Конспект лекцій для студентів денної і заочної форм навчання спеціальності 03060104




Сторінка13/19
Дата конвертації22.12.2016
Розмір5.01 Kb.
ТипКонспект
1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   ...   19
Лекція 6
Тема: „Методичні основи оцінювання знань, умінь і навиків
студентів у вищих навчальних закладах”
План:
1. Сутність, функції та основні принципи контролю та оцінки знань, умінь та навиків студентів.
2. Види контролю та форми перевірки знань, умінь і навиків студентів.
3. Методи контролю знань, умінь і навиків студентів.
4. Методичні основи організації тестового контролю знань, умінь і навиків студентів.
5. Критерії оцінювання навчальних досягнень студентів.
Рекомендована література:
1. Алексюк А.М. Педагогіка вищої школи. Історія. Проблеми. – К.:
Либідь, 1998. – 558с.
2. Ананьєв Б.Г. Психология педагогической оценки // Ананьев Б.Г. Избр. психол. труды / Под ред. А.А. Бодалева, Б.Ф. Ломова. – М., 1980. – Т.
2. – 287с.
3. Борзих А.П., Окалєлов В.М. Виховний аспект модульно-рейтингового контролю знань студентів // Проблеми освіти: Науково-методичний збірник – Київ, 2001. – Вип. 23 – С. 62-65.
4. Вітвицька С.С. Основи педагогіки вищої школи: Методичний посібник для студентів магістратури. – Київ: Центр навчальної літератури, 2003. – 316с.
5. Домнін Ф.А. Поточний контроль як метод активізації викладацької діяльності // Проблеми вищої школи. – 1994. – Вип.80. – С. 60-65.
6. Драч І.І. Психолого-педагогічні втілення модульно-рейтингової

141 системи // Проблеми освіти. – 2000. – Вип. 22. – С. 57-61.
7. Зварич Ірина. Засади педагогічного контролю й оцінювання знань студентів // Рідна школа. – 2002. - № 10 – С. 19-21.
8. Заводяний Віктор. Заводяний Володимир. Рейтинг – система оцінювання успішності студентів // Рідна школа. – 2001. - № 1 – С. 45.
9. Коваленко О.Е., Шматков Є.В., Шишечко Н.А. Тестові завдання як засіб діагностування студентів // Проблеми освіти. – 2001. – Вип. 26. –
С. 33-40.
10. Коротяєв Б.І., Гришин Є.О., Устинко О.А. Педагогіка вищої школи:
Навчальний посібник. – Київ, 1990. – С. 68-78.
11. Малихін А. Тести у навчальному процесі сучасної школи // Рідна школа. – 2001. - № 8 – С. 7-8.
12. Матеріали Всеукраїнського науково-практичного семінару
„Кредитно-модульна система підготовки фахівців у контексті
Болонської угоди” – Львів, 21-22 листопада 2003р.
13. Мешков Н.И. Психолого-педагогические факторы академической усваимости. – Саранск, 1991. – 134с.
14. Навчальний процес у вищій педагогічній школі: Навчальний посібник
/ За ред. академіка АПН України О.Г. Мороза. – К.: НПУ ім. М.П.
Драгоманова, 2001. – 337с.
15. Нагаєв В.М. Методика викладання у вищій школі: Навч. посібник. –
К.: Центр навчальної літератури, 2007. – 232с.
16. Нагаєв В.М. Оцінювання навчальної діяльності студентів за модульно-рейтинговою технологією навчання // Педагогіка і психологія АПН України. – 2000. - № 3. – С. 84-88.
17. Основи педагогіки та психології вищої школи в Україні / В.М. Гал узинський, М.Б. Євтух. – ІНТЛ, 1995.
18. Сікорський П.І. Кредитно-модульна технологія навчання: Навч. посібник. – К.: Вид-во Європ. ун-ту, 2004. – 127с.
19. Про проведення педагогічного експерименту з кредитно-модульно системи організації навчального процесу. Наказ Міністерства освіти і науки України від 23.01 2004 р. № 48.
20. Цокур О.Я. Педагогіка вищої школи: Навчально-методичний посібник. Випуск 1. Основи наукового педагогічного дослідження / За ред. Панькова А.І. – Одеса, 2002. – 424с.
21. Шарапов О.Д. Проблеми впровадження комп’ютерних технологій контролю та оцінювання самостійної роботи студентів: досвід, проблеми: Матеріали наук.-метод. конф., від 2 лютого 2000р. – С. 3-4.

142
Педагогічний контроль – система перевірки результатів навчання і виховання студентів. Розвиток різних видів педагогічного контролю стимулює навчання та пізнавальну діяльність студентів. Спроби виключити педагогічний контроль повністю або частково з навчального процесу, як свідчить історія освіти, призводили до зниження якості навчання, рівня знань тощо.
Вирішення проблеми підвищення якості підготовки майбутніх спеціалістів із вищою освітою передбачає значне поліпшення контролю навчальної роботи студентів як важливого засобу управління процесом навчання.
Головна мета контролю полягає у визначенні якості засвоєння навчального матеріалу, ступеня відповідності сформованих умінь й навиків цілям і завданням навчання дисциплінам.
Необхідність контролю навчальної роботи й оцінки знань студентів має об’єктивний характер. Тут діє закономірний зв’язок у ланцюгу: мета навчання - процес – результат – наступна мета. Але для того, щоб педагогічно грамотно визначити мету, необхідно точно знати, що вже досягнуто внаслідок навчання.
1. Сутність, функції та основні принципи контролю та оцінки
знань, умінь та навиків студентів
Ефективне функціонування системи педагогічного контролю потребує дотримання певних умов:
1. Об’єктивність контролю. Це означає, що всі викладачі та студенти, оцінюючи стан навчальної роботи, діють за єдиними узгодженими критеріями, обгрунтування яких усім відоме заздалегідь.
2.Оцінки, отримані в результаті контролю, вважаються непорушними, не піддаються сумніву як з боку тих, хто контролює, так і з боку тих, кого контролюють, оскільки будуються на об’єктивних критеріях, відомих обом сторонам.
3. Контроль та його результати вимагають гласності, щоб будь-хто мав можливість уважно вивчити їх, зробити на підставі цього обґрунтовані висновки, які налаштовують на активну позитивну роботу, спрямовану на необхідне коригування навчального процесу.

Наділі нами будуть охарактеризовано такі поняття: „контроль” – родове поняття; „перевірка” – процес контролю; „оцінка” – кількісна фіксація виявленого рівня знань у балах; „облік” – документальна фіксація (екзаменаційні відомості, залікові книжки студентів, журнали та
ін.).

143
Контроль (від фр. control) має декілька значень. У дидактиці його розуміють як нагляд, спостереження і перевірку успішності студентів.
Контроль виконує такі функції:
- освітня (сприяння поглибленню, розширенню, удосконаленню знань студентів, уточненню і систематизації навчального матеріалу з предмету);
- діагностично-коригуюча (виявлення знань, умінь і навичок, утруднень, недоліків, неуспішності; забезпечення зворотного зв`язку у різновидах: „студент – викладач” і „студент – студент”);
- контролююча (визначення рівня знань, умінь і навичок студентів, підготовленості до засвоєння нового матеріалу, виставлення оцінок студентам);
- виховна (спрямована на покращення особистої дисципліни, розвиток волі, характеру, навичок систематичної самостійної праці та ін.);
- розвивальна (сприяння розвитку психічних процесів особистості – уваги, пам`яті, мислення, інтересів, пізнавальної активності, мовленнєвої культури студентів);
- стимулююче-мотиваційна (стимулювання студентів до покращення навчальної діяльності, розвитку особистої відповідальності, формування мотивів навчання);
- управлінська (забезпечення цілеспрямованості у навчанні);
- прогностично-методична (стосується як викладача, який отримує досить точні дані для оцінки своєї праці, результатів запровадження своєї методики викладання, шляхів подальшого вдосконалення навчання, так і студентів, оскільки допомагає їм проектувати свою навчальну та наукову роботу).
Принципи організації контролю й оцінки знань студентів визначаються метою навчально-виховного процесу у вищих навчальних закладах, а також об`єктивними закономірностями педагогічного процесу в них. Основні принципи перевірки навчальної роботи й оцінки знань студентів:
- індивідуальності (передбачає індивідуальну роботу викладача з кожним студентом, врахування його індивідуальних особливостей);
- систематичності і системності перевірки й оцінки знань (здійснення контролю протягом усього періоду навчання студента у вищому навчальному закладі);
- тематичності (стосується всіх ланок перевірки і передбачає оцінку навчальної діяльності студентів за семестр чи навчальний рік, і з кожної теми);
- диференційованості (передбачає здійснення оцінки успішності на основі різнорівневого підходу);

144
- єдності вимог викладачів до студентів (передбачає врахування викладачами діючих загальнодержавних стандартів);
- об`єктивності (це систематичний аналіз результатів міжсесійного контролю і показників успішності за єдиними критеріями з метою своєчасного здійснення заходів для поліпшення організації і змісту навчально-виховного процесу, підвищення ефективності і якості аудиторних і самостійних занять студентів із метою запобігання
(зменшення) їх відсіву із вищих навчальних закладів);
- гласності (доведення результатів контролю до відома студентів).
Викладені принципи як регулятори контролю навчальної роботи й оцінки знань студентів передбачають конкретні види, методи, форми його організації, критерії та норми оцінювання знань студентів.
2. Види контролю та форми перевірки знань,
умінь і навиків студентів
Види перевірки навчальної роботи студентів визначаються ступенем
їх адекватності сформульованим принципам контролю навчальних досягнень студентів.
Контроль містить у собі різні види перевірки знань, умінь й навиків студентів (ЗУН).
У навчальному процесі використовують такі види контролю:
- попередня, поточна, тематична перевірка (міжсесійний контроль);
- залік, курсові роботи, колоквіум, консультація (проміжний контроль);
-семестрові екзамени, державні екзамени, дипломні роботи
(підсумковий та заключний контроль).
Попередню перевірку здійснюють з метою визначення ступеня готовності студентів до навчання залежно від етапу навчання і місця проведення контролю. Останній може здійснюватися, наприклад, на початку навчального року з метою встановлення рівня знань студентів; перед вивченням нового розділу для визначення питань, що потребують повторення, ступеня готовності студентів до сприйняття нової інформації за новою навчальною програмою, яку належить вивчити, у порядку підготовки студентів до практичних чи лабораторних робіт, до роботи над першоджерелами тощо.
Попередня перевірка може проводитись у формах письмових контрольних робіт, фронтальних опитувань перед початком практичних чи лабораторних робіт, усної перевірки окремих груп студентів, стандартизованого контролю знань.

145
Завданням поточної перевірки успішності студентів є збереження оперативного (безпосередньо у процесі навчання) зовнішнього („викладач
– студент – викладач”) і внутрішнього („викладач – студент – студент”) зворотного зв`язку. На базі отриманої інформації проводиться необхідне коригування навчальної діяльності студента, що особливо важливо для стимулювання його самостійної роботи.
Поточна перевірка є органічною частиною навчального процесу і проводиться у рамках чинних форм організації навчання у вузі: на лекціях, семінарах, практичних і лабораторних роботах. Існують такі форми поточної перевірки:
- усна співбесіда за матеріалами розглянутої теми на початку наступної лекції, з оцінкою відповідей студентів ( 10-15 хв.);
- письмове фронтальне опитування студентів на початку чи в кінці лекції (10-15 хв.). Відповіді перевіряються й оцінюються викладачем у позалекційний час. Бажано, щоб контрольні запитання були заздалегідь підготовлені на окремих аркушах, на яких студенти пишуть відповіді;

- фронтальний безмашинний стандартизований контроль знань студентів за кількома темами лекційного курсу (5-20хв.). Проводиться найчастіше на початку семінарських занять, практичних чи лабораторних робіт;
- перевірка за допомогою перфокарт (5-7хв.)
- письмова перевірка у вигляді понятійних диктантів, творів із гуманітарних дисциплін і контрольних робіт із природничо-математичних дисциплін;
- експрес-контроль;
- домашні завдання;
- практична перевірка знань на лабораторних і практичних заняттях;
- тестова перевірка знань студентів.
Тематична перевірка знань студентів здійснюється на семінарських заняттях, колоквіумах, консультаціях. Основне завдання тематичної перевірки – дати можливість студентам сприйняти й осмислити тему в цілому, в усіх її взаємозв`язках. Водночас, було б неправильним протиставляти тематичний контроль поточному. Вони взаємопов`язані і входять до системи міжсесійного контролю. Наприклад, оцінка знань на семінарських заняттях виступає формою поточної перевірки знань студентів, їхньої самостійної роботи.
Водночас, семінарські заняття виступають зовнішньою формою організації тематичної перевірки. Цьому сприяє, передусім, те, що семінарські заняття присвячуються найважливішим темам дисципліни, що вивчається. Означене стосується також лабораторних і практичних

146 занять. Семінарські, практичні і лабораторні заняття сприяють не тільки перевірці знань і способів діяльності, а й узагальненню знань, єдності теорії і практики, формуванню світогляду студентів.
Колоквіуми (від лат. colloguium – розмова, бесіда) виступають важливою формою тематичної перевірки й оцінки знань студентів.
Головне завдання колоквіуму – мобілізація студентів на поглиблене вивчення провідних тем чи розділів курсу. Найважливіше в колоквіумі – методика проведення співбесіди викладача зі студентами за найважливішими питаннями теми, розділу лекційного курсу чи питанням, що вивчаються студентами самостійно. Мета колоквіуму – допомогти студентам глибше розібратися в теоретичних питаннях, стимулювати
їхню дослідницьку роботу.
При вивчення педагогічних дисциплін колоквіуми здебільшого проводяться перед педагогічною практикою, а також в кінці навчального року або семестру.
Консультації з контрольними функціями мають два основних різновиди: а) консультації, на яких викладач перевіряє конспекти першоджерел, самостійну роботу студентів над допоміжною літературою, допомагає студентам сформулювати необхідні узагальнення; б) консультації-відпрацювання для студентів, які пропустили лекції, семінарські заняття.
Міжсесійний контроль сприяє забезпеченню ритмічної роботи студентів, виробленню у них уміння чітко організувати свою працю, допомагає викладачеві своєчасно виявити невстигаючих і допомагати їм, організовувати індивідуальні творчі заняття для найкраще підготовлених студентів. Дані міжсесійного контролю використовуються для внесення відповідних змін у матеріал, що вивчається на лекціях, у зміст консультацій, індивідуальної роботи зі студентами, контрольних робіт, колоквіумів.
Провідне місце у системі контролю навчальної роботи студентів займає рубіжний контроль (заліки, курсові) та підсумковий і заключний
контроль
(семестрові та державні
іспити), результати яких використовуються для визначення успішності студентів.
Заліки, екзамени, курсові та дипломні роботи, виробнича практика традиційно вважаються основними формами контролю навчальної роботи студентів.
Кількість іспитів, як правило, не повинна перевищувати п`яти, а кількість заліків за семестр – шести, у тому числі не більше двох диференційованих.

147
Заліки - це підсумкова форма перевірки результатів виконання студентами практичних, лабораторних, курсових робіт (проектів), засвоєння студентами матеріалу семінарських занять, результатів практики.
Заліки, як правило, проводяться без білетів і оцінок, у вигляді бесіди викладача зі студентами. Співбесіди можуть проводитися індивідуально.
Під час заліку викладач констатує факт виконання чи невиконання студентами необхідних робіт. Якщо студент якісно і систематично працював упродовж семестру, викладач може поставити йому залік
„автоматично”.
Іспити складаються, як правило, за білетами, затвердженими кафедрою. На консультаціях перед іспитом викладач знайомить студентів
із екзаменаційними білетами.
Досвідчені викладачі нерідко проводять іспит за білетами у вигляді вільної бесіди. При цьому запитання білета виступають основою такої бесіди, а оцінка оголошується як її підсумок. Це сприяє створенню атмосфери довіри та взаєморозуміння. Великим майстром проведення
іспитів у формі співбесіди був професор С.Х. Чавдаров (Київський університет).
У деяких вищих навчальних закладах нагромаджений певний досвід проведення іспитів без білетів (з урахуванням специфіки курсу).
Іспит з „відкритим підручником” розрахований, насамперед, на перевірку вміння швидко знайти необхідну інформацію, користуватися додатковою літературою, довідниками, навчальними посібниками тощо.
Очевидно, такий тип іспиту доцільно проводити зі складних і великих за обсягом дисциплін. Академік П.В. Копнін (Київський університет) вважав, що такий іспит доцільно проводити, наприклад, у бібліотечному залі з відкритим фондом літератури.
Практичний
іспит
найчастіше зводиться до виготовлення студентами натуральних об`єктів, їх схем, макетів тощо. У студентів економічних університетів іспит може проходити у вигляді підготовлених економічних ситуацій.
Іспит-автомат часто практикується викладачами щодо студентів- відмінників, які серйозно і систематично працюють упродовж навчального року.
Курсові роботи (проекти) студенти захищають на засіданнях кафедр або перед спеціально створеними комісіями.
Державні випускні екзамени приймає державна екзаменаційна комісія (ДЕК) у наперед визначеному і затвердженому складі. Окрім

148 державних екзаменів студенти – випускники захищають перед ДЕК дипломні роботи (проекти).
Основними формами організації перевірки знань студентів у сучасних ВНЗ є, насамперед: індивідуальна, групова, фронтальна перевірка, самоконтроль, рейтингова система.
Усі види контролю знань студентів (попередній, поточний, тематичний, підсумковий) є відносно самостійними, хоча й тісно пов`язаними між собою.

3. Методи контролю знань, умінь і навиків студентів
Найбільш ефективними методами перевірки і контролю успішності студентів є методи: усного контролю і самоконтролю, письмового контролю і самоконтролю, лабораторно-практичного, програмованого контролю (машинного, безмашинного), тестового контролю.
Важливим критерієм перевірки ступеня готовності студента до творчої праці є його участь у науково-дослідній роботі.
Навіть дотримання вимог контролю зменшує негативні наслідки недоліків, властивих кожному виду контролю. Основні недоліки традиційно здійснюваного контролю такі: а) репродуктивний характер (не дає можливості перевірити здатність свідомо використовувати здобуті знання у практичній діяльності); б) обсяг знань, умінь, навичок на даному етапі навчання, що потрапили в довготривалу пам`ять, не можна з`ясувати; в) суб`єктивність недоліків в оцінюванні навчально-пізнавальної діяльності.
Подоланню їх, на наш погляд, у певній мірі, сприятиме впровадження тестового контролю знань.

Тест (англ. test – іспит) – завдання стандартної форми, що має за мету визначити рівень засвоєння знань, розумового розвитку, спеціальних можливостей та інших якостей особистості людини. Слово „тест” в англійській мові означає „випробування, проба, експеримент, перевірка”.
У текстології – теорії і практиці тестування – виділяють різні види тестів. Їх класифікують за такими ознаками:
1. За цільовими, функціональними і смисловими:
- за метою застосування (констатуючі, діагностуючі, прогностичні тести);
- за видом контролю (тести поточного, рубіжного (проводяться наприкінці семестру), підсумкового (проводяться в кінці кожного навчального року), заключного контролю ( в кінці курсу навчання));

149
- за об`єктом контролю (тести, спрямовані на вимірювання рівня засвоєння знань; тести, спрямовані на вимірювання сформованості вмінь);
- за співвідношенням з нормами чи критеріями (тести, зорієнтовані на норми знань; тести, зорієнтовані на критерій оцінки);
- за статусом контролюючої програми (стандартизований (тест, що пройшов апробацію на досить великій (600-1000 чоловік) кількості учасників тестування і який має стабільні і допустимі показники якості, а також специфікацію – паспорт з нормами, умовами та інструкціями для його багаторазового використання у процесі контролю за якістю знань); не стандартизовані тести (тести, складені самими викладачами для своїх студентів).
2. За формальними ознаками:
- за структурою та способами оформлення відповідей (вибіркові тести, тести з вільною конструйованою відповіддю);
- за характером вибіркових відповідей (альтернативні тести, тест множинного, тести перехресного вибору);
- за гомогенністю завдань (тести на швидкість, на складність);
- за способом презентації мовленнєвого стимулу (тести з використанням технічних засобів навчання, тести без використання технічних засобів навчання);
- за використанням засобів оперативного машинного зв`язку
(машинні, безмашинні).
Тест, як правило, складається з двох частин:
1)інформаційної;
2)операційної.
Інформаційна частина має містити чітко і просто сформульовану
інструкцію, що і як потрібно виконувати учаснику тестування. Бажано, щоб інструкція супроводжувалася прикладом виконання. Операційна частина тесту складається з певної кількості тестових завдань. Виконані тестові завдання потребують відповідної оцінки і визначення знань студента.
М.І. Мєшков нагадує, що контроль і оцінка мають важливе державне значення, оскільки дають можливість робити висновки про ступінь підготовленості в той чи інший проміжок часу або період навчальної діяльності, визначити характер і спрямованість навчання як засобу досягнення основних стратегічних завдань при реалізації головної мети – підготовки майбутнього фахівця, який відповідає всім сучасним вимогам.
О.М. Мокров розглядає різні методи контролю (усний, письмовий, тестовий), особливості і переваги тестового контролю над іншими. Цьому методу присвячена праця Т.В. Солодкої. У цих дослідженнях

150 обґрунтовується думка про необхідність впровадження тестового контролю як найбільш ефективного. Роботу із складання тестового матеріалу доцільно виконувати у кілька етапів (Н.М. Олійник).
На першому - робиться структурування навчального матеріалу.
Приступаючи до складання тестів, насамперед необхідно з`ясувати, що означає предмет.
На другому – встановлюються логічні зв`язки між елементами і складаються логіко-структурні схеми тем, розділів і предмету в цілому.
На третьому – готуються тестові завдання на основі логіко- структурних схем. У схемах відбираються такі елементи, знання яких можна перевірити за допомогою тестування.
На четвертому – обирається оптимальна форма тестових завдань.
На п`ятому – складається план тесту, розробляються стандартні бланки відповідей.
На шостому - відбувається перевірка тестів у різних типах аудиторій, різних групах студентів.
На основі аналізу таких видів контролю, як попередній, поточний, тематичний, перехідний, підсумковий, заключний, пропонується класифікація тестів за видами контролю:
1) тести попереднього;
2) поточного;
3) тематичного;
4) перехідного;
5) підсумкового;
6) заключного контролю.
1. Тести попереднього контролю проводяться з метою ознайомлення викладача з результатами засвоєння вивченого матеріалу та загальним рівнем підготовленості студентів до сприйняття наступної інформації залежно від рівня знань та методів проведення контролю. Вивчення нового розділу того чи іншого курсу потребує повторення визначення рівня готовності студентів до сприйняття інформації, що передбачається навчальною та робочою програмами, планом наступного вивчення матеріалу.
2. Тести поточного контролю застосовуються у ході повсякденної роботи, в основному на аудиторних заняттях. На базі отриманої
інформації проводиться необхідне коригування викладачем навчальної діяльності студентів. Тести такого виду контролю мають велике значення для стимулювання у них прагнення до систематичної самостійної роботи, виконання завдань, зростання інтересу до навчання і формування почуття відповідальності за виконання вправ.

151 3. Тести тематичного контролю передбачають перевірку, оцінку і корекцію засвоєння системних знань. Вони проводяться після вивчення того чи іншого розділу програми, теми.
4. Тести періодичного контролю проводяться, як правило, з метою перевірки знань із оволодіння матеріалом великого обсягу, наприклад, вивченого за семестр.
5. Тести підсумкового контролю здійснюються наприкінці семестру або атестаційного періоду з метою визначення і оцінки успішності за даний проміжок часу. Вони, в основному, застосовуються при перевідних заліках, іспитах.
6. Тести заключного контролю здійснюються після закінчення вивчення курсу з метою визначення та оцінки рівня знань, успішності кожного студента. Їх проводять під час іспитів (випускних, а профілюючими кафедрами – державних).
Звичайно, цей контроль сприяє прояву таких функцій, як діагностична, контролююча, контрольно-оцінююча, навчаюча, розвиваюча, але зводити весь процес контролю до тестування в університетах недоречно.
Тестовий контроль має такі переваги перед іншими способами перевірки знань, зокрема:
1. упродовж досить обмеженого часу може бути перевірена якість знань у значної кількості студентів;
2. можливий контроль знань, умінь, навичок на необхідному, заздалегідь запланованому рівні;
3. на підготовчому етапі впровадження тестового контролю реальним
є самоконтроль;
4. знання оцінюються більш об`єктивно;
5. створюються умови для постійного зворотного зв`язку між студентом і викладачем.
Проте, тестовий контроль знань має й істотні недоліки, які можна поділити на три групи:
I. Недоліки, які лежать в основі сутності контролю:
- ймовірність випадкового вибору правильної відповіді або здогадка про неї;
- можливість при застосуванні тестів закритого типу оцінити тільки кінцевий результат (правильно – неправильно), у той час як сам процес, що привів до цього, не розкривається.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   ...   19


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал