Конспект лекцій для студентів денної і заочної форм навчання спеціальності 03060104



Pdf просмотр
Сторінка16/19
Дата конвертації22.12.2016
Розмір5.01 Kb.
ТипКонспект
1   ...   11   12   13   14   15   16   17   18   19
4. Інформаційні (комп’ютерні) технології навчання

176
В останній час у вищих навчальних закладах застосовуються
інформаційні (комп’ютерні) технології навчання, до яких належать технології, що використовують спеціальні технічні інформаційні засоби
(електронно-обчислювальні машини, аудіо, кіно, відео). Коли комп’ютери стали широко використовуватися в освіті, з’явився термін „нові
інформаційні технології навчання”.
Інформатизація (лат. Information – пояснення, викладання) є одним із головних напрямів сучасної науково-технічної революції, на якому
ґрунтується перехід від індустріального етапу розвитку суспільства, до
інформаційного. Це процес перебудови життя суспільства на основі використання достовірного, вичерпного і своєчасного знання у всіх суспільно-значущих видах діяльності.
Інформатизація охоплює три взаємопов’язаних процеси: а) медіатизацію – удосконалення засобів збирання, збереження і поширення інформації; б) комп’ютеризацію – удосконалення засобів пошуку та обробки
інформації; в) інтелектуалізацію – розвиток здібностей, сприйняття і продукування інформації, тобто підвищення інтелектуального потенціалу суспільства, в тому числі використання засобів штучного інтелекту.
Однією із найістотніших складових інформатизації вищих навчальних закладів є інформатизація навчального процесу – створення, впровадження та розвиток комп’ютерно-зорієнтованого освітнього середовища на основі інформаційних систем, мереж, ресурсів і технологій. Головною її метою є підготовка фахівця до повноцінного життя і діяльності в умовах інформаційного суспільства, комплексна перебудова педагогічного процесу, підвищення його якості та ефективності.
Інформатизація вищої школи передбачає:
- оперативне оновлення навчальної інформації у зв’язку з розвитком науки, техніки, культури;
- отримання оперативної інформації про індивідуальні особливості кожного студента;
- освоєння адекватних науковому змісту навчання й індивідуальним особливостям студентів способів донесення навчальної інформації;
- отримання інформації про результативність педагогічного процесу, що дасть змогу оперативно вносити в нього необхідні корективи.
Все це сприяє вдосконаленню інформаційної культури студентів, здійсненню рівневої та профільної диференціації навчально-виховного

177 процесу з метою розвитку нахилів і здібностей студентів, задоволення
їхніх запитів і потреб, розкриття творчого потенціалу; удосконаленню управління освітою; підвищенню ефективності наукових досліджень.
Розширення сфери застосування електронно-обчислювальних машин
(ЕОМ) та їх периферійного обладнання зумовило появу поняття „нова
інформаційна технологія” (НІТ). Воно передбачає використання всього різноманіття сучасних пристроїв обробки інформації, у т.ч. ЕОМ, їх периферійного обладнання (відеоматеріали, принтери, пристрої для обробки даних із графічної і звукової форми тощо).
Нові інформаційні технології (НІТ) – методологія і технологія навчально-виховного процесу з використанням новітніх електронних засобів.
Для інформаційного забезпечення педагогічного процесу кожен викладач і студент повинні мати доступ до практично необмеженого обсягу інформації та її аналітичної обробки, можливості для безпосереднього включення в інформаційну культуру суспільства.
Інформаційні технології навчання спрямовані на досягнення цілей
інформатизації навчання на основі застосування комплексу функціонально залежних педагогічних, інформаційних, методологічних, психофізіологічних і ергономічних засобів і методик, створених і організованих на базі технічного й програмного забезпечення ЕОМ.
Означені технології можуть здійснюватися в таких трьох варіантах:
І – технологія як „проникнення” (застосування комп’ютерного навчання з окремих тем, розділів);
ІІ – як основна (застосування при вивченні базових тем);
ІІІ – як моно технологія (коли весь процес навчання, діагностика, моніторинг проводиться за допомогою комп’ютера).
Комп’ютер виконує функції: викладача; джерела навчальної
інформації; наочності; індивідуального інформаційного простору; тренажера; засобу діагностики і контролю.
Комп’ютер виконує функції робочого інструменту, оскільки він виступає в якості: засобу підготовки текстів та їх збереження; текстового редактора; обчислювальної машини; засобу моделювання.
Функцію об’єкту навчання комп’ютер виконує при: програмуванні; створенні програмних продуктів; застосуванні різних інформаційних середовищ.
Викладач у комп’ютерній технології виконує такі функції: організація навчального процесу на рівні предмету, групи; організація внутрішньо-групової активності
і координації;
індивідуальне

178 спостереження за студентами, надання допомоги; індивідуальне навчання; підготовка компонентів інформаційного середовища.
Спеціалісти виокремлюють кілька основних напрямів використання
ЕОМ у педагогічному процесі:
- для наочного представлення і демонстрації основних понять і об’єктів навчальної дисципліни, основних закономірностей, зв’язку теоретичних положень із практикою тощо;
- для моделювання і наочного представлення фізичних процесів, що відбуваються у досліджуваних технічних пристроях, функціонування досліджуваних зразків;
- для автоматизованого навчання;
- для автоматизації проектування;
- для розв’язання розрахункових задач, обробки результатів вимірів експериментальних досліджень;
- для контролю підготовленості студентів.
ЕОМ повинні розглядатися в навчальному процесі як об’єкти вивчення і практичного використання.
Серед важливих компонентів комп’ютеризації навчання є розробка програмного забезпечення. Програми, які використовують у вищих навчальних закладах, поділяють на:
- навчальні (скеровують навчання з огляду на наявні знання та
індивідуальні здібності студентів, а також сприяють засвоєнню нової
інформації);
- діагностичні (тестові) (призначені для діагностування, перевірки, оцінювання знань, умінь, навичок);
- тренувальні (розраховані на повторення та закріплення вивченого навчального матеріалу);
- бази даних (сховища інформації з різних галузей знань, у яких за допомогою запитів на пошук знаходять необхідні відомості);
- імітаційні (представляють певний аспект реальності за допомогою параметрів для вивчення його основних структурних чи функціональних характеристик);
- моделюючі (відображають основні елементи і типи функцій, моделюють певну реальність);
- програми типу „мікросвіт” (подібні до імітаційно-моделюючих, однак не відображають реальності, а створюють віртуальне навчальне середовища);
- інструментальні програмні засоби (забезпечують виконання конкретних операцій, тобто обробка тексту, складання таблиць, редагування графічної інформації тощо).

179
В останній час з’явилася нова технологія – технологія дистанційного навчання. Вона набуває все більшого поширення в Україні у зв’язку із впровадженням європейської моделі підготовки кадрів на основі зростання змістовної ваги самостійної та індивідуальної роботи студентів. Згідно з концепцією розвитку дистанційної освіти в Україні запроваджено такі визначення елементів дистанційної освіти.
Дистанційна освіта – це форма навчання, рівноцінна з очною, заочною та екстернатом, що реалізується, в основному, за технологіями дистанційного навчання. Технології дистанційного навчання складаються з педагогічних та інформаційних технологій дистанційного навчання.
Педагогічні технології дистанційного навчання – це технології опосередкованого активного спілкування викладача зі студентами з використанням телекомунікаційного зв’язку та методології
індивідуальної роботи студентів зі структурованим навчальними матеріалом, представленим в електронному вигляді. Інформаційні
технології дистанційного навчання – це технології створення, передачі і збереження навчальних матеріалів, організації і супроводу навчального процесу дистанційного навчання за допомогою телекомунікаційного зв’язку.
Характерні риси дистанційного навчання: гнучкість, модульність, паралельність, можливість одночасного спілкування великої кількості студентів, економічність, технологічність, доступність освіти,
інтернаціональність, нова роль викладача, позитивний вплив на студента, підвищення якості освітнього процесу.
Організаційна структура навчального процесу за дистанційною освітою
ґрунтується на таких компонентах: організаційно- управлінському; нормативно-правовому; навчально-методичному;
інформаційно-телекомунікаційному; економічно-фінансовому.
У дистанційному навчанні можна виділити три основні технології:
• кейс-технологія, за якої навчально-методичні матеріали чітко структуровані і відповідно комплектуються у спеціальний набір (кейс).
Потім вони пересилаються студенту для самостійного навчання з періодичними консультаціями у викладачів-консультантів у створених для цього віддалених (регіональних) навчальних центрах або пунктах;
• ТV-технологія, що ґрунтується на використанні телевізійних лекцій
із консультаціями викладачів;
• мережна технологія, яка базується на використанні мережі
”Інтернет” для забезпечення студентів навчально-методичним матеріалом та інтерактивної взаємодії між викладачем і студентом.

180
Використання інформаційних технологій у навчальному процесі впливає на характер навчально-пізнавальної діяльності студентів, активізує самостійну роботу студентів з різними електронними засобами навчального призначення. Найефективнішим є застосування інфор- маційних технологій для відпрацювання навичок і умінь, необхідних для професійної підготовки. Воно також зумовлює скорочення обсягів і одночасне ускладнення діяльності викладача.
Інформатизація навчального процесу значною мірою сприяє розв’язанню проблем його гуманізації, оскільки з’являються можливості значної активізації спілкування, врахування індивідуальних нахилів і здібностей, розкриття творчого потенціалу викладачів і студентів, надання їм широких можливостей для розв’язання пізнавальних, творчих проблем.
Використання НІТ дає можливість значно підвищити ефективність
інформації за рахунок її своєчасності, корисності, доцільного дозування, доступності, мінімізації шуму, оперативного взаємозв`язку джерела навчальної інформації та студента, адаптації темпу подання навчальної
інформації до швидкості її засвоєння, врахування індивідуальних особливостей студентів, ефективного поєднання індивідуальної та колективної діяльності, методів і засобів навчання, організаційних форм навчального процесу, що значною мірою сприятиме розв’язанню проблем гуманізації в освітній діяльності.
Впровадження в навчальний процес у вищій школі нових
інформаційних технологій є об’єктивним процесом розвитку освіти.
Однак, вони не повинні використовуватися педагогами бездумно, оскільки жодну із технологій не можна вважати універсальною: кожна з них в різних ситуаціях дає різні результати, і це необхідно враховувати при їх виборі.
5. Кредитно-модульна технологія навчання
Для сучасного стану розвитку національної вищої освіти характерні модернізація і реформування, спрямовані на приєднання до Болонського процесу з метою входження в європейський освітній і науковий простір.
Болонський процес - це здійснення структурного реформування вищої освіти, зміна освітніх програм, форм і методів навчання, контролю й оцінювання навчальних досягнень студента для підвищення якості освіти, спроможності випускників вищих навчальних закладів працевлаштуватися на європейському ринку праці. Болонська декларація висуває завдання домогтися, щоб учені ступені відповідали
європейському ринку праці, а отже, були свідоцтвом кваліфікації під час працевлаштування в галузі, за якою здобуто освіту.

181
Класифікація ступенів та кваліфікацій має важливе значення, тому що їх надання свідчить про важливі перехідні рубежі від системи освіти до ринку праці в межах конкретної країни. Підписання Україною
Болонської конвенції передбачає впровадження у практику роботи вищих навчальних закладів кредитно-модульної технології навчання .
Кредитно-модульна технологія – модель організації навчального процесу, яка ґрунтується на поєднанні модульних технологій навчання та залікових освітніх одиниць (залікових кредитів).
Заліковий кредит – це одиниця виміру навчального навантаження, необхідного для засвоєння кредитних (залікових) модулів, або блоку кредитних модулів.
Заліковий (кредитний) модуль – це програмно-змістовна одиниця завершеного циклу навчання (розділ дисципліни), яка характеризується дидактичною адаптованістю цілей, форм, методів та засобів навчання і закінчується контрольною акцією – модульним контролем.
Мета впровадження кредитно-модульної технології:
• досягнення відповідності стандартам європейської системи освіти, яка відштовхується від знань, умінь і навичок, що є надбанням випускника;
• затребування українських освітянських кваліфікацій європейським ринком праці;
• затвердження загальноприйнятої та порівняльної системи освітньо кваліфікаційних ступенів;
• упровадження стандартизованого додатку до диплома, модель якого розроблено Європейською системою і який містить детальну
інформацію про результати навчання випускника;
• стимулювання викладачів і студентів вищих навчальних закладів до вдосконалення системи об'єктивної оцінки якості знань;
• забезпечення прозорості системи вищої освіти та академічного професійного визнання кваліфікацій (дипломів, ступенів, посвідчень та
ін.).
Кредитно-модульна технологія навчання (КМТН) як невід’ємний атрибут Болонської декларації має дві основні функції.
Перша - сприяння мобільності студентів і викладачів та спрощення переходу з одного університету до іншого.
Друга - акумулююча, чітке визначення обсягів проведеної студентом роботи з урахуванням усіх видів навчальної та наукової діяльності. Сума кредитів засвідчує, на що здатний студент, який навчається за тією чи
іншою програмою.

182
Однак для студента - майбутнього фахівця - важливо не лише усвідомити й засвоїти інформацію, а й оволодіти способами її практичного застосування і прийняття рішень. За таких умов зменшується частка прямого, зовні заданого
інформування,
і розширюється застосування інтерактивних форм і методів роботи студентів під керівництвом викладача (тьютора) та повноцінної самостійної роботи в лабораторіях, читальних залах, на об'єктах майбутньої професійної діяльності, що особливо важливо для системи дистанційного навчання. Упровадження кредитно-модульної технології навчання передбачає реорганізацію традиційної схеми "навчальний семестр - навчальний рік - навчальний курс", раціональний поділ навчального матеріалу дисципліни на модулі й перевірку якості засвоєння теоретичного і практичного матеріалу кожного модуля, використання ширшої шкали оцінювання знань, вирішальний вплив суми балів, отриманих упродовж семестру, на підсумкову оцінку. Кредитно-модульна організація навчання за своєю сутністю є гуманістичною. Вона базується на засадах суб'єктно-суб'єктної, толерантної, партнерської педагогіки.
Траєкторію свого навчання, індивідуальну програму своєї освіти визначає студент з допомогою викладача - тьютора (опікуна). Навчання має рівномірно розподілений, рівномірно напружений характер упродовж усього терміну перебування студента у вищому навчальному закладі. І, найголовніше, ця система гарантує високу якість підготовки, а значить, обезпечує студента від професійної непридатності після завершення навчання.
Модернізація навчального процесу в руслі вимог Болонської декларації передбачає значне збільшення обсягів самостійної роботи студента (до 50-60%), індивідуалізацію навчання, що, відповідно, потребує належного науково-методичного забезпечення навчального процесу, відповідної матеріальної бази, поліпшення фінансово- побутового стану студента.
Взаємодія педагога та студента в навчальному процесі відбувається на принципово новій основі: за допомогою модулів ті, хто навчається, усвідомлено й самостійно досягають певного рівня попередньої готовності. Успішність модульного навчання залежить від дотримання паритетних стосунків між педагогом і студентами.
Модульне навчання сприяє комплексному підходу до розгляду та розв'язання таких завдань:
• формування змісту навчання, здатного гнучко реагувати на конкретні умови навчання, потреби практики;
• реалізація творчого потенціалу педагога, звільнення його від

183 рутинних обов'язків;
•забезпечення індивідуалізації навчання щодо темпу, рівня допомоги та диференціації змісту навчання;
• здійснення якісного процесу навчання, внаслідок якого досконало оволодівають знаннями, навичками та вміннями всі студенти або переважна їх більшість.
Модуль (лат. modulus - міра):
1) назва, яку дають якомусь особливо важливому коефіцієнту чи величині; система логарифмів;
2) уніфікований вузол радіоелектронної апаратури;
3) умовна одиниця в архітектурі та будівництві (зазвичай, розмір одного з елементів будівлі);
4) відокремлювана, відносно самостійна частина якоїсь системи, організації, пристрою тощо.
Змістовий модуль - система навчальних елементів, поєднана за ознакою відповідності певному навчальному об'єкту (частина залікового контролю).
Індивідуальний навчальний план студента формують на підставі переліку змістових модулів (блоків змістових модулів навчальних дисциплін), що сформовані на основі освітньо-професійної програми підготовки і структурно-логічної схеми підготовки майбутніх фахівців.
Навчальну дисципліну формують як систему змістових модулів, передбачених для засвоєння і об'єднаних у блоки змістових модулів - розділів навчальної дисципліни. Індивідуальний навчальний план студент реалізує упродовж часу, який не перевищує граничного терміну навчання.
Нормативний термін навчання визначають на підставі галузевих стандартів вищої освіти. Індивідуальний навчальний план студента містить нормативні та вибіркові змістові модулі, що можуть поєднуватися у певні навчальні дисципліни. Нормативні змістові модулі необхідні для виконання вимог нормативної частини освітньо- кваліфікаційної характеристики. Сукупність нормативних змістових модулів визначає нормативну (обов'язкову) складову індивідуального навчального плану
Форми організації навчального процесу в умовах КМТН: лекційні, практичні, семінарські, лабораторні та індивідуальні заняття, всі види практик та консультацій, виконання самостійних завдань студентів та
інші форми і види навчальної та науково-дослідницької діяльності студентів.
Підсумовуючи все вищезазначене, можна стверджувати, що дидактична технологія є комплексною інтегративною системою, яка

184 містить структурно впорядковану множину операцій та дій, а також забезпечує змістовні, інформаційно-предметні й дидактичні процеси, спрямовані на засвоєння систематизованих знань, набуття професійних умінь і формування особистісних якостей. При цьому важливого значення набувають
інноваційні технології: активне модульне навчання, дидактична гра, проблемне навчання, діагностика якості результатів навчання, розробка та створення засобів інформаційно-предметного забезпечення навчального процесу.
Лекція 8
Тема: „Організація модульно-рейтингової та
кредитно-модульної технологій навчання”
План:
1. Сутність і особливості модульного навчання з рейтинговим контролем знань.
2. Принципи модульного навчання.
3. Методика побудови модульних програм.
4. Формування змісту модулів.
5. Основні засади організації модульно-рейтингової та кредитно- модульної технологій навчання.

Рекомендована література:
1. Алексюк А.М. Педагогіка вищої освіти України. Історія. Теорія. – К.:
Либідь, 1998. – С. 393-497.
2. Алексюк А.М. Педагогіка вищої школи. Курс лекцій: Модульне навчання. – К., 1993. – 218с.
3. Беспалько В.П. Слагаемые педагогической технологии. – М:
Педагогика, 1989. – 302с.
4. Бондар В.І. Дидактика: ефективні технології навчання студентів. – К.:
Вересень, 1996. – 129с.
5. Бондар В.І. Теорія і практика модульного навчання у вищих закладах освіти (на матеріалах дидактики) // Освіта і управління, 1999. – № 1. –
Т. 3. – С. 19-40.
6. Вітвицька С.С. Основи педагогіки вищої школи: Методичний посібник для студентів магістратури. – Київ: Центр навчальної літератури, 2003. – 316с.
7. Галузинський В.М., Євтух М.Б. Основи педагогіки і психології вищої школи в Україні. – К., ІНТЛ, 1995. – 168с.
8. Дичківська І.М. Інноваційні педагогічні технології: Навч. посібник для студентів вищих навчальних закладів. – К.: Академвидав. – 2004.

185
– 334с.
9. Журавський В.С., Згуровский М.З. Болонський процес: головні принципи входження в Європейський простір вищої освіти. – К.:
Політехніка НУТУ „КПІ”, 2003. – 195с.
10. Кремень В.Г. Особистісно-розвивальне навчання як науковий пріоритет // Рідна школа. - № 11. – 1998. – С. 53-57.
11. Кремень В.Г. Підвищення ефективності вищої освіти розвитку та
інтеграції // Освіта України, 2004. - № 17. – 2 березня.
12. Методичні рекомендації по впровадженню модульно-рейтингової технології навчально-творчої діяльності студентів (із дисциплін управлінського циклу) для викладачів вищих аграрних навчальних закладів / Укл. В.М. Нагаєв / Харк. нац. ун-т. – Х., 2002. – 76с.
13. Навчальний процес у вищій педагогічній школі: Навчальний посібник
/ За ред. академіка АПН України О.Г. Мороза. – К.: НПУ ім. М.П.
Драгоманова, 2001. – 337с.
14. Нагаєв В.М. Методика викладання у вищій школі: Навч. посібник. –
К.: Центр навчальної літератури, 2007. – 232с.
15. Огнев’юк В.О., Фурман А.В. Принцип модульності в історії освіти.–
К.,1996. – 85с.
16. Оконь В. Введение в общую дидактику. – М.: Высшая школа, 1990. –
382с.
17. Про основні напрямки реформування вищої освіти в Україні. Указ
Президента України 12 вересня 1995 року № 832/95. – К.: Міленіум. –
2001. – 470с.
18. Основні засади розвитку вищої освіти України в контексті
Болонського процесу / За ред. В.Г. Кременя. – Київ-Тернопіль: Вид- во ТДПУ, 2004. – 147с.
19. Сікорський П.І. Кредитно-модульна технологія навчання: Навч. посібник. – К.: Вид-во Європ. ун-ту, 2004. – 127с.
20. Фіцула М.М. Педагогіка. Посібник. – К.: Академія, 2000. – 544с.
21. Чернилевский Д.В. Дидактические технологии в высшей школе:
Учеб. пособие. - М., 2002. – 385с.
1. Сутність і особливості модульного навчання з
рейтинговим контролем знань
Один із напрямків модернізації системи професійної підготовки майбутніх фахівців – це запровадження технології модульного навчання з рейтинговим контролем знань, що базується на самостійній навчально- пізнавальній роботі студентів, індивідуалізації навчання, співтворчості викладача і студента та створює сприятливі умови для стимулювання

186 процесу навчання, посилення ролі самоосвіти, самоаналізу і самооцінки, встановлення ділових взаємостосунків у вищих навчальних закладах.
Модульна організація процесу професійної підготовки майбутніх фахівців зумовлена тенденцією вдосконалення навчально-виховної діяльності студентів, в основу якої покладені здебільшого самостійний пошук студентами знань і оволодіння вміннями і навичками, що оптимально організує навчальний процес за рахунок індивідуалізації і поєднання різних форм і видів навчальної діяльності. Успішне вирішення проблем професійної підготовки базується на розумінні сутності модульної організації навчання та рейтингового контролю знань, що аналіхзується в дослідженнях видатних вчених.
Модульне навчання зародилося в 60-х роках у вищих навчальних закладах і наукових інститутах США. Основоположником такого навчання вважається С.Постлесвайт, який вперше висунув “Концепцію одиниць змісту освіти”, згідно з якою невелику кількість (одиницю) навчального матеріалу можна вважати окремою темою і включати в програму занять. Ці одиниці були названі С.Постлесвайтом “міні- курсами”. Вони отримали широке розповсюдження в коледжах США, де, за твердженням Дж. Рассела, виникло багато їх різновидів, таких як
“пакет”, “навчальний пакет”, “пакет індивідуального навчання” тощо. За визначенням Д. Рассела модуль є навчальним пакетом, який охоплює одну концептуальну “одиницю” навчального матеріалу.
Теоретичний фундамент модульного навчання у вітчизняній науці заклав А.М. Алексюк, розглядаючи таку систему навчання як цілісну систему навчального процесу, що інтегрує в собі достатню структуру дидактичних засобів, які необхідні для вирішення основних цілей навчання, забезпечують отримання студентами сучасної вищої освіти.
Модуль автор розглядає як відносно самостійну частину навчального процесу, що складає одне чи кілька близьких за змістом та фундаментальних за значенням понять, законів, принципів”. Дослідивши специфіку модульного навчання в різних країнах, А.М.Алексюк розробив та запровадив у вітчизняну практику вищої школи ряд курсів, побудованих на основі модульної технології навчання.
На основі досліджень науковців можна стверджувати, що основною ознакою модульного навчання є самостійний пошук студентами знань, формування вмінь і навичок. Чеський педагог Я.А. Коменський з означеного питання підкреслював: “Альфою і омегою нашої дидактики нехай буде дослідження і відкриття методу, при якому вчителі менше б навчали, а учні більше б навчалися”.

187
Використання модульного навчання у вищій школі США, Англії та
інших західноєвропейських країнах у 70-х роках вивчали А. А.
Барбарига, В. Н. Волков, І.І. Крюкова, В.П. Лапчинська, З.А. Малькова,
М.Д. Нікандров. Незважаючи на позитивні висновки вчених про ефективність модульного навчання, ця технологія не отримала належного розуміння та підтримки і не набула поширення в радянській педагогічній теорії та практиці.
В кінці 70-х років спостерігається зростання уваги педагогів до вивчення можливих шляхів упровадження модульного навчання у вищу школу і в педагогічну теорію та практику. Переваги і недоліки модульного навчання обговорюються в дослідженнях А. М. Алексюка,
А.О. Андрущука, Т.В. Васильєвої, В.Н. Волкової, П. І. Сікорського, В.Ю.
Середи, Д. Тетеріної-Блохіної, П.А. Юцявічене.
За твердженням П.А. Юцявічене, теорія модульного навчання грунтується на специфічних принципах, тісно пов'язаних із загально- дидактичними, які є керівною ідеєю, основним правилом діяльності і поведінки відповідно до визначених наукою закономірностей. Загальна спрямованість модульного навчання, його мета, зміст і технологія організації зумовлюють принципи модульності, динамічності, дієвості та оперативності знань та їх системи, гнучкості, усвідомленої перспективи, різнобічності методичного консультування, паритетності.
На основі принципів модульного навчання А.М. Алексюк розробив курс “Педагогіка вищої школи” і запровадив його у навчально-виховний процес Національного університету ім. Т.Г. Шевченка. Н.І. Крюкова, дослідивши досвід аудиторної і позаудиторної роботи у вищих навчальних закладах США, запропонувала деякі ідеї щодо впровадження такої дидактичної системи у вітчизняні вищі навчальні заклади. П.Ф.
Стефаненко теоретично обґрунтував та експериментально перевірив технологію управління пізнавальною діяльністю студентів в умовах модульного навчання на матеріалі військової підготовки офіцерів запасу військ зв'язку. Е.В. Лузик на основі кваліфікаційної характеристики і моделі діяльності спеціаліста розробила адаптивну модульно-рейтингову систему навчання, що забезпечує оптимізацію змісту підготовки в
інженерній вищій школі.
Сутність модульного навчання, за П.А. Юцявічене, полягає в тому, що студент більш самостійно чи повністю самостійно може працювати із запропонованою йому індивідуальною навчальною програмою, яка складається з цільової програми дій, банку інформації і методичного керівництва по досягненню поставленої дидактичної мети. А модуль - це

188 цільовий функціональний вузол, в якому об'єднані навчальний зміст і технологія оволодіння ним.
За твердженнями В.Б. Закорюкіна, В.М. Панченко, Л .М. Твердіної, модуль- це така побудова навчального матеріалу, розділи змінної частини якого могли б бути достатньо незалежними один від одного і дозволяли швидко змінювати навчальний матеріал кожного розділу .
Семантичний зміст терміну „модуль” (лат.- „modulus”), одне із значень якого – „функціональний вузол”. За трактуванням одного із засновників модульного навчання (J. Russell) модуль являє собою пакет, що охоплює одну концептуальну одиницю навчального матеріалу.
Іншими словами, модуль – це логічно завершена частина навчального курсу, що являє собою великий розділ, має систему інформаційно-дидак- тичного забезпечення і завершується контрольною акцією.
Сутність модульного навчання (МН) полягає у тому, що студент більш самостійно або повністю самостійно може працювати із запропонованою йому індивідуальною навчальною програмою, що містить:
1) цільову програму дій;
2) банк інформації;
3) методичне керівництво по досягненню поставлених дидактичних цілей.
Зазначені погляди на модульне навчання відрізняються один від одного формами, змістом, технологіями та засобами організації освітньої діяльності студентів у вищих навчальних закладах.
Впровадження модульної системи у вищих навчальних закладах потребує фундаментальних розробок. Вона не може функціонувати тільки за рахунок розроблених модулів та їх дидактичного забезпечення.
Вчені В.Пікельна, Т. Алексєєнко, А.Сікорський, Л. Торяник, Ш.
Аніщенко, А. Шихін, А.Андрущюк, О. Задорожня, В. Белозерцев, В.
Міщенко, М. Власенко у своїх наукових доробках пропонують рейтингову систему оцінювання як дійовий спосіб управління навчальною діяльністю студентів.
Рейтингова система оцінювання знань впроваджується з метою стимулювання і самоорганізації продуктивної навчальної праці студентів, забезпечення об'єктивності в оцінюванні знань, посилення мотиваційного компоненту формування самостійних дій та перетворення контролю в дійову складову управлінського процесу. Досконала система контролю й оцінювання знань, умінь та навичок студентів виконуватиме свою мотиваційно-стимулюючу функцію, сприятиме проведенню вчасної корекції навчально-пізнавальної діяльності.

189
З огляду на результати досліджень науковців сформулюємо основні ознаки рейтингової системи:
1. Рейтинг - це сума балів, набрана студентами за певний період часу за визначеними правилами.
2. Рейтингова система повинна забезпечувати інтегральну оцінку досягнень студента, тобто оцінка є кумулятивною. Інтегральність оцінки дозволяє якнайповніше врахувати інноваційні підходи до організації ефективної професійної підготовки студентів. Такий підхід до оцінювання результатів навчальних досягнень дозволить відчутно змінити мотивацію студентів до навчальної діяльності, організувати процес діагностики й самодіагностики, складати програми оновлення змісту і вдосконалювати форми, методи та технології навчання.
3. Багатобальність передбачає встановлення меж вимірювання параметрів на окремих етапах контролю. Введення рейтингового оцінювання дозволяє викладачеві значно підвищити його об'єктивність за рахунок розширення шкали.
4. Рейтингова система дозволяє поєднати кількісну оцінку з конкретними навчальними цілями і завданнями, диференційовано оцінювати різні види діяльності студентів. Це дозволяє зменшити сумніви викладачів щодо порівняння оцінок за різноманітні види навчальної діяльності студентів, виробити єдині критерії оцінювання.
5. Рейтингова система передбачає використання можливостей для оптимізації процесу професійної підготовки, зокрема, контролю навчальної діяльності. Потужним стимулом для підвищення ефективності навчального процесу є реалізація на практиці ідей педагогіки співробітництва, встановлення демократичних стосунків між викладачами та студентами. Відкритість, доступність, гласність при плануванні й проведенні контрольних заходів забезпечуються відповідними засобами. Студенти отримують можливість упродовж усього часу навчання дисциплінам контролювати та свідомо регулювати успішність свого просування в засвоєнні курсу шляхом цілеспрямованого планування та розподілу своїх зусиль для дослідження навчальних результатів, що відповідають його запитам. У викладача з'являються широкі можливості для стимулювання навчальної діяльності студентів завдяки введенню додаткових балів.
Рейтинг служить основою для побудови різноманітних шкал оцінок, зокрема при оцінці різних сторін навчальної і педагогічної діяльності.
Рейтингова система контролю знань у процесі професійної підготовки майбутніх фахівців підвищує ритмічність роботи студентів, вносить елемент змагання, сприяє індивідуалізації навчання, підвищує

190 міцність знань за рахунок систематичної роботи над матеріалом, збільшує об'єктивність підсумкової оцінки, дає більш достовірну інформацію для морального і матеріального стимулювання студентів.
Отже, окреслюються досить чіткі підстави визначення значущості модульної технології з рейтинговим контролем знань у професійній підготовці майбутніх фахівців, що відображається у:
• формуванні професійного мислення та вміннях студента вчитися;
• врахуванні індивідуальних особистісних якостей студента;
• розвитку здібностей студентів;
• реалізації диференційованого підходу до студентів;
• виключенні суб’єктивізму при діагностиці знань, умінь і навичок.
Застосування модульної технології навчання з рейтинговим контролем знань дозволяє усунути недоліки традиційної системи, а саме:
- недостатнє врахування індивідуально-психологічних особливостей студентів. Орієнтація педагогічних зусиль на абстрактного середнього студента не забезпечує інтелектуальне зростання найбільш здібних студентів групи, залишається поза увагою викладача і найменш здібна група студентів;
- недостатній арсенал самоорганізуючих чинників до систематичної розумової діяльності студента. Мотиваційні компоненти у навчанні є лише передумовою систематичного навчання студента. З метою забезпечення необхідних та достатніх умов самоорганізації студента до систематичного навчання потрібно задіяти всі компоненти навчання і мотиви (гносеологічні, соціальні), технологічні основи навчання, моральні стимули (систематичне оцінювання знань, поточний і підсумковий контролі тощо);
- практика навчання, яка організована у вигляді окремих занять, слабо компонується з сучасними вимогами до навчального процесу: визначення цілей і завдань, встановлення реального стану знань студентів, складання програми дій, організація її виконання, мотивація суб'єктів навчання, контроль і корекція. Це пов'язано з тим, що часові рамки заняття не дозволяють завершити повний цикл управлінської діяльності, а недостатнє матеріальне забезпечення заважає викладачу дотримуватися всіх необхідних вимог до процесу навчання;
- в умовах традиційного заняття неможливо реалізувати повний психолого-педагогічний цикл (сприйняття усвідомлення, осмислення, запам'ятовування, узагальнення і систематизація знань, формування навичок і вмінь);

191
- традиційна практика засвоєння знань не створює умов для реалізації принципу розвиваючого навчання (виникнення проблемної ситуації, формування проблемної задачі, висунення гіпотез
і обгрунтування їх, підсумкове розв'язання поставленої проблеми);
- традиційне поточно-епізодичне оцінювання не тільки не виконує самоорганізуючих функцій до систематичної розумової праці студента, а й моделює і закріплює процес епізодичного навчання;
- через подрібненість нових навчальних знань студенти не мають можливості сконцентрувати увагу на базових знаннях, уміннях та навичках у логічно завершених частинах-блоках. А це не лише ускладнює актуалізацію опорних знань, а й унеможливлює системне порційне повторення та закріплення базових знань, умінь та навичок.
Отже, означена технологія навчання відіграє важливу роль у процесі професійної підготовки студентів, оскільки дає можливість не тільки розширити кругозір, підвищити інтелектуальний потенціал, але й навчити студента вчитися з метою формування мислення в пошуках нестандартних розв’язків проблемних чи виробничих ситуацій.
Семантичний зміст терміну „модуль” (лат.- „modulus”), одне із значень якого – „функціональний вузол”. За трактуванням одного із засновників модульного навчання (J. Russell) модуль являє собою пакет, що охоплює одну концептуальну одиницю навчального матеріалу.
Іншими словами, модуль – це логічно завершена частина навчального курсу, що являє собою великий розділ, має систему інформаційно-дидак- тичного забезпечення і завершується контрольною акцією.
Сутність модульного навчання (МН) полягає у тому, що студент більш самостійно або повністю самостійно може працювати із запропонованою йому індивідуальною навчальною програмою, що містить:
1) цільову програму дій;
2) банк інформації;
3) методичне керівництво по досягненню поставлених дидактичних цілей.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   11   12   13   14   15   16   17   18   19


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал