Конспект лекцій для студентів денної і заочної форм навчання спеціальності 03060104




Сторінка3/19
Дата конвертації22.12.2016
Розмір5.01 Kb.
ТипКонспект
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   19
Сутність його полягає в оцінюванні окремих сторін педагогічної діяльності суддями (експертами). Перед експертами ставлять певні вимоги: компетентність (знання сутності проблеми), креативність
(здатність творчо розв’язувати завдання ), позитивне ставлення до експертизи, відсутність схильності до конформізму (наявність власної думки, здатність обстоювати її), наукова об’єктивність, аналітичність і конструктивність мислення, самокритичність.

Тестування.
Це система психолого-педагогічних завдань, спрямованих на дослідження окремих рис і якостей людини. Існує кілька класифікацій тестів:
- за природою оцінювання якостей: вербальні (побудовані на основі завдань, виражених у словесній формі) і невербальні (у формі різноманітних наочних і слухових образів);
- за функціональною ознакою (призначення тестів щодо предмету дослідження): тести інтелекту (методи психологічної діагностики, які використовують для визначення розумового потенціалу індивіду; тести
креативності (вивчення та оцінювання творчих здібностей особистості);
тести досягнень (встановлення ступеню конкретних знань, умінь й навиків особистості);
тести
особистісні
(дослідження якостей особистості та її характеристик: уподобань, цінностей, ставлення, емоційних, мотиваційних та міжособистісних властивостей, типових форм поведінки); проективні тести (виявлення певних психічних властивостей особистості). Вони передбачають стимули, реагуючи на які, людина проявляє найхарактерніші свої якості. Для цього досліджуваній особі пропонують охарактеризувати події, відновити ціле за деталями, надати сенс неоформленому матеріалу, створити оповідання за малюнком
із невизначеним змістом.

27
Тести застосовують для визначення рівня знань або вмінь, здобутих
індивідом у певній галузі навчальної чи професійної діяльності.
Неодмінними вимогами до тестування є:
- обов’язковий для всіх комплекс випробувальних завдань;
- чітка стандартизація зовнішніх умов, у яких здійснюється тестування;
- наявність стандартної системи оцінювання середніх показників результатів тестування.

Експертна оцінка. За її допомогою досліджують педагогічні проблеми, які не піддаються формалізації. Цей метод поєднує опосередковане спостереження і опитування із залученням до оцінювання явищ найкомпетентніших фахівців.
Різновидом експертизи є метод педагогічного консиліуму – колективне оцінювання даних особистості та прогнозування її подальшого розвитку.
Педагогічний експеримент. Цей вид педагогічного дослідження здійснюють за допомогою методів емпіричного пізнання. Основна мета експерименту полягає у перевірці теоретичних положень, підтвердженні робочої гіпотези та всебічному вивченні теми дослідження. Тому його вважають одним із способів отримання нового педагогічного знання.
Педагогічний експеримент визначають як дослід або вивчення явища у спеціально створених умовах, що дає можливість слідкувати за його перебігом, керувати ним, відтворювати щоразу при повторенні окреслених умов. Суттєвою ознакою експерименту є активне втручання дослідника в діяльність об’єкту педагогічного пошуку.
За умовами проведення експерименти класифікують на природні та лабораторні. Природний експеримент проводять у звичній обстановці навчально-виховного процесу, яку дослідник не може принципово змінювати залученням нового фактору педагогічного впливу. Це обмежує можливості експериментального пошуку. Однак, результати є готовими для безпосереднього впровадження у педагогічний процес.
Лабораторний експеримент здійснюють шляхом ізоляції явища, щоб повніше дослідити дію активного фактору педагогічного впливу.
Штучність лабораторного експерименту, умови його проведення не дають можливості переносити отримані результати в навчально-виховний процес без додаткової їх перевірки в природних умовах.
З огляду на мету, виокремлюють констатуючі, пошукові та формуючі експерименти. Констатуючий експеримент спрямований на вивчення педагогічного явища в умовах дії існуючих факторів, тобто тих, які були визначені до експерименту і не змінювалися. Пошуковий експеримент – це особливий вид експерименту, під час якого дослідник не знає факторів,

28 що впливають на педагогічний процес, і проводить розвідку для отримання первинної інформації. У педагогіці до такого експерименту вдаються рідко. Формуючий експеримент має на меті довести, завдяки яким факторам можна досягти необхідних результатів навчально- виховного процесу.
Всі види педагогічного експерименту будуть результативними, якщо
їх сплановано відповідно до вимог вірогідності, надійності, репрезентативності здобутих даних.

Методи теоретичного педагогічного дослідження. До теоретичних методів педагогічного дослідження зараховують індукцію й дедукцію, аналіз й синтез; порівняння; класифікацію, абстрагування
і конкретизацію, уявний експеримент.

Індукція й дедукція. Обов’язковою складовою педагогічного експерименту є індукція – метод наукового пізнання, спрямований на з’ясування причинно-наслідкових зв’язків між педагогічними явищами, узагальнення емпіричних даних на основі логічних припущень від конкретного до загального, від відомого до невідомого. Індуктивні знання мають імовірнісний характер, бо завжди виражають припущення щодо
існування певної закономірності. Вірогідність такого припущення перевіряють експериментальним дослідженням. Індукція відкриває шлях розвитку знання від емпіричного до теоретичного рівня, виступає способом створення педагогічних концепцій, які є результатом узагальнення одиничних спостережень.
Основою дедукції є наукові положення і постулати, що не вимагають дослідно-експериментального підтвердження, а сприймається як аксіоми.
Дедукція дає вірогідні знання, оскільки йде від загального до конкретного.
У педагогічних дослідженнях, крім аксіоматичного дедуктивного методу, використовують і гіпотетично-дедуктивний, специфіка якого полягає в зіставленні загальних положень з емпіричними фактами, що підтверджують правильність сформульованих висновків. Саме так будується пояснювальна частина гіпотези, яка
є дедуктивним припущенням про наслідки досліджуваних педагогічних явищ, що емпірично перевіряють у процесі експерименту.
У педагогічному процесі індукція і дедукція постають як діалектична
єдність пізнання загального та конкретного: індукція виявляє окреме як загальне, а дедукція виводить окреме із загального.

Аналіз і синтез. Ці два методи наукового пізнання теж існують в
єдності і взаємодії. Аналіз – це уявне або фактичне розкладання цілого на частини. За допомогою аналізу виділяють і досліджують окремі ознаки

29 предмету чи явища. Це дає можливість вивчити їх структуру, виокремити суттєві ознаки від несуттєвих, розкрити різносторонні зв’язки предмету з
іншими предметами педагогічної реальності, з’ясувати властиві йому протиріччя. Однак, виявлені в такий спосіб ознаки є недостатніми, оскільки їх досліджують окремо і не зіставляють. Щоб розглядати їх елементами цілого використовують синтез, що встановлює єдність складових предмету дослідження.
Методи аналізу і синтезу застосовують для визначення проблеми пошуку, наукової концепції, розробки гіпотези тощо.

Порівняння. Це метод зіставлення досліджуваних предметів та встановлення їх подібності або відмінності. На рівні чуттєвого пізнання педагогічної реальності порівняння фіксує зовнішню подібність або відмінність, на рівні раціональногоподібність або відмінність внутрішніх зв’язків, що сприяє виявленню закономірностей, розкриттю сутності матеріалу, що вивчається тощо.
Для досягнення правильних результатів у процесі порівняння слід зіставляти тільки однорідні об’єкти і поняття, порівнювати предмети за суттєвими ознаками.

Класифікація. Цей метод використовують на початкових стадіях дослідження. Він дає можливість упорядкувати і класифікувати педагогічні явища на основі їх однорідності, сприяючи подальшому науковому пізнанню. Продуктивність класифікацій залежить від вибору критеріїв, за якими її здійснюють. Не чіткість такого вибору унеможливлює чітку характеристику змісту явищ і процесів, які вивчають.
Аналізуючи заходи, зібрані факти, роботу, дослідник використовує й
узагальнення. Воно припускає логічний перехід від одиничного до загального, від менш загального до більш загального судження, знання, оцінки. Узагальнене судження, будучи глибшим відображенням дійсності, дає можливість проникнути в сутність заходів, явищ, і в такий спосіб оцінити діяльність педагогів із принципових позицій.

Уявний експеримент. У такому експерименті на основі теоретичних і емпіричних знань створюється
ідеальний об’єкт, який далі співвідноситься із педагогічною дійсністю та імітує ті ситуації, що могли
існувати в реальному експерименті. В цьому типі експерименту виділяють три етапи: формування завдань і створення експериментальної ситуації; формування уявної моделі експерименту; прогнозування та аналіз можливих експериментальних результатів. Він є ефективним методом планування та осмисленням дослідної роботи, що дає

30 можливість виявити найважливіші для наукового пізнання зв’язки об’єкту вивчення.

Методи кількісної обробки результатів педагогічного дослідження.
Використовують їх для кількісного аналізу фактичного матеріалу, отриманого у процесі дослідження. Ці методи надають процесу дослідження чіткості, структурованості, раціональності, ефективності при опрацюванні великої кількості емпіричних даних.
Широко використовують такі їх види як реєстрування, ранжування, моделювання, вимірювання.

Реєстрування. Передбачає виявлення певної якості в явищах певного класу і обрахування її за наявністю або відсутністю (наприклад, кількість скоєних студентами негативних учинків).

Ранжування. Сутність його полягає у розміщенні зафіксованих показників у певній послідовності (зменшення чи збільшення), визначенні місця в цьому ряду об’єктів (наприклад, складання списку студентів залежно від рівні успішності та ін.).

Моделювання. Воно спрямоване на створення і дослідження наукових моделей – смислово представленої і матеріально реалізованої системи, яка адекватно відображає предмет дослідження (наприклад, моделює оптимізацію структури навчального процесу, управління навчально- виховним процесом тощо), є засобом теоретичного дослідження педагогічних явищ через уявне створення (моделювання) життєвих ситуацій; допомагає пізнати закономірність поведінки людини у різних ситуаціях.
Вимірювання. Педагогічні дослідження потребують використання методів математичної статистики. Вже на початку дослідження потрібно знати, які параметри педагогічного об’єкту вивчатимуть, методику їх актуалізації, засоби збору та фіксації спостережень, техніку обчислення.
Тобто, розробка експериментальної методики потрібно починати з передбачення кінцевого результату, якому мають бути підпорядковані всі попередні процеси.
Отже, педагогіка вищої школи послуговується широким арсеналом наукових методів дослідження, і всі вони спрямовані на отримання достовірних даних про педагогічну реальність.
7. Зв’язок педагогіки вищої школи з іншими науками
Педагогіка вищої школи, як і інші галузі загальної педагогіки, може розв’язувати поставлені завдання лише у взаємодії з іншими науками.
Зміцнюючи й удосконалюючи ці зв’язки, педагогіка запозичує й
інтерпретує відповідно до предмету свого дослідження ідеї інших наук,

31 які допомагають глибше проникнути в сутність навчання і виховання та розробляти їх теоретичні основи.
Педагогіка вищої школи, що виникла на базі загальної педагогіки, розглядає вищі рівні навчання та виховання дорослої людини. Вона тісно пов’язана передусім із науками психолого-педагогічного циклу:
- історією педагогіки, яка вивчає педагогічні ідеї та системи освіти в
їх розвитку;
- віковою педагогікою (дошкільною, шкільною, педагогікою дорослих (андрогогікою), що досліджує закономірності навчання й виховання, організаційні форми і методи навчально-виховного процесу різних вікових груп;
- дефектологією, зосередженою на вивченні форм і методів навчання людей з фізичними та розумовими вадами (сурдопедагогіка (грец. Surdus
– глухий), тифлопедагогіка (грец. tuphlos – сліпий), олігофренопедагогіка
(грец. Olugos – малий і phren – розум), логопедія (грец. Logos – слово і paideia – виховання, навчання));
- професійною педагогікою, що вивчає закономірності, здійснює теоретичне обґрунтування, розробляє принципи, технології виховання і навчання людини, зорієнтованої на конкретну професійну сферу діяльності;
- порівняльною педагогікою, що досліджує закономірності функціонування і розвитку освітніх і виховних систем різних країн шляхом зіставлення;
- соціальною педагогікою, що вивчає закономірності та механізми становлення і розвитку особистості у процесі здобуття освіти і виховання в різних соціальних інститутах, а також соціально зорієнтовану діяльність освітніх, наукових, культурних та інших закладів, установ і соціальних служб, які сприяють формуванню соціальної активності дітей молоді у процесі розв’язання політичних, економічних та інших проблем суспільства;
- гендерною (англ. Gender, від грец. Genos – рід ) педагогікою, що функціонує як сукупність підходів, спрямованих на формування статево- рольової поведінки в суспільстві;
- частковими, або предметними, методиками, які досліджують закономірності викладання і вивчення конкретних навчальних дисциплін у навчальних закладах всіх типів.
Педагогіка вищої школи становить основу для викладання всіх дисциплін. Часткова методика є додатком до загальних принципів педагогіки, до викладання певного предмету. Часткова методика – це наука про керівництво процесом навчання певної дисципліни. Часткових

32 методик стільки, скільки спеціальних дисциплін викладається у вищому навчальному закладі.
Так, філософські науки дають можливість педагогіці вищої школи визначити сутність і цілі виховання, об’єктивно врахувати дію загальних закономірностей розвитку суспільства, надають оперативну інформацію про зміни, які відбуваються в науці й суспільстві, сприяють коригуванню спрямованості виховання. Наприклад, нині формується нова галузь філософської науки – філософія освіти, розвиток якої зумовлений передусім еволюцією основних філософських концепцій про роль людини у світі. Згідно із сучасними філософськими концепціями, Людина стає центром наукової картини світу. В цьому контексті потребує осмислення проблема „олюднення Людини” (академік І.Зязюн) у сфері освіти, проблема її гуманізації. З огляду на це, поступово має відбуватися перехід сучасної педагогічної системи на нову, гуманістичну парадигму, в центрі якої перебуватиме особистість студента (йдеться про матеріальні й духовні цінності, спрямовані на розвиток індивідуальності).
Професор В. Андрущенко вважає, що філософія і педагогіка є науками про людину, яка живе в суспільстві, виконує певні соціальні ролі, реалізується (або не реалізується) в ньому як особистість.
Підготовка до життя – здобуття знань, формування необхідних умінь і навиків, світоглядної й моральної позиції, загальної культури тощо, тобто розвиток людини як особистості, - становить основний зміст педагогічної науки.
Особливе значення для педагогіки вищої школи має її зв'язок із
психологією, яка вивчає загальні закономірності
і механізми функціонування психіки людини, її особистісного формування, розвитку, самоактуалізації, різноманітних психічних, психологічних соціально- психологічних зв’язків
і залежностей.
Педагогіка обґрунтовує гуманістичні прийоми, способи і форми навчання та виховання. Кожний розділ педагогіки ґрунтується на відповідному розділі психології
(наприклад, дидактика
– на закономірностях функціонування пізнавальних, емоційних, вольових і мотиваційних процесів людини; теорія виховання – на психології особистості та психології групи; теорія управління навчально-виховним закладом – на психології управління).
Інтеграція наук сприяє виникненню суміжних галузей, наприклад педагогічної психології, яка зосереджена на вивченні психологічних закономірностей, умов, чинників і механізмів навчання та виховання.
Як наукова дисципліна, педагогіка користується психологічними знаннями для виявлення, трактування, систематизації педагогічних фактів. Так, результати педагогічної діяльності вивчають за допомогою

33 діагностик (тестів, анкет тощо). Дані психології беруть до уваги під час складання навчальних тестів, програм, написання підручників і навчальних посібників.
Педагогіка тісно пов’язана із фізіологією. Для розуміння механізмів управління фізичним і психічним розвитком студентів важливо знати закономірності життєдіяльності організму загалом і окремих його систем.
Наприклад, знання закономірностей функціонування нервової системи дає можливість педагогіці конструювати розвивальні, навчальні технології, інструментарії, що сприяють оптимальному розвитку особистості.
Існує зв'язок педагогіки із медициною. Зумовлено це процесами гуманізації виховання, а також серйозними проблемами, пов’язаними із здоров’ям громадян країни. На стику екології, біології, екології, медицини, психології, виникла спеціально наука про здоров’я –
валеологія. Медиками і педагогами виявлено низку причин нервових захворювань: перевантаженість навчальними завданнями, несправедливі оцінки, грубе ставлення до студентів. Все це вимагає удосконалення педагогічного процесу із урахуванням рекомендацій у медицині.
Оскільки педагогіка вищої школи є наукою соціальною, актуальні також її зв’язки із соціологією – наукою про становлення, розвиток і функціонування суспільства, його елементів, соціальних стосунків і процесів; про механізми і принципи соціальних стосунків і процесів; про механізми і принципи їх взаємодії. Соціологічні дослідження, а також дані статистики, допомагають виявити тенденції та закономірності явищ, пов’язаних із навчанням та вихованням студентів.
Нові можливості для дослідження процесів виховання і навчання відкриває перед педагогікою кібернетика. Використовуючи її дані, педагогічна наука розробляє закономірності, способи і механізми управління навчальним процесом.
Послуговується педагогіка і відомостями юриспруденції, економіки, екології, етнографії, етнології, історії, технічних наук, водночас збагачуючи їх своїми відкриттями.
Зв’язки педагогіки вищої школи з іншими науками зумовлені спільністю їх об’єктів і реалізуються як взаємовплив, взаємодія, взаємопроникнення.






34
Лекція 2
Тема: „Професійно-педагогічна діяльність викладача
вищого навчального закладу”

План:
1. Педагогічна діяльність викладача вищого навчального закладу.
2. Основні напрями та структурні компоненти педагогічної діяльності викладача вищого навчального закладу.
3. Функції, права та обов’язки викладача вищого навчального закладу.
4. Вимоги до особистості викладача вищого навчального закладу.
5. Педагогічна майстерність викладача вищого навчального закладу.
Рекомендована література:
1. Положення про державний вищий навчальний заклад (р.4) //
Інформаційний збірник Міністерства освіти. – 1997. - № 1.
2. Болонський процес: Нормативно-правові документи / Укл. З.І.
Тимошенко, І.Г. Онищенко, А.М. Греков, Ю.І. Палеха. – К.: Вид-во
Європ. ун-ту, 2004. – 102с.
3. Васянович Г.П. Педагогічна етика: Навч.-метод. посіб.. – Л., 2000.
4. Вітвицька С.С. Основи педагогіки вищої школи: Підручник за модульно-рейтинговою системою навчання для студентів магістратури. – Київ: Центр навчальної літератури, 2006. – 384с.
5. Галузяк В.М. Класифікація стилів педагогічного спілкування //
Проблеми освіти. – 2001. – Вип. 26. – С. 23-33.
6. Кияшко Л.О. Вплив стереотипів на характер педагогічної взаємодії //
Педагогіка і психологія. – 1999. – Вип. 4. – С. 89-92.
7. Коротов В.І., Гришин Є.О., Устенко О.А. Педагогіка вищої школи. –
К., 1990. – С. 22-23.
8. Навчальний процес у вищій педагогічній школі: Навчальний посібник
/ За ред. академіка АПН України О.Г. Мороза. – К.: НПУ ім..
М.П. Драгоманова, 2001. – 337с.
9. Нагаєв В.М. Методика викладання у вищій школі: Навч. посібник. –
К.: Центр навчальної літератури, 2007. – 232с.
10. Ничкало Н.Г. Проблеми гуманізації та гуманітаризації професійної освіти // Наук.-метод. зб. / Ред. кол.: І.А. Зязюн та ін. – К.: 1995. – С.
8-14.
11. Педагогічна майстерність: Підручник / За ред. І.А. Зязюна. – К.: Вища школа, 1997. – 349с.
12. Професійна творчість у системі підготовки та перепідготовки

35 педагогічних кадрів: Зб. наук. праць / Ред. кол.: І.А. Зязюн та ін.. –
Київ, Запоріжжя, 1997. – 145с.
13. Сисоєва С.О. Основи педагогічної творчості вчителя: Навч. посіб. –
Київ: ІСДО, 1994. – 112с.
14. Стефановская Т.А. Педагогика: наука и искусство. – М.: Современник,
1998. – 318с.
15. Сухомлинский В.А. Письмо о педагогической этике // Народное образование. – 1970. - № 11. – С. 48-52.
Педагогічна праця викладача вищого навчального закладу є особливою формою висококваліфікованої розумової діяльності творчого характеру. Вона спрямована на навчання, виховання і розвиток студентів, формування у них професійних знань, умінь та навиків, виховання активної життєвої позиції. Професія викладача вищого навчального закладу – одна із найбільш творчих і складних професій, в яких поєднано науку і мистецтво. Ця професія споріднена із працею письменника
(творчість у підготовці матеріалу), режисера і постановника (створення замислу і його реалізація), актора (в педагогічній діяльності інструментом
є особистість викладача), педагога, психолога та науковця.
1. Педагогічна діяльність викладача вищого
навчального закладу

Особливим видом суспільно корисної діяльності людей є праця, спрямована на підготовку до життя підростаючого покоління відповідно до економічних, політичних, моральних, естетичних цілей суспільства.
Педагогічна діяльність у вищому навчальному закладі має надзвичайно важливе соціальне значення, оскільки йдеться про формування майбутнього фахівця, від рівня підготовленості якого значною мірою залежить економічний, політичний та соціальний розвиток суспільства.
Діяльність викладача вищої школи має високу соціальну значущість і займає одне із центральних місць у державотворенні, формуванні національної свідомості і духовної культури українського суспільства.
Професійна педагогічна діяльність викладача може розглядатися як цілісна динамічна система. Н.В. Кузьміна виділяє структурні складники і функціональні компоненти педагогічної діяльності. Ця модель містить п’ять структурних елементів: суб’єкт педагогічного впливу, об’єкт педагогічного впливу, предмет їх спільної діяльності, цілі навчання, засоби педагогічної комунікації. Ці компоненти складають систему, і всі вони знаходяться у прямій та зворотній взаємозалежності.

36
Педагогічна діяльність є складною організованою системою кількох видів діяльності: найперша із них – діяльність викладача, який навчає.
Інші види діяльності є рефлексивно надбудовними над першою (тобто, обслуговують її). Така діяльність, як узагальнення досвіду навчання, виділення його найбільш ефективних прийомів і способів становить діяльність методиста. Третій вид - це теж методична діяльність, але спрямована на добір навчальних засобів, навчальних предметів.
Четвертий вид передбачає поєднання навчальних предметів в одне ціле – програмування, складання навчальних програм.
Для такого програмування необхідно мати більш чітке уявлення про цілі навчання.
Отже, праця викладача вищого навчального закладу являє собою свідому, доцільну діяльність щодо навчання, виховання й розвитку студентів. Вона є двобічною – спеціальною та соціально-виховною, найважливішими передумовами ефективності педагогічної праці, що необхідно розглядати в органічній єдності. Спеціальна характеристика викладацької діяльності відображає зв’язок із суспільним розподілом праці, а соціально-виховна – пов’язана з ідеологічними принципами суспільства.
Таким чином, педагогічна діяльність викладача у вищому навчальному закладі

діяльність,
спрямована
на
підготовку
висококваліфікованого спеціаліста, здатного знайти своє місце на ринку
праці. Активно включається у політичну, суспільну, культурну та інші
сфери життя суспільства.
Об’єктом педагогічного впливу у вищому навчальному закладі є юнаки та дівчата із певними задатками, потребами, нахилами, інтересами,
інтелектом, волею, почуттями. Цей цінний „матеріал” педагогічної праці робить педагогічну діяльність особливо відповідальною. В широкому сенсі результатом означеної діяльності є проект людини, у вужчому – проект фахівця. Тобто, потрібно описати й співвіднести інтелектуальні функції, знання, здібності, що мають бути притаманні людині майбутнього. Видатний український педагог Василь Сухомлинський
(1918-1970) застерігав, що у жодній справі помилки і невдачі не призводять до таких тяжких наслідків, як у педагогічній.
Виходячи із вищезазначеного, можна дійти висновку, що праця викладача вищого навчального закладу – це висококваліфікована розумова праця щодо підготовки й виховання спеціалістів вищої кваліфікації з усіх галузей народного господарства, інтелектуальної еліти суспільства, української інтелігенції. В ній органічно поєднані знання та ерудиція вченого
і мистецтво педагога, висока культура та

37
інтелектуальна, моральна зрілість, усвідомлення обов’язку і почуття відповідальності.
Особливості педагогічної діяльності.

Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   19


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал