має дбати про своє здоров’я.
Важливе значення у педагогічній діяльності має зовнішній вигляд викладача.
Сукупність особистих якостей викладача формує його авторитет, тобто загальновизнану студентами значущість його переваг і основану на цьому силу його виховного впливу. Авторитетним є той викладач, який глибоко знає свій предмет і майстерно його викладає, любить молодь, відчуває її наміри і прагнення, доброзичливо відгукується на них. Без авторитетної, незламної, непохитної в очах вихованців особистості педагога, зазначав В.Сухомлинський, ідеал перетворюється на покинутий прапороносцем прапор. Багато проблем виховання криється саме в тому, що часто вихованця закликають йти за прапором, якого ніхто не несе.
5. Педагогічна майстерність викладача вищого
навчального закладу
Викладач вищого навчального закладу повинен постійно працювати над вдосконаленням своєї педагогічної майстерності, від чого значною мірою залежать результати його роботи.

Педагогічна майстерністьсукупність якостей особистості, які забезпечують високий рівень самоорганізації професійної діяльності педагога.
Складовими професійної майстерності є професійні знання, педагогічна техніка, педагогічні здібності, педагогічна моральність, професійно значущі якості, зовнішня культура.
Професійні знання є фундаментальною основою педагогічної майстерності і охоплюють три блоки навчальних дисциплін: психолого- педагогічні, соціально-гуманітарні, фахові.
Педагогічна техніка передбачає наявність трьох груп умінь: здійснювати навчально-виховний процес, виховну роботу; взаємодіяти зі студентами, управляти ними у процесі різноманітної діяльності; управляти собою, своїм емоційним станом, мовленням, тілом, що проявляється в поведінці. Педагогічні вміння допомагають формуванню професійної позиції викладача, дають можливість отримати результат, адекватний цілям, задумам.
До
педагогічних
здібностей належать комунікативність, креативність (творчість), рефлексія (аналіз власного психічного стану);

53 перцептивні
(здібності до сприйняття нового),
інтелектуальні, організаторські.
Педагогічна моральність передбачає гуманістичну спрямованість особистості викладача й охоплює його ціннісні орієнтації, ідеали,
інтереси. Втілюється вона в педагогічній позиції викладача, у виборі конкретних завдань навчально-виховного процесу, впливає на стосунки зі студентами, визначає гуманістичну стратегію педагогічної діяльності.
До професійно значущих якостей зараховують доброзичливість, об’єктивність, вимогливість, самостійність, самоконтроль, порядність, оптимізм, наявність педагогічних здібностей. Ці якості підвищують продуктивність та ефективність педагогічної діяльності.
Зовнішню культуру викладача формують одяг, зачіска, макіяж, постава, мовлення, форми невербального спілкування тощо.
Усі ці компоненти-характеристики створюють передумови для перетворення педагогічної діяльності на мистецтво. Досягнення цього є тривалим і значним процесом. У цьому процесі виокремлюють кілька етапів (Р. Піонова).
1. Професіоналізм. Ним володіє випускник вищого педагогічного закладу. У процесі самостійної роботи в навчальному закладі триває його професійне зростання, вдосконалення, але
інтенсивніше
і цілеспрямованіше. Ефективність цього процесу залежить від установки на самоосвіту і самовиховання, від наявності відповідної програми. Крім того, викладач може вчитися в педагогів-майстрів, аналізувати роботу досвідчених колег, відвідувати семінари, курси, брати участь у наукових і педагогічних конференціях.
2. Педагогічна майстерність. У процесі діяльності психолого- педагогічна культура викладача зростає.
Окрім репродуктивної діяльності, він займається педагогічним моделюванням, пошуком нових елементів у навчально-виховному процесі, його вдосконаленням.
Одночасно розвиваються педагогічні здібності, якості, збагачується методичний арсенал. Однак, розвиток структурних компонентів педагогічної майстерності відбувається нерівномірно. До педагога- майстра звертаються за порадою та досвідом менш досвідчені колеги.
3. Педагогічне новаторство. Викладач-новатор вносить принципово нові ідеї у навчально-виховний процес, розробляє нові методичні системи, створює нові педагогічні технології. Внаслідок цього не лише підвищується продуктивність професійної підготовки студентів, а й змінюється її якість. Стати педагогом-новатором допомагають високий рівень педагогічної і практичної підготовки, інтелектуальні здібності, творчий склад розуму.

54
Залежно від міри оволодіння педагогічною майстерністю
В. Гринькова виокремлює кілька її рівнів:
1) елементарний. У викладача наявні лише окремі якості професійної діяльності, найчастіше це володіння знаннями для використання педагогічної дії та предметом викладання. Проте через брак спрямованості на розвиток студента, техніки організації діалогу продуктивність його навчально-виховної діяльності є низькою;
2) базовий. Викладач володіє основами педагогічної майстерності
(педагогічні дії гуманістично зорієнтовані, взаємини зі студентами та колегами розвиваються на позивній основі, добре засвоєно предмет викладання, методично впевнено і самостійно організовано навчально- виховний процес на заняттях). Цього рівня, як правило, досягають наприкінці навчання у вищому навчальному закладі;
3) досконалий. Він характеризується чіткою спрямованістю дій викладача, їх високою якістю, діалогічною взаємодією у спілкуванні.
Викладач самостійно планує й організовує свою діяльність на тривалий проміжок часу, головне його завдання - розвиток особистості студента;
4) творчий. Цей рівень характеризується ініціативністю і творчим підходом до організації професійної діяльності. Викладач самостійно конструює оригінальні педагогічно доцільні прийоми взаємодії.
Діяльність будує, спираючись на рефлексивний характер. У педагога сформовано індивідуальний стиль професійної майстерності.
Удосконалення педагогічної майстерності викладача вищого навчального закладу має ґрунтуватися на таких принципах
(В. Гринькова): а) комплексність, яка полягає в необхідності відпрацьовувати всі елементи в комплексі. Наприклад, викладач, який дбає про свій зовнішній вигляд, отримує гарні результати (елегантний костюм, зачіска до лиця, вдалий макіяж тощо). Водночас, якщо він не володіє своїм голосом
(говорить голосно або дуже тихо), то досить швидко в ньому розчаровуються; б) індивідуалізація, за якої кожного викладача вирізняють
індивідуальний стиль, своєрідність жестикуляції, міміки, голосу, постави; в) самовдосконалення , що передбачає постій процес підвищення рівня власної професійної майстерності; г) дотримання професійної культури, що полягає в інтелігентності, педагогічній етиці, педагогічному такті, емоційній стійкості тощо; д) концентричність, за якої кожне нове вміння, яке розвиває викладач
і яке поступово трансформується у звичку має ґрунтуватися на попередніх знаннях, уміннях й навиках;

55 е) активність, завдяки якій відбувається процес самовдосконалення;
є) цілісність, що означає перехід від роботи з елементами до роботи з системними компонентами і системою загалом. Це дає можливість підняти рівень педагогічної техніки, що впливає на рівень зростання педагогічної майстерності; ж)
єдність особистісного
і дійового, що передбачає самовдосконалення в умовах певної діяльності особистості; з) перспективність, тобто бачення близької й далекої перспектив, робота на перспективу, що стимулює діяльність щодо самовдоско- налення.
Процес оволодіння педагогічною майстерністю має певні особливості:
- не можна вдосконалити свою педагогічну майстерність, не займаючись постійним вивченням власної методики, і навпаки, не можна вивчати методику, не вдосконалюючи її;
- не можна вдосконалити свою майстерність, не використовуючи досвід колег;
- вивчення своєї методики і методики колег можливе лише у практичній діяльності;
- по-справжньому можна вивчити методику свого колеги, лише допомагаючи йому;
- вдосконалення і самовдосконалення викладача не має меж.
Особистісні якості викладача вищого навчального закладу відіграють важливу роль у вихованні і навчанні студентів, оскільки він постійно перебуває у сфері уваги молодих людей. Викладач є для студента і взірцем, і засобом виховного впливу на нього. Студент, наслідуючи викладача, переймає його знання, вміння, манери тощо. Знання педагога, його кращі моральні вольові якості є потужним засобом переконання і впливу на студента.
Лекція 3
Тема: „Виховна робота у вищому навчальному закладі”
План:
1. Процес виховання у вищому навчальному закладі, його завдання, етапи й управління ним.
2. Закономірності та принципи виховання.
3. Змістовний компонент виховного процесу у вищому навчальному закладі.
4. Методи і форми організації виховного процесу у вищій школі.


56
Рекомендована література:
1. Державна національна програма „Освіта”. Україна ХХІ століття. –
К.: Либідь, 1994.
2. Концепція виховання дітей та молоді в національній системі освіти. –
К.: Райдуга, 1994.
3. Концепція національного виховання //Рідна школа. – 1995. - № 6. –
С. 18-25.
4. Алексюк А.М. Педагогіка вищої школи. Історія. Проблеми. – К.:
Либідь, 1998. – 558с.
5. Бойко А.М. Оновлена парадигма виховання: шляхи реалізації:
Навчально-метод. посіб. – К.: ІЗМН, 1996. – 232с.
6. Бойко А.М. Парадигмальні напрями виховання: варіанти вибору //
Рідна школа. – № 3, 2001. – С. 7 – 10.
7. Васянович Г.П. Педагогіка вищої школи: Навч. - метод. посіб. - Л.,
2000.
8. ВащенкоГ. Виховний ідеал. – Полтава, 1994.
9. Вітвицька С.С. Основи педагогіки вищої школи: Підручник за модульно-рейтинговою системою навчання для студентів магістратури. – Київ: Центр навчальної літератури, 2006. – 384с.
10. Дьяченко М.И., Кадыбович Л.А. Психология высшей школы. – 2-е издание. – Минск: БГУ, 1981. – 383с.
11. Дубасенюк О.А. Методичні рекомендації керівнику академічної групи з виховної роботи педуніверситету. – Житомир, 2000.
12. Зязюн І.А. Психолого-педагогічні проблеми професійної освіти:
Наук.-метод. зб.: / Ін-т педагогіки та психології проф. освіти АПН
України. – К.: ІСДО, 1994. – 384с.
13. Коваль О., Ващенко Г. Творець української виховно-освітньої системи // Рідна школа. – 1993. - № 3.
14. Колошин В.Ф. Педагогіка співробітництва – основа гуманізації навчально-виховного процесу // Проблеми освіти. – 1995. – Вип.. 2. –
С. 98-104.
15. Костюк Г.С. Навчально-виховний процес і психологічний розвиток особистості / За ред. Л.М. Прокопенко. – К.: Рад. шк., 1989. – 608 с.
16. Нагаєв В.М. Методика викладання у вищій школі: Навч. посібник. –
К.: Центр навчальної літератури, 2007. – 232с.
16. Непорадний Б. Національне виховання молоді у сучасних закладах освіти України: Навч. – метод. посіб. / За ред. Є.С. Клоса. – Л., 1997.
18. Ушинський К.Д. Про народність у громадянському вихованні.
Вибрані твори в 2-х т. – Т. 1 – К., 1983.
19. Сухомлинський В.А. О воспитании. – М., 1975.

57 20. Сухомлинський В.О. Як виховати справжню людину. Твори в 5-ти т.
– Т. 2. – К., 1976.
21. Фіцула М.М. Педагогіка. Посібник. – К.: Академія, 2000. – 554с.

1. Процес виховання у вищому навчальному закладі, його
завдання, етапи й управління ним
Виховання, навчання та розвиток є рівноцінними складовими освіти.
Останній компонент, будучи граничним між двома попередніми, сполучає у собі властиві їм характеристики, оскільки у процесі розвивального навчання виховуються нові особистісні якості студентів.
Цей поділ є умовним, тому що на практиці всі сфери освіти тісно пов’язані між собою. Але, оскільки організація, форми, методи навчання й виховання мають свою специфіку, для пояснення сутності виховання варто розглянути окремо цю педагогічну категорію, усвідомити її зміст, мету й завдання в контексті сучасних соціально-економічних перетворень у нашій країні.
У зв’язку з реформуванням освіти та зміною освітньої парадигми проблема виховання на всіх рівнях постає особливо гостро. Сучасні реалії життя у вищих навчальних закладах свідчать про те, що на пострадянському освітньому просторі виховний компонент як рудиментарний орган старої системи втратив свою значущість, нова ж парадигма виховання ще тільки-но формується, набуваючи нового аксіологічного змісту. У цій пограничній ситуації виховні процеси є ослабленими й, в основному, залежать від волі й майстерності педагогів, кураторів, ініціативи адміністрації та традицій конкретного навчального закладу.
У процесі розвитку суспільства змінюється зміст виховання, але завжди педагогіка розглядає людину як суб’єкта виховання. Це надає підставу визначити феномен виховання як перетворювальну діяльність педагогів-вихователів, спрямовану на зміну свідомості, світогляду, психології, ціннісних орієнтацій, знань і способів діяльності особистості, що сприяє її якісному зростанню й удосконаленню. Мета виховання – це очікувані зміни в колективі або особистості, що відбуваються у процесі реалізації системи виховних дій.
Світовий соціально-історичний досвід дозволяє визначити головну
мету виховання як формування гармонічної та всебічно розвиненої особистості, підготовленої до ініціативної соціальної й професійної діяльності в сучасному суспільстві, особистості, здатної поділяти й примножувати його цінності.

58
Мета виховання визначає його зміст, методи та засоби, оптимальна взаємодія яких має забезпечувати очікуваний результат. Виховання – багатофакторний процес, який залежить від низки об’єктивних і суб’єктивних факторів. До об’єктивних факторів варто віднести соціально-історичні особливості, культурні традиції країни, прийняту в ній систему освіти, до суб’єктивних – особистісні якості педагогів, рівень
їхньої педагогічної майстерності, психологічні особливості та ціннісні орієнтації учасників виховного процесу.
Упродовж підготовки майбутнього спеціаліста важливо не лише озброїти його фаховими знаннями, вміннями та навиками професійної діяльності, а й сформувати у нього відповідний світогляд, моральні, правові, трудові, естетичні та інші якості особистості. Ефективність виховної роботи значною мірою залежить від правильно вибудуваного процесу виховання, продуманого вибору форм і методів його реалізації.
Критеріями вихованості людини можуть слугувати: міра оволодіння нею загальнолюдськими гуманістичними домінантами; рівень опанування етичних норм та естетичних цінностей суспільства як основи соціальної й професійної діяльності, особистісних оцінок і вчинків; рівень та ієрархія якостей особистості, набутих у процесі виховання.
Будучи двостороннім процесом, виховання припускає зміщення акцентів від ініціативи вихователя через партнерство до самовиховання, коли стає плідною автономна ініціатива суб’єкта або суб’єктів виховання через акт самовиховання.
Завдання виховання у вищому навчальному закладі реалізуються у процесі навчання і в цілеспрямованому впливі на студентів у позанавчальний час, тобто у процесі виховання.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   19


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал