Конспект лекцій для аспірантів галузі знань 07 «Управління та адміністрування»



Сторінка2/3
Дата конвертації01.01.2017
Розмір0.75 Mb.
ТипКонспект
1   2   3
ТЕМА 3 – ОРГАНІЗАЦІЯ СТРАХОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ


  1. Основні організаційно-правові форми здійснення страхової діяльності в Україні.

  2. Процес створення страхової компанії.

  3. Вимоги до реорганізації та ліквідації страховика.


1. ОСНОВНІ ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ФОРМИ ЗДІЙСНЕННЯ СТРАХОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ.

Страхова компанія або страхове товариство – це юридично оформлена одиниця підприємницької діяльності, де відбувається формування страхового фонду і переплітаються індивідуальні, колективні та групові інтереси. Страхова компанія відповідно до отриманої ліцензії бере на себе відповідальність зі певну плату відшкодувати страхувальникові завданий страховим випадком збиток або виплатити страхову суму.

Закон України „Про господарські товариства” передбачає створення страхових організацій у наступних організаційно-правових формах: акціонерні товариства, повні товариства, командитні товариства, товариства з додатковою відповідальністю. Також законодавство передбачає можливість утворення державних страхових організацій. Крім того, особливу категорію страхових організацій представляють товариства взаємного страхування.

Учасників страховика повинно бути не менше трьох. Предметом безпосередньої діяльності страховика може бути лише страхування, перестрахування і фінансова діяльність, пов’язана з формуванням, розміщенням страхових резервів та їх управлінням.

Український страховий ринок представлений страховими компаніями двох типів – зі страхування життя та загального страхування або видів страхування інших, ніж страхування життя. Страхові компанії можна класифікувати за різними ознаками.



1. За належністю. Приватними страховиками можуть бути індивідуальні особи, акціонерні та інші страхові товариства. Державні (публічні) можуть бути засновані і керуватися від імені держави (уряду) або націоналізації акціонерних страхових компаній і перетворення їх майна у державну власність

2. За інституціональною ознакою: акціонерні страхові компанії, товариства з додатковою відповідальністю, товариствв з повною відповідальністю, командитні товариства, товариства взаємного страхування.

3. За територією охоплення страховим захистом страхові компанії умовно можна поділити на місцеві, регіональні, національні та транснаціональні (міжнародні).

4. За спеціалізацією. Спеціалізовані компанії зосереджують свою діяльність на певних видах страхування, таких як: страхування життя, медичне страхування, страхування повітряного транспорту тощо.

Універсальні компанії здійснюють одночасно різні види страхування, наприклад, страхування майна, наземного транспорту, авіаційне страхування, від нещасних випадків тощо.

Перестрахові компанії – організації, які не виконують прямих страхових операцій, а приймають у перестрахування ризики інших страховиків і можуть передавати частину з них в ретроцесію.

5. За розміром статутного капіталу та іншими економічними показниками, за допомогою яких визначають рейтинг страхових компаній на ринку виділяють великі, середні та малі страхові компанії.

На вітчизняному страховому ринку діють також кептивні страхові компанії, які повністю або частково обслуговують корпоративні інтереси засновників, а також самостійно господарюючих суб’єктів, що входять до структури багато профільних концернів або фінансово-промислових груп.


2. ПРОЦЕС СТВОРЕННЯ СТРАХОВОЇ КОМПАНІЇ.

Створення страхової компанії відбувається поетапно і може налічувати п’ять етапів в залежності від обраної форми організації. Основними етапами є три:



  1. Державна реєстрація страхової компанії як суб’єкта господарювання;

  2. Реєстрація емісії акцій страхової компанії (якщо компанія створена у вигляді акціонерного товариства);

  3. Ліцензування страхової діяльності страхової компанії.

Перший етап – реєстрація страхової компанії як суб’єкта господарювання. Страхова компанія реєструється як суб’єкт господарської діяльності згідно з Господарським кодексом України та Законом України «Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців».

Страхова компанія повинна мати своє найменування, яке містить інформацію про її організаційно-правову форму та назву.

Статутний капітал страхової компанії має бути сформований виключно у грошовій формі. Допускається формування статутного фонду страхової компанії цінними паперами, що випускаються державою, за їх номінальною вартістю в порядку, визначеному Нацкомфінпослуг, але не більше ніж 25% загального розміру статутного фонду. Забороняється використовувати для формування статутного фонду векселі, кошти страхових резервів, бюджетні кошти, а також кошти, одержані в кредит, позику та під заставу, вносити нематеріальні активи.

Загальний розмір внесків страхової компанії до статутних фондів інших страхових компаній України не може перевищувати 30% власного статутного фонду, у тому числі розмір внеску до статутного фонду окремої страхової компанії не може перевищувати 10%. Ці вимоги не поширюються на страхову компанію, яка здійснює види страхування, інші, ніж страхування життя, у разі здійснення нею внесків до статутного фонду страховика, який здійснює страхування життя.

Дата внесення до Єдиного державного реєстру запису про проведення державної реєстрації юридичної особи є датою державної реєстрації юридичної особи. На підставі результатів реєстрації страхова компанія отримує свідоцтво про державну реєстрацію.

Другий етап – реєстрація емісії акцій страхової компанії (за умови, що компанія створена у вигляді акціонерного товариства). Процедура випуску акцій регламентується Цивільним та Господарським кодексами України, Законами України «Про цінні папери та фондову біржу», «Про господарські товариства» та іншими нормативними документами Нацкомціннихпаперів.

Якщо страхова компанія створена у вигляді приватного акціонерного товариства, то реєстрація акцій здійснюється згідно з вимогами Положення про порядок реєстрації випуску акцій приватними акціонерними товариствами.

Приватне акціонерне товариство має право випускати лише іменні акції. На момент реєстрації акцій засновник (засновники) зобов’язаний сплатити не менше ніж 50% вартості акцій. Решту суми засновник (засновники) має право сплачувати в термін до одного календарного року після реєстрації емісії акцій.

Якщо страхова компанія створюється у вигляді публічного акціонерного товариства, реєстрація акцій здійснюється згідно з вимогами Положення про порядок реєстрації випуску акцій і облігацій підприємств та інформації про їх емісію. Засновники страхової компанії на установчих зборах ухвалюють рішення про підписку на акції та оформлюють це рішення відповідним протоколом. Засновники страхової компанії, зареєстрованої у вигляді публічного акціонерного товариства, у будь-якому випадку зобов’язані бути держателями акцій на суму не менше ніж 25 відсотків статутного фонду і протягом двох років не мають права їх продавати.

Страхова компанія у вигляді публічного акціонерного товариства має право випускати як іменні акції, так і акції на пред’явника. На практиці, як правило, випускають лише іменні акції, що значно спрощує процедуру звітності страхової компанії. Для здійснення емісії акцій публічного акціонерного товариства, насамперед необхідно зареєструвати в Національній комісії з цінних паперів та фондового ринку інформації про емісію акцій, яка є підтвердженням наміру реалізувати акції на фондовому ринку, але не фактом реєстрації емісії.

Після реєстрації інформації про емісію акцій страхова компанія зобов’язана надрукувати у засобах масової інформації проспект емісії акцій, які планується розміщувати (обов’язково в одному із місцевих органів преси і одній із газет, що рекомендовані Нацкомціннихпаперів: «Українська інвестиційна газета», «Бюлетень. Цінні папери України»). Інформація про розміщення акцій має бути надрукована не пізніше, ніж за 10 днів до початку розміщення акцій на ринку.

Термін підписки на акції страхової компанії не може перевищувати шести календарних місяців. Підписка проводиться шляхом укладання договорів підписки на акції серед інвесторів (юридичних та фізичних осіб). На момент укладання договору інвестор зобов’язаний сплатити не менше ніж 10% вартості акцій, що купуються, але при цьому він зобов’язується на момент реєстрації емісії акцій сплатити не менше ніж 30% вартості акцій, а решту суми має право сплачувати протягом календарного року після реєстрації емісії.

За результатами розміщення акцій страхової компанії проводиться аудиторська перевірка. Не пізніше як через 15 днів після закінчення строку підписки на акції страхова компанія подає в Нацкомціннихпаперів звіт про результати підписки.

Якщо в результаті підписки на акції страхової компанії було продано акцій на суму менше, ніж 60% запланованого розміру статутного фонду, то підписка вважається такою, що не відбулась, і засновники повинні повернути кошти, які були отримані від покупців акцій. У цьому випадку страхова компанія також подає Нацкомціннихпаперів звіт про результати підписки на акції.

Після реєстрації емісії акцій приватному та публічного акціонерному товариствам видається свідоцтво про реєстрацію емісії акцій.



Третій етап – ліцензування страхової діяльності страхової компанії. Ліцензування страхових операцій страхової компанії, що здійснюватиме свою діяльність на території України, має обов’язковий характер і здійснюється Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг України.

Ліцензія видається на здійснення окремого виду страхування й одночасно дає право на проведення перестрахування за цим видом страхування на всій території України. Процес ліцензування регламентується Ліцензійними умовами провадження страхової діяльності. Ліцензування включає процес видачі, переоформлення та анулювання ліцензій, видачі дублікатів ліцензій, ведення ліцензійних справ Нацкомфінпослуг.

Згідно із Законом України «Про страхування» ліцензуванню підлягають обов’язкові та добровільні види страхування. Ліцензії на обов’язкові види страхування видаються відповідно до ліцензійних вимог та особливих умов ліцензування, встановлених Кабінетом Міністрів. Ліцензія на конкретний вид обов’язкового страхування видається, якщо страхова компанія має досвід здійснення добровільного страхування не менше, ніж два роки, якщо інше не передбачено законодавством.

Для отримання ліцензії на право здійснення страхової діяльності страхова компанія подає до Нацкомфінпослуг такі документи:

־ заяву про видачу ліцензії;

־ копію свідоцтва про державну реєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності страхової компанії або копію довідки про внесення до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, засвідчену нотаріально;

־ копії статутних документів страхової компанії, засвідчені в установленому законодавством порядку;

־ довідки банків або висновки аудиторів, що підтверджують формування та розмір плаченого статутного фонду;

־ довідку про фінансовий стан засновників страховика, підтверджену аудитором;

־ правила страхування;

־ економічне обґрунтування запланованої страхової діяльності;

־ інформацію про учасників (засновників та/або акціонерів) страхової компанії;

־ інформацію про голову виконавчого органу та його заступників, копію диплома голови виконавчого органу страхової компанії (голови правління компанії) або його першого заступника про вищу економічну або юридичну освіту, копію диплома головного бухгалтера страхової компанії про вищу економічну освіту;

־ інформацію про наявність відповідних сертифікатів у випадках, передбачених законодавством.

־ затверджені в установленому порядку правила проведення внутрішнього моніторингу страхової компанії;

־ завірену керівництвом страхової компанії копію документа про призначення працівника, відповідального за проведення внутрішнього фінансового моніторингу, з інформацією про керівних посадових осіб або фахівців, відповідальних за проведення фінансового моніторингу.

Видаються ліцензії на здійснення конкретних видів страхування.

Нацкомфінпослуг може відмовити у видачі ліцензії. Підставою для відмови у видачі юридичній особі ліцензії на здійснення страхової діяльності може бути невідповідність документів, що додаються до заяви, вимогам чинного законодавства України.

В разі відмови у видачі ліцензії на підставі виявлення недостовірних даних у поданих документах, страхова компанія може подати до Нацкомфінпослуг нову заяву про видачу ліцензії не раніше, ніж через три місяці від дати прийняття рішення про відмову у видачі ліцензії.

У разі прийняття Нацкомфінпослуг позитивного рішення про видачу ліцензії Нацкомфінпослуг оформлює ліцензію не пізніше, ніж за п’ять робочих днів із дня надходження документа, що підтверджує внесення плати за видачу ліцензії.


3. ВИМОГИ ДО РЕОРГАНІЗАЦІЇ ТА ЛІКВІДАЦІЇ СТРАХОВИКА.

Відповідно до Господарського кодексу України та Законів України «Про господарські товариства» і «Про страхування», страхова компанія може припинити свою діяльність шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) чи ліквідації. Реорганізація страхової компанії здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством України, з урахуванням особливостей забезпечення правонаступництва щодо укладання договорів страхування, встановлених Нацкомфінпослуг. Реорганізація страхової компанії не повинна призвести до збиткової діяльності компанії-правонаступника, порушення ним виконання вимог щодо формування статутного фонду, економічних нормативів, виникнення становища, що загрожує інтересам страхувальників і кредиторів.



Злиття передбачає припинення діяльності двох чи кількох виключно страхових компаній як юридичних осіб і передачу всіх майнових прав та обов’язків іншій страховій компанії-юридичній особі на правах філії чи без відкриття філії.

Приєднання передбачає припинення діяльності однієї страхової компанії як юридичної особи та передачу всіх майнових і немайнових прав та обов’язків іншій страховій компанії – на правах філії чи без відкриття філії.

Поділ передбачає припинення діяльності однієї страхової компанії як юридичної особи та передачу за розподільним актом (балансом) у відповідних частинах усіх її майнових та немайнових прав і обов’язків кільком страховим компаніям-юридичним особам, які створюються внаслідок реорганізації.

Виділення передбачає створення страхової компанії-юридичної особи (або кількох страхових компаній), до яких за розподільним актом (балансом) у відповідних частинах переходять майнові та немайнові права і обов’язки страхової компанії-юридичної особи, що реорганізується.

Перетворення передбачає:

- зміну організаційно-правової норми товариства, у вигляді якого була створена страхова компанія. При цьому до нової страхової компанії усі майнові та немайнові права і обов’язки компанії, що реорганізується

- перепрофілювання страхової компанії у страхового посередника за умови погашення ним своїх майнових і немайнових зобов’язань перед страхувальниками та перестраховиками.

Реорганізація (санація) страхової компанії проводиться у разі рішення вищого органу страхової компанії або на вимогу Нацкомфінпослуг у зв’язку із застосуванням санкцій за порушення страхового законодавства. Якщо страхова компанія створена у вигляді акціонерного товариства, то для прийняття такого рішення необхідно, щоб за нього проголосували не менше ніж 75% акціонерів, присутніх на зборах. Нацкомфінпослуг може прийняти таку вимогу у разі невиконання страховою компанією зобов’язань перед страхувальниками протягом трьох місяців, або недосягнення страховою компанією визначеного чинним законодавством розміру статутного фонду, або при настанні інших випадків, визначених законодавством України.

Припинення діяльності страхової компанії можливе у випадках:

- за рішенням вищого органу страхової компанії;

- на підставі рішення суду за поданням органів, що контролюють діяльність страхової компанії (наприклад, Нацкомфінпослуг), у разі систематичного або грубого порушення законодавства. Нацкомфінпослуг при порушенні страховою компанією чинного законодавства та нормативних документів має право призупинити ліцензію на здійснення страхової діяльності, а в разі грубого порушення законодавства анулювати ліцензії на страхування. Анулювання ліцензії веде до ліквідації компанії;

- на підставі рішення господарського суду в порядку, встановленому Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»;

- з інших підстав, передбачених установчими документами страхової компанії.

Ліквідація страхової компанії проводиться призначеною нею ліквідаційною комісією, а у разі припинення діяльності компанії за рішенням суду – ліквідаційною комісією, що призначається судом. У разі визнання страхової компанії банкрутом її ліквідація проводиться згідно з ліквідаційною процедурою, передбаченою Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
ТЕМА 4 – УПРАВЛІННЯ СТРАХОВОЮ КОМПАНІЄЮ


  1. Основні типи організаційних структур управління страхової компанії, їх переваги та недоліки

  2. Поняття ефективного управління в страхових компаніях.

  3. Органи управління страховою компанією.


1. ОСНОВНІ ТИПИ ОРГАНІЗАЦІЙНИХ СТРУКТУР УПРАВЛІННЯ СТРАХОВОЇ КОМПАНІЇ, ЇХ ПЕРЕВАГИ ТА НЕДОЛІКИ

Теорія і практика менеджменту розробили багато різних принципів побудови структур управління, які можна звести до наступних основних типів:

- лінійна організаційна структура;

- лінійно-штабна організаційна структура;

- функціональна організаційна структура;

- лінійно-функціональна організаційна структура;

- дивізіональна організаційна структура;

- матрична організаційна структура;



- інші: проектна, кластерна, модульна, атомістична.

Лінійна організаційна структура являє собою систему управління, в якій кожний підлеглий має тільки одного керівника і в кожному підрозділі виконується весь комплекс робіт, пов’язаних з його управлінням.

Лінійно-штабна організаційна структура є різновидом лінійної оргструктури. За такої структури для розвантаження вищого керівництва створюється штаб, до складу якого включають фахівців з різних видів діяльності. Усі виконавці підпорядковуються безпосередньо лінійним керівникам. Повноваження штабних спеціалістів стосуються підготовки порад та рекомендацій лінійним керівникам або видачі вказівок виконавцям за дорученням лінійного керівника. Завдяки цьому підвищується ступінь оперативного та організаційного реагування.

Функціональна організаційна структура. Особливість цього типу оргструктури полягає в тому, що для виконання певних функцій управління утворюються окремі управлінські підрозділи, які передають виконавцям обов’язкові для них рішення, тобто функціональний керівник в межах своєї сфери діяльності здійснює керівництво виконавцями. Завдяки спеціалізації функціональних керівників виникає можливість управління великою кількістю виконавців, а отже і зменшується кількість рівнів управління. До обов’язків вищого керівника входить: регулювання відносин поміж функціональними керівниками.

Лінійно-функціональна організаційна структура являє собою комбінацію лінійної та функціональної структур. В основу такої структури покладено принцип розподілення повноважень і відповідальності за функціями та прийнятті рішень по вертикалі. Лінійно-функціональна структура дозволяє організувати управління за лінійною схемою, а функціональні підрозділи допомагають лінійним керівникам у вирішенні відповідних управлінських функцій.

Дивізіональна організаційна структура. Групування видів діяльності тут здійснюється за принципом розподілу праці за цілями. Це означає, що навколо певного виробництва формується організаційний підрозділ з автономією у здійсненні своєї повсякденної операційної діяльності. Перехід до дивізіональної організаційної структури означає подальший розподіл управлінської праці, який відбивається у децентралізації оперативних функцій управління, що передаються виробничим підрозділам та централізації загально корпоративних функцій управління (фінансова діяльність, розробка стратегії тощо), що сконцентровані на вищому рівні управління у штаб-квартирі компанії.

Матрична організаційна структура з’явилась як відповідь на підвищення ступеня динамічності (мінливості) середовища функціонування фірм. Особливістю оргструктур у такому середовищі має бути високий ступінь адаптованості. Це можна забезпечити за рахунок тимчасового характеру функціонування структурних одиниць. В матричній організаційній структурі крім звичайних функціональних підрозділів, які функціонують постійно, формуються так звані проектні групи як тимчасові колективи. Проектні групи відповідають за реалізацію стратегічних планів. Робітники проектних груп залишаються членами своїх функціональних підрозділів і повертаються в підпорядкування своїх функціональних керівників після розформування своєї проектної групи.
2. ПОНЯТТЯ ЕФЕКТИВНОСТІ УПРАВЛІННЯ В СТРАХОВИХ КОМПАНІЯХ

В рамках страхової компанії об’єднуються три основні групи учасників: власники, управляючі (топ-менеджмент) та наймані працівники. Тому ефективність функціонування страхової компанії залежить від таких факторів:

- здатність забезпечувати умови реалізації спільних інтересів усіх учасників – одержання максимального прибутку;

- ступінь реалізації інтересів кожного учасника компанії;

- ступінь реалізації інтересів інших суб’єктів правовідносин – споживачів, постачальників, державних органів, інвесторів;

- можливість підвищення ефективності управління за рахунок зміни механізмів

узгодження інтересів усіх учасників компанії та інших суб’єктів правовідносин;

- загальний рівень ефективності організації та можливість її покращення.



Концептуальна модель страхової компанії базується на чотирьох загальновідомих вимогах:

Постановка мети та планування. Насамперед має бути визначено мету діяльності, на основі якої розробляється план дій. При цьому необхідно чітко визначити планові завдання та їх виконавців. Завдання повинні бути доцільними, реальними, мати об’єктивні причини для виконання.

Побудова організаційної структури, адекватної поставленим меті і завданням. Структура повинна відповідати принципам управління, формувати взаємовідносини всередині самої компанії і бути оптимальною для мети її діяльності. Організаційна структура повинна відповідати потенціалу страхової компанії та її позиції на ринку і не бути перевантаженою зайвою робочою силою.

Приведення страхової компанії в робочий стан та його постійне підтримання. Необхідне постійне та достатнє ресурсне забезпечення організаційної структури компанії (інновації, інвестиції, кадри, інформація, технології, матеріальне забезпечення). Ресурсний потенціал компанії повинний зростати пропорційно зростанню обсягів її діяльності.

Ефективне оперативне управління компанією. Не можна допускати, щоб

основною функцією роботи керівництва страховою компанією було лише оперативне управління. Необхідно раціонально збалансувати стратегічне, тактичне та оперативне управління.


3. ОРГАНИ УПРАВЛІННЯ СТРАХОВОЮ КОМПАНІЄЮ

Органи управління страховою компанією формуються в залежності від її організаційно-правової форми згідно з Законом України «Про господарські товариства».



Найвищим органом управління страхової компанії, створеної у вигляді акціонерного товариства, є загальні збори акціонерів.

У загальних зборах мають право брати участь усі акціонери компанії, незалежно від кількості та класу акцій, якими вони володіють. Брати участь у загальних зборах з правом дорадчого голосу можуть і члени виконавчих органів компанії (правління), які не є акціонерами. Акціонери (їх представники), які беруть участь у загальних зборах страхової компанії, реєструються із зазначенням кількості голосів, яку має кожний учасник.

До компетенції зборів акціонерів страхової компанії входить:

а) визначення основних напрямів діяльності страхової компанії і затвердження планів та звітів про їх виконання;

б) внесення змін до статуту страхової компанії;

в) обрання та відкликання членів ради страхової компанії (спостережної ради);

г) обрання та відкликання членів виконавчого органу (правління страхової компанії) та ревізійної комісії;

д) затвердження річних результатів діяльності страхової компанії включаючи її дочірні компанії, затвердження звітів і висновків ревізійної комісії, порядку розподілу прибутку, строку та порядку виплати дивідендів, визначення порядку покриття збитків;

е) створення, реорганізація та ліквідація дочірніх компаній, філій та представництв, затвердження їхніх статутів та положень;

є) винесення рішень про притягнення до майнової відповідальності посадових осіб органів управління страхової компанії;

ж) затвердження правил процедури та інших внутрішніх документів товариства, визначення організаційної структури страхової компанії;

з) вирішення питання про придбання страховою компанією акцій, що випускаються нею;

и) визначення умов оплати праці посадових осіб страхової компанії, її дочірніх компаній, філій та представництв;

і) затвердження договорів (угод), укладених на суму, що перевищує вказаний граничний розмір;

ї) прийняття рішення про припинення діяльності страхової компанії, призначення ліквідаційної комісії, затвердження ліквідаційного балансу.

Загальні збори страхової компанії визнаються правочинними якщо в них беруть участь акціонери, що мають відповідно до статуту білъш як 60 відсотків голосів.



Наглядова рада страхової компанії (спостережна рада компанії, рада компанії) і обирається з числа акціонерів у кількості від трьох до дев’яти осіб та здійснює контроль за діяльністю компанії у період між загальними зборами акціонерів. Загальні збори акціонерів можуть делегувати наглядовій раді окремі повноваження, як то: прийняття рішень що до призначення і відкликання голови та членів правління страхової компанії, затвердження річного звіту компанії, вирішення інших питань, що не є виключною прерогативою загальних зборів страхової компанії.

Страхові компанії можуть створювати раду директорів, до складу якої входять керівники, обрані загальними зборами акціонерів або наглядовою радою, що мають повноваження, визначені статутом страхової компанії. Рада директорів здійснює стратегічне управління компанією, розглядає та затверджує бізнес-плани, інвестиційні проекти, аналізує поточний фінансовий стан компанії тощо.



Ревізійна комісія – контрольний орган страхової компанії, що відстежує виконання статуту, рішень загальних зборів акціонерів, додержання чинного законодавства. Членами ревізійної комісії не можуть бути члени правління, наглядової ради та інші посадові особи компанії. Порядок діяльності ревізійної комісії та й кількісний склад затверджуються загальними зборами акціонерів згідно зі статутом страхової компанії.

Перевірки фінансово-господарсько діяльності правління страхової компанії проводяться ревізійною комісією за дорученням загальних зборів, наглядової ради, з її власно ініціативи або на вимогу акціонерів, які володіють у сукупності більш як 10 відсотками голосів.

Ревізійній комісії акціонерного товариства повинні бути подані всі матеріали, бухгалтерські або інші документи і особисті пояснення службових осіб на її вимогу. Ревізійна комісія доповідає про результати проведених нею перевірок перед загальними зборами акціонерів або наглядовою радою. Ревізійна комісія складає висновок за річними звітами та балансами.

Без висновку ревізійної комісії загальні збори акціонерів не вправі затверджувати баланс. Ревізійна комісія зобов’язана вимагати позачергового скликання загальних зборів акціонерів у разі виникнення загрози суттєвим інтересам страхової компанії або виявлення зловживань, вчинених посадовими особами компанії.



Правління страхової компанії – це виконавчий орган компанії, який керує поточною роботою компанії згідно з повноваженнями, визначеними статутом компанії і положенням про правління, яке затверджується зборами акціонерів (наглядовою радою).

Правління вирішує всі питання діяльності страхової компанії, крім тих, що входять до компетенції зборів акціонерів і наглядової ради. Правління підзвітне загальним зборам акціонерів і наглядовій раді, а в де яких випадках і раді директорів та організовує виконання їхніх рішень. Правління діє від імені страхової компанії в межах, передбачених чинним законодавством і статутом компанії.


ТЕМА 5 – УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ СТРАХОВОЇ КОМПАНІЇ


  1. Персонал страхової компанії.

  2. Кадрова політика страховика.

  3. Система оплати праці в страховій компанії.

  4. Основи мотивації персоналу.


1. ПЕРСОНАЛ СТРАХОВОЇ КОМПАНІЇ

Кожна страхова компанiя формує штат працiвникiв на свiй розсуд i в залежностi вiд цiлей та рекомендацiй керiвництва або власникiв компанiї.

Традиційно персонал страхової компанiї розподiляється таким чином: менеджмент (топ-менеджмент), керiвники середньоi ланки, керiвники нижньої ланки, старшi спецiалiсти, молодшi спецiалiсти та обслуговуючий персонал

Набiр типових пiдроздiлiв, їх функції та система пiдпорядкування визначається особливостями фiнансового циклу компанії. Типовими функцiями в дiяльностi страхової компанiї є маркетинг; розробка власного пакету стандартних страхових продуктiв; проведения переговорiв з потенцiйними клiєнтами щодо реалiзацiї договорiв страхування; андерайтинг; оформлення та супровiд договорiв страхування; актуарнi розрахунки; урегулювання збиткiв; фiнансово-iнвестицiйна дiялънiсть; загальногосподарсъкi функції тощо.


2. КАДРОВА ПОЛІТИКА СТРАХОВИКА

Кадрова політика страховика – це система поглядів керівництва страхової компанії на специфіку кадровий-управлінських відносин, спрямованих на реалізацію цілей і стратегії розвитку її кадрового потенціалу.

Розробка і здійснення кадрової політики зводиться до наступних видів діяльності:

- розробка концепції роботи з кадрами;

- планування розвитку кадрів;

- підбір, розстановка вищих керівних кадрів страхової компанії і апарату її структурних підрозділів;

- формування концепції і планування підготовки резерву кадрів на вищі керівні посади;

- підготовка резерву кадрів на посаді керівників і заступників керівників структурних підрозділів страхової компанії;

- підготовка і перепідготовка кадрів середньої ланки і фахівців;

- постійний зв'язок із вишами, центрами підготовки персоналу та підвищення кваліфікації та іншими структурами у сфері підготовки і перепідготовки кадрів;

- фінансування системи підготовки і перепідготовки кадрів.

Із найбільш загальних документів можна відзначити концепцію кадрової політики страхової компанії. Цей документ, що регламентує кадрову політику страхової компанії, затверджується генеральним директором за узгодженням з радою директорів і є обов'язковим для виконання відносно всіх аспектів взаємин із персоналом страхової компанії.

Концепція кадрової політики включає:

- загальні положення, де вказується місія, пріоритети діяльності, цілі і стратегія розвитку страхової компанії;

- цілі, стратегія і основні завдання управління персоналом;

- принципи кадрової політики і напрями їх реалізації;

- напрями розвитку кадрового потенціалу;

- перелік дій, що забезпечують формування, використання і розвиток кадрового потенціалу;

- опис інформаційного, методичного і технічного забезпечення кадрової роботи;

- форми і порядок підвищення кваліфікації працівникам; перелік регламентуючих документів (затверджені положення, правила, і інструкції).



Концепція кадрової політики страхової компанії може бути орієнтована на пiдготовку власних кадрiв або на залучення кадрiв необхiдної квалiфiкацiї з iнших компанiй.

Планування розвитку кадрів включає в себе аналiз iснуючого кадрового потенцiалу компанії, розробку чiткої програми на перспективу щодо необхiдної кiлькостi працiвникiв страхової компанії, виходячи з господарських планів компанiї. Головне завдання в процесi планування розвитку кадрiв полягає у визначеннi необхiдної кiлъкостi працiвникiв компанiї iз врахуванням економiчного потенцiалу компанiї.

Пiдбiр та розстановка вищих керiвних кадрiв страхової компанії входить до компетенцiї наглядової ради або правлiння. Кадрова служба страхової компанії, орiєнтуючись на дiючу та перспективну структуру, оцiнює можливi кадровi змiни, виходячи iз перерозподiлу повноважень мiж працiвниками керiвної ланки компанії.

В бiльшостi випадкiв змiни в структурi страхової компанiї можна здiйснити за рахунок перерозподiлу повноважень, без залучення нових керiвних кадрiв. I лише на стадії суттєвого збiльшення чисельностi працівників та ускладнення умов прийняття господарських рiшень доцiльне залучення нових посадовцiв керiвного складу.


3. СИСТЕМА ОПЛАТИ ПРАЦІ В СТРАХОВОЇ КОМПАНІЇ

Під системою оплати праці розуміється сукупність форм і методів визначення оплати розмірів виплат працівникам страхової компанії, що забезпечують оптимізацію їх праці.

Страхові компанії наділені правом самостійного ухвалення рішень по цілому комплексу питань в галузі оплати праці. Механізм формування оплати праці в страховій компанії будується на основі індивідуального трудового договору (контракту), що укладається між працедавцем і працівником.

У страхових компаніях застосовуються такі системи оплати праці, як погодинна і відрядна.



Погодинна оплата праці є основою заробітку керівників страхової компанії різних рангів, а також фахівців і службовців. Передбачає нарахування заробітку працівникові з величини встановленого окладу і фактично відпрацьованого часу.

До відрядної форми оплати праці страхових організацій відноситься комісійна винагорода страхових посередників. Комісійна винагорода страхового агента часто поєднується із встановленням мінімального фіксованого окладу.



Формами оплати праці є участь в розподілі прибутку, виплати у формі акцій, преміювання.

Участь в розподілі прибутку страхової компанії передбачає доплати з чистого прибутку страховика, пов'язані з конкретним результатом роботи персоналу. Розмір частини прибутку, що розподіляється, може визначатися щорічно власниками страхової компанії і не гарантуватися на майбутнє.

Виплати у формі акцій страхової компанії означають участь страхових працівників у власності страховика.

Характер заохочувальних виплат носить і преміювання страхових працівників (наприклад, премія за перевиконання плану надходжень страхових платежів).

На практиці в страхових компаніях найчастіше використовуються такі моделі заробітної плати:

Для постійних працівників:

- фіксований оклад згідно із штатним розкладом, без преміальних виплат;

- фіксований оклад плюс премія за результатами роботи.

Для позаштатних працівників:

- заробітна плата, яка виплачується лише за результатами роботи;

- мінімальний фіксований оклад і додаткова заробітна плата за результатами роботи.
4. ОСНОВИ МОТИВАЦІЇ ПЕРСОНАЛУ

Мотивацiя спiвробiтникiв займає одне з центральних мiсць у роботi з персоналом компанiї, оскiлъки виступає безпосередньою причиною їх поведiнки.

Існують такi основнi способи мотивацй:

Нормативна мотивація − спонукання людини до певноi поведінки шляхом iдейно-психологiчного впливу: переконання повчання, інформування тощо. Така мотивацiя проявлясться пiд час нарад серед спецiалiстiв, особистих бесiд мiж керiвництвом та пiдлеглими. Одним з найскладнiших моментiв такої мотивацiї є правильне розумiння ролi керiвника та пiдлеглого.

Примусова мотивацiя грунтується на використанні влади та погрозi зниження рiвня життя працiвника у разi невиконання ним вiдповідних вимог.

Стимулювання − вплив не безпосереднъо на особистiсть, а на зовнішні обставини з допомогою благ − стимулiв, якi спонукають працiвника до певної поведiнки. Система стимулювання персоналу страхової компанii включає в себе сукупнiстъ iдеологiчних, органiзацiйних та економiчних стимулiв.

До iдеологiчних, або морально-психологiчних методiв стимулювання вiдноситься:

- роз’яснення необхiдностi, цiлей та змiсту тих чи iнших бiзнес-процесiв компанiї;

- залучення спiвробiтникiв до участi у вiдкритому обговореннi проблем, якi виникають в процесi здiйснення дiяльностi;

- залучення пiдлеглих до формування цiлей та розробки рiшень;

- створення у колективi атмосфери взаємоповаги, довiри, уважного ставлення один до одного;

- заохочення розумного ризику та iнновацiй.

Одним iз заходiв морального стимулювання працiвникiв страхової компанiї є система рейтингування працiвникiв та нагородження спеціальними призами.

Органiзацiйнi методи стимулювання базуються на кар’єрному ростi та можливостi поглибити професiйнi знания шляхом освоєння суміжних функцiональних обов’язкiв на нових напрямах дiяльностi.

Система економiчного стимулювання передбачає додаткову грошову винагороду для окремих працiвникiв страхової компанiї з метою стимулювання кращих працiвникiв.

Систему економiчного стимулювання страхова компанiя розробляє на власний розсуд, виходячи iз цiлей та можливостей. В залежностi вiд методiв роботи страхової компанiї система економiчного стимулювання може включати в себе такi елементи:

- надбавки i доплати до заробiтноi плати;

- премiї за конкретнi результати;

- пiльги i соцiальнi пакети;

- бонуси та участь у прибутку;

- придбання акцiй компанії на пiльгових умовах.



Соцiальний пакет дає змогу компенсувати працю персоналу та створити додатковi матерiальнi стимули для роботи в компанії. Соцiальний пакет може включати рiзнi види страхування (медичного, вiд нещасного випадку), в тому числi й недержавного пенсiйного страхування для спiвробiтникiв та членiв їх сiмей за рахунок компанiї, додатковi виплати до вiдпустки, матерiалъну допомогу, допомогу на санаторно-курортне лiкування i т. iн. Як правило, умови соцiального пакету обумовлюються в трудовому контрактi мiж працiвником та керiвництвом страхової компанії.
ТЕМА 6 – УПРАВЛІННЯ МАРКЕТИНГОВОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ
1. Сутність та склдові страхового маркетингу.

2. Страховий продукт, як основний елемент страхового маркетингу.

3. Завдання та функції служби маркетингу страхвоика.
1. СУТНІСТЬ ТА СКЛДОВІ СТРАХОВОГО МАРКЕТИНГУ

Страховий маркетинг – це комплекс заходiв, спрямованих на формування й постiйне вдосконалення дiяльностi страхової компанії, а саме:

- розробка конкурентоспроможних страхових продуктiв (послуг) для конкретних категорiй споживачiв (страхувальникiв);

- запровадження рацiоналъних форм реалiзацiї цих продуктiв за належного сервiсу та реклами;

- збiр i аналiз iнформації щодо ефективностi дiяльностi страховика.

Таким чином, предметом дослiдження страхового маркетингу є попит та пропозицiя страхового ринку. Завдання страхового маркетингу – досягнення найбiльш повного використання iнституту страхування для задоволення потреб споживачiв у страховому захистi та iнвестицiйних ресурсах.

Страховий маркетинг має ряд вiдмiнностей, якi вiдрiзняють його вiд інших видiв маркетингу. Це пов’язано з особливостями фiнансово-економiчних вiдносин у страхуваннi.

Страховий ринок є особливою сферою економiчних вiдносин, в рамках якої вiдбувається купiвля-продаж специфiчного товару – страхової послуги, яка одночасно є i споживчою, i фiнансовою. Тому метою маркетингу у страхуванні є задоволення потреби клiєнта у страховому захистi.

Метою маркетингу страхування як фiнансової послуги є оптимiзацiя руху фiнансових ресурсiв страховикiв та страхувальникiв.

Дослiдження попиту на страховому ринку потребує наявностi у структурi страхової компанiї спецiалiзованої служби маркетингу, котра оцiнює контингент потенцiйних страхувальникiв та їх потреби у страхових послугах.

Маркетингова дiяльнiстъ страхової компанiї охоплює:

- розробку маркетингової фiлософії та визначення ринкового сегменту;

- визначення довгострокових та короткострокових цiлей страхової компанiї;

- маркетинговi дослiдження;

- розвиток нових продуктiв для забезпечення потреб страхувальникiв;

- розвиток маркетингових стратегiй та реклами страхових продуктiв.

У процесi маркетингової дiяльностi страхова компанiя використовує набiр маркетингових iнструментiв, або так званий маркетинговий комплекс, який охоплює: страховi послуги, цiни (страховi тарифи), методи розповсюдження та просування страхової послуги та iн.

Об’єктом маркетингових дослiджень в страхуваннi є платоспроможний попит на страховi послуги. Маркетинговий комплекс включає всi можливості страхової компанiї зi здiйснення впливу на попит своєї продукції.

Головним завданням служби маркетингу страхової компанії є забезпечення вигiдних взаємовiдносин з цiльовими страхувальниками. Маркетологи страхової компанії повиннi постiйно вiдслiдковувати змiни у маркетинговому середовищi, стежити за новими тенденцiями та вишукувати сприятливi можливостi для страхової дiяльностi.

Вивчення споживчого попиту на страховi послуги передбачає використання таких методiв, як статистичне вивчення доходiв та витрат потенцiйних клiєнтiв (iх розмiр, динамiка, структура), опитування, анкетувания, збiр та аналiз iнформації тощо.

Дослiдження пропозицiї на страховому ринку здiйснюєтъся двома основними способами: на основi аналiзу вiдкритих статистичних даних та аналiтичних матерiалiв та на основi власних iнформацiйних джерел. На обсяг та структуру пропозиції страхових послуг впливають: конкуренцiя мiж страховиками, рiвень витрат на ведення страхової дiяльностi та iншi фактори, що визначають ситуацiю на страховому ринку.

Функцiями страхового маркетингу є планування, цiноутворення, реклама, органiзацiя мережi дистрибуцiї. Страховик за допомогою iнструментiв страхового маркетингу дослiджує страховий ринок з метою органiзації дiяльностi з розробки та реалiзацiї страхових продуктiв, якi б задовольняли потреби потенцiйних страхувальникiв та приносили прибуток страховиковi.
2. СТРАХОВИЙ ПРОДУКТ, ЯК ОСНОВНИЙ ЕЛЕМЕНТ СТРАХОВОГО МАРКЕТИНГУ

Метою страхової дiяльностi є розробка i реалiзацiя специфiчного товару – страхового продукту, який є результатом вкладеної працi.

Страховий продукт, як товар, що продається та купується на страховому ринку, має споживчу та мiнову вартiсть. Споживча вартiсть товару «страховий захист» – це потенцiйна можливiсть страхувальника отримати страхове вiдшкодування втрат у результатi настання страхового випадку, що був визначений у страховому договорi. Мiнова вартiсть товару «страховий захист» – це цiна (страховий тариф, страхова премiя).

Пiд страховим продуктом розумiють пропозицiю конкретної послуги з будь-якого виду страхування – типовий набiр умов страхування, розрахованих на значну кiлькiсть потенцiйних страхувальникiв, а також додатковi послуги.

Критерiєм подiлу на страховi продукти є споживчi групи з однаковими або схожими потребами та перевагами. У той же час критерiєм подiлу на види страхування є об’єкти страхування. Вiдмiннiсть страхового продукту вiд виду страхування полягає в тому, що: один продукт може об’єднувати пропозицiї з рiзних видiв страхування (рiзних видiв страхової дiяльностi, а також з нестрахових послуг). I навпаки, один вид страхування охоплює чимало страхових продуктiв, призначених для рiзних груп споживачiв.

Продукти у сферi послуг, до якої вiдноситься i страхування, пiдроздiляються на простi (один продукт – одна послуга) та пакетнi (декілька послуг в одному продуктi). Такий «пакет» становить собою набiр послуг, одна з яких є центром пакета, його ядром, а решта мають другорядне значения.

До комплексного страхового продукту можуть входити не страхові додатковi послуги, а страхова послуга, у свою чергу, може входити як додаткова до складу iнших товарiв та послуг.

Страховий продукт охоплює основнi та додатковi послуги. З метою супроводу страхового продукту застосовуються операцiї трансферу ризику, інвестування тимчасово вiльних коштiв страховика, страховий консалтинг та iн.

В рамках визначення страхового продукту можна видiлити його окремi рiвнi:

базовий страховий продукт, який iдентичний для багатьох страхових компанiй в рамках одного виду страхування та включає iстотнi умови договору страхування;

додатковi послуги, якi слугують iндикатором маркетингової стратегiї компанiї та дають змогу позицiонувати страховий продукт на ринку як iнновацiйний;

супровiд страхового продукту, який охоплює операції виявлення потреб клiєнта у страхуваннi, трансферу ризику, оформления договору страхування, урегулювання збиткiв тощо.

Усi страховi продукти, якi створюс страховик, можна подiлити на три групи:

- послуги з управлiння страховим фондом, якi включають ведення фахiвцями страховика договорiв страхування, урегулювання збиткiв, виплату страхового вiдшкодування (страхова дiяльнiсть);

- послуги з iнвестування резервiв з довгострокових видiв страхування з метою одержання iнвестицiйного доходу (iнвестицiйна дiяльнiсть);

- додатковi послуги, що надаються в рамках страхових програм та не забороненi законодавством (експертi, консалтинговi, управлiння ризиками тощо).
3. ЗАВДАННЯ ТА ФУНКЦІЇ СЛУЖБИ МАРКЕТИНГУ СТРАХВОИКА

Оскiльки маркетинг виконує ряд функцiй, доречний його подiл на стратегiчний та оперативний (тактичний) маркетинг.



До функцiй стратегiчного маркетингу вiдносяться: дослiдження ринку в цiлому або його окремих сегментiв; формування вимог до страхових продуктiв, виходячи з потреб ринку; iнформацiйна та рекламна пiдтримка процесу просування страхових продуктiв; вибiр активiзацi реалiзацiї; оцінка ефективностi маркетингових заходiв.

Основною функцією оперативного маркетингу є практична реалiзацiя розробок стратегічного маркетингу у мiсцях реалiзацiї шляхом забезпечення рекламних заходiв та активiзацi споживчої поведiнки потенцiйних страхувальникiв.

До iнших його функцiй вiдноситъся: аналiз мiкрооточення страхової компанії з метою аналiзу внутрiшньої структури в контекстi адаптацiї до ринкових умов; оптимізація органiзацiйної структури компанiї та окремих бізнес-процесiв; становлення та пiдтримка корпоративної культури.

З метою дослiдження рiвнiв iєрархій структури маркетингового середовища маркетинговi служби страхової компанiї вирiшують певні завдання:



На макрорівні – розробка прогнозу розвитку макросередовища на основi аналiзу, оцiнювання та прогнозування розвитку таких аспектів:

Демографiчний аспект. Прогнозування основних демографічних тенденцiй, якi представляють можливостi та погрози для страхової компанiї.

Економiчний аспект. Прогнозування впливу на страхову компанiю майбутнiх тенденцiй змiни доходiв, цiн, заощаджень та умов кредитування.

Екологiчний аспект. Прогнозування змiни вартостi та доступності природних ресурсiв i енергії.

Технологiчний аспект. Прогнозування змiн в науково-технiчнiй сферi (фундаментальнi дослiдження, прикладнi дослiдження, дослiдно-конструкторськi дослiдження та впровадження нових технологiй i технiки).

Полiтичний аспект. Прогнозування розвитку законодавства та впливу законiв, що пропонуються до прийняття, на стратегiю компанії.

Культурний аспект. Прогнозунання змiн у стилi життя страхувальникiв, котрi матимуть вплив на змiну ставлення населення до дiяльностi та послуг компанiї.

На рівні безпосереднього оточення – оцiнка стану та розробка прогнозу розвитку компонентів системи безпосереднього оточення:

Ринки. Стан та тенденції розвитку ринку страхування, темпи його зростання, географiчного розподiлу, сегментацiї та прибутковостi.

Споживачi. Як страхувальники оцiнюють якiсть полiсу, обслуговування та цiни, що пропонуються страховою компанiєю? Яким чином вони приймають рiшення про придбання полiсу? Вивчення покупцiв (клiєнтiв страхової компанiї), тобто вивчення попиту є важливою задачею аналiзу безпосереднього оточення. Окремо аналiзуються традицiйнi послуги та унiкальнi страховi послуги.

Постачальники. Аналiз постачальникiв дає змогу страховiй компанiї надавати послуги найвищої якостi з найнижчими витратами, забезпечити найбiльш ефективний розподiл цих ресурсiв.

Конкуренти. Хто основнi конкуренти? Якi в них стратегії, частки ринку, сильнi та слабкi сторони? Вивчення конкурентiв направлене на те, щоб виявити їх слабкi та сильнi сторони i на цiй основi побудувати стратегiю конкурентної боротьби. для страхової компанiї, яка здiйснює страхування життя, конкурентами, крiм страхових компанiй є i недержавнi пенсiйнi фонди та банки, якi мають право надавати аналогiчнi послуги iз довгострокового накопичення коштiв фiзичних осiб.

Канали збуту. Стан i тенденцiї змiни ефективностi основних каналів збуту. Оцiнка витрат та ефективнiсть використання рiзних каналiв збуту: через представництва, через страхових брокерiв, через iнших посередникiв.

Перестраховики. Якi тенденцiї мають вплив на перестраховикiв? Якi перспективи доступностi ресурсiв для перестрахування? Важливим завданням є оцiнка надiйностi перестраховикiв, а також практики вiдшкодування ними страхових збиткiв iншим страховим компанiям.

Контактнi аудиторiї. Якi контактнi аудиторiї викликають проблеми або надають можливостi для розвитку страхових послуг? Як слiд поводитися компанiї по вiдношенню до цих груп? Для страхової компанiї контактними аудиторiями є юридичнi та фiзичнi особи. Кожна з цих аудиторiй має свої особистi ознаки. При цьому аудиторiї сегментуються на меншi сектори, якi охоплюють рiзнi окремi аудиторнi групи споживачiв страхових послуг.

Робоча сила. Аналiз ринку робочої сили спрямований на те, щоб виявити його потенцiйнi можливостi в забезпеченнi страхової компанiї необхiдними для вирiшення поставлених завдань кадрами. Оцiнити перспективи залучення нових кадрiв для впровадження нових страхових проектiв.

Аналiз прибутковостi. Наскiльки прибутковi рiзнi страховi портфелi, ринки, територiї та канали збуту компанії? Чи слiд компанiї виходити на якісь iншi сегменти страхового бiзнесу? Якими будуть наслiдки? Важливо оцiнити рiвень прибутковостi страхової компанії по вiдношенню до iнших страхових компанiй в статицi та динамiцi.

На мiкрорівні – розробка маркетингової полiтики; здiйснення впливу на дії пов‘язанi iз взаємодiєю страхувальникiв та всiх пiдроздiлiв страхової компанiї; аналiз, оцiнювання та прогнозування таких завдань:

- виявлення ступеню орiєнтованостi цiлей страхової компанії на ринку та розробка пропозицiй щодо їх коригування;

- формування завдань маркетингу, якi вiдповiдаютъ можливостям та ресурсам страхової компанiї на сучасному етапi та перспективi розвитку страхового ринку;

- розробка маркетингової компоненти стратегiї страхової компанiї для досягнення поставлених цiлей при виконаннi довгострокових планiв;

- оцiнка достатностi ресурсiв страхової компанiї для рiзних сегментів ринку;

- аналiз витрат страхової компанiї та оцiнка факторiв, що впливаютъ на динамiку витрат;

- оптимiзацiя органiэацiйної структури страхової компанiї з метою визначення необхiдної кiлькостi працiвникiв вiдповiдно до фiнансового потенцiалу компанiї;

- забезпечення взаємодiї спiвробiтникiв служби маркетингу з іншими пiдроздiлами в аспектi реалiзацiї маркетингової полiтики страхової компiанiї;

- оцiнка функцiонування страхової компанiї у її внутрiшньому середовищi;

- планування маркетингових заходiв, їх здiйснення, контроль та корегування.


ТЕМА 7 – УПРАВЛІННЯ РИЗИКАМИ СТРАХОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
1. Поняття менеджменту ризиків страхової діяльності, його мета і зміст.

2. Особливості ідентифікації й оцінювання ризиків страхової діяльності.

3. Організаційно-технічні та фінансово-договірні способи управління ризиками.
1. ПОНЯТТЯ МЕНЕДЖМЕНТУ РИЗИКІВ СТРАХОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ, ЙОГО МЕТА І ЗМІСТ

Управління ризиком (менеджмент ризику) – це дії, спрямовані на обмеження або мінімізацію ризику в системі економічних відносин. Мета ризик-менеджменту – одержання прибутку при оптимальному співвідношенні прибутку і ризику.

Під стратегією управління ризиком розуміють напрям і спосіб використання засобів для досягнення поставленої мети, яка, в свою чергу, потребує нової стратегії. У стратегії ризик-менеджменту застосовують такі правила:



1. Правило максимуму виграшу полягає у тому, що з можливих варіантів ризикових вкладень грошей обирається варіант, який дає найбільшу ефективність результату при мінімальному або прийнятному ризику.

2. Правило оптимальної імовірності результату полягає у тому, що з можливих рішень обирається таке, при якому імовірність результату прийнятна для інвестора.

3. Правило оптимального коливання результату у практиці застосування поєднується з правилом оптимальної імовірності результату.

Коливання показників виражається їх дисперсією, середнім квадратичним відхиленням. З можливих рішень обирається те, при якому імовірність виграшу та програшу для одного і того ж ризикового вкладення капіталу має невеликий розрив, тобто найменшу величину дисперсії, середнього квадратичного відхилення, варіації.

В економічних розрахунках встановлена така оцінка значення коефіцієнту варіації:

- до 10% – слабкі коливання;

- 10-25% – помірні коливання;

- понад 25% – високі коливання.



4. Правило оптимального поєднання виграшу та величини ризику полягає у тому, що менеджер оцінює очікувані величини виграшу та ризику, ухвалюючи рішення вкласти гроші у той проект, який дає змогу одержати очікуваний результат і одночасно уникнути великого ризику.

Тактика управління ризиком – це конкретні методи i прийоми для досягнення поставленої мети в конкретних умовах. Завдання тактики управління – вибір найбільш оптимального рішення i найбільш прийнятних в даній ситуацій методів i прийомів управління.

До функцій фінансового менеджера в ризик - менеджменті відносяться

Прогнозування – розробка на перспективу змін фінансового стану підприємства. Особливістю прогнозування є альтернативність у побудові фінансових показників, яка визначає різноманітні варіанти розвитку фінансового стану об’єкта управління на основі окремих тенденцій.

Органiзацiя ризик-менеджменту – об’єднання людей, якi спільно реалiзують програму ризикового вкладення грошей на основi визначених правил.

Регулювання – процес впливу на об’єкт управління з метою усунення відхилень, що виникли.

Координація – узгодженість взаємодії всіх ланок системи управління ризиком.

Стимулювання – спонукання фахiвцiв до зацiкавленостi у результатах своєї праці.

Контроль – перевірка організації роботи щодо зменшення ступеня ризику.
2. ОСОБЛИВОСТІ ІДЕНТИФІКАЦІЇ Й ОЦІНЮВАННЯ РИЗИКІВ СТРАХОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ.

Ризик – це імовірність будь-якої події, яка носить об’єктивний характер і настання якої може призвести до збитків або до отримання прибутку. При настанні цієї події можливі три варіанти економічного результату:

- негативний (збиток);

- нульовий;

- позитивний (виграш, прибуток, вигода).

Страховий ризик – певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання.

Існують певні критерії, що дозволяють відносити ризики до страхових:

1. Ризик, що включається в обсяг відповідальності страховика має бути відшкодований.

2. Ризик має носити випадковий характер.

3. Імовірність настання даного ризику слід співвідносити з масою однорідних ризиків.

4. Настання страхового випадку, яке виражається в реалізації ризику не має бути пов’язано із волевиявленням, спекуляціями страхувальника або інших зацікавлених осіб, тобто не можна приймати на страхування ризики, що пов’язані з наміром страхувальника (спекулятивні ризики).

5. Факт настання страхового випадку невідомий у часі та у просторі.

6. Страхова подія не повинна мати розмірів катастрофічного лиха, тобто не повинна охоплювати велику масу однорідних об’єктів у рамках величезної страхової сукупності, спричинюючи масові збитки.

7. Наслідки реалізації ризику мають бути такими, що об’єктивно вимірюються та оцінюються.

Оцінка ризиків здійснюється за допомогою актуарних розрахунків, в яких застосовуються математичні і статистичні методи. Для оцінки ризиків у страховій практиці застосовуються різні методи. Найбільш поширеними є метод індивідуальних оцінок, метод середніх величин і метод процентів.



Метод індивідуальних оцінок застосовується лише по відношенню до ризиків, які не можна співвіднести із середнім типом ризику. Страховик здійснює довільну оцінку, що відображає його професійний досвід та суб’єктивний погляд.

Для методу середніх величин застосовують розподіл ризикових груп на підгрупи. Таким чином створюється аналітична база для визначення розміру за ризиковими ознаками, такими як балансова вартість об’єкту страхування, виробничі потужності, вид виробничого циклу.



Метод процентів являє собою сукупність знижок та надбавок до наявної аналітичної бази, які залежать від можливих як позитивних, так і негативних відхилень від середнього ризикового типу. Знижки та надбавки, що використовуються, визначаються у відсотках від середнього ризикового типу.
3. ОРГАНІЗАЦІЙНО-ТЕХНІЧНІ ТА ФІНАНСОВО-ДОГОВІРНІ СПОСОБИ УПРАВЛІННЯ РИЗИКАМИ.

Виділяють організаційно - технічні та фінансово - договірні методи управління ризиками.



Організаційно - технічні методи управління ризиками передбачають використання способів запобігання ризикам та скорочення ризиків.

Запобігання ризику полягає в ухиленні від заходів, пов’язаних з ризиком.

Скорочення ризиків спрямоване на зменшення імовірності настання збитків або розміру їх наслідків. З цією метою використовуються:

Організаційні способи (поділ, об’єднання, диверсифiкацiя):



Поділ ризиків (сегрегація) здійснюється за рахунок поділу активів підприємницької фірми. Суть його полягає в скороченні максимально можливих втрат протягом однієї події. При цьому зростає кількість випадків ризику, які необхідно контролювати. Активи можна поділити шляхом їх фізичного поділу та шляхом поділу власності.

Об’єднання ризику (комбінація). Можливий ризик ділиться між декількома суб’єктами господарської діяльності. Об’єднання зусиль робить збитки більш передбаченими, оскільки вони перебувають під контролем однієї фірми. Комбінація ризиків може відбуватися шляхом збільшення розмірів підприємства (зростання активів, поява додаткових видів діяльності) та шляхом злиття кількох фірм, створення спільних підприємств тощо.

Диверсифiкацiя – поділ активів (інвестицій) із наступним об’єднанням ризиків. Це розподіл капіталовкладень між різноманітними видами діяльності, безпосередньо не пов’язаними між собою. Якщо в результаті непередбачених подій один вид діяльності буде збитковим, інший усе ж приноситиме прибуток.

Технічні способи включають процедурні i технічні засоби. Процедурні засоби: планування i підготовка виробничих потужностей, що дублюють основні, планування заходів на випадок аварій, ліквідація слабких структурних місць. Технічні засоби допомагають зменшити можливість i ступінь дій багатьох ризиків.



Фінансово - договірні методи управління ризиками включають:

Самостійне протистояння ризику:



Створення спеціального внутрішнього фонду (фонду самострахування). доцільно, щоб вартість майна, яке страхується, була відносно невелика в порівнянні з фінансовими параметрами бізнесу або імовірність збитків мала. Страховий резервний фонд не втягується в оборот i не приносить прибутку.

Органiзацiя галузевої (кептивної) страхової компанії. Доцільна для великих підприємств. Кептивна страхова компанія безпосередньо здійснює управління створеним страховим фондом.

Фінансування ризику з поточного бюджету компанії. Проводиться при незапланованому прийнятті ризику на себе. Якщо є збитки, то відбувається скорочення розміру прибутку.

Передача ризику від однієї особи іншій здійснюється при оформленні контрактів таких типів:

- будівельний – усі ризики, пов’язані з будівництвом, бере на себе будівельна фірма;

- орендний (лізинговий) – частина ризиків передається орендареві або лiзингоодержувачу (ризик випадкової загибелі, псування майна);

- зберігання i перевезення вантажу – транспортній компанії передаються ризики, пов’язані з випадковою або з вини компанії загибеллю чи псуванням продукції;

- продажу, обслуговування, постачання – споживач, купуючи товар або послуги, передає ризики, пов’язані з його експлуатацією, виробнику або дистриб’ютору на період гарантії;

- поручительств – поручитель надає гарантії кредитору про те, що борг принципала буде повернуто незалежно від успішності його діяльності, при цьому частка ризику, яку принципал не зможе покрити власними коштами, переноситься на поручителя;

- факторингу – факторинг дає змогу фірмі, що передає свої боргові зобов’язання посереднику, забезпечити гарантію на одержання всіх платежів, зменшуючи таким чином кредитний ризик підприємства;

- біржовий – мінімізація ризиків постачання здійснюється за рахунок передачі ризику шляхом придбання опцiонiв на купівлю товарів i послуг, ціна яких у майбутньому збільшиться; укладання ф’ючерсних контрактів на закупівлю товарів, що зростають у ціні.



Страхування ризику відносять до методу передачі ризику за допомогою договору страхування. Страхова компанія приймає на себе частину ризику страхувальника i тим самим забезпечує його страховим захистом на період дії договору страхування. Але при цьому страховий захист здійснюється лише в межах договору страхування.
ТЕМА 8 – УПРАВЛІННЯ ФІНАНСОВОЮ НАДІЙНІСТЮ СТРАХОВОЇ КОМПАНІЇ


  1. Сутність та функції фінансового менеджменту страхової компанії.

  2. Податковий менеджмент страхової діяльності.

  3. Управління інвестиційним портфелем страхової компанії.

  4. Управління платоспроможністю страховика, формуванням та використанням прибутку.





Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал