Конкурс управлінських проектів "Новітні форми методичної роботи" Методичний проект "дорогу подолає той, хто йде" Роботу



Сторінка13/14
Дата конвертації11.12.2016
Розмір2.53 Mb.
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   14

«Машина часу». Цей методичний прийом має сенс проводити на уроках фізики, хімії, математики, географії, історії.

Ігрові ролі — чотири екіпажи, король з почтом, чаклун. За сюжетом гри екіпажі чотирьох «машин часу» терплять аварію й потрапляють у минуле. Екіпажам необхідно довести свою могутність і реальну користь своїх знань (отриманих у сучасному світі) у королівстві, куди вони потрапили.

Почт короля під час зустрічі з прибульцями розповідає про своє королівство (історичний час, рівень розвитку, можливо, проблеми).

Завдання чаклуна (який грає проти прибульців) — не випустити владу зі своїх рук, очорнити гравців та не допустити появи чогось нового та прогресивного.

Король, який зацікавлений у розвитку своєї держави, навпаки, має намір підтримати наукові та практичні дослідження та дає 100 монет, які необхідно розподілити між екіпажами залежно від перспективності напрямів їхньої діяльності. Король (його роль, безперечно, належить учителю) як абсолютний монарх має право карати прибульців, якщо вони будуть запідозрені у неправді (бо, за сюжетом гри, він володіє надінтуїцією).

Перемагає команда, що отримає найбільшу фінансову підтримку.

На шаховому полі. . Розширений варіант попереднього методичного прийому. Гра побудована на звичайному шаховому полі, розділеному на дві командні зони, у кожній з яких 32 клітинки. Кожна клітинка розташована на перехресті літери й числа, як у шахах, тому й має відповідну назву. Грають дві команди. Перед початком гри кожна команда упродовж однієї хвилини продумує всі варіанти можливих ходів, так, щоб з допомогою шахового коня побувати в усіх клітинках своєї ігрової зони. Кожна клітинка має одне запитання. Починають (і продовжують) гру ходом шахової фігури —конем з її стартової позиції. Капітани команд по черзі називають клітинку, на яку здійснюють хід. Двічі в одній і тій самій клітинці бувати заборонено. Кожен хід зараховують і вважають результативним, якщо гравці команди правильно відповідали на запропоноване запитання. Для гри можна підготувати запитання за всіма шкільними предметами. Кількість запитань має відповідати кількості клітинок — 64 (по 32 для кожної команди). Перемагає команда, яка правильно прорахувала кількість ходів, дала правильні відповіді на запитання і в результаті набрала більшу кількість балів.

Інтелектуальне лото (зоологічне, хімічне, казкове, історичне, географічне, краєзнавче, літературне тощо). Лото може бути за певною темою (за окремими літературними творами, темами) чи містити запитання з різних галузей знань (лото-мозаїка).

Для проведення гри потрібно підготувати настільну гру «Лото» (картки, діжечки, фішки), аркуші паперу, ручку. Участь у грі може бути командною або індивідуальною

Учасникам гри вручають ігрові картки. Ведучий швидко називає числа, зображені на діжечках, які він дістає з торбинки. Усі гравці мають бути дуже уважними. Той, у кого на картці виявилося назване число, каже «стоп». Йому ставлять запитання під таким самим номером. Якщо гравець відповідає правильно, він має право закрити це число фішкою. Фішку отримують у помічника ведучого. Якщо відповідь неправильна, неповна — число залишається відкритим. Перемагає той учасник гри, котрий якнайшвидше закриє всі числа на картці фішками, тобто правильно відповість на запропоновані запитання. Стежити за дотриманням правил гри ведучому допомагають помічники (записують усі числа, які були у грі, фіксують правильні відповіді гравців тощо).

Доміно. Учням пропонують 18 незакінчених фраз. Самі закінчення написані на інших аркушах. Учням необхідно підібрати правильні закінчення до цих фраз.
Із зарубіжного досвіду

Моя теза. Пропонуємо приклади того, як методом прискореного навчання весело й на оптимістичній ноті можна закінчити навчальні заняття,заохочуючи учасників до кристалізації головних тез вивченого. Попросіть учасників записати одним реченням на аркуші паперу головну ідею вивченого. Згрупуйте учасників у пари, і хай кожен за сорок п'ять секунд спробує переконати партнера, що саме його теза важливіша за інші. А далі пара на таких саме умовах переконує іншу про важливість уже їхньої спільної тези.

Об'єднана четвірка переконує іншу, і так доти, доки половина учасників не вибере свого речника, який від їхнього імені захищатиме спільно вибрану тезу, сперечаючись із речником іншої команди. Виділяючи на промову кожного дві хвилини і трохи більше на завершальні дебати, ми можемо за двадцять хвилин задіяти триста осіб.

Дайте кожному учасникові п'ять хвилин на те, щоб одним реченням на окремому аркуші паперу написати підсумок вивченого. Кожен чіпляє свій аркуш на велику дошку. Учасники групують аркуші відповідно до їхнього змісту й мотивують свої рішення. Кількість тематично схожих висновків згодом визначатиме колективну думку про головну ідею заняття й полегшуватиме загальний підсумок вивченого (за Дж. Вое, Г. Драйденом).

Есей (есе)

Досить ефективним навчальним методом для контролю знань та вмінь вищого порядку (аналіз, синтез, творче застосування знань та оцінка) є есе, що як метод ще не здобув значного поширення у практиці вчителів вітчизняної школи.

Есе в перекладі з французької означає «спроба», «проба», «нарис». Це твір-міркування невеликого обсягу з вільною композицією, що виражає індивідуальне враження, міркування щодо конкретного питання, проблем і не претендує на повноту й вичерпне трактування предмета.



Есе передбачає вираження автором своєї точки зору, особистої суб'єктивної оцінки предмета міркування, дає можливість нестандартного (творчого), оригінального висвітлення матеріалу; часто це розмова вголос, вираження емоцій та образність. На відміну від інших методів контролю й перевірки знань, метою есе є діагностика продуктивної, творчої складової пізнавальної діяльності учнів, що передбачає аналіз інформації, її інтерпретацію, побудову міркувань, порівняння фактів, підходів й альтернатив, формулювання висновків, особисту оцінку автора і т. ін.

Застосування есе на уроках сприяє більше чіткому й грамотному формулюванню думок, допомагає розташувати думки в суворій логічній послідовності, передбачає вільне володіння мовою термінів та понять, розкриває глибину й широту навчального матеріалу, учить використовувати приклади, цитати, необхідні аргументи з відповідної теми.

Аналізуючи закордонний та вітчизняний досвід застосування есе, можна говорити про чотири форми використання цього методу:

  1. есе — самостійна творча робота із запропонованої вчителем теми (виконується як домашня робота);

  2. есе — 30-хвилинна контрольна (або самостійна) робота з вивченого навчального матеріалу;

  3. есе — 10-хвилинний вільний твір для закріплення й опрацювання нового матеріалу (зазвичай пишеться наприкінці уроку або наприкінці етапу уроку);

  4. есе — 5-хвилинний вільний твір з метою підбиття підсумків уроку й фіксування думок і висновків, що сформулювалися на уроці з теми (найчастіше дається завдання написати, що учні дізналися з нової теми, і поставити одне запитання, на яке вони так і не одержали відповіді).

Для перших двох видів есе тема формулюється викладачем найчастіше у вигляді проблемного питання, що має спонукати учнів до міркування, а не тільки до логічного вибудовування відповіді з окремих питань і визначень.

Рефлексія

У педагогічному енциклопедичному словнику рефлексія (від пізнолат. Ле/Іехіо — звертання назад) трактується як: 1) міркування, самоспостереження; 2) у філософії — форма теоретичної діяльності людини, яка спрямована на осмислення власних дій та їхніх законів. У міру розвитку цивілізації мислення стає все більш логічним. Це пояснюється тим, що традиційний матеріал, переданий кожному індивідуумові, повніше й ретельніше продуманий і розроблений. Бажання розуміти власні почуття й дії, роз'яснити собі таємниці світу виявляється дуже рано. Однак для багатьох із цих учинків не може існувати ніяких свідомих мотивів. Саме тому для звичайних дій підшукуються вторинні пояснення, що зовсім не стосуються їхнього історичного походження, але являють собою висновки, які виникли у певного народу на підставі спільних знань. Існування таких вторинних пояснень є одним з найважливіших антропологічних явищ. Проте, дуже багато людей спочатку роблять учинки, а потім намагаються їх виправдати. Навчання рефлексії надзвичайно важливе для розумового виховання людини.

Рефлексія в навчанні — миследіяльний або чуттєво-переживаючий процес усвідомлення людиною своєї діяльності. Ключовими проблемами рефлексії в навчанні є два напрями:

  1. онтологічний, пов'язаний зі змістом предметних знань;

  2. психологічний, тобто звернений до самопізнання та пізнання своєї діяльності.

Методика організації рефлексії на уроці:

  1. Зупинка предметної діяльності.

  2. Відтворення послідовності виконаних дій.

  3. Аналіз послідовності та змісту дій.

  4. Формулювання результатів.

  5. Перевірка гіпотез у наступній діяльності.

У результаті навчальної діяльності учень набуває досвіду, який трансформується в знання. Ці знання відрізняються від первинного інформаційного середовища, в якому відбувалась ця діяльність. Основними відмінностями «знаннєвого» продукту учня є засвоєні ним способи діяльності, розуміння суті середовища, що вивчається, самовизначення відносно неї та особистий інформаційний приріст знань учня.


Рефлексія знань


Початковий рівень знань та уявлень


Наявність мети


Процес навчання




Усвідомлення способів досягнення



"Знаннєвий продукт",

або приріст знання



"Знаю що" (інформація про зміст своїх знань і незнань)



"Знаю як" (інформація про засвоєнні дії, які стосуються способів народження, розвитку та перетворення знань )


"Знаю навіщо" (розуміння смислу інформації і діяльності для її отримання)



"Знаю я" (самовизначення себе відносно певного знання та відповідної інформац)



Кінцевий рівень знань

(отриманий у результаті навчання )




Методичні прийоми проведення рефлексії

Рефлексія здійснюється протягом усього навчального процесу, виконуючи на різних його етапах різні функції. При цьому важливо, щоб до процесу рефлексії були залучені й учні, і вчитель. Як показує досвід, у випадку неучасті кого-небудь із суб'єктів процесу навчання в процесі рефлексії весь механізм виявляється неефективним.

Рефлексія може бути здійснена в усній або письмовій формі. При цьому вона має різне смислове призначення.
Усна рефлексія

Усна рефлексія має на меті обнародування власної позиції, її співвіднесення з думками інших людей. Часто школярі говорять про те, що вираження своїх думок у формі оповідання, діалогу або питань допомагає прояснити деякі значимі проблеми.
Підіб'ємо підсумки (онтологічна складова)

Один з найпоширеніших прийомів усної рефлексії, що, як правило, застосовується на етапі завершення уроку,— це промовляння за такою схемою:

На уроці я...

  • дізнався...

  • зрозумів...

  • навчився...

  • найбільший мій успіх — це...

  • найбільші труднощі я відчув...

  • я не вмів, а тепер умію...

  • я змінив своє ставлення до...

  • на наступному уроці я хочу...


Незакінчене речення (онтологічна складова)

«Література для мене — це...»

«Я б запитав автора про...»

«Я б хотів (не хотів) бути на місці...»

Серед усної форми проведення рефлексії не можна не згадати й психологічну складову цього процесу.

Саморефлексія. Учні відповідають на запитання: «Чи справдилися мої очікування?», «Про що мені хочеться поговорити? Яку проблему хотілось би порушити?»

Серед усього розмаїття прийомів усної рефлексії (діалог, перехресна дискусія або дискусія «Сукупний пошук») представимо опис одного з них, найбільш ефективно застосовуваного в рамках педагогічної практики. Метою прийому «Дворядний круглий стіл» є обмін думками з найбільш актуальної для учасників проблеми.

Дворядний круглий стіл.

У процесі його проведення учитель формує з учасників дві групи. Перша група утворює «внутрішнє» коло. Учасники цієї групи вільно висловлюються з обговорюваної проблеми. При цьому важливо, щоб учні не критикували точку зору інших, а коротко й чітко висловлювали власну думку. Учасники другої групи («зовнішнє коло») фіксують висловлення учасників внутрішнього кола, готуючи свої коментарі й питання. Коментарі можуть стосуватися суті обговорюваного питання, процесу обговорення у внутрішньому колі, закономірностей у висловлюваних позиціях, можливих причин подібних висловлювань. Учасники внутрішнього кола повинні чітко й стисло висловити свою думку, зв'язуючи її з попередніми висловлюваннями. Учитель здійснює координацію роботи, не втручаючись у зміст висловлювань, направляючи діалог у рамки обговорюваної проблеми, фіксуючи різні точки зору. Після закінчення роботи внутрішнього кола викладач пропонує групі, що утворює зовнішнє коло, взяти участь в обговоренні. Учасники зовнішнього кола працюють відповідно до правил, описаних вище. Наприкінці роботи викладач просить учасників сформулювати висновки в усній або письмовій формі, після чого висловлює свої зауваження й коментарі.
Письмова рефлексія

Більшість учених-психологів і педагогів відзначають, що важливішою для розвитку особистості є письмова рефлексія. Можна виділити декілька найбільш відомих форм письмової рефлексії.

Есе.

Твір невеликого обсягу, що розкриває конкретну тему й має підкреслене суб'єктивне трактування, вільну композицію, орієнтацію на розмовну мову, прихильність до парадоксів. Написання есе покликано звернути учня до свого досвіду в усіх його протиріччях із певного питання.

Бортовий журнал.

Форма фіксації інформації з допомогою ключових слів, графічних моделей, коротких речень та умовиводів, питань. Частинами «бортового журналу», що задає викладач і які будуть заповнюватися учнями, можуть бути ключові поняття теми, зв'язки, які може встановити учень, важливі питання.

Щоденник.

Існують різні види щоденників: звичайний, щоденник — художній альбом, двочастинний щоденник (у першій графі — спостережувані факти, цитати з висловлювань, в іншій — коментарі) та інші. На відміну від есе й «бортового журналу», щоденник ведеться протягом тривалого проміжку часу й дозволяє учневі здійснити більш вдумливу рефлексію, як відстежуючи безпосередній процес, так і порівнюючи свої дії в часі («відкладена» рефлексія).



Це варіант групової письмової рефлексії у формі питань і відповідей учасників групи. Пропонований спосіб дозволяє за досить короткий проміжок часу провести письмову рефлексію з метою взаємообміну думками.

Синквейн.

Віршовані форми (наприклад, синквейн — п'ятиряддя) — це спосіб творчої рефлексії, що дозволяє в художній формі оцінити вивчене поняття, процес або явище.
Портфоліо.

Різні варіанти портфоліо, що являють собою набір робіт учнів або студентів, зв'язують окремі аспекти їхньої діяльності в більш повну картину. Портфоліо може включати набір оцінних листів, листів спостережень, фрагменти щоденників, «бортових журналів», відеофрагменти, проекти й плани виступів. Портфоліо — це щось більше, ніж просто папка учнівських робіт, це спланована заздалегідь індивідуальна добірка досягнень учнів.



Привчити учнів до написання есе, щоденників, складання портфоліо є досить важким завданням.

Основні правила навчання письмової рефлексії:

  1. Регулярна можливість писати.

  2. Вибір цікавої теми для листа.

  3. Наявність зразків.

  4. Читацька аудиторія. Учні повинні розуміти, що написаний ними текст затребуваний іншими.

  5. Звичка правити. Розуміння того факту, що будь-який текст може бути скоректований самим письменником у будь-який час.

  6. Допомога друзів. Можливість ділитися написаним.


Кольорова феєрія

До особливих видів письмової рефлексії відносять ті, в яких задіяні маленькі кольорові форми (стіки — невеликі кольорові квадрати). Робота зі стіками не вимагає стільки часу й зосередженості, як у «великих» письмових формах проведення рефлексії — есе, щоденник та ін. Водночас вони дозволяють збереїти якесь інкогніто та не примушують до обнародування власної позиції. Стіки можуть застосовуватися під час проведення як онтологічної, так і психологічної складової рефлексії. Наприклад, на столі в учнів лежать стіки трьох кольорів (зелений, жовтий, червоний), які відповідно означають: «Я все зрозумів», «Мені дещо незрозуміло», «Мені складно зрозуміти». Під час пояснення нової теми вчитель просить показати стіки, які відповідають рівню розуміння конкретної ситуації. Після цього вчитель приймає рішення — продовжити пояснення, повернуться на вихідні позиції й пояснити знову, змінити тактику пояснення, взяти на замітку й попрацювати індивідуально з окремими учнями. У разі використання кольорових стіків можна контролювати зміну настрою класу (або самооцінку власної діяльності учнів) під час уроку або зрозуміти результат емоційного настрою після проведеного заняття. При цьому використовують як колірні характеристики, так і малюнки. Діти малюють смайлики, в яких показують власні емоційні відчуття після проведення уроку. На вже готових заготівках (малюнках) стіків підкреслюють потрібне: наприклад, зростання або зниження інтересу до уроку; посилення або зменшення рівня діяльності й т. ін.
зниження зростання значний ріст
Використання стіків має широкі можливості й, за якоїсь долі фантазії вчителя, завжди може приймати нові форми.

Стіки можуть бути у формі листочків (на дошці намальоване дерево, на гілки якого прикріплюються стіки). На стіках — враження від проведеного уроку (очікування й т. ін). Стіки у іюомі кола, трикутника, овалу... Малюнки у вигляді квітки (і пелюстки до нього), будинок (стіки — цеглинки до нього).



Кінцевим етапом рефлексії є аналіз отриманих результатів учителем і практичні висновки на підставі цього аналізу:

  • Пошук альтернативних дій та аргументація розумності вибору (відмови від вибору) в конкретній ситуації.

  • Апробація нової дії. Співвіднесення ідеальної моделі й реальних дій, визначення причин їхніх збігів і розбіжностей, успіху або невдач.

Рефлексія в методичній діяльності вчителя повинна зайняти почесне місце й бути постійною й свідомою. її можна провести на основі самоаналізу уроку.
Самоаналіз уроку
1. Яке місце цього уроку в темі, розділі, курсу? Його зв'язок із попередніми уроками?

2. Які особливості класу були враховані під час планування уроку?

3. Які завдання планувалося вирішувати на уроці? Чим обґрунтовувався такий вибір завдання?

4. Чим обґрунтовувався вибір структури й типу уроку?

5. Чим обґрунтовувався вибір змісту, форм і методів навчання (по етапах уроку)?

6. Які умови (навчально-матеріальні, гігієнічні, морально-психологічні, естетичні й тимчасові) були створені на уроці?

7. Чи були відхилення від плану уроку? Чому? Які саме? До чого вони призвели?

8. Як можна оцінювати результати уроку? Чи вирішені його завдання? Чи не відбулося перевантаження учнів?



9. Які висновки на майбутнє можна зробити з результату уроку?
Результати роботи вчительської рефлексії можуть бути оформлені у вигляді портфоліо. Що ж може скласти матеріали вчительського портфоліо?

  1. Опис методичної теми, над якою працює вчитель.

  2. Щоденник з описом проведених експериментальних уроків з використанням нових технологій навчання.

  3. Есе про учнів.

  4. «Бортовий журнал», у якому зафіксований проведений урок.

  5. Плани проведених у школі навчальних і проблемних семінарів.

6. Дослідження, присвячене огляду літератури з методичної теми

  1. Формулювання й обґрунтування майбутніх цілей роботи.



Домашні завдання

Задавати чи ні? Який припустимий обсяг і час, витрачений на виконання домашнього завдання? Як домашнє завдання впливає на кінцевий результат або на процес навчання? Всім однакове або кожному з урахуванням індивідуальних особливостей?

Цими питаннями опікувалося не одне покоління наших колег-педагогів, але після бурхливих дискусій і тихих експериментів висновок усе ж таки однозначний — домашньому завданню бути!

Домашнє завдання — особливий вид самостійної роботи, тому що ця робота виконується без безпосереднього контролю вчителя. Якщо домашнє завдання зробити диференційованим, то процес навчання в цілому стане більш ефективним. Від учителя подібна диференціація вимагає значних тимчасових витрат для їхньої підготовки, однак сприяє усуненню перевантаження учнів домашньою роботою. Це означає й скорочення обсягу завдань, і збільшення кількості днів на їхню підготовку, й індивідуальну роботу з учнями щодо підвищення темпу їхньої розумової діяльності.

Диференціюючи домашні завдання, учитель може ставити перед собою такі цілі:

  • заповнити пробіл у знаннях якого-небудь учня (у цьому випадку завдання індивідуальне);

  • підготувати учнів до вивчення нового навчального матеріалу;

надати групі учнів допомогу під час виконання домашнього завдання (можна дати картку-підказку, що включає довідковий матеріал: правило, рисунок, схему, додаткові питання);

розширити й поглибити знання, уміння й навички з досліджуваної теми.

Проблема диференційованого контролю знань — одна з найбільш складних у педагогічній практиці. Необхідно, щоб оцінка знань учнів, з одного боку, суворо відповідала рівню знань, а з іншого боку - відображала реальний прогрес кожної дитини у розвитку й рівні знань, умінь, навичок. Дуже важливо, щоб оцінка була«справедливою» в очах дитини та її оточення.

Організація процесу диференціації може бути різноманітною, наприклад учитель одночасно задає домашнє завдання двох або трьох рівнів. Так, А. А. Гін пропонує такий варіант:

«Перший рівень — обов'язковий мінімум. Головна властивість цього завдання: воно має бути абсолютно зрозуміло й посильно будь-якому учневі, за навчання якого ви беретеся.

Я хочу виділити слова «за навчання якого ви беретеся», тому що цілком можлива ситуація, коли чесніше за все сказати собі: цього учня я навчити не зможу — і, відповідно, не мучитися самому й не мучити його.

Другий рівень завдання — тренувальний. Його виконують учні, які бажають добре знати предмет і без особливих труднощів освоюють програму. На розсуд учителя ці учні можуть звільнятися від завдання першого виду.

Третій рівень використовується чи не використовується вчителем залежно від теми уроку, підготовленості класу. Це творче завдання. Зазвичай воно виконується на добровільних началах і стимулюється вчителем високою оцінкою й похвалою.

Діапазон творчих завдань широкий. Однак серед них можна виділити деякі типові групи. Наприклад, учням пропонується розробити:

частівки, байки, казки, фантастичні оповідання з навчальних тем;

чайнворди, кросворди і т. п.;

тематичні збірники цікавих фактів, прикладів і задач;

збірники анотацій на статті з обраної теми;

навчальні комікси;

плакати — опорні сигнали.

Подача домашнього завдання може бути нестандартною. Привнесення в цей процес якоїсь загадки або таємниці не тільки підвищить інтерес до нього, але й перетворить обов'язковий «нудний» елемент освіти на гру. Поряд з обов'язковими репродуктивними завданнями важливо розробляти якнайбільше дотепних, захоплюючих за формою й за змістом, творчих, проблемних, пошукових завдань (див. «Делегування повноважень»).

Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   14


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал