Конспект лекцій для студентів денної і заочної форм навчання спеціальності 03060104




Сторінка10/19
Дата конвертації22.12.2016
Розмір5.01 Kb.
ТипКонспект
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   19

5. Форми організації навчального процесу у вищій школі
Навчально-виховний процес у вищих навчальних закладах здійснюється у певних формах. Слово „форма” латинського походження й означає зовнішній вигляд предмету, його окреслення або оболонку.
Форми організації навчання – це певний порядок (режим, межі), при якому відбувається освітній процес у вищих навчальних закладах. У різних формах реалізуються методи, принципи, зміст освіти.
Форми організації навчання у вищих навчальних закладах – це зовнішній вигляд навчально-виховного процесу, спосіб існування і відображення його змісту.
У дидактиці вищої школи, як відомо, форми організації навчання реалізуються через способи взаємодії педагога зі студентами під час розв’язання освітньо-виховних завдань.
До організаційних форм навчання, які одночасно є і способами безперервного управління пізнавальної діяльності студентів, належать лекції, семінари, спецсемінари, колоквіуми, лабораторні роботи, практикуми, спецкурси, самостійна робота, науково-дослідна робота студентів, виробнича педагогічна й дипломна практика, консультації, контрольні, курсові й дипломні роботи тощо.
Лекція – усне, послідовне, систематичне викладення змісту науки, навчального предмету, певної теми і його запис.
Навчальна лекція – логічно завершений, науково обґрунтований, послідовний і систематичний виклад певного наукового або науково- методичного питання, теми чи розділу навчального предмету,
ілюстрований за необхідності наочністю та демонструванням дослідів.

108
Лекція (від латинського lectio - читання), з’явилася більше ніж 1000 років тому і міцно стала провідною, а спочатку і єдиною формою і методом навчання.
Протягом розвитку науки, техніки, суспільства лекція розглядалась як джерело знань, як стимул самостійності, активності студентів, як підготовка студентів до самостійної роботи з книгою, як засіб розвитку активної уваги студентів, розумової діяльності.
Отже, лекція, це ефективна форма систематичного, живого, безпосереднього контакту свідомості, почуття волі, інтуїції, переконання, усього багатства особистості педагога з внутрішнім світом слухачів.
Види лекцій:
1. За загальною метою: навчальні, агітаційні, виховуючи, освітні, розвиваючі.
2. За науковим рівнем: академічні і популярні.
3.За дидактичними завданнями: вступні, поточні, заключні узагальнюючі, оглядові, лекції-консультації, лекції-візуалізації.
4. За способом викладу матеріалу: бінарні, лекції-дискусії, проблемні, лекції-конференції.
Класична лекція - інформаційна лекція, на якій подається і пояснюється готова інформація, яку потрібно запам’ятати.
Лекції систематичного курсу мають тематичний характер і послідовно розкривають зміст навчального предмету, його місце й роль у підготовці спеціалістів.
Лекція – дискусія може починатися завдяки питанням студентів, які вони формулюють упродовж занять.
Лекція-прес-конференція. Викладач називає тему лекції, просить студента письмово поставити йому питання з цієї теми; питання класифікуються.
Відповіді на питання формулюються у контексті викладення тексту лекції і загострюються як висновок наприкінці її.
Лекція – діалог – різновид лекції проблемної у діалозі двох, трьох викладачів.
Лекція – візуалізація виникла як результат пошуку нових можливостей реалізації принципу наочності, яка не тільки сприяє більш успішному сприйняттю і запам’ятовуванню навчального матеріалу, але й дозволяє глибше проникнути в сутність явищ, що пізнаються.
Структура лекції залежить від змісту, характеру матеріалу і містить в собі:
- повідомлення плану лекції;

109
- повторення змісту основних положень попередньої лекції, щоб пов’язати його з новим матеріалом, визначити місце і призначення в дисципліні, в системі наук;
- положення, що аналізується, висновок;
- підведення підсумків.
Оцінка якості лекції, її критерії:
1. Зміст лекції: науковість, відповідність сучасному рівню науки, наявність методичних питань, вірне їх трактування; активізація мислення студентів; висвітлення історії питання, представлення різних концепцій, зв’язок із практикою.
2. Методика читання лекцій: чітка структура лекцій і логіка викладу.
Наявність чи відсутність плану, викладення матеріалу згідно плану.
Повідомлення про літературу до лекції, пояснення нових термінів, понять, доказовість, аргументованість, виокремлення головної думки і висновків.
Використання прийомів закріплення матеріалу: повторення, питання на перевірку уваги, засвоєння, підведення підсумків у кінці лекції, використання наочних посібників, технічних засобів навчання.
Застосування лектором опорних)допоміжних) матеріалів: текст, конспект, записи.
3. Керівництво роботою студентів: чи вимагає лектор конспектувати, чи здійснює контроль за виконанням вимоги. Навчання студентів прийомам запису лекції (темп, повтори, паузи), поглядання конспектів студентів по ходу лекції.
Використання прийомів підтримання уваги, риторичні питання, гумор, ораторські прийоми.
Дозволяються питання упродовж лекції чи в кінці тощо.
4. Лекторські дані: знання предмету, емоційність, голос, дикція, культура мовлення, зовнішній вигляд, уміння встановлювати контакт.
5. Результативність лекції: інформативність, цінність, виховний аспект, досягнення дидактичної мети.
Семінар (від лат. seminarium - розсадник) – особлива форма занять з певної теми, предмету. Семінар проводиться з метою формування вмінь і навиків самостійної роботи, аналізу літератури, виявлення системи знань; оцінки знань, умінь та навиків.
Семінарське заняття – вид навчальних практичних занять студентів вищих навчальних закладів, який передбачає самостійне вивчення студентами за завданням викладача окремих питань і тем лекційного курсу з наочним оформленням матеріалу у вигляді реферату, доповіді, повідомлення тощо.

110
Просемінари – форма заняття, що попереджує і підготовлює студентів до семінару. Як правило, просемінари проводяться на молодших курсах, коли студенти ще мають утруднення в підготовці до семінару, вчаться самостійно здобувати знання з навчального предмету.
Просемінар – перехідна від уроку форма організації навчально- пізнавальної діяльності студентів через практичні й лабораторні заняття, у структурі яких є окремі компоненти семінарської роботи, до вищої форми – власне, семінарів.
У вищій школі практикуються семінари трьох типів: а) семінар, що має основною метою поглиблене вивчення певного систематичного курсу або навіть однієї теми; б) семінар, що передбачає глибоке, ґрунтовне відпрацювання окремих найбільш важливих і типових у методологічному відношенні тем курсу або навіть однієї теми; в) семінар дослідницького типу з тематикою із окремих проблем науки для поглибленої їх розробки.
Однією із найпоширеніших форм організації навчального процесу у вищій школі є практичні заняття (практикуми).
Практичне (грец. practicоs – діяльний) заняття – форма навчального заняття, за якої викладач організує детальний розгляд студентами окремих теоретичних положень навчальної дисципліни та формує вміння й навики їх практичного застосування через індивідуальне виконання відповідно до сформульованих завдань.
Лабораторне заняття – форма навчального заняття, за якої студент під керівництвом викладача проводить природничі або імітаційні експерименти чи досліди з метою підтвердження окремих теоретичних положень певної навчальної дисципліни, набуває практичних навиків роботи з лабораторним устаткуванням, обладнанням, обчислювальною технікою, вимірювальною апаратурою, методикою експериментальних досліджень.
Навчальна екскурсія – це форма організації навчання в умовах природного ландшафту, виробництва, музею, виставки з метою спостереження і вивчення студентами різних об’єктів і явищ.
Завдання екскурсії: розвиток здібностей студентів діяти з пізнавальної позиції у світі, що оточує, оволодіння уміннями безпосередньо сприймати й вивчати життєві явища, процеси, формування емоційних якостей.
Консультація – одна із важливих форм навчального процесу і знаходиться у безпосередній взаємодії з іншими формами роботи зі студентами.

111
Сьогодні, у контексті розвитку Болонського процесу, коли розширюються межі самостійної роботи, консультація стає невід’ємною частиною навчального процесу.
Консультації за своїм характером досить різноманітні: групові
(вступні, тематичні, передекзаменаційні) та індивідуальні (консультації – співбесіди, консультації - відпрацювання).
Тематична спрямованість консультації формується з урахуванням потреб і бажань студентів, які виявили слабкі знання, або які бажають поглибити знання з певних тем, розділів.
Групові консультації бувають запрограмовані викладачем. Питання у цьому випадку складаються на основі типових помилок і утруднень, з якими студент може зустрітися на практиці.
Конференція – проводиться в межах окремої групи, навчального курсу.
На стадії підготовки до конференції студенти самостійно обирають тему доповіді, виконують невеликі дослідження і готуються до виступу з самостійно отриманими результатами.
Конференція проводиться у визначений час, терміном до 2 годин.
Виступають доповідачі, на їх виступ відводиться 7-10 хв., після чого слухачі задають питання, висловлюють критичні судження і доповнення.
Особлива увага приділяється роботам, в яких доповідачі отримали власні дані, а не тільки привели інформацію із літературних джерел.
Колоквіум.
Слово „колоквіум” походить від латинського розмова, бесіда. Це одна із форм навчальних занять, бесіди викладача зі студентами для встановлення рівня та якості знань. Колоквіум виконує контрольно- навчаючу, стимулюючу функції. Його значення посилюється тоді, коли предмет читається 2-3 семестри, а підсумковий контроль один. Колоквіум можна призначити замість семінару, практичного заняття, а також додатково.
Узагальнюючи все вищевикладене можна зробити висновок, що дидактика вищої школи, як серцевина навчально-виховного процесу у вищих навчальних закладах, є динамічною галуззю педагогічної науки, що в наш час перебуває у процесі активного розвитку.



Лекція 5
Тема: „Методичні основи викладання навчальних дисциплін”
План:

112 1. Методика викладання лекцій.
2. Методика проведення практичних і семінарських занять.
3. Методика організації курсового й дипломного проектування.
4. Організація практичної підготовки спеціалістів.
5. Організація самостійної та індивідуальної роботи студентів.
Рекомендована література:
1. Алексюк А.М. Педагогіка вищої освіти України. Історія. Теорія. – К.:
Либідь, 1998. – С. 393-497.
2. Алексюк А.М. Педагогіка вищої школи. Курс лекцій: Модульне навчання. – К., 1993. – 218с.
3. Бондар А.Д. Лабораторні і практичні роботи у вищій школі // А.Д.
Бондар, Л.А. Ганська – К., 1997. – 80с.
4. Бондар В.І. Теорія і практика модульного навчання у вищих закладах освіти (на матеріалах дидактики) // Освіта і управління, 1999. - № 1. –
Т. 3. – С. 19-40.
5. Вітвицька С.С. Основи педагогіки вищої школи: Методичний посібник для студентів магістратури. – Київ: Центр навчальної літератури, 2003. – 316с.
6. Галузинський В.М., Євтух М.Б. Основи педагогіки і психології вищої школи в Україні – К., 1995. – 168с.
7. Дубовець О.М., Лях Б.Г., Лазаренко В.І. Активна консультація як один із методів контролю та підвищення рівня знань студентів // Нові технології навчання. – 1995. – Вип. 14. – С. 144-147.
8. Журавська Л. Концептуальні умови управління самостійною роботою студентів у вищих навчальних закладах освіти // Освіта і управління. – 1999. - № 2. – С. 105-115.
9. Коваленко О.Е. Методичні основи технології навчання. – Х:
Основа,1996. – 96с.
10. Козаков В.А., Меун Н.Р., Ковальчук Г.О. та ін. Сучасні тренінгові методи. Проект за програмою ПАСІS, К. – 1996. – 215с.
11. Козаков В.А. Самостоятельная работа студентов и ее информационно-методическое обеспечение. – К: Вища школа, 1990.
12. Левківський К.М., Сухарніков Ю.В. Завдання щодо забезпечення якості вищої освіти в контексті Болонського процесу // Вища школа.
- № 5 – 6, 2004. – С.89.
13. Лернер И.Я. Дидактические основы методов обучения / И.Я Лернер.
– М, 1981.
14. Лозова В.І. Теоретичні основи виховання і навчання: Навчальний посібник / В.І. Лозова, Г.В. Троцко: Харк. держ. пед. ун-т ім. Г.С.

113
Сковороди. – 2-е вид., випр. і доп. – „ОВС”, 2002. – С. 311-361.
15. Методичні рекомендації по впровадженню модульно-рейтингової технології навчально-творчої діяльності студентів (із дисциплін управлінського циклу) для викладачів вищих аграрних навчальних закладів / Укл. В.М. Нагаєв /Харк. нац. аграр. ун-т. – Х., 2002. – 76с.
16. Махмутов М.И. Принцип проблемности в обучении // Вопросы психологии. – 1984. – № 5. – С. 30-36.
17. Навчальний процес у вищій педагогічній школі: Навчальний посібник /За ред. академіка АПН України О.Г. Мороза. – К.: НПУ ім.
М.П. Драгоманова, 2001. – 337с.
18. Нагаєв В.М. Методика викладання у вищій школі: Навч. посібник. –
К: Центр навчальної літератури, 2007. – 232с.
19. Окалелов О.П. Оптимизационные методы дидактики // Педагогика. –
2000. - № 3. – С. 21-26.
20. Смолкин А.М. Методы активного обучения: Учеб. – метод. Пособие.
– М.: Высшая школа. – 1991. – 176с.
21. Фіцула М.М. Педагогіка. Посібник. – К: Академія, 2000. – 544с.

1. Методика викладання лекцій
Лекція – основна форма проведения навчальних занять у вищому навчальному закладі, яка призначена для засвоєння теоретичного матеріалу. Її головна дидактична мета – це формування орієнтовної основи для подальшого засвоєння студентами навчального матеріалу.
Лекція – найважча форма роботи, оскільки лектор завжди виступає одночасно в кількох ролях: оратора, який переконує аудиторію, пропагує науку, захищає або відкидає твердження; вченого, який розглядає явища і факти, положення і закономірності, спонукає, дає поштовх науковому мисленню студентів, їх самостійності й творчості; педагога, який озброєний матеріалом високої виховної наукової цінності, добре знає свою аудиторію, володіє дієвою методикою викладання; психолога, який відчуває аудиторію в цілому і кожного студента зокрема і використовує знання людської психіки для реалізації головних завдань навчання й виховання.
Викладач вузу – це науковець. Дидактичним завданням лекції є не тільки ознайомлення студентів із основним змістом, принципами, закономірностями, головними ідеями, а й спрямування їх міркувань для подальшої самостійної роботи.
Слово лекція має латинське походження („lectio” – читання). Лекції з’явилися ще в Стародавній Греції (Сократ, Платон, Арістотель) та
Стародавньому Римі (Квінтіліан), набули розвитку в епоху середньовіччя.

114
Тоді лекція була основною формою навчання, являючи собою читання церковних першоджерел та їх детальний коментар.
Розвиток друкарської справи та розповсюдження книг не привели до зменшення значущості лекції у вищій освіті. Яскраві сторінки в розвитку лекційної форми навчання пов’язані з викладачами Києво-Могилянської академії: П. Могилою, Ф. Прокоповичем, С. Полоцьким та ін..
У ХVІІІ – першій половині ХІХ століття лекція залишається єдиним методом викладання. Слід зазначити, що М.В. Ломоносов зробив спробу поєднати лекцію з практичними заняттями та науково-дослідною роботою, однак широкого застосування цей підхід не набув.
Значний внесок у розвиток лекційної системи навчання зробили математик М. Остроградський, історики Т. Грабовський і В. Ключевський та інші.
У середині ХІХ ст. з’явилася думка про те, що необхідно скорочувати лекційні курси та збільшувати кількість годин, відведених на практичні заняття, які стимулюють самостійність й активність слухачів.
Так, М. Пирогов висунув положення про те, що лекції мають читатися тільки тоді, коли лектор володіє цілком новим матеріалом, який ще не був надрукований, або лектор має дар слова.
Дотепер певні науковці висувають аргументи проти лекції:
1. Лекція привчає до пасивного, некритичного сприйняття чужих думок. При цьому чим кращий лектор, тим більша вірогідність такого явища.
2. Відвідування лекцій привчає до школярства і відбиває потяг до самостійних знань.
3. Студенти неоднаково сприймають лекційний матеріал, деякі записують слова лектора механічно, не усвідомлюючи і не аналізуючи їх.
Проте досвід роботи вищої школи доводить, що усунення лекцій з вищої школи призводить до різкого зниження наукового рівня підготовки. Лекції продовжують відігравати провідну роль упродовж навчання у вищій школі.
Основні функції лекції такі:
1. Інформаційна. Лекція – джерело адаптованої для студентів наукової інформації. При цьому, у зв’язку з особистістю лектора ця
інформація має особистісне забарвлення.
2. Орієнтовна. Лекція орієнтує в науковій літературі показом генезису теорій, ідей: коли, ким вони вивчались, якими об’єктивними вимогами розвитку суспільства та виробництва спонукалися тощо.
3. Пояснювальна, роз’яснювальна. Насамперед стосується основних наукових понять, які необхідно засвоїти студентам, через формування

115 цих понять у свідомості студентів. Зміст лекцій містить стислі характеристики наукових понять, роз’яснення цих понять, їх визначень, пояснення значення кожного слова, що входить до структури визначення,
- також належать до пояснюючої функції.
4. Переконуюча. Здійснюється, насамперед, через ствердження лектора. Слушність положень, що висуваються на лекції, забезпечуються реальними фактами та логікою подання матеріалу. Доказ фактами використовують, коли роблять теоретичні висновки на підставі узагальнення експериментальних фактів. Логічні докази – це такі міркування, у процесі яких одна думка обґрунтовується за допомогою
інших. Кожний логічний доказ складається з тези, яку треба довести, доказів, за допомогою яких ця теза обґрунтовується, та демонстрації, тобто показу послідовного зв’язку міркувань, думок, що виходять одна з одної і ведуть до необхідного висновку.
5. Підсумкова. Лекція крім повідомлення необхідної наукової
інформації має захопити студентів ідеями, викликати бажання поглибити свої наукові знання, почати власну дослідну роботу. Отже, лекція має бути цікавою через глибину думок, що розкривають таємниці науки.
Лекції можна поділити на вступні, основні, підсумкові. На заочному відділенні визначають ще лекції установчі, оглядові й епізодичні. За змістом і формою представлення інформації лекції поділяють на такі види: проблемні, інформаційні, підсумкові, консультаційні (оглядові), а за типом їх подачі слухачам – монологи (без акценту на реакцію аудиторії); діалоги (постійна взаємодія зі слухачами; дискусії (розкриття протиріч у ході лекції). У практиці вищої школи розповсюдженими є такі типи лекцій: лекція-бесіда, лекція-дискусія, лекція з розбором конкретних ситуацій, лекція із застосуванням техніки зворотного зв’язку, проблемна лекція тощо.
Методично лекція повинна відповідати таким основним вимогам: бути на сучасному рівні розвитку науки, мати закінчений характер
(висвітлення певної теми), бути внутрішньо переконливою
(аргументація), викликати інтерес у студентів до науки, містити добре продумані ілюстративні приклади, спрямовувати студентів на самостійну роботу, бути доступною й зрозумілою.
Як правило, лекція охоплює основний теоретичний матеріал окремої чи декількох тем навчальної дисципліни. Тематика курсу визначається навчальною програмою. Можливе читання проблемних лекцій, зміст яких стосується даної дисципліни, але не охоплений навчальною програмою.
Такі лекції проводяться провідними вченими - фахівцями для студентів і працівників вузів у спеціально відведений час. Лекції читають професори

116
і доценти (викладачі) вузу. У виключних випадках читання лекцій дозволяється викладачам за відповідним рішенням кафедри.
Лектор, якому доручено читати курс лекцій, зобов'язаний перед початком відповідного семестру подати на кафедру конспект лекцій
(авторський підручник, навчальний посібник), контрольні завдання для проведення підсумкового контролю, передбаченого навчальним планом і програмою для цієї дисципліни. Лектор зобов'язаний дотримуватися навчальної програми за темами лекційних занять, але не обмежуватися в питаннях трактування навчального матеріалу, формах і методах доведення його студентам.
Лекція із елементами проблемного навчання починається не з оголошення теми лекції, а зі створення перед студентами проблемної ситуації, вирішуючи яку разом із аудиторією, лектор вводить своїх слухачів у світ знань нової інформації. Після того, як вдалося сформулювати проблему, її необхідно структурувати на 2-3 проблемні питання (у звичайних лекціях це еквівалентно основним питанням лекції).
Тепер кожна проблема повинна бути сформульована самостійно.
Кількість проблемних питань залежить від змісту проблеми та вміння педагога структурувати інформацію на самостійні „порції” закінченої
інформації. Кожна проблема повинна бути чітко сформульована. Після структурування проблеми, окремі проблемні питання розміщуються у визначеній за значущістю послідовності, в якій рішення однієї проблеми сприяло б постановці наступної. Розроблена послідовність проблемних ситуацій представляє план лекції у традиційному його розумінні.
Будь-яка традиційна лекція містить три основні етапи:
І – вступна частина: оголошення теми лекції (для запису студентами), плану лекції; формування мети та завдань лекції; стисла характеристика проблеми; показ стану питання; список літератури, навчальних джерел із теми.
ІІ – викладення: доказ, факти, аналіз понять, висвітлення подій, демонстрація доказів, аудіо – та відео матеріалів; характеристика різних наукових думок; зв’язок із практикою; галузі застосування отриманих знань.
ІІІ – висновки: формування загального висновку; установка та завдання для самостійної та пошукової роботи; методичні поради, відповіді на запитання.
Підготовка до виступу на лекції.
Ораторське і педагогічне мистецтво – це засіб впливу на людей і одночасно засіб керування ними. Успіх приходить, якщо ми враховуємо
інтереси людей, їх психологічні особливості, потреби, сприйняття і

117 розуміння ситуації. Ораторське мистецтво – це мистецтво підготовки промови з конкретним впливом на розум, почуття і волю слухачів.
Головне правило лектора – знати кому, що, де і як сказати. Відомий римський оратор Марк Тулій Цицерон у своїй праці „Три трактати оратора” зазначав, що для досягнення мети під час своєї промови оратор повинен робити три речі:
1) переконливо доводити свої ідеї;
2) впливати на волю і почуття слухачів;
3) доставляти задоволення аудиторії.
Тому успіх публічного виступу, як і тисячі років тому, залежить від знання прийомів ораторського мистецтва, культури мовлення і невпинної праці.
Нагадаймо заповідь ораторського мистецтва:
„Поетами народжуються, а ораторами стають”.
Підготовка до лекції.
Звичайно підготовка до лекції містить складання плану і період підбору інформації. Після цього лектор структурує матеріал і визначає час на його викладання.
Ця підготовка містить такі етапи:
1. Визначення типу виступу, який може бути: інформаційний (дає конкретний опис, виявлену закономірність, пропонує визначені результати); пропагандистський (необхідно переконати аудиторію, надихнути, залучити до участі тощо); комбінаційний.
2. Вибір стилю виступу, який може бути: науковим (характеризується обґрунтованою аргументацією й академічністю);
діловим
(використовується серед підприємців, практиків); співбесідою (довірча розмова куратора з аудиторією).
3. Визначення варіантів промови: а) зачитувати з конспекту, б) відтворювати по пам'яті, в) викладати вільно або імпровізувати. В залежності від типу і способу підготовки вибирається індивідуальний варіант читання лекції.
4. Визначення чіткої композиційної побудови лекції (вступ, основна частина, підсумок).
Кожен черговий лекційний матеріал викладач компонує навколо головної ідеї („опорної бази”). Бажано, щоб навчальний матеріал однієї лекції можна було розібрати за 2 академічні години (одна пара) з логічним її завершенням. Під час підготовки до виступу варто пам'ятати, що для підвищення ефективності засвоєння навчального матеріалу необхідно дотримуватися таких вимог:
- середня довжина речення не повинна бути більше ніж 15 слів;
- повинна бути розмаїтість у пропозиціях;

118
- цілком розгорнуту думку бажано вкласти в один параграф;
- використовуйте загальноприйняті скорочення;
- використовуйте наочні графічні засоби подання інформації;
- передивіться кілька разів текст і за можливістю скоротіть його.
Для більш якісної підготовки до виступу психологи рекомендують лектору шліфувати лекційний матеріал за такою послідовністю:
1) виступ у собі (матеріал потрібно „пережити”, щоб він мав особистісний відбиток;
2) виступ для себе (внутрішній монолог за текстом);
3) виступ для уявних слухачів (тренування доповіді).
Читання лекції.
У лекції визначальним є зміст. Мова не повинна бути складною.
Говорити потрібно просто, переконливо, відверто, зрозуміло. Залежно від мети лекції коригується структура і метод подачі матеріалу, уточнюється план, відбираються необхідні аргументи. Досвідчені лектори прагнуть завчасно врахувати склад, рівень та інтереси слухачів, їх настрій і можливу реакцію.
В основу лекції, що викладається за допомогою методу „опорної бази”, покладено принципи базового нагромадження з кожного питання найбільш важливого матеріалу з метою підвищення продуктивності процесу навчання.
Основні принципи цього методу: виклад матеріалу великими часовими „порціями”; повторення викладеного кілька разів; зворотний зв’язок із аудиторією у вигляді обговорення навчального матеріалу.
Для реалізації цих принципів необхідно, щоб кожна чергова лекція починалася з короткого змістовного огляду раніше викладеного лекційного матеріалу – вікторин, з метою оцінки вхідного контролю знань і повнішого засвоєння інформації. На це витрачається близько 5-7 хвилин. При цьому доцільно заохочувати студентів балами рейтингу за правильні відповіді.
Психологи визначають, що в лектора є три основні засоби впливу на аудиторію:
1) лінгвістичні (зміст промови);
2) паралінгвістичні (темп, інтонація, модуляція голосу);
3) кінетичні (жести, міміка, пози оратора).
Фахівці доводять, що приблизно третина слів оратора зайві. Тому прагніть уникнути зайвого багатослів'я і надмірної поспішності у викладенні матеріалу. Контролюйте темп і ритм мови. Оптимальним вважається темп зі швидкістю 120 слів за 1 хв.

119
Істотно на зміст виступу впливають паузи. За багатьма дослі- дженнями паузи становлять 10-15 % часу промови лектора. Паузи в ході виступу бувають різні: люфтпауза (для вдиху повітря), граматична
(використовується для уважного читання текстової інформації), педагогічна (для осмислення і засвоєння інформації слухачами); „дірява”
(лектор втратив хід мислення, забув інформацію або не знає, що сказати далі).
Що робити лектору, якщо він втратив послідовність виступу? Якщо маємо „діряву” паузу, досвідчені лектори в такому випадку радять скористатися однією із порад:
• спокійно оголосіть невеличку перерву;
• зробіть короткі висновки з раніше викладеного матеріалу
(наприклад: „Підводячи підсумки, дозвольте мені ще раз окреслити цю ситуацію...”);
• повторіть ще раз останнє речення (наприклад: „Хочу ще раз підкреслити, що...”);
• поставте питання слухачам або запропонуйте їм задати питання
Вам (наприклад: „Чи немає у вас запитань щодо викладеного матеріалу?”);
• перейдіть до наступного питання або змініть тему (наприклад:
„Перейдемо до наступного питання...”);
• у вас повинен бути напоготові який-небудь жарт або цікава історія
(наприклад: „Мені на думку спав один цікавий епізод...”);
• зверніться до своїх тез – шпаргалки (для цього необхідно використовувати цупкий папір, писати на ньому тільки на одній сторінці, крупним шрифтом, виділяти важливі думки кольоровим фломастером).
У ході виступу необхідно контролювати свою поведінку і стан слухачів, оскільки вони взаємозалежні. Слухачі дивляться на лектора, стежать за його зовнішністю, жестами і мімікою. Необхідно прагнути говорити природнім, невимушеним голосом. Особливу увагу слід приділити жестикуляції. Хоча жести є результатом наших душевних рухів, їх необхідно контролювати. При цьому жести можуть бути логічними (визначені тим, що говориться) і емоційними. Уникайте механічних жестів: невиправдані і часті випади руками, енергійне і безглузде рубання повітря тощо. Позу під час виступу вибирайте стійку, але не одноманітну, щоб не стомлюватися.
Зверніть увагу на свою міміку, за допомогою якої можна переконливо показати і гордість, і обурення, і сарказм тощо. Якщо, наприклад, удається сказати смішне при серйозному обличчі, то сказане виглядає ще більш смішним.

120
Зверніть увагу на зворотній зв’язок безпосередньо на лекції – постійно контролюйте взаємодію із аудиторією. Учіться спостерігати за слухачами, адже увага – ті єдині двері, через які проходить усе, що може бути сприйнято людиною. Про рівень залучення уваги студентської аудиторії говорить такий критерій: чим більше слухачі зосереджені на
Вашій лекції, тим менше руху в аудиторії. Лектору важливо
„завойовувати” увагу аудиторії й утримувати
її, регулюючи вищевикладені аспекти виступу.
Отже, на лекції прагніть не читати, а говорити; логічно будуйте думки
і речення; визначайте послідовність і несуперечність суджень; підбирайте аргументовані факти й докази; будьте в гарному настрої і доброзичливі; приділяйте увагу ерудиції; контролюйте аудиторію; вмійте розпізнавати критичні моменти лекції; аналізуйте свій виступ.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   19


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал