Конспект лекцій для студентів денної і заочної форм навчання спеціальності 03060104




Сторінка1/19
Дата конвертації22.12.2016
Розмір5.01 Kb.
ТипКонспект
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   19

Міністерство аграрної політики та продовольства України
Миколаївський державний аграрний університет







Кафедра теорії та практики психолого-педагогічних дисциплін


Методика викладання у вищій школі і Болонський процес:
конспект лекцій для студентів денної і заочної форм навчання спеціальності 8. 03060104
„Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності”













Миколаїв - 2011

2
УДК 378. 09: 378. 147
ББК 74.58
Л64
Конспект лекцій розроблено: С. Б. Літвінчук, к. пед. н., доцент кафедри теорії та практики психолого-педагогічних дисциплін


Розроблений конспект лекцій передбачає знайомство студентів із теоретичною частиною змісту курсу „Методика викладання у вищій школі і Болонський процес” у відповідності з кредитно-модульною системою організації навчально-виховного процесу і призначений для студентів денної і заочної форм навчання спеціальності 8. 03060104
„Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності”.

Рецензенти:
О. С. Шевчук кандидат педагогічних наук, доцент, проректор із наукової роботи
Миколаївського міжрегіонального
інституту ВНЗ ВМУРуЛ „Україна”
Н. Г. Шарата кандидат педагогічних наук, доцент, проректор із виховної Миколаївського державного аграрного університету

Друкується за рішенням методичної комісії факультету механізації сільського господарства Миколаївського державного аграрного університету.
Протокол № 6 від ” 24 ” лютого 2011р.

Відповідальний за випуск: К. М. Горбунова, завідувач кафедри теорії та практики психолого-педагогічних дисциплін МДАУ, доцент.




3
ЗМІСТ
ВСТУП .................................................................................................... 4 1. Модуль 1
Загальні засади педагогіки вищої школи у контексті
Болонського процесу. ............................................................................. 5 1.1. Лекція 1. Предмет і завдання педагогіки вищої школи у контексті
Болонського процесу. ........................................................ 5 1.2. Лекція 2. Викладач вищого навчального закладу як організатор навчально-виховного процесу у вищій школі. ............... 37 1.3. Лекція 3. Виховна робота у вищому навчальному закладі. ............ 62 2. Модуль 2
Методичні основи викладання у вищій школі і Болонський
процес. .................................................................................................... 101 2.1. Лекція 4. Основи дидактики вищої школи. ..................................... 101 2.2. Лекція 5. Методичні основи викладання навчальних дисциплін... 126 2.3. Лекція 6. Методичні основи оцінювання знань, умінь і навиків студентів у вищих навчальних закладах. .......................................... 159 3. Модуль 3
Методологічні основи активізації навчально-виховного
процесу у вищій школі в контексті Болонського процесу. ......... 184 3.1. Лекція 7. Сучасні педагогічні технології у вищій школі. .............. 184 3.2. Лекція 8. Методологічні аспекти організації модульно-рейтингової та кредитно-модульної технологій навчання. .................................. 210
Рекомендована література. ................................................................. 224




4
ВСТУП

У відповідності до сучасних соціальних замовлень підготовка фахівців вищої освіти повинна ґрунтуватися на методологічній основі.
Магістри економічних спеціальностей мають володіти не тільки знаннями, вміннями й навиками творчої діяльності у відповідній галузі, а й уміти навчати інших, розробляти методологічні основи управління навчально-освітнім процесом у системі підготовки і перепідготовки управлінських кадрів усіх сфер народного господарства.
Останнє положення є найбільш актуальною проблемою розвитку вищої національної освіти. Для неї настав період активних пошуків таких дидактичних підходів і засобів, які могли б надати гарантоване досягнення цілей навчання.
На черговій конференції міністрів країн Європи, відповідальних за сферу вищої освіти (19 травня 2005 р., м. Берген, Норвегія), було схвалено приєднання України до Болонського процесу. У Комюніке було зазначено, що основним принципом розвитку освіти у країнах – учасниках Болонської співдружності повинно стати партнерство між навчальними закладами по всій Європі. При цьому особливо важливими умовами Євроосвітньої інтеграції є:
1) забезпечення якості навчання;
2) реалізація інтенсивної дослідницької діяльності;
3) визначення соціальної складової доступності вищої освіти;
4) забезпечення мобільності студентів і працівників вищих навчальних закладів.
Визначальними тенденціями розвитку світової освітньої системи стають поглиблення її фундаменталізації, посилення гуманістичної спрямованості, духовної та загальнокультурної складової освіти, формування у студентів системного підходу до аналізу складних економічних і соціальних ситуацій, стратегічного мислення, виховання соціальної та професійної мобільності. Необхідність підтримання високої конкурентоспроможності на динамічному ринку праці потребує також виховання прагнення і навичок до самонавчання і самовдосконалення протягом усього активного трудового життя.
Вказані процеси відбуваються на фоні глибокої трансформації не тільки суспільно-політичного устрою та соціально-економічного укладу, а й суспільної психології, системи життєвих цінностей і орієнтирів, морально-етичної парадигми.
Освіта визнана однією із найголовніших людських цінностей. Вектор сучасної політики і стратегії держави спрямований на подальший

5 розвиток національної системи освіти, адаптацію її до умов соціально- орієнтованої економіки, трансформацію та інтеграцію в європейське і світове співтовариство.
Досягнення цієї мети потребує модернізації теоретико- методологічних засад вищої освіти, підготовки нової джерельної бази науково-методичного забезпечення.
Педагогічні знання виконують особливу, ключову функцію у формуванні сучасної людини, її інтелектуального та духовного потенціалу.
Основою якісних змін у вищій освіті України є п’ять пріоритетних напрямів:
1) європейський рівень якості і доступності освіти;
2) духовна зорієнтованість освіти;
3) демократизація освіти;
4) соціальне благополуччя науковців і педагогів;
5) розвиток суспільства на основі нових знань.
Процес підготовки нової генерації фахівців, здатних позитивно впливати на суспільний розвиток, потребує зростання якості знань, збереження національної культури, докорінного оновлення професійної підготовки студентів вищих навчальних закладів. Вивчення означеної дисципліни – важлива умова формування загальної та педагогічної культури студентів, становлення
їх світогляду, педагогічного професіоналізму. Ґрунтовні знання з педагогіки вищої школи значно розширюють кругозір майбутніх спеціалістів, дозволяють цілісно бачити будь-яку навчально-виховну проблему, знаходити її оптимальне вирішення.

Модуль 1
Загальні засади педагогіки вищої школи
у контексті Болонського процесу
Лекція 1
Тема: „Предмет і завдання педагогіки вищої школи у контексті
Болонського процесу”
План:
1. Предмет педагогіки вищої школи як науки, основні категорії.
2. Сучасні методологічні аспекти педагогіки вищої школи.
3. Концептуальні напрями розвитку вищої освіти в Україні.
4. Болонський процес як засіб інтеграції та демократизації вищої освіти.
5. Завдання педагогіки вищої школи на сучасному етапі розвитку

6 суспільства.
6. Методи і методика науково-педагогічних досліджень.
7. Зв’язок педагогіки вищої школи з іншими науками.

Рекомендована література:
1. Положення про освітньо-кваліфікаційні рівні (ступеневу освіту).
Постанова КМ України від 20.01.1998 р. № 65 // Офіційний вісник
України. – 1998. – С. 202-207.
2. Положення про державний вищий заклад освіти. Постанова КМ
України від 05.09.1996 р.№ 1074 // Інформ. збірник Мін. освіти і науки
України. – К., 1997. – № 1. – С. 3-32.
3. Про концептуальні засади гуманітарної освіти в Україні (вища школа).
Рішення колегії Мін. освіти та науки України від 27.12.1995р. № 13/4-
811 // Законодавчі та нормативні акти про освіту. – Т. 1 – С. 146-157.
4. Національна доктрина розвитку освіти України у ХХІ столітті. – К.:
Шкільний світ, 2001. – 16с.
5. Державна національна програма „Освіта” (Україна ХХІ століття) – К.:
Райдуга, 1994. – С. 33-36.
6. Закон про вищу освіту // Освіта. – 20-27 лютого 2002р.
7. Болонський процес у фактах і документах (Сорбонна – Болонья –
Саламанга – Прага – Берлін)/Упор. М.Ф. Степко та ін.Тернопіль: Вид- во ТДПУ ім. В. Гнатюка. – 2003. – 52с.
8. Алексюк А.М. Педагогіка вищої школи України. Історія. Проблеми. –
К.: Либідь, 1998. – 558с.
9. Вітвицька С.С.Основи педагогіки вищої школи: Методичний посібник для студентів магістратури.– Київ: Центр навчальної літератури, 2003.
– 316с.
10. Галузинський В.М., Євтух М.Б. Основи педагогіки і психології вищої школи в Україні. – К.: 1995. – 168с.
11. Гончаренко С.У. Український педагогічний словник. – К.: Либідь,
1997. – 376с.
12. Кудін В.О. Освіта в інформаційному суспільстві. – К.: Республіка,
1998. – 152с.
13. Модернізація вищої освіти України і Болонський процес / Укл.
М.Ф. Степко, Я.Я. Болюбаш, К.М. Левківський, Ю.В. Сухарніков. –
К.: Вид-во НМЦВО МОНУ, 2004. – 24с.
14. Нагаєв В.М. Методика викладання у вищій школі: Навч. посібник. –
К.: Центр навчальної літератури, 2007. – 232с.
15. Ничкало Н.Г. Методологічні проблеми безперервної професійної освіти // Психолого-педагогічні проблеми професійної освіти: Наук.-

7 метод. зб. – К.: 1994. – 180с.
16. Основы педагогики и психологии высшей школы / Под ред. акад.
А.В. Петровского. – М.: МГУ, 1988. – 303с.
17. Сухомлинська О.В. Концептуальні засади розвитку історико- педагогічної науки в Україні // Шлях освіти. – 1999. - № 1. – С. 41-45.
18. Фіцула М.М. Педагогіка. Посібник. – К.: Академія, 2000. – 544с.
19. Цокур О.Я. Педагогіка вищої школи: Навчально-методичний посібник. Випуск 1.Основи наукового педагогічного дослідження / За ред. Панькова А.І. – Одеса, 2002. – 424с.
1. Предмет педагогіки вищої школи як науки, основні категорії
Розвиток педагогіки вищої школи обумовлено об’єктивними потребами суспільства у підготовці кваліфікованих фахівців для сучасного суспільства.
Основними засадами для становлення цієї галузі педагогічної науки стало поширення системи вищої освіти, її реформування, підвищення авторитетності та значущості, прийняття європейських стандартів. Одним
із важливих факторів, що зумовили виникнення й розвиток педагогіки вищої школи як навчальної дисципліни, стала гостра потреба вищих навчальних закладів у фахівцях цього профілю.
Стимулом для розвитку педагогіки вищої школи було створення спеціальних навчальних закладів із підготовки вчителів. На терені Росії в
1850р. в університетах створюються кафедри педагогіки, що, у свою чергу, сприяло розробці наукових основ педагогіки вищої школи як розділу педагогіки.
Потреба в розробці наукових основ педагогіки вищої школи зумовлена специфікою навчально-виховної діяльності вищих навчальних закладів, яка полягає у підготовці фахівців певного профілю відповідно до нахилів студентів і потреб сучасного суспільства. Змістом цієї підготовки є опанування студентами, які мають загальну середню освіту і певний соціальний досвід, спеціальних наук, оволодіння відповідними фаховими знаннями, вміннями й навиками.
Попередньо можна визначити педагогіку вищої школи як науку про виховання, освіту та навчання студентства.
Важливо зазначити, що об’єктом педагогіки вищої школи є освіта як особлива, соціально й особистісно детермінована, що характеризується педагогічним ціле- покладанням і педагогічним управлінням діяльністю, спрямованою на залучення людини до життя в суспільстві, отже, в загальному аспекті об’єктом педагогіки вищої школи виступають ті

8 явища дійсності, котрі обумовлюють позитивні зміни, розвиток людського індивідууму.
Відомо, що кожна наука має свій предмет дослідження. Предметом
педагогіки вищої школи вважають проектування, теоретичну і методичну розробку цілісного педагогічного процесу, спрямованого на розвиток, формування особистості в умовах
її навчання, виховання, самовдосконалення.
В загальному тлумаченні, предметом педагогіки вищої школи є навчально-виховний процес у вищій школі та управління вищими навчальними закладами.
Предметом педагогіки вищої школи також можна вважати процес формування духовно багатого, свідомого, гідного громадянина, спеціаліста вищої класифікації різних галузей сучасного господарства, науки, техніки, культури, освіти тощо.
Узагальнюючи вищезазначене, предмет педагогіки вищої школи – це дослідження особливого виду педагогічної діяльності, спрямованої на розкриття закономірностей і пошук раціональних шляхів навчання й виховання та формування спеціаліста вищої кваліфікації.
Отже, педагогіка вищої школинаука про закономірності навчання і виховання студентів у вищих навчальних закладах, а також їх наукову і професійну підготовку як майбутніх фахівців відповідно до державних вимог.
На думку Ю. Терещенка, педагогіка вищої школи – це науковий супровід функціонування вищих навчальних закладів різних рівнів акредитації; невпинне теоретичне і практичне розв’язання важливих для навчання та виховання студентів проблем і завдань, які сприяють фундаменталізації освіти, а студентам – у безболісному входженні із власним життєвим досвідом у світ науково-професійних знань та обов’язків і набутті фахової компетентності, котра дає змогу увійти до тієї чи іншої сфери культури так, щоб засвідчити в інформаційному суспільстві свою конкурентоспроможність як носія і креатура професійно нового і передусім як громадянина і патріота своєї країни.
Таким чином, педагогіка вищої школи розглядає закономірності, принципи організації педагогічного процесу, передбачає визначення цілей, змісту, форм, методів і засобів залучення студентів до оволодіння соціальним досвідом людства, його культурними цінностями та створення для цього оптимальних умов у різних видах діяльності, спілкування особистості з метою забезпечення її позитивних змін, формування і розвитку, а також аналіз результативності процесу і його

9 корегування за необхідністю. Предмет науки завжди конкретизується в її меті та завданнях.
Метою педагогіки вищої школи можна вважати ознайомлення студентів із теорією та практикою навчання, виховання й управління у вищих навчальних закладах.
Отже, метою цієї науки є дослідження закономірностей розвитку, виховання і навчання студентів і розробка на цій основі шляхів удосконалення процесу підготовки висококваліфікованих спеціалістів.
У загальному контексті аналізу окреслених питань можна дійти висновку, що до завдань педагогіки вищої школи належить оволодіння студентами знаннями, вміннями й навиками, необхідними для здійснення майбутньої викладацької діяльності.
Категорії як найбільш загальні поняття науки в різних галузях педагогіки не різняться за назвами (виховання, навчання, освіта). Однак, вони мають свою специфіку залежно від того, який ступінь навчання розглядають. Різняться певною мірою методи виховного впливу на особистість, які застосовують у школі і вищому навчальному закладі.
Саме спільність категорій уможливлює включення педагогіки вищої школи до системи педагогічних наук, а специфіка цих категорій є основою становлення педагогіки вищої школи як самостійної галузі дослідження і практики.
Підготовка фахівця з вищою освітою передбачає виховання, професійну освіту і навчання. Під вихованням студентської молоді розуміють формування упродовж навчання у вищому навчальному закладі морально-психологічної готовності самовіддано працювати за обраним фахом. Освіта студентів передбачає володіння загальними і професійними знаннями, виробничими уміннями й навиками згідно з профілем. Навчання студентів охоплює весь процес фахової підготовки майбутнього спеціаліста з вищою освітою, знання якого завжди можуть бути застосовані на практиці.
Виховання як педагогічна категорія передбачає педагогічно цілеспрямовану організацію діяльності, спілкування людини, які сприяють формуванню у студентів певного ставлення до оточуючого світу, до самого себе, до своєї професійної діяльності, а також моральних норм і правил поведінки у суспільстві. Виховання – соціальне цілеспрямоване створення умов (матеріальних, духовних, організаційних) для засвоєння новим поколінням суспільно-історичного досвіду з метою підготовки його до громадського життя й продуктивної праці.
Характеризуючи обсяг поняття, виділяють виховання у широкому соціальному сенсі, включаючи вплив на особистість і суспільство в

10 цілому, і виховання у вузькому сенсі – цілеспрямована діяльність, покликана сформувати систему якостей особистості, поглядів і переконань. Педагогіка вищої школи досліджує сутність виховання у вищому навчальному закладі, його закономірності, тенденції й перспективи розвитку, розробляє теорії та технології виховання, визначає його принципи, зміст, форми й методи.
Освіта – це процес і результат засвоєння індивідом суспільного досвіду, досягнення ним значного освітнього рівня, залучення до культурних цінностей людства.
Категорія освіта містить три складові:
1) здобуття знань, умінь й навиків;
2) формування на цій основі світогляду;
3) розвиток пізнавальних здібностей особистості.
Доцільно звернути увагу на те, що категорію освіта не можна визначати як просту суму знань, умінь, навичок, що відповідає усталеному рівню. До освіти обов’язково необхідно включати виховання необхідних для професії якостей та властивостей особистості (наприклад, здобуття математичної мовної культури, розвиток технічного, педагогічного, медичного мислення, уміння збагнути фізичний, хімічний зміст явищ тощо). До освіти має включатися також уміння творчо застосовувати та самостійно поповнювати, трансформувати і розвивати знання.
Освіта трактується як результат засвоєння людиною досвіду поколінь у вигляді системи знань, умінь, навиків і стосунків. В освіті виділяють процеси, що відповідають безпосередньо самому акту передачі й засвоєння досвіду. Це ядро освіти – навчання.
Для того, щоб зміст освіти став надбанням студентів, необхідна система спеціально дібраних педагогічних впливів – навчання. Навчання
– спеціально організований процес засвоєння індивідом соціального досвіду, накопиченого людством. Важливо зазначити, що навчання – процес безпосередньої передачі досвіду поколінь у взаємодії педагога й студента, який складається з двох частин: викладання, у ході якого здійснюється передача (трансформація) системи знань, умінь, досвіду діяльності, й навчання – як засвоєння досвіду через його сприйняття, осмислення, перетворення й використання.
Важливо зазначити, що у процесі виховання відбувається розвиток особистості. Розвиток – об’єктивний процес внутрішньої послідовної кількісної та якісної зміни фізичних і духовних першооснов людини.
Здатність до розвитку – найважливіша властивість особистості впродовж усього її життя. Фізичний, психічний і соціальний розвиток людини

11 здійснюється під впливом зовнішніх і внутрішніх, соціальних і природних, керованих і некерованих факторів. Він відбувається під час засвоєння людиною цінностей, норм, установок, зразків поведінки, властивих суспільству на конкретному етапі розвитку.
Як категорія педагогіки педагогічний процес містить всю систему навчальних і виховних засобів, застосовуваних у тому чи іншому навчальному закладі та організованих відповідно до вимог педагогіки.
Засвоєння основних педагогічних категорій надає можливість розуміти педагогіку вищої школи як наукову галузь знань. Основні поняття є глибоко взаємозалежними й взаємопроникними, тому при їх характеристиці необхідно виділяти головну, сутнісну функцію кожного з них і на цій основі відрізняти їх від інших педагогічних категорій, що сприятиме й кращому розумінню методів наукових досліджень у сфері педагогіки вищої школи.
Джерелом розвитку педагогіки вищої школи є педагогічна спадщина минулого; сучасні педагогічні дослідження проблем педагогіки вищої школи (збагачують педагогічну думку новими ідеями з питань удосконалення навчально-виховного процесу у вищій школі); передовий педагогічний досвід (дає змогу визначити певні закономірності, які живлять нові теорії, концепції, прогнози); зарубіжний педагогічний досвід
(критично осмислений, збагачує педагогічний процес
інноваціями).
Використання означених джерел у розвитку педагогіки вищої школи дає змогу не лише враховувати нові освітньо-виховні проблеми, що постають перед суспільством, й оптимально поєднувати традиції й новаторство у сфері вищої освіти.
2. Сучасні методологічні аспекти педагогіки вищої школи
Умовою розвитку науки і досягнення значущих результатів є її методологічна озброєність. Для здійснення пізнавальної діяльності потрібно дібрати наявні і розробляти нові засоби, прийоми, операції, обладнання, обґрунтовані й апробовані технології. Весь цей комплекс забезпечується значними інтелектуальними зусиллями теоретиків і практиків. Теоретичною самосвідомістю науки і є методологія.
Методологія (гр. methodos – метод + logos – вчення) – це вчення про науковий метод пізнання, а також система самих методів, тобто основних підходів і прийомів дослідження, що застосовуються у певній науці. В означеному визначенні метод – це спосіб дослідження, пізнання.
Сутність застосування методу полягає у тому, що знання, які містяться в ньому, визначають дії дослідника з пізнавальним об’єктом, підказують

12 прийоми підходу до нього, набуття знання, спосіб його вираження і конструювання, організації як матеріалу для опису і вивчення.

Методологія як вчення забезпечує наукове пізнання методами і прийомами розумової діяльності через вивірені й апробовані правила, норми, вимоги розумової і практичної діяльності, що відбивають властивості та зв’язки реального світу.
Методологія регулює пізнавальний процес, тому що дослідник відстежує свої пізнавальні акти, рефлексує свої думки й дії, звертає свідомість на самого себе.
Методологія – своєрідне вчення про правила мислення при створенні теорії науки, про систему наукових принципів, форм і способів дослідницької діяльності.

Методологія вивчає не тільки методи, а й інші засоби, що забезпечують дослідження. Вся система методологічного озброєння вченого базується на сукупності знань, набутих раніше, і світорозумінні, що відбивають сучасний рівень, усталену картину світу. На сучасному етапі розвитку науки (його називають постнеокласичним) в умовах неврівноваженості, хаотичності світу чітко простежується еволюція наукової картини світу і категоріального апарату, що його відображає.
Методологія педагогіки вищої школи отримує постійний заряд від мінливого суспільства, всієї сфери духовного життя суспільства, нового стилю мислення, що вступає в дію, від методологічної озброєності інших наук. Усі ці компоненти проходять через свідомість індивідів-творців – вчених і практиків, зайнятих на повсякденному рівні реалізацією цих положень із приводу змін та добору їх для розвитку всієї освітньої системи людства та її підсистеми – вищої школи.
На характері нового мислення відбилося виникнення особливої галузі науки – синергетики, що вивчає складні системи, їхню природу і розвиток. Синергетика – новий підхід до досліджуваних об’єктів, відіграє роль сучасного знання. Парадигмою (лат. paradigma – приклад) прийнято називати певну систему знань, методологію чи теорію, до яких входять
„визнані всіма наукові досягнення, що протягом певного часу дають модель постановки проблем та їх рішень”
(М.С. Дмитрієва). Отже, парадигма в дії є метод наукового пізнання.
Синергетика розкриває характерний для всього нового мислення
холізм (гр. holos – ціле), чи холістичний принцип сприйняття світу і кожної з його складових у їх цілісності. Синергетика розкриває механізм утворення цілісності, її трансформації та розвитку через взаємовплив і
єдність різноманітних складових елементів.
Холізм педагогічної думки, насамперед, і це потрібно підкреслити, звернений на саму систему освіти. Система освіти в суспільстві є єдиним

13 цілим із загальною соціально значущою метою, і вища школа постає як її сполучна ланка. Водночас істотно змістилися акценти методологічного аналізу цієї системи. Сьогодні дослідників цікавить не стільки проблема стикування освітніх рівнів і організації проміжних форм підготовки учнів, студентів для переходу з одного щабля на інший, скільки функціональна спрямованість дії всієї системи для виконання головних завдань – формування освіченої людини, підготовка її до повноцінної соціальної активності в усіх її проявах та забезпечення в такий спосіб трансляції культури в нове покоління, так само як і включення кожного
індивіда в цю культуру. Важливо, що тут простежуються не просто щаблі, а рівні цілої системи, і синергетичне бачення дає можливість розглядати вищу школу не просто як вищу сходинку, а як рівень, як керівний параметр усієї системи. Це значно підвищує статус вищої освіти з її головною соціальною функцією підготовки індивіда як професіонала вищої кваліфікації і як представника інтелектуальної еліти суспільства.
Крім того, синергетика дає можливість розглядати систему освіти як об’єкт, що проходить етап становлення, і підводить педагогіку вищої школи до ідеї безперервної освіти. Це актуалізує завдання розвитку післявузівської освіти: по-перше, багатоваріантної моделі вищої школи, і, по-друге, багатоетапності самого навчального процесу на рівні вищої школи (бакалавр – спеціаліст, магістр, аспірант та ін.).
Синергетичний підхід забезпечує можливість ліквідувати протистояння технічної, природничо-наукової і гуманітарної освіти та фундаменталізацію змісту всього навчального процесу вищої школи через систему університетів. Цілісність проблем загальної освіти, й особливо вищої освіти, зумовлена загальною тенденцією
інтернаціоналізації розвитку кожної країни і посилення міжкультурних зв’язків людства.


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   19


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал